Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/11137/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.04.2025.
Дата набрання законної сили: 09.04.2025
Номер судового провадження: 61-4453ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                              
		 
		09 квітня 2025 року
		м. Київ                                                                                   
		 
		справа № 756/11137/21
		провадження № 61-4453св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І., 
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., 
		 
		учасники справи за первісним позовом:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі:  ОСОБА_2 , 
		треті особи: ОСОБА_3 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксана Вікторівна,
		 
		учасники справи за зустрічним позовом:
		позивач -  ОСОБА_2 , 
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,
		треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксана Вікторівна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана представником Щербанем Дмитром Миколайовичем , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року у складі судді Майбоженко А. М., додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року у складі судді Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
		Історія справи
		Короткий зміст позовних заяв
		В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування квартирою.
		Позов мотивований тим, що  ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири   АДРЕСА_1 , у якій без реєстрації з 2017 року незаконно проживає ОСОБА_2 , чим створює перешкоди у володінні і користуванні власністю. 
		Позивач за первісним позовом, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:
		усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві спільної часткової власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 до неї і зобов`язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей квартири та не чинити перешкод у користуванні нею.
		У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності.
		Зустрічний позов мотивований тим, що рішенням суду підтверджено факт спільного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_5 на момент відкриття спадщини, а тому спадщина після її смерті мала бути розподілена між трьома її спадкоємцями, а саме ним, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 і кожному мало належати в порядку спадкування по 1/9 частині спірної квартири. 
		Позивач за зустрічним позовом, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:
		визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н. В. 11 січня 2012 року на ім`я ОСОБА_6 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 ;
		визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н. В. 11 січня 2012 року на ім`я ОСОБА_7 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 ;
		визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коротюк О. В. 01 вересня 2020 за реєстровим № 472 на ім`я ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
		визнати право власності за ОСОБА_2 на прийняту у спадщину після смерті матері ОСОБА_5 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 29 липня 2021 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 як третю особу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_8 .
		Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року, постановленої без виходу до нарадчої кімнати, залучено до участі у справі як третю особу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк О. В. Замінено третю особу Головне територіальне управління юстиції у м. Києві на Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
		Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, виключено  ОСОБА_8 як законного представника ОСОБА_3 , оскільки останній набув повноліття.
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, вселення задоволено частково.
		Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коротюк О. В. про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності задоволено.
		Визнано недійсним свідоцтво по право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н. В. 11 січня 2012 року за реєстровим № 8-13, видане ОСОБА_6 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в частині 1/18 частки квартири.
		Визначено, що частка ОСОБА_6 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 мала становити 4/9 частки, з яких 1/3 частка набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 травня 1999 року, а 1/9 частка - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Визнано недійсним свідоцтво по право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н. В. 11 січня 2012 за реєстровим № 8-15, видане ОСОБА_7 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в частині 1/18 частки квартири.
		Визначено, що частка ОСОБА_7 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 мала становити 4/9 частки, з яких 1/3 частка набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 травня 1999 року, а 1/9 частка - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/9 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коротюк О. В. 01 вересня 2020 року за реєстровим № 472 на ім`я ОСОБА_1 щодо спадкування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом зміни розміру успадкованої частки зазначеного майна до 4/9 частки.
		Внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, припинивши право власності ОСОБА_1 на 1/18 частку квартири АДРЕСА_1 , зареєстроване у Реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 вересня 2020 року, номер запису про речове право 37986844, залишивши у його власності 4/9 частини цієї квартири.
