Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/3033/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2025.
Дата набрання законної сили: 18.03.2025
Номер судового провадження: 51-2243км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016220490006023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		постанова
		ІМЕНЕМ УКРАЇНи
		18 березня 2025року
		м. Київ
		справа № 640/3033/17
		провадження № 51-2243км21
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                     ОСОБА_1 ,
		суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 , 
		прокурора                                         ОСОБА_5 ,                         
		засуджених                                      ОСОБА_6   (в режимі відеоконференції), 
		                                                             ОСОБА_7         (в режимі відеоконференції), 
		захисників                                        ОСОБА_8  (в режимі відеоконференції),
		                                                          ОСОБА_9      (в режимі відеоконференції),
		                                                          ОСОБА_10  (в режимі відеоконференції),     
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_8 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2019 року                          та ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у кримінальному провадженні № 12016220490006023 за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ліщинівка Христинівського району Черкаської області, жителя                  м. Харкова,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 15 - ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 14 - ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 187,        ч. 1 ст. 199, ст. 257, частинами 1 та 2 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1, ч. 1 ст. 358Кримінального кодексу України  (далі - КК), 
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Шляхове Кегичівського району Харківської області, жителя                      м. Харкова,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 15 - ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 14 - ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК,
		та
		ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки та жительки м. Харкова, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 - ч. 3 ст. 185,        ч. 1 ст. 14 - ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
		За вироком Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2019 року визнано винуватими та засуджено:
		ОСОБА_7 :
		-         за ч. 1 ст. 263 КК - до позбавлення волі на строк 5 років;
		-         за ч. 2 ст. 263 КК - до позбавлення волі на строк 1 рік;
		-         за ч. 1 ст. 263-1 КК - до позбавлення волі на строк 5 років;
		-         за ч. 1 ст. 199 КК - до позбавлення волі на строк 4 роки;
		-         за ч. 2 ст. 186 КК - до позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців;
		-         за ч. 1 ст. 358 КК - до обмеження волі на строк 1 рік;
		-         за ч. 3 ст. 15 - ч. 3 ст. 185 КК - до позбавлення волі на строк 3 роки                 6 місяців;
		-         за ч. 4 ст. 187 КК - до позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією майна;
		-         за пунктами 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК - до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
		На підставі частин 1 і 2 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
		ОСОБА_6 :
		-         за ч. 3 ст. 15 - ч. 3 ст. 185 КК - до позбавлення волі на строк 3 роки                 6 місяців;
		-         за ч. 4 ст. 187 КК - до позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією  майна;
		-         за пунктами 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК - до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
		На підставі частин 1 і 2 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
		ОСОБА_13 :
		-         за ч. 3 ст. 15 - ч. 3 ст. 185 КК - до позбавлення волі на строк 3 роки                6 місяців;
		-         за ч. 4 ст. 187 КК - до позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією  майна.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна.
		Визнано невинуватими та виправдано ОСОБА_7 , ОСОБА_6 і            ОСОБА_13 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 - ч. 4 ст. 187 КК через недоведеність вчинення ними  цього злочину, за ст. 257 КК - через відсутність у їхніх діях складу злочину.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року                      № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» (далі - Закон № 838-VIII) зараховано засудженим у строк відбування покарання термін попереднього ув`язнення в кримінальному провадженні з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі по день набрання вироком законної сили.
		Стягнуто процесуальні витрати та вирішено долю речових доказів.
		Задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_14 та стягнуто на її користь у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди солідарно з ОСОБА_7 ,            ОСОБА_6 і ОСОБА_13 314 038, 62 грн.
		Районний суд установив, що за обставин детально викладених у вироку: 
		ОСОБА_7 . 
		На початку 2015 року за місцем проживання батьків в с. Ліщинівка Христинівський район Черкаської області, не маючи відповідного дозволу за допомогою слюсарного обладнання шляхом випилювання незаконно виготовив з металевої пластини кастет (холодну зброю), який у подальшому перевіз до         м. Харкова та зберігав спочатку за місцем своєї реєстрації в гуртожитку на            АДРЕСА_1 , а потім за місцем фактичного проживання - в кв. АДРЕСА_2 та в буд. АДРЕСА_3 .
		У серпні 2016 року за невстановлених обставин придбав тренувальний                9-ти зарядний револьвер «PROFI 3» небойового призначення, калібру 4 мм (Flobert) з. н. НОМЕР_1 , продаж якого не обмежений чинним законодавством, та  за допомогою дрилі і свердел розсвердлив канал ствола та камори барабана револьверу до діаметру, що дозволяє спорядження і здійснення з нього пострілів спортивно-мисливськими патронами калібру 5,6 мм кільцевого запалення. Тобто, незаконно, не маючи передбаченого законом дозволу, змінив конструкцію револьвера виготовивши з нього нестандартну гладкоствольну вогнепальну зброю, яку незаконно без передбаченого законом дозволу зберігав за місцем проживання в м. Харкові.
		Також, у той же період часу за невстановлених обставин незаконно, без передбаченого законом дозволу, з метою використання для стрільби із виготовленої ним нестандартної гладкоствольної вогнепальної зброї (револьвера) придбав 5 патронів калібру 5,6 мм кільцевого запалення та зберігав їх за місцем проживання.
		У  серпні - вересні 2016 року придбав комп`ютерну техніку - ноутбук «Asus», принтер «Canon PIXMA Ink Efficient E404» та два рулони термопаперової стрічки «Boom West Fax», за допомогою яких за місцем проживання виготовив кілька купюр номіналом 100 гривень Національної валюти України, які збув у громадському транспорті та на ринках в якості оплати за проїзд та придбані товари, отримуючи решту справжніми грошовими знаками.
