Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 645/1056/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2025.
Дата набрання законної сили: 09.04.2025
Номер судового провадження: 51-349км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020220000000225

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		09 квітня 2025 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 645/1056/21
		провадження № 51-349км23
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		засудженого                                              ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 ? адвоката ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року щодо 
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 09 липня 2024 рокуОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього виконання певних обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
		 
		Згідно з вироком,  ОСОБА_7 21 лютого 2020 року приблизно о 08:45, порушивши вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), який передбачає, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, рухаючись на автомобілі ВАЗ-2102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , по автомобільній дорозі сполученням Київ-Харків-Довжанський з двостороннім рухом, яка має дві смуги для руху в одному напрямку, в районі 509 км, у напрямку із вул. Краснокутської м. Харкова в бік Салтівського шосе цього міста, перед початком маневру повороту вліво на вул. Бражниківську смт Бражники Харківського району Харківської області не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, зманеврував ліворуч та виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Mazda 6», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_8 , у результаті чого пасажир автомобіля ВАЗ ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, від яких помер.
		 
		Таким чином,  ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
		 
		Полтавський апеляційний суд 12 грудня 2024 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив новий, яким призначив  ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. У решті судове рішення першої інстанції залишив без зміни.
		 
		Вимоги й доводи, викладені в касаційній скарзі та запереченнях на неї
		 
		У касаційній скарзі захисник зазначає, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам чинного законодавства у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, тобто застосовано занадто суворе покарання. Просить змінити вказаний вирок і, застосувавши до засудженого приписи ст. 75 КК, призначити йому покарання, яке б не було пов`язано з реальним позбавленням волі.
		 
		Посилаючись на показання свідків та відеозапис з відеореєстратора, стверджує, що під час перегляду судового рішення апеляційний суд належним чином не врахував, що винуватцем дорожньо-транспортної події був водій автомобіля «Mazda 6» ОСОБА_8 , який грубо порушив низку положень ПДР, а саме: п. 11.4, пп. «г» п. 12.6, пп. «б» п. 14.2, пп. «а» п. 14.6 ПДР і горизонтальної дорожньої розмітки 1.3, чим дезорієнтував засудженого і поставив обох в аварійну ситуацію.
		 
		При цьому зазначає, що апеляційний суд не дослідив характеру та черговості дій кожного з водіїв, не з`ясував належним чином ступеня участі кожного з них у ДТП, тому неправильно призначив покарання підзахисному.
		 
		Наголошує, що у вироку Полтавського апеляційного суду необґрунтовано вказано, що ОСОБА_7 не відшкодував завданої шкоди потерпілому, оскільки в матеріалах справи містяться розписки, які підтверджують, що завдану кримінальним правопорушенням матеріальну шкоду потерпілому вже було відшкодовано винуватцем ДТП - ОСОБА_8 у повному обсязі. Потерпілий ОСОБА_10 отримав грошові кошти від ОСОБА_8 на лікування у стаціонарі та на поховання брата, й написав розписку, що не має претензій матеріального і морального характеру. Те саме, підтвердив під час допиту.
		 
		Звертає увагу, що суд не врахував досудової доповіді Немишлянського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області, відповідно до якої виправлення ОСОБА_7 можливе без позбавлення або обмеження волі. 
		 
		Крім того, посилається що апеляційний суд належним чином не оцінив даних щодо особи засудженого. Так, не враховано, що останнійодружений, має на утриманні двох дочок (2004 та 2011 року народження), здобув вищу освіту в Харківському інституті пожежної безпеки МВС України, раніше працював начальником відділу конвою у Третій пожежній частині м. Полтави, а згодом - у м. Харкові, сьогодні працює не офіційно, матеріально утримує матір - особу з інвалідністю 3 групи, згідно з характеристикою ДОП СППП Індустріального ВП ГУНП в Харківській області характеризується позитивно, не має шкідливих звичок, веде здоровий спосіб життя, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності та не був позбавлений водійських прав, на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває.
		 
