Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/19592/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про речові права на чуже майно, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2025.
Дата набрання законної сили: 02.04.2025
Номер судового провадження: 61-6017ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                                                                                                                                                     
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                      
		 
		02 квітня 2025 року                                                                         
		м. Київ
		 
		справа № 638/19592/21
		провадження № 61-6017св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача  - Петрова Є. В.,  
		суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдинг», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа- ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдинг» на постанову Харківського апеляційного суду від 21 березня 2024 року в складі колегії суддів Мальованого Ю. М., Бурлака І. В, Яцини В. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдинг», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити дії, визнання майнових прав, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення та запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдинг» (далі - ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа -                       ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити дії, визнання майнових прав, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення та запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
		 
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що 10 січня 2006 року між нею та ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг», в особі генерального директора                              ОСОБА_3 було укладено договір № 42 про пайову участь у будівництві житлового будинку, відповідно до умов якого пайовик направляє власні грошові кошти на будівництво будинку в районі АДРЕСА_1 в порядку пайової участі, а товариство зобов`язалось забезпечити будівництво будинку, виділення частки житлової площі (квартири) у натурі після отримання технічного паспорта на будинок відповідно до отриманих коштів та додатків № 1 та № 2 до договору, передати у власність пайовика квартиру з будівельним номером 42 та автомобільне місце НОМЕР_1 .
		 
		Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.3 зазначеного договору загальна сума пайового внеску з фінансування будівництва становила 935 260,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 185 200,00 дол. США. При цьому розмір пайового внеску з фінансування будівництва квартири на момент укладання договору становив 809 010,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 160 200,00 дол. США. Також сторони погодили, що розмір пайового внеску з фінансування будівництва машиномісця на момент укладання договору складав 126 250,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 25 000,00 дол. США.
		 
		З 2007 року до початку 2009 року позивач повністю сплатила всі платежі за договором про пайову участь від 10 січня 2006 року, у зв`язку з чим 23 березня 2009 року їй видано довідку про стан фінансування за договором про пайову участь у будівництві житлового будинку від 10 січня 2006 року № 42, відповідно до якої станом на 23 березня 2009 року внески з фінансування будівництва квартири № 42 за додатком № 3 виконані повністю, вирішення питання про виплати курсової різниці в розмірі 8 545,00 грн відкладається на кінець будівництва будинку.
		 
		30 вересня 2013 року інспекцією ДАБК у Харківській області зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації серії ХК № 143132680341, згідно з якою ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» заявило про готовність закінченого будівництвом об`єкта - житлового будинку з вбудовано-прибудованими адміністративними та торговельними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 і пусковий                комплекс - житловий будинок з вбудовано-прибудованими адміністративними та торговельними приміщеннями.
		 
		Факт завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію також встановлений рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2016 року в справі № 638/20429/14.
		 
		Після закінчення у 2013 року будівництва житлового будинку позивач  сплатила курсову різницю у повному обсязі в сумі 8 545,00 грн.
		 
		Тобто всі зобов`язання за договором від 10 січня 2006 року № 42 про пайову участь у будівництві житлового будинку позивач виконала в повному обсязі шляхом сплати як вартості спірної квартири № 42 , так і машиномісця НОМЕР_1 .
		 
		У листопаді 2014 року позивачу стало відомо про порушення умов договору відповідачем ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг», а саме місцерозташування квартири № 42 знаходилося на 8-му поверсі, а не на 10-му поверсі будинку, як передбачалося попередніми домовленостями. Вказані обставини були предметом судового розгляду, проте її позов про розірвання договору та стягнення грошових коштів залишено без задоволення.
		 
		Після введення будинку в експлуатацію рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 грудня 2014 року № 859 вказаному об`єкту, що мав будівельну адресу: АДРЕСА_1 , було присвоєно адресу:                     АДРЕСА_4 . 
		 
		Позивач неодноразово намагалася у мирний спосіб вирішити питання про надання їй квартири, проте ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» взяті на себе зобов`язання не виконало.
		У 2021 році позивачу стало відомо, що право власності на її квартиру № 42 було оформлено ще у травні 2015 року на ОСОБА_2 без будь-яких договорів з нею як власником майнових прав на цю квартиру та в період часу, коли тривав судовий спір щодо спірного майна.
		 
