Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 701/280/18-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2025.
Дата набрання законної сили: 10.04.2025
Номер судового провадження: 51-2259км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017250000000356

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 701/280/18-к
		провадження № 51-2259км24
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
		головуючої                                                 ОСОБА_1 
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 
		прокурора                                                   ОСОБА_5 
		розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу представника цивільного відповідача Товариства з  обмеженою відповідальністю «Гюнсел» - директора ОСОБА_6 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17 квітня 2024 рокув  кримінальному провадженні стосовно
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кваси Рахівського району Закарпатської області, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 ,
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
		За вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023  року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування основного заходу примусу з випробуванням з  іспитовим строком тривалістю 3 роки й покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 КК. 
		Цивільні позови потерпілих задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на  користь: ОСОБА_8 35 000 грн у рахунок компенсації матеріальної шкоди,  46 790 грн - моральної шкоди та 1762 грн - судових витрат; ОСОБА_9 - 46 790 грн у рахунок компенсації моральної шкоди та  1762  грн - судових витрат.
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гюнсел» (далі - ТОВ) про стягнення матеріальних збитків, завданих унаслідок кримінального правопорушення, відмовлено.
		Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у  кримінальному провадженні.
		ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
		Як установив суд, 7 жовтня 2017 року близько 01:30, керуючи належним ТОВ автомобілем марки «MAN TGL 12.180» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись по дорозі Київ-Одеса неподалік с. Нестерівки Маньківського району  Черкаської області, працівник цього ТОВ - водій ОСОБА_7 усупереч вимогам пп. «б» п. 2.3 та п. 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) виявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, унаслідок чого допустив зіткнення з напівпричепом «KRONE SD» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) автомобіля марки  «MAN TGL 19.400» (реєстраційний номер НОМЕР_3 ), який був  на  правому узбіччі. У  результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля «MAN TGL 12.180» ОСОБА_11 отримав численні різного ступня тяжкості тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
		Черкаський апеляційний суд ухвалою від 17 квітня 2024 року змінив вирок у  частині вирішення цивільного позову   ОСОБА_10 і стягнув із ТОВ: на  користь  неповнолітнього ОСОБА_12 , в інтересах якого діє ОСОБА_10 , 100 000 грн у рахунок компенсації моральної шкоди та по 3200 грн щомісячно з дня подання позовної заяви і до часу досягнення   ОСОБА_12 18 років - шкоди, завданої втратою годувальника; на користь ОСОБА_10 10 000 грн у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу. У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ОСОБА_13 просить на  підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі  - КПК) скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів скаржника зводиться до того, що ТОВ не  є  належним відповідачем за шкоду, завдану через утрату годувальника неповнолітньому    ОСОБА_12 , адже щомісячні виплати до досягнення останнім повноліття має здійснювати Фонд соціального страхування України. На  думку автора скарги, також неправомірним є стягнення з ТОВ коштів у  рахунок компенсації моральної шкоди, оскільки померлий ОСОБА_11 був застрахований від нещасного випадку на виробництві. Разом із цим скаржник  твердить про надмірний розмір такої компенсації. Вважає, що під час  вирішення  позову ОСОБА_10 апеляційний суд мав керуватися не  Цивільним кодексом України (далі - ЦК), а законами України «Про  загальнообов`язкове державне соціальне страхування», «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та «Про страхування» (у редакції, чинній на момент ДТП); замість ТОВ залучити відповідачем страховика; крім того, відмовити у  стягненні  з  ТОВ щомісячних виплат на користь неповнолітнього    ОСОБА_12 .
		Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про  дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не  надходило. Представник цивільного відповідача ОСОБА_13 поінформував суд  касаційної інстанції (далі - Суд) про можливість здійснення розгляду справи  без  його участі. 
		Позиції учасників судового провадження
		У Суді прокурор вважав, що подану скаргу належить задовольнити частково, оспорювану ухвалу в частині, яка стосується стягнення шкоди, завданою втратою  годувальника, скасувати і призначити новий судовий розгляд у  порядку  цивільного судочинства.
		 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК Суд переглядає судові рішення вмежах касаційної скарги. За приписами п. 9 ч. 1 ст. 425 цього Кодексу цивільний відповідач або його представник має право на касаційне оскарження судових рішень у частині, що стосується вирішення цивільного позову.
		Тому доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК та  справедливість призначеного покарання не перевіряються. Також не є предметом ревізії Суду правильність вирішення позовних вимог інших цивільних позивачів, котрі не оскаржували судових рішень у порядку касаційної процедури.
		Доводи скаржника про те, що з ТОВ неправомірно стягнуто кошти в рахунок компенсації моральної шкоди, не можна визнати прийнятними.
		Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
		За змістом ст. 128 вказаного Кодексу особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, у тому числі законний представник неповнолітнього, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або  до фізичної чи юридичної особи, котра за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діянням винного. Цивільний позов у  кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у  зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що  вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Відповідно до норм цивільного права шкода, завдана працівником під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків, відшкодовується юридичною або фізичною особою, з якою винний перебував у трудових відносинах (ст. 1172  ЦК). У разі якщо шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки, вона відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ст. 1187 ЦК). Із цього правила існують винятки: коли транспортним засобом заволоділи неправомірно або шкоду було завдано внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого. Якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, або якщо вона є неплатоспроможною, то шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, відшкодовує держава (ст. 1207 ЦК). 
		Виходячи з указаних положень закону, у разі керування транспортним засобом особою у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з володільцем цього засобу цивільну відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, несе роботодавець. Тож шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, котрий на  відповідній правовій підставі керував належним роботодавцю автомобілем, відшкодовується саме останнім як володільцем джерела підвищеної небезпеки.
		Такий підхід узгоджується із судовою практикою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 5 грудня 2018 рокувсправі № 426/16825/16-ц). Аналогічні орієнтири викладено й у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6. 
		Отже, законний володілець автомобіля «MAN TGL 12.180» - юридична особа, чий працівник водій   ОСОБА_7 під час виконання своїх трудових обов`язків порушив ПДР, що спричинило смерть   ОСОБА_11 , є належним відповідачем і з ТОВ правомірно стягнуто кошти в рахунок компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок учинення кримінального правопорушення. 
		Наведене правозастосування корелюється із практикою Суду (наприклад, постанови від 5 квітня 2018 року в справі № 205/5571/15-к, від 14 березня 2019  року в справі № 632/1400/16-к, від 26 травня 2020 року в справі № 201/722/18).
		Той факт, що цивільну відповідальність роботодавця засудженого булу застраховано, не означає її анулювання. Тому посилання скаржника на  положення законодавства про страхування, яке покликано гарантувати виплату компенсацій за заподіяну шкоду в межах договору, не доводить неправильності розв`язання в цій частині цивільного позову, заявленого до юридичної особи, котра в силу закону відповідає за дії свого працівника. 
		Крім того, необхідно зазначити, що раніше найвища судова інстанція у своєму рішенні (постанова Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року, провадження № 6-954цс16) акцентувала на наявності в потерпілого права вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги про  відшкодування шкоди виключно до особи, яка її завдала; б) шляхом звернення до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільну  відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в надалі до особи, яка завдала шкоди, за  наявності передбачених ст. 1192 ЦК підстав. Потерпілий має право відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, у межах деліктного зобов`язання незалежно від того, чи  застрахована цивільно-правова відповідальність останньої. У такому разі особа, яка завдала шкоди й  цивільно-правову відповідальність якої застраховано, після задоволення вимоги потерпілого має право захистити свій майновий інтерес у межах договору страхування та звернутися до свого страховика з вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як  сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Аналогічних висновків дійшов і Касаційний цивільний суд Верховного Суду (наприклад, постанова від 14 лютого 2018 року в справі № 754/1114/15-ц).
		До того ж за змістом Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про  загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на який покликається автор касаційної скарги, страховим випадком за соціальним страхуванням від  нещасного випадку є вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, у тому числі внаслідок порушення правил охорони праці, що спричинив застрахованій особі професійно зумовлену травму (пункти 5, 10 ст. 1); відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від  нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх  сімей не є страховоювиплатою та здійснюється відповідно до положень ЦК та  Кодексу законів про працю України (ч. 8 ст. 36).
		Водночас положення ч. 2 ст. 4 ЦК закріплюють пріоритет норм цього Кодексу над  нормами інших законів (див постанову Великої Палати від 29 червня 2022  року в  справі № 477/874/19).
		Не можна погодитися і з доводами скаржника про надмірний розмір компенсаціїморальної шкоди, присудженої на користь неповнолітнього  ОСОБА_12 .
		За змістом ст. 23 ЦК розмір відшкодування моральної шкоди, яку особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо членів її сім`ї чи близьких родичів, визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є  підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які  мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
		Водночас, як раніше акцентував Суд (постанова від 7 квітня 2020 року в справі № 572/3209/17), визначення розміру компенсації моральної шкоди становить предмет оціночної діяльності суду в межах загальних критеріїв, окреслених у  ст. 23 ЦК.
		Наведений автором скарги приклад зменшення судом розміру компенсації з  900 000 до 5000 грн за моральну шкоду, завдану незаконним притягненням до  адміністративної відповідальності, не релевантний ситуації в цій справі, адже за її обставинами неповнолітній ОСОБА_12 унаслідок злочину назавжди втратив батька. Тому апеляційний суд цілком обґрунтовано виснував у своїй ухвалі, що негативні наслідки від смерті близької людини призвели до вимушених та непоправних змін у житті дитини. Таке не викликає жодного сумніву, звідси, і  немає підстав вважати, що визначений розмір компенсації моральної шкоди - 100 000 грн є несправедливим. При цьому варто також зауважити, що стягнення в такому розмірі не суперечить позиціям в інших справах про злочини за ч. 2 ст. 286 КК (наприклад, справи № 337/2655/20, 367/5021/16-к, 328/2577/18, 489/3060/19, 208/254/20, 173/2367/19).
