Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/24537/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; гарантування вкладів фізичних осіб.
Надіслано судом: 10.04.2025. Зареєстровано: 11.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2025.
Дата набрання законної сили: 10.04.2025
Номер судового провадження: К/990/3870/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 квітня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 640/24537/21
		адміністративне провадження № К/990/3870/23  
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
		суддів: Тацій Л.В.,  Стеценка С.Г., 
		розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 640/24537/21
		за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Київської міської прокуратури про стягнення коштів, провадження по якій відкрито 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2022 року (суд у складі головуючого судді Шейко Т.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року (колегія суддів у складі головуючого судді Кузьменка В.В., суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.) у справі № 640/24537/21 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У 2021 році ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач 1, Фонд), Київської міської прокуратури (далі - відповідач 2), у якому просив: 
		-    стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму інфляційних втрат за період із 01 лютого 2016 року по 24 січня 2018 року у розмірі 46 805,26 грн, спричинених діями по безпідставному накладенню арешту Київською міською прокуратурою;
		-    стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 480 000 грн, спричинену діями по безпідставному накладенню арешту Київською міською прокуратурою;
		-    стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача внаслідок бездіяльності по неповерненню гарантованої суми вкладу суму інфляційних втрат за період із 24    січня 2018 року по 01 липня 2021 року у розмірі 40 412,66 гривень;
		-    стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача внаслідок бездіяльності по неповерненню гарантованої суми вкладу суму за користування чужими коштами за період із 24 січня 2018 року по 01 липня 2021 року у розмірі 16 387,60 гривень;
		-    стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача внаслідок бездіяльності по неповерненню гарантованої суми вкладу суму упущеної вигоди за період із 24    січня 2018 року по 01 липня 2021 року у розмірі 76 475,45 гривень;
		-    стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача внаслідок бездіяльності по неповерненню гарантованої суми вкладу суму моральної шкоди у розмірі 480    000    гривень.
		На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день звернення до суду з даним позовом Фондом гарантування вкладів фізичних осіб виплачено відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Банк Контракт» із затримкою, а тому позивач має право на стягнення з Фонду 3%    річних, інфляційних витрат та суми упущеної вигоди.
		Позивач вважає, що у зв`язку з безпідставністю накладення арешту на його рахунок у банку, відповідальність за шкоду від знецінення вкладу у період з 28 січня 2016 року по 24 січня 2018 року несе держава в особі Київської міської прокуратури. Зазначає, що незважаючи на той факт, що ініціатором арешту була Подільська прокуратура міста Києва, юридичну відповідальність несе саме Київська міська прокуратура.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що між позивачем та Фондом відсутні договірні відносини, оскільки свої обов`язки останній здійснює на підставі Закону №4452-IV, який є спеціальним нормативним актом. Певні строки виплати суми відшкодування коштів за вкладами даним Законом не встановлені.
		За висновком судів, враховуючи, що Фонд не має фінансових зобов`язань перед позивачем, а нараховані на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) три проценти річних, упущена вигода, інфляційні втрати не можуть бути стягнуті з відповідача як шкода, суди дійшли висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог позивача.
		Стосовно позовних вимог до Київської міської прокуратури суди зазначили, що між позивачем та Київською міською прокуратурою відсутні договірні відносини. Певні строки виплати суми відшкодування коштів за вкладами Законом не встановлені. Київська міська прокуратура жодним чином не приймала участі у виплаті позивачу грошової компенсації за банківським вкладом. Повноваження та функції прокуратури обумовлені спеціальним Законом України «Про прокуратуру» і дії щодо накладення арешту, прокуратура вчиняє у відповідності з наданими законом повноваженнями.
		В частині вимог про відшкодування моральної шкоди, суди дійшли висновку, що позивач не надав належних пояснень, у чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідачів та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
		Сам лише факт порушення прав позивача, як вважає сам ОСОБА_1 , не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки вона має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з указаними рішенням та постановою, позивач оскаржив їх у касаційному порядку. Просив направити справу до суду першої інстанції для повторного ретельного розгляду і оцінки доводів учасників процесу.
		У касаційній скарзі позивач посилається на те, що ця справа підлягає касаційному оскарженню на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		На обгрунтування касаційної скарги зазначає, що Фонд навмисно затягує виплати, тим самим знецінює вартість коштів у часі від інфляційних процесів. 
		Наразі відсутня судова практика з питання компенсації від знецінення вкладу, за вини Фонду та Прокуратури, які штучно створюють перешкоди, що мають довготривалий характер.
		Щодо позовних вимог до Київської міської прокуратури скаржник зазначає, що суди необгрунтовано послались на відсутність договірних відносин із правоохоронним органом та необхідність застосування Закону України «Про прокуратуру». Арешт у межах кримінальної справи накладено безпідставно, що позбавило ОСОБА_1 можливості вільно розпоряджатись та користуватись майном. Тому наполягає на відшкодуванні заподіяної шкоди.
