Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/1258/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано судом: 16.04.2025. Зареєстровано: 16.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/521/235/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62019150000000752

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		521/1258/20
		1-кп/521/235/25
		       
		        ВИРОК
		       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 квітня 2025 року м. Одеса
		Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
		головуючого судді - ОСОБА_1 ,
		з секретарями - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		ОСОБА_6 , 
		за участю:
		прокурорів - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
		захисників обвинуваченого - адвокатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
		обвинуваченого - ОСОБА_14 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62019150000000752 від 28.09.2019 року, відносно: 
		 
		                                ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нова Каховка Херсонської області, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, без інвалідності, тимчасового не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 (оренда), раніше не судимого, 
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, -
		В С Т А Н О В И В:
		 
		        Відповідно до обвинувального акту, затвердженого 17.01.2020 року прокурором прокуратури Одеської області, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням - прокурором другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області, ОСОБА_14 обвинувачується у одержанні ним, як службовою особою, неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи, будь якої дії з використанням наданого їй службового становища, поєднаного з вимаганням неправомірної вигоди. 
		За сформульованою в обвинувальному акті версією обвинувачення злочин вчинено при таких обставинах:
		        ОСОБА_14 , займаючи посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Одеській області, діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою власного незаконного збагачення, 26.09.2019 (точна дата та час в ході досудового розслідування не встановлена) під час особистого спілкування з ОСОБА_15 висунув останній незаконну вимогу надання йому неправомірної винагороди за зняття обтяження з автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT, VIN кузова: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
		У подальшому, 02.10.2019 у післяобідній час в ході особистої зустрічі за адресою: м. Одеса, 2 провулок Разумовського, біля магазину «Таврия-2» ОСОБА_14 в усній формі виказав вимогу передати йому особисто неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 3 000 (три тисячі) доларів США, при цьому переконуючи ОСОБА_15 про неможливість зняття арешту з вищевказаного транспортного засобу в інакший спосіб.
		07.10.2019, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_14 з метою конспірації своїх злочинних дій, усвідомлюючи їх незаконний характер, за допомогою мобільного додатку «Telegram» зателефонував ОСОБА_15 та призначив зустріч на 08.10.2019 по вул. Середній в м. Одесі на післяобідню годину.
		В ході вказаної зустрічі, яка відбулась 08.10.2019 о 13 годині 30 хвилин, з метою досягнення свого злочинного умислу на отримання неправомірної вигоди, змінив суму неправомірної вигоди, яку мав намір отримати та повідомив про необхідність надати кошти в розмірі 2 700 доларів США за зняття обтяження з автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT, VIN кузова: НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 .
		16.10.2019, близько 12 години 50 хвилин, з метою досягнення свого злочинного умислу, шляхом вимагання, ОСОБА_14 у приміщенні службового кабінету, що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Розумовська, 37 отримав від ОСОБА_15 грошові кошти в сумі 2 700 (дві тисячі сімсот) доларів США, які остання за його вказівкою поклала до коробки біло-жовтого кольору з блоками аркушів паперу формату А4.
		Дії ОСОБА_14 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК України, а саме як одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи, будь-якої дії з використанням наданої їй службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
		Відповідно до положень статті 337 КПК України судовий розгляд проводився стосовно ОСОБА_14 лише в межах висунутого йому обвинувачення, викладеного у обвинувальному акті від 17.01.2020 року, який під час судового розгляду прокурор не змінював, додаткового обвинувачення не висував.
		Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_14 вину у вчиненому не визнав повністю та від надання показань відносно обставин кримінального провадження відмовився. В судових дебатах обвинувачений повідомив, що зазначені прокурором дії, вчинки він не скоював, виконавче провадження відносно ОСОБА_16 не перебувало на його виконанні, просить суд його виправдати.
		На підтвердження висунутого ОСОБА_14 обвинувачення, прокурор (сторона обвинувачення) послався на дані, отримані в ході досудового розслідування, які були подані ним суду та безпосередньо досліджені судом в ході судового розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні № 62019150000000752, внесеному до ЄРДР 28.09.2019 року, а також на показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , які допитані в ході судового слідства та приведені до присяги судом і попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. 
		Під час допиту в судовому засіданні свідок обвинувачення  ОСОБА_15 , надала суду наступні показання, а саме: в 2019 році до неї звернувся знайомий та попросив допомогти - поїхати в управління юстиції, бо на автомобіль ОСОБА_19 накладено арешт. Свідок поїхала та дізналась, що дійсно арешт накладено та звернулась до судового виконавця, який знаходився в одному кабінеті з ОСОБА_14 . Після розмови з ним свідок вийшла в коридор, де зустріла ОСОБА_14 , вони почали розмовляти. ОСОБА_14 запропонував допомогу, свідок зрозуміла, що за гроші. Обмінялись телефонами. На наступний день ОСОБА_14 подзвонив і свідок зрозуміла, що це хабар та звернулась до СБУ. ОСОБА_14 їй озвучив суму 3 000 доларів США, потім домовились за 2 700 доларів США. Свідок приїхала до кабінету ОСОБА_14 , де він показав рукою куди покласти гроші - в коробку, що вона і зробила.
		На питання прокурора свідок ОСОБА_15 відповіла, що виконавче провадження було у провадженні судового виконавця ОСОБА_20 , перший раз при розмові з ним ОСОБА_14 не було. При другій зустрічі ОСОБА_20 направив свідка до МРЕО, після цієї зустрічі вона познайомилась з ОСОБА_14 і він запропонував їй допомогу, на що вона була вимушена погодитись та звернулась після цього до СБУ. Під час першої зустрічі з ОСОБА_14 він про гроші нічого не говорив, про гроші він сказав на третій зустрічі. Свідок приходила до виконавців тричі, а на четверту зустріч прийшла вже з грошима, поклала гроші в коробку та вийшла, в кабінеті нікого не було, крім обвинуваченого. ОСОБА_14 сказав свідку їхати в МРЕО. Свідок показала, що співпрацювала з СБУ, підписувала якісь документи. Раніше з ОСОБА_14 знайома не була, підстав обмовляти його не має. Не пам`ятає чи були СМС, але дзвінки були, по «Телеграму», чи писав свідкові щось ОСОБА_14 не пам`ятає. 
		На питання сторони захисту свідок ОСОБА_15 відповіла, що не пам`ятає, чи вона ініціативно звернулась у коридорі до ОСОБА_14 з проханням проконсультувати з приводу зняття арешту з авто ОСОБА_19 . Заяву про злочин написала в СБУ, співробітник СБУ попросив її телефон для подальшого спілкування. Апаратуру для запису розмов з ОСОБА_14 отримала в СБУ, перед другою зустріччю з ОСОБА_14 2 700 доларів США для помітки передавали їй на 2 поверсі управління СБУ в кабінеті, були чоловіки, скільки не знає, та не знає, що робили з грошима. В МРЕО не поїхала, арешт з авто не зняла ні відразу, ні потім. Коли писала заяву про злочин не пам`ятає. Чому завіряла копії документів та чи мала оригінали цих документів, в т.ч. довіреності ОСОБА_19 на її ім`я, не пам`ятає. ОСОБА_19 не знала, вона ніколи не бачила його, довіреність від його імені та копії документів ОСОБА_19 передав знайомий ОСОБА_21 , прізвище якого, місце роботи та телефон не бажає казати. Погодилась надати послугу ОСОБА_21 , а не ОСОБА_22 . Звідки знайомий ОСОБА_21 дізнався дані її паспорта, які були необхідні для довіреності, також не знає. Про те, що у неї вимагають гроші, ОСОБА_21 не дзвонила, ОСОБА_19 так само, оскільки не знала його номер телефону. Самостійно вирішила звернутись до СБУ з заявою про злочин. Де саме її допитували після подання заяви про злочин, та хто проводив допит, не пам`ятає. До протоколу допиту додала ті документи ОСОБА_19 , які отримала від ОСОБА_21 . Хто ще був в кабінеті, крім неї та слідчого, і де саме її допит відбувався у м. Одесі чи у м. Миколаєві також не пам`ятає. 
		2 700 доларів США, передані ОСОБА_14 , це її особисті кошти. Не пам`ятає чому не подала цивільного позову. За те, щоб зняти арешт з авто ОСОБА_19 грошей не отримувала та не домовлялась за таке. Вона не пам`ятає, чи є потерпілою у кримінальному провадженню, яке розглядається Приморським районним судом м. Одеси за ч. 3 ст. 368 КК України. Що робила та де була 16.10.2019 року нічого не пам`ятає. ОСОБА_19 не бачила жодного разу. В СБУ була пару разів, співпрацювала з ними, більше нічого не буде говорити. 
		На питання суду свідок ОСОБА_15 відповіла, що з заявами про вимагання у неї неправомірної винагороди зверталась двічі, на якій стадії розгляд справи за її заявою у Приморському районному суді м. Одеси не знає. Після ознайомлення в судовому засіданні зі змістом протоколу огляду грошових коштів від 16.10.2019 року, повідомила, що протокол було складено у її присутності, містить її підпис. 
		Під час допиту в судовому засіданні свідок обвинувачення  ОСОБА_17  надав суду наступні показання, а саме: те, що з ОСОБА_14 мав робочі стосунки, був керівником відділу, в якому він працював. ОСОБА_14 та ОСОБА_20 мали робочі місця в одному кабінеті, знаходились там вдвох. В день затримання ОСОБА_14 чи він приносив йому на підпис якісь виконавчі провадження, не пам`ятає. Про хабар чув. Чи був особисто присутнім під час обшуку кабінету ОСОБА_14 не пам`ятає. Зміни до бази виконавчих проваджень фіксуються ключем. 
		Під час допиту в судовому засіданні свідок обвинувачення  ОСОБА_18  надав суду наступні показання, а саме: те, що з ОСОБА_14 має дружні стосунки, вчились разом в одній групі.
		На питання прокурора свідок ОСОБА_18 відповів, що товаришують з 2010 року. В листопаді 2019 року ОСОБА_14 питав у нього по телефону щодо процедури зняття арешту з автомобіля, це життєва ситуація, проте свідок мало знайомий з такою процедурою, оскільки працює начальником відділу реєстрації громадських формувань.
		На питання сторони захисту свідок ОСОБА_18 відповів, що йому відомо про те, що мама дружини ОСОБА_14 в листопаді 2019 року купувала автомобіль, а про злочин, що інкримінується ОСОБА_14 , йому нічого не відомо.
		Підстав, з яких вказані свідки могли оговорювати обвинуваченого, в ході судового розгляду не встановлено.
