Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/41888/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2025.
Дата набрання законної сили: 09.04.2025
Номер судового провадження: 51-4788км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42017000000003304

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 761/41888/17
		провадження № 51-4788км24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                            ОСОБА_1 ,   
		суддів                                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                          ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                                ОСОБА_5 ,
		особи, провадження щодо якої закрито         ОСОБА_6 ,
		захисника                                                                ОСОБА_7 ,
		представника потерпілої                                     ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 , та прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 липня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017000000003304, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця 
		м. Андрушівка Бердичівського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 ч. 2 
		ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК) у редакції Закону України від 07 квітня 2011 року № 3207-VІ, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 ст. 340 КК та ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 
		ч. 1 ст. 171 КК у редакції Закону України від 05 квітня 2001 року № 2341-14. 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим за ч. 1 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК (у редакції Закону України від 07 квітня 2011 року), ч. 1 ст. 28 ст. 340 та ч. 1 ст. 171 КК (у редакції Закону України від 05 квітня 2001 року), і призначено покарання: 
		? за ч. 1 ст. 28 ст. 340 КК - обмеження волі на строк 2 роки;
		? за ч. 1 ст. 171 КК - обмеження волі на строк 2 роки.
		На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного судом покарання за ч. 1 ст. 28 ст. 340 та ч. 1 ст. 171 КК (у редакції Закону України від 05 квітня 2001 року).
		За ч. 1 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК (у редакції Закону України від 07 квітня 2011 року) 
		ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 
		з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 2 роки.
		На підставі ст. 75 КК ухвалено звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, якщо протягом указаного строку він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
		Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 витрати на залучення експертів у розмірі 
		10820,90 грн на користь держави.
		Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_6 , будучи службовою особою - міліціонером відділення № 1 взводу № 2 оперативної роти № 1 полку міліції особливого призначення 
		(далі - ПМОП) «Беркут», підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, використав своє службове становище і надані чинним законодавством повноваження для вчинення кримінальних правопорушень: перевищення влади та службових повноважень, незаконного перешкоджання проведенню зборів та мітингів, а також умисного перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності.
		Так, з 21 по 30 листопада 2013 року до Київської міської державної адміністрації 
		(далі - КМДА) від народних депутатів України, громадських організацій та об`єднань, політичних партій і громадян, відповідно до ч. 1 ст. 39 Конституції України, надійшли численні письмові повідомлення та заяви на проведення зборів, мітингів та демонстрацій на вулицях центральної частини м. Києва.
		Головою правління Всеукраїнської громадської організації «Коаліція Учасників Помаранчевої Революції»  26 листопада 2013 року на ім`я голови КМДА направлено повідомлення про проведення з 00:00 27 листопада 2013 року безстрокових мирних зборів громадян на Майдані Незалежності в м. Києві, яке зареєстровано в КМДА 27 листопада 2013 року за № 40248.
		Також, координатором громадського руху «Спільна справа» ОСОБА_10 
		11 листопада 2013 року на ім`я голови КМДА направлено повідомлення про проведення з 19:00 22 листопада 2013 року безстрокових мирних зборів, акції громадян на Майдані Незалежності в м. Києві, яке зареєстровано в КМДА 12 листопада 2013 року за 
		№ 38282.
		Починаючи з 21 листопада 2013 року громадяни, зібравшись на Майдані Незалежності у м. Києві та прилеглій до нього території, реалізовували своє конституційне право на мирні зібрання.
		30 листопада 2013 року в період з 3:00 до 03:20 заступнику начальника Головного управління - начальнику міліції громадської безпеки ГУМВС України в місті Києві (матеріали відносно якого виділено в окреме провадження), який перебував 
		у адміністративному приміщенні ГУМВС України в м. Києві, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, надійшов наказ від начальника ГУМВС України в місті Києві, який у свою чергу діяв за наказом вищого керівництва та за попередньою змовою з головою КМДА, Секретарем РНБО та його заступником (матеріали досудового розслідування стосовно яких виділено в окреме провадження), організувати витиснення із застосуванням сили з Майдану Незалежності в м. Києві громадян, які там перебували та реалізовували конституційне право на мирні зібрання, із залученням працівників ПМОП «Беркут», а також військовослужбовців військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2, НОМЕР_3 внутрішніх військ МВС України, як приданих сил для охорони громадського порядку.