		На думку скаржника, суди попередніх інстанцій помилково віднесли справу до категорії малозначних.
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 лютого 2023 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_2., суддів Бучик А.Ю., Рибачука А.І.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
		На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року № 894/0/78-23, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 08 червня 2023 року № 622/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14    червня 2023 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., Тацій Л.В., Стеценка С.Г.
		Верховний Суд ухвалою від 08 квітня 2025 року призначив справу до розгляду в письмовому провадженні з 09 квітня 2025 року.
		Відповідач 1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		28 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ Банк «Контракт» укладено договір банківського вкладу із сплатою процентів вкінці строку «Класичний Контракт», згідно з яким Банк відкриває вкладнику депозитний рахунок для обліку депозиту, а вкладник перераховує на нього з власного поточного та/або вкладного (депозитного) рахунка або вносить готівкою через касу банку грошові кошти (депозит) в сумі 160000 грн у день укладення цього договору.
		Суди встановили, що на рахунки фізичних осіб, відкриті у ПАТ Банк «Контракт», у тому числі, на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 було накладено арешт.
		Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року у справі № 758/17014/17 скасовано арешт, накладений ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2016 року на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1, в рамках кримінального провадження 320151000700007282.
		02 липня 2018 року рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від № 1827 «Про призупинення виплат вкладникам ПАТ Банк «Контракт» призупинено виплати гарантованих сум відшкодувань вкладникам ПАТ Банк «Контракт», в тому числі позивачу.
		Підставою призупинення виплат вкладникам ПАТ Банк «Контракт» була постанова слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві Безсмертного М.В. від 10 травня 2018 року «Про визнання об`єктів речовими доказами» у кримінальному провадженні № 42018101080000080 від 02 травня 2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України, про визнання речовими доказами грошові кошти у розмірі гарантованих сум відшкодування фізичним особам, які підлягають виплаті за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до сум, які перебували на рахунках фізичних осіб у ПАТ «Банк «Контракт», згідно з переліком (у т.ч. визнано кошти ОСОБА_1 речовими доказами в рамках кримінального провадження).
		Рішенням Окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року у справі №826/16570/18 позовну заяву ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Контракт» про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, задоволено частково.
		Визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Контракт» щодо визнання нікчемним правочину (договору) про надання зворотної тимчасової допомоги від 04 вересня 2015 року №4 та щодо направлення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації про внесення змін до переліку вкладників ПАТ «Банк «Контракт», які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у частині зменшення ОСОБА_1 суми відшкодування коштів за вкладом на 160275,27 грн.
		Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ    «Банк «Контракт» Білу Ірину Володимирівну подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про внесення змін та доповнень до переліку рахунків вкладників ПАТ «Банк «Контракт», які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про ОСОБА_1 , якому необхідно здійснити відшкодування коштів за вкладом на рахунку № НОМЕР_1 за договором від 28 вересня 2015 року №1423/2015 строкового банківського вкладу із сплатою процентів в кінці строку «Класичний Контракт» у сумі 160275,27 грн. за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 13 жовтня 2020 року, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року залишено без змін.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 отримав виплату гарантованої суми 08 липня 2021 року.
		Вважаючи, що право на своєчасне і належне отримання гарантованих законом виплат порушено відповідачами, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
		Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.
		В частині позовних вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		Суду слід дати відповідь на такі питання: 
		1) чи розповсюджуються норми ЦК України на спори, пов`язані з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, чи норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цих правовідносинах є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах? 
		2) чи зобов`язаний Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплачувати збитки від інфляції, суму упущеної вигоди, три відсотки річних від простроченої суми грошового зобов`язання у разі запровадження у банку, визнаному неплатоспроможним, тимчасової адміністрації?
		Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Закон № 4452-VI).
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
		Згідно пунктами 1, 2, 3, 5 частини п`ятої статті 36 Закон № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється:
		задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
		примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);
		нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку;
		нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.
		Пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
		Згідно з частиною п`ятою статі 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
		Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.
		Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
		Як передбачено частиною другою статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
		В свою чергу, за змістом положень статей 524, 533 - 535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За правилами частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
		Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
		Так у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 600/794/20 Верховний Суд на підставі аналізу зазначених вище норм права дійшов таких висновків:
		«…У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
		Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених в тому числі і статтею 625 ЦК України». 
		За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних та інфляційної складової входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
		Підставою застосування передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц суд прийшов до висновку, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Таким чином, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625    ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
		У свою чергу у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
		Фонд виконує свої зобов`язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.
		Саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено початок виплат вкладникам гарантованих сум відшкодування - в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для деяких банків - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 28 Закону), та завершення - у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи (частина сьома статті 26, частина третя статті 28 Закону).
		Відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги), за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.
		Вказана норма визначає права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) та застосовується у договірних відносинах між споживачем та виконавцем.
		Між позивачем та відповідачем договірні відносини відсутні, оскільки свої обов`язки відповідач здійснює на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним нормативним актом.
		Судами встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.
