Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 179/1514/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2025.
Дата набрання законної сили: 10.04.2025
Номер судового провадження: 61-12623ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 квітня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 179/1514/23
		провадження № 61-12623св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Фермер», 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Салтисюка Юрія Валерійовича на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді          Чорної А. О.,  та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства                      з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Фермер»      (далі - ТОВ «СГП «Фермер») про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору оренди землі та усунення перешкод              у користуванні земельною ділянкою.
		 
		Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що він є власником земельної ділянки площею 4,820 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1222382500:02:002:0332, що розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (попередня назва - Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області). У вересні 2006 року його дружині ОСОБА_2 представник відповідача запропонував укласти з ним договір оренди належної йому земельної ділянки, кадастровий номер 1222382500:02:002:0332. Домовившись, представник відповідача та його дружина 30 вересня 2006 року підписали договір оренди. Указував, що йому не було відомо про обставини укладання договору та умови його укладення. Аналогічним чином підписані додатки до договору оренди земельної ділянки, акт встановлення меж земельної ділянки та розрахунки з орендної плати від імені власника земельної ділянки (орендодавцем) Договір оренди зареєстрований Магдалинівським відділом Дніпропетровської філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 05 лютого 2007 року за № 040712300206. Позивач указував, що не надавав ОСОБА_2 повноважень представляти його інтереси ні на підставі договору, ні на підставі закону чи з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Неправомірний спосіб укладання правочину порушує його права як власника земельної ділянки. 
		Оскільки він не підписував договір оренди і не погоджував істотні умови цього договору, вважає, що у нього було відсутнє волевиявлення на укладення спірного договору. Також зазначає, що за умовами договору оренди земельної ділянки від 30 вересня 2006 року він отримував від орендаря орендну плату, оскільки вважав, що договір укладений на законних підставах, про що його запевняли посадові особи відповідача. 
		ОСОБА_1 просив суд:
		1) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1222382500:02:002:0332, укладений 30 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СГП «Фермер», відомості про який зареєстровано в ДП «Центр державного земельного кадастру» 05 лютого 2007 року за № 04012300206 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 22380260 від 01 вересня 2017 року;
		2) скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею           4,820 га, кадастровий номер 1222382500:02:002:0332, згідно з договором оренди земельної ділянки, виданого 30 вересня 2006 року, додаткової угоди № 1, виданої    29 грудня 2012 року, додаткової угоди № 2/501/17, виданої 09 серпня 2017 року, додаткової угоди № 3/18/21, виданої 01 липня 2021 року, укладених між           ОСОБА_1 та ТОВ «СГП «Фермер», здійснену на підставі рішення державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець О. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про інше речове право 22380260, дата державної реєстрації 01 вересня 2017 року;
		3) усунути йому перешкоди у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) земельною ділянкою площею 4,820 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 1222382500:02:002:0332, що розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, шляхом зобов`язання ТОВ «СГП «Фермер» звільнити вказану земельну ділянку від власних працівників, сільськогосподарської техніки та обладнання, сільськогосподарських культур, надавши безперешкодний доступ до земельної ділянки позивачу.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області                           від 29 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «СГП «Фермер» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору оренди землі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки, хоча і не був підписаний позивачем, але позивач був обізнаний щодо його укладення, умови, особисто вносив зміни в умови договору шляхом укладення додаткових угод та отримував орендну плату, а з моменту укладення договору оренди землі до звернення з позовом про визнання його недійсним минуло понад 17 років, та весь цей час сторони виконували умови договору і його дійсність позивачем не оспорювалася. 
		Суд дійшов висновку, що дії позивача, який не оспорює факт підписання ним додаткової угоди від 29 грудня  2012 року, додаткової угоди від 09 серпня 2017 року та його представником за довіреністю додаткової угоди від 01 липня 2021 року до оспорюваного договору оренди земельної ділянки, не оспорює факт отримання орендної плати за умовами договору, при цьому стверджує, що договір між сторонами є недійсним, просить скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки згідно договору оренди земельної ділянки та додаткових угод, а також усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою,                                              є недобросовісними.
		Враховуючи підстави для відмови у задоволенні позову, наслідки спливу позовної давності судом не застосовуються.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
		В іншій частині рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року залишено без змін.
		 
		Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позов, заявлений у цій справі суперечить попередній поведінці позивача, який передав земельну ділянку в користування відповідача, уклав додаткові угоди та протягом тривалого часу отримував плату за користування від відповідача.
		Разом з тим, апеляційний суд звернув увагу, що підстави для задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним відсутні, оскільки позивач обґрунтовував недійсність посиланням на неукладеність (непідписання) договору, отже обраний позивачем спосіб захисту в частині визнання договору оренди недійсним (з підстав його неукладеності)  є неналежним способом захисту.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги  
		 
		У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Салтисюк Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		18 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження             у справі, витребувано її матеріали із Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
		 
		У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19 (провадження № 14-79цс21), від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року        у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) та у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16.
		Суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам. Суд мав урахувати, що позивач не підписував оспорюваний договір, отже, була відсутнє його волевиявлення. Підпис є невід`ємним реквізитом письмової форми правочину.
		Відсутність у договорі однієї з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі» є підставою для відмови в державній реєстрації  договору оренди. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не надходив.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка загальною площею 4,820 га, кадастровий номер 1222382500:02:002:0332, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (попередня назва Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області).
		 
		Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222382500:02:002:0332 за ОСОБА_1 здійснена 01 вересня 2017 року, номер запису про право власності 22380143.
		 
		30 вересня 2006 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «СГП «Фермер» (орендар) укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки строком                   на 7 років, який був зареєстрований Магдалинівським відділом Дніпропетровської філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»                               05 лютого 2007 року за №040712300206.
		 
		Судом першої інстанції встановлено та не заперечується представником відповідача, що договір оренди від 30 вересня 2006 року земельної ділянки підписаний не позивачем, а його дружиною - ОСОБА_2 
		 
		29 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СГП «Фермер» укладена додаткова угода №1 до договору оренди земельної ділянки, що зареєстрований 05 лютого    2007 року № 040712300206, за умовами якої сторони внесли зміни до спірного договору оренди щодо строку його дії - 12 років з дати його державної реєстрації                 в Книзі записів державної реєстрації договорі оренди землі Магдалинівському відділі Дніпропетровської філії державної підприємства «Центр державного земельного кадастру».
		 
		09 серпня 2017 року позивач уклав з відповідачем додаткову угоду № 2/501/17 до договору оренди землі, що зареєстрований 05 лютого 2007 року № 040712300206, якою сторони внесли зміни до основного договору, зокрема, щодо строку його дії - 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації, розміру орендної плати, прав та обов`язків сторін. 
		 
		Вказані вище додаткові угоди зареєстровані державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 22380260 від 01 вересня 2017 року. 
		 
		31 січня 2013 року ОСОБА_1 видав довіреність строком до 31 січня 2023 року включно, що посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С. В., зареєстрована в реєстрі за № 124, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 або ОСОБА_5 , зокрема, на укладення від його імені як «орендодавця» договору/договорів строкового платного користування (оренди) належної йому на праві власності земельної ділянки площею 4,8200 га, яка розташована на території Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, укладати та підписувати договір/договори оренди, визначаючи на власний розсуд всі істотні умови таких договорів; укладати та підписувати на умовах за власним розсудом доповнення та/або зміни до них; розривати на умовах за власним розсудом укладені договори; одержувати належну йому орендну плату, в грошовій та / або натуральній формі, - відповідно до умов договору оренди.
		 
		01 липня 2021 року представник ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_5 уклав з відповідачем додаткову угоду № 3/18/21 до договору оренди землі, що зареєстрований 05 лютого 2007 року № 040712300206, якою сторони внесли зміни до окремих положень спірного договору оренди землі, виклавши їх у новій редакції, зокрема щодо строку оренди (49 років), розміру орендної плати, прав та обов`язків сторін. 
		 
		За умовами договору оренди землі від 30 вересня 2006 року ОСОБА_1 отримував орендну плату від відповідача у грошовій та натуральній формі, що підтверджується платіжними відомостями та видатковими касовими ордерами за 2008 - 2020 роки. 
		 
