Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/5720/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2025.
Дата набрання законної сили: 09.04.2025
Номер судового провадження: 61-2097ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		09 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 755/5720/24
		провадження № 61-2097св25
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Арапіної Н. Є. 
		від 09 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І., від 28 січня 2025 року, і ухвалив таку постанову.
		Короткий зміст заявлених позовних вимог і заперечень на них
		1.           У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», про вселення, визначення порядку користування квартирою та розподіл особового рахунку.
		2.           Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що сторони є співвласниками квартири, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_1 . Зазначала, що відповідачка чинить їй перешкоди у користуванні правом власності.
		3.           Позивачка вказувала, що згідно з технічним паспортом, квартира АДРЕСА_1 , складається з двох кімнат площею 14, 9 кв. м (кімн. № 4) та 14, 7 кв. м (кімн. № 5), коридора площею 
		4,5 кв. м, санвузла площею 3,1 кв. м, кухні площею 8,2 кв. м, балкона площею 
		0,8 кв. м. Отже, належна їй 1/2 частина квартири у загальній площі квартири становить 23,1 кв. м, у житловій - 14,8 кв. м. 
		4.           Оскільки спірну квартиру поділити в натурі на дві ізольовані квартири з самостійними виходами на сходову клітину неможливо, як і неможливо спільно користуватися суміжними жилими приміщеннями в силу існуючого конфлікту між співвласницями, позивачка звернулася до експерта, який запропонував єдиний можливий варіант порядку користування спільним майном.
		5.           З урахуванням зазначеного, позивачка просила позов задовольнити:
		- вселити її у спірну квартиру АДРЕСА_2 ; 
		- визначити порядок користування квартирою відповідно до часток у спільній частковій власності: виділити їй в користування житлову кімнату площею                  14,9 кв. м та пов`язаний з нею балкон площею 0,8 кв. м, помічену на технічному плані цифрою «4», з зобов`язанням встановлення за власний рахунок перегородки легкої конструкції, згідно з висновком; виділити ОСОБА_2 в користування житлову кімнату площею 14,7 кв. м, помічену на технічному плані «5»; залишити у спільному користуванні інші приміщення: кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор; зобов`язати відповідачку звільнити кімнату площею                         14, 9 кв. м, помічену на плані квартири цифрою «4», та пов`язаний з нею балкон площею 0,8 кв. м; зобов`язати відповідачку не чинити їй перешкоди у спорудженні легкої перегородки з міжкімнатними дверима; розподілити відкритий на ім`я ОСОБА_1 особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 .
		6.           09 травня 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на позов, відповідно до якого позовні вимоги не визнала. Вважала запропонований позивачкою порядок користування житловим приміщенням таким, що суттєво погіршує її умови проживання. Вважала, що квартира не може бути поділена на декілька ізольованих приміщень, оскільки відноситься до неподільних речей. Щодо вимоги про вселення, то нею виконано заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження. 27 червня 2022 року складено акт приймання-передачі ключів від квартири. Відповідачка стверджувала, що не чинить позивачці перешкод у користуванні квартирою.
		Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
		7.           Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 
		2024 року позов задоволено частково.
		8.           Встановлено порядок користування житловою квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,3 кв. м, житловою площею 29,6 кв. м. Виділено ОСОБА_1 в користування житлову кімнату площею 14,9 кв. м та пов`язаний з нею балкон площею 0,8 кв. м, помічену на технічному плані цифрою «4». Виділено ОСОБА_2 в користування житлову кімнату площею 14,7 кв. м, помічену на технічному плані цифрою «5». Залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інші приміщення: кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор. Зобов`язано ОСОБА_1 за власний рахунок здійснити встановлення перегородки легкої конструкції в житловій кімнаті № 4/14,9 для незалежного проходу до житлових кімнат № 4/14,9 та № 5/14,7 зі встановленням міжкімнатних дверей відповідно рекомендованому на поповерховому плані висновку місцю розташування перегородки зі встановленням міжкімнатних дверей. У решті вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судового збору. 
		9.           Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вимог про вселення, оскільки відповідачка не чинить перешкоди позивачці у користуванні правом власності на спірну квартиру, а тому вимоги про вселення позивачки у спірну квартиру не підлягають до задоволення.
