Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/6542/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про державну власність.
Надіслано судом: 17.04.2025. Зареєстровано: 18.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2025.

Номер судового провадження: 2/463/416/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 463/6542/18
		Провадження № 2/463/416/25
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		17 квітня 2025 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
		 
		головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
		з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,
		прокурора - Байтали Ю.В.,
		представника відповідача - Семиренка П.Я.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		позивач звернувся в суд з позовною заявою до відповідача та з урахуванням поданих уточнень, просить витребувати в ОСОБА_1 на користь Львівської міської територіальної громади в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею 124,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 718640846101.
		В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що територіальній громаді м.Винники в особі Винниківської міської ради, правонаступником якої є Львівська міська територіальна громада в особі Львівської міської ради, належали нежитлові приміщення, загальною площею 124,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які незаконно, у спосіб викупу, з порушенням порядку приватизації були відчужені на користь ОСОБА_2 . Проте, останній не мав права викупу, оскільки не був орендарем цих приміщень та міг набути їх у власність виключно в порядку аукціону. Крім того, 05.07.2005 року між КП «Управління ресурсів м.Винники» та Львівською централізованою бібліотечною системою для дорослих м.Львова на строк до 20.07.2024 року було укладено договір оренди нежитлових приміщень, загальною площею 175,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , а будівлі або їх окремі частини, де розміщується бібліотека, в силу вимог закону не можуть бути об`єктами малої приватизації. В подальшому, після набуття права власності, ОСОБА_2 на підставі договору дарування відчужив спірні приміщення на користь відповідача. Оскільки підстав для приватизації спірних приміщень не було, просить витребувати їх у примусовому порядку від відповідача, яка станом на даний час вважається їх власником.
		Відзиву на позовну заяву не надходило. Разом з тим, представник відповідача подав письмові пояснення щодо позову, в яких зазначає про те, що прокурором не доведено достатніх обґрунтувань існування порушень інтересів держави та наявності права на пред`явлення позову. Крім того, приміщення бібліотеки і спірні приміщення є різними. Окремо поданою заявою вказує про пред`явлення позову поза межами строку позовної давності. Просить у задоволенні позову відмовити, в тому числі з підстав пропуску строку позовної давності.
		Позовна заява поступила до суду 08.11.2018 року та була передана для розгляду судді Шереметі Г.І.
		Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 09.11.2018 року (суддя Шеремета Г.І.), прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.
		Одночасно з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - нежитлові приміщення, площею 124,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 09.11.2018 року, таку заяву задоволено.
		Підготовче провадження закрито 18.03.2019 року, після цього, за відповідною заявою позивача, ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 08.04.2019 року, провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 463/3730/18 за позовом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Винниківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності.
		В подальшому, на підставі розпорядження керівника апарату Личаківського районного суду м.Львова від 18.01.2021 року, у справі проведено повторний автоматизований розподіл і така передана для розгляду судді Грицку Р.Р.
		31 жовтня 2024 року Верховний Суд за результатами розгляду справи № 463/3730/18 прийняв постанову, якою залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову і у зв`язку з цим ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 27.11.2024 року, провадження у справі було поновлено, така була прийнята до розгляду і було призначено підготовче засідання.
		Враховуючи приєднання Винниківської міської ради до Львівської міської ради, ліквідацію Львівської місцевої прокуратури № 1 та утворення Галицької окружної прокуратури міста Львова з територіальною юрисдикцією, в тому числі м.Винники, до участі в справі в якості правонаступника Львівської місцевої прокуратури № 1 залучено Галицьку окружну прокуратуру міста Львова, а в якості правонаступника Винниківської міської ради - Львівську міську раду, про що без виходу до нарадчої кімнати постановлено відповідну ухвалу від 09.12.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання.
		З огляду на це, заявою від 19.12.2024 року, яка подана з дотриманням вимог статті 49 ЦПК України прокурор уточнив позовні вимоги шляхом витребування спірних приміщень на користь Львівської міської територіальної громади в особі Львівської міської ради.
		У зв`язку із смертю третьої особи ОСОБА_2 його виключено з числа треті осіб за клопотанням прокурора, про що без виходу до нарадчої кімнати постановлено відповідну ухвалу від 23.12.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання.
		Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.
		Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.
		Перед тим як розпочати розгляд справи по суті, суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.
		Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 13.01.2025 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.
		Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу вимог частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
		Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
		Прокурор Байтала Ю.В. під час виступу із вступним словом висловився про підтримання позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві. Просить позов задовольнити. В частині, що стосується пред`явлення позову поза межами строку позовної давності, прокурором наголошено, що такий не пропущено, оскільки обчислюється він з моменту відчуження спірних приміщень на користь відповідача, тобто з 27.06.2018 року.
		Представник позивача Львівської міської ради - Кулик А.Я. в судове засідання повторно не з`явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. При цьому, подав суду заяву про розгляд справи без його участі.
		Представник відповідача - адвокат Семиренко П.Я. під час виступу із вступним словом проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях та заяві про застосування строків позовної давності.
		Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
		Судом встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Винниківської міської ради № 213 від 20.07.2004 року, за територіальною громадою м.Винники в особі Винниківської міської ради оформлено право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 299,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).
		Відповідно до іншого рішення Виконавчого комітету Винниківської міської ради № 219 від 20.07.2004 року, Комунальному підприємству «Управління ресурсів м.Винники» доручено укласти з централізованою бібліотечною системою для дорослих м.Львова договір оренди нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 175,4 кв.м. для бібліотеки філії 34 терміном на 20 років (а.с.12).
		20 липня 2004 року цей договір було укладено і його копія долучена до матеріалів справи (а.с.13-15). В подальшому, а саме 05.07.2005 року сторони уклали аналогічний договір і його було нотаріально посвідчено. Його копія теж долучена до матеріалів справи (а.с.16-19). Пунктом 1 цього договору передбачено, що в оренду передаються приміщення, позначені на плані літерою «А-1», загальною площею 175,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
		Крім того, 21.05.2012 року між Винниківською міською радою та ТОВ «Гал-Дім» укладено договір оренди нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 124,1 кв.м., які позначені на плані цифрами І, ІІ, V, VI, VII (а.с.20-23).
		Відповідно до пунктів 1.2 та 2.1 цього договору, об`єкт оренди використовується для розміщення кафе-бару. Термін оренди - до 20.05.2015 року. Доказів про те, що цей договір продовжувався матеріали справи не містять.
		Незадовго до завершення строку оренди, а саме 10.03.2015 року між ТОВ «Гал-Дім» та ОСОБА_2 було укладено договір суборенди спірних приміщень, строк якого обмежується строком дії основного договору (а.с.24-26).
		Рішенням Винниківської міської ради № 1822 від 30.04.2015 року, визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету № 400 від 18.10.2011 року «Про присвоєння окремої поштової адреси нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 »; внесено зміни до рішення Винниківської міської ради № 319 від 24.11.2011 року та включено до переліку об`єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 124,1 кв.м., які позначені на плані цифрами І, ІІ, V, VI, VII, а також надано згоду на виготовлення документації на приватизацію спірних приміщень шляхом викупу ТОВ «Гал-Дім» (а.с.28).
		Цим же рішенням ТОВ «Гал-Дім» доручено подати на затвердження Винниківській міській раді звіт про оцінку майна.
		В подальшому, рішенням Винниківської міської ради № 1913 від 25.06.2015 року, на підставі розгляду заяви ОСОБА_2 затверджено звіт про оцінку майна на нежитлові приміщення та вирішено відчужити спірні приміщення на користь ОСОБА_2 , якому доручено укласти відповідний договір купівлі-продажу (а.с.29).
		Договір купівлі-продажу 41/100 частин нежитлового приміщення, а саме приміщень які позначені на плані цифрами І, ІІ, V, VI, VII, загальною площею 124,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , укладено 26.06.2015 року (а.с.31-33), а після цього, рішенням Виконавчого комітету Виниківської міської ради № 201 від 20.08.2015 року (а.с.30), ОСОБА_2 надано дозвіл на виділ частки (41/100) приміщень підвального поверху, які позначені на плані цифрами І, ІІ, V, VI, VII, загальною площею 124,1 кв.м. та присвоєно спірним приміщенням адресу - АДРЕСА_1 .
		В кінцевому, як це вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.34-39), на підставі договору дарування від 27.06.2018 року, спірні приміщення було відчужено на користь відповідача.
		Вважаючи, що приватизація спірних приміщень відбулась з порушенням вимог закону, прокурор діючи в інтересах держави звернувся до суду з цим позовом.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).
		У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).
		Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
		Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27.03.2025 року у справі № 554/9193/19, тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1 - 4 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 року у справі № 911/2169/20 зазначено, що:
		«прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
		Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
		У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Як уже зазначалось вище, у межах спірних правовідносин в суді на розгляді перебувала інша справа № 463/3730/18 за позовом прокурора про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення і Верховний Суд, враховуючи особливості правовідносин між сторонами та обставини вибуття з власності територіальної громади м.Винники приміщень, що позначені на плані цифрами І, ІІ, V, VI, VII, загальною площею 124,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , наголосив, що правомірним та ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, і для такого витребування оспорювання рішень уповноважених органів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		Отже, у справі яка розглядається спосіб захисту є правильним та залишається перевірити наявність підстав для витребування майна.