		Судом, під час розгляду вказаного провадження, досліджено матеріали кримінального провадження (докази та процесуальні документи), якими прокурор обґрунтовує доведеність вини ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а саме: 
		- доручення від 28.09.2019 про проведення досудового розслідування (а.с. 1, том 2);
		- постанову від 28.09.2019 про створення слідчої групи (а.с. 2-3 том 2);
		- витяг з ЄРДР від 28.09.2019 (а.с. 4-5, том 2);
		- повідомлення від 28.09.2019 про початок досудового розслідування (а.с. 6, том 2);
		- постанову від 30.09.2019 про призначення групи прокурорів (а.с. 7-8, том 2);
		- протокол від 28.09.2019 про прийняття заяви ОСОБА_15 про вчинене правопорушення (а.с. 9-11, том 2);
		- заяву ОСОБА_15 про залучення її до конфіденційного співробітництва (а.с. 12, том 2);
		- постанову слідчого від 02.10.2019 про залучення ОСОБА_15 до конфіденційного співробітництва (а.с. 13-14, том 2);
		- супровідний від 27.09.2019 № 65/4-7165ит ІНФОРМАЦІЯ_2 в.о. директору ДБР про направлення рапорту від 27.09.2019 за № 65/4-7164ит (а.с. 15, том 2);
		- рапорт від 27.09.2019 за № 65/4-7164ит ОУ ІНФОРМАЦІЯ_2 про вимагання ОСОБА_14 у ОСОБА_15 неправомірної вигоди від 500 до 1 000 доларів США (а.с. 16-17, том 2);
		- копії документів, надані ОСОБА_15 (а.с. 18-27, том 2);
		- доручення слідчого від 28.09.2019 № 05.11/05.11/10845 встановити анкетні дані, інформацію, адреси, розташування робочих місць осіб щодо факту вимагання у ОСОБА_15 неправомірної вигоди (а.с. 28, том 2);
		- відповідь ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30.09.2019 № 65/4-7195 щодо виконання доручення слідчого від 28.09.2019 (а.с. 29, том 2);
		- лист ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.10.2019 № 65/4-7584 про виконання доручення № 15/2-4432 від 02.10.2019 та постанови № 15/2-4430 від 02.10.2019 прокурора ОСОБА_23 з доданими протоколами від 16.10.2019 про вилучення, огляд та вручення грошових коштів (а.с. 30-43, том 2);
		- протокол від 16.10.2019 затримання ОСОБА_14 о 13 годині 09 хвилин заступником начальника СВ СУ ТУ ДБР ОСОБА_24 (а.с. 44-48, том 2);
		- клопотання слідчого, погодженого прокурором від 15.10.2019 про надання дозволу на проведення обшуку в УДВС ГУЮ в Одеській області (а.с. 49-51, том 2);
		- ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.10.2019 про задоволення вказаного клопотання та надання дозволу на проведення обшуку будівель, споруд і приміщень, якими користується Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області за адресою : м. Одеса, вул. Разумовського, 37 (а.с. 52, том 2);
		- протокол від 16.10.2019 обшуку слідчим кабінету в якому знаходилось робоче місце ОСОБА_14 (а.с. 53-65, том 2);
		- додаток до протоколу обшуку від 16.10.2019 з прикріпленим флеш носієм Kingston 16 GB Micro SD з відеозаписом затримання ОСОБА_14 та обшуком його кабінету (а.с. 66, том 2);
		- журнал реєстрації вихідної кореспонденції (а.с. 67-72, том 2);
		- відповідь начальника ВПВР від 16.10.2019 № 09.1-6841 слідчому з додатками (а.с. 73-79, том 2);
		- клопотання слідчого, погодженого прокурором від 15.10.2019 про надання дозволу на проведення обшуку в ГТУЮ в Одеській області (а.с. 80-82, том 2);
		- ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.10.2019 про надання дозволу на проведення обшуку будівель, споруд і приміщень, якими користується Головне територіальне управління юстиції в Одеській області за адресою : м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 34 (а.с. 83-84, том 2);
		- протокол від 16.10.2019 обшуку слідчим кабінету ГТУЮ в Одеській області та додатки до протоколу обшуку від 16.10.2019 в ГТУЮ в Одеській області у вигляді копій документів та прикріпленим флеш носієм Apacer 16 GB Micro SD з відеозаписом обшуку кабінету в ГТУЮ в Одеській області (а.с. 85-111, том 2);
		- постанову слідчого від 17.10.2019 про визнання речовими доказами (а.с. 112-114, том 2);
		- клопотання слідчого, погодженого прокурором від 17.10.2019 про відсторонення ОСОБА_14 (а.с. 115-122 , том 2);
		- ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.10.2019 про задоволення клопотання слідчого строком на два місяця (а.с. 123-125, том 2);
		- клопотання слідчого, погодженого прокурором від 17.10.2019 про обрання запобіжного заходу (а.с. 126-135, том 2);
		- ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.10.2019 про обрання запобіжного заходу (а.с. 136-138, том 2);
		- ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 19.10.2019 про арешт тимчасово вилученого майна (а.с. 139-140, том 2);
		- клопотання слідчого, погодженого прокурором від 17.10.2019 про арешт тимчасово вилученого майна (а.с. 141-148, том 2);
		- клопотання слідчого, погодженого прокурором від 17.10.2019 про арешт тимчасово вилученого майна (а.с. 149-157, том 2);
		- ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 19.10.2019 про арешт тимчасово вилученого майна під час обшуку (а.с. 158-160, том 2);
		- повідомлення міністру юстиції від 17.10.2019 за № 05.11/05.11/11826 про затримання ОСОБА_14 та повідомлення про підозру (а.с. 161, том 2);
		- лист прокурора слідчому від 10.01.2020 за № 15/2-3599-19 з додатками про долучення до кримінального провадження № 62019150000000752 розсекречених матеріалів НСРД (а.с. 1-37, том 3);
		- постанову прокурора від 02.10.2019 № 15/2-4430т про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту (а.с. 38-39, том 3);
		- постанова прокурора від 02.10.2019 № 15/2-4431т про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів (а.с. 40-41, том 3);
		- доручення прокурора від 02.10.2019 № 15/2-4432т ІНФОРМАЦІЯ_2 про проведення НСРД, засобів (а.с. 42-43, том 3);
		- доручення прокурора (без дати) слідчому повідомити ОСОБА_14 та ОСОБА_20 про тимчасове обмеження конституційних прав під час проведення НСРД (а.с. 44, том 3);
		- повідомлення слідчого від 17.01.2020 № 05.11/05.11/887 ОСОБА_14 та його захиснику про проведення НСРД (а.с. 45, том 3);
		- повідомлення слідчого від 17.01.2020 № 05.11/05.11/882 ОСОБА_20 про проведення НСРД (а.с. 46, том 3);
		- повідомлення слідчого від 17.01.2020 ОСОБА_14 та його захиснику про завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів кримінального провадження (а.с. 47-48, том 3);
		- протокол слідчого від 17.01.2020 про надання доступу до матеріалів досудового розслідування ОСОБА_14 та його захиснику (а.с. 49-50, том 3);
		- заява захисника прокурору про долучення відомостей про рух виконавчого провадження № НОМЕР_7, які вона має намір використати в суді в якості доказу (а.с. 51-54, том 3);
		- повідомлення прокурора від 22.11.2019 за № 15/2-732 вих-19 апеляційному суду про скасування грифів секретності у примірниках № 1 клопотання до суду про надання дозволів на проведення НСРД та вирішення питання про зняття грифів секретності з ухвал суду про надання дозволів на проведення НСРД (а.с. 1, том 4);
		- вимогу слідчого від 18.10.2019 УІАП ГУ НП в Миколаївській області про арешт ОСОБА_14 (а.с. 2, том 4);
		- повідомлення слідчому від 21.10.2019 за № 372/39/1-2019 начальника ІТТ №1 ГУНП в Миколаївській області про звільнення ОСОБА_14 у зв`язку з внесенням застави, визначеної ухвалою суду (а.с. 3, том 4);
		- підтвердження ТУ ДСА України в Миколаївській області від 21.10.2019 за № 7/1-1608/19 про надходження залогових коштів на депозитний рахунок за ОСОБА_14 по ухвалі суду (а.с. 4-5, том 4);
		- запит слідчого до ГТУЮ в Одеській області від 22.10.2019 за № 05.11/8222 про надання копій документів щодо ОСОБА_17 (а.с. 6, том 4);
		- запит слідчого до УДВС ГТУЮ в Одеській області від 22.10.2019 за № 05.11/8223 про надання копій документів щодо ОСОБА_17 (а.с. 7, том 4);
		- відповідь ГТУЮ в Одеській області від 01.11.2019 за № 22538/12-1122578/К-11 на запит слідчого, з додатками (а.с. 8-36, том 4);
		- протокол огляду речей, а саме мобільного телефону марки «iPhone 6S», слідчим від 28.10.2019 з фототаблицею, DVD-R диском (а.с. 37-61, том 4);
		- два протоколи огляду слідчим флеш накопичувачів від 29.10.2019 (а.с. 62-67, том 4);
		- протокол огляду слідчим службового посвідчення ОСОБА_14 від 29.10.2019 (а.с. 68-70, том 4);
		- протокол огляду слідчим відео реєстратора від 29.10.2019 (а.с. 71-73, том 4);
		- лист слідчого міністру юстиції від 01.11.2019 за № 05/05.11/12678 про проведення службового розслідування за фактом знаходження виконавчого провадження № НОМЕР_7, в день обшуку, на столі ОСОБА_17 (а.с. 74-75, том 4);
		- відповідь міністерства юстиції слідчому від 10.12.2019 про відмову у проведенні службового розслідування (а.с. 76-77, том 4);
		- лист слідчого від 18.10.2019 за № 05.11/8169/1 начальнику ТСЦ МВС (№ 5141) щодо транспортного засобу SMART FORTWO та стосовно виконавчого провадження № НОМЕР_7 (а.с. 78, том 4);
		- відповідь з додатками регіонального сервісного центру 5141 МВС в Одеській області від 09.11.2019 за № 31/15/5141-2585 слідчому, що будь які обмеження на транспортний засіб SMART FORTWO стосовно виконавчого провадження № НОМЕР_7 не накладались та ніякі документи з ДВС ГТУЮ в Одеській області не надходили (а.с. 79-97а, том 4); 
		- лист слідчого від 21.10.2019 за № 05.11/05.11/8218 Голові Національного агентства України з питань виявлення та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів щодо розшуку активів ОСОБА_14 (а.с. 98-99, том 4);
		- лист слідчого від 21.10.2019 за № 05.11/05.11/8215 начальнику Регіональної філії ОФ ДП «Сетам» про надання копій документів у виконавчому провадженні № НОМЕР_7 щодо боржника ОСОБА_19 (а.с. 100, том 4);
		- відповідь слідчому ДП «Сетам» від 31.10.2019 за № 3488/18743-11-19/12 про відмову про надання копій на підставі ч.2 ст. 159 КПК України (а.с. 101, том 4);
		- лист слідчого від 22.10.2019 за № 05.11/8241 Одеському облнаркодиспансеру щодо знаходження на наркологічному обліку ОСОБА_14 (а.с. 102, том 4); 
		- лист слідчого від 22.10.2019 за № 05.11/8240 КУ Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я щодо знаходження на обліку ОСОБА_14 та відповідь на нього (а.с. 103-105, том 4); 
		- лист слідчого ГТУЮ в Одеській області від 25.10.2019 за № 05.11/05.11/12267 про рішення слідчого судді відсторонити ОСОБА_14 від посади та відповідь на нього (а.с. 106, том 4);
		- лист слідчого міністру юстиції від 25.10.2019 за № 05.11/05.11/12268 про рішення слідчого судді відсторонити ОСОБА_14 від посади (а.с. 107, том 4);
		- відповідь директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_25 (а.с. 108, том 4);
		- лист слідчого від 21.10.2019 за № 05.11/05.11/8216 Одеському обласному воєнкомату про надання копій документів, які надходили з ДВС ГТУЮ в Одеській області у виконавчому провадженні № НОМЕР_7 щодо боржника ОСОБА_19 та відповідь на нього з додатками (а.с. 109-125, том 4);
