Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/16205/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.04.2025.
Дата набрання законної сили: 17.04.2025
Номер судового провадження: 51-3672км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021100010001469

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		17 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 752/16205/21
		провадження № 51-3672 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                                         ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,
		захисника (в режимі відеоконференції)                      ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні об`єднані кримінальні провадження № 12021100010001469 та 12021100010001788 за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Богуслава Київської області, мешканки АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 289 КК України,
		за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 , на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року і ухвалу Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року і за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_9 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року.
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: 
		- ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289 КК України на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України її було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
		- ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 115 КК України на строк 8 років, за ч. 2 ст. 289 КК України на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому було призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна та відповідно до ст. 72 КК України зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 22 липня 2021 року по 03 липня 2022 року з розрахунку день за день.
		Зі змісту вироку видно, що суд першої інстанції визнав доведеним таке: 
		- 17 червня 2021 року приблизно о 03:00 ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_7 , перебуваючи в будинку АДРЕСА_3 , незаконно заволоділи мопедом марки «Хонда», тобто вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 289 КК України;
		- 20 липня 2021 року приблизно о 06:00 ОСОБА_8 , перебуваючи в квартирі АДРЕСА_4 , на ґрунті неприязних відносин умисно пальцями охопив шию ОСОБА_10 та, застосовуючи фізичну силу, почав її стискати, тим самим обмеживши потерпілій доступ повітря до легень, до моменту, поки остання перестала подавати ознаки життя. У цей час до кімнати зайшов мешканець цієї квартири ОСОБА_11 , який, помітивши протиправні дії ОСОБА_8 , відтягнув його від потерпілої, яка вже не подавала ознак життя. Таким чином, ОСОБА_8 скоїв злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК України.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року апеляційні скарги прокурора та захисника було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни. 
		 
		 
		Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині засудження ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 115 КК України і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		На обґрунтування своїх вимог захисник указує таке: 
		- причетність засудженого до вбивства не доведено достатніми доказами;
		- протокол слідчого експерименту зі ОСОБА_11 є недопустимим доказом, оскільки слідчу дію проведено в нічний час і протокол не підписаний усіма учасниками експерименту; 
		- свідок ОСОБА_11 надавав показання в судовому засіданні 15 лютого 2022 року в стані наркотичного сп`яніння;
		- не встановлено часу проведення розтину трупа, тому встановити дату і час настання смерті неможливо;
		- постанови про створення групи слідчих та прокурорів від 21 липня 2021 року є недопустимими доказами, оскільки ці групи були створені в неіснуючому кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення,  передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України;
		- не було підстав для внесення 22 липня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України;
		- усупереч постанові Верховного Суду від 16 січня 2024 року, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не навів доказів того, що показання свідка ОСОБА_11 мають перевагу над показаннями обвинуваченого ОСОБА_8 в частині обставин спричинення смерті потерпілій, а також не вказав обставин, що виключають версію сторони захисту щодо розвитку подій;
		- суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому факту, що висновок судово-медичної експертизи від 19 серпня 2021 року узгоджується не тільки з показаннями зазначеного свідка, а й з показаннями обвинуваченого про вчинення вбивства його матері саме ОСОБА_11 .
		Крім того, не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, захисник посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів й особі засудженого, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді.
		На обґрунтування своїх вимог прокурор указує, що місцевий суд у вироку не мотивував свого рішення щодо непризначення ОСОБА_8 додаткового покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді конфіскації майна, а суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення в цій частині, а саме:
		- зі змісту рішень судів попередніх інстанцій видно, що ОСОБА_8 вчинив тяжкий корисливий злочин (ч. 2 ст. 289 КК України) та через короткий проміжок часу скоїв новий умисний особливо тяжкий злочин (ч. 1 ст. 115 КК України);
		- обвинувачений вину визнав лише частково, не розкаявся у скоєнні злочину та не усвідомив його суспільної небезпечності.