		У статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і надалі в редакції, чинній на момент відчуження спірних приміщень) зазначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
		Згідно з частиною третьою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
		За змістом статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.
		Частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
		Частинами п`ятою, восьмою цієї статті визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
		Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
		Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
		При цьому, стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.
		Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
		Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19.
		Частиною другою статті 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є в т.ч. територіальні громади, які за змістом частини першої статті 169 ЦК України діють на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
		Згідно статті 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Територіальна громада міста Винники, як власник спірного об`єкта нерухомості, делегувала Винниківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
		Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають і вимогам законодавства, і інтересам територіальної громади. За відсутності хоча б одного з критеріїв відсутні підстави робити висновок про належне вираження волі власника, спрямовану на передачу права власності стосовно спірного об`єкта нерухомості.
		Такі висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2019 року у справі № 761/38793/14-ц, предметом якої також було витребування нежитлових приміщень на користь територіальної громади за позовом прокурора.
		У справі яка розглядається спірні приміщення вибули з власності територіальної громади в порядку їх приватизації та врегульовувались чинним на той час Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
		Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Об`єктами малої приватизації є, серед іншого, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
		Приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (стаття 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»).
		Згідно зі статтями 13, 14 цього Закону, продаж об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну, а продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов`язання виконати умови конкурсу.
		Продаж об`єктів малої приватизації шляхом викупу має свої особливості.
		Так, згідно пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону, приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей:
		у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
		Тобто, право на приватизацію об`єктів малої приватизації шляхом викупу виникає виключно за таких умов, які мають бути в сукупності:
		покупцем є орендар;
		такий орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди;
		розмір поліпшення має бути не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду;
		ринкова вартість майна має бути визначена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
		Заборона приватизації об`єктів малої приватизації шляхом викупу особою, яка є відмінною від особи орендаря в першу чергу направлена на унеможливлення випадків приватизації об`єктів особами, які не можуть бути покупцями, адже згідно статті 5 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» покупцями об`єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна», тоді як статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного майна», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, визначено перелік осіб, які не можуть бути покупцями.
		У справі яка розглядається покупцем спірних приміщень був не орендар, а суборендар, хоча згідно з рішенням Винниківської міської ради № 1822 від 30.04.2015 року (а.с.28), дозвіл на виготовлення документів на викуп було надано саме орендарю, тобто ТОВ «Гал-Дім».
		Також, сам договір купівлі-продажу укладено 26.06.2015 року, тобто поза межами строку дії договору оренди, який завершився 20.05.2015 року, і хоча рішення Винниківської міської ради № 1822 від 30.04.2015 року містить вказівку про необхідність продовження Виконавчим комітетом Винниківської міської ради терміну дії договору оренди на 1 рік (пункт 3), ніщо не свідчить про те, що така вказівка була виконана, при тому, що такий договір зі сторони орендодавця укладався не Виконавчим комітетом Винниківської міської ради, а Винниківською міською радою.
		Зрештою відсутні докази про продовження дії договору суборенди; про надання Винниківською міською радою згоди на укладення (продовження) договору суборенди, як це передбачено п.4.3.3 договору оренди; і що саме суборендар здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду.
		Представник відповідача хоч і посилається у своїх поясненнях про повідомлення Винниківську міську раду про намір укласти договір суборенди, однак, відповідних доказів цих тверджень, і зокрема самого повідомлення та доказів його отримання Винниківською міською радою не подає, як і не подає та взагалі не згадує про відповідь Винниківської міської ради на це повідомлення, що в сукупності дає підстави суду визнати ці твердження голослівними.
		Отже, приватизація спірних приміщень шляхом їх викупу відбулась з порушенням вимог пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