		- лист слідчого від 25.11.2019 за № 05.11/9672 УДВС ГТУЮ в Одеській області про надання копій документів щодо руху виконавчого провадження № НОМЕР_7 між державними виконавцями та відповідь на нього (а.с. 126, том 4);
		- лист слідчого від 25.11.2019 за № 05.11/9674 ГТУЮ в Одеській області про надання копій документів щодо руху виконавчого провадження № НОМЕР_7 між державними виконавцями та відповідь на нього з додатками (а.с. 127-128, том 4);
		- лист слідчого від 25.11.2019 за № 05.11/9675 ДП «Національні інформаційні системи» щодо руху виконавчого провадження № НОМЕР_7 та відповідь про відмову в наданні інформації (а.с. 129-131, том 4);
		- лист слідчого від 28.11.2019 за № 05.11/05.11/14340 УДВС ГТУЮ в Одеській області про надання копій документів щодо руху виконавчого провадження № НОМЕР_7 між державними виконавцями та відповідь з додаткам(а.с. 132-136, том 4);
		- лист слідчого від 25.11.2019 за № 05.11/9673 ТСЦ МВС (1441) про надання копій документів транспортних засобів «SMART FORTWO» з номером шасі (кузова рами) НОМЕР_3 та VOLKSWAGEN PASSAT,VIN кузов: НОМЕР_1 та відповідь на нього з додатками (а.с. 137-154, том 4);
		- клопотання слідчого до суду від 21.10.2019 про призначення судово-технічної експертизи 27 банкнот номіналом 100 доларів США  на предмет відповідності аналогічним банкнотам Федеральної резервної системи США та яким способом вони виготовлені (а.с. 155-162, том 4);
		- ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Мколаєва від 21.10.2019 про задоволення клопотання слідчого та призначення судово-технічної експертизи 27 банкнот номіналом 100 доларів США (а.с. 163-164, том 4);
		- лист слідчого від 25.10.2019 за 05.11/05.11/12234 Миколаївському НДКЕЦ МВС України про направлення ухвали суду про призначення судово-технічної експертизи та сейф-пакету з 27 банкнотами номіналом 100 доларів США (а.с. 165, том 4);
		- супровідний лист експертної установи та висновок експерта № 277 від 11.11.2019 (а.с. 166-173, том 4);
		- постанову першого заступника прокурора Одеської області від 27.11.2019 про доручення проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62019150000000752 від 28.09.2019 СВ ТУ ДБР, розташованому у м. Миколаєві (а.с. 174-175, том 4);
		- клопотання прокурора слідчому судді від 05.12.2019 про продовження строку відсторонення ОСОБА_14 від посади (а.с. 176-184, том 4);
		- постанову першого заступника прокурора Одеської області від 10.12.2019 про зміну складу групи прокурорів у кримінальному провадженні № 62019150000000752 від 28.09.2019 (а.с. 185-186, том 4);
		- ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Мколаєва від 11.12.2019 про продовження строку відсторонення ОСОБА_14 від посади (а.с. 187-189, том 4); 
		- лист слідчого від 18.12.2019 за № 05.11/05.11/15683 ГТУЮ в Одеській області про направлення ували суду про відсторонення ОСОБА_14 від посади (а.с. 190, том 4);
		- клопотання слідчого від 05.12.2019 про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_14 та ухвала слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва про його задоволення (а.с. 191-201, том 4);
		- клопотання слідчого від 05.12.2019 про продовження строку досудового розслідування та ухвала слідчого судді Заводського районного суду м. Мколаєва про його задоволення, продовження строку досудового розслідування до чотирьох місяців (а.с. 202-212, том 4);
		- відповідь ГТУЮ в Одеській області від 26.12.2019 за № 26428/04-21про звільнення ОСОБА_14 23.12.2019 та копія наказу про його звільнення (а.с. 213-214, том 4);
		- матеріали виконавчого провадження НОМЕР_8 (а.с. 13-47, том 5);
		- постанова про передачу виконавчого провадження ВП-НОМЕР_7 від 27.2029 року (а.с. 48, том 5);
		Крім того, у судовому засіданні оглянуто надані прокурором для ознайомлення учасникам судового провадження речові докази, а саме грошові кошти в сумі 2 700 доларів США, які після огляду повернуто прокурору.
		В ході судового розгляду кримінального провадження № 62019150000000752 у судовому засіданні стороною захисту з власної ініціативи надано на дослідження документи, на які сторона посилається, як на докази та процесуальні документи, що спростовують висунуте обвинувачення проти ОСОБА_14 , а саме:
		- відомості про рух виконавчого провадження № НОМЕР_7 (а.с. 1-3, том 5);
		- відповідь на адвокатський запит від 12.07.2021 Приморського районного суду м. Одеси, яка свідчить, що ОСОБА_15 є потерпілою у кримінальному провадженні № 42018160000001097 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (а.с. 5, том 5);
		- постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 23.10.2018 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_19 за надання підроблених документів для переміщення через кордон автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT,VIN кузова: НОМЕР_1 , яка постановою апеляційного суду Одеської області від 14.12.2018 залишена без змін (а.с. 6-10, том 5);
		- відповідь на адвокатський запит від 07.05.2024 Приморського районного суду м. Одеси, який свідчить, що ОСОБА_19 є потерпілим у кримінальному провадженні № 42019160000000137 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України (а.с. 11, том 5);
		- наказ ГТУ юстиції в Одеській області № 1794-к від 23.12.2019 про звільнення ОСОБА_14 (а.с. 12, том 5).
		Заслухавши пояснення обвинуваченого, свідків, дослідивши всі матеріали, що подані у ході судового розгляду сторонами кримінального провадження, ретельно проаналізувавши подані докази, суд вважає, що винуватість ОСОБА_14 у вчиненні злочину, що йому інкримінується, не знайшла свого підтвердження під час судового слідства.
		Даючи оцінку встановленим обставинам кримінального провадження, суд виходить з таких позицій. 
		Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. 
		Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
		Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, - на потерпілого.
		У відповідності до ст. 92 КПК України на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 КПК України, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 2 рп/2011 від 20.10.2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази у кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		Дослідивши та проаналізувавши в сукупності надані сторонами докази, перевіривши їх на предмет належності та допустимості, суд, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та неупередженості, приходить до висновку, що ОСОБА_14 необхідно виправдати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, виходячи з наступного.
		Відповідно до вимог ч. 4 ст. 216 КПК України слідчі Державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених Президентом України, повноваження якого припинено, Прем`єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, народним депутатом України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Директором Національного антикорупційного бюро України, Директором Бюро економічної безпеки України, Генеральним прокурором, його першим заступником та заступником, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України, суддею, працівником правоохоронного органу, особою, посада якої належить до категорії "А".
		Обвинувачений ОСОБА_14 на момент вчинення інкримінованого злочину, відповідно до наказу № 298-к від 12 березня 2019 року Головного територіального управління юстиції в Одеській області, займав посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в межах категорії «В» посад державної служби.
		Крім того, посада старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби також не віднесена і до правоохоронних органів.
		Оскільки інкриміноване ОСОБА_14 кримінальне правопорушення не відносилось до злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів і, згідно з вимогами ч. 1 ст. 216 КПК, було підслідне слідчим органам Національної поліції, відповідно проведення досудового розслідування слідчими Державного бюро розслідувань проведено з порушенням правил підслідності, встановлених ч. 4 ст. 216 КПК України.
		Так у постанові від 30 серпня 2023 року (справа № 633/195/17) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що критеріями віднесення органів державної влади до правоохоронних є інституційно-функціональні ознаки, що визначають правовий статус такого органу в системі органів державної влади. До правоохоронних органів слід відносити органи державної влади, визначені в законах України як правоохоронні чи такі, що здійснюють закріплену за ними на законодавчому рівні правоохоронну функцію.
		При вирішенні питання про те, чи є особа працівником правоохоронного органу, необхідно виходити із системного аналізу: положень Конституції України, КК України, КПК України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус того чи іншого органу державної влади, з яким особа перебуває у трудових чи службових відносинах; повноважень працівника згідно з його посадовою інструкцією, які передбачають реалізацію правоохоронної функції, зокрема вжиття визначених законом превентивних заходів і заходів примусу, а також передбачених кримінальним процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення заходів; законодавства про пенсійне забезпечення відповідної категорії працівника.
		У п. 41 вказаної постанови, зазначено, що на відміну від інших органів державної влади, які можуть також здійснювати правоохоронну функцію, для правоохоронних органів вона є основною.
		Відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
		Водночас Конституційний Суд України у рішенні № 10-рп/2012 від 18 квітня 2012 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 364 КК України (справа щодо застосування кваліфікуючої ознаки «працівник правоохоронного органу» до працівника державної виконавчої служби), здійснив тлумачення поняття «працівник правоохоронного органу» до працівника державної виконавчої служби і зазначив, що в аспекті порушеного в конституційному зверненні питання положення ч. 3 ст. 364 КК України, яким передбачено кримінальну відповідальність службової особи за зловживання владою або службовим становищем, а саме «дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу», слід розуміти так, що встановлена ним кваліфікуюча ознака «працівник правоохоронного органу» не поширюється на працівника органу державної виконавчої служби.
		Відповідно до вимог ст. 86 КПК України докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.
		За змістом ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист і шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень. 
		Тобто здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими. 