		Представник потерпілого подала заперечення на касаційну скаргу, в яких просить рішення апеляційного суду щодо засудженого залишити без зміни, а касаційну скаргу, яку вважає безпідставною ? без задоволення. Посилається на те, що жодної матеріальної чи моральної шкоди засуджений не відшкодував. З моменту ДТП не цікавився станом здоров`я та життям потерпілого, не висловлював співчуття. Під час судового розгляду у вчиненому діянні не розкаявся, вину не визнав. Вину засудженого повністю підтверджено показаннями свідків, висновками експертиз та іншими доказами, здобутими в ході досудового слідства.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		 
		Захисник та засуджений наполягали на задоволенні касаційної скарги.
		 
		Прокурор не підтримала доводів, зазначених у касаційній скарзі захисника, і просила залишити її без задоволення.
		 
		Представник потерпілого та потерпілий просили не задовольняти касаційну скаргу та проводити касаційний розгляд без їх участі.
		 
		Мотиви Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, засудженого, прокурора та перевіривши доводи касаційної скарги, заперечень, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
		 
		За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		 
		Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		 
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
		 
		Отже, касаційний суд не перевіряє вироків щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
		 
		Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку згідно зі ст. 409 цього Кодексу.
		 
		Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		 
		Як видно з матеріалів провадження, сторона захисту не оскаржувала вироку місцевого суду в суді апеляційної інстанції. Апеляційне провадження здійснювалося лише за апеляційною скаргою прокурора, який оскаржував вирок у частині призначеного покарання у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню (ст. 75 КК), та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м`якості.
		 
		Аргументи захисника щодо недоведення наявності в діях засудженого ознак інкримінованого злочину є хибними.
		 
		Висновок суду про порушення ПДР ОСОБА_7 , який керував транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, підтверджено сукупністю досліджених доказів.
		 
		Доводи захисника щодо неврахування показань свідків є необґрунтованими, адже в рішенні місцевого суду зазначено та проаналізовано показання свідків:
		 
		·         ОСОБА_11 , який указав, що бачив, як у крайній лівій смузі стояв автомобіль ВАЗ-2102 з включеним лівим поворотом. У момент, коли він фактично вирівнявся з ним, указаний автомобіль почав маневр повороту ліворуч і через декілька секунд відбулося зіткнення автомобіля ВАЗ-2102 з автомобілем «Mazda 6»;
		 
		·         ОСОБА_12 , яка була пасажиром автомобілю «Mazda 6» і зазначила, що на перехресті в лівій смузі стояв автомобіль ВАЗ-2102, тому ОСОБА_8 вирішив об`їхати його з лівого боку, але автомобіль ВАЗ-2102 почав здійснювати маневр повороту ліворуч, водій «Mazda 6» не встиг би зупинитися, відбулося зіткнення. 
		 
		Усупереч аргументам захисника, у вироку місцевого суду також ураховано й відеозапис з відеореєстратора, на якому відображено рух автомобілів до ДТП та їх позиції в момент та після зіткнення.
		 
		Водночас суд дослідив характер та черговість дій кожного з водіїв, з`ясував ступінь участі кожного з них у ДТП і, пославшись на висновки комплексної судової експертизи матеріалів звуко- та відеозапису та автотехнічної експертизи від 10 грудня 2020 року № 7/1598/1599/1600/11/1/252 КПСЕ, зазначив, що:
		·        у даній дорожній обстановці водій автомобіля «Mazda 6» повинен був діяти згідно з вимогами п. 11.4, пп. «г» п. 12.6 та лінії дорожньої розмітки 1.3 Розділу 34 ПДР;
		·        водій автомобіля «Mazda 6» мав технічну можливість запобігти виникненню цієї ДТП шляхом виконання вимог п. 11.4 та лінії дорожньої розмітки 1.3 Розділу 34 ПДР;
		·        для виконання вказаних вимог у водія ОСОБА_8 не було будь-яких перешкод технічного характеру;
		·        у діях водія автомобіля «Mazda 6» видно невідповідності вимогам п. 11.4 та лінії дорожньої розмітки 1.3 Розділу 34 ПДР, які технічно мали причинний зв`язок з виникненням цієї ДТП;
		·        водій ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п. 10. 1 ПДР (перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху);
		·        у діях водія автомобіля ВАЗ-2102 видно невідповідності вимогам п. 10.1 ПДР, які технічно були причиною виникнення цієї ДТП.
		 
