Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/19795/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 18.04.2025.
Дата набрання законної сили: 09.04.2025
Номер судового провадження: 61-10324ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		09 квітня 2025 року                                   
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 569/19795/22
		 
		провадження № 61-10324св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області,
		відповідачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Матвєєва Оксана Віталіївна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2024 року у складі судді Тимощука О. Я. та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2024 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У грудні 2022 року Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області (далі - Управління комунальною власністю) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвої О. В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що на балансі Управління комунальною власністю знаходяться нежитлові приміщення першого та другого поверхів загальною площею 98,4 кв м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно належить до комунальної власності Рівненської міської територіальної громади на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 31 серпня 2007 року серії НОМЕР_1 .
		 
		Позивач зазначав, що Управління комунальною власністю є органом місцевого самоврядування та виконавчим органом Рівненської міської ради, уповноваженим нею, зокрема, управляти комунальним майном відповідно до Положення про управління комунальною власністю, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 04 жовтня 2002 року № 108.
		 
		Відповідно до виписки з матеріалів інвентаризаційної справи від 12 квітня 2021 року                      № 37-ю територіальній громаді належать приміщення першого поверху: 1/2 № І та № ІІ площею 1,4 кв. м та 1,2 кв. м, № ІІІ площею 9,8 кв. м приміщення другого поверху № 10 площею 1,3 кв. м, № 11 площею 2,1 кв. м, № 13 площею 6,1 кв. м, № 14          площею 45,1 кв. м, № 15 площею 9,3 кв. м, № 16 площею 6,9 кв. м, № 17                          площею 15,2 кв. м. Всього загальна площа нерухомого майна становить 98,4 кв. м.
		 
		Вказувало, що під час обстеження та огляду комунального майна було встановлено, що приміщення другого поверху № 10 площею 1,3 кв. м та № 11 площею 2,1 кв. м відповідно до технічного паспорта від 25 квітня 2007 року, виготовленого Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» відгороджені та зайняті ОСОБА_1 та входять до складу площі квартири АДРЕСА_2 , площею 38,8 кв. м, яка належить їй на праві приватної власності. Ці ж приміщення відображені під № 1 та № 2 у технічному паспорті, виготовленому у червні 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненське БТІ» (далі - ТОВ «Рівненське БТІ»).
		 
		Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19 квітня                2021 року право власності ОСОБА_1 на спірні приміщення загальною                           площею 3,4 кв. м зареєстровані приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О. В. 26 вересня 2014 року, індексний номер 16086680. Підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу                                           від 26 вересня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О. В. за реєстровим № 2112.
		 
		Вважало, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстави набуття права власності на спірні нежитлові приміщення загальною площею 3,4 кв. м. За приватизацією комунального майна відповідачі не зверталися, будь-який правочин про перехід                у приватну власність з органом приватизації чи будь-яким іншим органом місцевого самоврядування не укладався. Рівненська міська рада, діючи у межах повноважень, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення про відчуження комунального майна не ухвалювала.
		 
		Посилалося на те, що укладення договору купівлі-продажу між відповідачами та реєстрація права власності за ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення                               є протиправним, оскільки вказане нерухоме майно належить до комунальної власності і таке рішення державного реєстратора порушило право Рівненської територіальної громади на володіння, користування та розпорядження вказаним приміщенням.
		 
		Вказувало, що оскільки спірне нерухоме майно з комунальної власності законним шляхом не вибувало, тому вчинення 26 вересня 2014 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О. В. державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення загальною                           площею 3,4 кв. м є незаконним.
		 