		Крім того, прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 289 КК України без конфіскації майна, оскільки: 
		- молодий вік обвинуваченого та відсутність у нього попередніх судимостей                   не є достатніми підставами для непризначення ОСОБА_8 додаткового покарання у виді конфіскації майна;
		- суд апеляційної інстанції безпідставно послався на те, що сторона обвинувачення не оскаржувала вироку місцевого суду в частині незастосування до ОСОБА_7 додаткового покарання у виді конфіскації майна;
		- вироком суду апеляційної інстанції від 15 березня 2023 року в цьому провадженні вже застосовувалося до ОСОБА_8 додаткове покарання у виді конфіскації майна, а Верховний Суд, скасовуючи вказане рішення з підстав необхідності перевірки доводів апеляційної скарги захисника, не зазначав про необґрунтованість призначеного обвинуваченому додаткового покарання, що не було враховано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні. 
		Таким чином, на думку прокурора, незастосування до ОСОБА_8 додаткового покарання у виді конфіскації майна не відповідає положенням, передбаченим статтями 59, 65 КК України. 
		Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційні скарги захисника та прокурора не надходило.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 просив залишити без задоволення.
		Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 та заперечувала доводи касаційної скарги захисника.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження й наведені в касаційних скаргах захисника ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_9 доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ці скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. 
		Отже, скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
		З урахуванням зазначеного Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність оцінки, наданої судами попередніх інстанцій, та бере до уваги лише ті фактичні обставини, які було встановлено змістом оскаржуваних судових рішень. 
		Таким чином, посилання захисника ОСОБА_6 на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також його доводи в касаційній скарзі про те, що: 
		- ОСОБА_8 , будучи особою молодого віку (18 років) та маючи худорляву тілобудову, через свої фізичні можливості не міг перетягнути тіло потерпілої з квартири до гаражів;
		- показання свідка ОСОБА_11 в частині того, що він не вчиняв убивства потерпілої ОСОБА_10 , спрямовані виключно на уникнення кримінальної відповідальності за цей злочин, що підтверджується наявністю в нього попередніх судимостей, а також тим, що він відбував покарання в місцях позбавлення волі та є наркозалежною особою,
		з огляду на положення статей 433, 438 КПК України та зміст статей 410, 411 цього Кодексу не можуть бути предметом касаційного розгляду.
		Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що:
		- протокол слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_11 є недопустимим доказом, оскільки слідчу дію проведено у нічний час доби (порушення ч. 4 ст. 223 КПК України) і протокол підписаний не всіма його учасниками, а саме не підписаний статистом ОСОБА_12 ;
		- свідок ОСОБА_11 надавав пояснення в судовому засіданні 15 лютого 2022 року в стані наркотичного сп`яніння, а тому його показання не можуть бути покладені в основу вироку;
		- не встановлено часу проведення розтину трупа, тому з`ясувати дату й час настання смерті неможливо;
		- постанови про створення групи слідчих та прокурорів від 21 липня 2021 року є недопустимими доказами, оскільки ці групи були створені в неіснуючому кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 115 КК України, тоді як кримінальне провадження було відкрито 21 липня 2021 року за ч. 1 ст. 297 КК України, а відомості про правову кваліфікацію за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до ЄРДР було внесено лише 22 липня 2021 року;
		- постановою слідчого від 22 липня 2021 року було об`єднано кримінальні провадження № 12021100010001788 від 21 липня 2021 року за ч. 1 ст. 297 КК України та № 12021100010001796 від 22 липня 2021 року за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, однак лише 23 липня 2021 року слідчий подав рапорт про внесення відомостей до ЄРДР за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, а інших документів для вчинення таких дій у матеріалах справи немає, тому, на думку захисника, не було підстав для внесення 22 липня 2021 року до ЄРДР відомостей за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,
		колегія суддів зазначає таке.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із вироками Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року та Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, захисник ОСОБА_6 оскаржив їх у касаційному порядку.