		Згідно із роз`ясненнями до висновку комплексної судової експертизи матеріалів звуко- та відеозапису й автотехнічної експертизи від 10 грудня 2020 року № 7/1598/1599/1600/11/1/252 КПСЕ під час її виконання експерти, вивчаючи матеріали кримінального провадження, встановили, що в момент, коли водій автомобіля ВАЗ-2102 почав виконувати маневр повороту вліво на смугу зустрічного руху, автомобіль «Mazda 6» під керуванням ОСОБА_8 рухався в попутному напрямку по смузі зустрічного руху.
		 
		Оскільки в момент початку маневру повороту ліворуч автомобіля ВАЗ-2102 автомобіль «Mazda 6» уже рухався по смузі зустрічного руху, то маневр водія автомобіля ВАЗ-2102 на зустрічну смугу (смугу руху автомобіля «Mazda 6») технічно є небезпечним.
		 
		Якби водій ОСОБА_7 відмовився від виконання небезпечного маневру, то зіткнення автомобілів ВАЗ-2102 та «Mazda 6» виключалося.
		 
		Так, щоб запобігти зіткненню, водій ОСОБА_7 повинен би був відмовитися від виконання маневру повороту вліво з виїздом на смугу зустрічного руху.
		 
		Диспозиція ст. 286 КК є бланкетною і для встановлення того, чи було порушено правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
		 
		Для встановлення наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, має бути встановлено три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення смерті потерпілому або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та причинний зв`язок між діянням і наслідками.
		 
		При цьому якщо ДТП виникла за участю декількох водіїв, наявність чи відсутність у їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.
		 
		Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки, передбачені ст. 286 КК, настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суд повинен з`ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також те, чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм у зв`язку з їх недодержанням іншим і чи мав перший можливість уникнути ДТП та її наслідків.
		 
		Місцевий суд установив, що  ОСОБА_7 перед початком маневру повороту вліво на вул. Бражникіську смт Бражники Харківського району Харківської області не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, зманеврував ліворуч та виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Mazda 6» під керуванням ОСОБА_8 , у результаті чого пасажир автомобіля ВАЗ-2102 ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, від яких помер. При цьому в момент, коли водій автомобіля ОСОБА_7 почав виконувати маневр повороту вліво на смугу зустрічного руху, автомобіль під керуванням ОСОБА_8 рухався в попутному напрямку по смузі зустрічного руху. Тому, оскільки в момент початку маневру повороту вліво автомобіля ВАЗ-2102 автомобіль «Mazda 6» уже рухався по смузі зустрічного руху, маневр водія ОСОБА_13 на зустрічну смугу (смугу руху автомобіля «Mazda 6») технічно є небезпечним. А якби ОСОБА_7 відмовився б від виконання небезпечного маневру, то зіткнення автомобілів ВАЗ-2102 та «Mazda 6» виключалося.
		 
		Водночас колегія суддів звертає увагу, що порушення вимог ПДР  ОСОБА_8 (водієм автомобіля «Mazda 6») не виключає винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки останній зобов`язаний був виконувати, зокрема, вимоги п. 10.1 ПДР, і дотримуючись них, міг би утриматися від виконання маневру та уникнути створення аварійної ситуації, яка спричинила смерть потерпілого.
		 