		У зв`язку із внесенням змін до свідоцтва про право на спадщину зобов`язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк О. В. видати ОСОБА_1 нове свідоцтво про право на спадщину.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		щодо вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою:
		позивач ОСОБА_1 є власником частки спірної квартири, має право користуватися нею, що передбачено чинним законодавством, але відповідач чинить перешкоди позивачу у здійсненні ним права власності щодо користування належною йому часткою квартири. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом його вселення до спірної квартири є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;
		позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні майном, задоволенню не підлягають, оскільки суд покликаний захищати порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси особи, проте вказані вимоги позивача заявлені на майбутнє, тобто передчасно;
		також відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо надання ключів від квартири, оскільки це питання може бути вирішено між співвласниками самостійно без втручання органів держави за умови вирішення спору між ними щодо наявності/відсутності прав ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на спірну квартиру;
		щодо вимог ОСОБА_2 :
		після смерті ОСОБА_5 її частку у спірній квартирі (1/3) в рівних частках успадковано її чоловіком ОСОБА_6 і сином ОСОБА_7 (свідоцтва про право на спадщину від 11 січня 2012 року). Рішенням суду у справі № 756/1608/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і встановлено, що ОСОБА_2 постійно проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини. Тобто, після смерті ОСОБА_5 її спадкоємцями першої черги були ОСОБА_6 (чоловік), ОСОБА_7 і ОСОБА_2 (діти). Оскільки спадковим майном ОСОБА_5 є 1/3 частина спірної квартири, то при рівному поділі її між трьома спадкоємцями, частка кожного у спадщині мала складати 1/9 частину;
		враховуючи смерть двох спадкоємців ОСОБА_5 - ОСОБА_6 (чоловіка) та ОСОБА_7 (сина), суд вважає доцільним застосувати механізм, визначений у статті 1301 ЦК України та визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину, видані на ім`я ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в частині 1/18 частки квартири (1/3:3=1/9 - розподіл спадщини між всіма спадкоємцями, 1/6-1/9=1/18 - різниця між часткою майна у свідоцтвах та дійсної долі кожного спадкоємця);
		також суд вважав правильним визначити, що частки ОСОБА_7 (день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та ОСОБА_6 (день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у праві власності на спірну квартиру на момент їх смерті мали становити 4/9 частки у кожного, з яких 1/3 частка набута кожним з них на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 травня 1999 року, а 1/9 частка - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
		суд вказав, що необхідність визначення часток зумовлена тим, що спадкоємець померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_3 не оформив спадкових прав. Після здійснення судом перерозподілу спадщини між трьома спадкоємцями ОСОБА_5 , двоє з яких на момент вирішення справи теж померли, виникла необхідність внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, однак відомості щодо належності ОСОБА_6 і ОСОБА_7 часток у спірній квартирі містяться у відомостях архівної частини цього реєстру, а саме - Реєстру прав власності на нерухоме майно, в якому зазначено, що кожен з зазначених вище осіб є власником 1/3 частини квартири на підставі свідоцтва про право власності від 27 травня 1999 року і 1/6 частини на підставі свідоцтв про право на спадщину (після смерті ОСОБА_5 ).
		правильність визначення часток у спірній квартирі щодо померлих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 має значення для подальшого оформлення спадщини їх спадкоємцями, з огляду на неможливість корегування судом записів у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а також неможливість внесення змін щодо розміру часток у нього. Таке визначення часток померлих у спірній квартирі, на думку суду, сприятиме найбільш ефективному захисту прав іншого співвласника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як титульного власника, який прийняв спадщину, але не оформив її;
		з метою ефективного захисту прав позивача ОСОБА_2 суд визнав обґрунтованою його вимогу щодо визнання за ним права власності на 1/9 частку спірної квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , оскільки нотаріусом правомірно відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з неможливістю скасування раніше виданих свідоцтв іншим спадкоємцям;
		при ухваленні рішення про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 вересня 2020 року на ім`я ОСОБА_1 шляхом зміни розміру успадкованої частки зазначеного майна до 4/9 частки та зобов`язання приватного нотаріуса видати ОСОБА_1 нове свідоцтво про право на спадщину, суд вказав таке:
		чинне цивільне законодавство у випадку виявлення неправильності у видачі нотаріусом свідоцтв про право на спадщину передбачає два способи судового захисту прав заінтересованих осіб. Так, порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачено статтею 1300 ЦК України. Так, за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину. Отже, застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з`являться інші спадкоємці;
		у разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним. У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією. За таких обставин, передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців;
		оскільки судом встановлено неправильність в оформленні спадщини після смерті ОСОБА_5 і її розподілу між спадкоємцями, що вимагає судового захисту прав позивача ОСОБА_2 і дотримання максимального балансу між його правами та правами інших заінтересованих осіб, суд вважав правильним внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 вересня 2020 року шляхом зміни розміру успадкованої частки зазначеного майна до 4/9 частки та зобов`язати приватного нотаріуса видати ОСОБА_1 нове свідоцтво про право на спадщину;
		при ухваленні рішення про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майн, припинення права власності ОСОБА_1 на 1/18 частку спірної квартири та залишення у його власності 4/9 частини цієї квартири, суд вказав, що після видачі приватним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_1 , нею було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_1 , номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 37986844. На думку суду, якщо зазнає зміни документ, що підтверджує право власності спадкоємців на нерухоме майно, відомості про зміни повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в установленому законом порядку, що гарантує позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 відновлення порушеного права на отримання спадщини та надання йому ефективного способу судового захисту.
		Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 967,42 грн.
		Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 421,42 грн.
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване наступним.
		Щодо витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_9 :
		у попередньому розрахунку судових витрат, які надані ОСОБА_9 до первісно поданої позовної заяви, зазначено про те, що очікуваний розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 8 000 грн. Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Щербанем Д. М. повідомлено суд про намір подати докази щодо понесених судових витрат в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України. 04 вересня 2023 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Щербаня Д. М. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 грн. Понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 обґрунтовує договором про надання правової допомоги від 13 листопада 2019 року, додатковою угодою № 2 до нього від 09 липня 2021 року та № 3 від 18 січня 2022 року, актом про надання правової допомоги від 31 серпня 2023 року, детальним описом робіт і витрат від тієї ж дати і рахунком на оплату № 003108 від 31 серпня 2023 року;
		відповідно до пункту 4.2 договору, розмір гонорару і витрат, пов`язаних з виконанням доручення клієнта погоджується між адвокатом і клієнтом у додаткових угодах до цього договору;
		згідно з наявним актом про надання правової допомоги та детальним описом робіт і витрат від 31 серпня 2023 року, адвокатом надано правову допомогу згідно договору та додаткових угод. Наданими суду документами не визначено часу, витраченого представником ОСОБА_9., на надання правової допомоги, оскільки зафіксовано оплату гонорару за весь перелічений комплекс дій;
		позовну заяву ОСОБА_1 подано суду 23 серпня 2021 року, тобто після підписання між сторонами договору про надання правової допомоги, додаткової угоди № 2 від 09 липня 2021 року, в якій розмір гонорару уже обумовлено у розмірі 14 000 грн, а у орієнтовному розрахунку (що міститься у позовній заяві) зазначено лише 8 000 грн таких витрат;
		копію додаткової угоди № 2, яка існувала на момент звернення до суду, не було надано під час розгляду справи, про її існування не зазначено, розмір витрат у позовній заяві і додатковій угоді відрізняються між собою;
		додаткова угода № 3 від 18 січня 2022 року також не була подана безпосередньо після її укладання сторонами до суду і подана лише до заяви про ухвалення додаткового рішення;
		з огляду на порушення порядку подання доказів, а саме додаткової угоди № 2 та додаткової угоди № 3, суд вважав ці докази не допустимими і не вбачав підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
		Щодо стягнення судового збору:
		позовні вимоги ОСОБА_2 , які заявлені у справі було задоволено повністю, а позовні вимоги ОСОБА_1 частково;
		ОСОБА_2 при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір у розмірі 3 850, 43 грн та 992,40 грн (за заявою про зміну предмету позову), всього 4 842,83 грн;
		ОСОБА_1 при зверненні з позовом сплачено судовий збір у розмірі 908 грн;
		враховуючи задоволення вимог ОСОБА_2 між відповідачами за його позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_3 має бути в рівних частках розподілений судовий збір, тобто стягнуто з них на користь ОСОБА_2 по 2 421,42 грн;
		враховуючи те, що позовна вимога ОСОБА_1 була задоволена лише в частині вселення його до спірної квартири у зв`язку з наявністю перешкод для цього, які здійснюються ОСОБА_10 , то з останнього підлягає стягненню судовий збір у розмірі 50 %, а саме у розмірі 454 грн. Проте, з урахуванням приписів частини десятої статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 967,42 грн (2 421,42-454), а з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 421, 42 грн.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Щербаня Д. М. на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року задоволено частково.
		Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року в частині внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, припинивши право власності ОСОБА_1 на 1/18 частку квартири АДРЕСА_1 , зареєстроване у Реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 вересня 2020 року, номер запису про речове право 37986844, залишивши у його власності 4/9 частини цієї квартири; зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк О. В. видати ОСОБА_1 нове свідоцтво про право на спадщину скасовано.
		В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року залишено без змін.
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Щербаня Д. М. на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року задоволено частково.
		Додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року скасовано, ухвалено нове про відмову у стягненні витрат на правову допомогу у повному обсязі.
		Постанова суду мотивована тим, що:
		            суд першої інстанції, визнаючи недійсними свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розподіляючи частки у спадщині, з урахуванням власності на 1/9 спірної квартири за ОСОБА_2 , правильно керувався вимогами частини третьої статті 1268 ЦК України;
		доводи апеляційної скарги в цій частині щодо пропуску позовної давності, апеляційний суд відхилив з огляду на те, що встановлено, що ОСОБА_2 з червня 2009 року проживав разом з матір`ю, отже, є таким, що прийняв спадщину. Вперше він звернувся за її оформленням у 2017 році і отримавши відмову за відсутністю доказів проживання разом зі спадкодавцем, звернувся з вимогами до суду про встановлення факту такого проживання. Рішенням суду від 21 серпня 2020 року встановлено, що ОСОБА_2 постійно проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини. 08 квітня 2021 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , у зв`язку з неможливістю внесення змін до раніше виданих свідоцтв і саме з цієї дати почався відлік позовної давності;
		щодо визначення часток у праві власності на спірну квартиру, що не було заявлено у вимогах ОСОБА_2 , суд першої інстанції правильно керувався вимогами статті 1301 ЦК України якою визначено механізм визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Необхідність визначення часток зумовлена тим, що спадкоємець померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_3 не оформив спадкових прав. Доводи апеляційної скарги щодо виходу за межі позовних вимог, апеляційний суд відхилив з огляду на принцип «суд знає закони». Апеляційний суд вказав, що правильність визначення часток у спірній квартирі щодо померлих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 має значення для подальшого оформлення спадщини їх спадкоємцями, з огляду на неможливість корегування судом записів у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а також неможливість внесення змін щодо розміру часток у нього. Таке визначення часток померлих у спірній квартирі, на думку суду, сприятиме найбільш ефективному захисту прав іншого співвласника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як титульного власника, який прийняв спадщину, але не оформив її. Саме таким чином рішення суду першої інстанції внесе точність в розподіл часток, усуне подальші судові спори і буде зрозумілим для його виконання;
		апеляційний суд скасував рішення суду в частині позовних вимог про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зобов`язання нотаріуса видати ОСОБА_1 нове свідоцтво про право на спадщину, оскільки вимоги, які не були заявлені, щодо зобов`язань нотаріуса вчинити дії, є передчасним і не позбавляє ОСОБА_2 на звернення безпосередньо з такими вимогами до нотаріуса. Аналогічне стосується і державної реєстрації змін часток власності.