		11 березня 2021 року позивач звернулася до ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» із заявою про надання інформації про всі можливі варіанти квартир та паркомісць, що можуть бути надані їй у власність, проте відповіді на її звернення відповідач не надав. Також позивач зверталася до відповідача з заявою про надання інформації щодо підстав реєстрації 18 червня 2015 року права власності на спірну квартиру № 42 за ОСОБА_2 , проте запити було проігноровано.
		 
		У зв`язку з порушенням її прав позивач зверталася до правоохоронних органів та 03 червня 2021 року орган досудового розслідування її заяву вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021221200000690 та 13 липня                      2021 року визнав потерпілою у кримінальному провадженні, про що їй було видано пам`ятку.
		 
		Зазначала, що ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» не виконує обов`язки, передбачені умовами договору від 10 січня 2006 року № 42, та ігнорує її звернення щодо видання їй документів для оформлення права власності на квартиру та паркомісце, водночас спірне майно, на яке вона має майнові права, відчужено іншій особі без її відома та згоди.
		 
		Також зазначала, що жодних цивільно-правових угод між нею та                  ОСОБА_2 щодо майнових права на спірну квартиру № 42 не укладалось, іншим особам, у тому числі відповідачу ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг», повноважень на розпорядження її правами вона не надавала та не доручала вчинення жодних дій.
		 
		Звертала увагу на те, що генеральний директор ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» ОСОБА_3, укладаючи договір від 12 січня 2006 року № 42-3 про пайову участь у будівництві житлового будинку з ОСОБА_2 , достовірно знала про той факт, що за 2 дні до цього саме вона укладала договір від 10 січня                         2006 року № 42 з позивачем.
		 
		Оформлюючи 21 травня 2015 року акт приймання-передавання спірної квартири № 42 та передаючи ОСОБА_2 спірну квартиру, представник                 ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» достеменно знала про те, що з початку 2009 року вартість цієї квартири вже повністю виплачена іншою особою, а тому неправомірно оформила документи та надала можливість зареєструвати право власності на спірне майно за ОСОБА_2 , з огляду на це позивач вважає, що правочини, укладені між ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг»  та ОСОБА_2 , свідоцтво про право власності від 18 червня 2015 року, а також реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 є нікчемними.
		 
		Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування будь-якій іншій особі.
		 
		Зважаючи на факт перебування з 2014 року до кінця 2021 року судових спорів між нею та ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» щодо захисту майнових прав і, як наслідок, наявність підстав вважати, що її права будуть захищені у цьому судовому провадженні, строк звернення до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 є таким, що пропущений з поважних причин, у зв`язку з чим підлягає поновленню.
		 
		Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд:
		1) зобов`язати ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» передати їй документи для оформлення права власності на спірну квартиру № 42 , а саме:
		- акт приймання-передавання квартири № 42 у власність ОСОБА_1 ;
		- довідку про внесення ОСОБА_1 пайового внеску за квартиру № 42 у повному обсязі;
		- засвідчену копію рішення виконавчого комітету Харківської міської ради, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна - житловому будинку адреси - АДРЕСА_4 ;
		- довідку (виписку) з переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва, про участь ОСОБА_1 в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта - спірної квартири № 42 ;
		- технічний паспорт на квартиру № 42 , виготовлений на ім`я ОСОБА_1 ;
		- засвідчену копію технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок АДРЕСА_4 ;
		- витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку на                                   АДРЕСА_1 ;
		- копію договору оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 ;
		- засвідчену копію Декларації про готовність об`єкта до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта - житлового будинку АДРЕСА_1 ;
		 
		2) визнати за ОСОБА_1 майнові права на спірну квартиру № 42 та майнові права на машиномісце НОМЕР_1 , що розташоване у житловому будинку з вбудовано-прибудованими адміністративними та торговельними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_4 ;
		 
		3) поновити строк позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування спірної квартири № 42 з незаконного володіння;
		 
		4) витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 спірну квартиру № 42 ;
		 