		У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 563/1118/16-к зазначено, що: "Згідно зі ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, у тому числі шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень. 
		Касаційний кримінальний суд Верховного Суду неодноразово зазначав, і вкотре в постанові від 13 червня 2024 року у справі № 754/478/21 (провадження № 51-7811км23), що критеріями допустимості доказів є належні суб`єкт, джерело, процесуальна форма, фіксація та належна процедура та вид способу формування доказової основи, що за відповідними процесуальними приводами суд перевіряє додержання передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання. При цьому в аспекті належного суб`єкта доказування необхідно розглядати наявність повноважень у слідчих і прокурорів, котрі здійснювали досудове розслідування та процесуальне керівництво.
		КПК встановлює критерії допустимості доказів, які в разі їх належного застосування є дієвим засобом втілення такої засади кримінального провадження, як законність, у контексті дотримання вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначені критерії підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 1 ст. 412 КПК. Суд зобов`язаний перевіряти законність, повноту і правильність порядку отримання доказів і відхиляти ті з них, які були одержані зі значними непоправними порушеннями встановленого порядку.
		Вирішення питання про допустимість доказів є прерогативою національних судів, а роль Європейського суду з прав людини полягає в оцінюванні загальної справедливості провадження, першочергово там, де на підставі доказів, здобутих із порушенням установленого в КПК порядку, особа визнана винуватою у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
		Дотична практика Європейського суду з прав людини, яка не виключає висновку про загальну справедливість кримінального провадження в разі обґрунтування винуватості засудженого на підставі окремих, недопустимих за правилами вітчизняного кримінального процесуального закону, доказів, не має спонукати суд до нівелювання встановленого в КПК порядку здійснення кримінального провадження уповноваженими особами та наслідків його недотримання як істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
		У частині 1 ст. 86 КПК встановлено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, що є процесуальною гарантією забезпечення конституційних прав, свобод та законних інтересів кожного учасника кримінального провадження, їх захисту від неправомірних дій і зловживання владою особами, які здійснюють кримінальне провадження, та ухвалення судом законного, обґрунтованого і справедливого рішення.
		У контексті приписів ст. 86 КПК збирання доказів неуповноваженою особою призводить до порушення прав і свобод людини і громадянина, вимог статей 19, 62 Конституції України, зокрема про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, і такий висновок спирається, зокрема, на мотиви, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011.
		Відповідно до ч. 1 ст. 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» юридичну позицію Конституційний Суд викладає, зокрема, у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення.
		Збирання слідчим доказів без належного процесуального підґрунтя є підставою до визнання отриманих доказів недопустимими. 
		Вказане порушення вимог КПК є істотним, отже не потребує від суду наведення мотивів щодо того, чи порушено ті чи інші права і свободи людини, передбачені Конвенцією та/або Конституцією України, адже порушення таких прав, і зокрема права на справедливий суд, зумовлено самим фактом недодержання порядку, встановленого КПК в цій частині.
		Отже, суд, вирішуючи питання про недопустимість доказів, здобутих неуповноваженим слідчим, не має підстав відшукувати і наводити додаткові мотиви, які спираються на обґрунтування певних аспектів застосування ст. 87 вказаного Кодексу.
		Таким чином, враховуючи, що слідчий ДБР при розслідуванні кримінального провадження № 62019150000000752 діяв поза межами наданих кримінальним процесуальним законом повноважень, відповідно до вимог ст. 87 КПК, зібрані в ході досудового слідства докази суд визнає недопустимими та такими, які не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
		Крім того, суд зазначає наступне. Як убачається з матеріалів справи, перший заступник прокурора Одеської області постановою від 27 листопада 2019 року (а.с. 174-175, том 4) визначив підслідність кримінального провадження за слідчим відділом ТУ ДБР, розташованому у м. Миколаєві.
		Необхідність проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні слідчим органом ДБР прокурор мотивував забезпеченням проведення належного та ефективного досудового розслідування. 
		Проте ч. 5 ст. 36 КПК України передбачено єдину можливість змінити орган, який здійснює досудове розслідування, а саме установлено право прокурора виключно внаслідок неефективного досудового розслідування доручити здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, у тому числі, у межах одного органу. Винятком із зазначеного правила були кримінальні провадження, підслідні НАБУ. Інших винятків ця норма не містить.
		Питання щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону через порушення правил підслідності було предметом розгляду Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду та викладено у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19 (провадження № 51-2917кмо20).
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 24 травня 2021 року зробила висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що встановлює належну процедуру реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України, і наслідків недотримання такої процедури в конкретному кримінальному провадженні: «Змістом ч. 5 ст. 36, статей 86, 87, 110, 214, 216 КПК визначається належна правова процедура реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, яка містить такі елементи: а) належний суб`єкт (Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники); б) оцінка досудового розслідування як неефективного; в) відображення такої оцінки у відповідному процесуальному рішенні - постанові; г) вмотивованість такої постанови.
		Обов`язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування.»
		Посилання прокурора в постанові від 27 листопада 2019 року про визначення підслідності забезпеченням проведення належного та ефективного досудового розслідування (а.с. 174-175, том 4), суперечать положенням ч. 5 ст. 36 КПК України. 
		Постанова прокурора від 27 листопада 2019 року не містить даних про неефективність досудового розслідування цього кримінального провадження, як було б приводом для визначення іншого або ж цього органу досудового розслідування, а також не містять обґрунтованого пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення про зміну підслідності.
		Тобто прокурор із порушенням визначених законом правил підслідності, передбачених ст. 216 КПК України, визначив підслідність кримінального правопорушення за слідчим відділом ТУ ДБР у Миколаївській області, у той час як указане кримінальне правопорушення відповідно до ч. 4 цієї статті підслідне слідчим органів Національної поліції. 
		У разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень. У такому випадку матиме місце недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК та порушення вимог статей 214, 216 КПК.
		Відповідно до вищевикладеного, постанову першого заступника прокурора Одеської області від 27 листопада 2019 року (а.с. 174-175, том 4), якою визначено підслідність кримінального провадження за слідчим відділом ТУ ДБР, розташованому у м. Миколаєві, внаслідок якої підслідність була порушена, суд визнає такою, що не відповідає вимогам законодавства і не була законною підставою для проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні.
		Як встановлено судом, 28.09.2019 слідчий ТУ ДБР у м. Миколаєві ОСОБА_26 о 13 годині 00 хвилин прийняв усну заяву ОСОБА_15 про вчинення злочину державним виконавцем ОСОБА_27 , який 26.09.2029 висловив їй вимогу передачі грошових коштів за зняття арешту з автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT, VIN кузова: НОМЕР_1 , виконавче провадження щодо якого перебувало у державного виконавця ОСОБА_28 , про що слідчим було складено протокол (а.с. 9-11, том 2).
		Оскільки заява про вчинення злочину за своєю правовою природою не є доказом у розумінні положень ст. 84 КПК, а виступає підставою для відповідного реагування органів досудового розслідування, внесення ними відомостей до ЄРДР по фактах, висвітлених у такій заяві, та здійснення їх кримінально-правової перевірки, суд не оцінює заяву, як доказ по справі.
		Суд також не оцінює як доказ по справі рапорт оперуповноваженого з ОВС 1 сектору 1 відділу ГВ БКОЗ ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.09.2019 (а.с. 16-17, том 2), оскільки відповідно до норм КПК України вказаний рапорт не може бути доказом винуватості ОСОБА_14 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення
		Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 62019150000000752 від 28.09.2019, реєстратор-начальник слідчого відділу, не зазначеного якого, ОСОБА_29 вніс відомості до ЄРДР з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення ч. 3 ст. 368 КК України.
		Як зазначив реєстратор, підставою для внесення відомостей до ЄРДР, слугували матеріали правоохоронних органів про вимагання неправомірної вигоди у сумі 500 доларів США посадовими особами державного органу з фізичної особи за вчинення в інтересах останньої дій з використанням свого службового становища (а.с. 4-5, том 2).
		Проте суд також не оцінює як доказ по справі витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 62019150000000752 від 28.09.2019.
		Витяг з ЄРДР не може бути доказом у справі, оскільки реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 Глави 2 Розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 69 від 17 липня 2012 року, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.
		Щодо письмових доказів винуватості та процесуальних документів, які надані суду стороною обвинувачення, суд також зазначає наступне. 
		28.09.2019 начальник Другого слідчого відділу ТУ ДБР, яке розташоване у м. Миколаєві ОСОБА_29 проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62019150000000752 від 28.09.2019 доручив ОСОБА_26 (а.с. 1, том 2).
		В цей же день ОСОБА_29 виніс постанову про створення слідчої групи (а.с. 2, том 2), проте доказів того, що ОСОБА_29 мав саме ці повноваження та займав посаду саме начальника Другого слідчого відділу, а ОСОБА_26 посаду слідчого, наприклад витяги з наказів про призначення, стороною обвинувачення не надано. 
		Прокурором надано суду постанову про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 62019150000000752 від 28.09.2019, в якій зазначено, що вона підписана заступником прокурора області ОСОБА_30 (а.с. 7-8, том 2), проте доказів, що ця особа, мала саме ці повноваження станом на 30.09.2019 суду не надано, що позбавляє суд перевірити, що вказана постанова підписана уповноваженою особою.
		Оскільки залучення особи до конфіденційного співробітництва не є слідчою або розшуковою дією, а однією із організаційних умов проведення слідчих або розшукових дій, постанову про залучення ОСОБА_15 від 02.10.2019 (а.с. 13-14, том 2), суд не оцінює в якості доказу винуватості ОСОБА_14 .
		Щодо копій документів, наданих стороною обвинувачення, а саме: витягу з сайту міністерства юстиції щодо ОСОБА_19 ; свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу реєстраційний номер НОМЕР_4 ; витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 26.09.2019, сформованого ОСОБА_31 ; витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 18.09.2019 на запит ОСОБА_19 ; витягу, сформованого засобами ІС «Електронний кабінет водія» відносно реєстрації автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT,VIN кузова: НОМЕР_1 , без дати та зазначення власника; інформації з Єдиного реєстру боржників від 26.09.2019 щодо ОСОБА_19 ; довіреності ОСОБА_19 - ОСОБА_15 від 20.09.2019, які засвідчено підписами свідка ОСОБА_15 , суд зазначає наступне. 
		Збирання доказів - це врегульована КПК України діяльність сторін кримінального провадження, потерпілих, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, яка полягає в пошуку, виявленні джерел фактичних даних, вилученні й отриманні необхідної інформації та її фіксації.
