Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/1342/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2025.
Дата набрання законної сили: 02.04.2025
Номер судового провадження: 61-12117ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		(ДОДАТКОВА) 
		 
		02 квітня 2025 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 643/1342/17
		провадження № 61-12117св24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Петрова Є. В., 
		суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Пророка В. В., 
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідачі: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Фонд державного майна України, Державне підприємство «Будівельник», 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження заяву  ОСОБА_1 про розподіл судових витрат у справі за позовом  ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Фонду державного майна України, Державного підприємства «Будівельник» про зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Фонду державного майна України на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2024 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року та касаційною скаргою  ОСОБА_1 на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів 
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономрозвитку), Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), Державного підприємства «Будівельник» (далі - ДП «Будівельник»), у якому з урахуванням уточнень просив: 
		 
		- зобов`язати ФДМУ звільнити його з роботи з посади голови ліквідаційної комісії ДП «Будівельник» з одночасним виключенням зі складу ліквідаційної комісії підприємства шляхом видання наказу про звільнення з роботи на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з 04 січня 2017 року; 
		 
		- припинити трудові правовідносини між ним та ДП «Будівельник» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України; 
		 
		- застосувати інший ефективний, не заборонений законом спосіб захисту права позивача, який би передбачав припинення трудових правовідносин між ним і ДП «Будівельник», виключення його із складу ліквідаційної комісії та припинення обов`язків голови ліквідаційної комісії ДП «Будівельник», а також виключення запису з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про позначення його як керівника ДП «Будівельник» і особи, уповноваженої представляти цю юридичну особу у правовідносинах із третіми особами, особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи (ДП «Будівельник») без довіреності; 
		 
		- встановити в порядку виконання судового рішення, що рішення суду є підставою для внесення змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо виключення запису про ОСОБА_1 як керівника і особу, уповноважену представляти юридичну особу у правовідносинах із третіми особами, особу, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності. 
		 
		Московський районний суд міста Харкова рішенням від 28 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив. Зобов`язав Мінекономрозвитку звільнити ОСОБА_1 з посади голови ліквідаційної комісії з одночасним виключенням зі складу ліквідаційної комісії ДП «Будівельник» шляхом видання наказу про звільнення з роботи на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з 04 січня 2017 року. Вирішив питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Апеляційний суд Харківської області постановою від 23 липня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнив. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 28 лютого 2018 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Верховний Суд постановою від 25 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Московського районного суду міста Харкова                         від 28 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області                       від 23 липня 2018 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Московський районний суд міста Харкова рішенням від 22 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовив. 
		 
		Полтавський апеляційний суд постановою від 12 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Московського районного суду міста Харкова від 22 листопада 2021 року - без змін. 
		 
		Верховний Суд постановою від 17 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 12 грудня     2022 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Полтавський апеляційний суд постановою від 25 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 22 листопада 2021 року скасував і ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Зобов`язав ФДМУ звільнити ОСОБА_1 з посади голови ліквідаційної комісії ДП «Будівельник» з одночасним виключенням зі складу ліквідаційної комісії підприємства шляхом видання наказу про звільнення з роботи на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з 04 січня 2017 року та внести ці відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. 
		 
		Полтавський апеляційний суд додатковою постановою від 20 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув із ФДМУ на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 699,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн, а всього 24 699,00 грн. В іншій частині заяви відмовив. 
		 
		У серпні 2024 року ФДМУ подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2024 року та додаткову постанову цього суду від 20 серпня 2024 року, а рішення Московського районного суду міста Харкова від 22 листопада 2021 року залишити без змін. 
		 
		У вересні 2024 року ОСОБА_1 також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати додаткову постанову Полтавського апеляційного суду                    від 20 серпня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 50 500,00 грн та ухвалити нове рішення, яким задовольнити таку заяву у відповідній частині. 
		 
		Крім того, ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ФДМУ, в якому, серед іншого, зазначив, що протягом п`яти днів після ухвалення Верховним Судом судового рішення у цій справі він подасть докази про понесені витрати на правничу допомогу на стадії касаційного провадження (за складання відзиву на касаційну скаргу) у розмірі 10 000,00 грн. 
		 
		Верховний Суд постановою від 29 січня 2025 року, яку оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 20 лютого 2025 року, касаційні скарги ФДМУ та ОСОБА_1 залишив без задоволення. Постанову Полтавського апеляційного суду   від 25 липня 2024 року в частині задоволених позовних вимог та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року залишив без змін. 
		 
		Короткий зміст заяви про розподіл судових витрат та її обґрунтування 
		 
		14 лютого 2025 року ОСОБА_1 подав через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді касаційної інстанції, в якій з урахуванням доповнень просив: поновити пропущений строк для подання доказів понесення судових витрат; стягнути з ФДМУ на свою користь 10 000,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу. 
		 
		Заяву мотивовано тим, що докази щодо розміру судових витрат мають бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, однак у сторони позивача була відсутня будь-яка інформація про ухвалення судом касаційної інстанції судового рішення. Крім того, текст постанови Верховного Суду від 29 січня 2025 рокуоприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 20 лютого                  2025 року, що свідчить про поважність причин пропуску строку для подання доказів понесення судових витрат. 
		 
