Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/9652/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; оренди.
Надіслано судом: 22.04.2025. Зареєстровано: 22.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.04.2025.
Дата набрання законної сили: 17.04.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 квітня 2025 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/9652/23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Колос І.Б. (головуючої), Булгакової І.В., Ємця А.А.,
		за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛС-К ЛТД» - Верховський О.В., адвокат (ордер від 17.04.2025), Пахомов Ю.О., адвокат (ордер  від 02.04.2025),
		відповідача - Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни -       Сапронов О.В., адвокат (ордер від 17.04.2025),
		третя особа - Баранов В.Є.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні
		касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни
		на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 (суддя Удалова О.Г.)  та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді: Руденко М.А., Барсук М.А.)
		у справі № 910/9652/23
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛС-К ЛТД» (далі -     ТОВ «ГАЛС-К ЛТД», позивач)
		до Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни (далі -                           ФОП Баранова А.О., відповідач, скаржник),
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Баранов Віктор Євгенійович (далі - Баранов В.Є., третя особа на стороні позивача),
		про стягнення 2 340 000 грн.
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		ТОВ «ГАЛС-К ЛТД» звернулося до суду з позовом до ФОП Баранової А.О. про стягнення 2 340 000 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю повернення позивачу сплачених ним відповідачу коштів за договором оренди (який є нікчемним в силу закону, що встановлено згідно із судовим рішенням в іншій справі) у межах строків позовної давності, а саме: з квітня 2017 року по липень 2020 року, починаючи з 17.04.2017, на підставі статей 216, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 у справі № 910/9652/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025, позов задовольнив повністю.
		Судові акти попередніх інстанцій мотивовані тим, що грошові кошти сплачені позивачем у цій справі з посиланням на договір оренди від 01.05.2013 № 01/13, який є нікчемним у силу закону (що встановлено у судовій справі № 910/20708/21), а тому зазначена сума коштів перерахована відповідачу за відсутності достатньої правової підстави.
		Суд апеляційної інстанції також зазначив, що у цій справі сторони не заперечують обставин використання позивачем орендованого майна, а за доводами апелянта спірне приміщення перебуває й зараз у використанні товариства, а тому колегія суддів виходить з того, що положення статті 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо повернення позивачу коштів, сплачених ним відповідачу саме на виконання нікчемного договору оренди, адже у такому випадку повернення сторін зазначеного нікчемного правочину до попереднього стану має відбуватися відповідно до вимог статті 216 зазначеного Кодексу.
		При цьому суди, відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, вказали, що позовна давність не пропущена позивачем. Так, вимоги про стягнення коштів, сплачених за нікчемним правочином оренди, заявлено за період з квітня 2017 року по липень 2020 року (під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)), а з позовом             ТОВ «ГАЛС-К ЛТД» звернулося у період дії воєнного стану. Водночас за змістом Законів України: - «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби   (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX (далі - Закон № 540-IX) з наступними змінами; - «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX (далі - Закон № 2120-IX) з наступними змінами, - перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану, відповідно.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, ФОП Баранова А.О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд касаційної інстанції рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ГАЛС-К ЛТД» відмовити у повному обсязі.
		Крім того, у касаційній скарзі відповідач зазначає про понесені витрати на професійну правничу допомогу у цій справі у розмірі 185 000 грн (37 000 грн - вже понесені витрати та 148 000 грн - попередній розмір витрат, що будуть понесені).
		Верховний Суд зазначає, що розгляд заяви про відшкодування понесених витрат здійснюється Судом за обставин звернення сторони з відповідною заявою разом із доказами на її обґрунтування протягом 5 днів з дня ухвалення судового рішення касаційною інстанцією.
		2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		В обґрунтування підстави касаційного оскарження відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм: статті 216 ЦК України, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду: від 11.09.2018 у справі № 909/968/16; від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц; від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18;   від 20.07.2022 у справі № 923/196/20; від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19;         від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21; судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду:                від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15; Верховного Суду: від 26.01.2022 у справі     № 924/637/20; від 28.09.2022 у справі № 910/1539/21 (910/9303/21); від 29.11.2022 у справі № 910/4905/20; від 19.07.2023 у справі № 912/3751/19; від 25.07.2023 у справі № 920/473/22; від 15.08.2023 у справі № 918/862/22; від 11.06.2024 у справі № 918/565/22; від 19.06.2024 у справі № 917/1520/23; від 19.06.2024 у справі № 917/1796/23; від 24.09.2024 у справі № 910/16130/23; статей 793, 794 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду: від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17; від 27.05.2020 у справі № 911/1443/19; статті 1212 ЦК України, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18; об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17; Верховного Суду: від 04.08.2021 у справі                № 185/446/18, від 11.012023 у справі № 548/741/21; статті 267 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 638/16768/19.
