Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/16464/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 17.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2025.
Дата набрання законної сили: 10.04.2025
Номер судового провадження: 61-13638ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		10 квітня 2025 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 756/16464/23 
		провадження № 61-13638св24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), 
		 
		розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргуОболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 березня 2024 року у складі судді Луценко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року          у складі колегії суддів Кулікової С. В., Музичко С. Г., Болотова Є. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Оболонський ВДВС у місті Києві), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь три проценти річних у розмірі 220 711,94 грн та інфляційні втрати у сумі 1 454 537,02 грн, нараховані за період із 11 грудня 2020 року до 17 березня 2023 року, а всього 1 675 248,96 грн. 
		 
		Свої вимоги  ОСОБА_1 мотивував тим, що 05 квітня 2017 року він придбав з електронних торгів квартиру АДРЕСА_1 за 3 418 207,80 грн, з яких 3 247 297,41 грн перерахував на депозитний рахунок Оболонського ВДВС у місті Києві, а 170 910,39 грн - на рахунок Державного підприємства «СЕТАМ» як гарантійний внесок та винагороду організатора торгів. 
		 
		28 квітня 2017 року на підставі свідоцтва про придбання майна з електронних торгів приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Куксова М. С. зареєструвала за позивачем право власності на зазначену квартиру. 
		 
		Позивач зазначав, що Київський апеляційний суд постановою від 10 грудня 2020 року у справі № 756/6374/17 визнав недійсними протокол та акт проведення електронних торгів; визнав недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з електронних торгів; скасував запис про проведену державну реєстрацію права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 . 
		 
		На підставі згаданого судового рішення державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Набок В. М. рішенням                          від 19 травня 2021 року скасував державну реєстрацію права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 . 
		 
		Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 31 січня 2022 року у справі № 756/15807/21 стягнув із Оболонського ВДВС у місті Києві на користь  ОСОБА_1 сплачені за придбане майно кошти в розмірі 3 247 297,41 грн шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень із рахунків Оболонського ВДВС у місті Києві, а у разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 
		 
		Відповідач не виконав у добровільному порядку рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 січня 2022 року у справі № 756/15807/21. Тільки після відкриття Головним управлінням державної казначейської служби України у місті Києві виконавчого провадження грошові кошти в розмірі 3 247 297,41 грн були стягнуті з Оболонського ВДВС у місті Києві примусово, а 17 та 18 березня 2023 року перераховані двома платежами на картковий рахунок позивача. 
		 
		Позивач вважав, що після набрання законної сили рішенням суду про визнання електронних торгів недійсними, а саме з 11 грудня 2020 року до 17 березня 2023 року, у відповідача як продавця майна виникло зобов`язання повернути позивачу як покупцю сплачені ним грошові кошти, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 26 березня 2024 року позов задовольнив. 
		 
		Стягнув із Оболонського ВДВС у місті Києві на користь ОСОБА_1 три проценти річних у розмірі 220 711,94 грн та інфляційні втрати у сумі 1 454 537,02 грн, а всього 1 675 248,96 грн. 
		 
		Вирішив питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що між відповідачем та позивачем виникло грошове зобов`язання із повернення сплаченої суми коштів за результатами придбання квартири на електронних торгах, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. 
		 
		При цьому суд вважав, що три проценти річних та інфляційні втрати підлягають стягненню за період з 11 грудня 2020 року до 17 березня 2023 року, оскільки зобов`язання відповідача з повернення коштів позивачу виникло після ухвалення Київським апеляційним судом постанови від 10 грудня 2020 року у справі № 756/6374/17 про визнання електронних торгів недійсними. 
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 04 вересня 2024 року апеляційну скаргу Оболонського ВДВС у місті Києвізалишив без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 березня 2024 року - без змін. 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних узв`язку з простроченням виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів за придбане майно за період з 11 грудня 2020 року до      17 березня 2023 року є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Відповідач не надав доказів на спростування розрахунків позивача, а також власних розрахунків сум трьох процентів річних та інфляційної складової. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У жовтні 2024 року Оболонський ВДВС у місті Києві подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточнень просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року. 
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України      (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду                    від 20 червня 2018 у справі № 916/1226/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 916/376/15, від 12 вересня 2018 року у справі № 916/223/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 913/356/15, від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16 і № 646/14523/15, від 05 травня 2020 року у справі № 200/7261/13 та у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/7261/13, від 19 березня      2021 року у справі № 910/17317/17, від 09 грудня 2021 року у справі № 280/1446/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). 
		 
