Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 237/80/25 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано судом: 10.04.2025. Зареєстровано: 11.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2025.
Дата набрання законної сили: 13.05.2025
Номер судового провадження: 1-кп/243/612/2025
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22025050000000126

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Провадження № 1-кп/243/612/2025
		Справа № 237/80/25
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 квітня 2025 року                            м. Слов`янськ
		Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі колегії суддів:
		головуючого судді                      ОСОБА_1 ,
		суддів                              ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 ,
		за участю
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Слов`янського міськрайонного суду Донецької області в режимі відеоконференції,в режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення Державної установи "Табір для тримання військовополоненних "Центр5", а також в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів у системі EasyCon, кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №22025050000000126 від 10 січня 2025 року за обвинуваченням
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Донецьк, який не працює, раніше не судимого, вдівця, утриманців не маючий, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2 ст.111, ч.7 ст. 111-1 КК України,
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурора                              ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого                        ОСОБА_5 ,
		захисника                              ОСОБА_7 ,
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
		Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11.07.1997 зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах І, ІІІ та ХІІІ Основного Закону України  Конституції України.
		Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Відповідно до ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. 
		Відповідно до Рішень Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008 зазначені норми визначають, що влада народу є первинною, єдиною і не відчуженою та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
		Стаття 6 Конституції України передбачає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
		Статтями 69, 72 та 73 Конституції України передбачено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно- територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
		Так, 07.04.2014 у м. Донецьку Донецької області видано «Акт о провозглашении государственной самостоятельности Донецкой народной республики», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11.05.2014 так названого «загального обласного референдуму» на території Донецької області з питання визнання державної самостійності «ДНР» та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому протягом квітня-травня 2014 року в окремих містах Донецької області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності «ДНР».
		За таких обставин 11.05.2014 в окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України проведено так названий «загальний обласний референдум», за результатами якого 12.05.2014 проголошено про суверенітет «ДНР» на території Донецької області.
		Надалі представниками самопроголошеної «ДНР», які контролюються окупаційною адміністрацією Російської Федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські («органи державної влади ДНР») та силові органи. 
		Так, на учасників органів силового блоку покладено обов`язки підтримки збройної агресії Російської Федерації та вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, зокрема шляхом:
		-    систематичної організації та здійсненні актів застосування збройної сили проти держави України у особі Збройних Сил України, інших військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, зокрема шляхом ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню їх службових обов`язків, обстрілів населених пунктів тощо;
		-    створення не передбачених законом озброєних підрозділів та участь у їх діяльності; 
		-    вербування нових учасників до складу силового блоку «ДНР» та, організація їх у групи, навчання, озброєння та керівництво їхніми діями;
		-    захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об`єктів на території Донецької області з метою їх виводу з-під контролю органів державної влади України та їх включення до самопроголошеного псевдодержавного утворення «ДНР»;
		-    захоплення чи заволодіння у інший спосіб зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами з метою оснащення незаконних збройних формувань, які вчиняють дії, направлені на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України;
		-    координації та узгодження своїх дій з діями регулярних з`єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань російської федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням; 
		-    блокування виконання правоохоронними органами та підрозділами Збройних Сил України передбачених Конституцією та законодавством України функцій на тимчасово окупованій території України;
		-    силового подолання опору цивільного населення окупаційній адміністрації шляхом фізичної розправи та незаконного позбавлення волі;
		-    силової підтримки учасників органів політичного та управлінського блоку незаконних утворень «ДНР», захопленні, укріпленні та охороні зайнятих ними будівель та споруд.
		Водночас, на учасників органів політичного блоку покладено обов`язки підтримки збройної агресії російської федерації та вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом:
		- створення та участі в діяльності окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях Донецької області;
		- видачі нормативно-правових актів від імені окупаційної адміністрації російської федерації та самопроголошених органів влади «ДНР»;
		- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності псевдодержавного утворення «ДНР» з метою схиляння їх до участі у вказаній організації, приховування факту збройної агресії російської федерації проти України, отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;
		- організація збору, отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників організації та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також її розподілу; 
		- налагодження взаємодії з незаконним псевдодержавним утворенням «ДНР» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на насильницьку зміну конституційного ладу України;
		- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України;
		- координація та узгодження своїх дій з радниками та інструкторами Російської Федерації, з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, та вчинення умисних дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України;
		- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітації, висвітлення діяльності «ДНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції і заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях, та формування думки серед населення про законність власних дій; 
		- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам силового блоку «ДНР» для забезпечення їх протиправної діяльності; 
		- забезпечення учасників «ДНР» транспортом, символікою, агітаційними матеріалами тощо.