		10.        Оскільки між сторонами існує спір щодо користування спірною квартирою, можливість досягти домовленості щодо порядку користування спільним житлом відсутня у зв`язку з триваючим конфліктом, порядок користування квартирою підлягає встановленню судом відповідно до експертного висновку № 01-04/03/2024, складеного 04 березня 2024 року. Відповідачкою іншого порядку користування квартирою не запропоновано.
		11.        Заявленні вимоги про розподіл особових рахунків є передчасними і безпідставним, так як в суді не встановлено, що позивачкою вносився проєкт договору та виконувалася б процедура погодження його умов, у тому числі й щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг та його оплату, відповідно до часток у праві спільної часткової власності на квартиру.
		 
		Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
		12.        Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2024 року в оскаржуваній частині залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		13.        Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторонами згоди щодо порядку користування спільним майном не досягнуто, а тому, за відсутності інших, у тому числі запропонованих відповідачкою, варіантів вирішення спору, суд першої інстанції з урахування принципів справедливості та розумності, дійшов обґрунтованого висновку про визначення порядку користування спільним майном з урахуванням висновку щодо технічної можливості відокремлення житлової кімнати в квартирі, складеного ФОП ОСОБА_3 
		04 березня 2024 року за № 01-04/03/2024. Виділивши у користування 
		ОСОБА_2 житлову кімнату площею 14,7 кв. м. (при розмірі ідеальної частки 14,8 кв. м), а у користування ОСОБА_1 - кімнату площею 14,9 кв. м (при розмірі ідеальної частки 14,8 кв. м), залишивши загальні приміщення в спільному користуванні, суд першої інстанції, з урахуванням технічних характеристик квартири та кількості співвласників, вирішив спір з дотриманням відповідності розміру ідеальних часток розміру житлових приміщень, які виділяються у користування сторонам. Та обставина, що позивачці виділена кімната, через яку забезпечується прохід до іншої кімнати, не має правового значення, оскільки предметом спору є визначення порядку користування квартирою, за якого критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення не є обов`язковим.
		14.        Апеляційний суд зауважив, що відмова у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишила б сторони у стані невизначеності та не вирішила б в юридичній площині існуючий між ними конфлікт, не призвела б до досягнення завдань цивільного судочинства в частині ефективного захисту їх порушених прав на вільне користування майном. Також апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі, оскільки підстави позову та предмет спору у справах № 755/15801/21 та № 755/5720/24 є подібними, але не тотожними.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		15.        17 лютого 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2024 року в частині визначення порядку користування квартирою і зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок здійснити встановлення перегородки та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року, закрити провадження у справі.
		16.        Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц, від 08 січня 2024 року у справі № 947/31700/21, від 20 травня 2020 року у справі № 753/11592/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 757/39474/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 209/3584/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки                  (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		17.        У касаційні скарзі заявниця зазначає, що спір щодо визначення порядку користування спірним приміщенням вже розглядався у справі № 755/15801/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та визначення порядку користування житловим приміщенням, а тому суди мали б закрити провадження у цій справі, оскільки спір розглядається між тими самими сторонами, предмет спору, обставини, а також правові підстави позову є тотожними. Відповідно судами не було застосовано до спірних правовідносин положення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. У цій справі позивачка надала лише новий доказ - висновок експертизи.  
		18.        Заявниця стверджує, що апеляційний суд не надав належної оцінки усім доводам апеляційної скарги та залишив судове рішення суду першої інстанції без змін.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		19.        Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/5720/24.
		20.        Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		21.         ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 .
		22.        Спірна квартира АДРЕСА_1 , складається з двох кімнат площею 14,9 кв. м (кімн. № 4) та 14,7 кв. м (кімн. № 5), коридора площею 4,5 кв. м, санвузла площею 3,1 кв. м, кухні площею 8,2 кв. м, балкона площею 0,8 кв. м.
		23.        Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 
		2022 року у справі № 755/158010/21 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та визначення порядку користування житловим приміщенням задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні власністю, а саме 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1 .