		Уточнену касаційну скаргу заявник мотивував тим, що основним та єдиним нормативно-правовим актом, яким встановлено виконання рішення суду (включаючи повернення, стягнення коштів) державними органами, є Закон України 05 червня      2012 року№ 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI). 
		 
		Належним механізмом стягнення (повернення) із державного органу коштів є подання виконавчого документа разом із заявою до центрального органу виконавчої служби, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. 
		 
		Замість того, щоб подати рішення Оболонського районного суду міста Києва                   від 25 червня 2020 року у справі № 756/6374/17 або виконавчий лист до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, позивач (стягувач) обрав шлях подання позову для того, щоб суд остаточно зазначив у резолютивній частині свого рішення про стягнення із Оболонського ВДВС у місті Києві на користь позивача безпідставно отриманих коштів. У подальшому позивач отримав виконавчий лист, який подав до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів відповідно до Закону № 4901-VI. 
		 
		Таким чином, позивач затягнув строк виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року у справі № 756/6374/17. 
		 
		Період, з якого слід починати розраховувати прострочення, є дата набрання законної сили рішенням суду, на підставі якого видано виконавчий документ, тобто                               з 26 листопада 2022 року. 
		 
		Ні в Законі України «Про виконавче провадження», ні в інших нормативно-правових актах (інструкціях, наказах, положеннях тощо) не зазначено порядок добровільного виконання органами державної виконавчої служби рішення суду, окрім як стягнення відповідно до Закону № 4901-VI. 
		 
		Суди попередніх інстанцій не врахували безініціативність позивача (стягувача) та обрання ним іншого шляху повернення коштів за наслідками реституції. 
		 
		Спори, що виникають під час виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у порядку, встановленому Законом № 4901-VI, розглядаються у порядку адміністративного судочинства. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 19 листопада 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі, витребував її матеріали з Оболонського районного суду міста Києва та зупинив виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. 
		 
		04 грудня 2024 року справу № 756/16464/23 передано до Верховного Суду. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 10 грудня 2020 року у справі № 756/6374/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22 березня     2021 року, визнав недійсним протокол проведення електронних торгів від 05 квітня 2017 року № 247900, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Визнав недійсним акт про проведені електронні торги від 21 квітня 2017 року, складений головним державним виконавцем Оболонського ВДВС у місті Києві Поліщук В. В., яким засвідчено факт реалізації з електронних торгів квартири та факт внесення грошових коштів покупцем ОСОБА_1 . Визнав недійсним свідоцтво від 28 квітня 2017 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М. С., згідно з яким ОСОБА_1 є новим власником квартири АДРЕСА_1 . Скасував запис про право власності № 20212942, внесений приватним нотаріусом Куксовою М. С. 28 квітня 2017 року, згідно з яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 11-22, 44-51). 
		 
		Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 31 січня 2022 року у справі № 756/15807/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду          від 27 жовтня 2022 року, стягнув із Оболонського ВДВС у місті Києві на користь ОСОБА_2 сплачені за придбане майно кошти в розмірі 3 247 297,41 грн шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень із рахунків Оболонського ВДВС у місті Києві, а у разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (а. с. 23-43). 
		 
		Після відкриття Головним управлінням державної казначейської служби України у місті Києві виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 756/15807/21, виданого 28 грудня 2022 року Оболонським районним судом міста Києва на підставі рішення цього суду від 31 січня 2022 року, грошові кошти у розмірі 3 247 297,41 грн були стягнуті з Оболонського ВДВС у місті Києві примусово, а                  17 та 18 березня 2023 року перераховані двома платежами на картковий рахунок позивача (52-54). 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		 
		Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. 
		 