		Надалі заступник начальника управління - начальник відділу забезпечення масових заходів управління громадської безпеки ГУ МВС України в м. Києві віддав наказ 
		на вишиковування військовослужбовців внутрішніх військ МВС України по периметру Майдану Незалежності вздовж вулиць Інститутської, Городецького та Хрещатик, 
		а також віддав наказ співробітникам управління громадської безпеки для здійснення контролю за встановленням огородження - металевих щитів, вздовж вулиць Інститутської, Хрещатик та Городецького, з метою забезпечення витіснення учасників мирного зібрання у визначеному співробітниками ПМОП «Беркут» напрямку, недопущення повернення осіб, що брали участь у мирному зібранні, на Майдан Незалежності та прибуття на площу мешканців міста Києва, а також інших осіб на підтримку мітингувальників.
		Після цього віддав наказ про початок руху співробітників ПМОП «Беркут» та їх переміщення зі сторони вул. Інститутської на прилеглу до Монументу Незалежності територію Майдану Незалежності з метою зайняття позицій для подальшого витиснення громадян, які концентрувалися, зокрема, на сходах Монументу Незалежності, реалізовували своє право на мирне зібрання.
		ОСОБА_6 з метою виконання вказаного вище наказу приблизно о 04:05 
		30 листопада 2013 року прибув разом з іншими, залученими до несення служби працівниками ПМОП «Беркут», підпорядкованого ГУМВС України в м. Києві безпосередньо на прилеглу до Монументу Незалежності територію Майдану Незалежності. 
		В цей час громадяни, які реалізовували своє право на мирне зібрання та перебували на сходах та платформі Монументу Незалежності, та які порушень громадського порядку не здійснювали, а передбачених законодавством підстав для їх витиснення або затримання не було, та незважаючи на оточення з усіх боків працівниками органів внутрішніх справ та безпідставне наближення впритул до них ПМОП «Беркут» із спецзасобами, очевидно для прибувших за вищевказаних обставин працівників полку міліції особливого призначення ПМОП «Беркут», у тому числі для ОСОБА_6 , не мали намірів покинути територію Майдану Незалежності, демонстрували свої наміри продовжити мирне зібрання, яке проводилося відповідно до чинного законодавства та не було заборонене будь-яким рішенням суду.
		Незважаючи на відсутність судового рішення про заборону щодо реалізації права 
		на проведення мітингів, мирного зібрання на території Майдану Незалежності 
		в м. Києві, 30 листопада 2013 року у період часу з 04:11 до 04:22, з метою незаконного перешкоджання проведенню зборів та мітингів, які проходили на Майдані Незалежності у м. Києві, перевищуючи службові повноваження, співробітники 
		ПМОП «Беркут»  надмірно та безпідставно застосували фізичне насильство, спеціальні засоби, зокрема кийки «ПР» та «Томфа», а також вчинили болісні і такі, що ображають особисту гідність дії, стосовно учасників мирного зібрання, внаслідок чого 132 особам - учасникам мітингу спричинено фізичний біль та заподіяно тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості та приблизно 300 учасників мирного зібрання були витіснені 
		від ОСОБА_11 , пам`ятника засновникам Києва до проїжджої частини вул. Хрещатик.
		У період з 04:23 до 05:12 30 листопада 2013 року, після того, як учасники мирного зібрання під примусом правоохоронців залишили прилеглу до Монументу Незалежності та пам`ятника засновникам Києва територію, співробітники 
		ПМОП «Беркут», у тому числі ОСОБА_6 , продовжили вчиняти протиправні дії, спрямовані на перешкоджання проведенню акції протесту.
