Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/21415/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; у зв’язку з іншими підставами звільнення за ініціативою роботодавця.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 61-9172ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                   
		 
		26 лютого 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 755/21415/21
		провадження № 61-9172св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Фаловської І. М., 
		 
		суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),                    Ситнік О. М.,  
		               
		учасники справи: 
		 
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		 
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Берком», 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу   ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року в складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Берком» (далі - ТОВ «Берком») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі на умовах повної зайнятості, стягнення середнього заробітку та належних до виплати грошових сум.
		 
		Позов обґрунтовано тим, що 19 грудня 2017 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу до ТОВ «Берком» на посаду електромонтера з експлуатації розподільчих мереж згідно з наказом від 19 грудня 2017 року № 119-к.
		 
		Приймаючи його на роботу, відповідач свідомо ввів його в оману шляхом підписання трудового договору за сумісництвом, хоча він влаштовувався на цю роботу та посаду на повний робочий день, що в свою чергу стало підставою для зменшення відрахувань зі сплати єдиного соціального внеску та інших обов`язкових платежів, що, на думку позивача, є протиправним.
		 
		Відповідно до довідки Дніпровської міжрайонної Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 10 серпня 2021 року серії 12 ААБ № 795480 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 11 серпня 2021 року за загальним захворюванням та за висновком про умови та характер праці він «може працювати в спеціально створених умовах».
		 
		11 серпня 2021 року Київський міський центр МСЕК затвердив ОСОБА_1 індивідуальну програму реабілітації інваліда № 1009/21. 
		 
		Згідно з наказом відповідача від 25 жовтня 2021 року № 21 позивача звільнено з посади з 25 жовтня 2021 року на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. ОСОБА_1 наказ отримав поштою 01 листопада 2021 року.
		 
		Відповідно до наказуТОВ «Берком» від 29 жовтня 2021 року № 22 наказ ТОВ «Берком» від 25 жовтня 2021 року № 21 про звільнення позивача з 25 жовтня 2021 року скасовано, оскільки станом на момент його видання ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним.
		 
		22 листопада 2021 року позивача на його робочому місці повідомлено про звільнення з 22 листопада 2021 року на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України (наказ від 22 листопада 2021 року № 23).
		 
		Позивач зазначав, що з цим наказом його не було ознайомлено, копія наказу не вручена. Крім того, вважає наказ відповідача від 22 листопада 2021 року № 23  незаконним, оскільки відповідач порушив вимоги чинного трудового законодавства України в частині працевлаштування особи з інвалідністю та створення належних умов праці згідно із рекомендаціями МСЕК.
		 
		Враховуючи викладене, позивач просив суд:
		- визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Берком» від 22 листопада                   2021 року № 23 про звільнення ОСОБА_1 з посади електромонтера з експлуатації розподільних мереж;
		- поновити ОСОБА_1 на посаді електромонтера з експлуатації розподільних мереж у ТОВ «Берком» на умовах повної зайнятості з моменту прийняття на роботу, тобто з 19 грудня 2017 року та внести відповідний запис до трудової книжки;
		- стягнути з ТОВ «Берком» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2021 року до дня ухвалення судового рішення у справі з утриманням податків та інших обов`язкових платежів;
		- стягнути з ТОВ «Берком» на користь ОСОБА_1 всі належні до виплати грошові суми, які ОСОБА_1 не отримав, працюючи на посаді електромонтера з експлуатації розподільних мереж, із 19 грудня 2021 року до дня ухвалення судового рішення у справі за сумісництвом, а не на умовах повної зайнятості, з утриманням податків та інших обов`язкових платежів. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня                    2023 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог. 
		 
		Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивач працював у відповідача за сумісництвом на підставі трудового договору на посаді електромонтера з експлуатації розподільчих мереж. 11 серпня 2021 року йому встановлено ІІ групу інвалідності. 01 жовтня  2021 року Дніпровська міжрайонна МСЕК листом № 111 повідомила ТОВ «Берком» про те, що робота електромонтером ОСОБА_1 протипоказана. 
		 
		02 листопада 2021 року ТОВ «Берком» отримало лист від ОСОБА_1 , в якому він просив звільнити його на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України (невідповідність займаній посаді внаслідок стану здоров`я). 
		 
		Відповідно до штатного розпису ТОВ «Берком», на підприємстві відсутні вакантні посади з легшими умовами праці, у зв`язку з чим відповідач прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 згідно з його заявою, оскільки відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про охорону праці», працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров`я.
		 
