Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/1859/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.04.2025.
Дата набрання законної сили: 02.04.2025
Номер судового провадження: 61-8599ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                     
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                 
		 
		02 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 336/1859/20
		провадження № 61-8599св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),                 Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2024 року у складі судді Щасливої О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 травня 2024 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,
		Короткий зміст позовних вимог
		1.            У квітні 2020 року акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ») звернулось до суду із позовом до  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення.
		2.            Позов обґрунтовано тим, що 17 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого було публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», на час подачі позову є АТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6299482, за умовами якого остання отримала кредит строком до 17 березня 2017 року у розмірі 60 000  доларів США на споживчі потреби.
		3.            В цей же день в забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитування сторони уклали договір іпотеки № 6299565, предметом якого став будинок АДРЕСА_1 .
		4.            Через невиконання зобов`язань за кредитним договором на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2013 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором кредиту по тілу кредиту та процентах в сумі 64 879,67 доларів США, по штрафам та пені - в сумі 116 678,82 грн, а також 3 441 грн судового збору.
		5.            Оскільки вказане рішення не виконувалось, а виконавчий лист неодноразово повертався стягувачу без виконання через відсутність у боржниці іншого майна, крім як заставлений будинок, позивач прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у відповідності до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» шляхом набуття його у власність на підставі застереження у пункті 4.7.1 договору іпотеки. 
		6.            24 липня 2017 року державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» за банком зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 .
		7.            Проживання та реєстрація відповідачів в належному позивачеві будинку перешкоджає йому в реалізації права власності, яке підлягає захисту.
		8.            Враховуючи викладене банк просив суд виселити відповідачів з будинку АДРЕСА_1 з наданням іншого житла - квартири АДРЕСА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку, стягнути судові витрати.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		9.            Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 01 травня 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		10.         Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на приміщення, яке банк просив виділити відповідачам у користування, не може розповсюджуватися поняття житла, що має відповідати санітарним та технічним умовам. Крім того, судами враховано, що вказане житло, яке позивач пропонує надати відповідачам при виселенні у вказаній справі, банком запропоновано для проживання іншим особам у справі № 336/1810/20.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		11.         У червні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «ПУМБ».
		12.         Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		13.         Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		14.         У касаційній скарзі АТ «ПУМБ», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.
		15.         Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		16.         Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що в анкеті-заяві на надання кредиту ОСОБА_1 зазначила, що в предметі іпотеки проживають двоє осіб - вона та її чоловік. В договорі іпотеки вказано, що малолітні та неповнолітні особи не зареєстровані та не проживають у квартирі, права користування не мають.
		17.         Також заявник вказує, що державна реєстрація права банка на предмет іпотеки є дійсною та не оскаржена відповідачем, що свідчить про згоду на задоволення банком вимог основного зобов`язання за рахунок предмет іпотеки.
		18.         Отже, проживання відповідачів у належному банку будинку порушує його права та перешкоджає у реалізації права власності.
		19.         Посилається на те, що майно, яке надається банком відповідачам, відповідає санітарним та технічним вимогам.
		20.         Крім того, у договорі іпотеки передбачено та погоджено особисто ОСОБА_1 зобов`язання про добровільне звільнення предмета іпотеки (пункт 4.5 статті 4 договору).
		21.         Також вказує, що відповідачем в договорі іпотеки погоджено, що предмет іпотеки не є для іпотекодавця та членів його сім`ї єдиним місцем можливим місцем проживання.
		Щодо відзиву, поданого на касаційну скаргу
		22.         У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «ПУМБ» від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		23.         17 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 було укладений кредитний договір № 6299482, за умовами якого позичальник отримала кредит строком до 17 березня 2017 року у розмірі 60 000 доларів США.
		24.         В цей же день в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 6299565, предметом якого став жилий будинок АДРЕСА_1 .
		25.         Через невиконання зобов`язань за кредитним договором на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2013 року, яке набрало законної сили 25 червня 2013 року, позов ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
		26.         Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором № 6299482 від 17  вересня 2008 року у сумі 64 879,67 доларів США та 116 678,82 грн, у тому числі: 52 918,01 доларів США - заборгованість за кредитом, 11 961,66 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 17  липня 2011 року по 24 березня 2013 року, 67 214,82 грн - пені, 4 795,80 грн - штрафу за порушення обов`язку дострокового повернення кредиту, передбаченого п.п.4.3.5 кредитного договору, 44 668,20 грн - штрафу за порушення умов страхування.
		Звернуто стягнення на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» на предмет іпотеки за договором іпотеки № 6299565 від 17 вересня 2008 року, посвідченим Білою Т. С., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, за реєстровим № 1630, а саме: будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 для задоволення вимог за кредитним договором № 6299482 від 17 вересня 2008 року у сумі 64 879,67 доларів США та 116 678,82 грн, у тому числі: 52 918,01 доларів США - заборгованість за кредитом, 11 961,66 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 17  липня 2011 року по 24  березня 2013 року, 67 214,82 грн - пені, 4 795,80 грн - штрафу за порушення обов`язку дострокового повернення кредиту, передбаченого п.п. 4.3.5 кредитного договору, 44 668,20 грн - штрафу за порушення умов страхування.
		Встановлено спосіб реалізації будинку АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження.
		Встановлено початкову ціну реалізації будинку АДРЕСА_1 згідно з експертною оцінкою суб`єкта оціночної діяльності, залученого органом державної виконавчої служби у ході виконавчого провадження.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		27.         Крім того, у пункті 4.7 договору іпотеки № 6299565, укладеного між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 , передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбаченого цим договором застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (пункт 4.7.2. договору іпотеки).
		28.         24 липня 2017 року державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Безсмолим О. В. за ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 .
		29.         Відповідачами рішення про державну реєстрацію права власності позивача на іпотечне майно не оспорено, це рішення є дійсним, а підстави набуття позивачем права власності - такими, що відповідають вимогам закону.
		30.         Будинок АДРЕСА_1 набутий ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 05 квітня 2008 року, посвідченого Гришиною В. І. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстровано у реєстрі за № 1129.