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). 
		 
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. 
		 
		Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». 
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі в редакції, чинній на час проведення електронних торгів), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 
		 
		У частині першій статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. 
		 
		Враховуючи правову природу процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, а також особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а отже, є правочином. 
		 
		Зазначений висновок узгоджується з нормами статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, згідно з якими публічні торги належать до договорів купівлі-продажу. 
		 
		Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною у судовому порядку з підстав недодержання у момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України). 
		 
		Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12, та Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18). 
		 
		Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:            1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. 
		 
		Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 
		 
		Отже, у разі ухвалення судового рішення про скасування (визнання недійсними) прилюдних торгів за позовом учасника таких торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами прилюдних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. 
		 
		За змістом частин першої і другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків (додатковий наслідок). 
		 
		Норми статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину. 
		 
		Сторонами договору купівлі-продажу є покупець та продавець (стаття 655 ЦК України). 
		 
		Покупцем за договором купівлі-продажу майна з прилюдних торгів є переможець торгів, який підписав протокол про їх результати та отримав затверджений державним виконавцем акт, а продавцем за таким договором може бути як спеціалізована організація, що проводила торги, так і виконавча служба, від імені якої могла виступати спеціалізована організація як організатор торгів. 
		 
		Вирішуючи питання про те, хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, необхідно керуватися умовами договору, що укладається між державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією, яка проводить прилюдні торги. 
		 
		У разі якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору є представником відділу державної виконавчої служби, то стороною такого договору, а відповідно і продавцем, є державна виконавча служба. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відповідно і продавцем, є спеціалізована організація. 
		 
		Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15 та у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 165/711/16-ц (провадження № 61-31591св18), від 21 червня 2023 року у справі № 464/6630/20 (провадження      № 61-11651св22). 
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що судове рішення про визнання прилюдних (електронних) торгів недійсними набрало законної сили 10 грудня                2020 року. З моменту набрання законної сили зазначеним судовим рішенням у відповідача як продавця виник обов`язок повернути грошові кошти, отримані від покупця. 
		 
		Однак відповідач не виконав зазначений обов`язок у добровільному порядку. Лише після відкриття Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 756/15807/21, виданого 28 грудня 2022 року Оболонським районним судом міста Києва на підставі рішення цього суду від 31 січня 2022 року, було здійснено стягнення коштів із відповідача. 
		 
		У межах вказаного провадження з Оболонського ВДВС у місті Києві на користь ОСОБА_2 було стягнуто грошові кошти у розмірі 3 247 297,41 грн, сплачені позивачем за придбане на торгах майно. Зазначену суму стягнуто з відповідача у примусовому порядку та перераховано на картковий рахунок позивача двома платежами 17 та 18 березня 2023 року. 
		 
		Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. 
		 
		Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 
		 
		Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. 
		 
		Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові(постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16 і № 646/14523/15, на які посилався заявник у касаційній скарзі). 
		 
		У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. 
		 
		Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц. 
		 
		У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі       № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України), а також від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, про те, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. 
		 
		Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. 
		 
		За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, у якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. 
		 
		Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20 (провадження № 61-3585св21) зазначено: «У разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та три проценти річних від простроченої суми (акцесорне зобов`язання (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня        2020 року у справі № 910/4590/19)). Оскільки набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів, а покупцем - переможець прилюдних торгів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17), відповідно, у разі визнання прилюдних торгів недійсними, настають наслідки недійсності правочину. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд керувався тим, що оскільки договір купівлі-продажу квартири, укладений за результатами електронних торгів, визнано недійсним, то позивачу підлягають поверненню сплачені ним грошові кошти. Разом із тим не підлягають задоволенню вимоги відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки між сторонами наявні деліктні, а не зобов`язальні правовідносини. Верховний Суд не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України, оскільки з набранням законної сили судовим рішенням про визнання торгів недійсними у відповідачів як продавців виник обов`язок повернути грошові кошти, отримані від покупця. Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період з дня наступного за днем проведення торгів до дня перерахування частини коштів, проте такі вимоги підлягають задоволенню частково, тільки за період з дня набрання чинності судовим рішення про визнання торгів недійсними і до дня звернення до суду з цим позовом». 
		 