		Наказ про звільнення позивача містить підстави та мотиви його видання, в якому, зокрема, зазначено про відсутність інших вакантних посад у відповідача, позивача ознайомлено з цим наказом під підпис у день його видання та з ним проведено повний розрахунок відповідно до чинного законодавства, включаючи вихідну допомогу в розмірі середнього заробітку. ОСОБА_1 отримав належні йому при звільненні кошти, власноручно розписався в наказі про звільнення, з наказом був ознайомлений, кошти отримав у повному обсязі, матеріальних чи моральних претензій до ТОВ «Берком» не мав, що свідчить про те, що звільнення                     ОСОБА_1 відбулося згідно з вимогами чинного законодавства України.                           У зв`язку із наведеним місцевий суд, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що вимоги позивача є безпідставними, а наказ про звільнення позивача видано відповідачем з дотриманням вимог чинного трудового законодавства.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		21 червня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у вказаній справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України та частини третьої  статті 5 Закону України «Про охорону праці» у подібних правовідносинах.
		 
		Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Заявник указує на те, що відповідач не мав права приймати позивача на роботу за сумісництвом, оскільки у нього не було на той момент основної роботи. Приймаючи позивача на роботу, відповідач свідомо ввів його в оману шляхом підписання з ним трудового договору на посаду електромонтера з експлуатації розподільних мереж за сумісництвом, хоча позивач влаштовувався на цю роботу та посаду на повний робочий день, що в свою чергу стало підставою для зменшення відрахувань зі сплати єдиного соціального внеску та інших обов`язкових платежів, що є протиправним зі сторони відповідача. В частині вимог позивача про його поновлення на посаді електромонтера з експлуатації розподільних мереж на умовах повної зайнятості з моменту прийняття на роботу з 19 грудня 2017 року суди, на думку позивача, помилково вказали, що це питання слід вирішувати в іншому порядку, не зазначивши, в якому саме порядку  воно підлягає вирішенню. 
		 
		Крім того, суди попередніх інстанцій помилково зазначили про неможливість поновлення позивача на посаді з огляду на висновки МСЕК та відсутність альтернативних вакантних посад у відповідача, на яких позивач, з урахуванням висновків МСЕК, міг продовжувати виконання трудових обов`язків.  
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Берком» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції.     
		 
		ТОВ «Берком» зазначає, що ОСОБА_1 приступив до виконання своїх трудових обов`язків у відповідача з 19 грудня 2017 року. У наказі про його призначення на роботу та у трудовому договорі, який підписаний позивачем власноруч, зазначено, що він працевлаштований за сумісництвом. Тобто умова працевлаштування позивача за сумісництвом була погоджена роботодавцем та самим працівником. Заяву відповідачу щодо можливості працевлаштування як за основним місцем роботи позивач не подавав, наказ про прийняття на роботу позивач не оскаржував, будь-яких заяв чи звернень щодо незаконності наказу ТОВ «Берком» від 15 грудня 2017 року № 119-к про прийняття позивача на роботу відповідачу не надходило.
		 
		Зазначає, що у випадку, коли працівник, який працює за сумісництвом, звільняється з основного місця роботи, то підприємство, на якому він працює за сумісництвом, автоматично не може стати для нього основним місцем роботи, а тому відсутні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді електромонтера з експлуатації розподільних мереж у ТОВ «Берком» на умовах повної зайнятості з моменту прийняття на роботу, тобто з 19 грудня 2017 року та внесення відповідного запису до трудової книжки. 
		 
		ТОВ «Берком» вважає, що звільнення ОСОБА_1 відбулося згідно з чинним законодавством України, без будь-яких порушень, оскільки актами органів охорони здоров`я підтверджено та не спростовано позивачем, що робота електромонтером йому протипоказана. Крім того, відповідно до штатного розпису товариства іншої роботи (вакантних посад) у ТОВ «Берком» не було, а тому переведення працівника на іншу легку, підсобну працю було неможливо.
		 
		ОСОБА_1 отримав належні йому при звільненні кошти, ознайомився з наказом про звільнення під особистий підпис, при цьому матеріальних чи моральних претензій до ТОВ «Берком» не мав, що свідчить про законність звільнення позивача та відсутність будь-яких порушень під час його звільнення.  
		 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу із суду першої інстанції. 
		 
		Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що 15 грудня 2017 року ТОВ «Берком» видано наказ № 119-к про прийняття на роботу ОСОБА_1 з 19 грудня 2017 року на посаду електромонтера з експлуатації розподільчих мереж, встановлено строк випробування - 3 місяці, робота - за сумісництвом, оклад (тарифна ставка) - 3 850 грн. З цим наказом ОСОБА_1 ознайомлений 15 грудня 2017 року, наказ про прийняття на роботу  ОСОБА_1 не оскаржував. 
		19 грудня 2017 року ТОВ «Берком» та ОСОБА_1 уклали трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_1 приймається на посаду електромонтера з експлуатації розподільчих мереж за сумісництвом. Умови трудового договору його сторонами не змінювалися. 
		 