		5) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень                                      (з відкриттям розділу) від 18 червня 2015 року, індексний номер 22179540, прийняте державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Харківської області Шеховцовою М. Є., та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності від 28 травня                 2015 року № 10094116, що був здійснений на підставі зазначеного рішення, на спірну квартиру № 42 за ОСОБА_2 . 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням від 22 листопада 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 набула майнові права на спірну квартиру, виконавши свої зобов`язання за договором                        від 10 січня 2006 року № 42 про пайову участь у будівництві житлового будинку у повному обсязі. Будинок введений в експлуатацію, але упозивача відсутня можливість набути спірну квартиру у власність у зв`язку з тим, що право власності на неї зареєстровано за відповідачем. Однак суд дійшов висновку, що вимоги позивача не можуть бути задоволені, оскільки вона обрала неналежний спосіб захисту. Крім того, суд зазначив, що у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України та скасування державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 . Віндикація у цій ситуації не буде належним способом захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, оскільки за змістом статей 387, 388 ЦК України позов про витребування майна пред`являється власником до володільця спірного майна. 
		 
		Харківський апеляційний суд постановою від 21 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
		 
		Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2023 року в частині вирішення спору про витребування спірної квартири скасував та ухвалив нове рішення.
		 
		Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг», ОСОБА_2 ,                   ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння  задовольнив.
		 
		Витребував з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спірну квартиру № 42 .
		 
		Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		В іншій частині рішення суду залишив без змін.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що вимоги ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння є належним способом захисту, враховуючи предмет спору, характер спірних правовідносин, принципи цивільного судочинства, а також тривалість судового розгляду щодо договору про пайову участь у будівництві житлового будинку та спірної квартири № 42 . 
		 
		Вирішуючи питання про пропуск позивачем позовної давності, апеляційний суд керувався тим, що про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , тобто про порушення своїх прав, позивачу стало відомо лише у     2021 році під час розгляду іншої судової справи. За таких обставин суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
		 
		25 квітня 2024 року ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» через систему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою,                       в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду                                   від 21 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про витребування спірної квартири з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь                    ОСОБА_1 та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:
		- у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (щодо заборони суперечливої поведінки);
		- у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року в справі                         № 6-75цс15, від 16 листопада 2016 року в справі № 6-2469цс16, Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16,                             від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (щодо початку перебігу позовної давності);
		- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17,  від 14 грудня 2021 року в справі № 344/16879/15 (щодо застосування статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», статей 190, 328, 331 ЦК України щодо виникнення в інвестора майнового права після  виконання ним усіх умов договору в повному обсязі, в тому числі повної сплати вартості майна за договором).
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач сама добровільно відмовилась від виконання зобов`язань за договором про пайову участь від 10 січня                    2006 року № 42, що свідчить про суперечливу її поведінку. Позивач не є власником жодної з квартир у будинку АДРЕСА_1 , вона не виконала повністю свої зобов`язання за договором про пайову участь, має заборгованість у сумі 230 649,12 грн, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог. 
		 
		Також звертає увагу на те, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру законно. Квартира, яку просить витребувати позивач, не має жодного стосунку до правовідносин, які виникли між ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» та позивачем на  підставі договору про пайову участь від 10 січня 2006 року                № 42. Позивач просить витребувати квартиру від ОСОБА_2 , яка є інвестором та власником цієї квартири, на свою користь, однак вона не має права витребувати спірне майно, оскільки ніколи не була його власником, у неї не виникло права власності та не було зареєстроване, що виключає такий спосіб захисту, як віндикація.
		 
		Крім того, звертає увагу на пропуск позивачем позовної давності та обрання неналежного та неефективного способу захисту своїх прав та інтересів. 
		 