		Так, виконуючи наказ заступника командира оперативної роти № 1 ПМОП «Беркут», ОСОБА_6 , разом із іншими невстановленими співробітниками оперативної роти 
		№ 1 ПМОП «Беркут», вишикувались у шеренгу уздовж тротуару на вулиці Хрещатик (на стороні з непарною нумерацією) на Майдані Незалежності в м. Києві. Після чого, усвідомлюючи, що громадяни, які йшли попереду, а саме ОСОБА_12 ,        ОСОБА_9 , ОСОБА_13 та інші невстановлені громадяни, які брали участь у мирному зібранні на Майдані Незалежності і можуть повернутись до Монументу Незалежності та пам`ятника засновникам Києва для продовження участі у такому зібранні, з метою незаконного перешкоджання подальшому проведенню мирного зібрання, на виконання наказу, ОСОБА_6 , спільно з іншими співробітниками підрозділу, почали рух шеренгою по тротуару вул. Хрещатик на Майдані Незалежності, через перехрестя вулиць Хрещатик та Архітектора Городецького, у напрямку Бесарабської площі, не пропускаючи нікого до прилеглої до Монументу Незалежності та пам`ятника засновникам Києва території, неодноразово висуваючи неправомірні вимоги до громадян щодо якнайшвидшого залишення Майдану Незалежності та прилеглої території, застосовуючи до ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 та невстановлених під час досудового розслідування громадян фізичну силу 
		та психологічне насильство, яке виразилося у висловлюваннях на адресу громадян, яких витіснили в сторону Бесарабської площі, нецензурної лексики та демонстрації агресивної поведінки (готовності безпідставно застосувати фізичну силу та спеціальні засоби до громадян), що ображало їх особисту гідність. Внаслідок таких дій, невстановленими працівниками ПМОП «Беркут», групою осіб спільно з ОСОБА_6 , потерпілі ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , а також інші учасники мирного зібрання були вимушені під тиском працівників міліції залишити Майдан Незалежності та прилеглу територію вул. Хрещатик, та під продемонстрованою ОСОБА_6 та іншими невстановленими працівниками ПМОП «Беркут» загрозою можливого застосування до них фізичної сили і спеціальних засобів, рухатися у визначених ОСОБА_6 та іншими свівробітниками ПМОП «Беркут» напрямку, і як наслідок були витіснені цими працівниками міліції в бік Бесарабської площі.
		Водночас ОСОБА_6 приблизно о 05:02 30 листопада 2013 року, рухаючись разом 
		із іншими невстановленими органом досудового розслідування співробітниками ПМОП «Беркут» по тротуару (на стороні з непарною нумерацією) вул. Хрещатик 
		на Майдані Незалежності до перехрестя вулиць Хрещатик і Архітектора Городецького, побачив ОСОБА_14 , який мав статус журналіста та за допомогою професійного фотоапарату здійснював фотозйомку подій, що відбувалися навколо, зокрема 
		і фіксування протиправних дій правоохоронців. ОСОБА_6 підбіг до 
		ОСОБА_14 , але незважаючи на повідомлення ОСОБА_14 про те, 
		що він є журналістом та демонстрацію ним на підтвердження своїх слів посвідчення спеціального кореспондента газети «Екологія та соціальний захист України», 
		яке він тримав разом із фотоапаратом у правій руці, ОСОБА_6 , перевищуючи владу та службові повноваження, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді непоширення інформації про події, які відбувалися 30 листопада 2013 року в центральній частині м. Києва, та унеможливлення викриття правоохоронців, які вчиняли протиправні дії відносно громадян - учасників мирної акції протесту та звичайних перехожих, бажаючи їх настання, маючи умисел на перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, з метою припинення подальшого фіксування ОСОБА_14 протиправних дій співробітників ПМОП «Беркут», завдав йому три удари: 
		перший - гумовим кийком «ПР», який тримав у правій руці, в праву сторону тім`яної ділянки голови; другий - кулаком руки, в якій був кийок, в нижню щелепу справа; 
		третій - кийком по стегну правої ноги потерпілого, чим перевищив владу та службові повноваження і перешкодив законній професійній діяльності журналіста.