		Згідно ч. 1 ст. 93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України, свідок не є стороною кримінального провадження, відтак збирання доказів є повноваженням, невластивим його процесуальному статусу, на підставі чого суд визнає копії документів, які засвідчено підписами свідка ОСОБА_15 , а саме - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу реєстраційний номер НОМЕР_4 ; витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 26.09.2019, сформований ОСОБА_31 ; витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 18.09.2019 на запит ОСОБА_19 ; витяг, сформований засобами ІС «Електронний кабінет водія» відносно реєстрації автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT,VIN кузова: НОМЕР_1 , без дати та зазначення власника; інформацію з Єдиного реєстру боржників від 26.09.2019 щодо ОСОБА_19 - недопустимими доказами винуватості ОСОБА_14 .
		Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 99 КПК України, сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.
		Відповідь ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27(30).09.2019 (з виправленнями) № 65/4-7195 (а.с. 29, том 2) щодо виконання доручення слідчого від 28.09.2019 що ОСОБА_32 та ОСОБА_14 26.09.2019 у кабінеті наголосили ОСОБА_15 , що вирішення зняття арешту з майна ОСОБА_19 вирішиться у разі сплати їм неправомірної винагороди від 500 до 1 000 доларів США, спростовується показами в судовому засіданні ОСОБА_15 , яка показала, що вперше бачила ОСОБА_32 та ОСОБА_14 26.09.2019 та жодних вимог щодо неправомірної вигоди вони їй не висували.
		Протоколи від 16.10.2019 про вилучення, огляд та вручення грошових коштів (а.с. 30-43 том 2), суд визнає недопустимими доказами винуватості ОСОБА_14 оскільки вони зібрані на підставі постанови прокурора від 02.10.2019 про проведення контролю за вчиненням злочину (а.с. 38-39, том 3), який не мав повноважень прокурора у кримінальному провадженні № 62019150000000752 від 28.09.2019 згідно вимог чинного кримінального процесуального законодавства, що свідчить про здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) і визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
		Крім того, щодо протоколів від 16.10.2019 про вилучення, огляд та вручення грошових коштів (а.с. 30-43, том 2) суд зазначає наступне.
		З показів у судовому засіданні свідка ОСОБА_15 вбачається, що 2 700 доларів США для помітки їй передавали на 2 поверсі управління СБУ в кабінеті, були чоловіки, скільки їх було вона не знає, як і те, що вони робили з грошима.
		Проте в протоколах про вилучення, огляду та вручення грошових коштів зазначено, що місцем проведення слідчої дії був власний автомобіль співробітника ІНФОРМАЦІЯ_2, який знаходився коло будинку 43 а по улиці Троїцькій у м. Одесі, а понятими були дві жінки, що суперечить показам заявниці ОСОБА_15 та викликає обґрунтований сумнів у суду, як і те, що в автомобілі знаходився засіб, на якому було надруковано протоколи та засіб, на якому було роздруковано їх і ксерокс, на якому було виготовлено ксерокопії купюр.
		З огляду на технічні характеристики здійснити друкування, роздрукування та ксерокс купюр в автомобілі неможливо.
		При складанні протоколів вилучення, огляду та вручення грошових коштів оперативний співробітник не фіксував хід процесуальних дій. 
		Фіксування кримінального провадження має принциповий характер і покликане забезпечити як результативність проведених процесуальних дій, так і перевірку забезпечення при цьому прав і законних інтересів громадян. 
		Протокол слідчої дії є формою фіксування кримінального провадження та зі змісту ст. 104 КПК повинен послідовно відображати хід і результати проведення процесуальних дій.
		Згідно протоколів, вилучення грошових коштів тривало 4 хвилини, огляд грошових коштів - 6 хвилин, вручення коштів - 7 хвилин. Приведене свідчить про те, що слідча дія не фіксувалась, оскільки за такий короткий час, наприклад 4 хвилини, фізично неможливо встановити особи понятих, записати їх дані, встановити особу заявниці, встановити та записати її дані, перерахувати за записати покупюрно грошові кошти, виготовити їх копії, скласти протокол, надати додатки до протоколу та власне сам протокол на підпис всім учасникам процесуальної дії. 
		В протоколах вилучення, огляду та вручення грошових коштів текст частково надруковано, в т.ч. номінали та номера купюр, проте час початку та закінчення огляду, прізвища, адреси понятих, місце проведення слідчої дії написано кульковою ручкою. Приведене свідчить, що тексти протоколів надруковані до проведення вказаних процесуальних дій. 
		ОСОБА_15 приймала участь при проведенні всіх слідчих дій, що вказано в текстах протоколів. Проте в протоколах вилучення та огляду грошових коштів її підписи відсутні. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії.
		Відповідно до ч. 6 ст. 104 КПК України, якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності - понятих.
		У протоколах вилучення та огляду грошових коштів не вказано та підписами понятих не посвідчено, що ОСОБА_15 відмовились підписати протокол. Відсутність обов`язкового підпису на процесуальному документі робить його юридично нікчемним як документ та недопустимим як доказ. 
		За таких обставин протоколи вилучення, огляду та вручення грошових коштів від 16.10.2019 (а.с. 30-43 том 2) суд визнає недопустимими доказами.
		Постанови прокурора від 02.10.2019 про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту (а.с. 38-39, том 3) та про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів (а.с. 40-41, том 3), суд визнає такими, як винесені особою, яка не мала право на виконання функцій прокурора у кримінальному провадженні № 62019150000000752 від 28.09.2019, оскільки постанова заступника прокурора Одеської області про доручення досудового розслідування ДБР, її обґрунтування та вмотивування були предметом дослідження суду, який визнав постанову такою, що не відповідає вимогам чинного кримінального процесуального законодавства та незаконною.
		У разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень.
		За матеріалами кримінального провадження, дозвіл на проведення негласних слідчих дій щодо ОСОБА_14 було надано на підставі ухвали слідчого судді Миколаївського апеляційного суду від 02.10.2019 (а.с. 34-37, том 3).
		Підставою для постановлення ухвали слідчого судді Миколаївського апеляційного суду від 02.10.2019 було клопотання прокурора про проведення негласних слідчих дій щодо ОСОБА_14 (а.с. 26, том 3).
		Прокурор у клопотанні не мотивував підстави звернення до суду поза межами територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, чому слідчий суддя не надав належної правової оцінки.
		КПК не містить положення про те, що будь-яке процесуальне порушення, допущене при збиранні доказів, тягне за собою безумовне визнання доказів недопустимими (як протилежність за визначенням допустимим доказам). 
		Разом з тим передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (частина 1 статті 87 КПК).
		Оскільки дозвіл на проведення НСРД щодо ОСОБА_14 надано слідчим суддею, який не мав права надавати такий дозвіл, крім того НСРД проведено поза межами територіальної юрисдикції органу досудового розслідування особами, які не мали на це право, тобто недопустимість доказів, отриманих внаслідок НСРД має незворотні наслідки та обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході судового розгляду, суд визнає проведені негласні слідчі дії щодо ОСОБА_14 незаконними, а результати їх, викладені в протоколах НРСД (а.с. 3-21, том 3), з оптичними дисками (3 одиниці) - недопустимими доказами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України, такими, що отримані шляхом реалізації ТУ ДБР у м. Миколаєві своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, тобто з порушенням установленого законом порядку.
		Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд (постанови ККС ВС від 22.10.2021 у справі № 487/5684/19 та від 27.10.2021 у справі № 668/69/16-к). 
		ЄСПЛ також розглядає як один з елементів права на справедливий судовий розгляд питання щодо законності порядку отримання доказів у кримінальному провадженні та вирішує його в контексті справедливості судового розгляду, гарантованого статтею 6 Конвенції.
		Щодо висновку експерта № 277 від 25.10.2019 (а.с. 168-173, том 4), суд зазначає наступне. 
		Відповідно до ч. 5 ст. 101 КПК України висновок експерта, який являється похідним документом, не може ґрунтуватися на первинних доказах, які визнані судом недопустимими.
		Надані на дослідження грошові кошти, вилучено, оглянуто та передано ОСОБА_15 на підставі протоколів вилучення, огляду та вручення грошових коштів від 16.10.2019, визнано судом недопустимими доказами. 
		Відповідно висновок експерта № 277 від 11.11.2019 суд також визнає недопустимим доказом, як похідним від первинних доказів, визнаних судом недопустимими.
		Європейський суд з прав людини застосував у своїй практиці, зокрема в рішенні у справі «Балицький проти України», різновид доктрини «плодів отруєного дерева» - визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими. 
		Надаючи оцінку заяві ОСОБА_15 прокурору ОСОБА_7 від 28.09.2019 про згоду на конфіденційне співробітництво у кримінальному провадженню № 62019150000000752, відомості про яке внесено до ЄРДР 28.09.2019 начальником слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, суд зазначає наступне.
		Заступник прокурора Одеської області визначив групу прокурорів у кримінальному провадженню про яке внесено до ЄРДР 28.09.2019 постановою 30.09.2019.
		Станом на 28.09.2019 група прокурорів у вказаному кримінальному провадженні ще не була визначена. 
		Суд визнає недопустимим доказом винуватості ОСОБА_14 заяву ОСОБА_15 на конфіденційне співробітництво, виходячи з викладеного.
		Судом були безпосередньо досліджені протоколи за результатами НСРД від 14 листопада 2019 року з оптичними дисками (а.с. 3-21, том 3).
		Оцінюючи в порядку ст. 94 КПК України дані докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність вказаних аудіозаписів (аудіо фонограм) - з точки зору їх взаємозв`язку із протоколами, суд приходить до наступних висновків. 
		Стороною обвинувачення в судовому засіданні не надано суду доказів, що особи, які зафіксовані на вказаних аудіозаписах насправді є свідком ОСОБА_15 та обвинуваченим ОСОБА_14 . 
		Так, у протоколах про результати проведення НСРД, які було складено та підписано оперуповноваженим ОСОБА_33 зазначено про те, що зафіксовані телефонні розмови відбуваються між обвинуваченим ОСОБА_14 , який використовує мобільний термінал із абонентським номером НОМЕР_5 . При складанні даного протоколу співробітник СБУ категорично зазначає, що телефонні розмови, які зафіксовані у описовій частині протоколів від 14 листопада 2019 року відбуваються саме між обвинуваченим ОСОБА_14 та свідком ОСОБА_15 .
		При цьому, суду не надано доказів про те, що ОСОБА_34 має спеціальну освіту як експерт та володіє спеціальними знаннями, необхідними для проведення судових фоноскопічних експертиз та складання експертних висновків які ґрунтуються на спеціальних знаннях.
		Припущення оперативного працівника СБУ ОСОБА_35 про належність голосу обвинуваченому та свідку ОСОБА_15 не базується на спеціальних знаннях, оскільки фоноскопічна експертиза голосів зазначених осіб по справі на етапі досудового розслідування не проводилась. 