		Також у касаційній скарзі заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що існує виключна правова проблема щодо застосування до правовідносин з продажу майнових прав      статті 620 ЦК України і таке передання необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики та для відступлення від висновків, зроблених у постановах Великої Палати Верховного Суду                                  від 27 лютого 2019 року в справі № 761/32696/13, від 20 березня 2019 року                      у справі № 761/20612/15, від 16 жовтня 2019 року в справі № 761/5156/13,                                             від 11 вересня 2019 року в справі № 1522/16455/12, від 08 вересня 2020 року в справі № 916/667/18, від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17,                                   від 14 грудня 2021 року в справі № 344/16879/15.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		У липні 2024 року адвокат Двоскіної О. М. ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.
		 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою від 19 червня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг».
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами
		 
		10 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг»                 в особі генерального директора ОСОБА_3 укладено договір № 42 про пайову участь у будівництві житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_1 направляє власні грошові кошти на будівництво будинку в порядку пайової участі, а товариство взяло обов`язок забезпечити будівництво будинку, забезпечити виділення частки житлової площі (квартири) ОСОБА_1 у натурі після отримання технічного паспорта на будинок відповідно до отриманих коштів та додатків № 1 та № 2 до договору та передати у власність пайовика ОСОБА_1 квартиру у стані згідно з додатком № 1 до договору (характеристики квартири) (т. 1, а. с. 31-36).
		 
		У пункті 1.1 договору від 10 січня 2006 року № 42 надано визначення, що будинок - це будинок першої черги, що розташований у районі АДРЕСА_1 .
		 
		У пункті 2.4 договору сторони погодили дату закінчення будівництва -                               3 квартал 2008 року.
		 
		Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 та 3.3 договору (сума договору) загальна сума пайового внеску з фінансування будівництва становить 935 260,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 185 200,00 дол. США. Розмір пайового внеску з фінансування будівництва машиномісця на момент укладання цього договору становив 126 250,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 25 000,00 дол. США.
		 
		Додатком № 1 до договору від 10 січня 2006 року № 42 про пайову участь у будівництві житлового будинку визначено характеристики квартири, яка передається у власність ОСОБА_1 , а саме квартира (з будівельним номером АДРЕСА_5 , поверх 10, проєктна площа квартири 106,80 кв. м, кількість кімнат - 3, та автомобільне місце НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 35).
		 
		Відповідно до довідки про стан фінансування до договору від 10 січня 2006 року № 42 про пайову участь у будівництві житлового будинку, виданої позивачу                 23 березня 2009 року директором ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг»  ОСОБА_3, станом на 23 березня 2009 року внески з фінансування будівництва квартири № 42 до додатку № 3 ОСОБА_1 виконані повністю, рішення з питання виплати курсової різниці в розмірі 8 545,00 грн відкладається на кінець будівництва будинку (т. 1, а. с. 37).
		 
		Вказану курсову різницю позивач сплатила 11 грудня 2013 року, що підтверджується копією квитанції від 11 грудня 2013 року № 11159620, виданою Укрсоцбанком (т. 1, а. с. 38).
		 
		Внесення коштів також підтверджується квитанціями про перерахування грошових коштів ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 39-57).
		 
		30 вересня 2013 року інспекцією ДАБК у Харківській області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ХК 143132680341, а саме  будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими адміністративними та торговельними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 , замовник ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» (т. 1, а. с. 66-72).
		 
		У листопаді 2014 року ОСОБА_1 у зв`язку із тим, що квартира № 42 виявилась не на 10-му поверсі будинку, як передбачалось умовами договору, а на 8-му поверсі, та вважаючи, що це є порушенням умов договору від 10 січня                    2006 року про пайову участь у будівництві житлового будинку, звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» про розірвання договору та стягнення грошових коштів.
		 
		Рішенням від 02 лютого 2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова у  справі № 638/20429/14 розірвав договір від 10 січня 2006 року № 42 про пайову участь у будівництві житлового будинку, укладений між ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» та ОСОБА_1 .
		 
		Рішенням від 04 квітня 2016 року Апеляційний суд Харківської області зазначене рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» про розірвання договору та стягнення суми відмовив у повному обсязі.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що відсутні підстави, передбачені чинним законодавством, для розірвання договору про пайову участь у будівництві житлового будинку від 10 січня 2006 року, укладеного між сторонами.
		 
