Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 367/1803/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Зловживання владою або службовим становищем.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2025.
Дата набрання законної сили: 10.04.2025
Номер судового провадження: 51-4109км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015110000000391

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П
		ОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		10 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 367/1803/21
		провадження № 51-4109км24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючої                                                 ОСОБА_1 ,
		суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисників                                                   ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		виправданих                                              ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 
		ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора                                               у кримінальному провадженні ОСОБА_5 на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 29 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42015110000000391, за обвинуваченням 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Велика Медведівка Красилівського району Хмельницької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя того АДРЕСА_2 , такого, що не має судимості,
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_3 , зареєстрованого за тією ж адресою, такого, що не має судимості,
		ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця с. Томашгород Рокитнянського району Рівненської області, жителя АДРЕСА_4 , зареєстрованого за тією ж адресою, такого, що не має судимості,
		ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця с. Положаї Переяслав-Хмельницького району Київської області, жителя               АДРЕСА_5 , зареєстрованого в АДРЕСА_6 , такого, що не має судимості,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		1. Ірпінський міський суд Київської області вироком від 29 березня 2023 року визнав ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,   ОСОБА_11 і   ОСОБА_10  невинуватими та виправдав за ч. 2 ст. 364 КК за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому вони обвинувачувалися.
		2. ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК (у редакції Закону України від 10 листопада 2015 року                № 770-VIІІ): зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для фізичної особи використанні службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.
		3. Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_8 , будучи згідно зі ст. 12 Закону Українивід 21 травня 1997 року  № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» головною посадовою особою територіальної громади та очолюючи Виконавчий комітет Бучанської селищної ради, у приміщенні Бучанської селищної ради Київської області на вул. Енергетиків, 12 у м. Бучі Київської області, зловживаючи своїм службовим становищем, підписав завідомо незаконне рішення Бучанської селищної ради Київської області від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV про віднесення земель, вкритих деревною рослинністю (крім наданих у власність чи користування), у межах Бучанської селищної ради до земель житлової та громадської забудови і рахування їх землями запасу, які обслуговуються Бучанською лісогосподарською установою (далі - Рішення № 71/1-4-ХХІV). 
		4. Після цього ОСОБА_8 як голова Бучанської селищної ради Київської області              в період з 29 травня 2003 року по 28 лютого 2008 року умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших фізичних осіб, перебуваючи та головуючи на сесіях цієї ради, підписав 22 рішення сесій про затвердження проєктів землеустрою з відведення раніше незаконно приєднаних до території Бучанської селищної ради земельних ділянок лісового фонду площею 3,7676 га вартістю 14 485 000 грн                            у власність 36 громадянам, точні паспортні дані яких зазначено у вироку.               
		5. У період з 24 квітня 2008 року по 28 січня 2016 року  ОСОБА_8 ,  будучи головою Бучанської міської ради Київської області, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне розпорядження земельними ділянками лісового фонду, діючи умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших фізичних осіб,перебуваючи та головуючи на сесіях цієї ради, підписав 56 рішень сесій про затвердження проєктів землеустрою з відведення земельних ділянок лісового фонду площею 61,5663 га вартістю 293 662 000 грн у власність 562 громадянам, точні паспортні дані яких зазначено у вироку.  
		6. Таким чином, ОСОБА_8 , зловживаючи службовим становищем, забезпечив безперешкодне та незаконне передання вказаним вище фізичним особам у приватну власність земельних ділянок лісового фонду загальною площею 65,3339 га на суму    308 147 000 грн, що більше ніж у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є тяжкими наслідками.
		7. ОСОБА_9 обвинувачувався у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для фізичної особи використанні службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК (у редакції Закону України від 10 листопада 2015 року            № 770-VIII).
		8. Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_9 , обіймаючи посаду секретаря Бучанської міської ради Київської області, у період з 26 жовтня 2012 року по                              26 листопада 2015 року, достовірно усвідомлюючи незаконність Рішення                              № 71/1-4-ХХІV, зловживаючи службовим становищем, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших фізичних осіб, усупереч вимогам земельного та лісового законодавства України, без згоди лісогосподарської установи й уповноваженого органу на розпорядження землями лісогосподарського призначення (Кабінету Міністрів України), організувавши роботу Бучанської міської ради щодо розгляду та позитивного вирішення заяв фізичних осіб про надання земельних ділянок у власність, які не підлягали задоволенню, включивши ці питання до порядків денних сесій Бучанської селищної ради та використовуючи свої владні повноваження, зловживаючи ними, не доводячи до відома депутатів інформації, що висвітлює злочинність його намірів, головуючи на пленарних засіданнях, забезпечив прийняття та особисто незаконно підписав вказані вище рішення про затвердження проєктів землеустрою з відведення у власність 121 фізичній особі, точні паспортні дані яких зазначено у вироку, земельних ділянок лісового фонду загальною площею 10,7993 га вартістю 82 825 000 грн, що більше ніж у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є тяжкими наслідками.
		9. ОСОБА_10 обвинувачувався у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для фізичної особи використанні службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК (у редакції Закону України від 04 липня 2012 року                  № 4955-VІ).
		10. Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_10 , обіймаючи посаду начальника Ірпінського міського відділу земельних ресурсів у Київській області, у період                        з 11 червня 2003 року по 24 жовтня 2007 року, достовірно знаючи про незаконність Рішення № 71/1-4-ХХІV, зловживаючи службовим становищем, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших фізичних осіб, усупереч вимогам земельного й лісового законодавства України, без згоди лісогосподарської установи та уповноваженого органу на розпорядження землями лісогосподарського призначення (Кабінету Міністрів України), незаконно підписав необхідні для розпорядження земельними ділянками висновки про погодження проєкту землеустрою щодо відведення 33 фізичним особам, точні паспортні дані яких зазначено у вироку, земельних ділянок лісового фонду загальною площею 3,6778 га вартістю 14 133 000 грн, що більше ніж у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є тяжкими наслідками.
		11. ОСОБА_11 обвинувачувався у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з корисливих мотивів, в інтересах третіх осіб використанні службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК (у редакції Закону України від 04 липня 2012 року № 4955-VІ).
		12. Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_11 ,  обіймаючи посаду начальника відділу Держкомзему у м. Бучі Київської області, у період із 07 липня 2008 року по                     20 липня 2012 року, достовірно знаючи про незаконність Рішення № 71/1-4-ХХІV, зловживаючи службовим становищем, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших фізичних осіб, усупереч вимог земельного й лісового законодавства України, без згоди лісогосподарської установи та уповноваженого органу на розпорядження землями лісогосподарського призначення (Кабінету Міністрів України), незаконно підписав протизаконні висновки, необхідні для розпорядження земельними ділянками, про погодження проєкту землеустрою щодо відведення             272 фізичним особам, точні паспортні дані яких зазначено у вироку, земельних ділянок лісового фонду загальною площею 29,0571 га вартістю 117 679 000 грн, що більше ніж у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є тяжкими наслідками.
		13. Суд першої інстанції дійшов висновку, що сторона обвинувачення не надала належних і допустимих доказів вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК, у скоєнні яких обвинувачуються ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,                       ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , у зв`язку з чим виправдав кожного з них на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
		14. Київський апеляційний суд ухвалою від 19 червня 2024 року залишив виправдувальний вирок щодо вказаних осіб без змін.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		15. Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_5 у касаційній скарзі просить скасувати вирок Ірпінського міського суду Київської області від 29 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає їх незаконними і необґрунтованими у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що висновок суду першої інстанції не містить належного аналізу та спростування наданих стороною обвинувачення доказів, суд допустив вибірковість в оцінці доказів без належної правової оцінки всіх досліджених доказів у їх сукупності, що призвело до безпідставного виправдання  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і             ОСОБА_11 . Заявник наголошує, що суд першої інстанції розглянув справу без дотримання загальних засад кримінального провадження, передбачених статтями 10, 21-23, 26 КПК, не допитавши всіх свідків обвинувачення, не задовольнивши клопотання прокурора про відвід судді через його упередженість, не надавши прокурору часу для підготовки до судових дебатів і не роз`яснивши обвинуваченим ОСОБА_11 і ОСОБА_12 про можливість бути звільненими від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності. 
		 