		13 вересня 2016 року приблизно о 15:00 разом із невстановленими особами в районі перехрестя вул. Шарикової та проїзду Шарикового в м. Харкові наздогнав ОСОБА_15 і ОСОБА_16 і діючи узгоджено групою осіб, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, відкрито викрали у ОСОБА_15 майно, а саме рюкзак «Jintailong» вартістю 380 грн, паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_15 , довідку про присвоєння ІНПП на ім`я ОСОБА_15 , планшет «Google Nexus 7» вартістю 1200 грн, та інші речі, які не становлять матеріальної цінності, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на суму 1580 грн.
		Цього ж дня, ОСОБА_7 видалив із паспорта фотографію ОСОБА_15 та вклеїв у нього свій фотознімок, тобто змінив первинний запис у вигляді повної заміни фотокартки, створивши у такий спосіб офіційний документ, який посвідчує його особу як ОСОБА_15 , та зберігав його за місцем проживання з метою використання.
		Крім того, ОСОБА_7 , ОСОБА_13 і ОСОБА_6  діючи за попередньою змовою за обставин детально викладених у вироку вчинили наступні злочини.
		Приблизно у вересні - жовтні 2015 року ОСОБА_7 почав спільно проживати із ОСОБА_13 , яка працювала прибиральницею у гуртожитку, а з квітня          2016 року разом із нею та її малолітнім сином в орендованій квартирі на          АДРЕСА_4 .
		В один із днів вересня 2016 року для покращення матеріального становища ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_13 вчинити злочин проти власності з кола  знайомих їй осіб, які мають значні грошові кошти або інше цінне майно, на що остання погодилась та вказала на ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які, на її думку, мали такі кошти. З метою створення групи осіб для скоєння злочину ОСОБА_7 у м. Харкові зустрівся з ОСОБА_6 та знаючи про його скрутне матеріальне становище запропонував вчинити крадіжку майна з квартири ОСОБА_19 та ОСОБА_20 .
		У 20-х числах вересня 2016 року ОСОБА_13 під приводом дружнього візиту прийшла до квартири ОСОБА_17 та діючи відповідно до розподіленої їй ролі, скориставшись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, таємно заволоділа зв`язкою ключів, які передала ОСОБА_7 .
		Близько 11-ої години наступного дня ОСОБА_7 та ОСОБА_6 прийшли до квартири ОСОБА_60 на АДРЕСА_5 та спробували проникнути до неї за допомогою ключів наданих ОСОБА_13 , однак не змогли цього зробити через те, що ключі не підійшли до дверних замків, не вчинивши таким чином усіх дій, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця. 
		Після невдалої спроби ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_13 розробили новий план заволодіння майном потерпілих. 
		На виконання цього плану приблизно о 20-ій годині 01 жовтня 2016 року          ОСОБА_7 та ОСОБА_13 зустрілись із ОСОБА_6 біля виходу зі станції метро «Держпром» на пл. Свободи в м. Харкові, де ОСОБА_7 розподілив між ними ролі і вони вирушили до будинку ОСОБА_60. По дорозі купили клейку стрічку та пляшку вина (нібито для святкування дня народження ОСОБА_13 ), ОСОБА_7 у рюкзаку мав підготовлені маски, рукавички, кастет та револьвер «PROFI 3».
		Близько 22:00 того ж дня, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_13 прийшли до будинку АДРЕСА_5 де остання зайшла до квартири ОСОБА_60, а ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишилися на сходовій клітці між поверхами у під`їзді та очікували на її сигнал. 
		Через деякий час ОСОБА_13 вийшла з квартири нібито на перекур і зателефонувала ОСОБА_7 , після чого останній разом із ОСОБА_6 вдягнули маски та рукавички і через незачинені ОСОБА_13 двері увірвалися до квартири потерпілих, а остання почувши шум бійки в квартирі з місця події втекла.
		ОСОБА_21 , побачивши ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які були у масках, зрозумів що на нього здійснюється напад та вчинив активний опір, намагаючись змусити їх залишити квартиру, і між ними зав`язалася бійка.
		В цей час ОСОБА_22 , який знаходився в іншій кімнаті, почувши шум увійшов до кімнати в якій відбувалася бійка між ОСОБА_7 та                     ОСОБА_6 з одного боку і ОСОБА_17 з іншого, та втрутився в бійку під час якої з ОСОБА_7 було зірвано маску.
		Усвідомлюючи, що вони не можуть подолати опір потерпілих, ОСОБА_7 дістав револьвер «PROFI 3» та кастет, які розподілив між ним та ОСОБА_6 , після чого останні продовжили бійку з ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , завдаючи їм ударів руками, ногами та кастетом, тобто застосовуючи насильство небезпечне для життя та здоров`я потерпілих.
		У ході бійки ОСОБА_6 повалив ОСОБА_17 на підлогу обличчям донизу, сів йому на спину, закрив отвори рота та носа, не даючи тим самим можливості дихати та покликати на допомогу, і утримував у такому положенні доки останній не припинив чинити опір та подавати ознаки життя, унаслідок чого настала смерть потерпілого.
		У цей час ОСОБА_7 намагався подолати опір ОСОБА_18 та спостерігав за діями ОСОБА_6 і не зупинив його, тобто вступив із ним у змову на вбивство ОСОБА_17 . 
		Під час бійки ОСОБА_7 вдалося подолати опір ОСОБА_18 та повалити його на підлогу, після чого ОСОБА_6 допоміг йому зв`язати липкою стрічкою руки та ноги потерпілого, чим вони значно обмежили свободу його рухів і не дали можливості втекти з місця події.
		Усвідомлюючи, що опір потерпілих подолано, оскільки ОСОБА_17 вбито, а ОСОБА_18 зв`язаний, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 обшукали квартиру  та заволоділи їхнім майном, а саме: 300 фунтами стерлінгів (відповідно до курсу НБУ в еквіваленті становить 10 126, 44 грн), 7500 Євро (відповідно до курсу НБУ в еквіваленті становить 218 067, 75 грн), 2000 доларів США (відповідно до курсу НБУ в еквіваленті становить 51 823, 80 грн), 15 000 рублів РФ (відповідно до курсу НБУ в еквіваленті становить 6150 грн), мобільним телефоном                  «Samsung GALAXY S mini» вартістю 1150 грн, флаконом туалетної води ТМ «JH» та ноутбуком, вартість яких не встановлена, всього на загальну суму                      287 317, 99 грн, що є великим розміром.