		Відповідно до рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня               2016 року у справі № 638/20429/14 будинок на АДРЕСА_1 визнано закінченим будівництвом і готовим до експлуатації, що підтверджується декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована Інспекцією ДАБК у Харківській області 30 вересня 2013 року. Згідно з копією технічного паспорта на квартиру № 42 , яка згідно з додатком № 1 до договору № 42 будувалася для позивача, саме ОСОБА_1 є власником цієї квартири. Свої зобов`язання забудовник, хоча і з порушенням строку виконання, але виконав до звернення ОСОБА_1 із письмовою заявою до забудовника про розірвання договору і до звернення позивача із позовом до суду. Представник відповідача зазначав, що ОСОБА_1 була повідомлена про закінчення будівництва будинку та можливість отримати квартиру, але вона відмовилася від подальшого спілкування. Позивач після закінчення будівництва була повідомлена про це, оскільки у позові, який надійшов до Дзержинського районного суду м. Харкова понад рік після закінчення будівництва, а саме у листопаді 2014 року, вона зазначала, що передбачена їй квартира № 42 розташована на 8-му поверсі, а не на 10-му поверсі будинку. Щодо помилки поверху, на якому повинна розташовуватися квартира (будівельний номер якої згідно з додатком № 1 до договору визначено 42) відповідач зазначав, що вони мають можливість надати позивачу аналогічну квартиру, але вона отримувати будь-яку квартиру від відповідача не бажає, оскільки, на думку її представника, кошти, які вона сплачувала як внески на пайову участь у будівництві, відповідач використовував не за призначенням.
		 
		Ухвалою від 13 червня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2016 року залишив без змін (т. 1, а. с. 75-91).
		Після введення будинку в експлуатацію рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 грудня 2014 року № 859 вказаному об`єкту, що мав будівельну адресу: АДРЕСА_1 , було присвоєно адресу -                АДРЕСА_4 .
		 
		06 червня 2014 року на ім`я ОСОБА_1 було виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_6 , згідно з яким технічними характеристиками квартири є квартира посімейного заселення, розташована на 8-му поверсі 16-ти поверхового будинку та складається з                    3 кімнат житловою площею 57,0 кв. м, загальною - 110,7 кв. м, з планом квартири АДРЕСА_5 (т. 1, а. с. 111, 112).
		 
		11 березня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву до ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» про надання у письмовому вигляді інформації про всі можливі варіанти квартир та місць для автомобіля, що можуть бути надані їй у власність з метою виконання зі сторони ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» зобов`язань за договором від 10 січня 2006 року про пайову участь у будівництві житлового будинку на АДРЕСА_4 ; надання належним чином оформленого акта приймання-передавання квартири на ім`я ОСОБА_1 із завчасним письмовим повідомленням про необхідність з`явитись для укладання всіх необхідних документів; надання ОСОБА_1 всіх необхідних документів, передбачених законом, для можливості самостійно звернутися до реєстратора та відповідно до вимог чинного законодавства належним чином зареєструвати своє право власності на спірну квартиру (т. 1, а. с. 92-94).
		 
		12 березня 2021 року на адресу відповідача ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг»  було направлено адвокатський запит ОСОБА_6 з проханням надати таку інформацію: на якій підставі право власності на спірну квартиру № 42 передано та зареєстровано за ОСОБА_2 з 18 червня 2015 року, якщо вказана квартира будувалась саме для ОСОБА_1 , а також з проханням надати копії всіх документів, що стали підставою для оформлення права власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_2 , та повідомити, чи надавала письмову згоду ОСОБА_1 будь-якій особі на передання у власність спірної квартири № 42 , яка будувалась саме для неї та була оплачена нею у повному обсязі (т. 1, а. с. 97-101).
		 
		Окрім цього, 12 квітня 2021 року зазначений адвокатський запит був вручений під особистий підпис директору ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» ОСОБА_3                 (т. 1, а. с. 102-109).
		 
		12 січня 2006 року між ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» в особі генерального директора ОСОБА_3, з однієї сторони, та ОСОБА_3 (пайовик), з другої сторони, уклали договір № 42-3 про пайову участь у будівництві житлового будинку, відповідно до якого пайовик направляє власні грошові кошти на будівництво будинку в порядку пайової участі, а товариство взяло обов`язок забезпечити будівництво будинку, забезпечити виділення частки житлової площі (квартири) у натурі після отримання технічного паспорта на будинок відповідно до отриманих коштів та додатків № 1 та № 2 до договору та передати у власність пайовика квартиру в стані згідно з додатком № 1 до договору (характеристики квартири) (т. 1, а. с. 188-192).
		 