		Крім того, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права про застосування: - принципу заборони суперечливої поведінки щодо дотримання та обов'язковості умов договору (статей 3, 6, 11, 190, 220, 316, 317, 319, 509, 525, 526, 626, 627, 628, 793, 794 ЦК України) та інститутів: - подвійної реституції у системному взаємозв'язку із загальними положеннями про зобов'язання через набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статей 216, 1212, 1215 ЦК України); - позовної давності (статей 256, 257, 261, 267 ЦК України).
		Згідно з розпорядженням в.о. заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 17.03.2025 № 32.2-01/400 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/9652/23 у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 25.02.2025 про відставку судді       Жайворонок Т.Є.
		Доводи інших учасників справи
		ТОВ «ГАЛС-К ЛТД» у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечило, з посиланням, зокрема на дотримання судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, та просило касаційну скаргу        ФОП Баранової А.О. залишити без задоволення, а судові акти попередніх судових інстанцій - без змін.
		Баранов В.Є. не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
		3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:
		- 01.05.2013 між ТОВ «ГАЛС-К ЛТД» (орендарем) та ФОП Барановою А.О. (орендодавцем) укладено договір оренди № 01/13, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове користування частину адміністративного будинку, розташованого за адресою: 01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 3, загальною площею 65 м2;
		- зазначене помешкання належить орендодавцю на правах спільної сумісної власності та договору дарування нежитлового приміщення в 1/10 частини, засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 11.10.2015 за № 2741;
		- розрахунки здійснюються орендарем до 20 числа розрахункового місяця. Щомісячна орендна плата визначена сторонами у розмірі 30 000 грн без ПДВ (пункти 3.1., 3.2. договору);
		- додатковою угодою від 27.02.2015 № 1 сторони змінили пункт 3.2. договору, виклавши його у такій редакції: «Щомісячна орендна плата (з розрахунку календарний місяць) з 01.03.2015 визначена сторонами у розмірі 60 000 грн»;
		- строк дії договору - 3 роки, але якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення цього строку, то за відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був встановлений договором раніше (одинадцять місяців) (пункт 4.2 договору);
		- ФОП Баранова А.О. звернулася до суду з позовом до ТОВ «ГАЛС-К ЛТД» про стягнення 1 125 432,15 грн заборгованості за договором оренди від 01.05.2013      № 01/13, з яких: 960 000 грн - основний борг за період серпень 2020 року - листопад 2021 року; 127 038,84 грн - інфляційні втрати; 38 393,31 грн - 3% річних;
		- рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 у справі                          № 910/20708/21 зазначений позов ФОП Баранової А.О. до ТОВ «ГАЛС-К ЛТД» задоволено повністю;
		- за результатом апеляційного перегляду згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 у справі № 910/20708/21 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції у справі № 910/20708/21 мотивна тим, що договір оренди від 01.05.2013 № 01/13 є нікчемним в силу закону, оскільки нерухоме майно, передане в оренду, за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 3, не визначено індивідуально, що суперечить приписам чинного законодавства. Також вказаний договір не посвідчено нотаріально та не проведено його державної реєстрації, що також суперечить приписам діючого законодавства України;
		- ухвалою Верховного Суду віл 12.12.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 910/20708/21 за касаційною скаргою ФОП Баранової А.О.
		Підставою для звернення ТОВ «ГАЛС-К ЛТД» із цим позовом стала нікчемність в силу закону договору оренди від 01.05.2013 № 01/13, за яким товариство, починаючи з травня 2013 року по липень 2020 року, безпідставно сплатило відповідачу грошові кошти у сумі 4 560 000 грн, що підтверджується виписками з рахунку позивача.
		Проте, враховуючи, що договір є нікчемним, ТОВ «ГАЛС-К ЛТД» просило суд у межах строків позовної давності, зокрема з квітня 2017 року, стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 2 400 000 грн, отримані ФОП Барановою А.О. без достатньої правової підстави, зважаючи на вимоги приписів статей 216,             1212 ЦК України.
		Суди встановили, що позивач сплатив на рахунок відповідача у цій справі грошові кошти з призначенням платежу за оренду згідно з договором оренди від 01.05.2013 № 01/13, що підтверджується виписками з рахунку позивача, зокрема з квітня 2017 року, у сумі 2 400 000 грн.
