Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/6644/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2025.
Дата набрання законної сили: 16.04.2025
Номер судового провадження: 61-15433ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                     
		16 квітня 2025 року
		 
		м. Київ
		справа № 766/6644/23
		провадження № 61-15433св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Білоконь О. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Паллада Шип`ярд»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кермач Андрій Іванович, на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Іванцової Н. К. від 01 квітня 2024 року та  постанову Херсонського апеляційного суду в складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А., від 10 жовтня 2024 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паллада Шип`ярд» (далі - ТОВ «Паллада Шип`ярд») про визнання права на заробітну плату та її стягнення разом з іншими виплатами.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 2012 року він перебував з Херсонським державним заводом «Палада», правонаступником якого є ТОВ «Паллада Шип`ярд», в трудових відносинах, зокрема з 10 жовтня 2016 року до 10 вересня 2021 року займав посаду начальника відділу капітального будівництва та переозброєння, а з 10 вересня 2021 року - посаду головного інженера.
		Наказом ТОВ «Паллада Шип`ярд» від 14 червня 2023 року № 24/К його звільнено з посади головного інженера за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України з 16 червня 2023 року.
		У період з 01 січня 2021 року ТОВ «Паллада Шип`ярд» нарахувало йому заробітну плату на загальну суму 185 268,65грн, натомість виплатило лише 21 187,98 грн, заборгувавши 164 080,67 грн.
		У період з 01 січня 2022 року до 30 червня 2022 року загальний розмір нарахованої заробітної плати становив 84 881 грн, однак виплату заробітної плати відповідачем не здійснено.
		У період з 01 липня 2022 року до 16 червня 2023 року ТОВ «Паллада Шип`ярд» не нараховувало йому заробітну плату, хоча трудові відносини між ними не припинялися.
		16 серпня 2022 року відповідач видав наказ № 5/1 про зобов`язання визначених у наказ посадових осіб скласти перелік працівників, з якими призупиняється дія трудового договору, що не тягне за собою припинення трудових відносин згідно зі статтею 13 Закону України від 15 березня 2022  року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ). В додатку № 1 до наказу № 5/1 від 16 серпня 2022 року серед осіб, із якими призупиняється дія трудового договору, зазначено і його як головного інженера. 
		На підставі наказу ТОВ «Паллада Шип`ярд» від 12 листопада 2022 року № 1/11 визначено повний перелік осіб, з якими поновлюється дія трудових договорів в частині забезпечення охорони території підприємства та забезпечення діяльності критичної інфраструктури з 12 листопада 2022 року, а також перелік осіб, з якими необхідно поновити дію трудових договорів з 05 грудня 2022 року. 
		При цьому в обох наказах посада головного інженера зазначена разом з іншими посадами працівників, кого зобов`язано скласти зазначені вище переліки.
		Після звільнення, а саме 28 липня 2023 року, він надіслав на адресу відповідача вимогу про повний розрахунок при звільненні, однак листом від  10  серпня 2023 року ТОВ «Паллада Шип`ярд» повідомило його про відсутність можливості вчасно виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсаційні виплати через війну та відтермінування її виплати через форс-мажор. Також його повідомлено про неможливість надати інформацію про нараховані/невиплачені при звільненні суми, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, в зв`язку із знищенням частини бухгалтерської документації.
		Посилаючись на те, що дії відповідача є незаконними та такими, що порушують його конституційне право на працю та оплату праці, ОСОБА_1 просив:
		- визнати його право на заробітну плату (основну та додаткову заробітну плату, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, в тому числі при звільненні), яка має розраховуватись за період з 01 січня 2021 року до 16 червня 2023 року - фактичного виконання посадових обов`язків начальника відділу капітального будівництва та переозброєння, а в наступному - головного інженера Херсонського державного заводу «Палада», правонаступником якого є ТОВ «Паллада Шип`ярд»; 
		- стягнути з ТОВ «Паллада Шип`ярд» на його користь: 
		-          заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 січня 2021 року до 30 червня 2022 року у розмірі 248 961,70 грн, що визначений з вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів; 
		-          належну йому заробітну плату, яка не нараховувалася за період з 01 липня 2022 року до 16 червня 2023 року у розмірі 363 451,60 грн, що визначений без вирахування податків та інших обов`язкових платежів; 
		-          середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, який розраховується, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 1 441,488 грн, помножений на кількість днів, починаючи з 16 червня 2023 року до дня фактичного розрахунку; 
		- судові витрати.