		11 серпня 2021 року Дніпровською міжрайонною МСЕК видано довідку до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 795480, згідно з якою ОСОБА_1 з 11 серпня                  2021 року встановлено ІІ групу інвалідності на строк до 01 вересня 2022 року. Черговий огляд 10 серпня 2022 року.
		 
		Відповідно до Індивідуальної програми реабілітації інваліда від 11 серпня 2021 року № 1009/21 ОСОБА_1 , якому встановлено відповідний медичний діагноз, рекомендовано медичне обстеження терапевта, невролога, лікувальний масаж та фізкультура, ортези на стопи, зимові та літні ортопедичні вироби та взуття; трудова реабілітація - у спеціально створених умовах.
		 
		На лист ТОВ «Берком» від 15 серпня 2021 року Дніпровська міжрайонна МСЕК листом від 01 жовтня 2021 року № 111 повідомила, що ОСОБА_1 робота електромонтером з експлуатації розподільчих мереж протипоказана, може виконувати легку підсобну роботу у спеціально створених умовах із дотриманням санітарно-гігієнічних норм і протипоказань до праці згідно із захворюванням. 
		 
		Відповідно до заяви від 01 листопада 2021 року, яка надіслана поштовим зв`язком на адресу ТОВ «Берком», ОСОБА_1 повідомив товариство про те, що з 11 серпня 2021 року йому встановлено ІІ групу інвалідності, у зв`язку з чим просив перевести його на легшу роботу з урахуванням медичного висновку МСЕК та індивідуальної програми реабілітації інваліда, а у випадку неможливості переведення - звільнити його за частиною другою статті 40 КЗпП України, а саме у зв`язку із неможливістю продовжувати роботу за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню цієї роботи.
		 
		Зі штатного розпису на 2021 рік ТОВ «Берком», який введений з 01 вересня                  2021 року, вбачається, що на день звільнення позивача в товаристві існували такі посади: директор - 1 одиниця, заступник директора - 3 одиниці, головний енергетик - 1 одиниця, економіст з праці - 1 одиниця, бухгалтер - 1 одиниця, адміністратор - 1 одиниця, контролер-касир - 3 одиниці, електромонтер з експлуатації розподільних мереж - 3 одиниці, прибиральник територій - 2 одиниці, прибиральник службових приміщень - 2 одиниці. На день звільнення позивача у ТОВ «Берком» були відсутні вакантні посади.
		 
		Наказом від 22 листопада 2021 року № 23 ТОВ «Берком» звільнено ОСОБА_1 з посади електромонтера з експлуатації розподільчих мереж з 22 листопада 2021 року на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров`я.                            У мотивувальній частині наказу зазначено, що відповідно до висновку Дніпровської міжрайонної МСЕК від 11 серпня 2021 року № 1009/21 ОСОБА_1 визнаний особою з інвалідністю ІІ групи, йому протипоказана робота електромонтера з експлуатації розподільчих мереж, а вакантні посади у ТОВ «Берком» відсутні. 
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке. 
		 
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений                       у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. 
		 
		Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
		 
		Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.
		 
		Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених           у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		 
		Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		 
		У частині третій статті 5 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров`я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
		 
		Згідно із статтею 18 Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій МСЕК.
		 
		Про рекомендації МСЕК працівник має повідомити роботодавця шляхом надання особою з інвалідністю довідки до акта огляду в МСЕК (форма №157-1/о) із зазначенням групи інвалідності. 
		 
		Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18) зазначено, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України свідчить, що підставою для розірвання трудового договору згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є саме виявлена невідповідність працівника займаній посаді.
		 
		Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я (постанови від 25 листопада 2020 року у справі № 621/704/17, провадження                         № 61-3948св20; від 06 березня 2024 року у справі № 641/3980/19, провадження                  № 61-3356св22).
		 
		Під час розгляду справ про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
		 
		Верховний Суд у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 641/3980/19 (провадження № 61-3356св22) зазначив, що розірвання трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України можливе у разі: відсутності вакантного робочого місця, посади, на які роботодавець повинен перевести працівника відповідно до медичного висновку; відмови працівника від переведення на іншу роботу згідно з рекомендаціями медичного висновку; якщо згідно з медичним висновком працівник визнається непрацездатним і не визначаються види робіт, які він може виконувати в силу такої його працездатності та необхідності охорони його здоров`я. 
		 
		Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30 серпня                    2024 року у справі № 592/2113/23 (провадження № 61-2955св24). 
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 з 19 грудня 2017 року працював у відповідача на посаді електромонтера з експлуатації розподільчих мереж за сумісництвом.            
		 
		11 серпня 2021 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності на строк                    до 01 вересня 2022 року. 
		 
		На лист ТОВ «Берком» від 15 серпня 2021 року Дніпровська міжрайонна МСЕК листом від 01 жовтня 2021 року № 111 повідомила, що ОСОБА_1 робота електромонтером з експлуатації розподільчих мереж протипоказана, може виконувати легку підсобну роботу у спеціально створених умовах із дотриманням санітарно-гігієнічних норм і протипоказань до праці згідно із захворюванням. 
		 