		Отже, районний суд визнав ОСОБА_6 винуватим в умисних діях, що виразилися 
		в незаконному перешкоджанні проведенню зборів, мітингів службовою особою, вчиненому із застосуванням насильства групою осіб, та в умисних діях, що виразилися у перевищені влади та службових повноважень й супроводжувалися насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням спеціальних засобів, а також болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, вчинених групою осіб, та в умисному перешкоджанні здійсненню журналістом законної професійної діяльності.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 23 липня 2024 року задовольнив клопотання захисника ОСОБА_7 про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, скасував вирок Шевченківського районного суду міста Києва 
		від 29 листопада 2023 року. На підставі ст. 49 КК звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 
		ст. 28 ч. 4 ст. 41 ч. 2 ст. 365 КК (у редакції Закону України від 07 квітня 2011 року), 
		ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 ст. 340 та ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 ч. 1 ст. 171 КК (у редакції Закону України від 05 квітня 2001 року) та закрив кримінальне провадження щодо нього.
		Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і заперечення інших учасників провадження 
		У касаційних скаргах прокурор та представник потерпілої, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд в цьому суді.
		Свої доводи обґрунтовують тим, що цей суд, звільняючи ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, не виклав висновків районного суду щодо встановлення 
		факту вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не надав їм оцінки, а лише послався на обвинувальний акт, обрахувавши строк притягнення до кримінальної відповідальності не від дня вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, а від дати події, відомості про яку містяться 
		в обвинувальному акті.
		Додатково представник потерпілої вказує, що апеляційний суд не встановив, 
		чи є в діянні ОСОБА_6 склад кримінальних правопорушень, а також вважає, що колегія суддів погіршила становище ОСОБА_6 , оскільки звільнила його від кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, інкриміновані йому прокурором в обвинувальному акті, хоча вироком місцевого суду ОСОБА_6 визнано винуватим не за всім обсягом пред`явленого йому обвинувачення.
		Касатори посилаються на те, що колегія суддів не врахувала фактів переривання та зупинення перебігу давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, про що наголошував прокурор під час апеляційного перегляду. Зокрема, стверджують щодо наявності іншого кримінального провадження, яке наразі перебуває на розгляді у Святошинському районному суді м. Києва, де ОСОБА_6 інкриміновано вчинення 23 січня 2014 року низки кримінальних правопорушень. Звертають увагу, що в межах цього кримінального провадження (щодо діянь, вчинених 23 січня 2014 року) він переховувався від органу досудового слідства, у зв`язку з чим перебував у розшуку з 17 лютого 2016 року до 20 липня 2017 року. Тому вважають, що на час постановлення ухвали апеляційного суду від 23 липня 2024 року строки притягнення його до кримінальної відповідальності не спливли.
		Також, звертають увагу, що апеляційний суд не вирішив питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні, чим, на переконання скаржників, допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважають, 
		що відшкодування процесуальних витрат необхідно покласти на ОСОБА_6 .
		Крім того, прокурор у касаційній скарзі зазначає, що колегія суддів, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, не перевірила та не надала оцінки доводам його апеляційної скарги.
		У письмових запереченнях на касаційні скарги представника потерпілої та прокурора захисник, посилаючись на безпідставність викладених у них доводів, просить скарги залишити без задоволення, а ухвалене щодо ОСОБА_6 рішення суду апеляційної інстанції - без зміни. 
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 та представник потерпілої ОСОБА_8 , надавши відповідні пояснення,  підтримали у повному обсязі касаційні скарги.
		Захисник ОСОБА_7 та особа, провадження щодо якої закрито ОСОБА_6 , висловили заперечення щодо задоволення касаційних скарг.
		Крім того, прокурор просив передати вказане кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 
		Представник потерпілої підтримала це клопотання, а захисник та особа, провадження щодо якої закрито, заперечили щодо його задоволення.
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково. 
		За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального 
		та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені 
		в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися положеннями статей 412-414 цього Кодексу.
		За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим 
		і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 418 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються, роз`яснюються або надсилаються учасникам судового провадження в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу.