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2024  року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з ТОВ «Паллада Шип`ярд» на користь ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 січня 2021 року до 30 червня 2022 року у розмірі 248 961,70 грн, що визначений з вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів; заробітну плату, яка не нараховувалась за період з 01 липня 2022 року до 16 червня 2023 року у розмірі 363 451,60 грн, що визначений без вирахування податків та інших обов`язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 187 393,44 грн за період з 17 червня 2023 року до 17 грудня 2023 року та судовий збір на користь держави у розмірі 3 220,80 грн.
		У задоволенні вимоги про визнання права ОСОБА_1 на заробітну плату (основну та додаткову заробітну плату, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), яка має розраховуватись за період з 01 січня 2021 року до 16 червня 2023 року фактичного виконання посадових обов`язків, - відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не виплативши позивачеві при звільненні всіх сум, що належать йому від ТОВ «Паллада Шип`ярд» в день звільнення та не повідомивши його письмово про суми, нараховані та виплачені при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати, як це передбачено статтею 116 КЗпП України, відповідач порушив трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі, в тому числі заборгованості із заробітної плати, яка не нараховувалася в період з 01 липня 2022 року до дня звільнення, та шляхом застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року.
		Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання права ОСОБА_1 на заробітну плату, яка має розраховуватись за період з 01 січня 2021 року до 16  червня 2023 року, - фактичного виконання посадових обов`язків, суд керувався статтею 16 ЦК України та вважав, що наведена норма права не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів, натомість трудові права позивача, підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі.
		Додатковим рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від  24  квітня 2024 року стягнуто з ТОВ «Паллада Шип`ярд» на користь ОСОБА_1 , судові витрати, пов`язані із оплатою професійної правничої допомоги в розмірі 80 000 грн.
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підтвердження понесення позивачем судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 грн, та необхідності їх відшкодування за рахунок відповідача, представник позивача наддав суду: договір про надання правничої допомоги від 20 липня 2023 року, укладений з позивачем, відповідно до якого розмір гонорару за цим договором в межах досудової підготовки та судового провадження суду першої інстанції складає 80 000 грн; акт надання-приймання послуг від 03 квітня 2024 року, відповідно до якого клієнт зобов`язується здійснити оплату послуг в розмірі 80 000 грн відповідно до умов договору; акт надання-приймання послуг від 04 квітня 2024 року з детальним описом виконаних послуг, тривалістю 42 год. та вартістю 84 000 грн.
		Відповідачем не спростовано заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, а останнім доведено та документально підтверджено розмір таких витрат, з огляду на що заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Херсонського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2024 року залишено без задоволення, а апеляційні скарги ТОВ «Паллада Шип`ярд» - задоволені частково.
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2024  року в частині задоволення позовної вимоги про стягнення заробітної плати за період з 01 січня 2021 року до 30 червня 2022 року змінено, зменшено розмір визначеної до стягнення з ТОВ «Паллада Шип`ярд» на користь ОСОБА_1 заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за вказаний період з 248 961,70 грн до 174 618,68 грн; в частині задоволення позовної вимоги про стягнення заробітної плати за період з 01 липня 2022 року до 16 червня 2023 року у розмірі 363 451,60 грн - скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		У іншій частині рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2024 року залишено без змін.
		Додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від  24  квітня 2024 року змінено, зменшено розмір визначених до стягнення з ТОВ «Паллада Шип`ярд» на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу із 80 000 грн до 40 000 грн.
		Судові витрати, понесені відповідачем на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 6 718,37 грн компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що не заперечуючи факт наявної заборгованості із виплати заробітної плати перед позивачем, відповідач не надав суду докази на підтвердження форс-мажорних обставин, які вплинули на можливість здійснення виплати позивачеві заробітної плати у встановлені законом строки чи проведення з ним розрахунку при звільненні, що відбулося більше ніж через пів року з часу деокупації м. Херсона, а також наказ про відтермінування виплати заробітної плати працівникам товариства із зазначенням строку цього відтермінування.
		Нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили.
		Висновок суду першої інстанції про те, що належна до виплати ОСОБА_1 заробітна плата підлягає стягненню на його користь із відповідача в судовому порядку, є правильним.
		Разом з тим, визначаючи до стягнення з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі, заявленому позивачем, суд не звернув увагу на те, що позовні вимоги в цій частині не містять розрахунків з обґрунтуванням загального розміру заборгованості, яка складається із помісячних виплат.
		Відповідач за 2021 рік роботи нарахував ОСОБА_1 до виплати заробітну плату на загальну суму 185 268,65 грн, із яких сплачено 33 289,99 грн податку, однак у січні 2021 року виплачено ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 1 842,86 грн та встановлено надходження на його банківську карту у 2021 році від відповідача окремими платежами загалом 53 320,98 грн заробітної плати.
		Таким чином, стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає різниця між нарахованою та виплаченою заробітною платою у розмірі 98 657,68 грн (185 268,65-86 610,97), що визначено з вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів, а не 164 080,67 грн, помилково визначених судом першої інстанції.
		Не містить будь-якого документального підтвердження та розрахунків і визначена судом першої інстанції до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість із нарахованої заробітної плати за період роботи з 01 січня 2022 року до 30 червня 2022 року. Розмір заборгованості з виплати заробітної плати за наведений період підтверджено виданою відповідачем 31 липня 2022 року довідкою № 142 та становить 65 381 грн, а не 84 881 грн як визначив суд.
		Таким чином з відповідача на користь позивача за період з 01 січня 2021 року до 30 червня 2022 року підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати у розмірі 164 038,68 грн (98 657,68+65 381), а не 248 961,70 грн як помилково визначив суд першої інстанції.
		Згідно з наданими відповідачем довідками № 340-д, 341-д та 342-д по невиданій позивачеві заробітній платі станом на 10 жовтня 2024 року в серпні 2022 року позивачеві із нарахованої заробітної плати в сумі 9 263,62 грн не виплачено 7 365 грн, а за липень 2022 року нараховано 4044,20 грн заробітної плати, утриманий податок із якої становить 829,06 грн.
		Висновки суду першої інстанції в частині визначеного розміру заборгованості із заробітної плати за період із 01 січня 2021 року до серпня 2022 року не повністю відповідають обставинам справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, в межах наданих кожним із них доказів, тому рішення місцевого суду у вказаній частині в частині підлягає зміні із зменшенням розміру визначеної до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з 248 961,70 грн до 174 618,68 грн.
		Необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам матеріального права, суд апеляційної інстанції також вважав висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати, яка не нараховувалася останньому за період з середини серпня 2022 року до дня звільнення 16 червня 2023 року.
		Статтею 13 Закону № 2136-ІХ передбачено можливість призупинення дії трудового договору.
		З 01 березня 2022 року до 11 листопада 2022 року м. Херсон, яке є місцезнаходженням відповідача як юридичної особи, було окуповане військами російської федерації, з 11 листопада 2022 року до 01 травня 2023 року віднесено до території можливих бойових дій, а з 01 травня 2023 року Херсонська міська територіальна громада віднесена до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
		У зв`язку з цим, наказом ТОВ «Паллада Шип`ярд» від 16 серпня 2022 року № 5/1 дію укладеного з позивачем трудового договору призупинило. Заперечуючи проти цього, позивач не надав докази запровадження роботодавцем дистанційної роботи наказом (розпорядженням) чи укладенням з ним письмового трудового договору про дистанційну роботу.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд вважав, що висновки суду першої інстанції про неправомірність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 17 серпня 2022 року до 16 червня 2023 року, не ґрунтуються на належних та достатніх доказах на підтвердження того, що останній виконував роботу, за яку відповідач як роботодавець відповідно до статті 94 КЗпП України зобов`язаний виплатити винагороду.
		Разом з цим висновки суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ, що набрав чинності 19 липня 2022 року, є правильними.
		У день звільнення та після пред`явлення ОСОБА_1 вимоги про розрахунок, відповідач не виплатив позивачеві всіх сум, що належать йому від товариства, та в процесі розгляду справи судом не підтвердив належними і достатніми доказами відсутність своєї вини у затримці розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах.