		Усвідомлюючи, що потерпілі зірвали маску з ОСОБА_7 та бачили його обличчя, ОСОБА_18 ще живий і може їх викрити, а ОСОБА_13 не виконала до кінця свою роль у вчиненні злочину і втекла з квартири, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 з метою приховати злочин, щоб уникнути кримінальної відповідальності, вирішили вбити ОСОБА_18 , що мав зробити ОСОБА_7 .
		З цією метою ОСОБА_7 знайденим у квартирі ножем відрізав шматок дроту з якого зробив петлю та накинув її на шию ОСОБА_18 , після чого став ногою на спину потерпілого та почав тягнути за кінці дроту здавлюючи шию  поки той не перестав подавати ознак життя. У цей час ОСОБА_6   знаходився поруч із ОСОБА_7 і своєю поведінкою підтримував його дії,  спостерігав за потерпілим з метою подолання можливого опору з боку останнього, а також слідкував за обстановкою, щоб запобігти втручанню в дії ОСОБА_7 сторонніх осіб. 
		При цьому, плануючи злочин останні не повідомляли ОСОБА_13 про наявність у них умислу на вбивство потерпілих.
		Переконавшись у смерті ОСОБА_18 , ОСОБА_7 і ОСОБА_6 покинули місце злочину, викрадене майно ОСОБА_7 розділив між учасниками групи, яким вони розпорядились на власний розсуд.
		При перегляді вироку Харківський апеляційний суд ухвалою від 02 лютого                      2021 року залишив це рішення без змін.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У поданих касаційних скаргах: 
		- захисник  ОСОБА_8  в інтересах засудженої ОСОБА_13 просить скасувати вказані вирок та ухвалу в зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що ані органом досудового розслідування, ані судом у справі не здобуто жодних доказів, які б вказували на доведеність винуватості ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, адже остання добровільно відмовилась від вчинення таємного викрадення майна потерпілих ОСОБА_60, оскільки надала ОСОБА_7 ключі, достовірно знаючи, що вони не підходять до замків від квартири потерпілих. Крім того, вважає безпідставно  вміненою в обвинувачення ОСОБА_13 кваліфікуючу ознаку «проникнення» за епізодом вчинення розбійного нападу (ч. 4 ст. 187  КК), оскільки вона неодноразово бувала в гостях у ОСОБА_17 , і в той день прийшла до нього в гості, щоб відсвяткувати свій день народження, що  не було взято до уваги судами першої та апеляційної інстанцій, які в своїх рішеннях обмежилися лише формальною відповіддю про необґрунтованість цих доводів;
		 - захисник  ОСОБА_11 , та в доповненнях до касаційної скарги захисника засуджений  ОСОБА_7 , просять скасувати вирок та ухвалу в зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність,  істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених правопорушень та особі засудженого і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		На обґрунтування цих вимог зазначають, що винуватість ОСОБА_7 у скоєнні злочину щодо ОСОБА_15 не доведена «поза розумним сумнівом», оскільки поза увагою судів обох інстанцій залишились показання засудженого про те, що він не причетний до вчинення цього злочину, а рюкзак потерпілого знайшов у парку.
		Вважають, що кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15 - ч. 3 ст. 185 КК суд повинен був закрити на підставі  п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки вони ( ОСОБА_6 та ОСОБА_7 )  добровільно відмовились від його вчинення, через те, що надані ОСОБА_13 ключі від квартири потерпілих не підійшли.
		Вказують, що свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні умисного вбивства потерпілих ОСОБА_60 суд першої інстанції обґрунтував лише його показаннями наданими під час проведення слідчого експерименту         27 жовтня 2016 року, залишивши без належної оцінки надані ним показання в суді, чим порушив вимоги ст. 23 КПК. На думку захисника та засудженого, в діях останнього відсутні такі кваліфікуючі ознаки умисного вбивства, як «вбивство за попередньою змовою групою осіб» та «особою яка раніше вчинила вбивство», оскільки він та ОСОБА_6 не мали змови на вбивство потерпілих.  ОСОБА_6 з власної волі вбив потерпілого ОСОБА_17 і він до цього злочину не причетний. 
		Крім того, вважають неправильною кваліфікацію дій ОСОБА_7 та                     ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК, оскільки судом не було враховано показань засуджених про те, що останні мали умисел на таємне викрадення майна, однак після того, як потерпілі їх виявили і вчинили опір, вони не змогли втекти і вимушені були вступити у бійку, в ході якої настала смерть потерпілих.
		Також зазначають про суворість покарання визначеного судом ОСОБА_7 . 
		Стверджують, що при апеляційному перегляді вироку суд апеляційної інстанції не перевірив уважно всіх доводів апеляційної скарги сторони захисту та не дав на всі доводи аргументованих відповідей у своєму рішенні, а тому це рішення не можна визнати законним, обґрунтованим та вмотивованим й таким, що відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
		Засуджений ОСОБА_7 у доповненнях до касаційної скарги зазначає, що наданий йому захисник ОСОБА_23 під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні не належним чином виконував свої професійні обов`язки і не узгоджував із ним позицію щодо захисту його прав та інтересів. Вважає, що його затримання у справі в порядку ст. 208 КПК було проведено з порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки він був затриманий не відразу після вчинення злочину, а через кілька тижнів, а тому, на його думку, таке затримання мало відбуватися на підставі ухвали слідчого судді. Також вказує, що поза увагою судів першої та апеляційної  інстанцій залишились його заяви про незаконні методи ведення досудового слідства з боку працівників правоохоронних органів, які чинили на нього  фізичний і психологічний тиск;
		- захисник засудженого ОСОБА_6 адвокат  ОСОБА_12 просить скасувати оскаржувані судові рішення в зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених правопорушень та особі засудженого і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Вважає, що кримінальне провадження в частині обвинувачення його підзахисного за ч. 3 ст. 15 - ч. 3 ст. 185 КК суд першої інстанції повинен був закрити на підставі  п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_7   добровільно відмовились від його вчинення, так як надані ОСОБА_13 ключі від дверей квартири потерпілих не підійшли.