		Ураховуючи наведене, Управління комунальною власністюпросило суд: 
		- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 26 вересня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О. В. в частині продажу нежитлових приміщень загальною площею 3,4 кв. м (приміщення другого поверху № 10 площею 1,3 кв. м та № 11 площею 2,1 кв. м відповідно до технічного паспорта від 25 квітня 2007 року, виготовленого Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» та № 1                площею 2,1 кв. м, № 2 площею 1,3 кв. м відповідно до технічного паспорту                                на квартиру АДРЕСА_2 ;
		- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвої О. В. від 26 вересня 2014 року, індексний номер 16086680, про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 в частині реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення загальною площею 3,4 кв. м (приміщення другого поверху № 10 площею 1,3 кв. м та № 11 площею 2,1 кв. м відповідно до технічного паспорта від 25 квітня 2007 року, виготовленого Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»), за адресою:                   АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 18 червня                2024 року, позов Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області задоволено.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 26 вересня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О. В. в частині продажу нежитлових приміщень загальною площею 3,4 кв. м (приміщення другого поверху № 10 площею 1,3 кв. м та № 11 площею 2,1 кв. м відповідно до технічного паспорта від 25 квітня 2007 року, виготовленого Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» та № 1                площею 2,1 кв. м, № 2 площею 1,3 кв. м відповідно до технічного паспорту                                на квартиру АДРЕСА_2 .
		Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвої О. В. від 26 вересня 2014 року, індексний номер 16086680, про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 в частині реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення загальною площею 3,4 кв. м (приміщення другого поверху № 10 площею 1,3 кв. м та № 11 площею 2,1 кв. м відповідно до технічного паспорта від 25 квітня 2007 року, виготовленого Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»), за адресою:                   АДРЕСА_1 .
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що постановою Рівненського апеляційного суду             від 10 жовтня 2023 року скасовано рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2008 року у справі № 2-2223/2008 в частині визнання                                за ОСОБА_2 права власності на приміщення площею 3,4 кв. м як площі загального користування другого поверху у квартирі АДРЕСА_2 , а саме приміщення другого поверху площею 1,3 кв. м та                              площею 2,1 кв. м. Отже, у ОСОБА_2 , як продавця, були відсутні правові підстави для відчуження 3,4 кв. м спірної площі нежитлового приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 26 вересня 2014 року, а, отже, і набуття ОСОБА_1 , як покупцем, права власності на вказані приміщення.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що вони відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами                                   і не спростовують висновків суду першої інстанції.
		 
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що при оплатному відчуженні ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спірних 3,4 кв. м спірної площі нежитлового приміщення, він не був законним власником вказаного майна, оскільки вказане майно є власністю Рівненської міської територіальної громади, тому на підставі вимог статей 203, 215, 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) оспорюваний договір                купівлі-продажу від 26 вересня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О. В. є недійсним.
		 
		Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушеного права, апеляційний суд, зазначив, що оскільки у зв`язку із частковим скасуванням постановою Рівненського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2008 року у справі № 2-2223/2008 право власності Управління комунальною власністю на спірні нежитлові приміщення фактично повернуто, тому не має необхідності у витребуванні майна із чужого незаконного володіння. Суд вважав, що у даному випадку достатніми ефективними способами захисту порушеного права Управління комунальною власністю є визнання правочину недійсним та визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірні площі нежитлового приміщення за                       ОСОБА_1 .
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2024 року, постанову Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У липні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                           у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                                          від 01 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження                              у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2025 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про задоволення позову Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області.
		 
		Посилається на те, що придбаваючи майно у ОСОБА_2 , станом на час укладення договору купівлі-продажу, вона не знала і не могла знати про обставини, які призвели до недійсності правочину, отже, є добросовісним набувачем спірного майна. Вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права                 у спірних правовідносинах є витребування майна із чужого незаконного володіння. При цьому витребування у неї спірного майна призведе до порушення                                     статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки в такому випадку на неї буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. 
		 
		Вказує, що у порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод була безпідставно позбавлена права власності на майно, а саме частину приміщень площею 3,4 кв. м квартири, де вона проживає разом з неповнолітньою дитиною. Крім того, позбавлення цих приміщень знизили функціональне призначення житла до неможливості у подальшому ним користуватися за призначенням, оскільки вказані приміщення є коридором та вбиральнею, облаштування яких в іншому місці технічно неможливо.
		 
		Вважає, що суди не застосували позовну давність, зокрема, не урахували те, що про порушення свого права Управління комунальною власністю повинно було дізнатися і було обізнано з моменту вибуття із власності спірного майна, тобто з моменту ухвалення рішення Рівненським міським судом Рівненської області від 26 травня 2008 року у справі № 2-2223/2008, яким визнано право власності на майно за попереднім власником  ОСОБА_2 .
		 