		16. Також прокурор стверджує, що через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неповноту судового розгляду подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив цей суд дослідити всі матеріали кримінального провадження № 367/1803/21, у тому числі письмові докази, долучені сторонами захисту та обвинувачення, які свідчили про необґрунтованість висновків місцевого суду стосовно прийняття селищною радою рішення від 25 червня 2002 року                              № 71/1-4-ХХІV без перевищення своїх повноважень, проте суд апеляційної інстанції дослідив лише окремі докази (заяву про відвід судді ОСОБА_13 від 08 листопада 2022 року, завірені копії матеріалів кримінального провадження                                                       № 12023111040000506, журнал судового засідання) і не забезпечив виконання вимог ч. 3 ст. 404 КПК щодо повторного дослідження обставин, установлених під час судового провадження, а також правил ст. 23 КПК щодо безпосередності дослідження доказів. Крім того, на думку прокурора, апеляційний суд безпідставно дослідив докази сторони захисту, про дослідження яких сторона захисту не заявляла клопотання в місцевому суді і які не були досліджені судом першої інстанції, водночас на підставі цих доказів суд апеляційної інстанції ухвалив своє рішення. Зокрема, прокурор наголошує, що виправдувальний вирок є незаконним, оскільки його ухвалив суддя, неупередженість якого викликає сумніви, і апеляційний суд повинен був критично оцінити надану стороною захисту копію рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 17 березня 2020 року № 250, оскільки вона не містить підписів уповноважених осіб, не узгоджується з відомостями, розміщеними на офіційному сайті цієї ради і не може бути доказом хибності заяви сторони обвинувачення про відвід судді. 
		 
		17. Захисники виправданих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і             ОСОБА_11 - адвокати ОСОБА_6 і ОСОБА_7 подали заперечення на касаційну скаргу прокурора.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		 
		18. Прокурор ОСОБА_5 просив задовольнити касаційну скаргу, скасувавши виправдувальний вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції та призначивши новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. 
		 
		19. У судовому засіданні захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , виправдані                        ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 просили залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
		 
		20. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
		 
		Мотиви Суду
		 
		21. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		 
		22. У касаційній скарзі порушується питання про перевірку судових рішень                                      у касаційному порядку у зв`язку з однобічністю та неповнотою судового розгляду, що призвело до  невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. 
		 