		Із копій касових орденів встановлено, що представник орендодавця ОСОБА_5 отримав орендну плату наперед, а саме: 
		згідно з видатковим касовим ордером від 21 липня 2021 року отримано орендну плату за землю за 2021-2028 роки включно у розмірі 46 880,00 грн; 
		згідно з видатковим касовим ордером від 04 серпня 2021 року отримано орендну плату за землю за 2029-2036 роки включно у розмірі 46 880,00 грн; 
		згідно з видатковим касовим ордером від 06 серпня 2021 року отримано орендну плату за землю за 2037-2044 роки включно у розмірі 46 880,00 грн; 
		згідно з видатковим касовим ордером від 09 серпня 2021 року отримано орендну плату за землю за 2045-2052 роки включно у розмірі 46 880,00 грн; 
		згідно з видатковим касовим ордером від 11 серпня 2021 року отримано орендну плату за землю за 2053- 2056 роки включно у розмірі 23 440,00 грн.
		 
		Допитана у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_2 (дружина позивача) пояснила, що її чоловік має у власності земельний пай, який перебуває в оренді у ТОВ «СГП «Фермер». Оспорюваний договір оренди землі від 30 вересня     2006 року підписала вона, оскільки її чоловік був на роботі. Чоловік їй довіряв. Про те, що вона підписала договір оренди землі, чоловік знав, вона з ним це узгоджувала та він не заперечував. Орендну плату отримувала вона, додому привозили їй врожай. Знає, що останній раз чоловік приносив 50 000,00 грн орендної плати. Вони вирішили самостійно обробляти свою землю, тому чоловік звернувся з позовом до суду.
		 
		26 вересня 2023 року ТОВ «СГП «Фермер» подало до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвокат Салтисюка Ю. В. не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції у незмінній апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		 
		Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
		 
		Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		 
		Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).
		 
		Пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
		 
		Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
		 
		Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		 
		Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).
		 
		Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-31595св18)).
		 
		Під час вирішення справи суди встановили, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки, хоча і не був підписаний позивачем, але позивач був обізнаний щодо його укладення, умови, вносив зміни в умови договору шляхом укладення додаткових угод як особисто, так і через представника.
		 
		Судами встановлено, що ТОВ «СГП «Фермер» використовує спірну земельну ділянку як орендар.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
		 
		У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 , починаючи з 2008 року отримував орендну плату від ТОВ «СГП «Фермер» як за фактичне використання, так і наперед                                (за наступні 2021 - 2056 роки), що встановлено судами із наданих орендарем касових ордерів. 
		 
		Отримання грошових коштів в якості орендної плати не спростовано               позивачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.
		 
		Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено факт отримання            ОСОБА_1 від орендаря орендної плати за користування земельною ділянкою протягом 2008 - 2020 року і наперед за наступні 2021 - 2056 роки, слід погодитися з висновками судів попередніх про те, що між сторонами спору фактично виникли та існували правові відносини щодо оренди землі, які визнавалися позивачем шляхом отримання орендної плати й відсутності претензій з приводу користування товариством земельними ділянками для сільськогосподарського виробництва.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Підстав для відступу від таких висновків колегія суддів не вбачає.
		Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, слід вважати поведінку, яка, зокрема, не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).
		 
		Встановивши, що позивач, пред`явивши позов, діяв недобросовісно, оскільки він отримував більше десяти років орендну плату за користування земельною ділянкою, дозволяв фактичне використання земельної ділянки орендарем, право якого було зареєстрованого у відкритому реєстрі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оцінивши у сукупності усі подані сторонами докази та їхню поведінку у спірних правовідносинах.
		 
		Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 22 травня            2024 року у справі № 567/1422/22 (провадження № 61-668св24), 17 червня 2024 року у справі № 567/38/23 (провадження № 61-18062св23).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження                   № 14-79цс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
		 
		У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження                     № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
		 
		При цьому апеляційний суд вірно зазначив, що підстави для задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним відсутні, оскільки позивач обґрунтовував недійсність посиланням на неукладеність (непідписання) договору, отже обраний позивачем спосіб захисту в частині визнання договору оренди недійсним (з підстав його неукладеності)  є неналежним способом захисту.
		Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.
		 
		Цим та іншим обставинам було надано належну оцінку апеляційним судом, натомість вчинення таких дій Верховним Судом фактично є переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України.
		 
		Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження. 
		 
		Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником                             у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат                       не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Салтисюка Юрія Валерійовича залишити без задоволення.
		 
		Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                               Г. В. Коломієць
		 
		 
		 
		                                                                                                        Б. І. Гулько
		 
		 
		 
		                                                                                                        Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...