		Питання наявності в діях іншого водія також складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, не є предметом цього кримінального провадження, адже згідно з вимогами ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
		 
		Згідно із ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується, однак сторона захисту не навела достатніх доказів того, що докази, які необхідно повторно дослідити, досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями.
		 
		За приписами ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча й не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли апеляційний суд скасовує виправдувальний і постановляє обвинувальний вирок, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд, щоб переконатися, що особу не буде засуджено свавільно.
		 
		Разом з тим з матеріалів цього провадження випливає, що сторона захисту не клопотала про дослідження доказів під час апеляційного розгляду та не подавала апеляційної скарги.
		 
		Водночас колегія суддів указує на те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи свій вирок, не дав іншої оцінки доказам, які не досліджував, ніж та, яку дав місцевий суд. 
		 
		Доводи в касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність через незастосування положення ст. 75 КК під час призначення засудженому покарання є такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на наведене нижче.
		 
		Положеннями ст. 50 КК передбачено, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
		 
		Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише в разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		 
		За правилами ст. 75 КК у разі якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
		 
		Як видно із матеріалів цього кримінального провадження, місцевий суд, обираючи  ОСОБА_7 покарання, урахував: характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким; конкретні обставини вчинення злочину; наслідки від вчиненого кримінального діяння; особу засудженого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, із вищою освітою, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні матір, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи; відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання; досудову доповідь органу пробації.
		 
		Також місцевий суд урахував, що ОСОБА_7 під час судового розгляду у вчиненому діянні не розкаявся, вину не визнав та не попросив вибачення у потерпілого.
		 
		Однак, як правильно вказав апеляційний суд під час ухвалення нового вироку в частині покарання, місцевий суд, приймаючи рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, не врахував, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, у результаті якого загинула людина, його ставлення до скоєного та до можливості взяти особисту участь у відшкодуванні збитків.
		 
		Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, апеляційний суд, дійшов висновку про необхідність призначення основного покарання засудженому у виді позбавлення волі та не встановив підстав для застосування до  ОСОБА_7 положень ст. 75 КК.
		 
		Крім того, як слушно вказав апеляційний суд, місцевий суд під час призначення  ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 ККуже врахував обставини, на які посилається сторона захисту як на підстави для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, а саме на: сімейний стан, наявність на утриманні двох дочок (2004 та 2011 року народження), вищу освіту, місця колишньої та теперішньої роботи, матеріальне утримання матері - особи з інвалідністю 3 групи, характеристику та інше. 
		 
		З рішенням судів про відсутність підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням погоджується і колегія суддів.
		 
		Разом з тим, вивчивши доводи касаційної скарги захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку про можливість пом`якшити призначене  ОСОБА_7 основне покарання за ч. 2 ст. 286 КК.
		 
		Водночас колегія суддів бере до уваги конкретні обставини цього кримінального провадження, установлені судами попередніх інстанцій, що впливають на розмір покарання, причини ДТП, згідно висновків комплексної судової експертизи матеріалів звуко та відеозапису та авотехнічної експертизи № 7/1598/1599/1600/11/1/252 КПСЕ від 10 грудня 2020 року, ступінь участі в їх виникненні іншого водія - учасника ДТП. 
		 
		Ураховуючи викладене та наявність обставини, що знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також беручи до уваги дані про особу засудженого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, колегія суддів уважає за можливе пом`якшити призначене  ОСОБА_7 основне покарання до 3 років позбавлення волі.
		 
		За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника слід задовольнити частково, а судове рішення в частині призначеного покарання - змінити.
		 
		Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
		 
		ухвалив: 
		 
		Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 ? адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.
		 
		Вирок Полтавського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року щодо  ОСОБА_7  змінити.
		 
		Пом`якшити ОСОБА_7 основне покарання за ч. 2 ст. 286 КК до 3 років позбавлення волі.
		 
		В іншій частині судове рішення залишити без зміни.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                           ОСОБА_2                       ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...