Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/12421/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадського порядку та моральності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2025.
Дата набрання законної сили: 14.04.2025
Номер судового провадження: 51-4929км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019100050004843

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 квітня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 756/12421/19
		провадження № 51-4929км21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисників                                                  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		засудженого                                              ОСОБА_9 ,
		у режимі відеоконференції:
		засудженого                                              ОСОБА_10 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100050004843, за обвинуваченням
		ОСОБА_11 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лінкаран Республіки Азербайджан та жителя АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК),
		ОСОБА_10 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Єревану Республіки Вірменії та жителя АДРЕСА_2 , 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК,
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Сімферополя та жителя АДРЕСА_3 , 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК;
		ОСОБА_12 ,  ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Баку Республіки Азербайджан та жителя АДРЕСА_4 , 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК;
		ОСОБА_13 ,  ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Сумгаїту Республіки Азербайджан та жителя АДРЕСА_5 ,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Дарницький районний суд м. Києва вироком від 30 жовтня 2019 року визнав винуватими і засудив до покарання у виді позбавлення волі: ОСОБА_11 - за ч. 2 ст. 296 КК на строк 4 роки; ОСОБА_10 - за ч. 4 ст. 296 КК на строк 5 років; ОСОБА_9 - за ч. 4 ст. 296 КК на строк 4 роки; ОСОБА_12 - за ч. 2      ст. 296 КК на строк 3 роки; ОСОБА_13 - за ч. 2 ст. 296 КК на строк 2 роки.
		На підставі ст. 75 цього Кодексусуд звільнив усіх, крім ОСОБА_13 , від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановив іспитовий строк: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - 2 роки; ОСОБА_10 , ОСОБА_9 - 3 роки і поклав на них обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
		Цивільний позовОСОБА_14 задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на користь  ОСОБА_14  12 500 грн відшкодування моральної шкоди.
		Також вирішив питання, які стосуються арешту майна, речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
		Як убачається з вироку суду, 28 червня 2019 року приблизно о 21:30 ОСОБА_11 , перебуваючи разом із ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на танцювальному майданчику «Каспій», розташованому на вул. Автозаводській, 50 у м. Києві, зачепив своєю рукою руку ОСОБА_14 , після чого у них відбувся словесний конфлікт. У ході сутички в ОСОБА_11 виник умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, що вчинено групою осіб. Продовжуючи реалізовувати свій умисел, ОСОБА_11 цього ж дня в час і в місці, які не встановлено, зателефонував ОСОБА_10 , що був разом із ОСОБА_9 , та запропонував їм здійснити його злочинні наміри, на що вони погодилися.
		Цього ж дня приблизно о 22:30, реалізуючи умисел, спрямований на порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, ОСОБА_10 і ОСОБА_9 прибули на автомобілі до вказаного вище танцювального майданчика, де на них чекали ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 і де в цей час також відпочивали ОСОБА_14 і ОСОБА_15 ОСОБА_11 став провокувати ОСОБА_14 на конфлікт і разом із ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_9 почали грубо порушувати громадський порядок, висловлюючись нецензурною лайкою в присутності відвідувачів та персоналу закладу, тим самим порушуючи нормальну діяльність ресторану.
		Далі ОСОБА_9 дістав із кишені куртки предмет, заздалегідь заготовлений для заподіяння тілесних ушкоджень, а саме балончик із препаратом сльозогінної та дратівливої дії «Терен 4М», і пирскнув його вмістом в обличчя потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , заподіявши їм фізичний біль. Останній, відчувши фізичний біль, відійшов на декілька кроків назад, а ОСОБА_11 разом із ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_9 , не реагуючи на зауваження працівників ресторану припинити хуліганські дії, почали завдавати ударів кулаками і ногами в різні частини тіла ОСОБА_14 . У свою чергу ОСОБА_10 припинив заподіювати удари ОСОБА_14 , дістав зі своєї кишені зброю - пристрій «Форт-12Р «И6108», калібру 9 мм Р.А. для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами травматичної (несмертельної) дії, і здійснив постріл у праве стегно ОСОБА_14 , заподіявши потерпілому тілесне ушкодження у виді сліпого кульового поранення правого стегна. Після цього ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_9 зникли з місця події.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 13 липня 2021 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 залишив без змін.
