Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/2256/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2025.
Дата набрання законної сили: 02.04.2025
Номер судового провадження: 61-8690ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                  
		 
		02 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 369/2256/20
		провадження № 61-8690св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Фаловської І. М., 
		 
		суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),   
		 
		учасники справи:
		 
		позивач -  ОСОБА_1 ;
		 
		відповідачі:  ОСОБА_2 , державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар Валентина Миколаївна, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2022 року у складі судді Ковальчук Л. М. 
		та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 рокуу складі колегії суддів Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У лютому 2020 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , державного нотаріуса Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М. (далі - державний нотаріус Панікар В. М.) про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.
		 
		Позов мотивовано тим, що 24 серпня 1989 року між його батьком ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 (син) укладено договір дарування 4/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . 
		 
		02 липня 2004 року на ім`я позивача видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії КВ № 063650, площею 0,0614 га, кадастровий номер 3222410300:01:048:0008, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування житлового будинку. 
		 
		30 жовтня 2009 року ОСОБА_3 за договором дарування подарував                 ОСОБА_2 1/5 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони домовилися, що земельна ділянка, на якій розташована частина житлового будинку, що дарується за цим договором, після отримання дарувальником необхідних документів буде відчужена на користь обдаровуваного.
		 
		14 листопада 2009 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким все своє майно, що належить йому на день його смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, а також все те, на що він за законом матиме право, заповідав ОСОБА_2 . 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємцями майна померлого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 
		 
		17 липня 2019 року державний нотаріус видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/8 частки вказаної земельної ділянки, ігноруючи право власності позивача на цю земельну ділянку, яке він набув відповідно до договору дарування від 24 серпня 1989 року та державного акта від 02 липня           2004 року. 
		 
		Позивач вважав, що вказане свідоцтво підлягає визнанню недійсним, оскільки рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області                                від 16 листопада 2017 року у справі № 369/12116/16-ц встановлено преюдиційні обставини, які підтверджують, що позивач є одноосібним власником земельної ділянки, на якій розташований будинок. 
		 
		На підставі викладеного позивач просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1-2284, видане 17 липня 2019 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори   Панікар В. М. ОСОБА_2 на 3/8 частини земельної ділянки, кадастровий номер 3222410300:01:048:0008, площею 0,0614 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня
		2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду                від 04 квітня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував рішення тим, що право власності                   ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку не порушено. 
		 
		Станом на дату укладення договору дарування від 24 серпня 1989 року діяли положення Земельного кодексу Української РСР у редакції від 25 жовтня 1988 року, за якими земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 без виділення частки у спільній власності.
		 
		Станом на дату видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) право власності померлого ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку не було припинено.
		 
		Суди також врахували, що державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М., який визначений позивачем як відповідач у цій справі, не брав участі у розгляді справи № 369/12116/16-ц, за результатами розгляду якої ухвалено заочне рішення від 16 листопада 2017 року, а тому встановлена цим рішенням обставина щодо належності земельної ділянки, кадастровий номер 3222410300:01:048:0008, на праві власності ОСОБА_1 не може мати преюдиційного значення до цієї справи.
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		07 червня 2023 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у вказаній справі, у якій з урахуванням уточнень у липні 2023 року, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої
		статті 389 ЦПК України та зазначає про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування частин першої, четвертої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
		 
		Звертає увагу, що представник заявника прибув у судове засідання суду апеляційної інстанції у визначений час, однак у зв`язку з оголошенням сигналу «Повітряна тривога» змушений був спуститися в укриття, а про прийняте рішення без участі представника позивача заявник дізнався після отримання оскаржуваної постанови.
		 
		Додатково вказує, що 4/5 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 у 2009 році ОСОБА_3 подарував заявнику. 
		 
