Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/1506/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2025.
Дата набрання законної сили: 09.04.2025
Номер судового провадження: 61-4012ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 522/1506/22
		провадження № 61-4012 св 24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі: акціонерне товариство «Сенс Банк», приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Червинська Ніла Євгенівна, 
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2023 року у складі судді Косіциної В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., суддів Сегеди С. М., Драгомерецького М. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.              Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), яке є правонаступником акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк») та в подальшому змінило найменування на акціонерне товариство «Сенс-Банк» (далі - АТ «Сенс-Банк»), приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Червинської Н. Є., третя особа - ОСОБА_2 , про скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності, поновлення права власності.
		 
		Позов обґрунтовано тим, що 01 червня 2007 року між нею та АКБСР «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір № 1157 від, предметом якого є належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1 . Договір укладено з нею, як майновим поручителем, за зобов`язаннями її сина                             ОСОБА_2 по договору кредиту від 01 червня 2007 року № 2007/34-20/05. 
		09 листопада 2021 року їй стало відомо, що 05 жовтня 2021 року приватний нотаріус Одеського нотаріального округу Червинська Н. Є. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 60764950, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк».
		Вважала, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся за відсутності відповідних правових підстав, у порушення вимог статей 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки нею та іпотекодержателем не було укладено договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а умовами іпотечного договору сторони не погоджували відповідне застереження, що прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, посилалася на не недотримання банком обов`язку повідомлення іпотекодавця шляхом доставлення їй письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання.
		Також при реєстрації майна нотаріус не врахував, що вартість предмету іпотеки була визначена сторонами іпотечного договору у 2007 році та на час реєстрації права власності за банком є значно заниженою та не відповідає ринковим цінам, огляд квартири не проводився. 
		Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Червинської Н. Є. від 05 жовтня 2021 року, індексний номер: 60764950, про державну реєстрації права власності за АТ «Альфа-Банк» на квартиру АДРЕСА_1 та припинити право приватної власності АТ «Альфа-Банк» на вказану квартиру; поновити її право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2471900351100, яке вона набула на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 листопада 1996 року № НОМЕР_1 , виданого Одеською залізницею на підставі розпорядження органу приватизації від 25 листопада 1996 року за № 416, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 квітня 2003 року, зареєстрованого за № 2-113.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 13 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Скасовано рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Червинської Н. Є. від 05 жовтня 2021 року, індексний номер: 60764950, про державну реєстрацію права приватної власності (з відкриттям розділу) за АТ «Сенс Банк»                      (до перейменування АТ «Альфа-Банк») на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2471900351100. 
		Припинено право приватної власності АТ «Сенс Банк» на вказану квартиру. 
		Поновлено право приватної власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2471900351100, яке вона набула на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 листопада 1996 року № НОМЕР_1 , виданого Одеською залізницею на підставі розпорядження органу приватизації від 25 листопада 1996 року за № 416, право власності на яку зареєстроване Одеським міським бюро технічної інвентаризації 03 січня 1997 року за записом № 322 у книзі 213пр-10, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 квітня 2003 року, зареєстрованого за № 2-113, право власності на яку зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 28 квітня 2007 року згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28 квітня 2007 року за № 14416520, за реєстраційним номером: 18706609, за номером запису 322 в книзі 637пр-62.
		 