		24.        За змістом вказаного рішення, ОСОБА_1 просила встановити порядок користування квартирою 
		АДРЕСА_1 : у користування ОСОБА_1 виділити кімнату площею 
		14,9 кв. м, позначену на плані за № 4, та балкон площею 0,8 кв. м, що позначений на плані літерою «І»; у користування ОСОБА_2 виділити кімнату, площею 14,7 кв. м, позначену на плані за № 5; в загальному користуванні залишити: коридор площею 4,5 кв. м, (позначений на плані № 1), санвузол площею 
		3,1 кв. м, (позначений на плані № 2), кухню площею 8,2 кв. м (позначена на плані № 3). Відмовляючи у позові в цій частині позовних вимог, суд не встановив підстав для визначення порядку користування квартирою у спосіб, визначений позивачкою, оскільки виділення позивачці кімнати площею 14,9 кв. м, яка є суміжною з окремою житловою кімнатою 14,9 кв. м та проходом до місць загального користування, тобто є прохідною, є неможливим з технічної точки зору, в той же час при розгляді такої категорії спорів, що пов`язанні з визначенням порядку користування житловим приміщенням, визначальним є розмір житлової площі, яка припадає на кожного з співвласників житлового приміщення, технічні характеристики жилих приміщень, оскільки виділене у користування жиле приміщення має бути ізольоване та не пов`язане з іншою кімнатою спільним входом, що враховано судом в межах даного спору.
		25.        08 квітня 2024 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» листом повідомило про відсутність підстав для розподілу особового рахунку на квартиру у зв`язку з відсутністю згоди відповідачки.
		26.        Відповідно до експертного висновку № 01-04/03/2024, складеного 
		04 березня 2024 року ФОП ОСОБА_3 , щодо технічної можливості відокремлення житлової кімнати в квартирі за адресою: кв. 
		АДРЕСА_1 , встановлення перегородки легкої конструкції в житловій кімнаті 4/14,9 з метою влаштування коридора для незалежного проходу до житлових кімнат № 4/14,9 та № 5/14,7 технічно можливе. Житлові кімнати 4/14,9 та 5/14,7 будуть відокремленими та ізольованими для комфортного співіснування мешканців квартири.
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		27.        Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		28.        Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою 
		статті 411 цього Кодексу.
		29.        Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		30.        Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		31.        За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		32.        Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		33.        Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		34.        Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		35.        Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		36.        Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		37.        Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. 
		38.        Частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
		39.        Частиною першою статті 47 ЖК України визначено, що норма жилої площі встановлюється у розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
		40.        За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.
		41.        Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
		42.        Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).
		43.        Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
		44.        Разом з тим, відповідно до статей 356 та 368 вказаного Кодексу власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
		45.        Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
		46.        Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.
		47.        Відповідно до частини першої статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
		48.        За змістом частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній  реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. 
		49.        У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі 
		№ 6-1500цс15 зазначено, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
		50.        Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду 
		від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження 
		№ 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21).
		51.        Суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку балансу прав й інтересів учасників спору.
		52.        У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. 
		53.        За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		54.        У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		55.        Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив з того, що права позивачки підлягають захисту шляхом встановлення порядку користування спірною житловою квартирою 
		АДРЕСА_1 , загальною площею 45,3 кв. м, житловою площею 29,6 кв. м. Під час вирішення спору судами враховано, що розмір ідеальних часток жилої площі у праві власності на квартиру кожної зі сторін 
		складає 14,8 кв. м, що не суперечить положенням частини першою статті 47 ЖК України.
		56.        Суди попередніх інстанцій врахували тривалість конфлікту між сторонами спору щодо користування спірною двокімнатною квартирою та встановивши можливість виділення ОСОБА_1 в користування житлової кімнати площею 14,9 кв. м та балкону площею 0,8 кв. м, помічену на технічному плані цифрою «4», а ОСОБА_2 у користування житлову кімнату площею 14,7 кв. м, помічену на технічному плані цифрою «5», дійшли мотивованих висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. 