		Приватизація спірної земельної ділянки та розташованого на ній будинку відбулася у 2004 році. На час приватизації діяла частина четверта статті 120 ЗК України, якою визначено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю та споруду кількома особами права на земельну ділянку визначаються пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
		 
		Зазначає, що з моменту дарування у 2009 році 1/5 частини будинку будь-які права ОСОБА_3 на ділянку, які б вони не були до цього, припинилися. Вказує, що у 2016 році ОСОБА_3 помер та станом на момент смерті він уже не міг мати у власності будь-якої частини ділянки, яка могла бути спадковим майном.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		 
		02 серпня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
		 
		Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 3, 4 частини другої 
		статті 389 ЦПК України.
		 
		У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		23 квітня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_4 на підставі службової записки секретаря Другої судової палати Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, відповідно до якого справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: 
		Карпенко С. О., Фаловська І. М.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.  
		 
		Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що 24 серпня 1989 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір дарування 4/5 частин житлового будинку АДРЕСА_2 .
		 
		02 липня 2004 року Києво-Святошинський районний відділ земельних ресурсів Київської області на підставі рішення 22 сесії 24 скликання Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 грудня 2003 року 
		ОСОБА_1 видав держаний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 063650, кадастровий номер 3222410300:01:048:0008, площею 0,0614 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, де зазначено власниками вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 без виділення частки у спільній власності.
		 
		30 жовтня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування              1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_2 вулиця Сєдова, 34. Пунктом 8 договору передбачено, що земельна ділянка, на якій розташована частина житлового будинку, що дарується за цим договором, після отримання дарувальником необхідних документів буде відчужена на користь обдаровуваного. Доказів такого відчуження матеріали справи не містять.
		 
		14 листопада 2009 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким усе своє майно, що належатиме йому на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, а також все те, на що він за законом матиме право, заповів 
		ОСОБА_2 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 10 березня 2016 року.
		 
		Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		 
		Щодо майна померлого ОСОБА_3 заведено спадкову справу № 138/2016.
		 
		Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 
		від 15 квітня 2019 року власниками земельної ділянки, кадастровий номер 3222410300:01:048:0008, площею 0,0614 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , 
		є ОСОБА_1 (частка у спільній власності 1/2) та ОСОБА_3 (частка у спільній власності 1/2) відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії КВ № 063650.
		 
		17 липня 2019 року державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області Панікар В. М. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , згідно з яким спадщина, на яку видано цей заповіт, складається з 1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 3222410300:01:048:0008, площею 0,0614 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належала померлому ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії КВ № 063650, виданого 02 липня 2004 року Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київської області на підставі рішення 22 сесії 24 скликання Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 грудня 2003 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 424. Це свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки спадщини, що становить 3/8 частки вказаної вище земельної ділянки, видано ОСОБА_2 .
		 
		Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку спадщини, що становить 1/8 частку вказаної земельної ділянки, не видано.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до положень статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є частково прийнятними з огляду на таке.   
		 
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
		і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
		У пункті 1 статті 6 Конвенції гарантується «процесуальна» справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 06 липня 
		2010 року у справі «Стар Кейт Епілекта Гевмата та інші проти Греції» (Star Cate  Epilekta Gevmata and other v. Greece), заява № 54111/07).
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) враховує, що одним із елементів права на суд (крім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms»), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента. Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення ЄСПЛ від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів» (Dombo Beher B.V. v. The Netherlands), заява № 14448/88;                   від 23 жовтня 1996 року у справі «Анкерль проти Швейцарії» (Ankerl v. Switzerland), заява № 17748/91)).
		 
		Право може вважатися ефективним, тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 березня 2000 року у справі «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans v. France), заява № 34553/97; від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії» (Donadze v. Georgie), заява № 74644/01)).
		 
		Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van De Hurk v. The Netherlands), серія A № 288)).
		 
		Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
		 
		Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією із засад судочинства, яка застосовується
		з дотриманням принципу верховенства права, змагальності сторін та свободи
		в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.
		 
		Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, та конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення у правах за допомогою правосуддя, 
		яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
		 
		Реалізація конституційних прав на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження судового рішення здійснюється відповідно до процесуальних норм, зокрема ЦПК України. За змістом частини третьої статті 2 ЦПК України основними принципами цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін.
		 
		Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи
		у визначеному цим Кодексом порядку (частина п`ята статті 4 ЦПК України).
		 
		Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).
		 
		За змістом пунктів 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи
		в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених
		статтею 369 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 240 ЦПК України суд відкладає розгляд справи
		у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу.
		 
		У пункті 1 частини другої статті 223 ЦПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
		 
		Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд після відкриття судового засідання має надати оцінку усім відомим йому обставинам
		і причинам неявки учасників справи, відтак вирішити питання щодо наявності підстав для відкладення розгляду справи з дотриманням балансу процесуальних гарантій розумності строків розгляду справи судом та забезпечення прав особи на судовий захист і участь у своїй справі, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників перед законом і судом (постанови Верховного Суду від 14 грудня                   2023 року у справі № 757/45174/20-ц, провадження № 61-13218св22; від 17 січня 2024 року у справі № 2-2823/11, провадження № 61-6430св23).
		 
		У справі, яка переглядається, судове засідання апеляційного суду було призначено на 28 лютого 2023 року. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання апеляційного суду 28 лютого 2023 року о 14 год був належно повідомлений                   (а. с. 206). 
		 
		28 лютого 2023 року судове засідання відкладено на 04 квітня 2023 року на 12 год 30 хв у зв`язку з неявкою позивача та його представника у судове засідання Київського апеляційного суду (а. с. 209). 
		Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 повідомлений про дату, місце і час судового засідання, призначеного на 04 квітня 2023 року о 12 год 30 хв у приміщенні Київського апеляційного суду (а. с. 216). 
		 
		Згідно із протоколом судового засідання від 04 квітня 2023 року судове засідання розпочато о 13 год 33 хв, час закінчення судового засідання - 13 год 52 хв                      (а. с. 222). 
		 
		04 квітня 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, якою апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2022 року без змін.
		 
		Приймаючи постанову, апеляційний суд указав, що позивач, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився. 
		 
		Суд апеляційної інстанції в описовій частині постанови також зазначив, що колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності особи, що не з`явилася, на підставі, передбачених положеннями статті 372 ЦПК України.
		 
		Водночас апеляційний суд не надав оцінки обставинам і причинам неявки сторони позивача у судове засідання, наявності / відсутності підстав для відкладення судового розгляду справи та відповідних клопотань.
		 
		Так, у касаційній скарзі зазначено, що представник позивача Кожем`яченко В. В. прибув у судове засідання до Київського апеляційного суду у визначений час. Представник позивача чекав початку судового засідання біля входу до зали судового засідання. Але потім сигналом «Повітряна тривога» відвідувачів суду було повідомлено про необхідність пройти в укриття, що представник позивача і зробив, розраховуючи, що справа буде знята з розгляду.
		 
		Оцінюючи наведені вище доводи касаційної скарги, Верховний Суд враховує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року                   № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан                      із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
		 
		З початку повномасштабної військової агресії населені пункти України систематично зазнають ракетних ударів, а в прифронтових містах і селах - бомбардувань, артилерійських та мінометних обстрілів.
		 
		Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв`язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 
		2017 року № 733, зокрема шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу «Увага всім» та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі - сигнал «Повітряна тривога»).
		 
		Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05 серпня 
		2022 року № 23).
		 
		Відповідно до наведених норм суди запровадили локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал «Повітряна тривога» та реагування задля збереження життя і здоров`я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття.
		 
		Отже, під час вирішення питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, в якій на початку судового засідання оголошено сигнал «Повітряна тривога», суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров`я людини, а обов`язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та враховувати те, що відсутній учасник справи не з`явився в судове засідання з об`єктивних і поважних причин, за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності.
		 
