Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 299/2363/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2025.
Дата набрання законної сили: 11.04.2025
Номер судового провадження: 61-1186ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 квітня 2025 року                                                                      
		м. Київ
		справа № 299/2363/22
		провадження № 61-1186св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Виноградівської державної нотаріальної контори Боричок Катерина Василівна,
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Продан Оксани Василівни, на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2023 року під головуванням судді Трагнюка В. Р. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Мацунича М. В., Фазикош Г. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Виноградівської державної нотаріальної контори Боричок Катерина Василівна, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,
		ВСТАНОВИВ
		Короткий зміст позовних вимог 
		У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу його батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період з 1966 року до 1973 року; визначити частку ОСОБА_4 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , як об`єкт спільного сумісного майна подружжя у розмірі 1/2 частини; у порядку спадкування визнати за ним право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
		В обґрунтування вимог вказував, що померлі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були його батьками, які спільно проживали у період з 1966 року до 1973 року як подружжя без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання побудували спірний житловий будинок. Будівництво будинку розпочато у 1972 року, а у 1973 року на час смерті його матері будівництво будинку завершено. У 2008 року покійний батько сторін проводив оформлення речових прав шляхом виготовлення виконавчого креслення, тобто через процедуру відображення технічного стану будівлі у ході її експлуатації.
		Позивач вважав, що спірний будинок є об`єктом спільної сумісної власності його померлих батьків, частки яких у цьому майні є рівними, фактично його мати була власником 1/2 частини зазначеного будинку, а права титульного власника якої після її смерті набув його батько.
		ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач після смерті свого батька ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Позивач звернувся до державного нотаріуса Виноградівської державної нотаріальної контори з відповідною заявою. У свою чергу державний нотаріус 08 лютого 2022 року повідомив позивача про те, що заява на прийняття спадщини не може бути прийнята до уваги, оскільки спадкодавець за життя залишив заповіт не на його користь.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Виноградівський районний суд Закарпатської області рішенням від 16 березня 2023 року у задоволенні позову відмовив.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач належними й допустимими доказами не довів те, що спірний житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності його померлих батьків, враховуючи час коли будинок побудований, а також те, що вони не перебували у зареєстрованому шлюбі.
		Посилання позивача на статті 60, 63 СК України є помилковим, оскільки на правовідносини, які виникли між сторонами, ці норми права не поширюється.
		Суд врахував, що на момент пред`явлення позову та ухвалення рішення ОСОБА_4 і ОСОБА_3 померли, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України їх цивільна правоздатність припинилася. Відтак, обраний позивачем спосіб не є належним способом судового захисту.
		Виноградівський районний суд Закарпатської області додатковим рішенням від 05 квітня 2023 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу в сумі 12 000 грн.
		Суд першої інстанції вважав, що витрати є співмірним із складністю справи, часом витраченим адвокатом, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, яким є захист права власності, гарантованого Конституцією України та Законами України.
		Закарпатський апеляційний суд постановою від 24 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2023 року залишив без задоволення.
		Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2023 року залишив без змін.
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05 квітня 2023 року задовольнив.
		Додаткове рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05 квітня 2023 року скасував.
		Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надав доказів, які підтверджують факт спільного проживання його батьків у період з 1966 року до 1973 року та обставин придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
		Факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року, а КпШС Української РСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу, і позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірний будинок набутий його мамою внаслідок їх спільної праці з його батьком.
		Отже, КпШС Української РСР не передбачав правого режиму проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що виключає можливість встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу його батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період з 1966 року до 1973 року.
		Інші вимоги позовної заяви є похідними, а відтак не потребують правового аналізу в контексті спірних правовідносин.
		Разом з тим, докази на підтвердження розміру витрат, які ОСОБА_2 сплатила або мала сплатити у зв`язку з розглядом справи, подано 22 березня 2023 року, тобто на шостий день, що є порушенням частини восьмої статті 141 ЦПК України, тому суд першої інстанції не мав підстав для ухвалення додаткового рішення.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
		У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Продан О. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю, постанову апеляційного суду скасувати в частині залишення без змін рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2023 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
		Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження. 
		Заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме частини першої статті 4, частини першої статті 6-1 КпШС України у подібних правовідносинах.
		Відсутність правового інституту спільного проживання осіб як чоловіка і жінки в національному законодавстві у період до 01 січня 2004 року не може мати наслідком порушення майнових прав. Поняття спільної власності кількох громадян прямо передбачено частиною першою статті 112 ЦК Української РСР без застережень щодо наявності шлюбних відносин.
		Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 25 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Виноградівського районного суду Закарпатської області.
		09 травня 2024 року цивільна справа № 299/2363/22 надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
		ОСОБА_1 є сином померлих ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження. 
		ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Вилоцької селищної ради від 18 червня 2008 року № 77. Будівництво будинку розпочато у 1972 році, а закінчено у 2008 році.
		Після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Право власності ОСОБА_2 на спірний будинок зареєстровано у встановленому порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
		Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
		Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7).
		Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
		Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
		Отже, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
		Факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.
		Крім того, частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
		У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11, ухваленій за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, сформульовано правову позицію щодо визначення ознак сім`ї при встановленні наявності чи відсутності фактичних шлюбних стосунків та визначено, що положення частини другої статті 3 СК України стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів. Встановлення факту проживання однією сім`єю у період до 01 січня 2004 року не передбачено КпШС України.
		З урахуванням періоду, за який позивач просив встановити факт проживання однією сім`єю, спори про поділ майна осіб, які проживали однією сім`єю, але не перебували у зареєстрованому шлюбі до 01 січня 2004 року, підлягають вирішенню із застосуванням норм ЦК Української РСР 1963 року та КпШС України 1969 року.
		Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення.
		У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 зазначено, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
		У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, необхідно установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
		Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
		У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Таким чином, суди попередніх інстанцій на підставі оцінених доказів дійшли обґрунтованого висновку про те, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період до 01 січня 2004 року не підлягає встановленню, оскільки інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу було введено в національне законодавство - СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 року, таких норм не містив. Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.
		Встановивши, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що спірний будинок набутий внаслідок спільної праці його батьків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.
		Верховний Суд переглянув оскаржене судове рішення в межах доводів касаційної скарги та не вбачає підстав для його скасування.
		Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки заявник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, як саме висновок щодо застосування норм права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях.
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду (в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції) - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Щодо судових витрат 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Продан Оксани Василівни, залишити без задоволення.
		Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року (в частині залишення без змін рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2023 року) залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. В. Литвиненко   А. І. Грушицький   Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...