		Зазначає, що позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку Управління комунальною власністю визначило співвідповідачем, оскільки належним відповідачем за такою вимогою є особа, право на майно якої оспорюється. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16,                                          від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 21 листопада 2019 року                        у справі № 918/820/2018, від 02 серпня 2023 року у справі № 688/4167/16-ц,                       що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області є органом місцевого самоврядування та виконавчим органом Рівненської міської ради, уповноваженим нею, зокрема, управляти комунальним майном відповідно до Положення про управління комунальною власністю, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 04 жовтня 2002 року                               № 108 ( а. с. 20-25).
		 
		На балансі Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області знаходяться нежитлові приміщення першого та другого поверхів загальною площею 98,4 кв м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно належить до комунальної власності Рівненської міської територіальної громади на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 31 серпня 2007 року серії НОМЕР_1 (а. с. 5).
		 
		Згідно з випискою з матеріалів інвентаризаційної справи від 12 квітня 2021 року                      № 37-ю територіальній громаді належать приміщення першого поверху: 1/2 № І та № ІІ площею 1,4 кв. м та 1,2 кв. м, № ІІІ площею 9,8 кв. м приміщення другого поверху № 10 площею 1,3 кв. м, № 11 площею 2,1 кв. м, № 13 площею 6,1 кв. м, № 14          площею 45,1 кв. м, № 15 площею 9,3 кв. м, № 16 площею 6,9 кв. м, № 17                          площею 15,2 кв. м. Всього загальна площа нерухомого майна становить 98,4 кв. м (а. с. 6).
		 
		Під час обстеження та огляду комунального майна згідно з актом від 25 жовтня  2021 року № 760 працівниками Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області було встановлено, що приміщення другого поверху № 10 площею 1,3 кв. м та № 11 площею 2,1 кв. м відповідно до технічного паспорта від 25 квітня 2007 року, виготовленого Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» відгороджені та зайняті ОСОБА_1 і входять до складу площі квартири АДРЕСА_2 , площею 38,8 кв. м, яка належить їй на праві приватної власності. Ці ж приміщення відображені під № 1 та № 2 у технічному паспорті, виготовленому у червні 2014 року ТОВ «Рівненське БТІ» (а. с. 13-16).
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19 квітня 2021 року № 253274454 право власності ОСОБА_1 на спірні приміщення загальною площею 3,4 кв. м зареєстровані приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О. В. 26 вересня 2014 року, індексний номер 16086680. Право власності на вказане майно зареєстроване за  ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 вересня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О. В. за реєстровим № 2112 (а. с. 7).
		 
		26 вересня 2014 року між  ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О. В. за реєстровим № 2112, відповідно до умов якого продавець продав тапередав покупцю, а покупець купила та прийняла від продавця однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 38,8 кв. м, житловою площею 15,1 кв. м (а. с. 45).
		 
		Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу квартиривід 26 вересня 2014 року квартира належить продавцю на праві особистої приватної власності на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2008 року                    у справі № 2-2223/2008 (а. с. 47).
		 
		Державна реєстрація прав та їх обтяжень здійснена приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О. В. 26 вересня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 16086680, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 вересня 2014 року № 27356215 (а. с. 46).
		 
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2008 року                у справі № 2-2223/2008 позов  ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності задоволено.
		Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на квартиру  АДРЕСА_2 , загальною площею 38,8 кв. м, з яких житлова площа становить 15,1 кв. м, допоміжна - 23 кв. м (а. с. 48-49).
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року у справі                          № 2-2223/2008 апеляційну скаргу Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області задоволено частково.
		Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2008 року                      в частині визнання за ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , права власності на приміщення площею 3,4 кв. м, позначених у технічному паспорті від 10 жовтня 2000 року, виготовленому Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації», як площі загального користування другого поверху у квартирі  АДРЕСА_2 , а саме приміщення другого поверху № 10 площею 1,3 кв. м та № 11 площею 2,1 кв. м відповідно до технічного паспорта від 25 квітня 2007 року, виготовленого Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації», та № 1                         площею 2,1 кв. м, № 2 площею 1,3 кв. м відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (а. с. 93-95).
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                   статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                   з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                     і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій  не відповідають.
		 
		Щодо обрання правомірного та ефективного способу захисту порушеного права
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). 
		 