		Судові рішення першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.
		Відповідно до пункту 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку), у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.
		У матеріалах справи наявні адресовані позивачці ОСОБА_1 та третій особі   ОСОБА_2 повідомлення-вимоги АТ «Альфа-Банк», проте описи вкладення не містять жодних номерів (найменувань) поштових відправлень, що у розумінні пункту 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, не давало приватному нотаріусу змоги встановити, які саме листи надсилалися боржнику та іпотекодавцю.
		Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов  висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт дотримання процедури подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору, яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору, а отже таке звернення було проведено з порушенням закону.
		При цьому суд відхилив доводи позивачки щодо неналежності підпису в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення та виходив з презумпції правомірності дій робітників пошти. Жодних клопотань про призначення відповідних експертиз або інших доказів на підтвердження того, що підпис в повідомленні не належить позивачці, суду не надано.
		Враховуючи викладене, суди вийшли висновку, що вимоги ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за банком, припинення права власності, поновлення права власності позивачки на спірне нерухоме майно підлягають задоволенню.
		Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги до АТ «Сенс Банк» про реєстрацію права власності за позивачкою через неефективний спосіб захисту.
		Суд першої інстанції також зауважив, що відповідно до сталої практики Верховного Суду позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем, а належним відповідачем є особа, за якою таке право зареєстроване. Отже, з урахуванням предмета та підстав позову, АТ «Сенс Банк» (до перейменування АТ «Альфа-Банк») є належним відповідачем у цій справі.
		Також суд першої інстанції зауважив, що згідно висновку про вартість майна                            від 15 вересня 2021 року ринкова вартість спірного нерухомого майна, із застосуванням порівняльного методичного підходу, становить 920 300 грн без ПДВ. Врахувавши, що висновок про вартість майна не оспорювався позивачкою в судовому порядку, не був визнаний недійсним, взявши до уваги строк його дії - шість місяців з дати оцінки, суд першої інстанції відхилив посилання про неналежність та невідповідність цього висновку. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У березні 2024 року АТ «Сенс Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. 
		 
		Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16, постановах Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 466/1394/21, від 08 грудня 2021 року у справі № 205/1096/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 552/1506/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У травні 2024 року матеріали цивільної справи № 552/1506/22 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову.
		Принцип змагальності сторін не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		Висновок судів попередніх інстанцій про порушення іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» є помилковим, оскільки за наявності у матеріалах справи реєстрів та списків згрупованих відправлень, описів вкладення, чеків, текстів повідомлень-вимог, а також зворотних поштових повідомлень про особисте отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рекомендованих листів, видається більш вірогідною обставина дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання іпотекодавцю та боржнику вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Крім того, саме на позивачку покладено обов`язок спростувати презумпцію належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, що нею зроблено не було.
		Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином.
		Вказує, що надані банком описи вкладення містять, зокрема П.І.Б. отримувача, адресу направлення, найменування направлених предметів, а саме: повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням; кількість та оголошену цінність, підпис відправника та підпис співробітника пошти, як доказ що вкладення перевірено; відбиток штемпелю пошти.
		Послуга опису вкладення до поштового відправлення полягає в підтвердженні у визначеному оператором поштового зв`язку порядку відповідно до технологічного процесу здійснення такої операції вмісту вкладення до поштового відправлення із зазначенням індивідуальних ознак відповідного вкладення (конкретний вид, кількість тощо), що відрізняє його від інших речей. Тобто наявність опису вкладення - це можливість ідентифікувати зміст конверта, а наявність штемпеля Укрпошти, підпису уповноваженої особи та відповідність дати направлення, даті на чеку та реєстру згрупованих відправлень, дає можливість встановити про достатність та достовірність доказів, додержання процедури направлення повідомлення.
		Відсутність штрихкоду на описі вкладення не впливає на можливість ідентифікувати зміст направленого листа згідно з описом із врахуванням того, що працівник пошти перевіряє вкладення, проставляє штемпель та особистий підпис.
		Акцентує також увагу на те, що банк подавав згрупований список відправлень, які оформленні належним чином та відповідають вимогамПравил надання послуг поштового зв`язку.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1  - адвоката Дробінової І. В., в якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просила касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		01 червня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» (кредитор), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс-Банк», та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір кредиту № 2007/34-20/05, за умовами якого банк надав позичальнику на споживчі потреби у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти в сумі 20 000 дол. США, зі сплатою 13 % процентів річних, строком до 31 травня 2022 року (а. с. 25-30, т. 1).
		У забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором між АКБСР «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс-Банк», та ОСОБА_1 (іпотекодавець), 01 червня 2007 року укладено іпотечний договір, за яким іпотекодавець передала в іпотеку іпотекодержателю двокімнатну квартиру, площею 29, 0 кв. м, загальною площею 43, 4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , яка належний їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 листопада 1996 року № НОМЕР_1 , виданого Одеською залізницею на підставі розпорядження органу приватизації від 25 листопада 1996 року за № 416, право власності на яку зареєстроване Одеським міським бюро технічної інвентаризації 03 січня 1997 року за записом № 322 у книзі 213пр-10, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 квітня 2003 року, зареєстрованого за № 2-113, право власності на яку зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 28 квітня 2007 року згідно з  витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28 квітня 2007 року за № 14416520, за реєстраційним номером: 18706609, за номером запису 322 в книзі 637пр-62 (а. с. 21-24 ,т. 1).
		 