		57.        У спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено інші приміщення загального користування: кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор. Також було зобов`язано саме ОСОБА_1 за власний рахунок здійснити встановлення перегородки легкої конструкції в житловій кімнаті                  № 4/14,9 для незалежного проходу до житлових кімнат № 4/14, 9 та                     № 5/14,7 зі встановленням міжкімнатних дверей.
		58.        При вирішенні спору судами враховано експертний висновок                                 від 04 березня 2024 року № 01-04/03/2024, яким встановлено технічну можливість відокремити житлові приміщення для комфортного проживання сторін спору у спірній квартирі, а також дотримано баланс інтересів. 
		59.        Відповідачка не запропонувала іншого альтернативного варіанту користування спірними приміщеннями, не навела обґрунтованих аргументів з приводу того, що вирішення спору у обраний позивачкою спосіб буде порушувати її права. У позасудовому порядку відповідачка відмовилася врегулювати спір, про що зокрема свідчить переписка між сторонами спору.
		60.         Для застосування підстави закриття провадження у справі, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
		61.        Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
		62.        Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.
		63.        У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року 
		у справі № 761/7978/15-ц зазначено, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (2004 року) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України).
		64.        За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
		65.        Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
		66.        Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.
		67.        Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19, від 15 листопада 2021 року у справі 
		№ 428/9280/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21, від 31 січня 2022 року у справі № 569/9506/21, від 07 вересня 2023 року у справі № 750/9187/22, від 17 квітня 2024 року у справі № 669/417/22.
		68.        Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли об`єктивних висновків про відсутність підстав для закриття провадження у справі згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
		69.        У справі № 755/15801/21 ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , просила встановити порядок користування квартирою: у користування ОСОБА_1 виділити кімнату площею 14,9 кв. м, позначена на плані за № 4, та балкон площею 0,8 кв. м, що позначений на плані літерою «І»; у користування ОСОБА_2 виділити кімнату, площею 14,7 кв. м, позначену на плані за № 5; у загальному користуванні залишити: коридор площею 4,5 кв. м, (позначений на плані № 1), санвузол площею 3,1 кв. м, (позначений на плані 
		№ 2), кухня площею 8,2 кв. м (позначена на плані № 3); зобов`язати 
		ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні власністю, а саме 1/2 частини квартири 
		АДРЕСА_1 .
		70.        У цій справі № 755/5720/24 ОСОБА_1 просила виділити їй у користування житлову кімнату площею 14,9 кв. м та пов`язаний з нею балкон площею 0,8 кв. м, помічену на технічному плані цифрою «4», із зобов`язанням встановлення за власний рахунок перегородки легкої конструкції, згідно з висновком; виділити ОСОБА_2 в користування житлову кімнату площею 14,7 кв.м, помічену на технічному плані «5»; залишити у спільному користуванні інші приміщення: кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор; зобов`язати відповідачку звільнити кімнату площею 14,9 кв. м, помічену на плані квартири цифрою «4», та пов`язаний з нею балкон площею 0,8 кв. м; зобов`язання відповідачку не чинити перешкоди позивачу у спорудженні легкої перегородки з міжкімнатними дверима; про розподілення відкритого на ім`я ОСОБА_1 особового рахунку на квартиру АДРЕСА_1 .
		71.        Судами проаналізовано предмет і підстави у справах № 755/15801/21 та     № 755/5720/24, встановлено, що  позивачкою та відповідачкою є одні й ті ж самі особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а предметом спору є вимога - про визначення порядку користування житловим приміщенням, однак вимоги вказаних справ не повністю є тотожними, зокрема в частині предмета позову, отже позови повністю не співпадають за матеріально-правовими вимогами та обставинами, тобто не є тотожними.
		72.        Враховуючи встановленні обставини у цій справі, тривалість існування спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , слід погодитися з висновками апеляційного суду про те, що відмова у задоволенні позовних вимог 
		ОСОБА_1 , а також закриття провадження у справі залишила б сторони у стані невизначеності й конфлікту.
		73.        Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків суду першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
		74.        Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		75.        Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявниця послалася в обґрунтування доводів касаційної скарги.
		76.        Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		2.           Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 
		2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                  Є. В. Синельников  Судді        О. В. Білоконь          О. М. Осіян           Н. Ю. Сакара           В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...