		За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу                   (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Звертаючись до суду, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області вказувало, що укладення договору купівлі-продажу між відповідачами та реєстрація права власності за ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення порушує право Рівненської територіальної громади на володіння, користування та розпорядження нежитловим приміщенням, оскільки спірне нерухоме майно з комунальної власності законним шляхом не вибувало. Тому вважало, що належне Рівненській територіальній громаді право підлягає захисту шляхом визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності.
		 
		Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
		 
		За приписами частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		 
		Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (частини перша,             друга статті 325 ЦК України).
		 
		Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		 
		Відповідно до статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що                            є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада                    та утворені нею органи місцевого самоврядування.
		 
		Частиною першою та другою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином                    є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		 
		За змістом частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою                              статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві),                      а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 656 ЦК України предметом договору                   купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
		 
		Задовольняючи позов Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що у ОСОБА_2 , як продавця, були відсутні правові підстави для відчуження 3,4 кв. м спірної площі нежитлового приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 26 вересня                   2014 року, а, отже, і набуття ОСОБА_1 , як покупцем, права власності на вказані приміщення.
		 
		Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушеного права, апеляційний суд, зазначив, що оскільки у зв`язку із частковим скасуванням постановою Рівненського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2008 року у справі № 2-2223/2008 право власності Управління комунальною власністю на спірні нежитлові приміщення фактично повернуто, тому необхідності не має необхідності у витребуванні майна із чужого незаконного володіння.
		 
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі                    № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі                       № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі                             № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) зроблено висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		 
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див.: пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі                                № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		 
		Отже, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі                 № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), на яку посилається заявник                                     у касаційній скарзі, зроблено висновки про те, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі                                       статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.                          У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		 
		Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19) та постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 15 травня 2019 року             у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року         у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 01 грудня                                     2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Отже, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається, оскільки не є ефективним способом захисту права власника. Такі висновки узгоджуються також з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 23 листопада 2021 року                             у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
		 
		Також у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження                  № 14-212цс21) за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,                             є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
		 
		Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо обрання позивачем належного та ефективного способу захисту порушеного права і, відповідно, необхідності оскарження договору купівлі-продажу квартири, до складу площі якої входить спірне нежитлове приміщення загальною площею 3,4 кв. м, укладеного між відповідачами.
		 
		Висновки судів попередніх інстанцій суперечать усталеній судовій практиці Верховного Суду, згідно із якою якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, тоді правомірним та ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, й для такого витребування оспорювання рішень уповноважених органів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є правомірним та ефективним способом захисту права власника.
		 
		Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
		 
		Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду:                       від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20),                    від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20),                  від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
		 
		Щодо позовних вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса
		 
		Позовна вимога про визнання протиправним та скасування державної реєстрації права власності на спірну площу нежитлового приміщення не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначив співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. 
		 
		Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах                                 від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19).
		 
		Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
		 
		У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Матвєєва О. В. є неналежним відповідачем у цій справі.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської областісуди вищевказаного не врахували. За таких обставин, Верховний Суд вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги у цій частині Верховний Суд вважає обґрунтованими.
		 
		Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на те, що при вирішенні спору суди не застосували строк позовної давності, колегія суддів відхиляє.
		 
		За правилом статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		 
		Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		 
		У частині першій статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.
		 
		Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність (частина друга статті 268 ЦК України).
		 
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
		 
		Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду             від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18),                    від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18),               від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18),              № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18) та № 522/2110/15-ц (провадження             № 14-247цс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження              № 14-194цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження                              № 14-270цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження                       № 14-396цс19).
		 
		Скасовуючи судові рішення Верховний Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області по суті у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення                          у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Оскільки у справі немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, які перешкоджають розгляду справи по суті, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої                      й апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених                 у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Тому судові витрати, які сплатила ОСОБА_1 за розгляд справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 5 954,40 грн та 7 939,20 грн, відповідно, що разом становить 13 893,60 грн, підлягають стягненню з Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд               у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		 
		Відмовити Управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області у задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвої Оксани Віталіївни про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення.
		 
		Стягнути з Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області (код ЄДРПОУ 26259563) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 13 893 (тринадцять тисяч вісімсот дев`яносто три) гривні 60 копійок.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   І. Ю. Гулейков   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...