		Разом із тим доводи скаржника про невмотивоване стягнення з ТОВ щомісячно коштів у рахуноккомпенсації шкоди, завданої втратою годувальника, є слушними.
		За змістом ч. 2 ст. 127 КПК відшкодуванню в рамках кримінального провадження підлягає шкода, безпосередньо пов`язана з діяннями винного, які утворюють об`єктивну сторону відповідного кримінального правопорушення (див. ухвалу Верховного Суду України від 25 вересня 2007 року, провадження № 5-3410км07). Вид та розмір такої шкоди відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 91 цього Кодексу належать до обставин, які підлягають доказуванню. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку, а на всі аргументи сторін слід дати вичерпні відповіді (ст. 419 КПК).
		Цих законодавчих положень суд апеляційної інстанції повною мірою не  дотримався.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_10 щодо стягнення на користь її сина шкоди, завданої смертю годувальника, згаданий суд не мотивував, яким чином факт смерті потерпілого як особи, зобов`язаної утримувати свою неповнолітню дитину, пов`язаний із порушенням працівником ТОВ правил дорожнього руху; не  навів доказів на обґрунтування розміру шкоди, яку постановив компенсувати; не зазначив переконливих аргументів на спростування позиції цивільного відповідача, котрий у своїх запереченнях на апеляційну скаргу наполягав на  законності рішення суду першої інстанції; не відобразив в ухвалі, які статті закону було порушено та в чому саме полягають ці порушення або  необґрунтованість вироку. 
		Усупереч приписам ч. 2 ст. 1200 ЦК, що визначають порядок обчислення розміру шкоди, замість проведення відповідних розрахунків апеляційний суд фактично обмежився констатацією вказаної позивачкою суми. Водночас не зважив на те, що в цивільному позові теж немає даних, з яких виходила ОСОБА_10 при заявлені вимог.
		Таким чином у цій частині зміст оспорюваної ухвали не відповідає положенням закону, її не можна залишити в силі й в указаній частині вона підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового судового розгляду в  порядку цивільного судочинства. 
		Крім того, переглянувши вирок і встановивши факт незаконного стягнення із засудженогоОСОБА_7 судових витрат, понесених потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_8 через сплату 1762 грн судового збору при поданні цивільних позовів у кримінальному провадженні, апеляційний суд попри приписи ч. 2 ст. 404 КПК не усунув допущеного порушення.
		Вичерпний перелік видів процесуальних витрат у кримінальному провадженні міститься у ст. 118 вказаного Кодексу, серед яких немає судового збору, а за правилами ст. 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з  обвинуваченого на користь потерпілого здійснені процесуальні витрати. Отже, закон не передбачає відшкодування засудженим судового збору.
		Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про  судовий збір» позивачі у справах про відшкодування збитків, завданих унаслідок вчинення кримінального правопорушення, звільнені від сплати судового збору. Це стосується позовів про відшкодування як матеріальної, так і  моральної шкоди (постанови Суду від 22 травня та 10 липня 2018 року в справах № 364/1311/16-к та 713/1275/16-к відповідно). Тобто оплата потерпілими судового збору при  зверненні з цивільним позовом у кримінальному провадженні не була необхідністю. 
		За висновком об`єднаної палати Суду при вирішенні в межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам ч. 5 ст. 128, статей 118, 119, 370 цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених указаним Кодексом (постанова від 23 січня 2019 року в справі № 187/291/17).
		Отже, помилку в правозастосуванні слід виправити в порядку ч. 2 ст. 433 КПК. Тому вирок й ухвала підлягають зміні, а рішення про стягнення з ОСОБА_7 на  користь потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 судових витрат (збору) у сумі по 1762 грн кожному - виключенню. 
		Процедуру повернення безпідставно сплаченого судового збору врегульовано згаданим Законом № 3674-VI та відповідним Порядком, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787. Тож потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 мають право звернутися до суду, на рахунок якого було помилково сплачено судовий збір, із заявою про повернення цих коштів.
		Інших істотних порушень норм права, котрі зумовлюють обов`язкове скасування чи зміну судових рішень, під час здійснення касаційного провадження не  встановлено. 
		Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів
		ухвалила:
		Касаційну скаргу представника цивільного відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гюнсел» - директора ОСОБА_6 задовольнити частково.
		У порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17  квітня 2024 року стосовно ОСОБА_7 змінити: виключити з  них рішення про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 та ОСОБА_9 судових витрат у сумі 1762 грн кожному. 
		Цю ж ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17 квітня 2024 рокув частині розв`язання цивільного позову - стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гюнсел» на користь ОСОБА_12 . шкоди, завданої втратою годувальника, у сумі 3200 грн щомісячно з 26 квітня 2018 року й до досягнення ним 18 років, скасувати і призначити новий розгляд у  суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. 
		У решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді: 
		 
		 
		ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...