		Відповідно до пунктів 2.4.3. та 2.4.4. іпотечного договору від 01 червня 2007 року, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; у разі невиконання іпотекодавцем хоча б одного із своїх обов`язків, встановлених пунктами 2.1.1.- 2.1.10. цього договору, - вимагати дострокового виконання позичальником основного зобов`язання, а у разі його невиконання - задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Крім того, в іпотечному договорі від 01 червня 2007 року міститься цілий розділ (стаття 4), присвячений зверненню стягнення на предмет іпотеки та його реалізації, у пункті 4.1 якого, зокрема, вказано, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 
		 
		Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпеченого іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 4.5.3. іпотечного договору від 01 червня 2007 року).
		 
		Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2014 року у справі № 522/4910/14ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 01 червня 2007 року № 2007/34-20/05 в розмірі                              345 448, 22 грн.
		 
		Згідно з повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимогою про усунення порушень) кредитор АТ «Альфа-банк» повідомив боржника та іпотекодавця щодо правонаступництва усього майна, майнових прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», необхідність сплати боргу за кредитним договором, який станом на 28 січня 2020 року складав 50 910, 72 дол. США та попередив, що у разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку АТ «Альфа-банк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (а. с. 82-84, т. 1). 
		 
		Згідно реєстру відправлень від 30 січня 2020 року, ці повідомлення не були вручені позивачці та третій особі та відповідно до довідок АТ «Укрпошта» з відбитком канцелярського штемпеля поштового відділення від 18 лютого 2020 року повернулися відправнику з відмітками оператора поштового зв`язку «за закінченням встановленого строку зберігання» (а. с. 107, 111, 114).
		 
		Аналогічне повідомлення з вимогою про сплату заборгованості за кредитним договором протягом тридцяти днів, яка станом на 09 квітня 2020 року                                складала 51 645, 74 дол. США, та про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору у разі невиконання цієї вимоги направлялось боржнику та іпотекодавцю (а. с. 81, т. 1).
		 
		Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення № 14024056972267 та № 1402405697275, ОСОБА_2 отримав вимогу банку                     22 квітня 2020 року, а ОСОБА_1 23 квітня 2020 року (а. с. 93, 94, т. 1).
		 
		На підтвердження факту направлення банком вимог про усунення порушень АТ «Альфа-Банк» надало списки згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» № 2536 (пункти 16, 17, 18), № 804 (пункти 7, 8, 9) (а. с. 95-98, 103), а також реєстри цінних поштових відправлень, що пересилаються в межах України № 153 і № 50 (а. с. 95-98, 100-102, 103, 104, т. 1).
		 
		Проте ОСОБА_1 не підтверджує отримання нею таких повідомлень (вимог) і стверджує, що не залишала свій підпис на документах, що стосуються вручення.
		 
		З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна                                    від 02 грудня 2021 року № 2887912750 відомо, що 02 жовтня 2021 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Червинська Н. Є., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)                       від 05 жовтня 2021 року № 60764950 внесла запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2471900351100, - за АТ «Альфа-Банк» (а. с. 38, т. 1).
		 
		На момент набуття права власності АТ «Альфа-Банк» на спірне нерухоме майно ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 43, 4 кв. м, була оцінена суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Незалежна експертна компанія» у 920 300 грн, без урахування ПДВ, на дату оцінки - 15 вересня 2020 року (а. с. 80, т.1).
		 
		12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» та 30 листопада 2022 року внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а 01 грудня 2022 року - до державного реєстру банків Національного банку України (а. с. 231-234, т. 1).
		 
