Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/14863/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: 18.04.2025. Зареєстровано: 19.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2025.
Дата набрання законної сили: 17.04.2025
Номер судового провадження: 11-кп/4806/406/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023070000000115

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 308/14863/23
		 
		У Х В А Л А
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		17.04.2025         м. Ужгород
		 
		Закарпатський апеляційний суд у складі: 
		 
		Головуючого - судді  ОСОБА_1 
		суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		   за участі секретаря: ОСОБА_4 ,
		   учасників судового розгляду: захисника  адвоката  ОСОБА_5 , прокурора  ОСОБА_6 ,
		   розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11-кп/4806/406/24 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2024 року відносно обвинуваченого  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсон, громадянина України, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		   у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України,
		В С Т А Н О В И В:
		   Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2024 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та призначено йому покарання у виді 13 (тринадцять) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності строком на 11 (одинадцять) років, та конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обраховувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
		Речові докази та судові витрати по справі відсутні.
		   Згідно з вироком, - ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
		   У зв`язку із веденням агресивної війни з боку Російської Федерації проти України, 01.03.2022 її армією захоплено м. Херсон. На підтвердження контролю над містом, 03.03.2022 після захоплення міста, окупаційні війська рф захопили приміщення Херсонської ОДА. 25.04.2022, в приміщення Херсонської міської ради за адресою: м. Херсон, проспект Ушакова, 37, увійшли озброєні військовослужбовці рф, які попередили керівництво та працівників Херсонської міської ради, що управління місцевою адміністрацією переходить під керівництво російської федерації.
		В той же час, окупаційною владою на тимчасово окупованій території Херсонської області, створено систему незаконних органів державної влади, в тому числі правоохоронних.
		Зокрема, у тимчасово окупованому м. Херсон окупаційною адміністрацією на базі державної установи "Північна виправна колонія (№ 90)" (код ЄДРПОУ 08564699, м. Херсон, вул. Некрасова, 234) створено незаконний орган з питань виконання покарань  "Управление службы исполнения наказаний по Херсонской области", зареєстрований як юридична особа рф, який розпочав функціонувати з 01.06.2022 та об`єднав у собі всі установи виконання покарань, які знаходились на тимчасово окупованій території.
		Починаючи з 01.06.2022, на службу в незаконний правоохоронний орган  "УСИН по Херсонской области" набрано штат працівників. Зокрема, у червні 2022 року, але не раніше 01 червня 2023 року, прийнято на службу громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який обійняв посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу безпеки "УСИН по Херсонской области" із присвоєнням спеціального звання  рядовий внутрішньої служби. До кола службових обов`язків ОСОБА_7 входило здійснення контролю за дотриманням засудженими режиму колонії та розпорядку дня.
		Поряд з цим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", до правоохоронних органів, серед інших, належать органи і установи виконання покарань, а також інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. З урахуванням наведеної норми закону можна зробити висновок про те, що незаконно створене "УСИН по Херсонской области" є незаконним правоохоронним органом, створеним на тимчасово окупованій території.
		Таким чином, ОСОБА_7 , являючись громадянином України, діючи умисно, всупереч вимогам діючого законодавства, достовірно знаючи про збройну агресією рф проти України як обставину, яка є загальновідомим фактом, а також достеменно знаючи про факт захоплення частини Херсонської області, в тому числі м. Херсон збройними формуваннями рф, у червні 2022 року, діючи умисно, з метою переслідування своїх особистих інтересів, підтримуючи воєнну агресію та окупаційну політику рф на території України, в порушення вимог Конституції та Законів України, добровільно зайняв посаду молодшого інспектора 1 категорії відділу безпеки незаконного "УСИН по Херсонской области", створеного представниками держави-агресора на території м. Херсон, тобто зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
		Одночасно з цим, ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, керуючись раніше виниклим корисливим мотивом, у червні 2022 року, але не раніше 01 червня 2022 року, приступив до виконання своїх службових обов`язків у незаконному "УСИН по Херсонской области".
		Протягом жовтня 2022 року, перед звільненням м. Херсон Збройними силами України, російська окупаційна адміністрація змінила дислокацію "УСИН по Херсонской области" та перемістила його вглиб тимчасово окупованої території Херсонської області. У зв`язку з цим, ОСОБА_7 , здійснюючи колабораційну діяльність, у жовтні 2022 року виїхав із м. Херсона за місцем дислокації незаконного "УСИН по Херсонской области" (м. Генічеськ, Херсонської області), де продовжив виконувати свої службові обов`язки.
		За таких обставин, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, а саме у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
		       Не погоджуючись із вироком місцевого суду захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду змінити, пом`якшити призначене покарання та призначено ОСОБА_7 покарання у виді 12 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності строком на 10 років, без конфіскації майна.
		   Заслухавши суддю-доповідача, захисника - адвоката ОСОБА_5 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора,яка заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