		При цьому, кожний учасник органів політичного та силового блоків «ДНР» (у т. ч. які долучалися в подальшому до їх складу) усвідомлював, що головним їх завданням є підтримка збройної агресії Російської Федерації та зміна меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України. 
		В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з`єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій Російської Федерації на території Донецької області, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями. 
		Одночасно, з метою зміни меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, на тимчасово окупованій частині Донецької області з числа представників політичного блоку «ДНР» створено органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, які узурпували виконання владних функцій, та, згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, є органами окупаційної адміністрації Російської Федерації.
		21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
		В цей же день, президент Російської Федерації скликав позачергове засідання ради безпеки російської федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.
		Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення державної думи РФ та заявили про необхідність визнання президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», а одним із основних аргументів для прийняття такого рішення членами Ради безпеки РФ було проживання на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей громадян російської федерації, у кількості понад 800 тисяч осіб, а також понад 1,2 мільйонів осіб, котрі подали документи на громадянство РФ.
		Цього ж дня президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
		У подальшому, президент Російської Федерації (далі  РФ), а також інші представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил РФ (далі по тексту  ЗС РФ) на територію України.
		24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який був продовжений та діє до теперішнього часу.
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як громадянин України, який згідно із ст. 65 Конституції України має обов`язок здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який у відповідності до частин 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» може бути реалізований шляхом проходження військової служби виключно у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, свідомо порушуючи свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, діючи в період збройного конфлікту, умисно, з корисливих мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, добровільно погодився прийняти участь у бойових діях на боці ворога (країни-агресора)  РФ.
		Так, 28.02.2022 громадянин України ОСОБА_5 , діючи в період збройного конфлікту, умисно, з корисливих мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, добровільно прибув до так званого збірного пункту так званого «Кіровського районного військового комісаріату м. Донецька», розташованого на території будівлі будинку культури ім. Івана Франка, за адресою: Донецька область, м. Донецьк, Кіровський район, вул. Кірова, 145, де вступив до не передбаченого законом збройного формування, створеного на тимчасово окупованій території  т. зв. «111-го стрілецького полку мобілізаційного резерву Народної міліції ДНР (у підпорядкуванні НОМЕР_1 окремої мотострілецької бригади НМ ДНР, в/ч НОМЕР_2 )», де був розподілений на посаду стрільця 3 взводу 4 роти 2 батальйону даного полку, чим здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту. 
		Далі, того ж дня ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, направився на територію колишнього Донецького м`ясокомбінату, за адресою: м. Донецьк, Калінінський район, проспект Ілліча, 105, де йому було видано військову форму по сезону та особисте військове спорядження, яке необхідне для виконання обов`язків військової служби на боці ворога.
		Після чого, з 28.02.2022 до кінця березня 2022 року, був передислокований до пункту тимчасової дислокації НОМЕР_3 батальйону 111-го ОСП, у АДРЕСА_3 , поблизу Шахти ім. Абакумова.
		При цьому, ОСОБА_5 не вчинив жодних дій, спрямованих на ухилення від проходження служби в незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території або на добровільну здачу в полон Збройним силам України.
		Усвідомлюючи вищенаведені обставини, після початку повномасштабного вторгнення ЗС РФ на територію України, з 07.03.2022, громадянин України ОСОБА_5 , діючи в умовах воєнного стану, у період збройного конфлікту, умисно, з корисливих мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області, продовжуючи добровільну участь у складі незаконного збройного формування (далі за текстом  НЗФ), створеного на тимчасово окупованій території  т. зв. «111-го стрілецького полку мобілізаційного резерву Народної міліції ДНР (у підпорядкуванні НОМЕР_1 окремої мотострілецької бригади НМ ДНР, в/ч НОМЕР_2 )» на посаді стрільця, здійснив перехід на бік ворога, шляхом продовження військової служби у зазначеному НЗФ, за місцем тимчасової дислокації 2 батальйону 111-го ОСП, у АДРЕСА_3 , поблизу Шахти ім. Абакумова. 
