Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/7364/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 18.04.2025.
Дата набрання законної сили: 16.04.2025
Номер судового провадження: 61-17580ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 756/7364/24
		 
		провадження № 61-17580св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа- ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1  на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року у складі судді Шролик І. С. та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 рокуу складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., 
		ВСТАНОВИВ:
		1.    Описова частина 
		Короткий зміст заявлених вимог 
		У червні 2024 року  ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання особи безвісно відсутньою, заінтересована особа -ОСОБА_2 .
		Заява мотивована тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його сином. 
		З кінця лютого 2022 року він нічого не знає про місце знаходження/перебування дитини, яка останнім часом проживала разом з матір`ю -його колишньою дружиною ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Вказував, що останні йому відомі телефонні номери не відповідають, листи повертаються, сусіди нічого не можуть пояснити, близьким родичам, спільним знайомим та друзям нічого невідомо. У нього є припущення, що син -       ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю або її родичами виїхав за межі території України. 
		Він як батько зобов`язаний піклуватися про дитину, дбати про її розвиток, навчання тощо, а відсутність даних про місце проживання дитини унеможливлює це. 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісно відсутнім.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1  про визнання безвісно відсутнім малолітнього ОСОБА_3 , законний представник малолітнього  ОСОБА_2 , відмовлено
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання особи безвісно відсутньою, суд першої інстанції виходив із того, що    будь-яких доказів правової зацікавленості у ОСОБА_1 у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою судом не встановлено. Посилання заявника на реалізацію його права, як батька, на участь у вихованні дитини не можна визнати обґрунтованою та достатньою підставою для задоволення заяви. Судом з`ясовано, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір`ю - ОСОБА_2 за межами території України. Судом з`ясовані відомості про дійсне перебування особи, щодо якої порушене питання про визнання безвісті відсутньою. Разом з тим, судом не вказано їхнє місце проживання. 
		Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду. 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року скасовано. Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання особи безвісно відсутньою, заінтересована особа -ОСОБА_2 , закрито. 
		Скасовуючи рішення районного суду та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд зазначив, що відповідно до статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою. Проте, ані заява ОСОБА_1 про визнання особи безвісно відсутньою, ані його апеляційна скарга на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року зазначеної інформації не містять.
		Судом першої інстанції встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір`ю - ОСОБА_2 за межами території України, тобто з`ясовані відомості про дійсне перебування особи, щодо якої порушене питання про визнання безвісті відсутньою.
		Таким чином, у зв`язку з відсутністю у заяві ОСОБА_1 мети, необхідної для визнання фізичної особи безвісно відсутньою, апеляційний суд дійшов висновку, що провадження у справі не підлягало відкриттю, а тому існують підстави для закриття провадження у цій справі, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про розгляд заяви по суті і ухвалив рішення про відмову у задоволенні заяви про визнання особи безвісно відсутньою.
		Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду щодо підстав визнання особи безвісно відсутньою. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його заяву задовольнити. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2025 року справу за заявою ОСОБА_1 про визнання особи безвісно відсутньою, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за касаційною скаргою ОСОБА_1  на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 рокупризначено до судового розгляду. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що надані ОСОБА_2  фотографічні знімки, де зображена неповнолітня особа, не є належними та допустимими доказами. Самі по собі фотографічні знімки без з`ясування обставин, за яких вини були зроблені, де, коли, ким і з якою метою, не можуть мати доказової сили, що підтверджується відповідними правовими висновками Верховного Суду. 
		Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що у його заяві відсутня вказівка про мету, за для якої необхідно визнати фізичну особу безвісно відсутньою. Апеляційний суд не врахував, що ним у заяві зазначено, що заява подається щодо його сина і він, як батько, за законодавством України (стаття 150 СК України) зобов`язаний піклуватися про дитину, дбати про її розвиток, моральний стан, навчання, дозвілля, відпочинок, харчування тощо. За самим фактом батьківства він є законним представником свого сина, реалізуючи від його імені та в його інтересах необмежене коло прав та обов`язків, як таких, що вже існують, так і тих, які можуть виникнути в майбутньому і які наразі не сформувалися (поки не є актуальними), починаючи від реалізації прав на освіту і закінчуючи правами на отримання компенсацій, виплат, дотацій, субсидій тощо. Крім того, між ним та сином існують аліментні зобов`язання, де також має значення доля, статус та положення його сина, його перебування та інші обставини. 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		У березні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Заявником жодних доказів на підтвердження своїх тверджень та спростування висновків судів не надано. Заявником не надано доказів своєї правової зацікавленості у вирішенні питання, щодо визнання їх спільної дитини безвісно відсутньою. Судами попередніх інстанцій встановлено, що малолітній        ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісно не зникав, а проживає разом з нею за межами території України, про що відомо заявнику. Вона разом зі своїм сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває за кордоном у безпечному місці, була змушена виїхати з свого місця проживання у зв`язку з збройної агресії російської федерації проти України. Ні вона, ні її син не стали об`єктом злочину, психологічного чи фізичного тиску. У заявника є її номер телефону, який вона не змінювала і який постійно на зв`язку.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року у справі № 756/2204/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14 лютого 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. 