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що з моменту укладення між позивачем та відповідачем договору оренди позивач жодного разу не заявляв про відмову від договору та не вказував про повернення грошових коштів, сплачених на виконання умов договору, мотивуючи це нікчемністю договору, та користувався і продовжує користуватися переданим в оренду майном.
		Крім того, відповідач у відзиві на позов заявив клопотання про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності в разі встановлення порушення прав позивача (у силу вимог частини третьої статті 261 ЦК України), оскільки договір оренди № 01/13 укладений 01.05.2013 і саме з цього часу почалося виконання договору, відповідно, строк позовної давності закінчився 01.05.2016.
		Третя особа, заперечуючи проти задоволення позову, вказувала на те, що між сторонами неможливо провести двосторонню реституцію, у зв`язку з чим вимоги позивача є безпідставними, оскільки в такому разі порушується справедлива рівновага.
		Суд апеляційної інстанції встановив також, що у цій справі сторони не заперечують обставин використання позивачем орендованого майна, а за доводами апелянта спірне приміщення перебуває й досі у використанні товариства.
		4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		Причиною виникнення спору зі справи стали питання щодо: - наявності чи відсутності підстав для стягнення грошових коштів, сплачених за користування майном за нікчемним договором оренди; - застосування або незастосування наслідків спливу позовної давності за вимогами про стягнення коштів за нікчемним правочином.
		ФОП Баранова А.О. просить Верховний Суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
		Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
		Стосовно зазначеного Верховний Суд зазначає таке.
		У наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі            № 638/16768/19 викладено, зокрема, такий висновок:
		«Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду».
		«За відсутності порушення суб'єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб'єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення».
		Водночас згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Обов'язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
		Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі       № 907/29/19).
		Отже, суд має встановити належність особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, чи є така особа належним позивачем у справі (наявність права на позов у матеріальному розумінні), чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановлення факту порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, які передбачені законодавством, і чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (такий висновок викладений у пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).
		Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про стягнення грошових коштів, сплачених орендарем за користування майном за нікчемним в силу закону правочином від 01.05.2013 № 01/13 у порядку реституції в цій справі                       (№ 910/9652/23), встановили, що з моменту укладення між позивачем та відповідачем договору оренди, а саме: у період з травня 2013 року по липень 2020 року, ТОВ «ГАЛС-К ЛТД» сплатило на користь ФОП Баранової А.О. грошові кошти у сумі 4 560 000 грн за фактичне тимчасове користування частиною адміністративного будинку, розташованого за адресою: 01133, м. Київ,               пров. Лабораторний, 3, загальною площею 65 м2, що підтверджується виписками з рахунку позивача та не заперечується сторонами. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що у цій справі сторони не заперечують обставин використання позивачем орендованого майна, а за доводами апелянта спірне приміщення перебуває й досі у використанні товариства, а тому колегія суддів (апеляційної інстанції) виходить з того, що положення статті 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо повернення позивачу коштів, сплачених ним відповідачу саме на виконання нікчемного договору оренди, адже у такому випадку повернення сторін зазначеного нікчемного правочину до попереднього стану має відбуватися відповідно до вимог статті 216 зазначеного Кодексу.
		Водночас за висновками судів попередніх інстанцій грошові кошти, сплачені позивачем за договором оренди, який є нікчемним у силу закону, перераховано відповідачу за відсутності достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а тому позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі частини першої статті 216 ЦК України. Разом із цим суд апеляційної інстанції зауважив, що у спірних правовідносинах неможливо повернути одержане за недійсним правочином (оскільки одержане полягає у користуванні майном). Отже, для забезпечення збереження справедливої рівноваги має застосовуватися положення абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України щодо відшкодування вартості одержаного за цінами, які існують на момент відшкодування. До того ж, враховуючи невизначення відповідачем розміру відшкодування вартості одержаного за цінами, які існують на момент відшкодування, суди зазначили, що застосування двосторонньої реституції наразі (в межах цієї справи) є неможливим, оскільки наведений розмір відшкодування має встановлюватися на підставі відповідних доказів. Однак відповідач таких доказів не надав, а згідно з положеннями частини четвертої статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Відповідач надалі не позбавлений можливості щодо звернення до суду з позовом про відшкодування вартості того, що одержано за користування майном, за цінами, які існують на момент відшкодування, як передбачено у нормі статті 216 ЦК України. При цьому суди відхилили доводи відповідача та третьої особи про неможливість повернення відповідачем грошових коштів, оскільки в такому випадку не відбувається двосторонньої реституції, адже позивач користувався майном.
		Верховний Суд вважає такі висновки щодо застосування положень частини першої статті 216 ЦК України до спірних правовідносин помилковими з огляду на таке.