		В ході судового розгляду справи сторона обвинувачення також не заявляла клопотань про проведення такої експертизи.
		Таким чином суд позбавлений можливості, зробити висновок про те, що зазначений в протоколах голос, як голос ОСОБА_14 , належить саме йому а не будь-якій іншій особі.
		Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд, вона викладена в постанові від 22.08.2019 р. у справі № 712/8320/15?к.
		Верховний Суд погодився з висновками суду про відсутність достатніх і допустимих доказів, якими підтверджувалися б факти, що голос на аудіозаписах належить особі, у зв`язку з тим, що клопотань про призначення фоноскопічної експертизи заявлено не було.
		Зняття інформації з транспортних та телекомунікаційних мереж відбувалося з мобільного терміналу із абонентським номером НОМЕР_6 , на думку сторони обвинувачення цим терміналом користувався обвинувачений, це ж зазначено і в протоколах НСРД. Твердження сторони обвинувачення, що відповідно голос на аудіозапису (аудіо фонограмі) може належати тільки обвинуваченому, суд відхиляє, оскільки суду не надано доказів про належність мобільного терміналу із абонентським номером НОМЕР_5 саме обвинуваченому, тому таке посилання сторони обвинувачення є припущенням.
		В ході судового розгляду встановлено, що свідок ОСОБА_15 фіксувала зустріч з обвинуваченим та використовувала спеціальні пристрої правоохоронних органів, які за законом віднесено до державної таємниці.
		Проте в протоколах про результати НСРД відсутні відомості про надання ОСОБА_15 допуску до державної таємниці.
		Статтею 517 КПК України встановлено, що доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілому та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов`язків, передбачених цим Кодексом, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального провадження. Рішення про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором, судом.
		ОСОБА_15 не є потерпілою, тому в силу вимог ст. 517 КПК України, не мала права на доступ до спеціальних пристроїв правоохоронних органів, які їй надавались оперативними співробітниками СБУ, оскільки доступ до них за законом віднесено до державної таємниці.
		Відомості щодо комплексу або окремого оперативно-розшукового заходу, що здійснюється для пошуку і фіксації фактичних даних про вчинення особливо тяжких або тяжких злочинів; контррозвідувального чи розвідувального заходу та щодо комплексу або окремого оперативно-розшукового заходу, що здійснюється для пошуку і фіксації фактичних даних про вчинення інших злочинів, відповідно до наказу СБУ «Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю» за № 383 від 23.12.2020, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 14.01.2021 за N 52/35674, становлять державну таємницю. 
		Крім того, протоколи про результати проведення НСРД було складено з порушенням строків та вимог до його змісту, визначених ст. 252 КПК, внаслідок чого ці докази суд визнає недопустимими.
		Відповідно до ч.1 ст. 252 КПК України, фіксація ходу і результатів НСРД повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим КПК України. Згідно ч. 3 ст. 104 КПК України, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі, в т.ч. всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії. Протокол підписано начальником 1 відділу ГВ БКОЗ ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_36 , який, що вбачається з протоколу, не приймав участь у його складанні. Приведене доводить невідповідність зазначеного процесуального документу вимогам ст. 104 КПК України.
		Попри те, що кримінальний процесуальний закон не визначає критеріїв допустимості доказів у контексті реалізації приписів ст. 86 КПК, вони визначені в доктрині кримінального процесуального права: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела; одержання фактичних даних належним суб`єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних.
		На підставі викладеного суд визнає протоколи про результати НСРД недопустимими доказами.
		Оцінюючи надану стороною обвинувачення постанову про прийняття 16.05.2019 виконавчого провадження № НОМЕР_7 ОСОБА_14 суд визнає її такою, що не доводить його винуватість, виходячи з наступного.
		Згідно Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), основною інформаційною базою про здійснення виконавчого провадження є автоматизована система виконавчого провадження.
		Відомості про боржників вносяться до Єдиного реєстру боржників, що є складовою автоматизованої системи.
		Під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
		Паперова копія електронного документа з візуалізацією реквізитів підпису особи, що його підписала, долучається до обкладинки виконавчого провадження.
		Відповідно постанова про прийняття виконавчого провадження є лише частиною документів виконавчого провадження.
		Крім того, суду надано стороною захисту завірені належним чином відомості про повний рух виконавчого провадження № НОМЕР_7, за період з його відкриття 01.03.2019 об 11-21 год. та станом до 14.10.2019, відповідно до якого дійсно в період з 16.05.2019 з 17-35 год. по 16.05.2019 до 17-39 год. вказане виконавче провадження дійсно перебувало на виконанні у ОСОБА_14 , проте фактично 4 хвилини та майже за 4 місяці до звернення ОСОБА_15 з заявою про злочин.
		Станом на 16.10.2019, коли відповідно до обвинувального акту ОСОБА_15 передала грошові кошти, виконавче провадження знаходилось на виконанні судового виконавця ОСОБА_37 .
		Приведене доводить, що обвинувачений не міг особисто вчиняти жодних дій зі зняття арешту у виконавчому провадженні № НОМЕР_7. 
		Протокол від 16.10.2019 про затримання ОСОБА_14 , складений заступником начальника СВ СУ ТУ ДБР ОСОБА_24 ; клопотання слідчого, погоджене з прокурором, від 15.10.2019 про надання дозволу на проведення обшуків; ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.10.2019 про надання дозволу на проведення обшуків; журнал реєстрації вихідної кореспонденції; відповідь начальника ВПВР від 16.10.2019 № 09.1-6841 слідчому; постанова слідчого від 17.10.2019 про визнання речовими доказами; клопотання слідчого від 17.10.2019 про відсторонення ОСОБА_14 ; ухвала слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.10.2019 про задоволення клопотання слідчого строком на два місяця; клопотання слідчого від 17.10.2019 про обрання запобіжного заходу; ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.10.2019 про обрання запобіжного заходу; ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 19.10.2019 про арешт тимчасово вилученого майна; клопотання слідчого, погодженого прокурором від 17.10.2019 про арешт тимчасово вилученого майна; клопотання слідчого, погодженого прокурором від 17.10.2019 про арешт тимчасово вилученого майна; ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 19.10.2019 про арешт тимчасово вилученого майна під час обшуку; повідомлення міністру юстиції від 17.10.2019 за № 05.11/05.11/11826 про затримання ОСОБА_14 та повідомлення про підозру; вимога слідчого від 18.10.2019 УІАП ГУ НП в Миколаївській області про арешт ОСОБА_14 ; повідомлення слідчому від 21.10.2019 за № 372/39/1-2019 начальника ІТТ №1 ГУНП в Миколаївській області про звільнення ОСОБА_14 у зв`язку з внесенням застави, визначеної ухвалою суду; підтвердження ТУ ДСА України в Миколаївській області від 21.10.2019 за № 7/1-1608/19 про надходження залогових коштів на депозитний рахунок за ОСОБА_14 по ухвалі суду; запити слідчого до ГТУЮ в Одеській області від 22.10.2019 про надання копій документів; відповідь ГТУЮ в Одеській області від 22.10.2019 на запит слідчого; відповідь міністерства юстиції слідчому від 10.12.2019 про відмову у проведенні службового розслідування; лист слідчого від 21.10.2019 Голові Національного агентства України з питань виявлення та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів щодо розшуку активів ОСОБА_14 ; лист слідчого від 21.10.2019 начальнику Регіональної філії ОФ ДП «Сетам» про надання копій документів у виконавчому провадженні № НОМЕР_7 щодо боржника ОСОБА_19 ; відповідь слідчому ДП «Сетам» від 31.10.2019 про відмову про надання копій на підставі ч.2 ст. 159 КПК України; лист слідчого від 22.10.2019 Одеському облнаркодиспансеру чи знаходиться на наркологічному обліку ОСОБА_14 ; лист слідчого від 22.10.2019 КУ Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я чи знаходиться на обліку ОСОБА_14 та відповідь на нього; лист слідчого ГТУЮ в Одеській області від 25.10.2019 про рішення слідчого судді відсторонити ОСОБА_14 від посади та відповідь на нього; лист слідчого міністру юстиції від 25.10.2019 про рішення слідчого судді відсторонити ОСОБА_14 від посади; клопотання прокурора від 05.12.2019 про продовження строку відсторонення ОСОБА_14 від посади; ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.12.2019 про продовження строку відсторонення ОСОБА_14 від посади; лист слідчого від 18.12.2019 ГТУЮ в Одеській області про направлення ували суду про відсторонення ОСОБА_14 від посади; клопотання слідчого від 05.12.2019 про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_14 та ухвала слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва про його задоволення; відповідь ГТУЮ в Одеській області від 26.12.2019 про звільнення ОСОБА_14 23.12.2019 та копія наказу про його звільнення; доручення прокурора (без дати) слідчому повідомити ОСОБА_14 та ОСОБА_20 про тимчасове обмеження конституційних прав під час проведення НСРД; повідомлення від 17.01.2020 ОСОБА_14 та його захиснику від слідчого про проведення НСРД; повідомлення від 17.01.2020 ОСОБА_20 від слідчого про проведення НСРД; повідомлення слідчого від 17.01.2020 ОСОБА_14 та його захиснику про завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів кримінального провадження; протокол слідчого від 17.01.2020 про надання доступу до матеріалів досудового розслідування ОСОБА_14 та його захиснику, прямих належних доказів винуватості ОСОБА_14 не містять.
		Судом безпосередньо досліджено докази сторони захисту.
		Суд вважає, що відомості про рух виконавчого провадження № НОМЕР_7, які надані в т.ч. і стороною обвинувачення доводять факт того, що ОСОБА_14 не мав повноважень щодо зняття обтяження з автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT, VIN кузова: НОМЕР_1 .
		Щодо відповіді на адвокатський запит від 12.07.2021 Приморського районного суду м. Одеси, яким підтверджується участь ОСОБА_15 у іншому кримінальному провадженні за № 42018160000001097 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України в якості потерпілої, суд не погоджується з позицією сторони захисту, що даний факт свідчить про те, що ОСОБА_15 діяла не за власним бажанням, а під тиском органу розслідування та про наявність в діях посадових осіб правоохоронних органів ознак провокації щодо ОСОБА_14 . 
		Суд зазначає, що підбурювання з боку правоохоронних органів має місце тоді, коли працівники цих органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а схиляють особу до вчинення злочину, який без такого впливу не був би вчинений.
		Сторона захисту ґрунтує свій довід про провокацію на твердженні, що ОСОБА_15 діяла не за власним бажанням, а під тиском органу розслідування.