		10 вересня 2014 року між ОСОБА_3 , з однієї сторони, ОСОБА_2 , з другої сторони, та ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» в особі генерального директора ОСОБА_3, з третьої сторони, укладено договір № 42/П про передання прав та обов`язків за договором про пайову участь у будівництві житлового будинку, відповідно до умов якого первинний пайовик ОСОБА_3 уступає, а новий пайовик ОСОБА_2 приймає права та обов`язки у повному обсязі за договором від 12 січня 2006 року № 42-3 про пайову участь у будівництві житлового будинку, укладеним між первинним пайовиком та ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» (т. 1, а. с. 193, 194).
		 
		Відповідно до довідки про стан фінансування за договором пайової участі в будівництві житлового будинку від 28 серпня 2014 року № 42/П ОСОБА_2 сплатила 100 % вартості квартири у сумі 2 200 000,00 грн (т. 1, а. с. 196).
		 
		18 червня 2015 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на спірну квартиру, індексний номер 39312730, видане Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області 18 червня                2014 року, державний реєстратор Шеховцова М. Є. (т. 1, а. с. 195).
		 
		Відповідно до висновку експерта № 19578 за результатом проведення судової будівельно-технічної експертизи 21 вересня 2022 року надані технічні паспорти на спірну квартиру № 42 (один від 06 червня 2014 року на ім`я ОСОБА_7 та другий від 22 травня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 ), є технічними паспортами на одне і те саме нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру, загальною площею 110,7 кв. м, що розташована на 8-му поверсі 16-ти поверхового будинку за адресою: АДРЕСА_7 (дослідження з першого питання).
		 
		Технічні паспорти, що є наслідком технічної інвентаризації одного і того самого об`єкта нерухомого майна, мають розбіжності у житловій площі квартири (у технічному паспорті від 06 червня 2014 року житлова площа вказана 57,0 кв. м, а в технічному паспорті від 22 травня 2015 року житлова площа вказана                    55,7 кв. м), унаслідок помилок під час визначення площ приміщень, а також змін у плануванні спірної квартири (дослідження з другого питання) (т. 2,                        а. с. 209-238).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;                    2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення   касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. 
		Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження                                  № 61-2417сво19)).
		 
		Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі                                            № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		 
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд захистити її порушене право власності на спірну квартиру № 42 , посилаючись на те, що вона виконала умови договору про пайову участь, сплатила кошти у повному обсязі, однак позбавлена права отримати у власність спірну квартиру у зв`язку з неправомірними діями відповідача, який передав квартиру іншій особі.
		 
		Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). 
		 
		Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
		 
		Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
		 
		Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.
		 
		У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		У частині першій статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		 
		Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва регулюються законами України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та «Про інвестиційну діяльність».
		 
		Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою (частина перша статті 4, частини п`ята та шоста статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).
		 
		У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» визначено, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.
		 
		Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав належать речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). 
		 
		За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
		 
		У статті 190 ЦК України визначено, що майно є особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
		 
		З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.
		                                               
		Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
		 
		Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а отже і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96; пункт 22 рішення від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05).
		 
		Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
		 
		Визначення майнового права як «права очікування» та повноваження власника таких прав вказано у постановах Великої Палати Верховного Суду                                      від 04 вересня 2019 року у справі № 2610/22985/2012, від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц та постановах Верховного Суду від 02 грудня                      2020 року у справі № 520/4555/17, від 26 січня 2022 року у справі                                          № 761/3462/13-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 947/25597/19,                                    від 21 червня 2022 року у справі № 947/25617/19, від 08 січня 2025 року в справі № 363/641/22.
		 
		Таким чином, майнове право, яке є предметом договору - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.
		 
		Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
		 
		Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		 
		За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		 
		Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		 
		Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
		 
		Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		 
		У частині першій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
		 
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
		 
		Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		 
		Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до закону (постанова Верховного Суду від 26 січня                  2022 року у справі № 521/19092/17).
		 