		Щодо додаткового рішення суду першої інстанції апеляційний суд вказав, що:
		не погоджується з відмовою у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу через не надання ним доказів їх понесення до ухвалення рішення суду у справі, оскільки докази щодо витрат можуть подаватись за наслідками розгляду справи, вони є уточнюючими, перелік робіт зазначається на момент ухвалення рішення, що і зумовлює необхідність укладення додаткових угод. Щодо невідповідності сум, зазначених в основному договорі, та додатковій угоді № 2, то зазначене може бути підставою для оцінки суми стягнення, а не відмови у прийнятті доказів понесених витрат;
		проте у стягненні витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки з заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, судом першої інстанції задоволено вимоги про вселення. Водночас, судом першої інстанції самостійно розподілено частки, зокрема і ту, на вселення в яку претендує ОСОБА_1 , замість 1/18 змінено на 4/9, що фактично прийнято не на користь ОСОБА_1 . Також задоволено вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 . Отже, витрати на правову допомогу стягненню не підлягають, оскільки фактично у вимогах ОСОБА_1 відмовлено.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У березні 2024 року  ОСОБА_1 через представника Щербаня Д. М. подав касаційну скаргу, в якій просить рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року в частині задоволення зустрічного позову, а також додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року залишити без змін.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суд першої інстанції проігнорував заяву про пропуск позовної давності, суди не встановили з якого моменту починається відлік позовної давності до зустрічного позову та коли такий строк закінчується;
		суди не застосували до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21), відповідно до якого перебіг позовної давності починається з моменту видачі свідоцтва про право на спадщину (2012 рік). Вказує, що до 14 червня 2017 року (перше звернення позивача до нотаріальної контори щодо прийняття спадкового майна) ОСОБА_2 взагалі не вчиняв ніяких дій для оформлення спадкового майна. Внаслідок чого інші спадкоємці оформили право власності на спадкове майно. У вересні 2016 року подав позов про визнання недійсним заповіту батька ОСОБА_6 на ОСОБА_1 . У вересні 2018 року звернувся до суду для встановлення факту спільного проживання на момент смерті з ОСОБА_5 та скасування постанови нотаріуса, але не пред`явив позову про визнання його права на спадкове майно. Наявність судового рішення про встановлення факта спільного проживання на момент смерті з ОСОБА_5 , не є достатнім виправданням недобросовісної поведінки ОСОБА_2 , який спочатку понад п`ять роки взагалі не цікавився долею спадкового майна і тільки через 9 років та сім місяців (09 грудня 2021 року) від дня видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину (11 січня 2012 року) звернувся з позовом про визнання їх недійсними;
		суди залишили поза увагою, що ОСОБА_2 не просив (ні усно, ні письмово) поновити йому строк для звернення до суду та не зазначав ніяких поважних причин, які б свідчили про те, що він не був обізнаний або не міг дізнатися про видачу свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 ;
		твердження апеляційного суду про те, що наявність судового рішення про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 з матір`ю ОСОБА_5 свідчить, що позовна давність не пропущена, навпаки підтверджує, що позовна давність пропущена, оскільки це рішення доводить, що ОСОБА_2 на момент смерті жив з матір`ю та був достовірно обізнаний про факт смерті, а отже і про відкриття спадщини;
		суд апеляційної інстанції в порушення пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України безпідставно відмовив у стягненні з відповідача ОСОБА_2 витрат на правову допомогу;
		суд першої інстанції надав неправильну оцінку обставинам справи щодо розподілу судових витрат в частині строків подання доказів на їх підтвердження, а апеляційний суд хоч і усунув ці недоліки в частині дотримання строків, але не дослідив обґрунтованість витрат на правничу допомогу, 
		з урахуванням того, що суд першої інстанції задовольнив частково первісні позовні вимоги, вселивши ОСОБА_1 до спірної квартири, а також задовольнив зустрічний позов, але вийшов за межі позовних вимог, встановити точну пропорційність задоволення позовних вимог неможливо, тому витрати поділяються порівну між сторонами.
		Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених зустрічних позовних вимог та розподілу судових витрат, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
		Позиція інших учасників справи
		У травні 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року залишити без змін.
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, ОСОБА_1 оскаржує судові рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , однак при цьому фактично просить скасувати всі задоволені зустрічні вимоги ОСОБА_2 , які стосуються як окремо відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 , так і відповідача ОСОБА_3 . Ціна позову щодо визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/9 частку спірної квартири не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб як на момент подання позову, так і на момент ухвалення судових рішень, тому  ОСОБА_1 безпідставно просить скасувати судові рішення в оскарженій частині. Висновки Верховного Суду щодо позовної давності, на які є посилання в касаційній скарзі, не є подібними до правовідносин у цій справі. Твердження позивача за первісним позовом про те, що суд проігнорував заяву про застосування позовної давності ОСОБА_1 , а також суди не встановили початку та момент закінчення позовної давності за зустрічним позовом ОСОБА_2 , спростовуються текстом оскарженої постанови апеляційного суду. Суди правильно відмовили ОСОБА_1 у відшкодування витрат на правничу допомогу.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
		Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу.