		23. Крім того, за приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції є судом права,  а не факту та перевіряє правильність застосування норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		 
		24. З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, у частині встановлених судом фактичних обставин провадження та оцінки доказів, у тому числі висновків експертиз, показань свідків, належність і допустимість яких перевірив суд апеляційної інстанції.
		 
		25. З матеріалів провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій  дотрималися норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суди розглянули відповідно до вимог закону.
		 
		26. Доводи касаційної скарги прокурора про те, що місцевий суд не дав належної оцінки доказам обвинувачення, є неспроможними.
		 
		25. Суд першої інстанції, ретельно перевіривши надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 було пред`явлено обвинувачення, у вироку детально проаналізував усі досліджені докази, відповідно до вимог ст. 94 КПК дав кожному з них належну оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.  
		27. Дійшовши висновку, що пред`явлене ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 обвинувачення у вчиненні інкримінованого кожному з них злочинів не знайшло підтвердження, суд навів мотиви, з яких узяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, на яких підставах визнав окремі докази неналежними і недопустимими, та обґрунтовано дійшов висновку про невинуватість обвинувачених, вказавши в мотивувальній частині вироку підстави виправдання.
		28. Суд, як видно з вироку, проаналізував показання обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , які заперечували свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, і наполягали на законності рішення Бучанської селищної ради Київської області від 25 червня                 2002 року № 71/1-4-ХХІV, водночас заперечували передання земельних ділянок, які б належали до лісового фонду, у власність громадян; показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , які зводилися до того, що землі, про які йшлося в зазначеному вище рішенні селищної ради, не підпорядковувалися Комітету лісового господарства, оскільки належали не до лісового, а до житлово-комунального господарства; показання свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 і ОСОБА_23 , які в суді вказували на дотримання вимог законодавства під час прийняття рішення селищною радою від 25 червня 2002 року та затвердження адміністративних меж м. Бучі; показання свідків  ОСОБА_24 і ОСОБА_25 , які суду підтвердили, що рішенням органу місцевого самоврядування про виділення громадянам земельних ділянок передували висновки профільних комісій. 
		29. Також суд проаналізував ряд письмових доказів у справі і дійшов висновку, що жоден із таких доказів, наданих прокурором, не містить інформації, яка б указувала на скоєння кримінальних правопорушень, у яких обвинувачувалися ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , а тому визнав неналежними доказами: планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 1988-1989 років; висновки експертів від 14 березня 2017 року № 3578/17-41 і від 24 липня 2017 року                                    № 3520/17-41; листи Держгеокадастру від 04 листопада 2016 року                                                          № 7-28-0.13-17329/2-16 і від 13 січня 2017 року № 7-28-0.13-517/2-17; статистичну звітність Головного управління Держгеокадастру в Київській області за період                                з 01 січня 2001 року по 01 січня 2016 року; листи Київської обласної ради                                  від 20 листопада 2015 року № 1538/11-01 та від 02 грудня 2016 року № 2561/07-01-01; рішення Київської обласної ради від 02 жовтня 2007 року № 187-13-V, від 30 червня 2011 року № 126-07-VI; рішення Виконкому Бучанської міської ради Київської області від 14 грудня 2011 року № 493; рішення Бучанської міської ради Київської області                     від 09 липня 2012 року № 757-28-VI;таксаційний опис земельних ділянок по Бучанській та Ірпінській лісових дачах, наданих ВО «Укрдержліспроект»; план зелених насаджень     смт Буча площею 890 га за 2004 рік.
		30. Дані оптичного диска для лазерних систем зчитування, який є додатком до протоколу огляду від 18-20 квітня 2016 року, лісовпорядних планшетів, а також висновків судових експертиз від 14 березня 2017року № 3578/17-41, від 21 липня               2017 року № 16050/16-41/13133-13568/17-41/13569-13718/17-42/13719-3868/17-43,  від 24 липня 2017 року № 3520/17-41, від 16 лютого 2018 року № 16261/17-41 суд визнав недопустимими доказами, належним чином обґрунтувавши своє рішення.
		31. Зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох ознак у їх сукупності: 1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК.
		32. Для кваліфікації злочину за ст. 364 КК необхідно встановити характер, зміст і обсяг повноважень, а також коло службових обов`язків, які визначають компетенцію службової особи та встановлюються відповідними нормативними актами.
		33. Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього злочину є вчинення його всупереч інтересам служби. Зазначена ознака вказує на те, що у разі вчинення цього злочину завжди порушуються певні інтереси, яких службова особа повинна дотримуватися і які має охороняти.
		34. Приймаючи рішення про невинуватість, місцевий суд звернув увагу на те, що основою обвинувачення було те, що Бучанська селищна рада незаконно ухвалила рішення від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV про віднесення земель, що належали до лісового фонду, до земель житлової та громадської забудови Бучанської селищної ради, а ОСОБА_8 як голова селищної ради,зловживаючи службовим становищем, підписав це рішення. 
		35. Згодом, усвідомлюючи незаконність рішення Бучанської селищної ради                                 від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV, ОСОБА_8 , перебуваючи та головуючи на пленарних засіданнях сесій ради, організував роботу Бучанської селищної ради щодо розгляду і позитивного вирішення заяв фізичних осіб про виділення земельних ділянок у власність, включивши ці питання до порядку денного, а потім підписав відповідні рішення ради. 
		36. ОСОБА_9 , будучи секретарем Бучанської міської ради Київської області, організував її роботу,забезпечив прийняття нею ряду рішень щодо відведення фізичним особам у власність земельних ділянок, включивши у порядок денний зазначені питання, не повідомивши депутатів ради про злочинність своїх намірів та усвідомлюючи незаконність рішення Бучанської селищної ради Київської області від 25 червня 2002 № року 71/1-4-ХХІV, підписав 14 рішень про затвердження документів щодо відведення земельних ділянок лісового фонду фізичним особам. 