		Зі змісту касаційної скарги захисника видно, що доводи сторони захисту в частині недопустимості показань свідка ОСОБА_11 та протоколу слідчого експерименту, проведеного за його участю, невстановлення часу смерті потерпілої, недопустимості постанов про створення груп слідчих і прокурорів від 21 липня 2021 року та відсутності підстав для внесення відомостей до ЄРДР за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України є аналогічними доводам касаційної скарги адвоката ОСОБА_6 , поданої на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 рокута ухвалу Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року.
		Постановою Верховного Суду від 16 січня 2024 року було задоволено частково касаційну скаргу захисника, скасовано вирок суду апеляційної інстанції від 15 березня 2023 року та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Водночас, ухвалюючи рішення, суд касаційної інстанції, з наведенням обґрунтованих мотивів, спростував зазначені вище доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , указавши на їх безпідставність і необґрунтованість. 
		Отже, беручи до уваги зазначене, й те, що: 
		- зазначені доводи вже були предметом касаційного перегляду та із цих підстав рішення суду апеляційної інстанції скасовано не було;
		- положеннями чинного кримінального процесуального закону не передбачено права суду касаційної інстанції на надання оцінки іншому рішенню цього Суду;
		- у касаційній скарзі на вирок суду першої інстанції від 04 липня 2022 року та ухвалу суду апеляційної інстанції від 11 квітня 2024 року, яка наразі є предметом перегляду Суду, сторона захисту лише дублює доводи з попередньої касаційної скарги та не наводить нових обставин на підтвердження своєї позиції в цій частині,
		колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки наведеним вище доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_6 як таким, що за вказаних обставин не можуть бути предметом повторної перевірки суду касаційної інстанції.
		Водночас інші доводи сторони захисту, з огляду на зміст касаційної скарги та постанови Верховного Суду від 16 січня 2024 року, мають бути перевірені колегією суддів згідно з положеннями, передбаченими гл. 32 КПК України.
		Так, у рішенні від 16 січня 2024 року суд касаційної інстанції, серед іншого, зазначив, що суди попередніх інстанцій не пояснили, на підставі яких доказів дійшли висновку про перевагу показань ОСОБА_11 над показаннями засудженого, у яких міститься протилежна версія щодо обставин спричинення смерті потерпілій, і не навели обставин з посиланням на докази, які виключають ту версію розвитку подій, на якій наполягала сторона захисту, що свідчить про відсутність обґрунтування, чому надані суду докази доводять винуватість засудженого поза розумним сумнівом.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 стверджує, що суд апеляційної інстанції, усупереч постанові Верховного Суду від 16 січня 2024 року, в оскаржуваній ухвалі від 11 квітня 2024 року не навів доказів переваги показань свідка ОСОБА_11 над показаннями обвинуваченого ОСОБА_8 в частині обставин спричинення смерті потерпілій, а також не вказав обставин, що виключають версію сторони захисту щодо розвитку подій.
		Переглянувши матеріали кримінального провадження та наведені доводи сторони захисту, колегія суддів дійшла таких висновків. 
		Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		За правилами ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
		Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 в порядку апеляційної процедури під час нового апеляційного розгляду, в цілому дотримався зазначених вимог процесуального закону.