		У травні 2024 року матеріали цивільної справи № 756/11137/21 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 01 травня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 11 березня 2021 року у справі № 283/2791/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 705/2550/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 641/1355/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 610/1905/18 та у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
		Фактичні обставини
		Суди встановили, що відповідно до ордеру № Г19484 від 20 вересня 1977 року квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_5 на сім`ю з чотирьох осіб: власне ОСОБА_5 , її чоловіка ОСОБА_6 та синів ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .
		Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 27 травня 1999 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (в рівних долях).
		03 червня 1999 року право власності зареєстроване у Київському міському БТІ.
		ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла.
		На момент смерті вона була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 .
		Разом з нею за цією адресою на момент смерті також були зареєстровані ОСОБА_6 (чоловік померлої) і ОСОБА_7 (син померлої).
		Спадщину після її смерті прийнято її чоловіком ОСОБА_6 (заява від 09 вересня 2011 року) і сином ОСОБА_7 (фактично).
		11 січня 2012 року державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н. В. видано свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на спадкове майно, а саме 1/3 частину спірної квартири, тобто кожному зі спадкоємців на 1/6 частину квартири.
		Постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 червня 2017 року, 20 червня 2018 року, ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , у зв`язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини та відсутністю факту прийняття майна.
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року у справі за № 756/1608/19, яке набрало законної сили 25 лютого 2021 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,         ОСОБА_3 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м. Києва, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і встановлено те, що ОСОБА_2 постійно проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.
		Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08 квітня 2021 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , у зв`язку з неможливістю внесення змін до раніше виданих свідоцтв.
		ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_7 .
		Відповідно до копії спадкової справи № 408/2013, заведеної державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Іванець О. О. єдиним його спадкоємцем є ОСОБА_3 , від імені якого його законний представник ОСОБА_8 05 квітня 2013 року подала заяву про прийняття спадщини на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бурмакою І. П. 30 січня 2013 року за реєстровим № 249.
		Спадкові права ОСОБА_3 не оформлені, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09 червня 2016 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з наявним арештом нерухомого майна.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 .
		Спадкову справу щодо його майна заведено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коротюк О. В. Копію спадкової справи долучено до матеріалів цивільної справи.
		Відповідно до цієї спадкової справи 14 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коротюк О. В. 09 березня 2016 року за реєстровим № 307.
		01 вересня 2020 року приватним нотаріусом видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину спірної квартири.
		09 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 на підставі закону та заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Сташковою А. Г. 12 березня 2015 року за реєстровим № 641.
		Постановою нотаріуса від 30 листопада 2016 року відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з наявністю більш пізнього заповіту, складеного спадкодавцем і відсутності у нього права на обов`язкову частку у спадщині.
		Позиція Верховного Суду
		Щодо задоволених зустрічних позовних вимог
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження                    № 61-2417сво19)).
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
		Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження                     № 61-12524сво21)).
		Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
		Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частина перша та друга статті 1268 ЦК України).
		Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).
		Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).
		Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).
		Касаційний суд вже зауважував, що свідоцтво про право на спадщину по своїй суті не є правочином. Як наслідок до конструкції недійсність свідоцтва про право на спадщину положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані. Недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року в справі № 209/1235/20 (провадження № 61-4279св23)).
		За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину (стаття 1300 ЦК України).
		Передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними. Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки за підставі рішення суду. У ЦК України не визначено підстав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. До них, зокрема, можливо віднести: прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України); прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (частини третя та четверта статті 1268 ЦК України), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов`язкової частки у спадщині (стаття 1241 ЦК України); зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (наприклад, частина перша статті 1241 ЦК України). Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним (див. пункти 99 - 103 постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23)).
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).