		37. ОСОБА_10 , будучи начальником Ірпінського міського відділу земельних ресурсів Київської області, усвідомлюючи незаконність рішення Бучанської селищної ради Київської області від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV, підписав 33 незаконних висновки про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісового фонду фізичним особам. 
		38. ОСОБА_11 , будучи начальником відділу Держкомзему в м. Бучі Київської області, усвідомлюючи незаконність рішення Бучанської селищної ради Київської області від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV, підписав 272 незаконні висновки про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісового фонду фізичним особам.
		39. У такий спосіб, за версією слідства, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10                          і ОСОБА_11 , зловживаючи службовим становищем, організовуючи роботу ради і підписуючи відповідні документи, без згоди лісогосподарської установи та Кабінету Міністрів Українирозпорядилися землями лісового фонду, забезпечивши безперешкодне й незаконне передання їх у власність інших осіб.
		40. Водночас таке обвинувачення суд визнав безпідставним, оскільки за результатами аналізу сукупності зібраних у справі доказів було встановлено, що рішення Бучанської селищної ради Київської області від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV, відповідало вимогам закону, а земельні ділянки, які виділено ряду фізичних осіб, не належали до земель лісогосподарської установи або земель лісового фонду, а тому не було потрібно згоди на їх виділення лісогосподарської установи і Кабінету Міністрів України.
		41. Такий висновок суду є обґрунтованим та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 367/4187/14, про те, що земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа,                      у 2002 році перебувала у межах селища Буча та не мала статусу земель лісу                                 1-ї категорії. Рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року 
		№ 71/1-4-XXIV відповідає нормам п. 1 ст. 20 «Встановлення та зміна цільового призначення земель» Земельного кодексу України (далі - ЗК). Це рішення прийняте відповідно до п. 12 розд. Х «Перехідні положення» ЗК у межах реалізації Закону України від 05 квітня 2001 року N 2352-III «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування у місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області», у тому числі з урахуванням потреб указаного експерименту.
		42. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від                              16 вересня 2020 року у справі № 911/3297/16 зазначено, що рішенням Київської обласної ради від 22 жовтня 2004 року № 219-17-ІV «Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області» затверджено межі населеного пункту смт Буча, розроблені ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»,  відповідно до цього рішення загальна площа смт Буча становить 2658,1362 га. Тобто до вказаної площі увійшли землі, віднесені раніше рішенням Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV до земель житлової та громадської забудови і зараховані землями запасу, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа. До прийняття Київською обласною радою рішення № 219-17-ІV межі селища Буча визначалися на підставі рішення Виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих від 28 жовтня 1968 року № 791 «Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих Київської області», а відповідно до Генерального плану смт Буча 1967 року, затвердженого 30 серпня 1968 року рішенням Виконкому Ірпінської міської ради № 510, а також указаним рішенням Виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих № 791, Бучанська лісова дача площею            890 га перебувала в межах селища Буча (аналіз також проведено радою по науково-правовій експертизі при Інституті держави і права НАН України).
		43. Крім того, як правильно відзначив Ірпінський міський суд Київської області, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 діяли в межах своєї компетенції та з дотриманням вимог закону.Дії ОСОБА_8 й ОСОБА_9 , пов`язані зі скликанням засідань сесій селищної чи міської ради, формуванням їх порядку денного, забезпеченням проведення засідань і підписанням прийнятих радою рішень, відповідають вимогам статей 42 і 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і не можуть вважатися перевищенням повноважень або зловживанням службовим становищем, вчиненим усупереч інтересам служби. Усі рішення про виділення у власність фізичним особам зазначених в обвинуваченні земельних ділянок приймалися колегіальним органом - Бучанською міською радою і були обов`язковими для виконання, у тому числі для селищного/міського голови та секретаря ради, а тому вони були зобов`язані їх підписувати.
		44. Отже, за встановлених фактичних обставин кримінального провадження та досліджених у судовому засіданні доказів суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурор не довів поза розумним сумнівом допустимими і належними доказами факту вчинення кримінальних правопорушень, у яких обвинувачувалися  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 ,і виправдав кожного з них.
		45. Апеляційний суд обґрунтовано погодився з таким висновком суду першої інстанції. 
		46. Так, здійснюючи перегляд кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив викладені в ній доводи, у тому числі щодо безпідставності виправдання ОСОБА_8 ,                      ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , незаконності визнання ряду доказів неналежними й недопустимими, покладення в основу вироку доказів, наданих стороною захисту, і відхилення доказів сторони обвинувачення, які аналогічні наведеним у його касаційній скарзі, та, погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого судом рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується також касаційний суд. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено підстави, на яких апеляційну скаргу прокурора визнано такою, що не підлягає задоволенню, та докладні мотиви прийнятого судом рішення.
		47. Апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив усі, представлені сторонами докази, без винятку, у тому числі ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них із точки зору належності, допустимості та достовірності.
		48. Зокрема, апеляційний суд указав на те, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення аналізом усіх доказів, зібраних у кримінальному провадженні, у тому числі тих, які надала сторона обвинувачення, зокрема показань обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , показань свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 і ОСОБА_25 , а також ряду письмових доказів.
		 