		При цьому оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося 16 червня 2023 року, суд першої інстанції правильно застосував статтю 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ, що набрав чинності 19 липня 2022 року.
		Рішення в цій частині ухвалене судом відповідно до норм матеріального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставинах справи.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що право працівника на заробітну плату, у тому числі основну і додаткову заробітну плату, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, в тому числі при звільненні, не потребує визнання в судовому порядку, так як ґрунтується на умовах трудового договору, гарантується Конституцією України та регулюється КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» тощо.
		Визнання цього права в судовому порядку не є абстрактним, а підлягає захисту в кожному конкретному випадку його порушення, невизнання або оспорювання шляхом пред`явлення позовних вимог з метою його ефективного захисту.
		Враховуючи, що суд першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково, а саме: стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежив шести місяцями та відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання права позивача на заробітну плату, покладення на відповідача обов`язку відшкодувати позивачеві витрати на професійну правничу допомогу у повному обсязі не відповідають нормам процесуального права.
		Оскільки в результаті перегляду ухваленого судом першої інстанції рішення в апеляційному порядку це рішення суду частково змінено та скасовано, у результаті чого позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на 50 %, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що його витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню відповідачем пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 40 000грн.
		Апеляційний суд вважав, що визначений таким чином розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, відшкодування якого покладається на відповідача, відповідає критеріям розумності, справедливості та реальності, враховуючи, що ці витрати пов`язані з розглядом справи, їх розмір обґрунтований та є пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, зокрема для позивача.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		20 листопада 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Кермач А. І. подав касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2024 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року,
		Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 756/6644/23.
		У лютому 2025 року матеріали цивільної справи № 756/6644/23 надійшли до Верховного Суду.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кермач А. І. просив: повністю скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині стягнення заробітної плати за період з 01 січня 2021 року до 30 червня 2022 року та за період з 01 липня 2022 року до 16 червня 2023 року; змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2023 року до 17 грудня 2023 року у розмірі 187 393,44 грн та зобов`язати стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 441,48 грн помножений на кількість днів, які рахуються з 16 червня 2023 року до фактичного дня розрахунку; скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання права ОСОБА_1 на заробітну плату та ухвалити нове в цій частині про задоволення позовної вимоги.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставою касаційного оскарження заявник обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до набрання чинності Закону № 2352-ІХ в контексті частини шостої статті 10 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Крім того, заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована таким.
		За змістом наказу № 5/1 від 16 серпня 2022 року призупинення дії трудових договорів із зазначеними в додатку № 1 до наказу працівниками відбулося у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з урахуванням особливостей трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форм власності у період воєнного стану, введеного в Україні з 24 лютого 2022 року та згідно із положеннями Закону України № 2136-ІХ від 15 березня 2022 року, беручи до уваги, що виробничі потужності товариства у м. Херсоні 16 серпня 2022 року фактично захоплені представниками окупаційної влади.
		Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі одних і тих самих доказів встановлені суперечливі (взаємовиключні) обставини щодо призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Єдиним належним і допустимим доказом призупинення дії трудового договору є наказ роботодавця про призупинення дії трудового договору з працівником. Такий наказ має бути доведений до відома працівника у встановленому законом порядку та спосіб.
		Проте в матеріалах справи відсутній наказ директора ТОВ «Паллада Шип`ярд» про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .
		Висновок суду апеляційної інстанції про те, що дію трудового договору з  ОСОБА_1 призупинено, є безпідставним, оскільки наказ від 16 серпня 2022 року № 5/1 та додаток № 1 до наказу таких відомостей не містять, а містять розпорядження (наказ) для головного інженера ОСОБА_1 та інших посадових осіб «скласти повний перелік осіб, з якими призупиняється дія трудових договорів, яка не тягне за собою припинення трудових відносин (додаток № 1 до наказу)».
		Помилково встановлені судом апеляційної інстанції обставини призвели до неправильних висновків про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення заробітної плати, яка не нараховувалась за період з 01 липня 2022 року до 16 червня 2023 року у розмірі 363 451,60 грн.
		Посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 75512623/19 щодо застосування статті 117 КЗпП України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
		Заявник вважає, що від зазначеної правової позиції слід відступити, оскільки із системного аналізу норм Конституції України, КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про колективні договори і угоди, Закону України «Про офіційну статистику» вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні працівника, як міра відповідальності роботодавця за порушення трудових прав і обов`язків, є невід`ємною частиною заробітної плати (оплати праці), оскільки між працівником та роботодавцем не існує інших відносин, окрім як трудових, які припиняються не в момент звільнення працівника, а в момент остаточного розрахунку з працівником при його звільненні.
		Необхідність відступлення від вказаного висновку також полягає у незастосуванні судом апеляційної інстанції норм статті 117 КЗпП України в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року - дати набрання чинності Закону України № 2136-ІХ від 15 березня 2022 року, у системному зв`язку з нормами частини сьомої статті 43, частини третьої статті 22 Конституції України, частини шостої статті 10 ЦПК України, які підлягали застосуванню до спірних відносин.
		Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив
		Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		З 2012 року ОСОБА_1 перебував з Херсонським державним заводом «Палада», правонаступником якого є ТОВ «Паллада Шип`ярд», в трудових відносинах, зокрема з 24 травня 2012 року до 10 жовтня 2016 року працював інженером з підготовки кадрів та роботи з персоналом 2 категорії у відділі кадрів, з 10 жовтня 2016 року до 10 вересня 2021 року обіймав посаду начальника відділу капітального будівництва та переозброєння, а  з  10  вересня 2021 року - посаду головного інженера.
		Відповідно до наказу директора ТОВ «Паллада Шип`ярд» № 5/1 від 16 серпня 2022 року, наказано:
		- управлінню по роботі з персоналом та захисту праці спільно з головним інженером, головним бухгалтером та заступниками по завідуванням скласти повний перелік осіб, з якими призупиняється дія трудових договорів, яка не тягне за собою припинення трудових відносин (додаток №1 до наказу);
		- відділу кадрів продовжити ведення обліку робочого часу щодо осіб, з якими призупинено дію трудових договорів без розірвання трудових відносин, в частині зазначення робочого часу, який мав би бути відпрацьований ними, якщо б робота підприємства не призупинилась внаслідок агресії РФ та у зв`язку з находженням міста в умовах тимчасової окупації;
		- відділу охорони праці та захисту праці бухгалтерії провести нарахування по заробітній платі особам з Додатку №1 даного наказу, згідно поданих ВК табелів обліку робочого часу, який мав би бути відпрацьований, з розрахунку середньої заробітної плати за два останні робочі місяці, та віднести нарахування на 68 рахунок для подальшої можливості відшкодування цих сум;
		- бухгалтерії провести фіксацію розміру ЄСВ, який підлягав би сплаті із суми заробітної плати та компенсаційних виплат, які б виплачувались працівникові, якщо б такого призупинення в діяльності підприємства та призупинення трудових договорів не було б;
		- відділу кадрів ознайомити в будь-який доступний спосіб осіб, з якими тимчасово призупинено дію трудових відносин, між роботодавцем та працівником, яка обумовлена військовою агресією російської федерації проти України. Призупинення дії трудових договорів не тягне за собою припинення трудових відносин.
		За змістом наведеного наказу призупинення дії трудових договорів із зазначеними в додатку № 1 до наказу працівниками відбулося у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з врахуванням особливостей трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форм власності у період воєнного стану, введеного в Україні з 24 лютого 2022 року та згідно з положеннями Закону № 2136-ІХ, беручи до уваги, що виробничі потужності товариства у місті Херсоні 16 серпня 2022 року фактично захоплені представниками окупаційної влади (а. с. 29).
		Згідно з додатком № 1 до наказу № 5/1 від 16 серпня 2022 року ОСОБА_1 , головний інженер, значиться в переліку працівників, із якими призупинено дію трудового договору (а. с. 30).
		Наказом директора ТОВ «Паллада Шип`ярд» від 12 листопада 2022 року № 1/11, наказано:
		- управлінню по роботі з персоналом та захисту праці поновити трудові відносини, спільно з головним інженером, головним бухгалтером скласти перелік осіб, з якими поновлюється дія трудових договорів в частині забезпечення охорони території підприємств та забезпечення діяльності критичної інфраструктури (додаток до наказу №1) з 12 листопада 2022 року.