		   Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		   Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, а саме у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, ґрунтується на доказах, досліджених у судовому засіданні, аналіз яких даний у вироку.
		   Оскільки фактичні обставини кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 ніким не оскаржені, то висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин перевірці судом апеляційної інстанції не підлягають, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України.
		   Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		   Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		   Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
		   У висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 02 березня 2021 року у справі №721/115/19 зазначено про те, що для досягнення пропорційності між злочином та покаранням, основним чинником, який має братися до уваги під час визначення виду та міри покарання за злочин, є ступінь його тяжкості та небезпечності. При призначенні покарання судам слід прагнути до справедливості та пропорційності, а будь-які винятки з цієї мети мають бути належним чином обґрунтовані.
		   Суд першої інстанції, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання,виконав вказані вимоги закону, врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, родовим об`єктом якого є суспільні відносини, що забезпечують саме існування України, як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, а також відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий.
		   Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченої, судом першої інстанції не встановлено.
		   Суд першої інстанції, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи міру покарання, передбачену санкцією закону, за якою визнав ОСОБА_7 винним, вважав за необхідне призначити останньому покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності та конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю..
		   Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим і таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.
		   Надаючи оцінку доводам і вимогам захисника ОСОБА_5 щодо можливості застосування більш м`якого з альтернативних покарань ніж позбавлення волі, які передбачені ч.7 ст.111-1 КК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
		   Згідно з правовою позицією, викладеної в Постанові ККС у складі ВС від 15 серпня 2023 року у справі №295/424/21, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
		   Призначення особі, визнаній винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, відповідного покарання, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, відноситься до дискреційних повноважень суду.
		   Судова дискреція (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		   Надаючи оцінку посиланням сторони захисту на залишення судом першої інстанції поза увагою того, що обвинувачений раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався, відсутність обтяжуючих покарання обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції були враховані ці обставини при призначені обвинуваченому покарання.
		   Колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 вчинив злочин проти основ національної безпеки України, що становить велику суспільну небезпеку, при цьому, відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		   Що стосується апеляційних вимог захисника обвинуваченого в частині призначеного додаткового покарання у виді конфіскації майна ОСОБА_7 , то на переконання колегії суддів вони є такими, що позбавлені правових підстав, з огляду на наступне.
		   Частинами 1, 2 статті 59 КК України передбачено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України.
		   Конфіскація майна, як будь-яке покарання, є мірою державного примусу, що обмежує право власності та застосовується для досягнення встановлених законом цілей покарання та індивідуалізації покарання.
		   Конфіскація майна, як вид кримінального покарання, відноситься до числа додаткових покарань, що зумовлює певні особливості в застосуванні та виконанні цього виду покарання.
		   Крім того, конфіскація майна, як і будь-яке інше покарання, має призначатися відповідно до принципів та загальних засад призначення покарання.
		   Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 було визнано винним за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
		   Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини застосування конфіскації майна в конкретному випадку буде відповідати вимогам статті 1 Протоколу №1 до Конвенції не просто за умови, якщо така конфіскація формально ґрунтується на вимогах закону, але й за умови, що така законна конфіскація у даній конкретній ситуації не порушує «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб».
		   Відтак, враховуючи, що ОСОБА_7 вчинив злочин проти основ Національної безпеки України та громадської безпеки, місцевий суд обґрунтовано призначив йому додаткове покарання у виді конфіскації майна.
		   Таким чином, призначене ОСОБА_7 покарання за ч.7 ст.111-1 КК України відповідає вимогам статей 50 та 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		   За таких обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для зміни оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, зазначених в апеляційній скарзі сторони захисту.
		   Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
		З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2024 року без змін.
		Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		       Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7  залишити без задоволення.
		 
		       Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2024 року відносно обвинуваченого  ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,  залишити без змін.
		 
		       Ухвала набирає законної сили з моменту ї проголошення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців із дня її проголошення. 
		       
		 
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...