		Розглянувши доводи, викладені у касаційних скаргах представника потерпілої та прокурора, які не погоджуються з рішенням суду апеляційної інстанції, Суд зазначає таке.
		Стосовно доводів касаційних скарг про невстановлення апеляційним судом факту вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, дати й часу їх вчинення, а також ненадання оцінки обставинам, встановленим місцевим судом та доводам апеляційної скарги прокурора
		Згідно з ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули встановлені цією статтею строки.
		Особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності незалежно від наявності чи відсутності факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди, щирого каяття тощо, тобто від особи взагалі не вимагається визнання своєї винуватості шляхом здійснення будь-яких активних дій.
		Водночас, під час вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК суд не має повноважень встановлювати факт того, що певне правопорушення (діяння) мало місце, що воно має склад певного кримінального правопорушення, що його вчинила певна особа.
		У розумінні приписів ст. 62 Конституції України метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалося кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв`язку із цим форм осуду, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Згідно з правовою позицією, відображеною в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2022 року (справа 
		№ 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21), звільнення від кримінальної відповідальності за імперативними приписами ст. 49 КК є безумовним, оскільки підставою для цього є закінчення передбачених законом про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.
		Згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності і закриття кримінального провадження щодо неї на цій підставі за своїм юридичним змістом і процесуальним значенням жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки це суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності винуватості (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).
		Отже, зміст ухвали про закриття провадження на підставі ст. 49 КК має відповідати вказаним вище приписам закону, підпорядковується їм. Тому у такій ухвалі поза строками давності притягнення до кримінальної відповідальності суд не може викладати, як встановлені судом, будь-які обставини, де йдеться про підтвердження доказами припущення сторони обвинувачення в обвинувальному акті про ту версію подій, яку вона вважає такою, що відбувалася в об`єктивній дійсності.
		Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності саме 
		й полягає в тому, що за наявності певних визначених у законі умов особа звільняється від такої відповідальності, а кримінальне провадження закривається, раніше від тієї стадії, коли вказані факти можуть та/чи мають бути належним чином встановлені, доведені, підтверджені відповідно до приписів ст. 62 Конституції України.
		Така позиція узгоджується з висновками, зокрема, викладеними у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2024 року (справа № 754/15954/20, провадження № 51-2137км22) та від 12 лютого 2025 року (справа № 758/6166/22, провадження № 51-4710км24).
		У цьому контексті Суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності, суд закриває кримінальне провадження. 
		Відповідно до ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу 
		і закриває кримінальне провадження.
		А тому, ураховуючи положення ч. 4 ст. 286 КПК щодо невідкладності розгляду клопотання сторони кримінального провадження про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, колегія суддів вважає, що твердження прокурора про залишення поза увагою доводів його апеляційної скарги не свідчать про допущення судом апеляційної інстанції такого порушення, яке в розумінні ст. 412 КПК є істотним і тягне за собою скасування судового рішення.
		Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту подавала клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за обвинуваченням, яке було висунуто органом досудового розслідування, та на доведеності якого наполягав прокурор у поданій апеляційній скарзі, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано не перевіряв доводів апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом кримінального закону, який підлягав застосуванню, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого.
		Зважаючи на вказане вище, неспроможними є також доводи касаційної скарги представника потерпілої щодо погіршення становища ОСОБА_6 , через те, що суд апеляційної інстанції звільнив його від кримінальної відповідальності за висунутим органом досудового розслідування обвинуваченням, яке в повному обсязі не було доведено під час судового провадження в місцевому суді.
		Щодо клопотання прокурора про передачу кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми застосування приписів ст. 49 КК в частині необхідності встановлення судом факту (зокрема дня) вчинення особою, яка звільняється від кримінальної відповідальності, інкримінованого їй діяння
		Прокурор під час касаційного розгляду подав письмове клопотання, в якому просив передати кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з виключною правовою проблемою у вирішенні питання про те, чи є обов`язковою умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності 
		на підставі ст. 49 КК, встановлення судом дня вчинення особою кримінального правопорушення.
