Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/255/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 18.04.2025. Зареєстровано: 19.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 22.04.2025.
Дата набрання законної сили: 18.04.2025
Номер судового провадження: К/990/27071/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 квітня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 360/255/24
		адміністративне провадження № К/990/27071/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
		суддів -Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції
		касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року (суддя Ірметова О.В.) 
		та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 червня                      2024 року (суддя-доповідач Гаврищук Т.Г, судді: Блохін А.А., Компанієць І.Д.) 
		у справі № 360/255/24
		за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (далі - відповідач), у якому просила:
		- визнати протиправними дії щодо неврахування січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 20 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року;
		- визнати протиправними дії щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення Позивача за період з 01 березня 2018 року по 03 березня 2023 року;
		- зобов`язати здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 20 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
		- зобов`язати здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 03 березня 2023 року з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
		- визнати протиправними дії щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у період з 2016 року до 2023 року;
		- визнати протиправними дії щодо неврахування індексації грошового забезпечення при нарахуванні і виплаті грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у період з 2016 року до 2023 року;
		- визнати протиправними дії щодо неврахування індексації грошового забезпечення при нарахуванні і виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
		- зобов`язати здійснити перерахунок та доплату виплаченої у період з 2016 року до 2023 року допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011- XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку допомоги, донарахованої і виплаченої у розрахунковому місяці щомісячної додаткової грошової винагороди;
		- зобов`язати здійснити перерахунок та доплату виплаченої у період з 2016 року до 2023 року грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку допомоги донарахованої і виплаченої у розрахунковому місяці індексації грошового забезпечення;
		- зобов`язати здійснити перерахунок та доплату виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку грошової компенсації, донарахованої і виплаченої у розрахунковому місяці індексації грошового забезпечення. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивачки, відповідач порушив вимоги законодавства, оскільки в період проходження військової служби не у повному обсязі нараховував індексацію грошового забезпечення, що вплинуло й на інші виплати. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачці протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
		27 березня 2024 року до суду першої інстанції від позивачки надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду з посиланням на проходження позивачкою військової служби, а також відсутність письмових розрахунків про нараховані та виплачені суми як впродовж служби, так і при звільненні.
		Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року, позовну заяву повернуто позивачці без розгляду з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України. 
		Приймаючи спірну ухвалу суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, зазначені позивачкою в заяві. Також роз`яснив, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
		Так, суди зазначили, що початком відліку процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі є саме дата звільнення позивачки з посади -                           03 березня 2023 року згідно наказу №62 від 03 березня 2023 року, у якому визначені суми грошового забезпечення, які їй належать при звільненні.
		Між тим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наведені позивачкою обставини не є поважними та не свідчать про те, що остання не мала реальної, об`єктивної можливості у встановлений законом строк звернутися до суду за захистом своїх прав.
		Суди зауважили, що за усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.
		Проте позивачкою не зазначено, яким чином запровадження воєнного стану в Україні перешкоджало їй звернутися до суду з позовом в межах строку, визначеного законом, як і не надано доказів на підтвердження вказаних обставин.
		Так, до заяви про поновлення строку звернення до суду позивачкою надано, зокрема, відповідні накази про проходження служби у відповідача та у Військовій академії, довідку про проходження служби з 19 липня 2023 року по теперішній час у військовій частині НОМЕР_1 .
		При цьому доказів того, що у період з 04 червня 2023 року по день звернення до суду позивачка приймала безпосередню участь у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та безпосередньої участі у відсічі військової агресії рф, надано не було.
		Також суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції чинній до змін, внесених згідно з Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ)) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з                            19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
		В силу прямих приписів статті 58 Конституції України, зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», мають застосуватись у спірних правовідносинах з 19 липня 2022 року.
		Окрім того, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
		Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
		З 01 липня 2023 року зазначений карантин на території України не діє.
		Відтак, суди дійшли висновку, що з 01 липня 2023 року у позивачки було три місяці для звернення до суду з цим позовом.
		Разом з тим, позивачка звернулась із позовом до суду для захисту своїх прав                          11 березня 2024 року, тобто з пропуском встановленого строку.
		На підставі наведеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наведені позивачкою обставини, якими обґрунтовано поважність причин пропуску строку звернення до суду із позовною заявою, не пов`язані з об`єктивними перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне її подання, а тому суди дійшли висновку про неповажність наведених позивачкою причин та відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу
		На адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій позивачка просить скасувати ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржниця вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права (статті 123 КАС України, статті 233 КЗпП України).
		Також позивачка вказала, що є військовослужбовцем Збройних Сил України під час дії воєнного стану, введеного в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, та приймає безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, і навела періоди її служби: з 20 листопада 2016 року по                          03 березня 2023 року, з 08 березня 2023 року по 14 липня 2023 року та з 19 липня 2023 року.
		Так, позивачка відповідно до наказу від 20 листопада 2016 року №336 проходила військову службу за контрактом у період з 20 листопада 2016 року по 03 березня 2023 року у військовій частині НОМЕР_2 (на підставі директиви МОУ та ГШ ЗСУ від   26 квітня 2017 року №Д-322/1/Б дск в/ч НОМЕР_2 анульовано, введено в дію в/ч НОМЕР_3 ), яка є підрозділом відповідача.
		08 березня 2023 року позивачка вже була зарахована до Військової академії (м. Одеса).
		У подальшому позивачка 14 липня 2023 року звільнилась з Військової академії (м. Одеса) та 19 липня 2023 року вже була зарахована на службу до військової частини НОМЕР_1 , так як там була потреба у її знаннях та вміннях, де остання проходить службу до теперішнього часу.