		Згідно з свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01 червня 2024 року повторно, ОСОБА_1 записаний батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Відповідно до відповіді Оболонського Управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 16 липня 2024 року на адвокатський запит за зверненням ОСОБА_1 від 13 червня 2024 року про встановлення місцезнаходження колишньої дружини ОСОБА_2 та малолітнього сина ОСОБА_3 , йому сповіщено, що дані особи перебувають за кордоном у безпечному місці. ОСОБА_2 повідомила, що через систематичний психологічний тиск з боку ОСОБА_1 вона не бажає сповіщати місце свого перебування разом із сином.
		 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає. 
		Згідно з частиною першою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
		Відповідно до статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК України.
		Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (пункт 3 частини другої статті 293 ЦПК України).
		Згідно з положеннями статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
		Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме (частина перша статті 307 ЦПК України).
		Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою (частина перша статті 308 ЦПК України).
		Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
		За положеннями статті 43 ЦК України визначено, що фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
		Зазначена норма права передбачає перш за все з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.
		Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.
		Указане відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постановах: від 07 травня 2018 року в справі № 225/1297/17 (провадження        № 61-3902св18), від 22 листопада 2018 року в справі № 225/882/17 (провадження № 61-34068св18), від 05 лютого 2020 року в справі № 756/17293/17 (провадження № 61-16093св19), від 06 травня 2020 року в справі № 760/3112/16-ц (провадження № 61-48362св18). Судова практика є сталою.
		Скасовуючи рішення районного суду про відмову у задоволенні заяви про визнання особи безвісно відсутньою та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що у заяві    ОСОБА_1 не зазначено мети, необхідної для визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а тому провадження у цій справі не підлягало відкриттю, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про розгляд заяви по суті і ухвалення рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання особи безвісно відсутньою. У зв`язку з цим, апеляційний вважав, що існують правові підстави для закриття провадження у цій справі, пославшись на положення статті 306 ЦПК України. 
		Проте з такими висновками апеляційного суду Верховний Суд не погоджується. 
		Частиною першою статті 255 ЦПК України визначені підстави закриття провадження у справі, зокрема, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 
		1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
		2) відсутній предмет спору;
		3) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами;
		4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;
		5) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом;
		6) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу;
		7) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
		8) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
		Отже, закриваючи провадження у справі, апеляційний суд не звернув уваги на те, що вказаними положеннями процесуального закону визначено виключні підстави для закриття провадження у справі, серед яких встановлення судом обставин, які є підставою для відмови у відкритті провадження, а саме у зв`язку з незначенням у заяві мети, необхідної для визнання фізичної особи безвісно відсутньою, не передбачено.
		Дійсно, відсутність мети, для якої необхідно визнати особу безвісно відсутньою, навіть після залишення заяви без руху, є підставою для закриття провадження у справі, але не на підставі статті 306 ЦПК України, а з підстав, визначених частиною першою статті 255 ЦПК України. 
		Встановивши відсутність у заяві про визначення особи безвісно відсутньою зазначення мети, для якої необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою, суд першої інстанції мав би залишити таку заяву без руху. Разом  з  тим,  суд першої інстанції не залишив таку заяву без руху, оскільки за висновком суду, така мета заявником зазначена. У подальшому суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви, оскільки та мета, з якою заявник звернувся до суду, не підтвердилася. Суд першої інстанції зазначив, що мати дитини брала активну участь у справі; надавала суду певні докази щодо дитини і судом з`ясовано їхнє місце проживання. 
		При цьому в апеляційній скарзі (а. с. 88-90), у додаткових поясненнях до апеляційної скарги (а. с. 142-144), які судом прийнято, заявник чітко вказував  мету, для якої необхідно визнання дитини безвісно відсутньою. А саме заявник зазначав, що між ним і колишньою дружиною існує спір щодо сплати ним аліментів на дитину, а він, як батько, має певні обов`язки щодо дитини, які не може виконувати. 
		У відзиві на апеляційну скаргу (а. с. 124-125) мати дитини - ОСОБА_2 це підтвердила, зазначивши, що з дитиною проживає за межами території України у зв`язку зі збройною агресію російської федерації проти України, а адресу місця свого перебування разом із сином вона не повідомляє через психологічний тиск на неї з боку ОСОБА_1 . 
		Таким чином, закривши провадження у справі з формальних підстав, які, до того ж, не передбачені виключними підставами, визначеними статтею 255 ЦПК України, апеляційний суд законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції по суті не перевіряв. 
		При цьому апеляційний суд послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17, провадження № 61-3902св18; від 22 листопада 2018 року у справі № 225/882/17, провадження № 61-34068св18, проте не звернув уваги на те, що у цих справах суди відмовили у задоволені заяви про визнання фізичної особи безвісно відсутньою з тих самих підстав, що суд першої інстанції у цій справі, ураховуючи фактичні обставини наведених справ. 
		У силу вищенаведеного, коли апеляційний суд у порядку перегляду судового рішення заявлені вимоги по суті не розглянув, з огляду на процесуальні повноваження Верховного Суду, визначені у статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може ухвалити власне судове рішення, а тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1  задовольнити частково. 
		Постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                   Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                      Б. І. Гулько
		 
		                                                                                      Г. В. Коломієць
		 
		                                                                                      Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...