		- управлінню по роботі з персоналом та захисту праці спільно з головним інженером, головним бухгалтером та заступниками по завідуванням скласти повний перелік осіб, з якими необхідно поновити дію трудових договорів з 05 грудня 2022 року (додаток до наказу №2) (а. с. 31).
		Наказом директора ТОВ «Паллада Шип`ярд» № 24-к від 14 червня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного інженера з 16 червня 2023 року за угодою сторін, пункт 1 статті 36 КЗпП України, та передбачено, що відшкодування ОСОБА_1 грошових сум, пов`язаних із трудовими відносинами, втрачених внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, здійснити за рахунок коштів держави-агресора чи інших джерел, передбачених законодавством, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а. с.32).
		28 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Паллада Шип`ярд» із вимогою здійснити повний розрахунок із заробітної плати, нарахованої йому та невиплаченої на день звільнення з посади головного інженера товариства, зазначивши реквізити для перерахування коштів.
		В цій же заяві ОСОБА_1 просив відповідача надати відомості про суми, нараховані та виплачені/ не виплачені йому при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору відповідно до законодавства, в тому числі при звільненні) (а. с. 33).
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці»передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.
		Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18).
		Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		За змістом статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
		Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
		Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
		Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця .
		Наведені висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
		Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, термін дії якого неодноразово продовжувався та який діє на теперішній час.
		24 березня 2022 року набрав чинності Закон 2136-IX, який визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом № 2136-ІХ.
		Законом № 2136-IX запроваджено призупинення трудового договору: детально визначено критерії та умови призупинення дії трудового договору, передбачено механізм відновлення дії призупиненого трудового договору, передбачено обмеження щодо застосування механізму призупинення дії трудового договору щодо окремих категорій працівників.
		Так, відповідно до частин першої та четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.
		Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
		Тобто, працівник звільняється від обов`язку виконувати роботу, визначену трудовим договором, а роботодавець звільняється від обов`язку забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.
		Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
		Тобто, головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором (роботодавцю - надавати роботу, працівникові - виконувати роботу).
		Під абсолютною неможливістю надання роботодавцем та виконання працівником роботи в контексті призупинення дії трудового договору, слід розуміти випадки неможливості забезпечувати працівникові умови праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи зазначеним працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва або майно роботодавця знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливе у зв`язку з відсутністю можливостей для застосування такої форми організації праці або відсутністю на це його згоди, зокрема, з причин переміщення його з території, де ведуться активні бойові дії.
		Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 08 травня 2024 року у справі № 359/5261/22 (провадження № 61-5950св23).
		Отже, роботодавець має право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
		Слід зауважити, що частиною першою статті 119 КЗпП України чітко визначено збереження згаданих гарантій саме на час виконання державних та/або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час.
		Робочий час - установлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов`язки.
		Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 обґрунтовував наявність у ТОВ «Паллада Шип`ярд» перед ним заборгованості із заробітної плати фактично за два періоди: з 01 січня 2021 року до 30 червня 2022 року у розмірі 248 961,70 грн - нарахована, але не виплачена заробітна плата за час виконання ним трудових обов`язків, та з 01 липня 2022 року до 16 червня 2023 року у розмірі 363 451,60 грн - належна йому заробітна плата, яка не нараховувалася протягом перебування сторін у трудових відносинах до моменту його звільнення.
		Під час розгляду справи відповідач не заперечував факт наявної заборгованості із виплати заробітної плати перед позивачем з 01 січня 2021 року до 30 червня 2022 року.
		Апеляційний суд встановив, що відповідач за 2021 рік роботи нарахував ОСОБА_1 заробітну плату на загальну суму 185 268,65 грн, із яких сплачено 33 289,99 грн податку, однак надходження на його банківську карту у 2021 році від відповідача окремими платежами склали загалом 53 320,98 грн заробітної плати.
		Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за 2021 рік становить різницю між нарахованою та виплаченою заробітною платою у розмірі 98 657,68 грн (185 268,65-86 610,97). 