		Вказує, що свій висновок у вироку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства потерпілих ОСОБА_60 суд першої інстанції   обґрунтував лише його показаннями наданими під час проведення слідчого експерименту 27 жовтня 2016 року, залишивши без належної оцінки показання, які він надав у суді, чим порушив вимоги ст. 23 КПК. На переконання захисника, з урахуванням наданих у суді показань експерта ОСОБА_24 дії його підзахисного щодо вбивства потерпілого ОСОБА_17 підлягають  кваліфікації за ст. 119 КК. Вважає, що ОСОБА_6 не причетний до вбивства останнього, оскільки жодних дій щодо сприяння ОСОБА_7 у вбивстві потерпілого він не вчиняв.
		Також, на думку захисника, місцевий суд невірно кваліфікував дії                 ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК, оскільки не врахував наданих у суді показань засуджених про те, що вони мали умисел на таємне викрадення майна потерпілих, однак при вчиненні злочину були ними викриті і не мали можливості втекти, а тому вступити у бійку в ході якої спричинили смерть потерпілим.
		Окрім того, зазначає про суворість покарання визначеного судом               ОСОБА_6 . 
		Стверджує, що під час апеляційного перегляду вироку суд апеляційної інстанції не перевірив уважно доводів, викладених в його апеляційній скарзі та апеляційній скарзі засудженого, і не дав у своєму рішенні відповіді на всі  доводи скарг, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду не є законною, обґрунтованою та вмотивованою, яка відповідає вимогам статей 370 та          419 КПК;
		- засуджений  ОСОБА_6  у касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані судові рішення через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що розгляд кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій був проведений з порушенням принципу презумпції невинуватості, а його вина у вчиненні інкримінованих злочинів не доведена поза розумним сумнівом.
		Вказує, що без оцінки цих судів залишилися численні порушення допущені під час досудового розслідування в кримінальному провадженні, зокрема те, що після затримання у справі на нього чинився постійний фізичний та психологічний тиск з боку посадових осіб органів досудового розслідування, а надана йому за призначенням захисник ОСОБА_25 під час досудового розслідування не виконувала належним чином своїх професійних обов`язків, оскільки не узгоджувала з ним позицію захисту та переконувала визнати свою вину у вчиненому.
		Зазначає, що проведений під час досудового розслідування слідчий експеримент з його участю є недопустимим доказом у справі, оскільки надані ним при його проведенні показання повністю суперечать тим, що були надані ним у суді. Стверджує, що ці показання під час слідчого експерименту він давав під тиском працівників поліції.
		Водночас підтримує доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_12 щодо неправильної кваліфікації його дій по епізоду вбивства ОСОБА_17 та  відсутність у нього  умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_18 .
		У поданих 12 грудня 2023 року доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_6 та захисники ОСОБА_10 і ОСОБА_26 вказують, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні затверджений неуповноваженим прокурором. Також звертають увагу на відсутність у матеріалах  провадження постанови про визначення групи слідчих, які уповноважені проводити досудове розслідування у справі. Вважають, що наявна в матеріалах провадження постанова від 29 листопада 2016 року про доручення проведення досудового розслідування в справі іншому слідчому органу не вмотивована. 
		На переконання засудженого, при апеляційному перегляді вироку суд апеляційної інстанції проявив упередженість, не перевірив уважно всіх доводів, наведених у його апеляційній скарзі, та не дав на них умотивованих відповідей, а тому ухвалене цим судом рішення не є законним, обґрунтованим та  вмотивованим і таким, що відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
		Позиція учасників у суді касаційної інстанції
		Засуджені та їхні захисники вимоги касаційних скарг підтримали.
		Прокурор виступила проти задоволення касаційних скарг і просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке. 