		Далі, з кінця березня 2022 року до лютого 2023 року, ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, діючи з вищевказаних мотивів та метою, проходив військову службу на боці ворога у вказаному НЗФ, створеному на тимчасово окупованій території, а з 01.01.2023 у складі НОМЕР_4 окремого стрілецького полку ЗС РФ (в/ч НОМЕР_5 ), у який було реорганізовано НОМЕР_6 ОСП НМ ДНР, на території пункту тимчасової дислокації НОМЕР_3 батальйону даного полку, у АДРЕСА_4 , поблизу з мікрорайоном Текстильник, де виконував покладені на нього обов`язки, а саме заступав у наряди по розташуванню, залучався до караульної та постової служби, господарчих робіт у вказаному НЗФ та збройному формуванні держави-агресора.
		У лютому 2023 року ОСОБА_5 був передислокований у пункт тимчасового дислокації НОМЕР_3 батальйону НОМЕР_4 ОСП ЗС РФ, у АДРЕСА_5 .
		Далі, у період з квітня 2023 року до 20 серпня 2024 року, ОСОБА_5 , діючи умисно, з вищевказаних мотивів та метою, продовжуючи військову службу на боці ворога, у складі 2 батальйону 91 ОСП ЗС РФ здійснював виїзди з пункту тимчасової дислокації НОМЕР_3 батальйону НОМЕР_4 ОСП ЗС РФ у АДРЕСА_5 на облаштування інженерних укріплень в районі АДРЕСА_6 . 
		Далі, з 20.08.2024 до 09.10.2024, ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, був передислокований у складі НОМЕР_3 батальйону НОМЕР_4 ОПС ЗС РФ з АДРЕСА_5 до с. Микільське Волноваського району Донецької області, де виконував покладені на нього обов`язки, а саме заступав у наряди по розташуванню, залучався до караульної та постової служби, господарчих робіт у вказаному збройному формуванні держави-агресора.
		На початку грудня 2024 року, ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, був передислокований у складі НОМЕР_3 батальйону НОМЕР_4 ОПС ЗС РФ з АДРЕСА_6 до с. Новоукраїнка Волноваського району Донецької області, де виконував покладені на нього обов`язки, а саме заступав у наряди по розташуванню, залучався до караульної та постової служби, господарчих робіт у вказаному збройному формуванні держави-агресора, до 20.12.2024.
		20.12.2024 ОСОБА_5 , діючи умисно, з вищевказаних мотивів та метою, продовжуючи свою участь у збройному формуванні держави-агресора, був направлений до передових позицій в районі с. Зеленівка Курахівської територіальної громади Покровського району Донецької області, куди прибув близько 17:00 21.12.2024.
		21.12.2024 внаслідок успішного штурму зазначених позицій ворога силами оборони України поблизу с. Зеленівка Курахівської територіальної громади Покровського району Донецької області, ОСОБА_5 , було взято в полон, а його злочинну діяльність припинено.
		При цьому, ОСОБА_5 не вчинив жодних дій, спрямованих на ухилення від проходження служби в незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території та збройному формуванні держави-агресора або на добровільну здачу в полон Збройним силам України.
		Під час проходження військової служби у вказаному НЗФ та збройному формуванні країни-агресора, ОСОБА_5 отримував грошове забезпечення, відповідно до штатного розпису за його посадою, що при реорганізації НЗФ до складу ЗС РФ складало 205 тисяч рублів на місяць.