		49. Як правильно зазначив апеляційний суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі вказані вище докази в сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторона обвинувачення не надала належних і допустимих доказів вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, у скоєнні якого обвинувачувалися ОСОБА_8 ,   ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 .
		 
		50. Спростовуючи доводи прокурора про те, що рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV є незаконним, оскільки земельна ділянка 890 га належала до земель лісогосподарського призначення та перебувала поза межами населеного пункту Буча, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що питання стосовно законності рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року                 № 71/1-4-ХХІV було предметом дослідження і розгляду судами різної юрисдикції. З урахуванням положень ст. 129-1 Конституції України, яка передбачає обов`язковість судового рішення до виконання, а також правил п. 2 ст. 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» про обов`язковість виконання судових рішень, які набрали законної сили, всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, постановлені стосовно рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV судові рішення мають істотне значення для цього кримінального провадження. Таким чином, проаналізувавши рішення судів іншої юрисдикції, апеляційний суд визнав, що станом на час розгляду кримінального провадження як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду рішення Бучанської селищної ради Київської області                   від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV судовими рішеннями, які набрали законної сили, визнано законним.
		 
		51. Крім того, апеляційний суд зауважив, що сукупністю наявних доказів                                               у кримінальному провадженні беззаперечно встановлено і знайшло відображення в оскаржуваному вироку те, що документи, які стосуються землевпорядкування Ірпінського регіону, у тому числі смт Бучі, та надані сторонами і досліджені під час судового розгляду, на час прийняття Бучанською селищною радою рішення від                         25 червня 2002 року не містили будь-яких даних, які б підтверджували в натурі межі так званої Бучанської лісової дачі. Так, за даними листа Держлісагентства від 30 січня 2017 року № 02-19/460-17, останнє не затверджувало матеріалів лісовпорядкування Бучанської лісової дачі в період 1988-1989 років та відсутня інформація про затвердження цих матеріалів державними органами лісового господарства або іншими державними органами, які існували в період їх виготовлення.
		 
		52. Колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на те, що в наявних у кримінальному провадженні документах, які стосуються землевпорядкування станом на 2002 рік, зазначена різна площа як лісових земель, так і земель смт Буча. Водночас відсутність у досліджених документах, чинних станом на час прийняття рішення Бучанською селищною радою Київської області від 25 червня 2002 року, даних про межі так званої Бучанської лісової дачі спростовує доводи прокурора про прийняття селищною радою рішення з перевищенням своїх повноважень.
		 
		53. Визнаючи хибними доводи сторони обвинувачення про однобічність і неповноту судового розгляду через неврахування судом першої інстанції: створення у 1954 році на підставі наказу Міністерства сільського господарства на базі Бучанського лісництва Київського відділу комунального господарства на загальній площі 4461 га Бучанського лісгоспу (згодом - Бучанська лісогосподарська установа), до складу якого увійшли вісім лісових дач, у тому числі Бучанська, загальною площею 890 га; утворення на підставі наказу Управління житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації від 03 січня 2002 року № 4 Бучанської лісогосподарської установи; повноваження Бучанської лісогосподарської установи на підставі  Положення про Бучанську лісогосподарську установу; того, що земельна ділянка загальною площею 890 га перебувала в користуванні Бучанської лісогосподарської установи Київського обласного житлово-комунального управління на підставі плану лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства лісовпорядкування 1988 року та таксаційного опису Бучанської лісної дачі Бучанського комунального лісгоспу                    1989 року й належала до земель лісового фонду; даних додатку до листа ВО «Укрдержліспроект» від 27 листопада 2015 року № 456, згідно з яким в електронному вигляді надано таксаційний опис стосовно Бучанської та Ірпінської лісових дач лісовпорядкування 2004 року, в якому відображено відомості щодо лісів у межах населених пунктів; даних листа ВО «Укрдержліспроект» від 14 грудня 2005 року № 308 про те, що вся територія Бучанського лісгоспу була віднесена до лісів 1 групи. Площа Бучанської лісогосподарської установи на території Бучанської селищної ради становить 890 га, всі ці землі належали до земель державного лісового фонду; дані, зазначені у розд. 5 «Зелені насадження» Генерального плану смт Бучі і Гостомеля Київської області, розробленого Діпромістом у 1966-1967 роках; даних листа Бучанського лісгоспу Київського обласного управління житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації від жовтня 2001 року № 5/76, за змістом якого до складу лісгоспу входить Бучанська лісова дача площею 890 га; даних статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма № 6-зем), планшетів лісовпорядкування № 2, 3, 4, складених на основі геоданих землевпорядкування            1949-1967 років, та інших матеріалів, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що вказані дані за відсутності об`єктивних належних доказів, як-от документів, у яких би були зазначені координати поворотних точок (кутів) меж земельної ділянки Бучанської лісової дачі умовною площею 890 га, картографічних матеріалів із деталізованою експлікацією земельних угідь, правоустановчих документів на землю, не спростовують висновків суду першої інстанції.
		 