		Згідно зі ст. 438 КПК суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час касаційної перевірки цих рішень Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Встановлені місцевим судом фактичні обставини кримінального провадження ґрунтуються на аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме: на показаннях засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , показаннях потерпілих ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , показаннях свідків ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 ,                          ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , показаннях експерта ОСОБА_24 , а також протоколах: проведення обшуку від 26.10.2016 за місцем проживання ОСОБА_7 , огляду предметів від 03.11.2016 та 04.11.2016 виявлених та вилучених під час обшуку (оглянуто патрони, револьвер і кастет), огляду предмету від 11.01.2017 (оглянуто рюкзак потерпілого                 ОСОБА_15 виявлений під час обшуку), огляду предмету від 20.01.2017 (оглянуто планшет потерпілого ОСОБА_15 виявлений під час обшуку), пред`явлення речей до впізнання від 20.01.2017 (потерпілий ОСОБА_15 упізнав надані йому планшет та рюкзак як такі, що належать йому), огляду предметів від 04.11.2016 та          від 05.01.2017 (оглянуто вилучені при обшуку у ОСОБА_7 підроблені грошові купюри, ноутбук, принтер, папір для друку), огляду предмету від 29.12.2016 (оглянуто вилучений у ОСОБА_7 мобільний телефон), огляду предмету              від 04.11.2016 (оглянуто паспорт ОСОБА_15 із вклеєною у ньому фотографією ОСОБА_7 виявлений під час обшуку), огляду місця події від 03.10.2016 з фототаблицями (оглянуто квартиру потерпілих ОСОБА_60), огляду предмету від 04.11.2016 (гроші, речі з слідами РБК, дві шапки з прорізами, кастет зі слідами РБК та флакон туалетної води вилучених при проведенні обшуку у ОСОБА_7 , а також належний останньому автомобіль ВАЗ), огляду трупа           від 04.10.2016 (потерпілого ОСОБА_17 та потерпілого ОСОБА_18 ), отримання зразків крові потерпілих ОСОБА_60 для експертизи                       від 11.10.2016, отримання зразків крові, слини та волосся у ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_40 для проведення експертизи від 09.11.2016, огляду місця події від 27.10.2016 (оглянуто квартиру за місцем проживання ОСОБА_6 ), огляду предметів від 05.11.2016 (речей вилучених під час огляду у ОСОБА_6 ), огляду предмета від 29.12.2016 (мобільних телефонів вилучених у ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_13 ); слідчих експериментів проведених 27.10.2016 із ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_13 ; висновках експертиз: судово-балістичних від 28.12.2016 № 449 та № 450х; товарознавчої від 08.02.2017 № 1; судово-технічних від 15.11.2016                       № 428, від 21.11.2016 № 11133, від 06.02.2017 № 11126 та від 17.02.2017                    № 1618/1619, комплексної комп`ютерно-технічної від 14.02.2017 № 11137/11138; судово-медичних від 04.10.2016, 25.10.2016 та 10.01.2017 № 90/2782-дм/16,             від 04.10.2016 № 372-МК/2782-дм/16 (трупа ОСОБА_18 з урахуванням слідчого експерименту), від 04.10.2016, 17.10.2016 та 10.01.2017                     №91/2783-дм/16, від 04.10.2016 № 369-МК/2783-дм/16 (трупа ОСОБА_17 з урахуванням слідчого експерименту); судових молекулярно-генетичних                          від 08.12.2016 № 435, 557, 558, від 06.12.2016 № 2569-И/16, 2570-И/16,  2571-И/16 та  2572-И, від 13.12.2016 № 559, 560, від 14.12.2016 № 437, 520, та інших доказах у своїй сукупності.
		Ці докази зібрані у встановленому законом порядку, є логічними та послідовними, узгоджуються між собою в цілому та в деталях, а тому не викликають сумнівів у їх достовірності. 
		Не погодившись із вироком засуджені та захисники подали на нього апеляційні скарги доводи яких є аналогічними тим, що наведені ними у касаційних скаргах.
		Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
		Згідно з положеннями ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, з яких подану скаргу визнано необґрунтованою. 
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Як убачається з матеріалів провадження та всупереч доводів сторони захисту в касаційних скаргах, клопотань про повторне дослідження доказів у справі в суді апеляційної інстанції ця сторона не заявляла, а у свої скаргах просила суд апеляційної інстанції вирок місцевого суду скасувати і призначити новий розгляд справи у цьому суді. 
		З огляду на зазначене доводи сторін у касаційних скаргах про неповноту апеляційного розгляду є неприйнятними.
		Щодо доводів сторони захисту про недоведеність вчинення злочину щодо потерпілого ОСОБА_15 . 
		Усупереч доводів сторони захисту в основу доведеності винуватості                  ОСОБА_7 у вчиненні злочину за цим епізодом обґрунтовано взято до уваги та покладено наступні докази: довідку аналізу інформації про телефонні з`єднання 13.09.2016 за абонентським номером НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_7 , щодо його знаходження на місці вчинення злочину на час скоєння; заяву ОСОБА_28 - власника орендованого   ОСОБА_7 будинку на   АДРЕСА_3 , який надав рюкзак чорного кольору «Jintailong», що належав потерпілому ОСОБА_15 ; протокол обшуку від 26.10.2016 та протокол огляду предметів від 04.11.2016, згідно з якими за місцем проживання ОСОБА_7 було виявлено та вилучено планшет «Google Nexus 7», паспорт громадянина України та ідентифікаційний код на ім`я ОСОБА_15 , кредитну карту «Альфа Банка», пам`ятку та бейдж із написом «Даниил бармен». 
		Вказані докази у своїй сукупності, які визнані судом належними та допустимими, спростовують версію ОСОБА_7 в суді про те, що рюкзак із речами ОСОБА_15 він знайшов у парку і до пограбування потерпілого непричетний.
		Щодо доводів сторони захисту про відсутність в діях засуджених кваліфікуючої ознаки «проникнення»
		Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року (справа № 569/1111/16к, провадження № 13-14кс18), проникнення як кваліфікуюча ознака розбою передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). Відтак незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.
		За встановлених судом першої інстанції обставин кримінального провадження кваліфікація дій засуджених за ч. 4 ст. 187 КК за ознакою «проникнення» є правильною.   
		Щодо доводів сторони захисту про необхідність виправдання засуджених за ч. 3 ст. 15 - ч. 3 ст. 185 КК
		Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій про те, що за цим епізодом відсутня добровільна відмова засуджених від вчинення правопорушення.
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 17 КК добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Відмова повинна бути не результатом нездоланних у конкретній ситуації перешкод, а наслідком вільного волевиявлення суб`єкта. У іншому випадку відмова визнається вимушеною, адже вона зумовлена неможливістю завершити злочин з причин, які не залежать від волі винного.
		За встановлених місцевим судом обставин ОСОБА_7 та ОСОБА_6 усвідомивши, що надані ОСОБА_13 ключі не підходять до замків квартири потерпілих ОСОБА_60 і пристрої для примусового відкриття замків у них відсутні, а злам замків із застосуванням фізичної сили може привернути увагу сторонніх осіб, залишили місце вчинення злочину, тобто не довели злочин до кінця з причин, що не залежали від їхньої волі, а тому в даному випадку мала місце вимушена відмова від доведення злочину до кінця, що виключає наявність у їхніх діях добровільної відмови від замаху на злочин. 