		За змістом частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Так, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги правової природи орендних відносин та встановлених ними ж обставин щодо фактичного користування позивачем майном (яке мало місце у зазначених спірних правовідносинах та що не заперечується сторонами).
		Зокрема, суди не врахували, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна - «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Адже позивач, як встановили суди, де-факто отримав у користування орендоване майно і таке користування вже ним реалізоване, водночас відповідач отримав плату (яка у зазначений спосіб є насправді компенсацією вартості того, що одержав позивач за користування об'єктом оренди) за погодженою сторонами ціною, яка є дійсною на момент звернення орендаря з позовом про таке відшкодування, а законодавець не передбачив можливості здійснення односторонньої реституції.
		Отже, специфіка правовідносин за договором оренди полягає в тому, що здійснити подвійну реституцію в разі недійсності (нікчемності) такого правочину, зважаючи на закладений у частині першій статті 216 ЦК України зміст, у спірних правовідносинах із дотриманням принципів рівноправності, пропорційності, справедливості неможливо.
		Таким чином, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір є недійсним з моменту його вчинення, а зобов'язання (права та обов'язки) за цим недійсним (нікчемним) правочином - припиняються на майбутнє (що узгоджується зі змістом вимог статті 236 ЦК України).
		З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій, ухваливши рішення про повернення орендарю суми, сплаченої за договором оренди від 01.05.2013             № 01/13, не здійснивши правової кваліфікації відносин сторін в умовах фактичного використання останнім орендованого майна (як в період, за який стягнуто кошти, так і на момент розгляду справи) на підставі частини першої статті 216 ЦК України, припустилися неправильного застосування вказаної норми, оскільки фактичне користування майном на підставі договору оренди не дозволяє в разі його недійсності (нікчемності) провести двосторонню реституцію.
		Зазначене за висновками Суду не забезпечує відновлення прав позивача, адже вони не є фактично порушеними в умовах здійснення ним користування майном відповідача.
		Що ж до аргументів скаржника стосовно неврахування судами попередніх інстанцій суперечливої поведінки позивача з посиланням на відповідну практику Верховного Суду, колегія суддів частково погоджується з доводами відповідача та зазначає таке.
		У постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 185/446/18 та                   від 11.01.2023 у справі № 548/741/21, на які посилається скаржник, Суд наголосив, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно навіть і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відсутність же правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Однак безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів (принцип заборони суперечливої поведінки).
		У справі, що переглядається, ТОВ «ГАЛС-К ЛТД» звернулося з позовом про стягнення з ФОП Баранової А.О. грошових коштів, сплачених ним за користування майном за нікчемним у силу закону правочином. Позивач факту користування вказаним приміщенням не заперечував, як і узгодженого сторонами розміру плати за таке користування, посилаючись виключно лише на нікчемність договору оренди в силу закону.
		При цьому суди, встановивши обставини перманентного користування позивачем об'єктом оренди та здійснення ним оплати за таке користування і не заперечення вказаного сторонами, залишили поза увагою порушення орендарем принципу суперечливої поведінки позивача у таких правовідносинах.
		Водночас суди, аналізуючи питання наявності/відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України не врахували, що до безпідставно набутого майна набувача з урахуванням розумності відноситься користування чужим майном (майном потерпілого, яким у спірних правовідносинах є саме відповідач), за яке потерпіла особа має право вимагати від набувача повернення такого збагачення в узгодженому сторонами розмірі плати за таке користування.
		Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі    № 759/9443/17.
		Так, у вказаній справі Верховним Судом, зокрема вирішувалися питання: (а) чи підлягає договір оренди нежитлового приміщення, який вчинений на 10 років, нотаріальному посвідченню; (б) чи підлягають стягнення грошові кошти з відповідача за користування нежитловим приміщенням.
		Суд дійшов висновків, що такий договір є нікчемним. За таких обставин неправильним є висновок судів про стягнення заборгованості на підставі нікчемного договору оренди.