		Суд зазначає, що мотиви, з яких особа погоджується на конфіденційне співробітництво з органами правопорядку, самі по собі не мають значення для з`ясування питання, чи спонукали дії такої особи та/або органу розслідування, під контролем якого вона діяла, до вчинення злочину.
		Згідно із судовою сталою практикою (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду, ухвалені у провадженнях № 51-791км19, № 51-7096км18, № 51-6497км18, № 51-2010км19, № 51-2040км19, № 51-1968км19, № 51-2950км20, № 51-27км20, № 51-2025км20, № 51-420км19, № 51-6190км18, № 51-584км18, № 51-7086км18, № 51-8747км18) застосування особливих методів ведення слідства, зокрема агентурних методів, саме по собі не може порушувати права особи на справедливий суд. 
		Аналогічної позиції дотримується суд при оцінці відповіді на адвокатський запит від 07.05.2024 Приморського районного суду м. Одеси, який свідчить, що ОСОБА_19 є потерпілим у кримінальному провадженні № 42019160000000133 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України.
		Згідно з рекомендаціями Європейського суду з прав людини з метою перевірки дотримання права на справедливий судовий розгляд у випадку використання таємних агентів суд насамперед перевіряє, чи влаштовувались пастки (те, що зазвичай називається «матеріальним критерієм провокації»), і якщо так, то чи міг заявник у національному суді скористатися цим для свого захисту.
		Суд визначає пастку як ситуацію, коли задіяні агенти - працівники органів правопорядку або особи, що діють на їх прохання, - не обмежуються суто пасивними спостереженнями протиправної діяльності, а здійснюють на особу, за котрою стежать, певний вплив, провокуючи її скоїти правопорушення, яке би вона в іншому випадку не вчинила, з метою зафіксувати його, тобто отримати доказ і розпочати кримінальне переслідування (висновки ЄСПЛ у справі «Романаускас проти Литви»).
		Аби встановити, чи було розслідування «суто пасивним», суд вивчає мотиви, що виправдовували операцію проникнення, і поведінку державних органів, які її здійснювали. Зокрема, суд встановлює, чи були об`єктивні сумніви у тому, що заявника втягнули у злочинну діяльність або схилили скоїти кримінальне правопорушення.
		На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в справі № 295/1399/18.
		У судовому засіданні не встановлено факту підбурювання обвинуваченого до вчинення злочину, не наведено стороною захисту і доводів, які би свідчили про «активність» дій правоохоронних органів, спрямованих на схиляння обвинуваченого до вчинення ним кримінального правопорушення з метою притягнення його до кримінальної відповідальності. 
		Оцінюючи постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 23.10.2018 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_19 за надання підроблених документів для переміщення через кордон автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT,VIN кузова: НОМЕР_1 та постанову апеляційного суду Одеської області від 14.12.2018, які надані стороною захисту, суд зазначає, що ці судові рішення свідчать про відсутність права власності ОСОБА_19 на зазначений автомобіль та той факт, що ОСОБА_14 не міг вчинити на користь останнього будь яких дій.
		Наказ ГТУ юстиції в Одеській області № 1794-к від 23.12.2019 про звільнення ОСОБА_14 прямих належних доказів винуватості ОСОБА_14 не містить.
		Для кваліфікації дій ОСОБА_14 за ч. 3 ст. 368 КК України сторона обвинувачення має довести перед судом, що ОСОБА_14 мав повноваження щодо зняття обтяження з автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT, VIN кузова: НОМЕР_1 та саме використовуючи ці повноваження вимагав і отримав неправомірну вигоду або довести, що службове становище надавало йому можливості здійснити зняття обтяження з указаного автомобіля, використовуючи яке він вимагав та отримав неправомірну вигоду.
		Доказами, які сторона обвинувачення поклала в основу обвинувачення ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, є документи про рух виконавчого провадження НОМЕР_7, згідно якого на момент звернення ОСОБА_15 23 вересня 2019 року до управління юстиції з метою зняття арешту з автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT, VIN кузова: НОМЕР_1 на виконання прохання особи, прізвище, ім`я та по батькові якого свідок суду відмовилась назвати, виконавче провадження НОМЕР_7 не знаходилось на виконанні у обвинуваченого ОСОБА_14 .
		Як вбачається з руху даних виконавчого провадження НОМЕР_7, на час звернення ОСОБА_15 за зняттям арешту вказане провадження знаходилось на виконанні державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_38 .
		З 14 жовтня 2019 року та станом на день затримання обвинуваченого 16 жовтня 2019 року виконавче провадження НОМЕР_7 знаходилось на виконанні державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_37 .
		Отже, суд вважає встановленим, що до повноважень обвинуваченого як службової особи, в контексті фабули кримінального правопорушення, не входили повноваження щодо зняття обтяження з автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT, VIN кузова: НОМЕР_1 , оскільки у його провадженні не перебувало виконавче провадження НОМЕР_7.
		Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази сторони обвинувачення, суд встановив також, що автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, VIN кузов: НОМЕР_1 , згідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області (ТСЦ № 1441 МВС) від 27.12.2019 року за № 10293 зареєстрований з 31.01.2019 року за ОСОБА_39 , яка проживає у АДРЕСА_3 (а.с. 138-154, том 4). 
		Приведене свідчить про те, що автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, VIN кузов: НОМЕР_1 не належав ОСОБА_19 , від імені та в інтересах якого по довіреності діяла ОСОБА_15 .
		Відповідно обвинувачення відносно ОСОБА_14 , викладеного у обвинувальному акті, як одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення службовою особою в інтересах третьої особи, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, стороною обвинувачення перед судом належними і допустимими доказами не доведено.
		Додатково слід зазначити щодо кваліфікуючої ознаки складу кримінального правопорушення, а саме - вимагання. Так, вимаганням неправомірної вигоди є вимога щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів (згідно п. 5 примітки до ст. 354 КК України).
		Із законодавчого визначення та судової практики випливає, що така ознака, як вимагання неправомірної вигоди, може бути поставлена за провину за наявності трьох основних чинників: 1) ініціатором давання (одержання) неправомірної вигоди є службова особа; 2) пропозиція про давання (одержання) неправомірної вигоди має характер вимоги (примусу), що підкріплюється: або а) відкритою погрозою, або б) створенням таких умов, які переконують надавача неправомірної вигоди в наявності реальної небезпеки (прихована погроза) його правам та законним інтересам, що змушує його погодитися з вимогою; 3) дії, виконанням (невиконанням) яких погрожує вимагач, зумовлені його службовим становищем і, головне, мають протиправний характер та спрямовані на заподіяння шкоди правам та законним інтересам надавача неправомірної вигоди.
		Також необхідним є з`ясування, наскільки ці погрози для іншої особи були реальними й такими, що дійсно могли завдати шкоди її законним правам чи інтересам, або створення винною особою таких умов, за яких інша особа вимушена була пропонувати, обіцяти чи надати їй неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам для себе або своїх законних інтересів. Про це зазначив Касаційний кримінальний суд у постанові від 9 липня 2024 року по справі №464/233/22. 
		Зацікавленість особи у вчиненні щодо неї або ж на її користь певних незаконних дій не може вказувати на вимагання у неї неправомірної вигоди.
		Тобто кваліфікуюча ознака вимагання у службових кримінальних правопорушеннях насамперед характеризується тим, що надавач неправомірної вигоди розуміє, що надає її за незаконні рішення, дії чи бездіяльність. У протилежному ж випадку вимагання виключається.
		Зміст та характер дій, які полягають у вимаганні неправомірної вигоди, при кваліфікації дій особи за ч. 3 ст. 369 КК мають бути зазначені в обвинувальному акті.
		В обвинувальному акті не вказано, які саме дії ОСОБА_14 та їх характер свідчать про вимагання неправомірної вигоди у ОСОБА_15 . На 7 сторінці обвинувального акту зазначено, що під час особистого спілкування з ОСОБА_15 він висунув останній незаконну вимогу надання йому неправомірної вигоди.
		В ході судового розгляду стороною обвинувачення доказів дій обвинуваченого, які б свідчили про вимагання неправомірної вигоди у ОСОБА_15 суду не надано.
		Під час допиту заявниці остання не надала суду показів, які б свідчили про вимагання у неї неправомірної вигоди обвинуваченим.
		Суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено наявність в діях ОСОБА_14 зазначеної кваліфікуючої ознаки - вимагання.
		Проаналізувавши надані суду стороною обвинувачення письмові докази, суд дійшов висновку, що вони містять між собою, а також з показаннями заявниці ОСОБА_15 суттєві суперечності та не є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_14 у вчиненні інкримінованого правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті.
		Співставляючи викладені в обвинувальному акті, за версією обвинувачення, факти з встановленими в ході судового розгляду, суд дійшов наступного висновку.
		Покази свідків обвинувачення ОСОБА_17 , ОСОБА_18 недостатні для висновку про винуватість ОСОБА_14 , оскільки вказані свідки не були безпосередніми очевидцями події. 
		Покази заявниці ОСОБА_15 про вимагання у неї ОСОБА_14 неправомірної вигоди суд визнає такими, що суперечать фактичним обставинам справи та матеріалам кримінального провадження, наданим стороною обвинувачення суду.
		Аналізуючи показання ОСОБА_15 , які були нею надані безпосередньо суду, суд вважає необхідним їх оцінити у сукупності з відомостями, здобутими під час НС(Р)Д за її участю, та у сукупності з відомостями, які були нею повідомлені в усній заяві про притягнення ОСОБА_14 до кримінальної відповідальності від 28 вересня 2019 року (а.с. 9-11, том 2).
		Так в усній заяві про притягнення ОСОБА_14 до кримінальної відповідальності від 28 вересня 2019 року, прийнятій слідчим ДБР у м. Миколаєві ОСОБА_15 повідомила, що 26 вересня 2019 року, в ході спілкування в службовому кабінеті з державними виконавцями ОСОБА_32 та ОСОБА_14 , останній висловив їй незаконну вимогу, суму якої не вказав, про передачу йому коштів за зняття арешту з автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT, VIN кузов: НОМЕР_1 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_7, яке перебуває на виконанні у державного виконавця ОСОБА_38 . 
		Будучи допитаною в судовому засіданні ОСОБА_15 показала, що в 2019 році дізналась, що дійсно арешт накладено та звернулась до судового виконавця, який знаходився в одному кабінеті з ОСОБА_14 . Після розмови з яким вийшла в коридор де зустріла ОСОБА_14 , він запропонував допомогу та свідок зрозуміла, що за гроші. 