		У зв`язку з наданням адвокатом Козубом О. І. консультацій клієнту, підготовкою та поданням відзиву на касаційну скаргу ФДМУ позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги від 15 вересня 2024 року № 15/24 та актом приймання виконаних робіт із детальним описом робіт (наданих послуг) від 13 лютого 2025 року, доданими до заяви. 
		 
		Позиція та висновки Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України       (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків. 
		 
		Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. 
		 
		У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються у спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. 
		 
		Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. 
		 
		Згідно з частинами першою-п`ятою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. 
		 
		За змістом наведених правових норм суд може поновити пропущений строк лише у разі пропуску такого строку з поважних причин. 
		 
		При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. 
		 
		Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню із відповідною заявою, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків. 
		 
		Отже, згідно з положеннями статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України у випадку неподання доказів витрат протягом визначеного частиною восьмою                статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку заява про розподіл судових витрат, зроблена стороною до закінчення судових дебатів у справі (в суді касаційної      інстанції - до прийняття постанови у справі), повинна залишатися судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними (пункт 44 додаткової постанови Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 753/23417/19 (провадження № 61-3364св23)). 
		 
		Оскільки у відзиві на касаційну скаргу ФДМУ ОСОБА_1 заявив клопотання про стягнення судових витрат та зазначив орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу (10 000,00 грн), після чого до моменту оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Верховного Суду від 29 січня 2025 року подав докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, то наявні підстави для поновлення строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, для подання доказів понесення вказаних витрат у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. 
		 
		Схожі за змістом висновки містяться у додаткових постановах Верховного Суду            від 25 липня 2023 року у справі № 522/564/21 (провадження № 61-2623св23),                   від 10 серпня 2023 року у справі № 392/581/22 (провадження № 61-3383св23),                 від 13 вересня 2023 року у справі № 367/1267/20 (провадження № 61-9573св22),          від 01 листопада 2023 року у справі № 369/4378/22 (провадження № 61-7818св23),      від 22 листопада 2023 року у справі № 513/730/21 (провадження № 61-8320св23),        від 17 січня 2024 року у справі № 357/6367/15-ц (провадження № 61-8282св23),                  від 04 грудня 2024 року у справі № 711/5299/21 (провадження № 61-14542св23). 
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. 
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України). 
		 
		Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. 
		 
		Враховуючи зміст частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, й після судових дебатів, але виключно за наявності сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів. 
		 
		Зазначене узгоджується з положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань під час розгляду справи судом. 
		 
		Тобто саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. 
		 
		У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження       № 12-171гс19)). 
		 
		Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року («East/West Alliance Limited v. Ukraine», заява № 19336/04, § 268)). 
		 
		Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 січня            2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20). 
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. 
		 
		У заяві про розподіл судових витрат ОСОБА_1 просив, зокрема, здійснити розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції, а саме стягнути з ФДМУ на свою користь 10 000,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу. 
		 
		На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з наданням адвокатом Козубом О. І. консультацій клієнту, підготовкою та поданням відзиву на касаційну скаргу ФДМУ,сторона позивача надала: 
		 
		- договір про надання професійної правничої допомоги від 15 вересня 2024 року № 15/24, укладений між адвокатом Козубом О. І. та  ОСОБА_1 , за умовами якого тариф за надання правової допомоги, пов`язаної з розглядом справи в суді касаційної інстанції, є фіксованим і встановлюється у розмірі 10 000,00 грн; 
		 
		- акт приймання виконаних робіт від 13 лютого 2025 року із детальним описом наданих адвокатом послуг, вартість яких сторони визначили у розмірі 10 000,00 грн. 
		 
		Зазначену заяву та додані до неї документи ОСОБА_1 направив стороні відповідачів, зокрема ФДМУ в його електронний кабінет Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. 
		 
		Згідно з довідкою про доставлення електронного листа документ в електронному вигляді «Заява № 4753/0/220-25 у справі № 643/1342/17 (61-12117св24)» доставлено до електронного кабінету ФДМУ 14 лютого 2025 року о 16:28:06. 
		 
		Однак станом на 02 квітня 2025 рокудо Верховного Суду не надійшли заперечення відповідача ФДМУ про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката Козуба О. І., наданої ним позивачу  ОСОБА_1  у суді касаційної інстанції. 
		 
		У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. 
		 
		Врахувавши критерії реальності, розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на підставі наданих позивачем доказів, а також взявши до уваги те, що сторона відповідача не надала заперечень щодо невідповідності заявлених витрат вказаним критеріям, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність  ОСОБА_1 понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді касаційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн та їх співмірність з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
		 
		Таким чином, оскільки Верховний Суд постановою від 29 січня 2025 року касаційну скаргу ФДМУ залишив без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, однак не вирішив питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, то наявні підстави для задоволення заяви та ухвалення додаткової постанови про стягнення з відповідача ФДМУ на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. 
		 
		Керуючись статтями 141, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Поновити  ОСОБА_1 строк для подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу. 
		 
		Заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді касаційної інстанції, задовольнити. 
		 
		Стягнути із Фонду державного майна України на користь  ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції. 
		 
		Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.  
		 
		 
		Суддя-доповідач  Є. В. Петров  СуддіА. І. Грушицький   В. М. Ігнатенко   І. В. Литвиненко   В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...