Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/6531/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2025.
Дата набрання законної сили: 10.04.2025
Номер судового провадження: 61-3720ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 755/6531/23
		провадження № 61-3720св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року у складі судді Гаврилової О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 
		2024 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., 
		Фінагеєва В. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2023 року  ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями та рішеннями.
		 
		Позов мотивовано тим, що в провадженні Дарницького районного суду 
		м. Києва перебувала справа № 753/23985/21 щодо розгляду матеріалів адміністративного правопорушення. 17 лютого 2022 року позивачка завчасно з`явилась в судове засідання, яке так і не відбулось, а судом було повідомлено, що провадження у справі буде закрите за відсутності її вини 
		в адміністративному правопорушенні. Вказувала, що судове рішення вона не отримувала та була змушена залишитися в м. Києві попри повномасштабну війну та запровадження воєнного стану, очікуючи на надсилання рішення. Натомість 30 серпня 2022 року вона отримала на пошті постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 28 липня 2022 року щодо стягнення 
		2 415,82 грн. За зверненням ОСОБА_1 , 02 вересня 2022 року Дарницький районний суд м. Києва видав копію постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, якою призначено покарання у виді штрафу у розмірі 850,00 грн та судовий збір у розмірі 
		496,00 грн.
		 
		Вважала, що суддя, яка розглядала справу про адміністративне правопорушення, вчинила злочин, оскільки обманом винесла постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності та вказала, що в судове засідання ОСОБА_1 не з`явилась, такими діями було порушено її права на справедливий суд упродовж розумного строку, на обов`язкове отримання копії судового рішення і право на його оскарження, що є порушенням честі, гідності 
		і свобод, що, як зазначає позивач, завдало їй психологічних страждань. 
		 
		Вказувала, що голова суду незаконно направила листа до виконавчої служби та, незважаючи на подання нею апеляційної скарги, головою суду виконавчу службу повідомлено про це не було, в чому ОСОБА_1 убачає бездіяльність, оскільки виконавче провадження не було зупинено. 
		 
		14 листопада 2022 року Київський апеляційний суд скасував постанову Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року у справі 
		№ 753/23985/21, провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрив за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
		 
		Крім того, позивачка вбачала порушення її прав у перешкоджанні та відмові 
		у відправленні постанов у справі № 753/23985/21 до виконавчої служби для закриття виконавчого провадження. 
		 
		Позивачка вважала, що діями судді та голови Дарницького районного суду 
		м. Києва завдано істотної шкоди її охоронюваним законом правам, основоположним свободам та інтересам. 
		 
		Зазначала, що їй завдано значної моральної та матеріальної шкоди, великих страждань та тривоги щодо порушень її прав, завдано шкоди її честі, гідності та свободі. 
		 
		Також ОСОБА_1 вважала, що було порушено її право на свободу пересування, особливо під час війни, оскільки посвідчення водія було вилучене, а її пошкоджений автомобіль простояв більше року. 
		 
		На думку позивачки, було також порушено її право на можливість заробляти собі на життя вільно обраною працею, оскільки вона могла б евакуюватись 
		у більш безпечне місце, в країни ЄС, отримувати допомогу в розмірі 450,00 євро на місяць та влаштуватись на роботу. 
		 
		У позові наведений розрахунок упущеної вигоди: допомога за 15 місяців - 
		7 000,00 євро, мінімальна заробітна плата за 15 місяців - 15 000,00 євро. При цьому, якби позивач влаштувалась на роботу за фахом, отримувала 
		б 4 000,00 євро на місяць. 
		 
		Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду (упущену вигоду) в розмірі 22 000,00 євро і моральну шкоду в сумі 7 000,00 євро.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 
		2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив висновок про те, що позивачка не довела обставин щодо заподіяння їй матеріальної і моральної шкоди діями суду при розгляді справи про адміністративне правопорушення та ухвалення відповідної постанови, а заявлені нею вимоги про стягнення матеріальної шкоди не доведенні належними та допустимими доказами.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		14 березня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неправильно застосували норми матеріального і порушили норми процесуального права; упереджено, односторонньо та необ?єктивно з?ясували обставини справи; порушили конституційне та конвенційне право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди під час повномасштабної війни. Заявлені вимоги про відшкодування майнової і моральної шкоди є наслідком саме діяння держави, оскільки неправомірними діями та рішеннями посадових осіб позивачці завдано такої шкоди. Вказує, що у зв?язку із закриттям справи про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності, вона має право на відшкодування моральної шкоди. Також вказує про незабезпечення отримання нею копії судового рішення, незаконного направлення листа від 06 липня 2022 року до виконавчої служби. Також вказує, що суди дійшли неправильних висновків про відсутність підстав для стягнення майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного 
		у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 212/6729/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Аргументи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2024 року  ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду м. Києва.
		 
		01 травня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Короткий зміст фактичних обставин справи
		 
		Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року 
		у справі № 753/23985/21 ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу 
		у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, стягнуто з неї 850,00 грн на користь держави. Стягнено з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 496,20 грн.
		 
		Постановою старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28 липня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа 
		№ 753/23985/21, виданого 17 лютого 2022 року Дарницьким районним судом 
		м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 1 700,00 грн та судового збору у розмірі 496,20 грн.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року у справі № 753/23985/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
		 
		11 січня 2023 року ОСОБА_1 подала до Дарницького районного суду 
		м. Києва заяву, у якій просила скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 28 липня 2022 року № НОМЕР_1; виконавче провадження 
		№ НОМЕР_1 закрити; негайно скасувати всі арешти у разі їх накладення; видалити всі відомості з реєстрів та інше; видати копію постанови про закриття виконавчого провадження.
		 
		На цю заяву Дарницький районний суд м. Києва листом від 12 січня 2023 року повідомив про те, що адміністративний матеріал щодо притягнення її до адміністративної відповідальності 13 вересня 2022 року направлений до Київського апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги та не повернувся до Дарницького районного суду м. Києва. Також було роз`яснено, що державна виконавча служба має повноваження закрити виконавче провадження за заявою громадянина з обґрунтуванням обставин, на які він посилається. Крім того, було повідомлено, що Дарницький районний суд м. Києва направить до виконавчої служби рішення Дарницького районного суду м. Києва та Київського апеляційного суду до відома та закриття виконавчого провадження після того, як справу буде передано до суду першої інстанції.
		 
		06 лютого 2023 року ОСОБА_1 подала до Дарницького районного суду 
		м. Києва заяву, в якій просила відправити за належністю до Дарницького ВДВС у м. Києві подану нею до суду заяву від 11 січня 2023 року.
		 
		На цю заяву Дарницький районний суд м. Києва листом від 10 лютого 2023 року повідомив, що 25 січня 2023 року до Дарницького ВДВС у м. Києві було направлено звернення про повернення та залишення без виконання постанови суду.
		 
		Старший державний виконавець Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 08 лютого 2023 року виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 753/23985/21, виданого 17 лютого 2022 року Дарницьким районним судом м. Києва, на підставі повідомлення Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року про повернення та залишення без виконання постанови № 753/23985/21.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
		 
		Зі змісту заявлених вимог вбачається, що ОСОБА_1 просить стягнути 
		з відповідача на свою користь моральну шкоду, яка полягає у незаконному притягненні її до адміністративної відповідальності та незаконних діях суду, 
		а також матеріальної шкоду, яка є упущеною вигодою у зв?язку із неотриманням заробітної плати (доходу) у країнах ЄС.
		 
		Надаючи оцінку заявленим вимогам, колегія суддів враховує таке.
		 
		Щодо стягнення матеріальної шкоди (упущеної вигоди)
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Тобто стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		 
		Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин, що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
		 
		Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча 
		і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
		 
		Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року 
		у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року 
		у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 і від 
		30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).
		 
		Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
		 
		Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 
		30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
		 
		Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними розрахунками 
		і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але неотримання їх через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі 
		№ 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
		 
		Також позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів для одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року 
		у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
		 
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що неотримання заробітної плати (доходу) у країнах ЄС не 
		є збитками, оскільки на їх підтвердження позивачка не надала доказів вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів, а постанова про притягнення її до адміністративної відповідальності не містила заборони щодо виїзду за кордон, зробив правильний висновок про відмову в позові в частині вимог про стягнення матеріальної шкоди (упущеної вигоди) за недоведеністю.
		 
		Щодо стягнення моральної шкоди
		 
		Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових 
		і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		 
		Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		 
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		 
		Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
		 
		Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
		 
		Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
		 
		Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізувала в окремих постановах, які розглянемо далі.
		 
		Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі 
		статей 1173, 1174 ЦК України (близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
		 
		У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		 
		Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди. 
		 
		Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - закон № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
		 
		1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
		2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
		3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
		 
		Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди 
		в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
		1) постановлення виправдувального вироку суду;
		1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
		2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді 
		і вичерпанням можливостей їх отримати;
		4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
		 
		Системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними 
		у згаданих нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.
		 
		У пунктах 102, 103 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 
		2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) зроблено висновок, що «поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин  не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР. 
		У підсумку Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 124 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними». 
		 
		Консультативна рада європейських суддів зазначала, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: 1) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); 2) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя 
		(у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; 3) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).
		 
		Наведене підтверджує усталений підхід у практиці національних судів, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком 
		не допускається.
		 
		Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі правосуддя, може бути лише держава і у випадках визначених законом.
		 
		Дії або бездіяльність судів (суддів) у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись виключно у порядку, передбаченому процесуальним законом, тобто до суду апеляційної чи касаційної інстанції, а не шляхом ініціювання окремого спору про відшкодування майнової чи моральної шкоди, тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вирішуючи вказаний спір, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що позивачка, як особа, щодо якої було складено протокол у справі про вчинення адміністративного правопорушення, скористалася наданим їй правом та в апеляційному порядку оскаржила постанову Дарницького районного суду м. Києва і Київський апеляційний суд 
		14 листопада 2022 року дану постанову скасував.
		 
		Належних та допустимих доказів того, що внаслідок ухвалення Дарницьким районним судом м. Києва постанови від 17 лютого 2022 року у справі про адміністративне правопорушення № 753/23985/21 про притягнення 
		ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, позивачці було заподіяно моральної шкоди позивачем до суду надано не було. Посилання на невиїзд позивачки за кордон із підстав винесення постанови обґрунтовано відхилено судом як такий доказ, оскільки ні сама постанова не містила таких обмежень, ні в процесі її виконання не було передбачено таких дій. Тому невиїзд ОСОБА_1 за кордон на час російської агресії щодо України є її волевиявленням, а не наслідком ухвалення судом вказаного рішення. 
		 
		Обґрунтовано суди відмовили у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, оскільки притягнення судом першої інстанції позивачки до адміністративної відповідальності в порядку, визначеному КУпАП, було предметом перегляду апеляційного суду та вказану судову помилку було виправлено, що свідчить про те, що державою забезпечено порядок виправлення можливих судових помилок, що є конституційною гарантією, визначеною у статті 129 Конституції України. 
		 
		При цьому із матеріалів справи вбачається, що позивачка не мотивувала свої вимоги неправомірністю дій посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше), 
		і стороною вказаний орган не зазначала, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог з підстав, визначених статтею 1174 ЦК України. 
		 
		Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно визначився 
		з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази 
		і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Аргументи заявниці про неврахування висновків Верховного Суду, наведених 
		у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки судів першої 
		і апеляційної інстанцій не суперечать висновку Верховного Суду у справі, зазначеній заявницею у касаційній скарзі.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
		 
		З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 рокузалишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Судді:                                                                                                             В. М. Коротун
		 
		 
		 
		Є. В. Коротенко
		 
		 
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...