		Окрім того, усвідомлюючи вищенаведені обставини, після початку повномасштабного вторгнення ЗС РФ на територію України, з 15.03.2022, громадянин України ОСОБА_5 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, з метою добровільної участі у незаконному збройному формуванні (далі за текстом  НЗФ), створеному на тимчасово окупованій території  т. зв. «111-му стрілецького полку мобілізаційного резерву Народної міліції ДНР (у підпорядкуванні НОМЕР_1 окремої мотострілецької бригади НМ ДНР, в/ч НОМЕР_2 )» на посаді стрільця, продовжив проходження військової служби у зазначеному НЗФ, за місцем тимчасової дислокації 2 батальйону 111-го ОСП, у АДРЕСА_3 , поблизу Шахти ім. Абакумова. 
		Далі, з кінця березня 2022 року до лютого 2023 року, ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, діючи з вищевказаних мотивів та метою, проходив військову службу на боці ворога у вказаному НЗФ, створеному на тимчасово окупованій території, а з 01.01.2023 у складі НОМЕР_4 окремого стрілецького полку ЗС РФ (в/ч НОМЕР_5 ), у який було реорганізовано НОМЕР_6 ОСП НМ ДНР, на території пункту тимчасової дислокації НОМЕР_3 батальйону даного полку, у АДРЕСА_4 , поблизу з мікрорайоном Текстильник, де виконував покладені на нього обов`язки, а саме заступав у наряди по розташуванню, залучався до караульної та постової служби, господарчих робіт у вказаному НЗФ та збройному формуванні держави-агресора.
		У лютому 2023 року ОСОБА_5 був передислокований у пункт тимчасового дислокації НОМЕР_3 батальйону НОМЕР_4 ОСП ЗС РФ, у АДРЕСА_5 .
		Далі, у період з квітня 2023 року до 20 серпня 2024 року, ОСОБА_5 , діючи умисно, з вищевказаних мотивів та метою, продовжуючи військову службу на боці ворога, у складі 2 батальйону 91 ОСП ЗС РФ здійснював виїзди з пункту тимчасової дислокації НОМЕР_3 батальйону НОМЕР_4 ОСП ЗС РФ у АДРЕСА_5 на облаштування інженерних укріплень в районі АДРЕСА_6 . 
		Далі, з 20.08.2024 до 09.10.2024, ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, був передислокований у складі НОМЕР_3 батальйону НОМЕР_4 ОПС ЗС РФ з АДРЕСА_5 до с. Микільське Волноваського району Донецької області, де виконував покладені на нього обов`язки, а саме заступав у наряди по розташуванню, залучався до караульної та постової служби, господарчих робіт у вказаному збройному формуванні держави-агресора.
		На початку грудня 2024 року ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, був передислокований у складі НОМЕР_3 батальйону НОМЕР_4 ОПС ЗС РФ з АДРЕСА_6 до с. Новоукраїнка Волноваського району Донецької області, де виконував покладені на нього обов`язки, а саме заступав у наряди по розташуванню, залучався до караульної та постової служби, господарчих робіт у вказаному збройному формуванні держави-агресора, до 20.12.2024.
		20.12.2024 ОСОБА_5 , діючи умисно, з вищевказаних мотивів та метою, продовжуючи свою участь у збройному формуванні держави-агресора, був направлений до передових позицій в районі с. Зеленівка Курахівської територіальної громади Покровського району Донецької області, куди прибув близько 17:00 21.12.2024.
		21.12.2024 внаслідок успішного штурму зазначених позицій ворога силами оборони України поблизу с. Зеленівка Курахівської територіальної громади Покровського району Донецької області, ОСОБА_5 , було взято в полон, а його злочинну діяльність припинено.
		При цьому, ОСОБА_5 не вчинив жодних дій, спрямованих на ухилення від проходження служби в незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території та збройному формуванні держави-агресора або на добровільну здачу в полон Збройним силам України
		Під час проходження військової служби у вказаному НЗФ та збройному формуванні країни-агресора, ОСОБА_5 отримував грошове забезпечення, відповідно до штатного розпису за його посадою, що при реорганізації НЗФ до складу ЗС РФ складало 205 тисяч рублів на місяць.
		Після оголошення прокуроромкороткого викладу обвинувального акта, судом було встановлено особу обвинуваченого та роз`яснено йому суть обвинувачення, постановлено питання обвинуваченому про те, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.