		На обґрунтування свого клопотання, прокурор звертає увагу на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2022 року (справа                      № 752/23954/18, провадження № 51-4344км21), де констатовано, що обов`язковою умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК є визнання факту, що така особа вчинила кримінальне правопорушення. 
		І, на його переконання, такий висновок є правильним.
		Водночас, посилається на постанови Суду від 13 січня 2025 року (справа 
		№ 758/8848/19, провадження № 51-4005км24), від 27 листопада 2024 року (справа 
		№ 757/11993/22, провадження № 51-1565км22) та від 18 лютого 2025 року (справа 
		№ 712/8174/23, провадження № 51-2807км24), де зроблено протилежний висновок, 
		а саме вказано, що під час вирішенняпитання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК від суду не вимагається встановлення факту, що певне правопорушення мало місце, чи факту вчинення конкретною особою певного кримінального правопорушення.
		Перевіривши доводи, наведені у клопотанні прокурора, колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення, виходячи з такого.
		Дійсно, у згаданій вище постанові Верховного Суду від 17 лютого 2022 року було зазначено про те, що обов`язковою умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК є визнання факту, що така особа вчинила кримінальне правопорушення.
		Однак, колегія суддів звертає увагу, що 12 вересня 2022 року (тобто після ухвалення наведеної вище постанови) об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду констатувала, що звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК є безумовним, оскільки приводом для нього є саме закінчення передбачених законом України про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.
		Крім того, об`єднана палата зауважила, що згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності винуватості (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).
		У цьому аспекті неспроможними є посилання прокурора на рішення Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 758/8848/19, від 27 листопада 2024 року у справі 
		№ 757/11993/22 та від 18 лютого 2025 року у справа № 712/8174/23, які представник органу публічного обвинувачення вважає такими, що суперечать висновкам, викладеним у постанові від 17 лютого 2022 року (справа № 752/23954/18), оскільки зазначені постанови ухвалені з урахуванням позиції, викладеної в рішенні об`єднаної палати від 12 вересня 2022 року (справа № 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21).
		Тому посилання прокурора про наявність неоднакової судової практики Верховного Суду щодо необхідності визнання факту вчинення особою злочину в разі ухвалення рішення про звільнення її від кримінальної відповідальності, є безпідставними.
		Крім того, прокурор не навів обґрунтованих доводів щодо наявності виключної правової проблеми, яку, на його переконання, необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		З урахуванням наведеного вище та приписів ч.5 ст. 434-1 КПК, колегія суддів не знаходить підстав для передачі цього кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Стосовно доводів касаційних скарг про неправильне обрахування апеляційним судом строку притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, а саме неврахування фактів переривання та зупинення перебігу давності 
		Представник потерпілої та прокурор стверджують, що в апеляційного суду були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності 
		у зв`язку із вчиненням ним 23 січня 2014 року нових кримінальних правопорушень, 
		а також ухилення ним від досудового розслідування у кримінальному провадженні (щодо діяння, вчиненого 23 січня 2014 року), що, на їх переконання, має значення і для цього кримінального провадження.
		Верховний Суд вважає, що вказані доводи не ґрунтуються на приписах закону та не підтверджуються матеріалами кримінального провадження. 
		Строк давності - це передбачений ст. 49 ККпевний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
		Чинна ч. 1 ст. 49 ККпередбачає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років; 
		3) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого 
		в п. 2 цієї частини; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
		Указаною статтею встановлено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами 
		ст. 12 КК, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
		Відповідно до положень ст. 49 КК, першою обставиною, що виключає благополучне закінчення строків давності, є ухилення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, від слідства або суду. В цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. 