		54. Також суд апеляційної інстанції звернув увагу на правильність урахування місцевим судом належності Бучанського лісогосподарського підприємства до комунальної власності, що виключало обслуговування цим лісогосподарським підприємством землі лісового фонду, про що свідчать рішення Виконкому Київської обласної ради трудящих від 27 січня 1992 року № 11 з додатком до нього та дані свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 15 липня 1997 року.
		 
		55. Крім того, предметом розгляду апеляційного суду були доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час судового розгляду через те, що місцевий суд частково задовольнив клопотання прокурора стосовно допиту свідків і ухвалив рішення про допит 14 із 75 заявлених свідків обвинувачення, а, крім того, суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 1 ст. 134, ч. 1     ст. 135, ч. 2 ст. 327 КПК, Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах, затвердженої наказом ДСА України від 20 серпня 2019 року № 814, не направив судові повістки свідкам, а для вручення свідкам надав їх прокурору, у якого відсутні повноваження на виконання таких дій на стадії судового провадження. Перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд діяв у точній відповідності до вимог ч. 3 ст. 23 КПК, яка  передбачає обов`язок сторони обвинувачення забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом, а також правил ч. 5 ст. 22 КПК, якою передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		 
		56. Як установив апеляційний суд, з технічного засобу фіксації судового засідання             від 14 грудня 2021 року видно, що суд першої інстанції вирішив питання про встановлення порядку дослідження доказів у справі. При цьому в судовому засіданні прокурор наголосив на тому, що сторона обвинувачення виконає свій обов`язок щодо забезпечення явки свідків у судове засідання, принаймні тих, місцезнаходження яких відомо на цей час. Водночас прокурор заявив клопотання про допит 75 свідків, які,          як він зазначив, можуть дати показання, що підтверджують обставини написання відповідних заяв, оформлення землевпорядної документації, розгляду питань про виділення земельної ділянки та інших питань щодо відчуження земельних ділянок та стосовно обставин інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень. Сторона захисту заперечувала, посилаючись на необґрунтованість і передчасність указаного клопотання, наголошуючи, що деякі прізвища їм взагалі невідомі.  З`ясувавши у прокурора, про які факти можуть повідомити вказані 75 свідків, головуючий переконався в тому, що частина обставин, яку, зі слів прокурора, можуть підтвердити ці свідки, не інкримінується обвинуваченим, а тому зобов`язав його обґрунтувати необхідність допиту кожного свідка в межах висунутого обвинувачення. На запитання головуючого щодо конкретних свідків прокурор відповіді не надав, наполягаючи на допиті усіх заявлених ним свідків. Вислухавши думку учасників судового провадження, суд ухвалив вирішувати клопотання прокурора про допит свідків після заслуховування позиції сторони захисту та надання прокурором обґрунтування доцільності допиту кожного свідка в межах обвинувачення. У судовому засіданні 21 грудня 2021 року прокурор заявив клопотання про допит свідків з уточненням поданого раніше списку та зазначенням обставин, які вказані свідки можуть підтвердити, також заявив клопотання про долучення письмових матеріалів кримінального провадження. За результатами розгляду суд частково задовольнив клопотання прокурора, а саме ухвалив допитати 14 свідків.
		 
		57. За дослідженими апеляційним судом даними, під час судового засідання 27 липня 2022 року суд за клопотанням прокурора допитав свідків ОСОБА_22 ,                            ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_23 . У судовому засіданні 9 листопада 2022 року були допитані свідки ОСОБА_16 і ОСОБА_17 . За клопотанням прокурора суд надав йому повістки про виклик до суду свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_25 , ОСОБА_19 , які сторона обвинувачення направила свідкам. 13 грудня 2022 року в судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_15 , а 21 грудня 2022 року - свідка ОСОБА_25 . У цьому ж судовому засіданні на запитання суду, чи потрібна допомога у виклику свідків, прокурор відповів позитивно, зазначивши про надання йому повісток для свідків на всі визначені вже судом дати. Суд ухвалив рішення про судовий виклик свідків шляхом направлення смс-повідомлень і надання прокурору повісток для вручення свідкам на наступні судові засідання. 23 січня 2023 року в судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 . У цьому ж судовому засіданні прокурор повідомив суд про неможливість явки в судове засідання свідків ОСОБА_30 і ОСОБА_18 та просив надати повістки для вручення вказаним свідкам, визначивши додаткові дати судових засідань, суд задовольнив таке клопотання. 14 березня 2023 року в судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_18 . У цьому ж судовому засіданні прокурор відмовився від допиту свідка ОСОБА_31 . Апеляційний суд звернув увагу на те, що ні на стадії дослідження доказів, ні на стадії доповнень прокурор не заявляв клопотань про допит інших свідків. З огляду на встановлене, цей суд констатував, що суд першої інстанції дотримався вимог закону і створив умови для забезпечення участі свідків обвинувачення в судових засіданнях.
		 