		На зазначене питання обвинувачений ОСОБА_5 повідомив суду, що обвинувачення йому зрозуміле, свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України він визнає в повному обсязі, бажає давати суду показання. В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 пояснив, що в період збройного конфлікту, а саме 28.02.2022 він, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що заподіює шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, добровільно прибув за адресою: АДРЕСА_3 , до «Кіровського районного військового комісаріату м. Донецька», де здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, а саме вступив до «111-го стрілецького полку мобілізаційного резерву Народної міліції ДНР (у підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_2 , в/ч НОМЕР_2 )» на посаду стрільця 3 взводу 4 роти 2 батальйону даного полку. В той же день він направився на територію колишнього Донецького м`ясокомбінату, за адресою: АДРЕСА_3 , де отримав військову форму та особисте військове спорядження, необхідне для виконання обов`язків військової служби на боці ворога та з 28.02.2022 до кінця березня 2022 року, був передислокований до пункту тимчасової дислокації НОМЕР_3 батальйону 111-го ОСП, у АДРЕСА_3 , поблизу Шахти ім. Абакумова. 
		Обвинувачений, також визнав, що 07.03.2022, він умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що заподіює шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області, добровільно продовжував участь у складі «111-го стрілецького полку мобілізаційного резерву Народної міліції ДНР (у підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_2 , в/ч НОМЕР_2 )» на посаді стрільця, перейшов на бік ворога та продовжив військову службу за місцем тимчасової дислокації 2 батальйону 111-го ОСП, у АДРЕСА_3 , поблизу Шахти ім. Абакумова. З кінця березня 2022 року до лютого 2023 року він проходив військову службу на боці ворога у вищевказаному незаконному збойному формуванні, а з 01.01.2023 у складі ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_5 ), у АДРЕСА_4 , де заступав у наряди по розташуванню, залучався до караульної та постової служби, господарчих робіт та збройному формуванні держави-агресора. У лютому 2023 року був передислокований у АДРЕСА_5 . З квітня 2023 року до 20 серпня 2024 року він, продовжуючи військову службу у складі НОМЕР_3 батальйону 91 ОСП ЗС РФ, здійснював виїзди з пункту тимчасової дислокації НОМЕР_3 батальйону НОМЕР_4 ОСП ЗС РФ на облаштування інженерних укріплень в районі АДРЕСА_6 , а з 20.08.2024 до 09.10.2024, був передислокований у складі зазначеного батальйону до АДРЕСА_6 , де заступав у наряди по розташуванню, залучався до караульної та постової служби, господарчих робіт у вказаному збройному формуванні держави-агресора. У складі 2 батальйону НОМЕР_4 ОПС ЗС РФ на початку грудня 2024 року він, продовжуючи свій злочинний умисел, був передислокований до АДРЕСА_7 , де заступав у наряди по розташуванню, залучався до караульної та постової служби, а також господарчих робіт у вказаному батальйоні аж до 20.12.2024 року.
		Обвинувачений також визнав, що 20.12.2024 він, умисно продовжуючи брати участь у збройному формуванні держави-агресора, був направлений до передових позицій в районі с. Зеленівка Курахівської територіальної громади Покровського району Донецької області, куди прибув близько 17:00 21.12.2024, однак того ж дня внаслідок успішного штурму силами оборони України поблизу вказаного населеного пункту був взятий в полон, внаслідок чого його злочинна діяльність була припинена. За час проходження військової служби у складі незаконного збройного формування та збройному формуванні країни-агресора, отримував грошове забезпечення у розмірі 205 тисяч рублів на місяць.
		Окрім того, ОСОБА_5 визнав, що перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану добровільно, усвідомлював, що вчинені ним діяння наносили шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності та державній безпеці України та бажав настання вказаних наслідків. Зазначив, що впродовж усього часу добровільно брав участь в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території та в збройних формуваннях держави-агресора, жодних дій, спрямованих на ухилення від проходження служби в зазначених формуваннях або на добровільну здачу в полон Збройним силам України, не вчиняв. У тому, що вчинив вказані кримінальні правопорушення, він щиро розкаявся. 
		Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
		Відповідно дост. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
		Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		За правилами ч. 1ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		Згідно ч. 1ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбаченихстаттею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
		Відповідно до ч. 2ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		У п.274 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Нечипорук і Йонкало проти України зазначено: якість доказів також береться до уваги, а також те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, будь-які сумніви щодо їхньої надійності й точності.
		За змістом ст.ст.21,22,30 КПК Україниу кримінальному провадженні правосуддя здійснюється судом на основі змагальності, безпосередності дослідження судом показань, речей та документів. Державне обвинувачення в суді підтримує прокурор, захист обвинуваченого здійснює він сам і його захисник, а функція розгляду справи покладається на суд. При цьому суд, зберігаючи незалежність, неупередженість і об`єктивність, створює необхідні умови для виконання учасниками їх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.
		Статтею 370 КПК Українивизначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Крім цього, пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди умотивовувати свої рішення, але він не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Об`єм цього обов`язку може змінюватись залежно від природи рішення.
		Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження на суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність обвинуваченого.
		Доказування - це єдиний спосіб встановлення об`єктивної істини в кримінальному судочинстві. Поки не доведені обставини скоєння злочину, не можна сказати, що вони були, мали місце насправді.
		З приводу того, що доведення є єдиним способом для встановлення істини уКримінальному процесуальномукодексі України вказано: "Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена».
		«Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону «( Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 761/43930/17).
		Незважаючи на повне визнання своєї провини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України, про винуватість ОСОБА_5 у скоєнні даних кримінальних правопорушень, свідчать наступні докази, що ретельно перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності кожен окремо та у взаємозв`язку для ухвалення даного процесуального рішення, які колегія суддів враховує та бере до уваги.
		За клопотанням сторони обвинувачення на підтвердження наявності в діях ОСОБА_5 ознак вищевказаних кримінальних правопорушень досліджені у судовому засіданні наступні письмові докази, а саме:
		витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно якого кримінальне провадження №22025050000000126 було зареєстровано 10 січня 2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України, що давало право з цього моменту проводити слідчі та процесуальні дії в межах даного провадження;
		витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно якого кримінальне провадження №22025050000000127 було зареєстровано 10 січня 2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, що давало право з цього моменту проводити слідчі та процесуальні дії в межах даного провадження;
		витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно якого кримінальне провадження №22025050000000128 було зареєстровано 10 січня 2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України, що давало право з цього моменту проводити слідчі та процесуальні дії в межах даного провадження;
		витягом від 16 січня 2025 року з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №22025050000000126 від 10 січня 2025 року, згідно якого в межах даного кримінального провадження здійснюється досудове розслідування за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України;
		протоколом огляду мережі Інтернет від 15 січня 2025 року, з якого вбачається що об`єктом огляду є публікація під назвою «Документальный фильм про ІНФОРМАЦІЯ_4 », що має важливе значення для кримінального провадження  інформацію про незаконне збройне формування « НОМЕР_6 полк резервістів Народної міліції ДНР».
		протоколом огляду від 15 січня 2025 року, з якого вбачається що об`єктом огляду є інформація на сайті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 , в ході огляду якого було встановлено важливу для кримінального провадження інформацію про «111-ий стрілецький полк мобілізаційного резерву Народної міліції ДНР» , НОМЕР_4 окремий стрілецький полк ЗС РФ, зокрема, в/ч НОМЕР_5 ;
		протоколом слідчого експерименту від 16 січня 2025 року, з якого вбачається, що підозрюваний ОСОБА_5 показав про обставини та відтворив на карті обстановку подій при яких він, громадянин України, вчинив кримінальні правопорушення. Відомості, зазначені у протоколі, жодним чином не суперечать показанням обвинуваченого, які останній надав під час судового засідання, та іншим матерілам кримінального провадження, а сам слідчий експеримент проведений з суворим додержанням вимог ст. 223, 240 КПК України;
		протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17 січня 2025 року, згідно якого свідок ОСОБА_8 заявив, що впізнає особу на фотознімку № 2 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , якого взято в полон підрозділом, у якому проходить службу свідок. Згідно додатку до протоколу на фотознімку №2 представлений ОСОБА_5 . Слідча дія проведена у відповідності до вимог статті 228 КПК України, а складений протокол цілком відповідає вимогам статті 231 КПК України.
