Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/20145/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 16.04.2025. Зареєстровано: 17.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 18.04.2025.
Дата набрання законної сили: 16.04.2025
Номер судового провадження: 852/2653/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м У к р а ї н и
		 
		 
		16 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 160/20145/24
		Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		судді-доповідача: Шальєвої В.А.
		суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М., 
		розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року (суддя Маковська О.В.) в справі № 160/20145/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (далі - установа) про:
		визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за період з 31 липня 2023 року по 07 червня 2024 року у зв`язку несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане за час проходження служби речове майно у сумі 374 692,30 грн;
		стягнення середнього заробітку за період з 31 липня 2023 року по 07 червня 2024 року у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане за час проходження служби речове майно у сумі 374 692,30 грн.
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року позов задоволено частково.
		Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 31.07.2023 по 31.01.2024 у зв`язку несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане за час проходження служби речове майно у сумі 219 069,30 грн.
		Зобов`язано Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 31.07.2023 по 31.01.2024 у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане за час проходження служби речове майно у сумі 219 069,30 грн.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
		Зазначає, що грошове забезпечення, яке виплачується особам рядового і начальницького складу в разі звільнення зі служби, нараховано та виплачено ОСОБА_1 до дня звільнення зі служби разом із премією відповідно до Порядку №925/5.
		Будь-яких інших виплат, які мають бути виплачені особам рядового і начальницького складу в разі звільнення зі служби, постановою № 925 не передбачено. 
		Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року №578 «Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби», є одноразовою виплатою, не входить до складу грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДКВС України, що визначено в пункті 3 розділу І Порядку № 925.
		Така грошова компенсація може бути виплачена не раніше дати звільнення, у відповідача відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати грошову компенсацію в день звільнення разом із грошовим забезпеченням осіб рядового і начальницького складу, яке передбачено Порядком №925/5. 
		Порядком не обмежений строк звернення осіб із відповідною заявою до установи після звільнення, у зв`язку з чим і не встановлені строки виплати даної компенсації, що не суперечить чинному законодавству.
		Відповідно, невиплата ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування, не може вважатися непроведенням з позивачем повного розрахунку при звільненні.
		Зазначене додатково свідчить про те, що виплата даної грошової компенсації не може підпадати під дію та бути підставою для застосування ст. ст. 116, 117 КЗпП України.
		Оскільки грошова компенсація за неотримане речове майно при звільненні не є частиною щомісячного грошового забезпечення, фінансування на дану виплату не затверджено кошторисом на відповідний рік.
		Крім того, судом першої інстанції не враховано визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, за якими суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
		Також судом першої інстанції при самостійному обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку №100 не взято до уваги порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу в разі звільнення зі служби, що призвело до невірного розрахунку середньоденного розміру грошового забезпечення позивача 1197,10 грн, а в подальшому до невірної компенсації за період з 31 липня 2023 року по 31 січня 2024 року у сумі 219 069,30 грн. 
		Позивач у відзиві (додаткових поясненнях) просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
		Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що наказом виконуючого обов`язки начальника Криворізької установи виконання покарань (№ 3) № 227/ОС-23 від 26.07.2023 відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію звільнено зі служби в Держаній кримінально-виконавчій службі України (за власним бажанням) підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 31.07.2023. 
		Вислуга років на 31.07.2023 складає: у календарному обчисленні 25 років 01 місяць 23 дні; у пільговому обчисленні 34 роки 10 місяців 17 днів. 
		Виплатити премію за результатами оперативно - службової діяльності за липень 2023 року, у розмірі 233 %. 
		Вислуга років станом на 31.07.2023 для нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби складає: 25 років 01 місяць 23 дні. 
		Виплатити компенсацію за невикористані щорічні чергові відпустки всього 194 (1999 рік - 07 діб; 2000 рік - 30 діб; 2001 рік - 30 діб; 2007 рік - 13 діб; 2010 рік - 06 діб; 2017 рік - 19 діб; 2018 рік - 25 діб; 2019 рік - 33 доби; 2023 рік - 31 доба) доби. 