		У статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон                    № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).
		 
		Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).
		 
		Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 зроблено висновок, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою».
		 
		Укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.
		 
		Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації.
		 
		Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, у разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.
		 
		Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 09 серпня                      2023 року у справі № 753/6287/19.
		 
		Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.
		 
		Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
		 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).
		 
		Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).
		 
		Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження                                    № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
		 
		Велика Палата Верховного Суду нагадувала неодноразово, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та багатьох інших.
		 
		Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.
		 
		Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи.
		 
		Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду               від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), постановах Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 761/22446/20 (провадження № 61-6067св22), від 24 січня 2024 року у справі № 487/7152/21 (провадження № 61-8265св23), від 07 грудня 2023 року у справі № 369/8250/19 (провадження № 61-3645св23), від 12 жовтня 2023 року у справі                                          № 761/15699/16 (провадження № 61-4491св23) та інших.
		 
		У справі, яка переглядається, встановлено, що 10 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» в особі генерального директора ОСОБА_3 укладено договір № 42 про пайову участь у будівництві житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_1 направляє власні грошові кошти на будівництво будинку в порядку пайової участі, а товариство взяло обов`язок забезпечити будівництво будинку, забезпечити виділення частки житлової площі (квартири) ОСОБА_1 у натурі після отримання технічного паспорта на будинок відповідно до отриманих коштів та додатків № 1 та № 2 до договору та передати у власність пайовика ОСОБА_1 квартиру в стані, згідно з додатком № 1 до договору (характеристики квартири).
		 
		Позивач виконала свої зобов`язання за договором про пайову участь у повному обсязі, що підтверджується довідкою про стан фінансування до договору від 10 січня 2006 року № 42, виданою позивачу 23 березня 2009 року директором ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» ОСОБА_3 та відповідними квитанціями про перерахування грошових коштів. 
		 
		Спірний будинок введено в експлуатацію.
		 
		Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.
		 
		Однак, як встановили суди, спірна квартира № 42 відчужена ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» ОСОБА_2 . 
		 
		Квартира, яка була предметом договору пайової участі, укладеного з ОСОБА_1 , та квартира, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , є тотожними об`єктами, що підтверджується, зокрема, висновком експерта від 21 вересня 2022 року № 19578.
		 
		У зв`язку з чим безпідставними є доводи заявника в касаційній скарзі, що проінвестована позивачем квартира та квартира, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , є різними об`єктами. Такі доводи відповідача не підтверджені належними доказами та спростовуються висновком експерта.
		 
		Таким чином, слід вважати, що оскільки у позивача виникло право на об`єкт інвестування з моменту завершення будівництва, то вона має право на його витребування.
		 
		Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 правомірно набула майнові права на спірну квартиру № 42 як інвестор будівництва, будівництво, в якому розташована спірна квартира, завершено і об`єкт прийнято в експлуатацію, то вказані майнові права трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт. Таким чином, саме позивач набула право на отримання спірної квартири у власність, проте таке право було порушене, оскільки відповідач ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» відмовляє позивачу після завершення будівництва у праві отримати необхідний пакет документів для оформлення права власності. Крім того, враховуючи те, що спірна квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування спірної квартири із незаконного володіння ОСОБА_2 .
		 
		Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту (витребування спірної квартири із незаконного володіння) є належним та ефективним і забезпечить його повне відновлення. При цьому суд обґрунтовано врахував характер спірних правовідносин, принципи цивільного судочинства, а саме справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, тривалість судового розгляду щодо договору про пайову участь у будівництві житлового будинку та спірної квартири, та дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння.
		Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в справі № 761/35482/18.
		 
		У зв`язку з чим безпідставними є доводи касаційної скарги про обрання позивачем неправильного способу захисту та безпідставне застосування апеляційним судом до спірних правовідносин віндикації. 
		 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що за обставинами справи позивач набула право на спірну квартиру, проте позбавлена можливості в позасудовому порядку оформити своє право власності на себе через те, що ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» не визнає її права та не надало необхідних для реєстрації права власності документів, а також через те, що спірна квартира відчужена ОСОБА_2 . Крім того, враховуючи те, що судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від (стягнення з) відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі                                           № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).
		 