		Різниці між звільненнями та прийомами на нову службу складали кілька днів: це стати на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , пройти військово-лікарську комісію та займатись оформленням документів на прийом на службу до іншої військової частини.
		Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачці при звільненні, остання отримала 28 квітня 2024 року у звичайному конверті Укрпоштою (раніше скеровані 20 березня 2024 року на електрону пошту позивачки), що підтверджується копією поштового конверту на адресу відповідача, листом відповідача №549/8449 від 06 березня 2024 року, інформацією про розміри щомісячних основних і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та отриманих в період з 20 листопада 2016 року по 03 березня 2023 року.
		Із позовом позивачка звернулась 01 березня 2024 року після неотримання відповіді на своє звернення від 05 лютого 2024 року щодо здійснення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення, тобто в межах тримісячного строку, установленого ч.2 ст.233 КЗпП України, а відтак строк звернення до суду не пропущений.
		Позивачка наголошує на тому, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст.233 КЗпП України, які діяли на момент початку перебігу строку звернення до суду із цим позовом. Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, мало місце тільки 28 квітня 2024 року.
		Положення ч.2 ст.233 КЗпП України визначають час, з якого починається перебіг такого строку, а саме: «з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні».
		Отже, як зауважує скаржниця, саме з подією отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, законодавець пов`язує перебіг трьохмісячного строку для звернення з позовом до суду.
		Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній зазначає, що не відповідає дійсності твердження позивачки про те, що «повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, мало місце тільки 28 квітня 2024 року», оскільки у день звільнення та виключення зі списків особового складу частини (а саме: 03 березня 2023 року) позивачці було надано припис та витяг з наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 03 березня 2023 року №62, яким визначено про нараховані та виплачені суми при звільненні, що підтверджується довідкою.
		З урахуванням вище викладеного вбачається, що позивачка отримала повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, 03 березня                    2023 року, однак звернулась до суду лише 01 березня 2024 року.
		З огляду на зазначене, відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
		Рух касаційної скарги
		Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024  року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року.
		21 серпня 2024 року адміністративна справа надійшла до Верховного Суду. 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 грудня 2024 року (у зв`язку з перебуванням судді Білак М.В. у відпустці) визначено склад суду: Мацедонську В.Е. (головуючу суддю), Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
		Ухвалою від 17 квітня  2025  закінчено підготовчі дії у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України з 18 квітня 2025 року.
		Оцінка Верховного Суду
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
		Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		На стадії касаційного провадження спірним у цій справі є виключно питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з адміністративним позовом.
		Так, процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
		Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
		Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачкою строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів виходить із такого.
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
		На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата в повному обсязі належного грошового забезпечення, в тому числі, які належали при звільненні, а саме:
		- перерахунок та доплата індексації грошового забезпечення за період з                             20 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
		- перерахунок та доплата індексації грошового забезпечення за період з                             01 березня 2018 року по 03 березня 2023 року з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
		- перерахунок та доплата виплаченої у період з 2016 року до 2023 року допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 Закону України від 20 грудня                             1991 року №2011- XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку допомоги донарахованої і виплаченої у розрахунковому місяці щомісячної додаткової грошової винагороди;
		- перерахунок та доплата виплаченої у період з 2016 року до 2023 року грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 Закону України від                                 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку допомоги донарахованої і виплаченої у розрахунковому місяці індексації грошового забезпечення;
		- перерахунок та доплата виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку грошової компенсації донарахованої і виплаченої у розрахунковому місяці індексації грошового забезпечення.
		Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
		Судами при прийняті оскаржуваних судових рішень вказаний висновок Верховного Суду було враховано.
		Колегія суддів також не вбачає підстав для відступу від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.
		Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з                            19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
		«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
		З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
		В означеному судовому рішенні Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
		- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
		- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
		- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
		У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з  19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
		Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
		Виходячи з наведеного, Суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19  липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
		Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд зауважує, спірний період [з 20 листопада 2016 року по 03 березня 2023 року] умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»                              [19 липня 2022 року] та після цього.
		Період з 20 листопада 2016 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті  233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
		Проте період з 19 липня 2022 року по 03 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання позивачкою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.
		Також необхідно врахувати, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
		З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України (в редакції з 19 липня 2022 року), почався 01 липня 2023 року.
		Отже, з урахуванням зазначеної позиції Судової палати, суд, вирішуючи питання щодо дотримання позивачкою строку звернення із заявленими позовними вимогами, мав би спірний період (з 20 листопада 2016 року до 03 березня                       2023 року) умовно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього, визначитися, в якій частині спір належить розглянути по суті позовних вимог, а в якій слід застосувати наслідки порушення строку звернення до суду, якщо вважатиме, що для цього є правові підстави.
		Беручи до уваги викладене, висновок судів попередніх інстанцій про повернення позову за весь період є передчасним.
		Порушення норм процесуального права при вирішенні питання щодо строку звернення до суду призвело до постановлення судом першої інстанції незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в адміністративній справі. Суд апеляційної інстанції помилок місцевого адміністративного суду не виправив.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно із частиною першою  статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		Таким чином, зважаючи на приписи  статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Судові витрати
		З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями  341,  345,  349,  353,  355,  356,  359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 червня                      2024 року скасувати, а справу направити до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                                                                           В.Е. Мацедонська
		Судді                                                                                                                                                                                    Н.М. Мартинюк
		                                                                                            Ж.М. Мельник-Томенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...