Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 600/5922/24-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; прийняття громадян на публічну службу, з них.
Надіслано судом: 10.04.2025. Зареєстровано: 11.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2025.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 квітня 2025 р. м. Чернівці Справа №600/5922/24-а
		 
		Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		23.12.2024 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач) з такими позовними вимогами:
		визнати протиправним рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом від 28 листопада 2024 року №39 про відмову ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
		зобов`язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є військовозобов`язаним та батьком трьох неповнолітніх дітей. У вересні 2024 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. Листом від 29.11.2024 №7279 відповідач повідомив про те, що рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно протоколу від 28.11.2004 №39 йому відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Причиною відмови відповідач зазначив: дитина від першого шлюбу не проживає з батьком. 
		Ухвалою суду від 23.12.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої звернувся адвокат Мєлєкєсцев Олег Ігорович про забезпечення позову поданої до ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відмовлено.
		Ухвалою суду від 30.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом від 28 листопада 2024 року №39.
		Ухвалою суду від 17.01.2025 в задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи за розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін, - відмовлено. 
		На виконання вимог ухвали суду від 30.12.2024 відповідачем надано до суду рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом від 28.11.2024 №39.
		Водночас, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, хоча належним чином був повідомлений про відкриття провадження по даній справі, про що свідчить роздрукований звіт про доставку ухвали від 09.10.2024 на електронну адресу відповідача, у зв`язку із цим, суд, керуючись положеннями частини 6 статті 162 КАС України, вирішує справу за наявними у ній матеріалами.
		Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
		Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
		Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
		ОСОБА_1 є військовозобов`язаним відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 09.11.2010 позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 05.02.2006 року міським відділом реєстрації актів цивільного сану Хмельницького міськрайонного управління юстиції, актовий запис №146,  розірвано.
		За час перебування в шлюбі у них народились одна дитина  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .
		08.06.2024 між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір про сплату аліментів на дитину, згідно п.1 якого батько має право, за попереднім погодженням з матір`ю і враховуючи бажання дитини, та з урахуванням її стану здоров`я зустрічатися на території України (за місцем проживання батька) та без перешкод спілкуватися з дитиною. Кожної суботи, неділі, канікули дитина проживає з батьком. Сторони можуть за взаємною згодою, визначити додаткові дні для побачення та проживання батька з дитиною. 
		Пунктом 2 Договору визначено, встановлено обов`язок батька виплачувати на утримання дитини аліменти в розмірі 3000,00 грн щомісяця.
		Згідно довідки Кам`янець-Польського відділу державної виконавчої служби у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 11.11.2024 №63155 станом на 01.11.2024 борг по сплаті аліментів відсутній.
		Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , 18.06.2020 між ОСОБА_1 та  ОСОБА_5 укладено шлюб, про що складено відповідний актовий запис №216.
		За час перебування в шлюбі у них народились дві дитини  ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 .
		Як зазначено позивачем у позовній заяві, у вересні 2024 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. 
		До вказаної заяви було додано копії всіх підтверджуючих документів: копію свідоцтва про шлюб; копії трьох свідоцтв про народження дітей; копію рішення суду про розірвання попереднього шлюбу; копію договору з колишньою дружиною про сплату аліментів; копію довідки про відсутність боргів по аліментам; копію паспорта громадянина України та РНОКПП позивача; копію тимчасового посвідчення військовозобов`язаного позивача; копію довідки про раніше надану відстрочку позивачу на тій ж підставі.
		Згідно протоколу №39 засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 по оформленню військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Підставою зазначено: дитина від першого шлюбу не проживає з батьком.
		Про прийняте рішення, оформлене протоколом №39 позивача повідомлено листом від 29.11.2024 №7279.
		До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору. 
		Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		Згідно з положеннями ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
		Частиною 6 ст. 2 Закону №2232-XII встановлено, зокрема, такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
		Абзацом 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року №389-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, та передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози, відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
		Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_6 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
		В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
		Указами Президента України №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024 строк дії воєнного часу продовжувався.
		Також Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по даний час.
		Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:
		прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;
		проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;
		проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;
		виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
		Згідно з ч. 11 ст. 38 Закону №2232-XII призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
		Частиною 1 ст. 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
		Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Згідно ст. 2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
		Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону №3543-XII мобілізаційна підготовка та мобілізація здійснюються на основі таких принципів: централізоване керівництво; завчасність; плановість; комплексність і погодженість; персональна відповідальність за виконання заходів щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації; додержання прав підприємств, установ і організацій та громадян; гарантована достатність; наукова обґрунтованість; фінансова забезпеченість.
		Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
		Так, ч. 3 ст. 22 Закону №3543-XII встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		Згідно з ч. 5 ст. 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		При цьому, ст. 23 Закону №3543-XII визначений вичерпний перелік підстав для надання деяким категоріям військовозобов`язаних відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову або підпадають під умови відстрочки від призову, необхідно надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб`єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.
		Так, п.3 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ встановлено, що право на відстрочку мають жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
		З 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.
		У п. 56, 57, 58 Порядку №560 зазначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону № 3543-XII.
		За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.
		Додаток 5 до Порядку №560 містить перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 Закону №3543-XII у залежності від категорії осіб, які мають право на відстрочку.
		Документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі п.3 ч.1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ є:
		- свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного;
		- один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
		Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів (п. 60 Порядку №560)
		Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
		На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
		З матеріалів справи вбачається, що у якості правової підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач зазначив п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ (жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років).
		Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є батьком трьох дітей, які не досягли 18 років: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ) та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ).
		Вказані матеріали підтверджують те, що позивач є батьком трьох дітей до 18 років.
		Суд зауважує, що для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч. 1 ст. 23 Закону №3543, має бути дотримано 2 умов: перебування на утриманні військовозобов`язаного трьох і більше дітей віком до 18 років; відсутність заборгованості із сплати аліментів.
		Згідно зі ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст.157 цього Кодексу.
		Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
		Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
		Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України).
		У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст. 164 Кримінального кодексу України.
		Отже, у батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від факту зареєстрованого шлюбу між батьками, факту спільного проживання, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
		Частинами 1-3 ст. 181 Сімейного кодексу України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
		Таким чином, на позивача, як батька ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 згідно з чинним законодавством покладено обов`язок утримувати своїх дітей.
		На підтвердження своєї участі у матеріальному забезпеченні ОСОБА_3 (дитини, яка проживає з матір`ю) позивач надав договір про сплату аліментів на дитину від 08.06.2024 та довідку про відсутність заборгованості по аліментах.
		Відповідно до ч. 2 ст. 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
		Матеріали даної справи не містять рішення суду, згідно з яким позивача звільнено від обов`язку утримувати своїх дітей. 
		Отже, враховуючи викладене суд приходить до висновку, що обставини перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років знайшли своє підтвердження під час розгляду справи. 
		При цьому, суд зазначає, що не проживання ОСОБА_3 з позивачем, не є основним елементом у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо оформлення відстрочки від призову від мобілізації.
		Суд наголошує на тому, що в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту проживання трьох дітей віком до 18 років однією сім`єю, а утримання позивачем неповнолітніх дітей.
		Окрім цього, приймаючи рішення по даній справі суд бере до уваги довідку ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.06.2024 №2762, згідно якої позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" на утриманні перебуває троє дітей до 18 років до 11.08.2024.
		Із наданої довідки стають не зрозумілими дії відповідача щодо надання позивачу відстрочки у червні 2024 року, зокрема, що саме стало підставою для надання позивачу такої відстрочки, які, як свідчать обставини даної справи, стали відсутніми під час звернення до відповідача із заявою про надання відстрочки у вересні 2024 року.
		Отже, відмовляючи в наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 , діяла протиправно, а тому оскаржуване рішення є протиправним, а тому підлягає скасуванню. 
		З огляду на зазначені вище обставини справи, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_7 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від вересня 2024 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та за наслідками її розгляду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно частин першої  третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Стосовно розподілу судових витрат.
		Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2424,00 грн.
		Разом з тим, при зверненні до суду позивач зобов`язаний був сплатити 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1211,20 грн, які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
		В свою чергу, надмірно сплачена сума судового збору в розмірі 1212,80грн (2424,00 грн - 1211,20 грн) є надмірно сплаченою сумою судового збору, яка підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
		Керуючись статтями 241 - 246, 250 КАС України, суд - 
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити.
		2. Визнати протиправним рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом від 28 листопада 2024 року №39 про відмову ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_7 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від вересня 2024 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та за наслідками її розгляду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн.
		 
		Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне найменування учасників процесу:
		Позивач   ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
		Відповідач  ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
		 
		Суддя В.О. Григораш

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...