		58. Крім того, предметом дослідження суду апеляційної інстанції були доводи сторони обвинувачення про те, що місцевий суд необґрунтовано відмовив прокурору в призначенні експертиз. Перевіривши матеріали кримінального провадження, цей суд констатував, що згідно з даними, зафіксованими на технічному засобі фіксування судового засідання, 21 грудня 2022 року прокурор заявляв клопотання про призначення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою. Місцевий суд, вислухавши думку всіх учасників, без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу від 21 грудня 2022 року про відмову в задоволенні цього клопотання. Суд вважав недоцільним ставити перед експертом питання, які не вирішував експерт під час досудового розслідування, оскільки прокурор повинен був поставити їх перед експертом під час досудового розслідування в порядку збору доказів, проте жодних доказів того, що щось перешкоджало це зробити, сторона обвинувачення не надала. Також суд зауважив, що рішення судів за 2020-2021 роки, на які посилався прокурор, не є доказами, на підставі яких експерт вирішує питання. 
		 
		59. Апеляційний суд погодився з таким рішенням місцевого суду, оскільки, як установлено з матеріалів кримінального провадження, ще на стадії досудового розслідування, перед першим направленням обвинувального акта до суду у 2018 році, стороні обвинувачення було відомо про виявлення в приміщенні Бучанської міської ради ряду документів, а також про наявність експертних висновків, складених як за ініціативою сторони обвинувачення, так і за клопотанням сторони захисту, у тому числі під час судового розгляду справ судами інших юрисдикцій, оскільки позивачем в інших справах виступала саме прокуратура. Проте сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування з метою усунення, на думку прокурора, суперечностей, не вжила жодних заходів для призначення і проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою і не надала доказів протилежного ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції. За таких обставин апеляційний суд визнав безпідставними доводи прокурора про необґрунтовану відмову в задоволенні його клопотання.
		 
		60. Також колегія суддів апеляційного суду визнала непереконливими доводи прокурора про сумнівність документів, виявлених під час ремонтних робіт у приміщеннях Бучанської міської ради, що потребували, на думку скаржника, призначення комплексної технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи, чого не зробив суд першої інстанції. 
		 
		61. Апеляційний суд зазначив, що згідно з даними технічного засобу фіксації судового засідання від 20 березня 2023 року місцевий суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відмову в задоволенні клопотання прокурора про призначення комплексної технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи, оскільки воно виходило за межі предмета обвинувачення в цьому кримінальному провадженні. Крім того, прокурор не надав жодного доказу того, що будь-яка інша особа обвинувачується в підробленні документів. Суд керувався тим, що цей документ не є підробленим і в межах цього кримінального провадження відсутні підстави для призначення такої експертизи. 
		 
		62. Крім того, суд апеляційної інстанції визнав неприйнятними доводи сторони обвинувачення про істотне порушення судом першої інстанції норм КПК, які, на її думку, є підставою для скасування вироку, зокрема здійснення судового розгляду суддею, який підлягав відводу через конфлікт інтересів, ненадання цим суддею прокурору достатнього часу для підготовки до судових дебатів.
		 
		63. Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що 12 листопада             2019 року під час підготовчого судового засідання суддя ОСОБА_13 заявив про самовідвід на підставі того, що йому як судді Ірпінського міського суду Київської області рішенням Виконавчого комітету Бучанської міської ради від 24 вересня                  2010 року № 349 за підписом міського голови ОСОБА_8 було надано в службове користування квартиру в м. Бучі. Надалі виконком рішенням за підписом міського голови ОСОБА_8 передав цю квартиру його сім`ї для постійного проживання. 
		 
		64. Ірпінський міський суд Київської області ухвалою від 20 листопада 2019 року відмовив у задоволенні заяви судді ОСОБА_13 про самовідвід. Відмовляючи в задоволенні заяви про самовідвід, суд указав, що рішення від 24 вересня 2010 року                 № 349 про надання службового житла та рішення про передачу житла для постійного проживання судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_13 Виконавчий комітет Бучанської міської ради прийняв в інтересах територіальної громади, в межах своїх повноважень та відповідно до норм чинного законодавства України. Зазначені рішення прийнято колегіально і підписано ОСОБА_8 як головою Виконавчого комітету Бучанської міської ради в межах його функціональних прав та обов`язків. За змістом заявленого самовідводу судді ОСОБА_13  не встановлено підстав для висновку, що головуючий суддя особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї зацікавлені в результатах цього кримінального провадження, або обґрунтованих обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
		 
		65. 09 листопада 2022 року прокурор ОСОБА_5 подав до суду заяву про відвід судді ОСОБА_13 з підстав того, що в останнього, який перебуває на квартирному обліку у Виконавчому комітеті Бучанської міської ради, є приватний інтерес, пов`язаний як з отриманням житла, так і з можливістю його неотримання, що могло вплинути на об`єктивність чи неупередженість під час прийняття судових рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання повноважень. Ірпінський міський суд Київської області ухвалою від 06 грудня 2022 року відмовив у задоволенні заяви прокурора                  про відвід судді ОСОБА_13 з наведенням відповідного обґрунтування.
		 