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). 
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. 
		 
		Таким чином, установивши, що між відповідачем та позивачем у період з 11 грудня 2020 року до 17 березня 2023 року існувало невиконане грошове зобов`язання із повернення сплаченої суми коштів за результатами придбання квартири на електронних торгах, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для стягнення з державної виконавчої служби трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України. 
		 
		Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 464/6630/20 (провадження                       № 61-11651св22), від 11 серпня 2023 року у справі № 505/2614/17 (провадження             № 61-13097св22), від 15 листопада 2023 року у справі № 307/3192/19 (провадження № 61-5668св22). 
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що замість того, щоб подати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року у справі № 756/6374/17 або виданий на підставі цього рішення виконавчий лист до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, позивач (стягувач) обрав шлях подання позову для того, щоб суд остаточно зазначив у резолютивній частині свого рішення про стягнення із Оболонського ВДВС у місті Києві на користь позивача безпідставно отриманих коштів, не заслуговують на увагу, оскільки зазначеним судовим рішенням лише визнано недійсними електронні торги без застосування наслідків недійсності, тобто це судове рішення не підлягало примусовому виконанню (суд не зобов`язував покупця повернути придбане майно, а продавця - повернути отримані від покупця кошти). 
		 
		Недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. 
		 
		За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. 
		 
		З огляду на викладене не заслуговують також на увагу аргументи заявника щодо затягування позивачем строків виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року у справі № 756/6374/17. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що ні в Законі України «Про виконавче провадження», ні в інших нормативно-правових актах (інструкціях, наказах, положеннях тощо) не зазначено порядок добровільного виконання органами державної виконавчої служби рішення суду, окрім як стягнення відповідно до Закону № 4901-VI, є неспроможними, оскільки нарахування на суму боргу інфляційних втрат та трьох процентів річних відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) і № 646/14523/15 (провадження № 14-591цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3013/18 (провадження № 12-116гс19, пункт 6.42), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19, пункт 6.40), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21), від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21 (провадження № 12-44гс22, пункт 8.44)). 
		 
		Посилання заявника на те, що спори, що виникають під час виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у порядку, встановленому Законом № 4901-VI, розглядаються у порядку адміністративного судочинства, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження                 № 12-302гс18)). 
		 
		Оскільки касаційна скарга не містить інших доводів щодо неправомірного нарахування судом інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за невиконанням грошового зобов`язання, зокрема щодо неправильних розрахунків судами відповідних грошових сум, то колегія суддів не наводить мотивів на їх спростування. 
		 
		У свою чергу доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду                          від 20 червня 2018 року у справі № 916/1226/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 916/376/15, від 12 вересня 2018 року у справі № 916/223/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 913/356/15, від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16 і № 646/14523/15, від 05 травня 2020 року у справі № 200/7261/13 та у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/7261/13, від 19 березня      2021 року у справі № 910/17317/17, від 09 грудня 2021 року у справі № 280/1446/19(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав. 
		 
		Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. 
		 
		Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі. 
		 
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.         З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)). 
		 
		На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19). 
		 
		Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається у касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У контексті спірних правовідносин та з урахуванням встановлених обставин справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. 
		 
		Загалом доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень по суті спору, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) виклала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. 
		 
		Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»(«Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99). 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). 
		 
		Оскільки Верховний Суд ухвалою від 19 листопада 2024 року зупинив виконання оскаржуваних судових рішень, то необхідно поновити їх виконання. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року залишити без змін. 
		 
		Поновити виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 березня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:Є. В. Петров   А. І. Грушицький   І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...