		 
		 
		Щодо доводів сторони захисту про недопустимість, як доказів, протоколів слідчих експериментів, на які суд першої інстанції послався у вироку на обґрунтування свого висновку про доведеність винуватості засуджених у вчиненні злочинів
		За правилами статей 86, 87 КПКдоказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих  Конституцією та законами України, у тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокурором своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
		З метою перевірки та уточнення відомостей у кримінальному провадженні слідчим 27 жовтня 2016 року з дотриманням вимог кримінального процесуального закону були проведені слідчі експерименти з участю засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_13 та ОСОБА_6 . Результати цих слідчих дій зафіксовано у відповідних протоколах в матеріалах провадження. 
		Вказані слідчі дії проведені з додержанням вимог статей 104, 223, 240 КПК із залученням захисників, спеціаліста-криміналіста, судово-медичних експертів, статистів та понятих, із застосуванням технічних засобів фото та відеофіксації. 
		Під час відтворення кожен із засуджених на місці розповів про невдалу спробу проникнення в квартиру потерпілих ОСОБА_60 у 20 числах вересня           2016 року,  мету їхнього візиту до квартири ОСОБА_60 01 жовтня, як вони по дорозі купили пляшку вина та скотч, та детально пояснили про подальші події, які відбувались у квартирі. Зокрема, ОСОБА_13 показала, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 пройшли повз неї і зайшли у квартиру в масках та рукавичках. Через деякий час вона почула в квартирі звуки бійки і злякалась, забрала з квартири сумку та втекла. Першим у квартиру зайшов ОСОБА_6 , за ним ОСОБА_7 , вони зайшли у першу кімнату, де між ОСОБА_7 та     ОСОБА_17 зав`язалась бійка, а через кілька секунд у кімнату зайшов ОСОБА_18 , після чого між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 з однієї сторони та обома потерпілими з іншої розпочалась сильна бійка (було багато крові), в ході якої вони мінялись місцями. Під час бійки їм вдалось збити потерпілих з ніг, ОСОБА_6 сів на спину ОСОБА_17 і руками утримував шию та притискав обличчя до підлоги, а ОСОБА_7 сів на спину ОСОБА_18 . Коли ОСОБА_17 перестав подавати ознаки життя, ОСОБА_6 встав з нього та допоміг ОСОБА_7 зв`язати руки та ноги  ОСОБА_18 скотчем. Вони кілька хвилин перепочили, а потім почали шукати у квартирі цінності та знайшли гроші  - фунти стерлінгів, євро, долари,  російські рублі, після чого вирішили, що оскільки ОСОБА_18 бачив обличчя ОСОБА_7 , з якого в ході бійки було зірвано маску, його треба «прибрати» і це мав зробити ОСОБА_7 . Останній знайденим у квартирі ножем відрізав кусок інтернет-проводу, зробив з нього петлю та задушив потерпілого, а             ОСОБА_6 в цей час спостерігав за його діями та притримував ноги ОСОБА_18 , щоб той не стукав по стіні. Узявши з квартири ноутбук (який пізніше був ними викинутий), телефон когось із потерпілих, пляшку з-під вина та келихи, вони зачинили двері і покинули місце події. По дорозі ОСОБА_7   розділив між ними гроші і вони розійшлись.   
		Зі змісту протоколів убачається, що жодних зауважень щодо порядку проведення цих слідчих дій від учасників не надійшло. Під час проведення слідчих експериментів засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у присутності своїх захисників давали показання вільно, з детальним описом обставин і послідовності події, які, з огляду на їх зміст, могли бути відомі лише виконавцям злочину та про які не могли бути обізнані працівники правоохоронних органів.
		Відповідно до правового висновку викладеного в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа №740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19), слідчий експеримент є іншим самостійним процесуальним джерелом доказів. Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий чи прокурор перевіряв або уточнював у нього під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу цієї слідчої дії.
		Ураховуючи наведене, підстав для визнання вказаних протоколів слідчих експериментів недопустимими доказами у справі Суд не вбачає.
		Згідно з роз`ясненнями, що містяться у пунктах 4, 6, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах проти власності»: дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим і,  незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства  небезпечного для життя чи здоров`я потерпілого як розбій. Якщо під час розбою умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за  сукупністю  злочинів - за ч. 4  ст. 187 та  п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.
		Відповідно до роз`яснень у постанові Пленуму Верховного Суду України                   від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи»: «Вчиненим за попередньою змовою групою осіб                   (п. 12) умисне вбивство  вважається  тоді,  коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), за цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій,  якими  безпосередньо  була  заподіяна  смерть потерпілому,  але будучи  об`єднаними  з  іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом,  спрямованим на  позбавлення  потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням  конкретних обставин  справи  та  змісту  спільного  умислу осіб,  що вчинюють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або  істотно ускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим тощо. Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі співучасників розглядаються як умисне вбивство вчинене за попередньою змовою. 
		За п. 13 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікуються дії особи, яка раніше вчинила умисне вбивство, відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину.
		Колегія суддів не вбачає підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_6 за епізодом умисного убивства потерпілого ОСОБА_17 з огляду на таке.
		Як зазначалося вище, на підставі досліджених у справі доказів суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що в процесі виконання злочину між             ОСОБА_7 і ОСОБА_6 з однієї сторони та потерпілими Загинайловими з іншої відбулася бійка, під час якої вони мінялися місцями. В ході бійки засудженим вдалося збити з ніг потерпілих, після чого                ОСОБА_6 сів на спину ОСОБА_17 і руками утримував його шию та притискав обличчям до підлоги, і лише після того, як потерпілий перестав чинити опір та подавати ознаки життя, він припинив свої дії і встав із нього. 
		Згідно з наданими в суді показаннями експерта ОСОБА_24 , смерть потерпілого ОСОБА_17 настала внаслідок механічної асфіксії, оскільки  його отвори для дихання - рот і ніс були перекриті механічною перепоною.                   У цьому випадку механізм був таким, ОСОБА_6 перебував зверху (сидів на спині ОСОБА_17 ), притискав його обличчям до підлоги і здавлював грудну клітку. На м`яких тканинах обличчя у загиблого не було живого місця, адже був дуже сильний травматичний вплив. 