		У справі, що переглядається:
		у листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності. Просив суд: визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 січня 2012 року на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на 1/6 частину спірної квартири; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 01 вересня 2020 на ім`я ОСОБА_1 на 1/2 частину спірної квартири    АДРЕСА_1 ; визнати право власності за ОСОБА_2 1/9 частину спірної квартири. В обґрунтування позову вказав, що рішенням суду у справі № 756/1608/19 підтверджено факт спільного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_5 на момент відкриття спадщини, а тому спадщина після її смерті мала бути розподілена між трьома її спадкоємцями, а саме ним, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 і кожному мало належати в порядку спадкування по 1/9 частині спірної квартири;
		суди встановили, що:
		11 січня 2012 року державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н. В. видані свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на спадкове майно, після смерті ОСОБА_5 , а саме 1/3 частину спірної квартири, тобто кожному зі спадкоємців на 1/6 частину квартири;
		01 вересня 2020 року приватним нотаріусом видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину спірної квартири;
		рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року у справі за № 756/1608/19, яке набрало законної сили 25 лютого 2021 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м. Києва, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і встановлено те, що ОСОБА_2 постійно проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини;
		суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом від 11 січня 2012 року на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та визнання права власності за ОСОБА_2 1/9 частину спірної квартири. Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визначив частки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у праві власності на спірну квартиру на момент смерті останніх - 4/9 частки, а також вніс зміни до свідоцтва про право на спадщину від 01 вересня 2020 року на ім`я ОСОБА_1 щодо спадкування 1/2 частини спірної квартири шляхом зміни розміру успадкованої частки зазначеного майна до 4/9 частки:
		суди не звернули увагу, що:
		передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними. Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували на момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати на момент його видачі. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину);
		виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним;
		ОСОБА_2 позовних вимог про внесення змін до свідоцтв про право на спадщину не заявляв (т. 2, а. с. 6-8, 44-47), у зв`язку із чим відсутні підстави для вирішення питання про внесення змін в оспорювані свідоцтва про право на спадщину. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. 
		За таких обставин в задоволенні зустрічних позовних вимог слід було відмовити з огляду на обрання позивачем за зустрічним позовом неналежного способу захисту.
		Щодо додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про його скасування і відмову в ухваленні додаткового рішення
		Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).
		Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
		Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
		Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18)).
		Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21, зазначено, що:
		«у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
		обґрунтувань поважності причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі, заява представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не містить (а. с. 1-3 виділених матеріалів). Таким чином, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 13 лютого 2024 року у справі № 757/33206/22-ц (провадження № 61-8292св24) зазначено, що: «тлумачення частини першої статті 246 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України дає підстави для висновку, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. А у разі закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України (п`ять днів після ухвалення рішення суду), - також і поважні причини пропуску цього строку. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Натомість наслідком закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, є залишення заяви без розгляду».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 638/13336/21 (провадження № 61-11215св24) зазначено, що: «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
		У справі, що переглядається:
		29 серпня 2023 року Оболонським районним судом м. Києва ухвалене рішення за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, вселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності;
		02 вересня 2023 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Щербанем Д. М. подано заяву про ухвалення додаткового рішення;
		при відмові у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції вказав, що:
		понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 обґрунтовує договором про надання правової допомоги від 13 листопада 2019 року, додатковою угодою № 2 до нього від 09 липня 2021 року та № 3 від 18 січня 2022 року, актом про надання правової допомоги від 31 серпня 2023 року, детальним описом робіт і витрат від 31 серпня 2023 року, рахунком на оплату № 003108 від 31 серпня 2023 року;
		відповідно до пункту 4.2 договору про надання правової допомоги від 13 листопада 2019 року, розмір гонорару і витрат, пов`язаних з виконанням доручення клієнта погоджується між адвокатом і клієнтом у додаткових угодах до цього договору. Копію додаткової угоди № 2, яка існувала на момент звернення до суду, не було надано під час розгляду справи, про її існування не зазначено. Додаткова угода № 3 від 18 січня 2022 року також не була подана безпосередньо після її укладання сторонами до суду і подана лише до заяви про ухвалення додаткового рішення. Тому суд не прийняв ці додаткові угоди, якими визначено фіксовану суму гонорару, та не вбачав підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу;