		Водночас щодо стягнення грошових коштів у відповідній сумі з відповідача (фактичного орендаря) за користування нежитловим приміщенням з посиланням на статтю 16 ЦК України Суд виснував, що може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
		«У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акта, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
		У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов'язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19 вказано, що «аналіз змісту             статті 1212 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство, що охоплюється безпідставно набутим майном як особливим об'єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша                статті 190 ЦК України). Наприклад, у статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права (Draft Common Frame of Reference. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов'язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи;     c) користування чужим майном. Тлумачення статті 1212 ЦК України із застосуванням телеологічного способу її тлумачення свідчить, що цією нормою до випадків безпідставного набуття та збереження майна віднесено також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона згідно закону мала віддати (перерахувати) іншій особі в силу покладеного на неї законом зобов'язання. Тобто зменшення обов'язку. У справі, що переглядається, збагаченням є збереження страховиком без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він згідно закону мав виплатити потерпілій особі враховуючи спричинену шкоду його страхувальником. Такий підхід до розуміння норми      статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, адже очевидно, що у наведений спосіб відбувається збагачення страховика за рахунок зменшення (звільнення) його від виконання обов'язку з відшкодування шкоди завданої потерпілій особі його страхувальником».
		Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
		Тлумачення статті 1212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно набутого майна набувача з урахуванням розумності відноситься користування чужим майном (майном потерпілого). Причому потерпілий, якому належить майно, яким користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення.
		У справі № 759/9443/17 позивач пред'явив позов про стягнення з відповідача коштів за користування нежитловим приміщенням. Відповідач факту користування вказаним приміщенням не заперечував, як і узгодженого сторонами розміру плати за таке користування, посилаючись лише на втрату доказів проведення розрахунків за орендоване майно та нікчемність договору оренди; суди не врахували, що до безпідставно набутого майна набувача з урахуванням розумності відноситься користування чужим майном (майном потерпілого)».
		Таким чином, з урахуванням існуючих правових позицій касаційної інстанції Суд виснує, що грошові кошти за позовом у справі № 910/9652/23, про стягнення яких звернувся позивач (орендар), фактично є сумою безпідставного збагачення самого позивача за рахунок користування майном відповідача, належать останньому та стягненню з відповідача не підлягають.
		Додатково в контексті неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 216 ГПК України Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що повернення власником нерухомого майна здійснюється не шляхом застосування реституції за статтею 216 ЦК України, а через заявлення негаторного позову впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця, оскільки позовна давність на такі вимоги не поширюється. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21,     від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц).
		Отже, зважаючи на всі встановлені судами попередніх інстанцій обставини, на підставі доказів на їх підтвердження, в аспекті вирішення питання наявності чи відсутності правових підстав для стягнення грошових коштів, сплачених за користування майном за нікчемним договором оренди в порядку реституції, Верховний Суд виходить з того, що застосувати наслідки недійсності правочину за передане в оренду майно неможливо, тому що відновити первісне становище сторін за одержане в користування майно - є безповоротним явищем, а тому фактичне користування майном на підставі договору оренди не дозволяє в разі його недійсності (нікчемності) провести двосторонню реституцію.
		Вказане, до того ж, свідчить про відсутність підстав для висновку про порушення такого права орендаря, як стягнення грошових коштів, сплачених за користування майном за нікчемним договором оренди в порядку реституції, а відтак і про відсутність підстав для його захисту, адже фактичне користування майном відбулося, що сторонами не заперечується, і відновлення первісного становища сторін за одержане в користування майно є неможливим.
		Враховуючи зазначене, відсутні підстави для розгляду заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності за вимогами про стягнення коштів за нікчемним правочином через відсутність порушеного права орендаря за таким виконаним правочином.
		Проте суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, що призвело до ухвалення неправильних рішень стосовно задоволення позовних вимог.
		Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
		Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають.
		Верховий Суд зазначає, що в силу приписів частин першої та другої                    статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
		Враховуючи наведене та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, як такі, що ухваленні з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог ТОВ «ГАЛС-К ЛТД».
		Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі стосовно неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду знайшли своє часткове підтвердження.
		Водночас Суд вважає, що доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу про законність та обґрунтованість судових актів попередніх інстанцій, висновків, наведених Судом у цій постанові, не спростовують та, відповідно, відхиляє їх як безпідставні.
		Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи відповідача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Згідно з частиною першої статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
		З урахуванням викладеного, вимоги касаційної скарги ФОП Баранової А.О. щодо скасування рішення місцевого суду та постанови апеляційного господарського суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову підлягають задоволенню.
		Судові витрати
		У зв'язку з тим, що касаційна інстанція ухвалює нове рішення у справі про відмову у позові, Суд покладає на позивача витрати відповідача зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги у сумі 52 650 грн, а також зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги у сумі 56 160 грн.
		Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		УХВАЛИВ:
		1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни задовольнити.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у справі № 910/9652/23 скасувати.
		3. Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
		4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛС-К ЛТД» на користь Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни 52 650 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги та 56 160 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги.
		5. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя                                                                                                    І. Колос
		Суддя                                                                                                    І. Булгакова
		Суддя                                                                                                    А. Ємець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...