		Відповідно до висновків судово-медичних експертиз від 04.10.2016                        № 2783-дм/16 та від 17.10.2016 № 91/2783-дм/16, у потерпілого ОСОБА_17 виявлено такі тілесні ушкодження:
		- голови: забита рана у тім`яній ділянці справа (гілляста форма, нерівні краї з масивними крововиливами, вивернутими розміжченими цибулинами волосся, нерівномірно вираженим осадненням з додатковими розривами шкіри, нерівні горбисті стінки, закруглені кінці з великою кількістю тканих перетинок в глибині), синець на повіках правого ока з крововиливами у слизові оболонки ока, садно у центрі лоба та на спинці носа, синці на слизових оболонках верхньої та нижньої губи, крововилив у глибокі тканини обличчя у лобно-виличній ділянці справа, крововиливи по внутрішньої поверхні м`яких тканин голови у тім`яній ділянці справа та зліва, та у скроневій ділянці справа;
		- тулуба: садно по задній поверхні грудної клітки у верхній третині, крововилив у глибокі м`які тканини у цій ділянці на рівні 7-го шийного хребця, крововиливи у внутрішню поверхню м`яких тканин грудної клітки справа та зліва у середній та верхній третині по передній поверхні;
		- кінцівок: садна по зовнішній поверхні ліктьового суглоба справа, садна по передній поверхні лівого колінного суглоба, крововилив у м`які тканини правого ліктьового суглоба, встановлено не менш ніж 12 місць прикладання сили, усі ці ушкодження є прижиттєвими.
		Встановлені ознаки асфіксії у вигляді емфіземи легенів, рідкого стану крові, венозного повнокров`я внутрішніх органів, крововиливів на поверхні серця та легенів, пилоподібних крововиливів у слизові оболонки лівого ока.
		Причиною смерті ОСОБА_17 стала механічна асфіксія внаслідок закриття отворів рота та носа тупими предметами. Цей висновок ґрунтується наявністю ушкоджень обличчя у вигляді саден, синців, крововиливів у глибокі тканини обличчя, грудної клітки попереду та позаду, садна по задній поверхні грудної клітки, та наявністю ознак асфіктичної смерті. Вказані ушкодження знаходяться у причинному зв`язку з настанням смерті, після спричинення ушкоджень, що викликали механічну асфіксію, потерпілий не міг здійснювати активні дії.
		При отриманні тілесних ушкоджень взаємне розташування потерпілого та нападника, вірогідно, змінювалось, тілесні ушкодження були спричинені у різних напрямках. 
		Цей висновок експерта не суперечить показанням ОСОБА_7 та                   ОСОБА_6 наданих як під час проведення слідчого експерименту, так і в судовому засіданні, а тому обґрунтованих підстав стверджувати про необережний характер дій ОСОБА_6 щодо настання смерті потерпілого ОСОБА_17 у справі немає.
		Таким чином, за встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження кваліфікація дій засуджених за ч. 4 ст. 187 та пунктами 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК є правильною.
		Щодо доводів касаційних скарг про застосування до засуджених психічного та фізичного насильства під час досудового розслідування з боку працівників поліції.
		Доводи засудженого ОСОБА_6 в касаційній скарзі про застосування до нього психічного та фізичного насильства з боку працівників поліції не можна визнати прийнятними. 
		Особа, яка заявляє про погане поводження з нею, має навести конкретні обставини такого поводження і надати певне підтвердження цим обставинам, або, якщо це неможливо з об`єктивних причин, повідомити інформацію, яка дає можливість перевірити, чи має заява певні підстави. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника настільки надмірний тягар доведення, однак за відсутності інформації, яка дає можливість її перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана «небезпідставною» і не створює обов`язку проведення розслідування такої заяви.
		З матеріалів провадження вбачається, що засуджений вперше заявив про тиск на нього працівників поліції під час судового розгляду, тобто через кілька років, коли, за його словами, відбулися ці події, і не міг детально конкретизувати хто саме і в який спосіб на нього тиснув. 
		Касаційна скарга засудженого не містить конкретних посилань на психологічний тиск з боку працівників поліції, а стосується лише застосування фізичної сили під час його затримання. 
		З моменту затримання його інтереси у справі представляли професійні адвокати (захисники) і ним не наведено в скарзі мотивів, що заважало йому невідкладно звернутися до компетентних органам із відповідною заявою про таке поводження, або повідомити про це своїх захисників, щоб ці органи мали можливість здійснити своєчасну та ефективну перевірку такої заяви і дати наведеним у ній фактам відповідну оцінку.
		Засуджений ОСОБА_7 , як убачається з матеріалів провадження, вперше заявив про тиск на нього працівників поліції лише на стадії касаційного розгляду. У своїх доповненнях до касаційної скарги захисника останній,  вказуючи про такий тиск не конкретизує, хто саме з працівників поліції, коли, за яких обставин, в який спосіб  та з якою метою чинив цей тиск.
		При цьому ОСОБА_7 так само був забезпечений захисниками як під час досудового розслідування, так і під час судового та апеляційного розгляду справи, і не був позбавлений можливості особисто чи через своїх захисників звернутися з відповідною заявою до компетентних органів для перевірки цих фактів, однак ані на стадії досудового розслідування, ані під час судового та апеляційного розгляду цього не зробив, що вказує на надуманість цього доводу.  
		Окрім того, у касаційних скаргах та доповненнях до них засуджені не вказують, яким чином така поведінка працівників поліції на стадії досудового розслідування вплинула на оцінку доказів у кримінальному провадженні, які були зібрані в передбачений законом спосіб і визнані судом належними та допустимими, та узгоджуються з їхніми поясненнями наданими у суді та під час проведення слідчого експерименту, а відтак і на законність оскаржуваних судових рішень та правильність наведених у них висновків про доведеність їх винуватості  вчиненні інкримінованих злочинів, і такого з матеріалів провадження не вбачається. 