		апеляційний суд скасував додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року та ухвалив нове про відмову у стягненні витрат на правову допомогу у повному обсязі. При відмові у стягненні витрат на правничу допомогу вказав, що додані до заяви про ухвалення додаткового рішення докази є уточнюючими, перелік робіт зазначається на момент ухвалення рішення, що і зумовлює необхідність укладення додаткових угод, тому висновок суду першої інстанції про неприйняття цих доказів є помилковим. Проте, оскільки рішення суду, яким вселено ОСОБА_1 у спірну квартиру ухвалено фактично не на його користь, судом першої інстанції самостійно розподілено частки, зокрема і ту, на вселення в яку претендує ОСОБА_1 , замість 1/18 змінено на 4/9, витрати на правничу допомогу стягненню не підлягають;
		колегія суддів зауважує, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
		судом першої інстанції правильно встановлено, що додаткова угода № 2 від 09 липня 2021 року до договору про надання правової допомоги від 13 листопада 2019 року та додаткова угода № 3 від 18 січня 2022 року, існували на час розгляду справи. Колегія судів зазначає, що заява про ухвалення додаткового рішення не містить клопотання про поновлення строків надання доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу (т. 5 , а. с. 64). Обґрунтувань поважності причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі ОСОБА_1 не надано. Акт про надання правової допомоги від 31 серпня 2023 року, детальний опис робіт і витрат від 31 серпня 2023 року містять лише загальну суму у розмірі 28 000 грн, тобто ту, яка зазначена як гонорар в додатковій угоді № 3 від 18 січня 2022 року (т. 5, а. с. 66 зворотній бік, 67). Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Натомість апеляційний суд помилково скасував додаткове рішення в частині відмови у стягнення витрат на правничу допомогу.
		Також колегія суддів вважає, що за результатами касаційного перегляду, додаткове рішення підлягає скасуванню щодо розподілу судового збору.
		ОСОБА_1 у липні 2021 року звернувся з позовом, уточнивши який, просив усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві спільної часткової власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 до неї і зобов`язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей квартири та не чинити перешкоди у користуванні нею.
		Судом першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		ОСОБА_1 сплатив за подачу позову судовий збір у розмірі 908 грн, тобто з урахуванням Закону України «Про судовий збір», в редакції на час подання позову, за одну вимогу немайнового характеру.
		Оскільки, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині часткового задоволення первісного позову в касаційному порядку не оскаржувалися, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 судом касаційної інстанції відмовлено, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 908 грн.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року в справі № 209/1235/20 (провадження № 61-4279св23), Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 638/13336/21 (провадження № 61-11215св24), дають підстави для висновку, що судові рішення в частині визнання недійсними свідоцтв по право на спадщину від 11 січня 2012 року, визначення часток у праві власності на квартиру, визнання права власності на 1/9 частку квартири, внесення змін до свідоцтва про право на спадщину від 01 вересня 2020 року та постанова апеляційного суду в частині скасування додаткового рішення суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, тому:
		            касаційну скаргу слід задовольнити частково;
		судові рішення в частині визнання недійсними свідоцтв по право на спадщину від 11 січня 2012 року, визначення часток у праві власності на квартиру, визнання права власності на 1/9 частку квартири, внесення змін до свідоцтва про право на спадщину від 01 вересня 2020 року скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв по право на спадщину та визнання права власності на 1/9 частку квартири;
		постанову апеляційного суду в частині скасування додаткового рішення суду скасувати, додаткове рішення в частині судового збору скасувати, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн, в іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		Щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 2 951,13 грн, за подачу касаційної скарги - 10 518,81 грн. 
		З урахуванням задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування судових рішень в оскаржених частинах та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, судовий збір у розмірі 13 469,94 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 .
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана представником Щербанем Дмитром Миколайовичем , задовольнити частково.
		Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року в частині позовних вимог  ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв по право на спадщину від 11 січня 2012 року, визначення часток у праві власності на квартиру, визнання права власності на 1/9 частку квартири, внесення змін до свідоцтва про право на спадщину від 01 вересня 2020 року скасувати.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 а до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксана Вікторівна, про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності відмовити.
		Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року в частині скасування додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року скасувати.
		Додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року в частині судового збору скасувати, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 гривень.
		В іншій частині додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року залишити в силі.
		Стягнути з  ОСОБА_2 а на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13 469,94 гривень.
		З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року, додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 рокута постанова Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року в скасованих частинах втрачають законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                   В. І. Крат
		Судді:                                                                             Д. А. Гудима
		І. О. Дундар
		Є. В. Краснощоков
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...