		Обставини оголошення сигналу «Повітряна тривога» у певному регіоні необхідно вважати загальновідомими, тобто такими, що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією, яка об`єктивно унеможливлює завчасне подання клопотання про  відкладення розгляду справи з цих причин (постанова Верховного Суду                          від 06 вересня 2023 року у справі № 2-2823/11, провадження № 61-6434св23).
		 
		У справі, яка переглядається, ще до початку судового засідання з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 у Київському апеляційному суді, а саме 04 квітня 2023 року о 13 год 33 хв, тривав сигнал «Повітряна тривога», про початок якої було оголошено о 12 год 38 хв, а сигнал «Відбій повітряної тривоги» - о 14 год 41 хв, що підтверджується, зокрема, інформацією з вебсайту «Київ Цифровий» (https://kyiv.digital/storage/air-alert/stats.html). 
		 
		З метою перевірки доводів касаційної скарги ОСОБА_1 13 березня 2025 року за вих. № 6009/0/222 Верховний Суд направив запит до Київського апеляційного суду щодо надання суду касаційної інстанції інформації про прибуття в судове засідання суду апеляційної інстанції представника заявника адвоката Кожем`яченка В. В. 04 квітня 2023 року на 12 год 30 хв.
		 
		На вказаний запит Київський апеляційний суд надав відповідь, що згідно із журналом реєстрації громадян 04 квітня 2023 року в графі «Прізвище, ім`я,                     по батькові» міститься запис « Кожем`яченко В. В. », у графі «Документ, що посвідчує особу» міститься запис «адв.», у графі «Примітки» зазначено «11.11». 
		 
		Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що представник заявника прибув у судове засідання суду апеляційної інстанції у визначений час, однак у зв`язку з оголошенням сигналу «Повітряна тривога» змушений був пройти та перебувати в укритті і про прийняте рішення без участі представника позивача заявник дізнався після отримання оскаржуваної постанови, знайшли підтвердилися під час касаційного перегляду справи.
		 
		За таких обставин, незважаючи на належне повідомлення позивача та його представника про дату, час і місце судового засідання, та водночас ураховуючи наявність у сторони позивача об`єктивних і поважних причин, з якої представник позивача не зміг з`явитися до суду, так само, як і подати клопотання про відкладення судового розгляду саме з причин оголошення сигналу «Повітряна тривога», Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що розглядаючи справу 04 квітня 2023 року, апеляційний суд мав вирішити питання про відкладення розгляду справи, застосовувавши відповідні процесуальні норми крізь призму загальних засад цивільного судочинства, дотримання гарантій прав особи на участь у розгляді її справи, а також обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі                         № 466/1445/21, провадження № 61-18328св23; від 26 лютого 2025 року у справі              № 752/8937/24, провадження № 61-16567св24.
		 
		Таким чином, Верховний Суд вважає передчасним завершення апеляційного перегляду справи у судовому засіданні 04 квітня 2023 року за відсутності позивача та його представника, які мали об`єктивні перешкоди для явки в судове засідання через оголошення сигналу «Повітряна тривога», що свідчить про неналежне виконання апеляційним судом обов`язків із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду.
		 
		ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом.                           В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але 
		й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (Trudov v. russia,                            № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
		 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд виснує, що встановлені обставини обмеження права сторони позивача на участь в апеляційному перегляді цієї справи є достатньою підставою для скасування постанови Київського апеляційного суду               від 04 квітня 2023 року. Тому, зважаючи на межі касаційного перегляду, відповідно до статті 400 ЦПК України відсутні підстави для надання оцінки іншим доводам касаційної скарги.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		 
		За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, дотримання гарантій процесуальних прав її учасників, надати оцінку оскаржуваному рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів сторін та поданих на їх підтвердження доказів.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Головуючий                                                                  І. М. Фаловська
		 
		Судді                                                                            А. І. Грушицький
		                                                                                                     
		                                                                                                     В. М. Ігнатенко
		 
		                                                                                     С. О. Карпенко
		 
		                                                                                     В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...