		Також колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що позивач відмовився від спірної квартири, а також посилання позивача на суперечливу поведінку ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи не містять доказів того, що товариство зверталося до позивача з пропозицією оформити на її ім`я спірну квартиру. Крім того, колегія суддів враховує те, що позивач неодноразово зверталася до відповідача для вирішення питання щодо передання їй проінвестованого нею об`єкта, однак відповідач у позасудовому порядку зазначене питання так і не вирішив. Також колегія суддів враховує те, що саме неправомірними діями відповідача як забудовника, які полягають у відчуженні спірної квартири іншій особі та не повідомленні про це позивача довгий період часу, було порушено право позивача.  
		 
		Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судами статей 261, 264, 267 ЦК України та неврахування відповідної практики Верховного Суду колегія суддів керується таким.
		 
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
		 
		У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
		 
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).
		                        
		Якщо позовні вимоги суд визнав обґрунтованими, а сторона у справі заявила про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України  і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
		                        
		Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
		                        
		Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знала про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
		                        
		Так, початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України  починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		 
		Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
		При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.
		 
		Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19).
		 
		У пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня                       2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) зазначено, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
		 
		У пункті 122 Велика Палата Верховного Суду вказала, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
		 
		Обґрунтовуючи причини пропуску строку позовної давності, ОСОБА_1 зазначала, що позов про витребування пред`явлено лише у 2021 році, оскільки впродовж 2014-2021 років між нею та ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» існували судові провадження щодо договору про пайову участь і в неї були законні очікування, що її права будуть відновлені в межах інших судових проваджень. Також зазначала, що під час судового спору їй стало відомо від представника ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» про неможливість видати ОСОБА_1 квартиру № 42 або іншу аналогічну, оскільки вказане майно передано у власність іншої особи.
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що про порушення своїх прав та про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 позивачу стало відомо лише у 2021 році під час розгляду іншої судової справи. Доказів протилежного матеріали справи не містять.  
		 
		Касаційна скарга також не містить доводів на спростування зазначених висновків суду апеляційної інстанції.
		 
		У зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.
		 
		Посилання заявника в касаційній скарзі на загальні висновки у відповідних постановах Верховного Суду не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
		 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження № 14-43цс22)).
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                   № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. 
		                                               
		Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону,  рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		                                               
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03).
		                                               
		Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		                                               
		Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про витребування спірної квартири № 42 відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, тому наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків  суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про витребування квартири.
		                                               
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню   без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про витребування квартири - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині  - без змін.
		 
		 
		Щодо клопотання про передання справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду
		 
		У касаційній скарзі ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» просило передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що існує виключна правова проблема щодо застосування до правовідносин з продажу майнових прав статті 620 ЦК України і таке передання необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики та для відступлення від висновків, зроблених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 761/32696/13,                                   від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15, від 16 жовтня 2019 року в справі № 761/5156/13, від 11 вересня 2019 року в справі № 1522/16455/12, від 08 вересня 2020 року в справі № 916/667/18, від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17, від 14 грудня 2021 року в справі № 344/16879/15.
		 
		Підстави для передання справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 403 ЦПК України.
		 
		Тлумачення змісту частини п`ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		З урахуванням того, що у клопотанні заявник тільки перераховує постанови Верховного Суду і Великої Палати Верхового Суду та наводить їх зміст, однак не наводить  належні обґрунтування, передбачені статтею 403 ЦПК України, підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а також висновків Верховного Суду за результатами касаційного перегляду справи, у задоволенні клопотання ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» слід відмовити. 
		 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що сама лише незгода з позицією Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду не є підставою для передання справи на її розгляд відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдинг» про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдинг» залишити без задоволення.
		 
		Постанову Харківського апеляційного суду від 21 березня 2024 року в  частині вирішення спору про витребування квартири залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                    Є. В. Петров
		 
		Судді                                                                                      А. І. Грушицький
		 
		                                                                                              С. О. Карпенко
		 
		І. В. Литвиненко
		 
		                                                                                              В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...