		01 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Берком» із заявою, в якій просив перевести його на легшу роботу з урахуванням медичного висновку МСЕК та індивідуальної програми реабілітації інваліда, а у випадку неможливості переведення - звільнити його згідно з частиною другої статті 40 КЗпП України, а саме у зв`язку із неможливістю продовжувати роботу за станом здоров`я. 
		 
		На час звільнення позивача у ТОВ «Берком» були відсутні вакантні посади. Особиста згода позивача на його звільнення у випадку неможливості переведення на іншу посаду останнім не спростована. 
		 
		Таким чином, звільнення ОСОБА_1 відбулося згідно з чинним законодавством України з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки актами органів охорони здоров`я підтверджено та не спростовано позивачем, що робота електромонтером йому протипоказана. Крім того, відповідно до штатного розпису товариства станом на день звільнення позивача іншої роботи (вакантних посад)                     у ТОВ «Берком» не було, а тому здійснити переведення працівника на іншу легку, підсобну працю було неможливо.
		 
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши неможливість продовжувати позивачем роботу за станом здоров`я та урахувавши відсутність вакантних посад у роботодавця на день звільнення і власну згоду працівника на звільнення у такому випадку, суди попередніх інстанцій інстанції дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог у цій справі та законність звільнення позивача.
		 
		З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду погоджується. 
		 
		Щодо доводів касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України та частини третьої статті 5 Закону України «Про охорону праці» у подібних правовідносинах.
		 
		Такі доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, оскільки застосування судами пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України не суперечить висновкам Верховного Суду, зокрема наведеним у цій постанові. 
		 
		Формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої  статті 5 Закону України «Про охорону праці» у подібних правовідносинах  не є необхідним, оскільки у цій справі не встановлено обставин того, що працівнику пропонувалась робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров`я, а також виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору. Крім того, позивач у позовній заяві не обґрунтовував свої вимоги положеннями частини третьої статті 5 Закону України «Про охорону праці».
		У зв`язку із наведеним суди першої та апеляційної інстанцій указані положення закону до вирішення спірних правовідносин не застосовували. 
		 
		Щодо доводів про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, то колегія суддів зазначає, що наказом                       від 22 листопада 2021 року № 23 ТОВ «Берком» звільнило ОСОБА_1 з посади електромонтера з експлуатації розподільчих мереж із 22 листопада 2021 року на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров`я.
		 
		У мотивувальній частині наказу вказано, що відповідно до висновку Дніпровської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії № 1009/21 від 11 серпня                   2021 року ОСОБА_1 визнаний особою з інвалідністю ІІ групи, йому протипоказана робота електромонтера з експлуатації розподільчих мереж, а вакантні посади у ТОВ «Берком» відсутні.
		 
		Наведене спростовує доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів про відмову в позові. 
		 
		Доводи касаційної скарги про безпідставне, на думку заявника, прийняття його на роботу за сумісництвом, є неприйнятними, оскільки не стосуються предмета спору - законності звільнення позивача. Дотримання чи недотримання роботодавцем прав працівника при прийнятті на роботу не є предметом спору у цій справі, про що правильно зауважено судами. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не роз`яснили, в якому порядку підлягають вирішенню вимоги позивача про його поновлення на посаді електромонтера з експлуатації розподільних мереж на умовах повної зайнятості з моменту прийняття на роботу, а саме з 19 грудня 2017 року, зводяться до власного тлумачення заявником висновків судів попередніх інстанцій. У цій справі суди розглянули всі заявлені позивачем вимоги, зокрема вимогу про його поновлення на посаді на умовах повної зайнятості з моменту прийняття на роботу, та відмовили у їх задоволенні у зв`язку з безпідставністю. 
		 
		Крім того, суди навели відповідні мотиви своїх рішень, які ґрунтуються на оцінці поданих учасниками справи доказів, чим виконали передбачений процесуальним законом обов`язок щодо повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи на підставі поданих сторонами доказів.    
		Інших доводів касаційна скарга не містить.
		 
		Колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		 
		ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року, заява                          № 3236/03).
		 
		ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). 
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають критеріям законності та обґрунтованості.
		Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із ухваленими судовими рішеннями у цій справі, однак не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.  
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення                       у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. 
		 
		Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив. 
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі    № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		 
		ЄСПЛ також зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Diya 97 v. Ukraine», заява № 19164/04, пункт 47).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді. 
		 
		Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та/або апеляційним судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень. 
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		 
		Враховуючи наведене, встановивши, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.   
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.  
		 
		Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська  СуддіА. І. Грушицький   В. М. Ігнатенко   В. В. Сердюк   О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...