		Згідно з довідкою ТОВ «Паллада Шип`ярд» від 31 липня 2022 року № 142 розмір заборгованості з виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 за період з 01  січня 2022 року до 30 червня 2022 року становить 65 381 грн.
		З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за період з 01 січня 2021 року до 30 червня 2022 року становить 164 038,68 грн (98 657,68+65 381), що визначено з вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів, є правильним, оскільки підтверджується матеріалами справи.
		Натомість посилання позивача про заборгованість ТОВ «Паллада Шип`ярд» за вказаний період у розмірі 248 961,70 грн спростовується відсутністю будь-якого документального підтвердження та розрахунків.
		Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав щодостягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати, яка не нараховувалася, з середини серпня 2022 року до дня звільнення позивача 16 червня 2023 року.
		Встановлено та не заперечувалось сторонами, що з 01 березня 2022 року до 11 листопада 2022 року м. Херсон, яке є місцезнаходженням ТОВ «Паллада Шип`ярд», було окуповане військами російської федерації, з 11 листопада 2022 року до 01 травня 2023 року віднесено до території можливих бойових дій, а з 01 травня 2023 року Херсонська міська територіальна громада віднесена до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
		Наказом ТОВ «Паллада Шип`ярд» від 16 серпня 2022 року № 5/1 дію укладеного з позивачем трудового договору призупинено. 
		Заперечуючи проти цього та наполягаючи на виконанні дистанційної роботи, починаючи з 16 серпня 2022 року, позивач не надав суду докази запровадження роботодавцем дистанційної роботи наказом (розпорядженням) чи укладенням з ним письмового трудового договору про дистанційну роботу.
		Не встановлено під час розгляду справи і того, що відповідач приймав рішення про скасування призупинення дії укладеного із позивачем трудового договору до припинення або скасування воєнного стану та за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомив позивача про необхідність стати до роботи.
		За таких обставин, враховуючи, що дію укладеного з позивачем трудового договору призупинено з 16 серпня 2022 року та не поновлено станом на момент його звільнення 16 червня 2023 року, позивач не виконував роботу, за яку відповідач як роботодавець відповідно до статті 94 КЗпП України зобов`язаний виплатити винагороду, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав щодо стягнення з відповідача заробітної плати за вказаний період як такої, що не нараховувалася, є обґрунтованими.
		При цьому, за фактичних обставин цієї справи, відшкодування позивачу заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, як це передбачено частиною четвертою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		Доводи касаційної скарги про те, що директор ТОВ «Паллада Шип`ярд» не приймав наказ про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , спростовуються матеріалами справи. 
		Встановивши остаточно, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем з невиплаченої заробітної плати за період з 01 січня 2021 року до 30 червня 2022 року становить 164 038,68 грн, а також те, що як у день звільнення, так і після пред`явлення ОСОБА_1 вимоги про розрахунок, відповідач не виплатив йому вказану суму, апеляційний суд правомірно виходив з обґрунтованості вимог позивача щодо покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
		При цьому апеляційний суд правильно погодився з висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ, що набрав чинності 19 липня 2022 року.
		Доводи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України у попередній редакції є безпідставними, враховуючи, що звільнення ОСОБА_1 відбулося 16 червня 2023 року. 
		Відповідні доводи касаційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні позивачем норм матеріального права.
		Слід звернути увагу, що позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. 
		Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
		Інші доводи заявника значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16). 
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча  пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну  відповідь  на  кожний  аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
		У справі, що розглядається, вичерпно надано оцінку питанню визначення розміру заборгованості із заробітної плати відповідача перед позивачем, а також здійснення позивачу компенсації, пов`язаної з несвоєчасною виплатою заробітної плати на момент його звільнення 16 червня 2023 року, відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ, що набрав чинності 19 липня 2022 року. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення у незміненій та нескасованій при перегляді апеляційним судом частині , а також прийнятої апеляційним судом постанови, та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення в оскаржуваній частині з неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Оскільки колегія суддів встановила, що рішення суду першої інстанції в незміненій та нескасованих частинах та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому їх, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кермач Андрій Іванович, залишити без задоволення.
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2024 року у незміненій та нескасованій при перегляді апеляційним судом частині та постанову Херсонського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...