		Другою обставиною, що виключає благополучне закінчення строків давності за раніше вчинене кримінальне правопорушення (як диференційованих - два, три, п`ять, десять, п`ятнадцять, так і недиференційованого п`ятнадцятирічного строку щодо осіб, які ухилялися від досудового розслідування або суду), є згідно з ч. 3 ст. 49 КК вчинення особою до закінчення зазначених строків хоча б одного нового злочину певної тяжкості, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років. Вчинення такого злочину до закінчення зазначених строків призводить до переривання перебігу давності. Це означає, що час, який минув з дня раніше вчиненого кримінального правопорушення до дня скоєння нового злочину, втрачає своє юридичне значення. Він визнається юридично незначущим, забувається і при новому обчисленні строків давності не береться до уваги. У разі переривання перебігу давності обчислення строків давності як за раніше вчинене кримінальне правопорушення, так і за вчинений новий злочин починається з дня вчинення саме нового злочину, причому окремо за кожне кримінальне правопорушення. 
		Вказане узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 лютого 2023 року(справа 
		№ 735/1121/20, провадження № 13-26кс22), Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 2 квітня 2024 року (справа № 235/7133/20).
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим за ч. 1 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК (у редакції Закону України від 07 квітня 2011 року), ч. 1 
		ст. 28 ст. 340 та ч. 1 ст. 171 КК (у редакції Закону України від 05 квітня 2001 року), 
		і призначено відповідне покарання за кожне кримінальне правопорушення.
		Водночас на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного судом покарання за ч. 1 ст. 28 ст. 340 та ч. 1 ст. 171 КК (у редакції Закону України від 05 квітня 2001 року).
		Не погоджуючись із цим рішенням, прокурор, представник потерпілої та захисник подали апеляційні скарги. Зокрема, захисник, із наведенням відповідного обґрунтування, просив скасувати вирок суду першої інстанції, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 закрити у зв`язку з тим, що стороною обвинувачення не надано належних і допустимих доказів вчинення ним кримінальних правопорушень.
		Проте під час апеляційного перегляду сторона захисту заявила клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК 
		у зв`язку із закінченням строків давності.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 23 липня 2024 року скасував вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року щодо 
		ОСОБА_6 . На підставі ст. 49 КК звільнив його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 ч. 2 
		ст. 365 КК (у редакції Закону України від 07 квітня 2011 року), ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 
		ст. 340 та ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 ч. 1 ст. 171 КК (у редакції Закону України від 05 квітня 2001 року) та закрив кримінальне провадження № 42017000000003304 щодо нього.
		У мотивувальній частині ухвали колегія суддів апеляційного суду зазначила, 
		що з обвинувального акта у кримінальному провадженні № 42017000000003304 вбачається, що інкриміновані ОСОБА_6 події відбулися у ніч 30 листопада 2013 року. 
		Водночас, встановивши, що, згідно з приписами ст. 12 КК кримінальне правопорушення, передбачене ст. 340 КК є нетяжким злочином, передбачене ч. 1 ст.171 КК - кримінальним проступком, а ч. 2 ст. 365 КК - тяжким злочином, цей суд дійшов висновку, що станом на 23 липня 2024 року сплинули, визначені ст. 49 КК, строки давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за 
		ст. 340, ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 365 КК, а тому за клопотанням сторони захисту ухвалив рішення про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.
		Однак, прокурор та представник потерпілої стверджують про неврахування апеляційним судом під час ухвалення рішення щодо звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК того, що він в іншому кримінальному провадженні ухилявся від суду та був оголошений у розшук, що, на їх переконання, має значення і для цього кримінального провадження.
		Так, прокурор у касаційній скарзі посилається на те, що обвинувальний акт 
		у кримінальному провадженні № 42016000000003905 від 14 грудня 2016 року, де 
		ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні 23 січня 2014 року кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК, наразі перебуває на розгляді Святошинського районного суду м. Києва. 
		Крім того, стверджує, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000003905 ОСОБА_6 у зв`язку з переховуванням від органу досудового розслідування перебував у розшуку з 17 лютого 2016 року до 20 липня 
		2017 року. Вважає, що перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідальності зупинився на цей період, а тому не сплив станом на 23 липня 
		2024 року, однак апеляційний суд ухвалив незаконне рішення про звільнення 
		ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності.
		Вказані доводи касаційних скарг представника потерпілої та прокурора Суд вважає неспроможними з огляду на таке.