		Щодо доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 про незаконність його затримання в порядку ст. 208 КПК
		За змістом кримінального процесуального закону, при затриманні особи за підозрою у неї з`являється право на захист, який вона може здійснювати самостійно або залучивши адвоката. Водночас особа має право вимагати негайного, до першого допиту, конфіденційного побачення зі своїм захисником. Крім того, потрібно зазначити, що затримання в порядку статей 207 або 208 КПК, за визначенням, є несподіваною для його учасників подією. Оскільки закон надає органам правопорядку повноваження за певних умов проводити затримання без попереднього судового дозволу, це означає, що законодавець визнає непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 26.10.2016 на підставі ухвали слідчого судді від 24.10.2016 за місцем проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_13 з додержанням вимог КПК був проведений обшук з урахуванням тих даних, які вже були раніше одержані органом досудового розслідування. За результатами проведення обшуку слідчим було вилучено ряд доказів, на які вказав суд першої інстанції у своєму рішенні, обґрунтовуючи доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих злочинів. 
		У зв`язку з відшуканням під час обшуку речей, які свідчили про їхню причетність до вчинення злочинів (кастет, маски, пістолет, речі зі слідами РБК тощо)              ОСОБА_7 та ОСОБА_13 було затримано слідчим у порядку ст. 208 КПК.
		Зі змісту протоколу затримання від 27 жовтня 2016 року (складений о 02:00) убачається, що ОСОБА_7 був затриманий 26 жовтня 2016 року о 14:10. У протоколі останній власноручно написав «задержан за убийство ОСОБА_17 и ОСОБА_18 в ночь с 1 на 2 октября 2016 г. по адресу АДРЕСА_6 ». Протокол складено в присутності захисника ОСОБА_23 та понятих ОСОБА_41 і ОСОБА_42 ,  будь-яких зауважень при складанні протоколу від учасників не надходило.
		Щодо доводів касаційних скарг засуджених про неналежну правову допомогу
		Не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи і викладені у поданих до касаційних скарг доповненнях засуджених   ОСОБА_7 та ОСОБА_6 доводи про те, що на стадії досудового розслідування вони були позбавлені ефективного захисту через неналежну якість наданої правової допомоги, оскільки захисники ОСОБА_23 та ОСОБА_25 не узгоджували з ними позицію захисту та переконували зізнатись у вбивстві  потерпілих.
		У зв`язку з цим Суд зазначає, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб.
		Упродовж досудового розслідування та судового розгляду інтереси ОСОБА_7 та ОСОБА_6  представляли кілька захисників -  ОСОБА_23 ,             ОСОБА_25 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які є професійними адвокатами, мають відповідний фах і кваліфікацію, брали активну участь у слідчих діях та в судових засіданнях.
		У касаційних скаргах засуджені не конкретизували, у чому саме полягають недоліки правової допомоги наданої цими адвокатами у кримінальному провадженні з погляду якості послуг, сумлінності адвоката або узгодженості стратегії захисту, зважаючи на їхні показання надані під час судового розгляду провадження.
		Щодо доводів про повноваження прокурора та групи слідчих
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження перший заступник прокурора Харківської області ОСОБА_46 своєю постановою від 29.11.2016 через неефективність досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016220490006023, доручив його здійснення Слідчому управлінню Головного управління Національної поліції України в Харківській області                     (т. 5, а. к. п. 126).
		Заступник начальника відділу СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_47 постановою від 07.12.2016 визначив групу слідчих у кримінальному провадженні в складі: старшого слідчого з ОВС СУ ГУНП у Харківській області ОСОБА_48 (старший групи слідчих), старшої слідчої з ОВС СУ ГУНП у Харківській області ОСОБА_49 , слідчого СУ ГУНП у Харківській області ОСОБА_50 та слідчого СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_51 (т. 5, а. к. п. 129-130). 
		Окрім того, перший заступник прокурора Харківської області ОСОБА_46 постановою від 14.02.2017 змінив групу прокурорів у кримінальному провадженні та визначив її в складі прокурорів: ОСОБА_52 (старший групи), ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59  (т. 1, а. к. п. 42, т. 5, а. к. п. 121-125).  
		З урахуванням викладеного ці доводи касаційних скарг сторони захисту Суд вважає безпідставними та відхиляє. 
		Щодо доводів сторони захисту про суворість призначеного ОСОБА_7 та ОСОБА_6 заходу примусу
		За правилами статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
		Згідно з положеннями ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжкого злочину і застосовується у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
		Відповідно до визначених у цих нормах закону правових орієнтирів суд першої інстанції при обранні засудженим заходу примусу врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які були вчинені ними з корисливих мотивів (з метою покращити свій матеріальний стан), конкретні обставини справи та дані щодо особи кожного з засуджених, які до кримінальної відповідальності притягуються вперше, суспільно корисною працею не займаються, неодружені. Обставин, які б обтяжували або пом`якшували покарання судом у справі встановлено не було.
		Ураховуючи особливу тяжкість вчиненого злочину - умисного вбивства двох осіб, жорстокість і цинізм насильницьких дій ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , позицію потерпілої у справі, яка наполягала на призначенні засудженим найсуворішого покарання передбаченого кримінальним законом за цей злочин, та відсутність обставин, які б пом`якшували покарання, місцевий суд визнав неможливим призначити їм покарання у виді позбавлення волі на певний строк, а тому визнав таке у виді довічного позбавлення волі.
		З урахуванням тяжкості скоєних злочинів, їх наслідків та ролі кожного з засуджених у їх вчиненні, а також даних про їхні особи, призначене їм покарання у виді довічного позбавлення волі не можна визнати явно суворим та несправедливим.
		Постановлені у кримінальному провадженні вирок районного суду та ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставами для зміни або скасування цих судових рішень. 
		Тому підстав для задоволення касаційних скарг колегія суддів не вбачає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Залишити без задоволення касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_8 .
		Вирок Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_13 залишити без зміни.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...