		66. Крім того, апеляційний суд, визнаючи безпідставними доводи прокурора про наявність конфлікту інтересів через перебування судді ОСОБА_13 на квартирному обліку на час розгляду кримінального провадження під його головуванням, указав, що вказана обставина спростовується даними, зафіксованими в документах, наданих стороною захисту та досліджених під час апеляційного розгляду, про те, що 17 березня 2020 року рішенням Виконавчого комітету Бучанської міської ради № 250                      ОСОБА_13 та членів його сім`ї знято з квартирного обліку, а інформація, вказана на офіційному сайті Бучанської міської ради, про перебування ОСОБА_13 станом на вересень 2020 року на квартирному обліку є застарілою і не відповідає дійсності. Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, а прокурор не довів, що існують переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо його безсторонності. Саме лише перебування судді на квартирному обліку (до того ж із подальшим зняттям із нього) за відсутності інших доказів, які б породжували сумнів у його неупередженості, не є належною та достатньою підставою для відводу.
		 
		67. Суд звертає увагу на те, що відмова у задоволенні клопотань про відвід судді                       не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо сторона провадження не погоджується з такими висновками суду. У кримінальному процесуальному законодавстві України закріплено інститут відводу, самовідводу, який передбачає інструменти для усунення упередженого судді від здійснення судового розгляду кримінального провадження в ситуації, коли суддя має особистий інтерес щодо результату розгляду справи, конфлікт інтересів або іншим чином упереджений стосовно будь-якої особи, яка бере участь у справі. Як убачається з матеріалів справи, прокурор, заявляючи в касаційній скарзі про незаконність вирішення клопотання про відвід судді ОСОБА_13 , фактично висловлює свою незгоду з прийнятим цим суддею процесуальним рішенням. 
		 
		68. На спростування доводів прокурора про те, що місцевий суд не дав йому достатньо часу для підготовки до судових дебатів, апеляційний суд указав, що матеріали справи містять дані, як, починаючи з 06 жовтня 2022 року, прокурор знайомився з матеріалами кримінального провадження і у зв`язку з неповним ознайомленням із цими матеріалами за клопотанням прокурора судові засідання відкладалися. Згідно з аудіозаписами судових засідань 20 березня 2023 року суд першої інстанції відклав судовий розгляд для підготовки учасників до судових дебатів. При цьому на зауваження прокурора про недостатність часу для підготовки до судових дебатів суд зазначив, що всі докази у кримінальному провадженні досліджені ще у 2021-2022 роках, будь-яких нових доказів протягом цього часу сторони не надали, учасники були раніше попереджені, щоб були готові до дебатів. У наступному судовому засіданні              22 березня 2023 року на запитання головуючого стосовно готовності учасників до дебатів прокурор підтвердив свою готовність і жодних заяв або клопотань про протилежне не заявляв. З урахуванням наведеного апеляційний суд небезпідставно визнав такі доводи прокурора неспроможними.
		 
		69. Не залишив поза увагою апеляційний суд і твердження прокурора про істотне порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону внаслідок нероз`яснення обвинуваченим ОСОБА_11 і ОСОБА_12 про можливість бути звільненими від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності. Аналізуючи зазначене, апеляційний суд указав, що відповідно до ч. 7 ст. 284 КПК, у разі якщо суд установить наявність підстав для закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, суд на будь-якій стадії судового провадження зобов`язаний з`ясувати та врахувати думку обвинуваченого щодо закриття кримінального провадження. Разом із тим згідно з ч. 8 вказаної статті закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У такому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому КПК. Таким чином, звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК, є правом такої особи, а не обов`язком. У ході апеляційного розгляду ОСОБА_11 і ОСОБА_10 підтвердили, що під час розгляду справи місцевим судом знали про наявність підстав для звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих обставин, проте, вважаючи себе невинуватими, не зверталися з таким клопотанням до суду, а отже, у суду першої інстанції і не виникало обов`язку вирішувати питання про застосування правил ст. 49 КК. Таку ж позицію ОСОБА_11 та ОСОБА_10 висловили і під час апеляційного розгляду, тому апеляційний суд обґрунтовано визнав доводи прокурора в цій частині неналежними.
		 
		70. Що стосується твердження прокурора стосовно недослідження судом апеляційної інстанції доказів, про повторне дослідження яких просила сторона обвинувачення, то вони є неспроможними.  
		 
		71. У контексті положень ч. 3 ст. 404 КПК при апеляційному перегляді у суду не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. У частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але в разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці ж докази в тому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. 
		 
		72. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо допустимості, належності й достатності доказів, які були предметом ретельного дослідження,                         у зв`язку з чим повторне дослідження вже встановлених обставин не було потрібно,               а прокурор не довів протилежного.
		 
		73. Рішення суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції за встановлених фактичних обставин кримінального провадження та досліджених у судовому засіданні доказів дійшов правильного висновку, що прокурор не довів поза розумним сумнівом допустимими і  достатніми доказами факту вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачувалися ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , та виправдав кожного з них, є обґрунтованим і законним.
		 
		74. Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду, касаційна скарга не містить. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б бути безумовною підставою для скасування судових рішень, у матеріалах провадження в межах касаційного розгляду не встановлено. Отже, колегія суддів не має підстав для задоволення касаційних вимог прокурора.
		Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Ірпінського міського суду Київської області від 29 березня            2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 і ОСОБА_10 - без зміни.
		 
		Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                          ОСОБА_2                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...