		Під час розгляду цієї справи слід врахувати правову позицію Верховного Суду, яка міститься у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 761/31569/16-ц, відповідно до якої під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування штрафних санкцій (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
		У справі № 761/31569/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню.
		З огляду на зазначене, колегія суддів КАС ВС погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Фонду на користь позивача заявлених коштів.
		Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 160/10300/19, від 17 січня 2023 року у справі №    640/24967/20 та від 21 лютого 2024 року у справі № 203/4419/17.
		Колегія суддів КАС ВС не вбачає підстав для відступу від сталої практики Верховного Суду.
		Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою суми коштів за вкладом, гарантованого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», колегія суддів КАС ВС зазначає таке.
		Питання відшкодування моральної шкоди врегульовано статтею 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає:
		1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
		2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
		3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
		4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 761/13137/16-ц, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами є спеціальними, не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з невиплатою банком-агентом гарантованих сум відшкодування.
		Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постановах від 26 листопада 2020 року у справі № 826/18130/16, від 30 січня 2023 року у справі № 280/6460/19, від 21 лютого 2024 року у справі № 203/4419/17.
		В частині позовних вимог до Київської міської прокуратури.
		Відповідно до частини другої статті 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
		Механізм відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначено в Законі № 266/94-ВР.
		Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Частиною першою статті 11 Закону № 266/94-ВР передбачено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
		Відповідно до статті 12 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
		У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
		Статтею 13 Закону № 266/94-ВР передбачено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12.
		Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
		Наведені вище норми ЦК України та Закону № 266/94-ВР гарантують відшкодування особі шкоди, завданої, зокрема, внаслідок незаконного накладення арешту на майно.
		Колегія суддів КАС ВС вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.
		Вирішуючи спір суди зазначили, що Київська міська прокуратура не приймала участі у виплаті позивачу грошової компенсації за банківським вкладом. 
		Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до прокуратури стала відсутність між позивачем та Київською міською прокуратурою договірних відносин.
		Разом з тим, спір у справі в цій частині виник з правовідносин, врегульованих статтею 1176 ЦК України та Законом №266/94-ВР, і стосується відшкодування шкоди, якої, як вважає позивач, було завдано незаконним накладенням арешту на його рахунки в банківській установі ПАТ «Банк «Контракт» у межах кримінального провадження №320151000700007282 від 03 жовтня 2015 року.
		Представник Київської міської прокуратури подав до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі.
		У задоволенні вказаного клопотання суд відмовив зазначивши, що оцінка оскаржуваним обставинам надаватиметься при розгляді справи по суті.
		Однак, жодної оцінки ні доводам позивача, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, ні доводам прокуратури, зазначеним у клопотанні про закриття провадження у справі, суди не надали.
		Колегія суддів КАС ВС звертає увагу на те, що позивач просить відшкодувати шкоду, завдану незаконним накладенням арешту Київською міською прокуратурою на його майно, шляхом стягнення коштів за рахунок державного бюджету.
		При цьому, третьою особою у позовній заяві ОСОБА_1 вказує Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві.
		Разом з тим, суди попередніх інстанцій не розглянули питання щодо залучення третьої особи до участі у справі.
		Колегія суддів КАС ВС зазначає, що результат розгляду цієї справи може безпосередньо вплинути на права, обов`язки та інтереси Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві як суб`єкта забезпечення відшкодування коштів з Державного бюджету.
		Важливість залучення судом в адміністративних справах третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, підтверджується, зокрема, положеннями частини третьої статті 317 та частини третьої статті 353 КАС України, згідно з якими прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, є обов`язковою підставою для скасування судом апеляційної інстанції судового рішення та ухвалення нового рішення суду, а також обов`язковою підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції з направленням справи на новий розгляд.
		Тобто, участь у справі третіх осіб обумовлена завданням адміністративного судочинства та вимогами процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення. Правовим наслідком незалучення до участі у справі третіх осіб є порушення конституційного права на судовий захист, оскільки особи, які не беруть участі у справі, вирішення якої може безпосередньо вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов`язки та не реалізують комплексу своїх процесуальних прав.
		Однак, на порушення приписів процесуального закону та принципів адміністративного судочинства, суди попередніх інстанцій не залучили орган казначейства до участі у справі, як третю особу.
		Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Частиною четвертою статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Допущені судами порушення є підставою для скасування оскаржуваних рішень та направлення справи на новий розгляд.
		Під час нового розгляду справи суду слід надати належну правову оцінку предмету спору за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України, та прийняти на цій підставі мотивоване рішення.
		Колегія суддів КАС ВС зауважує, що згідно ст.ст. 1-2 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі - Закон №2825-IX), ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
		Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
		Таким чином, враховуючи приписи Закону №2825-IX, справа №826/10888/18 підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
		Оскільки колегія суддів повертає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року в адміністративній справі № 640/24537/21.
		Справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Київської міської прокуратури про стягнення коштів, направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                                     Стрелець Т.Г.
		Судді                                                                                                               Стеценко С.Г.
		                                                                                                              Тацій Л.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...