		Не погоджуючись із наведеним вище рішенням суду, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених через м`якість, просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 і ОСОБА_9 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Касаційний суд постановою від 02 серпня 2022 року частково задовольнив касаційну скаргу сторони обвинувачення: скасував рішення суду апеляційної інстанції від 13 липня 2021 року щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Водночас Суд відхилив доводи прокурора про невідповідність покарання, призначеного судом ОСОБА_13 за ч. 2 ст. 296 КК, зазначивши, що призначене засудженому покарання відповідає положенням статей 50, 65 КК.
		За наслідком нового апеляційного розгляду апеляційний суд ухвалою від 03 липня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_10 і ОСОБА_9 залишив без змін.
		Водночас суд ухвалою від 03 липня 2024 року задовольнив клопотання захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 і скасував вирок Дарницького районного суду              м. Києва від 30 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . На підставі ст. 49 КК звільнив їх від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 296 КК у зв`язку з закінченням строків давності і закрив кримінальне провадження стосовно цих осіб відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
		Судове рішення стосовно ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у касаційному порядку не оскаржено.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засуджених, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення засудженим м`якого покарання, просить скасувати ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_10 і ОСОБА_9 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		На переконання сторони обвинувачення, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, проігнорував позицію колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду стосовно того, що призначене ОСОБА_10 і ОСОБА_9 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК необхідно вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і, як наслідок, м`яким покаранням.
		За твердженням прокурора, додаткові дані щодо ОСОБА_9 (зокрема, те, що він є волонтером, позитивно характеризується за місцем проживання, має сім`ю і сталі соціальні зв`язки, має новонароджену дочку; з моменту вчинення кримінального правопорушення не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, перебував на обліку в Броварському РВ № 2 філії ДУ «Центр пробації» у м. Києві та Київській області, виконував покладені судом обов`язки й публічно попросив вибачення в потерпілих), установлені апеляційним судом, не є достатніми та не свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання із застосуванням випробувального строку.
		Прокурор зазначає, що позитивна характеристика ОСОБА_9 за місцем проживання не може свідчити про його виправлення. Так само факт народження дитини, відсутність притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності після вчинення інкримінованого правопорушення, перебування на обліку в Броварському РВ № 2 філії ДУ «Центр пробації» у м. Києві та Київській області, а також виконання покладених на нього судом обов`язків не є новими даними, оскільки ці факти були відомі на момент ухвалення рішення судом касаційної інстанції.
		Наголошує на тому, що апеляційний суд не навів жодних нових відомостей стосовно ОСОБА_10 . 
		Крім того, не спростував доводів прокурора про безпідставне застосування до ОСОБА_10 і ОСОБА_9 звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , навівши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення в повному обсязі.
		Захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також засуджені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 і ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації їхніх дій за ч. 4 ст. 296 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.
		За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Як передбачено приписами ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив під час постановлення ухвали, а також положення закону, яким він керувався; при залишенні апеляційної скарги без задоволення мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався цих вимог закону.
		У касаційній скарзі прокурор вважає, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 439 КПК, необґрунтовано застосував до ОСОБА_10 і ОСОБА_9 положення ст. 75 КК, що призвело до м`якості призначеного їм покарання.
		Верховний Суд не погоджується з цими доводами сторони обвинувачення.
		Згідно зі статтями 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. 
		Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
		За приписами ч. 1 ст. 75 КК (у редакції Закону на час вчинення діяння), якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема, ст. 75 КК приймає рішення про можливість чи неможливість звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
		Водночас дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. 75 КК.
		Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
		Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_10 та ОСОБА_9 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК належить до тяжких, а також дані про їхні особи: раніше не судимі, характеризуються посередньо, на обліках у нарколога та психіатра не перебувають. Крім того, місцевий суд визнав щире каяття обставиною, що пом`якшує їх покарання, і не встановив обставин, які б його обтяжували.
		З урахуванням наведених вище обставин, а також критичного ставлення засуджених до вчиненого, місцевий суд дійшов висновку про можливість їх виправлення без ізоляції від суспільства та застосував до ОСОБА_10 і ОСОБА_9 положення статей 75, 76 КК, звільнивши їх від відбування призначеного покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку.
		Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, указуючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема призначення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, що призвело до призначення їм м`якого покарання, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким визнати їх винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК і визначити покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_10 на строк 5 років, а ОСОБА_9 - на строк 4 роки.