		Прокурору свідок показала, що перший раз при розмові з ОСОБА_32 ОСОБА_14 не було. При другій зустрічі ОСОБА_32 направив її до МРЕО, після цієї зустрічі вона познайомилась з ОСОБА_14 і він запропонував їй допомогу, на що вона була вимушена погодитись та звернулась до СБУ після цього. Під час першої зустрічі з ОСОБА_14 він про гроші нічого не говорив, про гроші він сказав на третій зустрічі. Приходила до них тричі, а на четверту зустріч прийшла вже з грошима, поклала гроші в коробку та вийшла, співпрацювала з СБУ, підписувала якісь документи. 
		Свідок не пам`ятає, чи вона ініціативно звернулась у коридорі до 
		ОСОБА_14 з проханням проконсультувати з приводу зняття арешту з авто ОСОБА_19 .. Заяву про злочин написала в СБУ. 2 700 доларів США для помітки отримала на 2 поверсі управління СБУ. Самостійно вирішила звернутись до СБУ з заявою про злочин. Де саме її допитували після подання заяви про злочин, та хто проводив допит, не пам`ятає, її допит відбувався у м. Одесі чи у м. Миколаєві також не пам`ятає. 
		Аналізуючи вищенаведені суперечності, суд враховує, що відомості про обставини, викладені в усній заяві про злочин містять першу згадку про ОСОБА_14 . Свідок повідомляє слідчому ДБР, що ОСОБА_14 вів мову про кошти за зняття арешту з автомобіля, проте не назвав суму. 
		Проте з показань ОСОБА_15 суду вбачається, що вона приходила до судових виконавців тричі, заяву про злочин подала до СБУ після першого звернення до виконавчої служби, лише під час другого звернення до виконавчої служби побачила ОСОБА_14 , втретє звернувшись до виконавців принесла кошти в сумі 2 700 доларів США, які поклала в коробку у кабінеті обвинуваченого. Суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_15 як суперечливі та такі, що не відповідають встановленим в ході судового розгляду фактичним обставинам справи.
		З наведених доказів у їх сукупності суд вважає встановленим, що 16.10.2019 ОСОБА_15 принесла до кабінету державних виконавців ОСОБА_32 та ОСОБА_14 грошові кошти в сумі 2 700 доларів США, які були вилучені згодом під час проведення обшуку. 
		Сам факт вилучення у кабінеті державних виконавців ОСОБА_32 та ОСОБА_14 , у коробці з паперами згаданих грошей, суд не визнає таким, що беззаперечно вказує на винуватість ОСОБА_14 у висунутому обвинуваченні.
		Сторони проти закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами не заперечували.
		Виходячи з оцінки наданих прокурором доказів винуватості ОСОБА_14 у їх сукупності, безпосередньо досліджених судом, так і доказів, наданих стороною захисту, суд не може винести рішення про винуватість ОСОБА_14 у вчиненні пред`явленого правопорушення, оскільки такі висновки суду не відповідатимуть фактичним обставинам кримінального провадження, що, відповідно до положень ст. 409 КПК України, є підставою для скасування постановленого у справі рішення, оскільки виправлення таких недоліків за допомогою засобів, якими наділений суд, не видається можливим.
		Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, п. 18 Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", всі сумніви відносно доведеності вини повинні тлумачитися на користь підсудного.
		Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Оскільки відсутні беззаперечні докази винуватості ОСОБА_14 і вичерпані можливості їх отримати, він має бути виправданим. 
		Ст. 22 КПК України передбачає змагальність сторін та свободу в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тому суд не має права давати органам досудового розслідування вказівки щодо поповнення доказової бази обвинувачення, приймати з власної ініціативи заходи щодо доведення винності обвинуваченого.
		Суд забезпечив принцип змагальності та свободи сторін кримінального провадження у поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		Оцінивши надані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, дотримуючись загальних засад кримінального судочинства, а саме: верховенства права, законності, рівності перед законом і судом, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд викладає свої висновки.
		Суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення ЄС у справі «Авшар проти Туреччини») та брати до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення ЄС у справі «Веренцов проти України» - п.86, «Яллох проти Німеччини»).
		Підсумовуючи вищенаведені докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено перед судом поза розумним сумнівом, що в діянні ОСОБА_14 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
		       Суд відхиляє доводи захисту про провокацію злочину, оскільки наведені твердження захисту не ґрунтуються на вимогах КПК.
		У відповідності до п. 23 Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29.06.90 № 5 всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
		Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких дано Верховною Радою, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду та практики Європейського суду з прав людини, ст.62 Конституції (презумпція невинуватості) та ст.6 конвенції.
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
		       Згідно з п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено відповідно до закону.
		       Сумнівний характер вчинення ОСОБА_14 інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який також знайшов свій вияв і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України», в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.
		       У справі «Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії» від 6 грудня 1988 року Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину, обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного).
		       Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Суд оцінює надані сторонами докази відповідно до ст. 94 цього кодексу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		       Аналізуючи всі докази, встановлені обставини в ході судового слідства, суд приходить до переконання про недоведеність в діях ОСОБА_14 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а саме у одержанні ним, як службовою особою, неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи, будь якої дії з використанням наданого їй службового становища, поєднаного з вимаганням неправомірної вигоди.
		Відтак, ОСОБА_14 , у відповідності п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, необхідно визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та виправдати.
		Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що відносно ОСОБА_14 з 21.10.2019 року діє запобіжний захід у вигляді застави, суд вважає, що після набрання цим вироком законної сили запобіжний захід у вигляді застави слід скасувати та повернути заставодавцю ОСОБА_40 або особі за дорученням, заставу у розмірі 250 875 (двісті п`ятдесят тисяч вісімсот сімдесят п`ять) гривень, яка згідно квитанції № 0.0.1498935951.1 від 19.10.2019 року була внесена за ОСОБА_14 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (а.с. 4-5, том 4). Повернення здійснити шляхом перерахунку коштів у розмірі 250 875 (двісті п`ятдесят тисяч вісімсот сімдесят п`ять) гривень на розрахунковий рахунок, який буде наданий заставодавцем або його представником або готівкою.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено. 
		Витрати за проведення експертизи № 277 від 25.10.2019 у сумі 1 256 ( одна тисяча двісті п`ятдесят шість) гривень 08 (вісім) копійок - віднести на рахунок держави.
		       Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.
		       Арешти, накладені ухвалами слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 19.10.2019 року (справа 487/7646/19, провадження 1-кс/487/8349/19 та 1-кс/487/8350/19), скасувати.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст.6, 19, 62 Конституції України, ст. ст.370, 373, 374 КПК України, суд,-
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та виправдати його у зв`язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.
		Обраний відносно ОСОБА_14 запобіжний захід у вигляді застави припиняє свою дію після набрання вироком суду законної сили.
		Після набрання вироком законної сили повернути заставодавцю ОСОБА_40 або особі за дорученням, заставу у розмірі 250 875 (двісті п`ятдесят тисяч вісімсот сімдесят п`ять) гривень, яка згідно квитанції № 0.0.1498935951.1 від 19.10.2019 року була внесена за ОСОБА_14 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області. Повернення здійснити шляхом перерахунку коштів у розмірі 250 875 (двісті п`ятдесят тисяч вісімсот сімдесят п`ять) гривень на розрахунковий рахунок, який буде наданий заставодавцем або його представником або готівкою.
		Арешти, накладені ухвалами слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 19.10.2019 року (справа 487/7646/19, провадження 1-кс/487/8349/19 та 1-кс/487/8350/19), скасувати.
		Речові докази, відповідно до постанови слідчого Другого СВ СУ ТУ ДБР ОСОБА_26 від 17.10.2019 року, які зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів Територіального управління, розташованого у місті Миколаєві (а.с. 112-114, том 2), а саме:
		- грошові кошти номіналом по 100 (сто) доларів США у кількості 27 (двадцяти семи) купюр з серійними номерами AB52385618I, FF83848083B, CA25114777A, HL22320695E, HK00086244D, FB70041114C, KL43490024C, KB16492698K, KL82535112B, KB24813788G, KB16492699K, CB36383942D, KB86909471F, HF77238952E, KB02743779I, HG38885566B, KF38391332C, KD04015940A, HL67873488G, BI00214460A, KB43940222J, AB26151633J, HL00913824G, DA02303563A, HF30558177E, BB67037447B, HJ14185159A, які були вилучені під час обшуку та поміщені до сейф-пакету №К0045424 - повернути власнику за належністю або уповноваженій ним особі; 
		- телефон ОСОБА_14 марки «іPhone 6S» сірого кольору та флеш накопичувачі «Silicon Power, 8GB» сірого кольору, «Trancend USB 2.0, 16 GB» темно синього кольору, «Trancend 4GB» темно зеленого кольору - повернути власнику за належністю або уповноваженій ним особі, а саме ОСОБА_14 ; 
		       - оригінали особової справи ОСОБА_41 №2751 в 1 томі та особової справи ОСОБА_42 №94 в 1 томі; матеріали виконавчого провадження НОМЕР_8 відносно ОСОБА_19 у прошитому та пронумерованому вигляді на 37 аркушах, яке вилучене в кабінеті ОСОБА_17 ; е-ключ 056013 чорного кольору; відеореєстратор марки «HIKVISION» model «DS-7732N1-E4/16P» з Serial №68505425; службове посвідчення ОСОБА_14 з серією ДО №0795 від 23.07.2019 року - повернути Південному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Одеса); 
		- грошові кошти номіналом по 100 доларів США у кількості 3 (трьох) купюр з серіями та номерами №AB90447659J; LG44125666E; KC39868648A, які вилучені під час обшуку в кабінеті ОСОБА_17 ; флеш накопичувачі марки «Apacer» чорного кольору та Е-ключ алмаз -1к сірого кольору - повернути власнику за належністю або уповноваженій ним особі, а саме ОСОБА_17 ; 
		- завірену копію заяви ОСОБА_42 про надання щорічної відпустки від 09.10.2019 на 1 арк.; завірену копію наказу №1960-в від 11.10.2019 про надання відпустки ОСОБА_43 на 1 арк.; прошитий і пронумерований в копіях витяг з журналу реєстрації наказів з кадрових питань (справа №04-69) за вересень 2019 року на 9 арк.; прошитий і пронумерований в копіях витяг з журналу реєстрації наказів з кадрових питань (справа №04-69) за період з 01 жовтня 2019 року до 16 жовтня 2019 року на 4 арк.; копію журналу вихідної кореспонденції на 6 арк. у прошитому та пронумерованому вигляді; посадові інструкції у двух екземплярах на 3 арк. кожна; посадову інструкцію головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області на 3 арк. - зберігати при матеріалах кримінального провадження.
		       Документально підтверджені процесуальні витрати у даному провадженні на суму 1 256 (одна тисяча двісті п`ятдесят шість) гривень 08 (вісім) копійок - віднести на рахунок держави.
		Вирок суду може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Малиновський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, його захиснику та прокурору. 
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...