		2.              Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга АТ «Сенс-Банк» підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають не в повній мірі. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
		 
		За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
		 
		Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором, у тому числі і випадку, передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
		 
		Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
		 
		Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
		 
		Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
		 
		Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
		 
		Аналогічні положення закріплені в Законі України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Тобто законодавством і на момент укладення іпотечного договору, й на момент звернення стягнення на предмет іпотеки передбачався спосіб задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і шляхом позасудового (добровільного) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
		 
		Аналогічні правові висновки стосовно оцінки застереження в іпотечному договорі як договорі про задоволення вимог іпотекодержателя викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22) та у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 750/10129/18 (провадження № 61-4971св20), від 30 липня 2024 року у справі № 754/17295/20 (провадження № 61-1565св24), від 19 червня 2024 року у справі № 761/14019/19 (провадження № 61-4790св24) та багатьох інших.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Отже, як за положеннями Закону України «Про іпотеку», так і за змістом договору, правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки, є не лише окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, але й відповідне застереження в іпотечному договорі.
		 
		Завершенням позасудового врегулювання спору є державна реєстрація права власності на предмет іпотеки, що виступає забезпеченням за основним зобов`язанням, за іпотекодержателем.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
		 
		Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, тобто станом на жовтень 2021 року) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
		1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
		2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);
		3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;
		4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
		 
		У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.
		 
		Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, обтяжень речових прав на передане в іпотеку майно, у тому числі внесення після державної реєстрації іпотеки іпотекодавця до Єдиного реєстру боржників, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
		 
		Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) виснувала, що наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.
		У справі, яка переглядається, у підпункті 4.5.3. пункту 4.5. іпотечного договору                              від 01 червня 2007 року сторони передбачили, що іпотекодержатель за своїм виробом звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто погодили іпотечне застереження, за змістом якого іпотекодержатель може набути право власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
		 
		У пункті 7.2 договору кредиту від 01 червня 2007 року та пункті 6.2. іпотечного договору від 01 червня 2007 року сторони також погодили, що усі повідомлення за цими договорами вважатимуться зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень вважатиметься дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.
		 
		У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що у разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем у загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
		 
		У справі, що переглядається у касаційному порядку, суди встановили, що у пункті 4.1 іпотечного договору від 01 червня 2007 року сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим договором.
		 
		Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
		 
		Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, яка визначає свободу договору, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		 
		Аналіз пунктів 4.1, 6.2. іпотечного договору від 01 червня 2007 року та пункту 7.2. договору кредиту від 01 червня 2007 року у взаємному зв`язку з положеннями статті 627 ЦК України дає підстави для висновку, що сторони у договорах встановили порядок надсилання повідомлень за цими договорами, зокрема вимоги, передбаченої частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», та визначили, що таку вимогу потрібно вважати зробленою належним чином у випадку, якщо вона здійснена у письмовій формі та надіслана рекомендованим листом, кур`єром або вручена особисто за зазначеною стороною адресою. Отже, тридцятиденний строк (про який зазначено у вимозі) відліковується з дати, що зазначена на поштовому штемпелі відділення зв`язку одержувача.
		 
		У пунктах 54-60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), на яку посилається банк у касаційній скарзі, зазначено, що належним необхідно вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку. Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також необхідно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
		 
		У справі, яка переглядається, новий іпотекодержатель АТ «Альфа-Банк» двічі -                        у січні 2020 року та у квітні 2020 року надсилав рекомендованими поштовими відправленнями повідомлення-вимоги про усунення порушення умов кредитного договору за адресами позичальника ОСОБА_2 та іпотекодавця ОСОБА_1 , зазначеними у кредитному та іпотечному договорах, а також за адресою місцезнаходження іпотечного майна.
		 
		Повідомлення про усунення порушення умов кредитного договору, направлені у січні 2020 року, не були вручені позивачці та третій особі та згідно з відбитками поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача від18 лютого 2020 року повернулися відправнику з відмітками «за закінченням встановленого строку зберігання», що підтверджується довідками АТ «Укрпошта» про причини повернення поштового відправлення, описом вкладення до поштових відправлень з оголошеною цінністю, списком згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» № 2536, реєстром цінних поштових відправлень, що пересилаються в межах України № 50, фіскальним чеком АТ «Укрпошта» (а. с. 95-98, 100-102, 103, 104, 107, 111, 114, т. 1). 
		 