		На обґрунтування своєї позиції прокурор зазначив, що суд першої інстанції неналежним чином мотивував своє рішення у частині звільнення, зокрема ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , від відбування покарання на підставі ст. 75 КК. Також  вказував на відсутності даних, які б давали підстави вважати можливим виправлення засуджених без ізоляції від суспільства.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 13 липня 2021 року залишив наведений вище вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
		Сторона обвинувачення оскаржила це рішення апеляційного суду в касаційному суді.
		Верховний Суд постановою від 02 серпня 2022 року скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. У мотивувальній частині рішення суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи прокурора, належним чином не обґрунтував, з яких мотивів дійшов висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання у виді позбавлення волі з огляду на конкретні обставини вчиненого ними кримінального правопорушення, ступінь тяжкості скоєного та його суспільну небезпечність. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
		За наслідками нового апеляційного розгляду Київський апеляційний суд ухвалою від 03 липня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_10 і ОСОБА_9 - без змін. 
		Постановляючи рішення, апеляційний суд зазначив про обґрунтованість висновку місцевого суду щодо можливості виправлення ОСОБА_10 і ОСОБА_9 без ізоляції від суспільства та звільнення їх від відбування покарання з випробуванням. Указав, що дані стосовно осіб засуджених на час розгляду справи підтверджують те, що до них можливо застосувати положення ст. 75 КК. Також суд зауважив, що хоча кримінальне правопорушення, вчинене засудженими, належить до категорії тяжких злочинів, однак конкретні обставини його вчинення, сукупність даних, що характеризують особи засуджених, а також позиція потерпілого та його представника, які не заперечували стосовно звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням, дають обґрунтовані підстави для застосування положень ст. 75 КК.
		Крім того, у ході перегляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 , апеляційний суд встановив, що він є волонтером КНП «Броварська багатопрофільна клінічна лікарня», позитивно характеризується за місцем проживання; має сім`ю, новонароджену дочку і сталі соціальні зв`язки; із часу вчинення ним кримінального правопорушення до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався; перебував на обліку у Броварському РВ № 2 філії ДУ «Центр пробації» у м. Києві та Київській області та виконував покладені на нього судом обов`язки; публічно попросив вибачення в потерпілих; відповідно до довідки Броварського РВ № 2 філії ДУ «Центр пробації» у м. Києві та Київській області від 11 жовтня 2022 року № 32/6/4049-22 має низький рівень ризику вчинення повторних кримінальних правопорушень.
		Також апеляційний суд зважив на те, що ОСОБА_10 і ОСОБА_9 повністю визнали провину, щиро розкаялися та засудили свої дії.
		З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи прокурора про порушення апеляційним судом вимог ст. 439 КПК.
		З урахуванням зазначених обставин, а також ступеня тяжкості вчиненого  ОСОБА_10 і ОСОБА_9 кримінального правопорушення, їх особи, того що вони раніше (на момент постановлення вироку у цій справі) судимостей не мали, на обліках у нарколога і психіатра не перебувають, щирого каяття, як обставини, яка пом`якшує їм покарання, за відсутності обставин, які його обтяжують, колегія суддів дійшла висновку, що визначене місцевим судом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 покарання із застосуванням положень статей 75, 76 КК і залишене без зміни судом апеляційної інстанції не свідчить про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
		Крім того, Верховний Суд під час касаційного перегляду цієї справи, звертає увагу на таке. 
		У матеріалах кримінального провадження наявна копія ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2023 року, відповідно до якої, ОСОБА_10 шляхом складання покарань, призначених за вироком у цій справі (Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року) та вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2021 року, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.
		Окрім цього, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, вироком Богунського районного суду м. Житомира від 28 листопада 2023 року, яким ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років та визначено його остаточний вид і розмір на підставі ст. 71 КК шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання, визначеного за ухвалою від 21 лютого 2023 року,   ОСОБА_10 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
		Таким чином, з наведених вище рішень судів убачається, що на момент ухвалення рішення касаційним судом ОСОБА_10 відбуває реально покарання у виді позбавлення волі (призначене вироком від 28 листопада 2023 року), до остаточно визначеної структури якого входить частково приєднане покарання, призначене вироком у цій справі. Тобто застосований у цій справі до ОСОБА_10 інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням припинив свою дію відповідно до положень ст. 71 КК.  
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
		Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, аухвалу Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_9 - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_9 - без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...