Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 494/1174/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2025.
Дата набрання законної сили: 07.04.2025
Номер судового провадження: 61-1841ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 494/1174/20
		провадження № 61-1841св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ;
		відповідач - ОСОБА_2 ;
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Подорожнього Андрія Сергійовича на постанови Одеського апеляційного суду від  22 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Сегеди С. М., Драгомерецького М. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно.
		 
		Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 . Спадкоємцями на вказане майно є її діти - позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 . 
		 
		ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала за вищезазначеною адресою. На час відкриття спадщини, позивач постійно проживав разом із своєю матір`ю, доглядав за нею, вони вели спільне господарство. 
		 
		Проте, як зазначає позивач, йому стало відомо, що 25 червня 2019 року його рідний брат ОСОБА_2 ,  незважаючи на наявність ще одного спадкоємця, отримав свідоцтво про право на спадщину на увесь будинок. Тому вважає, що порушені його права та інтереси як спадкоємця, оскільки він має право на частину цього майна.
		 
		Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просив, задовольнити позовні вимоги про встановлення факту сумісного проживання, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції  
		 
		Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 16 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 на час відкриття спадщини 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, посвідчене 25 червня 2019 року державним нотаріусом Березівської держаної нотаріальної контори Одеської області, що видано ОСОБА_2 на спадщину, яка складається з житлового будинку по  АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Додатковим рішенням Березівського районного суду Одеської області від 30 березня 2023 року заяву адвоката Подорожнього А. С., який представляв інтереси ОСОБА_1 , про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та судового збору задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн. Стягнуто з держави на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 
		1 833, 20 грн. В іншій частині вимог заяви ОСОБА_4 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції від 16 березня 2023 року мотивоване тим, що позивач є спадкоємцем першої черги та ним доведений факт проживання разом зі спадкодавцем, а тому суд прийшов до висновку, про наявність підстав передбачених статтею 1301 ЦК України для визнання свідоцтва про спадщину, яке посвідчене 25 червня 2019 року державним нотаріусом Березівської державної нотаріальної контори Одеської області та видане на ім`я ОСОБА_2 - недійсним.
		Додаткове рішенням суду першої інстанції від 30 березня 2023 року мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені не в повному обсязі, а тому заяву його адвоката про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнення сплаченого судового збору задоволено частково.
		 
		Короткий зміст постанов апеляційного суду 
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Березівського районного суду Одеської області від 16 березня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Додаткове рішення Березівського районного суду Одеської області від 30 березня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та судового збору відмовлено.
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 не був постійним місцем проживання позивача. У визначений законом строк ОСОБА_1 не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 не порушені права позивача як спадкоємця, оскільки він вважається таким, що не прийняв спадщину, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
		 
		Оскільки, судом апеляційної інстанції рішення Березівського районного суду Одеської області від 16 березня 2023 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, то його заява про стягнення судових витрат також не підлягає задоволенню.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвоката Подорожнього А. С.  подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати й залишити в силі судові рішення суду першої інстанції. 
		 
		Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16, від 01 липні 2020 року у справі  №222/1109/17, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції порушив його права щодо участі захисника при розгляді справи, не задовольнивши клопотання про відкладення розгляду справи.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Березівського районного суду Одеської області цивільну справу № .
		 
		19 квітня 2024 року справа № 494/1174/20 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Подорожнього А. С.  мотивована тим, що позивач надав належні та достатні докази про те, що він постійно проживав разом із матір`ю та вів із нею спільне господарство, до її смерті. Позивач доглядав за своєю матір`ю, оскільки та хворіла та потребувала догляду, сплачував комунальні послуги, допомагав матері матеріально. Отже, позивач вважається таким, що прийняв спадщину.
		 
		Задовольняючи вимоги апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , житловий будинок АДРЕСА_1 не був постійним місцем проживання позивача. 
		 
		Суд необґрунтовано відхилив наданий позивачем акт обстеження житлово-побутових умов мешканців Березівської міської ради ОТГ від 15 квітня 2019 року, а також не взяв до уваги пояснення допитаних у справі свідків. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідачем не було надано доказів, які б спростовували вимоги позивача.
		 