		Повідомлення про усунення порушення умов кредитного договору, направлені АТ «Альфа-Банк» у квітні 2020 року, надіслані рекомендованими поштовими відправленнями з оголошеною цінністю на адресу позичальника ОСОБА_2 та іпотекодавця ОСОБА_1 (за місцем реєстрації, яке обумовлене умовами іпотечного договору, і за місцем розташування іпотечного майна), були отримані останніми особисто 22 квітня 2020 року та 23 квітня 2020 року (а. с. 93, 94, т. 1).
		 
		Відсутність штрихкоду на описі вкладення не впливає на можливість ідентифікувати зміст направленого листа згідно з описом із врахуванням того, що працівник пошти перевіряє вкладення, проставляє штемпель та особистий підпис.
		 
		Отже у разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем у загальному порядку належними та допустимими доказами.
		 
		Верховний Суд враховує, що саме на ОСОБА_1 покладено обов`язок спростувати презумпцію належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, що нею зроблено не було.
		 
		Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 січня 2025 року у справі № 369/18030/21 (провадження № 61-17049св23).
		 
		Таким чином іпотекодержатель, який з дотриманням умов іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк» 01 червня 2007 року, направив вимогу, передбачену частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», за місцезнаходженням іпотекодавця, зазначеним у цьому договорі, мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки, за умови дотримання ним інших вимог встановленого законом порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. 
		 
		Судами попередніх інстанцій не встановлено та матеріали справи не містять доказів які б свідчили про те, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк» проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку № 1127. Іпотекодержатель надав приватному нотаріусу як державному реєстратору усі документи, які потрібні для здійснення реєстраційних дій.
		 
		Крім того, у справі, яка переглядається, позивачка не довела і матеріали справи не містять доказів виконання зобов`язань за кредитним договором, зокрема шляхом повного виконання судового рішення про дострокове стягнення суми заборгованості за цим договором, а тому у банку були наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за собою права власності на майно.
		 
		Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що іпотекодержатель не дотримався визначеного статтею 35 Закону України «Про іпотеку» порядку надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та безпідставно задовольнили позов ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» (до перейменування АТ «Альфа-Банк») про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за банком, припинення права власності, поновлення права власності позивачки на спірне нерухоме майно. 
		 
		Тому Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Водночас Верховний Суд звертає увагу позивачки на те, що у разі, якщо оціночна вартість предмета іпотеки перевищує загальний розмір кредитної заборгованості, то за приписами частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
		 
		Цивільне законодавство надає право особі звернутися за захистом своїх прав до суду. У статті 16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів.
		 
		Враховуючи, що відповідно до заочного рішенням Приморського районного суду                        м. Одеси від 24 листопада 2014 року у справі № 522/4910/14ц розмір достроково стягнутої із ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 2007/34-20/05 становив 345 448, 22 грн, а оціночна вартість предмета іпотеки на час його набуття у власність іпотекодержателем становила 920 300 грн, то позивачка не позбавлена права на звернення до суду з іншим позовом задля захисту своїх прав, зокрема про стягнення з іпотекодержателя суми перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених вимог іпотекодержателя.
		 
		Разом з тим, Верховний Суд погоджується з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Червинської Н. Є.
		 
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава(стаття 48 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		 
		Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
		 
		Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 рокуу справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) викладено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		 
		Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 рокуу справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зазначила, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
		 
		У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши зміст і характер відносин між учасниками справи, дійшов правильного висновку, що спір у позивачки виник з АТ «Альфа-Банк» щодо предмета іпотеки, тому приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Червинська Н. Є. є неналежним відповідачем у цій справі, а отже правильно відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог до цієї особи. 
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак суди неправильно застосували норми матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за банком, припинення права власності, поновлення права власності позивачки на спірне нерухоме майно, підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		За таких обставин судові витрати понесені банком у розмірі 4 465, 80 грн на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та 5 954, 40 грн - касаційної скарги, слід стягнути з ОСОБА_1 користь АТ «Сенс Банк».
		 
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.
		 
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа - ОСОБА_2 ,про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, припинення права власності, поновлення права власності скасувати та відмовити у задоволенні позову у цій частині.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Сенс Банк», 10 420 (десять тисяч чотириста двадцять) гривень 20 копійок на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
		 
		У решті рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		 
		                                                                                              О. М. Осіян
		 
		                                                                                              Н. Ю. Сакара
		 
		                                                                                              В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...