		Окрім того, судовою колегією досліджені матеріали, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5 , а саме:
		довідку УОІ УМВС в Донецькій області №33-14012025/14210, з якої вбачається що ОСОБА_5 раніше не судимий;
		медичну довідку з КНП «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ» від 16 січня 2025 року, з якої вбачається що ОСОБА_5 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває;
		медичну довідку з КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов`янськ» від 15 січня 2025 року, з якої вбачається що ОСОБА_5 на обліку у лікаря-психіатра не перебуває;
		довідку ТСЦ МВС №1452 від 14 січня 2025 року, з якої вбачається що ОСОБА_5 посвідчення водія не видавалось;
		довідку з державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №409275900, згідно якої відомості про права власності ОСОБА_5 на нерухоме майно відсутні.
		Аналізуючи позицію обвинуваченого в судовому засіданні, який повністю визнав свою провину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України та співставляючи її з обвинуваченням, що пред`явлене ОСОБА_5 , а також дослідженими судом документами, які повністю викривають обвинуваченого у вчинені інкримінованих кримінальних правопорушеннях, колегія суддів робить висновок про те, що наведені докази є логічними, послідовними та об`єктивними.
		Зазначені докази виннуватості обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень є такими, що доповнюють одне одного, є належними, допустимими та достатніми, оскільки у відповідності до ст.ст. 84-86 КПК України прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані в порядку, передбаченому Конституцією та КПК України.
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані ним докази ( параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5,8 Конвенції) тощо.
		Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року; «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року  «… що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».
		Таким чином, суд приходить до висновку, що досліджені в судовому засіданні докази логічні, послідовні, не містять протиріч, переконливі як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв`язку.
		Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування, схожих неоспорюваних чітких і узгоджених між собою презумпцій факту.
		За таких обставин, колегія суддів приймає до уваги при ухваленні вироку письмові докази по справі, як докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 .
		При їх оцінці суд дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом»,який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4ст.17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Коробов проти України».
		Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частиниККУкраїни.
		Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.
		Таким чином, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку, що фактичні обставини кримінального правопорушення встановлені під час досудового розслідування знайшли своє підтвердження дослідженими під час судового розгляду належними та допустимими доказами, які, за оцінкою колегії суддів , не викликають сумніву щодо дійсного наміру обвинуваченого та спрямованість умислу обвинуваченого.
		Отже, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_5 обвинувачення за ч. ч. 1, 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України знайшло своє підтвердження, колегія суддів приходить до переконання, що подія кримінальних правопорушень мала місце, провину обвинуваченого повністю доведено, а вчинені обвинуваченим ОСОБА_5 кримінальні правопорушення вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 111 КК України, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, що полягало в переході на бік ворога, в період збройного конфлікту; за ч. 2 ст. 111 КК України, як державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, що полягало в переході на бік ворога, в період збройного конфлікту, вчинене в умовах воєнного стану; та за ч. 7 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, а саме добровільна участь громадянина України в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території та збройних формуваннях держави-агресора.
		Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
		Відповідно до статті 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Цілі покарання запобігання і попередження вважаються характеристиками кримінально-правових санкцій (рішення ЄСПЛ «Езех і Коннорс проти Сполученого Королівства»).
		Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст.10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		При визначенні міри покарання обвинуваченому у відповідності до ст. 65 КК України, суд приймає до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: сукупність усіх характеризуючих його обставин, віднесення кримінальних правопорушень законодавством до особливо тяжких злочинів, характер, ступінь їх суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого.
		Згідно роз`яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».
		п.п.2,3 «при призначенні покарання, суди повинні всебічно враховувати фактичні обставини кримінального провадження у їх сукупності та визначати тяжкість конкретних злочинів враховуючи їх індивідуальний ступінь. Визначаючи ступінь тяжкості злочину судам необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків. Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку. На неї впливають різні об`єктивні та суб`єктивні обставини, зокрема цінність тих суспільних відносин на які посягає винний, тяжкість наслідків (характер посягання), спосіб посягання форма й ступінь вини наявність або відсутність кваліфікуючих ознак». 