		Більше того, за змістом частини третьої статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» не можуть бути об`єктами малої приватизації, серед іншого, будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, де розміщуються бібліотеки, книгарні та державні видавництва, заклади охорони здоров`я системи екстреної медичної допомоги.
		Як уже зазначалось вище, безпосередньо на момент здійснення приватизації спірних приміщень у будівлі розміщувалась Централізована бібліотечна система для дорослих м.Львова, філія бібліотеки 34, а відтак, окрім як порушень пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», приватизація спірних приміщень відбулась ще й з порушенням частини третьої статті 2 цього Закону.
		Таким чином, здійснення Винниківською міською радою права власності, зокрема, розпорядження майном не у спосіб та із порушенням процедури, передбаченої законом, не може оцінюватись як належне вираження волі територіальної громади.
		Окрім наведеного, в контексті з`ясування наявності чи відсутності волі у Винниківської міської ради на вибуття спірного майна з її володіння необхідно врахувати, що воля Ради була направлена на правомірне та законне відчуження майна. Відтак, відчуження із порушенням процедури приватизації не доводить наявності волі Винниківської міської ради, спрямованої на передачу володіння та права власності на спірне майно.
		Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
		Відповідач, як уже зазначалось вище, набула спірні приміщення на підставі договору дарування, тобто безвідплатно, що також є підставою для витребування у неї спірних приміщень.
		З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову.
		Цим також пояснюється наявність у прокурора повноважень на звернення до суду з цим позовом, оскільки незважаючи на порушення процедури приватизації та відчуження майна територіальної громади всупереч її волі, Винниківська міська рада протягом строку позовної давності не вживала жодних заходів для повернення майна, чим на думку суду допустила протиправну бездіяльність, яка дозволяла прокурору здійснювати представництво інтересів держави.
		Також не може залишитись поза увагою і той факт, що перед зверненням до суду, прокурор листом від 08.11.2018 року (а.с.40) повідомив Винниківську міську раду про свій намір подати цей позов.
		Отже, повноваження прокурора на пред`явлення цього позову підтверджені.
		Право на звернення до суду за захистом, закріплене статтею 4 ЦПК України, кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.
		На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року в справі № 362/44/17.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.
		Згідно частини восьмої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності.
		Вказана норма доповнена Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набрав чинності 09.04.2025 року.
		Оскільки в цій частині вказаний закон не має зворотної дії в часі, до спірних правовідносин слід застосовувати загальні правила початку перебігу позовної давності.
		За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
		У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
		Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.
		Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц.
		Отже, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
		У постанові від 20.06.2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
		Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17: «позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».
		У справі яка розглядається встановлено, що спірне приміщення вибуло з володіння територіальної громади 26.06.2015 року і саме з цього моменту, слід вважати, що Винниківська міська рада повинна була дізнатись про порушення свого права, тоді як з позовом про витребування цього приміщення прокурор звернувся 08.11.2018 року, тобто поза межами строку позовної давності.
		Жодних доказів про те, що прокурор дізнався про порушення права територіальної громади пізніше, суду не подано, а його твердження про обчислення позовної давності з моменту відчуження спірних приміщень відповідачу, тобто з 27.06.2018 року, є помилковим, оскільки це суперечить згаданим вище висновкам Верховного Суду.
		Відтак, підстав для висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності не має, що виключає можливість ухвалення рішення про захист порушеного права.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).
		Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 05.12.2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 07.08.2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134)).
		Суд погоджується з позовом в частині незаконності вибуття майна з володіння територіальної громади, але тим не менш незважаючи на визнання позовних вимог обґрунтованими, за відсутності поважних причин пропуску строку позовної давності, суд у задоволенні позову відмовляє саме у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
		У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати в силу вимог пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.
		 
		Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
		 
		у х в а л и в :
		 
		у задоволенні позову Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.
		 
		На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
		 
		Позивач:Галицька окружнапрокуратура містаЛьвова, місцезнаходження: 79005, м.Львів, вул.Ак.Богомольця,9, код ЄДРПОУ 02910031.
		 
		Позивач: Львівська міська рада, місцезнаходження: 79008, м.Львів, пл.Ринок,1, код ЄДРПОУ 04055896.
		 
		Відповідач:  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання:  АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
		 
		Повний текст судового рішення складено - 17 квітня 2025 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                    Грицко Р.Р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...