Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/14180/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2025.
Дата набрання законної сили: 16.04.2025
Номер судового провадження: 61-16928ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		16 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 520/14180/17
		провадження № 61-16928св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ),
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на  рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 жовтня 2018 року в  складі судді Князюка О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від  05  листопада 2024 рокув складі колегії суддів: Назарової М. В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , у якому просив припинити ОСОБА_3 сервітут у вигляді права користування квартирою АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди в реалізації його права користування та розпорядження зазначеною квартирою шляхом виселення відповідача з квартири та зняття її з реєстраційного обліку.
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_2 .
		У червні 2007 року він уклав шлюб з ОСОБА_3 , після укладення якого вони проживали разом у зазначеній квартирі.
		У 2014 році він вирішив припинити подружні відносини. Проте відповідач не надавала згоди на розірвання шлюбу до того часу, поки він не забезпечить її житлом. Тому 31 січня 2014 року він подарував їй квартиру АДРЕСА_3 , яка належала йому на праві особистої приватної власності. 
		Рішенням суду від 03 березня 2016 року шлюб між ними був розірваний. Однак, незважаючи на подаровану ним квартиру, відповідач відмовляється виселятися з квартири АДРЕСА_2 , чим чинить йому перешкоди в користуванні власністю.
		Вказана квартира є його єдиним житлом. Спільне проживання з відповідачем у цій квартирі є неможливим, оскільки між ними склалися неприязні стосунки. ОСОБА_3 постійно провокує сварки, ображає його та створює нестерпні умови для спілкування.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 04 жовтня 2018 року в позові відмовлено.
		Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з  того, що відповідач набула право користування спірною квартирою на  законних підставах як член сім`ї власника житла. Позивач не надав доказів неможливості спільного проживання з відповідачем у квартирі. Законних підстав для втручання у право відповідача на користування житловим приміщенням не навів.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року залучено до  участі ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Постановою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 жовтня 2018 року залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відмову в позові обґрунтований й доводи апеляційної скарги цього не спростували. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У грудні 2024 року ОСОБА_1 подаладо Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року й задовольнити позов.
		Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а  саме: суди не врахували висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували суттєвий дисбаланс інтересів сторін при визначенні права відповідача на користування спірною квартирою, яка була єдиним житлом ОСОБА_2 . Не звернули уваги на те, що фактично право користування відповідача цією квартирою було замінено іншим житлом на більш вигідних умовах - праві приватної власності. Дії ж   ОСОБА_4 щодо відчуження отриманої в дар від ОСОБА_2 квартири є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, аби підтвердити нібито відсутність у неї житла задля продовження користуватися спірною квартирою.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		12 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Відповідач через представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до  судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Фактичні обставини, встановлені судами
		02 червня 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб.
		ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_4 частка якої належала йому на підставі свідоцтва про право власності від 05 листопада 2009 року, а інша 1/2 частка - на підставі договору дарування від 22 вересня 2014 року.
		31 січня 2014 року на підставі договору дарування за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 , яка належала до цього ОСОБА_2 
		08 лютого 2014 року в квартирі  АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання ОСОБА_3 , а 18 лютого 2014 року - місце проживання ОСОБА_2 .
		Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 02 березня 2016 року, яке набрало законної сили 15 березня 2016 року, шлюб між ОСОБА_2 та  ОСОБА_3 розірваний.
		Сторони визнали, що після припинення подружніх відносин ОСОБА_3 продовжує проживати в спірній квартирі.
		Питання поділу майна подружжя, зокрема квартири АДРЕСА_1 , було предметом судових спорів, за  результатами яких ОСОБА_3 відмовлено у визнанні зазначеної квартири  спільною сумісною власністю подружжя (справи № 520/14474/15-ц, № 520/14132/18).
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Його спадкоємцем за заповітом є  ОСОБА_1 .
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 ЦК України).
		Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
		Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
		Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у  позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
		Разом із цим статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи  з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.
		Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1  статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до  її  житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
		Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
		При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.
		Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17.
		Як установили суди, квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_2 .
		Відповідач у лютому 2014 року вселилась в цю квартиру в якості члена сім`ї ОСОБА_2 (його дружини).
		З часу розірвання шлюбу (березень 2016 року) ОСОБА_3 спільним побутом із ОСОБА_2 не пов`язана. 
		Проте, незважаючи на припинення шлюбних відносин на наявність іншого житлового приміщення (на час пред`явлення позову ОСОБА_3 мала в  особистій приватній власності квартиру, яку їй під час шлюбу подарував ОСОБА_2 ), вона залишилася проживати в квартирі позивача.
		При цьому наявність численних судових спорів між ОСОБА_2 та   ОСОБА_3 може свідчити про існування неприязних відносин між ними та відповідно неможливість їхнього спільного проживання в одному житловому приміщенні.
		Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову в позові, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, питання дотримання балансу інтересів сторін спору не дослідив, не з`ясував, за яких обставин і  на  якій підставі 22 листопада 2017 року припинено право власності відповідача на належну їй квартиру та чи не були такі її дії спрямовані на  штучне погіршення своїх житлових умов, внаслідок чого передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є  також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у  касаційній скарзі, що  унеможливило встановлення фактичних обставин, які  мають значення для правильного вирішення справи.
		З огляду на викладене, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та  обґрунтованого судового рішення по суті розгляду спору, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати вищенаведене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.
		Щодо судових витрат
		Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її  прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...