		Колегія суддів, призначаючи ОСОБА_5 покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
		Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до п.1 частини 1 ст. 66 КК України, колегія суддів визнає щире каяття та сприяння розкриттю злочину.
		Щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась ( Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 жовтня 2007 року). 
		Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (Постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18).
		Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути підтверджений матеріалами кримінального провадження.
		Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. ( Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 07 жовтня 2020 року, справа № 347/1360/17)
		В судовому засіданні ОСОБА_5 повністю визнав себе винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України, докладно розповів про відомі йому події вчинення кримінальних правопорушень. Критично поставився до вчиненого та пояснив, що дійсно засуджує свої вчинки, визнає їх антигромадський характер і готовий нести відповідальність. 
		Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до статті 67 КК України колегією суддів не встановлено.
		Колегія суддів виходить із положеньстатті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_5 є осудним, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, вперше вчинив кримінальні правопорушення, які у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до особливо тяжких кримінальних правопорушень, особу винного, а також враховує характер вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, спосіб їх вчинення, суспільну небезпеку та те, що злочини вчинено в умовах воєнного стану. Колегія суддів враховує, що в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією російської федерації.
		Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.
		При обранні виду та міри покарання колегія суддів, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
		Наведені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що виправити обвинуваченого ОСОБА_5 та запобігти його злочинній діяльності не можливо без його ізоляції від суспільства, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що обвинувачений має бути засудженим ч. ч. 1, 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції інкримініруємої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
		Європейський суд у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року ( заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		Конкретні обставини справи свідчать, що досягнення мети покарання, яка полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи закритого типу, неможливе без його реального відбування. Отже колегія суддів дійшла висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та не є надто суворим чи м`яким.
		Відомості, які б спростовували даний висновок колегії суддів, відсутні, вибір заходу примусу та порядок його узгоджується із позицією сторони обвинувачення, висловленої у судових дебатах.
		При цьому, суд вважає за неможливе застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 вимогст. 69 КК України, виходячи з наступного.
		Статтею 69 КК Українипередбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цьогоКодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексуза цей злочин.
		Суд зауважує, що частина 1статті 69 КК Українинадає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
		При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей66та69 КК Українита тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
		Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у Постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18, провадження № 51-3479 км 20.
		Згідно ч. 5ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
		Підстав для застосування норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого, колегія суддів не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма має змогу бути застосована, оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
		Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежить від обґрунтованості його призначення і реалізації.
		Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		У справах «Ювченко та інші проти України» ( рішення від 09 квітня 2020 року) та в справі «Скачкова та Рижа проти України» ( рішення від 16 липня 2020 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».
		У справі «Белане Надь проти Угорщини» ( рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» ( рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
		Запобіжний захід ОСОБА_5 у даному кримінальному провадженні не обирався і підстави для його застосування наразі не вбачаються. 
		Обвинувачений ОСОБА_5 утримується в Державній установі "Табір для тримання військовополонених "Центр5", як військовополонений.
		Цивільний позов по справі не заявлено.
		Речові докази та судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-370, 373, 374 КПК України, колегія суддів -
		 
		У Х В А Л И Л А:
		Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України.
		Призначити ОСОБА_5 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі на строк дванадцять років з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.
		Призначити ОСОБА_5 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.
		Призначити ОСОБА_5 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення волі на строк тринадцять років з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк п`ятнадцять років, з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.
		Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна з ізоляцією засудженого та поміщенням його до кримінально-виконавчої установи закритого типу. 
		Строк відбуття покарання у виді позбавлення волі засудженому ОСОБА_5 рахувати з моменту його затримання та поміщення до Державної установи виконання покарань для реального виконання покарання у виді позбавлення волі. 
		Строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування ОСОБА_5 рахувати з моменту відбуття основного покарання.
		Виконання вироку в частині затримання ОСОБА_5 та етапування його для відбування ним покарання у виді позбавлення волі до Державної установи виконання покарань доручити адміністрації Державної установи «Табір для тримання військовополонених».
		Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Дніпровського апеляційного суду через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
		Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.
		Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
		 
		 
		Головуючий суддя                             ОСОБА_1     
		 
		Судді:     ОСОБА_2 
		 
		                                        ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...