		Остаточний розрахунок грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 16110,81 грн здійснено 10.05.2024 та в сумі 6674,85 грн  07.06.2024.
		Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
		Суд першої інстанції вважав, що до 18.07.2022 (переддень набрання чинності Законом №2352) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, й до цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
		Проте, період з 19.07.2022 по 06.06.2024 (останній день непроведення остаточного розрахунку компенсації за речове майно перед днем її виплати) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
		При обчисленні розміру середнього заробітку суд першої інстанції врахував інформацію, що міститься у довідці про грошове забезпечення позивача, а саме розмір грошового забезпечення за червень-липень 2023 року, яка складала 73 021,01 грн, тому середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховано наступним чином: (30352,68 грн + 42668,33 грн) / 61 (кількість днів в червні та липні 2023 року) = 1197,10 грн. 
		Обраховуючи середній заробіток за період з 19.07.2022 (початок дії нової редакції закону) до 06.06.2024 (переддень остаточного розрахунку), суд першої інстанції не застосував принцип співмірності, проте обмежив період виплати шістьма місяцями та вважав, що позивач має право на компенсацію, яка не може перевищувати 6 місяців/183 дні, й належна сума становить 219 069,30 грн (1197,10 грн х 183 дні затримки).
		Суд першої інстанції, врахувавши, що стягненню підлягають суми, які нараховано, але не виплачено, а оскільки відповідачем не здійснювалось нарахування середнього заробітку, то належним способом захисту буде зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 31.07.2023 по 31.01.2024 у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане за час проходження служби речове майно у сумі 219 069,30?грн.
		Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)»).
		Наказом № 227/ОС-23 від 26 липня 2023 року ОСОБА_1 відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в Держаній кримінально-виконавчій службі України (за власним бажанням) з 31 липня 2023 року. 
		Відповідно до цього наказу позивачу мала бути виплачена премія за результатами оперативно - службової діяльності за липень 2023 року у розмірі 233%, одноразова грошова допомога, компенсація за невикористані щорічні чергові відпустки всього 194 (1999 рік - 07 діб; 2000 рік - 30 діб; 2001 рік - 30 діб; 2007 рік - 13 діб; 2010 рік - 06 діб; 2017 рік - 19 діб; 2018 рік - 25 діб; 2019 рік - 33 доби; 2023 рік - 31 доба) доби. 
		Установою виплачено позивачу грошова компенсація за неотримане речове майно наступним чином: в сумі 16110,81 грн - 10 травня 2024 року, в сумі 6674,85 грн - 07 червня 2024 року.
		Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року №2713-IV (далі  Закон №2713-IV).
		Частиною першою статті 14 Закону №2713-IV передбачено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
		Відповідно до частини другої статті 23 Закону№2713-IV умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати. 
		Згідно з частиною п`ятою статті 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5, яким передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
		При виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
		Пунктом 1 глави 22 розділу ІІ Порядку № 925/5 встановлено, що днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення.
		День звільнення вважається останнім днем служби.
		Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.
		Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578, пунктом 27 якого встановлено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
		Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
		Таким чином, нормативно-правовим актом, який регулює питання забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, чітко встановлений обов`язок адміністрації під час звільнення або видати належне особі, що звільняється зі служби, речове майно, або виплати грошову компенсацію.
		В цьому випадку установою виплачені позивачу грошова компенсація за неотримане речове майно наступним чином 10 травня 2024 року в сумі 16 110,81 грн та 07 червня 2024 року в сумі 6 674,85 грн  07 червня 2024 року, тоді як позивач звільнений 31 липня 2023 року.
		Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Оскільки положення спеціального законодавства не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні зі служби в органах державної кримінально-виконавчої служби України, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, суд визнає обґрунтованим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин окремих положень КЗпП (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, та правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 30 січня 2019 року в справі № 806/2164/16.
		Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством. 
		Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Враховуючи, що грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна має бути виплачена особі під час звільнення зі служби, невиплата такої компенсації під час звільнення компенсації обумовлює правильний висновок суду першої інстанції про доведеність факту проведення відповідачем з позивачем неповного розрахунку у день звільнення зі служби.
		Доводи відповідача про те, що діючим законодавством не встановлений строк звернення для отримання компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а пункт 27 Порядку № 578 вказує на те, що у позивача тільки з моменту звільнення виникає право на отримання такої компенсації, така компенсація не могла бути виплачена саме в день звільнення, є цілком безпідставними та є власним (відповідача) тлумачення пункту 27 Порядку № 578.
		За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Отже, доводи апелянта про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України (статей 116 та 117) є необґрунтованими.
		Отже, грошова компенсація за неотримане речове майно, на яку мав право позивач, відноситься до належних звільненому сум, тому повинна бути виплачена у день звільнення позивача із органів ДКВС. Факт не виплати такої суми в установлений строк є підставою для застосування наслідків, які передбачені статтею 117 КЗпП України.
		Судом першої інстанції правильно вказано, що спірні в цій справі правовідносини стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ).
		Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
		Частиною першою статті 117 КЗпП в редакції до 19 липня 2022 року установлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набув чинності 19 липня 2022 року, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
		«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
		Отже, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
		Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку,що на користь позивача має бути стягнуто середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців, тобто 183 дні.
		Стосовно питання правильності визначення судом першої інстанції розміру середньоденного грошового забезпечення суд зазначає таке.
		За інформацією, що міститься у довідці про грошове забезпечення позивача, грошове забезпечення позивача за червень-липень 2023 року складало 73 021,01 грн.
		Пунктами 2 та 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, (далі - Порядок №100) встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
		Пункт 8 Порядку №100 передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Відтак, судом першої інстанції правильно обраховано середньоденне грошове забезпечення на рівні 1197,10 грн (30352,68 грн + 42668,33 грн) / 61 (кількість днів в червні та липні 2023 року) = 1197,10 грн.
		Суд відхиляє доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції при самостійному обчислені середньої заробітної плати відповідно до Порядку №100 не взято до уваги порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу в разі звільнення зі служби, що призвело до невірного розрахунку середньоденного розміру грошового забезпечення позивача 1197,10 грн, а в подальшому до невірної компенсації за період з 31 липня 2023 року по 31 січня 2024 року у сумі 219 069,30 грн, із посиланням на додану до апеляційної скарги довідку (розрахунок середнього заробітку) від 14 січня 2025 року № 3/4-6, позаяк судом відмовлено у прийнятті цієї довідки як доказу, з огляду на те, що ця довідка не надавалась суду першої інстанції, апелянтом не обґрунтовано неможливість подання такої довідки до суду першої інстанції.
		Крім того, відповідачем суду першої інстанції не надавався власний розрахунок середньоденного заробітку. 
		Відтак, суд погоджує проведений судом першої інстанції розрахунок середньоденного грошового забезпечення, а також середнього грошового забезпечення, яке має бути виплачено позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні.
		При цьому суд також визнає правильним висновок суду першої інстанції, що при розрахунку середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року до 06 червня 2024 року (переддень остаточного розрахунку) не застосовується принцип співмірності, оскільки обмежується період виплати шістьма місяцями.
		Такий висновок відповідає правозастосуванню Верховного Суду, висловленому, зокрема, у постанові від 30 квітня 2024 року у справі №400/8493/23, яке полягає у тому, що належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
		З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
		Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
		Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року в справі № 160/20145/24 залишити без задоволення.
		Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року в справі № 160/20145/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 16 квітня 2025 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
		Повне судове рішення складено 16 квітня 2025 року.
		 
		 Суддя-доповідачВ.А. Шальєва 
		 
		 суддяВ.Є. Чередниченко 
		 
		 суддяС.М. Іванов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...