		Також  апеляційний суд повторно не допитав свідків з метою усунення протирічь і встановлення дійсних обставин справи, тобто формально поставився до дослідження спірних правовідносин.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами встановлено,  що відповідно до свідоцтва про смерть від 01 грудня 2015 року серії НОМЕР_1 померла ОСОБА_3 (а. с.15, т.1).
		 
		Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок  АДРЕСА_1 , що належала їй на праві власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 грудня 2000 року. (а. с.13, т. 1).
		 
		Свідоцтво про право на спадщину, посвідчене 25 червня 2019 року державним нотаріусом Березівської держаної нотаріальної контори Одеської області, видано ОСОБА_2 на спадкове майно - житловий будинок по  АДРЕСА_1 (а.с.91, т.1).
		 
		Листом Березівської держаної нотаріальної контори Одеської області від 21 листопада 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що він пропустив строк на прийняття спадщини після смерті матері, а тому має право звернутись до суду щодо надання додаткового строку для прийняття спадщини (а.с.68, т.1).
		 
		2.            Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                             є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Подорожнього А. С.  задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
		 
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
		 
		Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив встановити факт постійного сумісного проживання на час відкриття спадщини із спадкодавцем ОСОБА_3 . 
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		 
		Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		 
		Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		 
		Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
		 
		Відповідно до вимог статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		 
		Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
		 
		Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року  в справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року в справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021 року в справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19.
		 
		Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		 
		Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
		 
		Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
		 
		Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		 
		Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
		 
		Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
		 
		За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.
		 
		Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Судами встановлено, що на підтвердження постійного проживання разом зі спадкоємцем на час її смерті позивач надав акт обстеження житлово-побутових умов мешканців Березівської міської ради ОТГ від 15 квітня 2019 року.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що акт обстеження житлово -побутових умов мешканців Березівської міської ради ОТГ від 15 квітня 2019 року не дає підстави дійти висновку, що позивач на момент смерті матері проживав разом з нею. Сам факт організації поховання та замовлення ритуальних послуг не свідчить про факт проживання разом із померлим спадкодавцем. Також суд оцінив показання свідків, допитаних у справі, та  обґрунтовано  зазначив, що вони фактично суперечать один одному.
		Отже, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд апеляційної інстанції надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, який міститься у справі, а тому вважав недостатніми надані позивачем докази для задоволення позову.
		Тобто апеляційним судом встановлено і не спростовано матеріалами справи, що на час відкриття спадщини житловий будинок  не був постійним місцем проживання позивача.
		Апеляційний суд належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.
		 
		Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16, від 01 липні 2020 року у справі  №222/1109/17є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
		 
		Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
		 
		Також безпідставними є доводи касаційної скарги позивача про те, що суд порушив його права щодо участі його захисника при розгляді справи, не задовольнивши клопотання про відкладення розгляду справи.
		Так, згідно із заявою адвоката Желобницького Я.С. про відкладення судового засідання від 04 липня 2023 року, а також доданим до неї ордером про надання правничої допомоги ОСОБА_1 (на підставі договору №03/06 від 03 липня 2023 року), розгляд справи в суді апеляційної інстанції був відкладений на 22 листопада 2023 року. 
		Звертаючись 21 листопада 2023 року із заявою про відкладення розгляду справи, уже інший адвокат Подорожній А.С., який також представляв інтереси позивача ОСОБА_1 на підставі договору №25/07 від 27 липня 2019 року, причиною неможливості прибути в судове засідання зазначав участь під час слідчих дій у іншій справі. Разом із тим, адвокат не надав ніяких доказів щодо проведення слідчих дій саме 22 листопада 2023 року.
		А тому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив клопотання про повторне відкладення розгляду справи, оскільки уклавши договори про надання правової допомоги із двома адвокатами, позивач реалізував своє право на отримання правової допомоги, а також мав достатньо часу та можливості забезпечити участь адвокатів у судовому засіданні. 
		У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судом апеляційної інстанції ухвалено судові рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судом правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
		 
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування постанов суду апеляційної інстанції, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанови Одеського апеляційного суду від  22 листопада 2023 року залишити без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Подорожнього Андрія Сергійовича залишити без задоволення.
		 
		Постанови Одеського апеляційного суду від  22 листопада 2023 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                       О. М. Осіян
		 
		О. В. Білоконь
		 
		Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...