		Так, за змістом приписів ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, 
		яка вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду в цьому кримінальному провадженні, а не в іншому кримінальному провадженні, яке здійснюється щодо цієї особи. Ба більше, крім посилання 
		на оголошення у розшук ОСОБА_6 в межах іншого кримінального провадження, прокурор не наводить будь-яких інших доводів, які б свідчили про ухилення 
		ОСОБА_6 від досудового розслідування або суду у кримінальному провадженні, 
		яке наразі переглядає суд касаційної інстанції.
		Твердження щодо переривання перебігу давності також є безпідставними.
		Так, пунктом 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу 
		в національному законодавстві.
		Згідно із ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Такий конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК). 
		Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
		З викладених підстав Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки на час апеляційного розгляду справи вирок щодо ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 28 ч. 1 
		ст. 366 КК ухвалений не був, то підстав вважати перерваним перебіг строків давності 
		у суду не було.
		Така позиція узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного 
		Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 29 листопада 2023 року (справа 
		№ 127/18013/20, провадження № 51-4182км23) та від 12 березня 2019 року 
		(справа № 682/514/17, провадження № 51-3865км18).
		З урахуванням наведеного вище Суд підсумовує, що в кримінальному провадженні 
		№ 42017000000003304 стосовно ОСОБА_6 колегія суддів апеляційного суду дійшла правильного висновку про необхідність обрахунку строку саме з 30 листопада 
		2013 року, а тому на час розгляду справи апеляційним судом (23 липня 
		2024 року) закінчилися строки давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності.
		Щодо невирішення апеляційним судом питання про процесуальні витрати 
		29 листопада 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва, ухваливши обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6 , крім іншого, вирішив питання щодо процесуальних витрат та ухвалив стягнути з ОСОБА_6 витрати на залучення експертів у розмірі 10820,90 грн на користь держави.
		Київський апеляційний суд за результатом апеляційного перегляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 ухвалою від 23 липня 2024 року скасував вирок суду першої інстанції, звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності 
		у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрив. 
		Не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду, представник потерпілої та прокурор, крім іншого, зазначають, що апеляційний суд безпідставно не вирішив питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Посилаючись на практику Верховного Суду, вважають, що відшкодування процесуальних витрат необхідно покласти на ОСОБА_6 .
		У цьому аспекті колегія суддів зауважує, що посилання прокурора та представника потерпілої на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду 
		від 01 лютого 2024 року (справа № 930/497/23, провадження № 51-4798км23) 
		є нерелевантним, оскільки у цій справі вирішувалося питання щодо закриття кримінального провадження з підстав, передбачених ст. 46 КК, у зв`язку 
		з примиренням обвинуваченого з потерпілим.
		Так само, є неспроможними й посилання прокурора на постанову від 10 квітня 
		2024 року (справа № 577/5002/20, провадження № 51-6871км23), де кримінальне провадження щодо особи закрито на підставі ст. 47 КК, у зв`язку з передачею на поруки трудового колективу.
		Водночас відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного в постанові від 12 вересня 2022 року (справа № 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21), якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження стосовно якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
		Оскільки ОСОБА_6 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі 
		ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження щодо нього закрито, а ініціатором проведення судових експертиз у цьому кримінальному провадженні був орган досудового розслідування, то відповідно до положень ч. 2 
		ст. 122, ст. 124 КПК витрати на проведення експертиз в розмірі 10820,90 грн покладаються на державу.
		Отже, під час постановлення ухвали апеляційний суд всупереч вимогам закону 
		не вирішив питання щодо процесуальних витрат, а тому допущена помилка має бути виправлена.
		З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги прокурора та представника потерпілої задовольнити частково та змінити оскаржувану ухвалу апеляційного суду в частині вирішення питання щодо процесуальних витрат.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Клопотання прокурора про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без задоволення.
		Касаційні скарги представника потерпілої та прокурора задовольнити частково. 
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 23 липня 2024 року щодо ОСОБА_6 змінити.
		Віднести на рахунок держави витрати на залучення експертів у розмірі 10820,90 грн.
		У решті ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...