		31.         Підставою звернення до суду із вказаним позовом АТ «ПУМБ» стало те, що проживання та реєстрація відповідачів в належному позивачеві будинку перешкоджає банку в реалізації права власності.
		Позиція Верховного Суду
		32.         Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		33.         Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		34.         Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		35.         Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		36.         Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		37.         Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		38.         Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
		39.         Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		40.         Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		41.         Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		42.         Частиною першою статті 546 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		43.         Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
		44.         Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		45.         Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
		46.         Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		47.         Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону «Про іпотеку»).
		48.         Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		49.         Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		50.         Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
		51.         Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло»  - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
		52.         Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
		53.         Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).
		54.         У частині третій наведеної статті деталізується порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.
		55.         Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
		56.         У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про потребу надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.
		57.         Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно, - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
		58.         Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.
		59.         Це передбачено й у частині першій статті 109 ЖК України, у якій зазначено, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
		60.         Отже, у разі, якщо іпотечне майно набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин першої-третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.
		61.         Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим особам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.
		62.         Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).
		63.         Водночас стаття 109 ЖК України не може беззаперечно використовуватися боржниками проти правомірних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки виступають житлові приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена правова норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. У протилежному випадку така поведінка боржника призвела б до порушення меж здійснення цивільних, у тому числі житлових, прав, оскільки при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, що передбачено пунктом шостим частини першої статті 3, частинами другою, третьою статті 13 ЦК України.
		64.         Дія статті 109 ЖК України спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, яка має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника.
		65.         Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц.
		66.         Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкту житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом. Отже, відсутні підстави вважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар. Інше тлумачення положень частини другої статті 109 ЖК України допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило про порушення справедливо балансу між правами учасників спору (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц).
		67.         При вирішенні питання застосування частини другої статті 109 ЖК України Верховний Суд наголошував на необхідності встановлення відповідності такого виселення вимогам пропорційності в розумінні положень статті 8 Конвенції, співмірності втручання у право на мирне володіння майном і дотримання справедливого балансу між правом власності позивача на майно та правом користування цим майном відповідачами (постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19, від 08 грудня 2021 року у справі №209/2032/14-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 127/7630/20).
		68.         Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується ЄСПЛ при вирішенні спорів та який передбачає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
		69.         Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 496/5343/18 (провадження № 61-5351св23), від 27 вересня 2023 року у справі № 756/5928/20 (провадження № 61-2232св22), від 31 липня 2024 року у справі № 206/2041/23 (провадження № 61-3904св24).
		70.         Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що на приміщення, яке банк просив виділити відповідачам у користування, не може розповсюджуватися поняття житла, що має відповідати санітарним та технічним умовам. Крім того, судами враховано, що вказане житло, яке позивач пропонує надати відповідачам при виселенні у вказаній справі, банком запропоновано для проживання іншим особам у справі №  336/1810/20.
		71.         Оскаржуючи рішення місцевого суду, банк в апеляційній скарзі посилався на те, що ОСОБА_2 , підписуючи договір іпотеки, гарантував банку, що предмет іпотеки не є для нього та членів його сім`ї єдиним можливим місцем проживання та/або сукупний дохід членів сім`ї іпотекодавця достатній для придбання або найму іншого житла у разі звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, вказував, що договором іпотеки передбачено та погоджено особисто ОСОБА_2 зобов`язання про добровільне звільнення предмета іпотеки (пункт 4.5).
		72.         Разом із тим, суд апеляційної інстанції наведеним доводам банку не надав належної оцінки, не встановив, чи є спірний будинок єдиним житлом відповідачів, чи забезпечені вони іншим житловим приміщенням.
		73.         Таким чином, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ «ПУМБ», не дав належної та повної оцінки усім доводам апеляційної скарги, не аргументував належним чином відхилення доводів позивача.
		74.         За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		75.         Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		76.         Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		77.         Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		78.         Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
		79.         Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
		80.         Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
		81.         У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		82.         В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
		83.         В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
		84.         Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		85.         Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
		86.         Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		1.            Касаційну скаргу акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» задовольнити частково.
		2.            Постанову Запорізького апеляційного суду від 01 травня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                             О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                        О. М. Осіян
		 
		                                                                                                        Н. Ю. Сакара
		                                                                                                       
		                                                                                                        В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...