		Так, погоджуючись із вироком суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зауважив, що доводи сторони захисту про невинуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а також посилання на відсутність доказів, які вказують на причетність обвинуваченого до цього злочину, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та спростовуються дослідженими в судовому засіданні й наведеними у вироку доказами, а саме: 
		- показаннями потерпілої ОСОБА_13 , яка в судовому засіданні від 11 січня 2022 року, серед іншого, вказувала, що між ОСОБА_8 та потерпілою ОСОБА_10 були конфлікти, чим підтвердила показання обвинуваченого, надані в судовому засіданні від 15 лютого 2022 року, про те, що в нього були конфлікти з матір`ю;
		- показаннями свідка ОСОБА_14 , яка також, з-поміж іншого, повідомила, що обвинувачений ОСОБА_8 часто сварився з потерпілою;
		- показаннями свідка ОСОБА_11 , який зазначав, що він тривалий час знімав кімнату у квартирі сім`ї ОСОБА_8 20 липня 2021 року вранці пішов на роботу, ОСОБА_10 ще спала. Однак приблизно за 15 хвилин повернувся, ОСОБА_8 у цей час попросив цигарку та направився в кімнату, де перебувала його мама. Після цього свідок почув там якийсь шум, крики, звуки боротьби. Зайшов у кімнату десь через п`ять хвилин і побачив, що потерпіла ОСОБА_10 лежить на ліжку на спині, обличчям доверху, а обвинувачений ОСОБА_8 сидить на ній у ділянці тулуба і тримає руки                на її шиї. Коли свідок зайшов, обвинувачений забрав руки, зліз і став поряд, казав: «Вибач, не хотів цього та не розрахував». Свідок намагався реанімувати потерпілу, роблячи штучне дихання, у неї не було пульсу, обличчя було синє. Після того як потерпіла ОСОБА_10 нібито почала подавати ознаки життя, він пішов на роботу. Ввечері зателефонував обвинуваченому і той сказав, що мама мертва. Коли прийшов у квартиру, ОСОБА_10 лежала без ознак життя в кімнаті на підлозі, чимось накрита та скручена в поліетилен. Він забрав речі й пішов. Злякався того, що сталося з потерпілою, тому не робив заяв у поліцію. Також зауважував, що не бачив, чи ОСОБА_8 бив потерпілу.                   З обвинуваченим та потерпілою перебував у нормальних стосунках. Підстав обмовляти ОСОБА_8 не має, добровільно дав показання. Під час досудового слідства, у ході слідчого експерименту надавав такі ж показання;
		- протоколом слідчого експерименту від 22 липня 2021 року та відеозаписом до нього, з яких суд установив, що в ході слідчої дії свідок ОСОБА_11 давав аналогічні свідчення та детально показав про обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення;
		- протоколом огляду місця події від 21 липня 2021 року, відповідно до якого суд установив, що між гаражами на АДРЕСА_5 було виявлено труп особи жіночої статі, замотаний у ковдру блакитного кольору, та мобільний телефон марки «Самсунг»;
		- висновком експерта від 19 серпня 2021 року № 012-132-3440-2021, згідно з яким суд установив, що смерть ОСОБА_10 настала від механічної асфіксії внаслідок стиснення шиї тупим предметом (можливо, внаслідок удавлення руками). Зазначена механічна асфіксія виникла незадовго (до 5-7 хвилин) до настання смерті, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя) і перебуває в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті. При цьому суд установив, що, враховуючи ступінь вираженості трупних явищ на момент розтину трупа в морзі, причину смерті, а також умови та місце розміщення трупа, слід вважати, що ймовірна давність настання смерті становить близько двох діб з моменту розтину трупа в морзі.
		Разом з тим стосовно показань обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що він не вчиняв убивства потерпілої ОСОБА_10 , суд апеляційної інстанції зауважив, що з огляду на зміст вироку вони спростовуються показаннями свідка ОСОБА_11 , який прямо вказував на обвинуваченого як особу, яка протиправно вчинила дії, спрямовані на заподіяння смерті потерпілій. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що показання цього свідка щодо обставин та способу заподіяння смерті потерпілій повністю узгоджуються з висновками експертиз.
		Водночас, мотивуючи своє рішення в частині доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, суд апеляційної інстанції також послався на дані зареєстрованого повідомлення зі служби «102», з яких суд установив, що Голосіївське управління поліції ГУНП в м. Києві 20 липня 2021 року склало адміністративний протокол за фактом вчинення домашнього насильства за адресою: АДРЕСА_2 , а саме 20 липня 2021 року о 02:09 заявник ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомила про те, що її син не впускає до квартири, раніше намагався її задушити, швидка допомога не потрібна.
		Ураховуючи зазначені повідомлення, суд апеляційної інстанції указав на непереконливість заперечень обвинуваченого щодо його причетності до вбивства та його пояснень, що 20 липня 2021 року він пішов з квартири, де залишалися потерпіла і ОСОБА_11 , та про подальший розвиток подій у квартирі йому нічого не відомо.
		Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що в ході досудового розслідування, судового розгляду і зі змісту апеляційної скарги сторони захисту не було встановлено обставин, які б підтверджували причетність до вбивства потерпілої ОСОБА_10 інших осіб.
		Беручи до уваги наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у кримінальному провадженні не встановлено будь-яких обставин, які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події та які можуть бути підставами для розумного сумніву в доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
		На переконання колегії суддів, така позиція суду апеляційної інстанції в цілому є належним чином умотивованою та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, яка знайшла своє відображення в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України», де указано, що під час оцінки доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
		Таким чином, ураховуючи наведене, колегія суддів уважає, що кваліфікація дій засудженого ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 115 КК України, з огляду на обсяг висунутого обвинувачення, досліджені судами попередніх інстанцій докази та встановлені фактичні обставини справи, є правильною, а його вина у вчиненні цього кримінального правопорушення - доведеною поза розумним сумнівом, отже касаційна скарга захисника ОСОБА_6 в частині доводів про недоведеність причетності ОСОБА_8 до вчинення вбивства потерпілої ОСОБА_10 задоволенню не підлягає.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому факту, що висновок судово-медичної експертизи від 19 серпня 2021 року узгоджується не тільки з показаннями зазначеного свідка, а й з показаннями обвинуваченого про вчинення вбивства його матері саме ОСОБА_11 , то колегія суддів зауважує таке.
		У ч. 1 ст. 337 КПК України визначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
		Як видно з матеріалів кримінального провадження та змісту оскаржуваних судових рішень:
		- обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК України було пред`явлено ОСОБА_8 ;
		- суди попередніх інстанцій, ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, вирішили, що в сукупності та взаємозв`язку ці докази є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 115 КК України й такі висновки судів у цілому є законними, обґрунтованими та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
		Водночас захисник, посилаючись на те, що висновок судово-медичної експертизи від 19 серпня 2021 року № 012-132-3440-2021, яким установлено причину смерті потерпілої ОСОБА_10 , на його думку, узгоджується з показаннями обвинуваченого про вчинення вбивства його матері саме ОСОБА_11 , не наводить переконливих і обґрунтованих доводів про те, яким саме чином ця версія сторони захисту спростовує висновки судів попередніх інстанцій, побудовані, з огляду на положення статей 23, 94 КПК України, на сукупності наявних у матеріалах справи доказів, щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
		Отже зазначені доводи в касаційній скарзі сторони захисту не свідчать про незаконність і необґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій у цій частині. 
		Стосовно доводів сторони обвинувачення про невідповідність призначеного судом ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість Верховний Суд уважає за необхідне зазначити таке.
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9 стверджує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення в частині призначення ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 289 КК України додаткового покарання у виді конфіскації майна.
		Положеннями частин 1, 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Пунктом 3 ч. 1 ст. 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_8 вид і розмір покарання, врахував тяжкість вчинених ним злочинів та дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше не судимий, на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває.
		Обставиною, яка пом`якшує ОСОБА_8 покарання, місцевий суд визнав молодий вік обвинуваченого. При цьому обставин, які обтяжують покарання, суд не установив. 
		З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 289 КК України на строк 5 років без конфіскації майна, а за ч. 1 ст. 115 КК України - на строк 8 років та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна.
		Із цими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.
		Так, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури та вирішуючи питання щодо призначення ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна, суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на визнання ОСОБА_8 вини, відсутність обтяжуючих покарання обставин, вік обвинуваченого, а також те, що він раніше не судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, незастосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді конфіскації майна не свідчить про допущення місцевим судом порушення, передбаченого ст. 414 КПК України.
		При цьому, залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, а вирок місцевого суду без змін, суд апеляційної інстанції не погодився з доводами прокурора щодо необхідності застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді конфіскації майна.
		Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції, серед іншого, зауважив, що факт вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України саме з корисливих мотивів не може свідчити про обов`язковість призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, оскільки санкція ч. 2 ст. 289 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років із конфіскацією майна або без такої. Тобто передбачена кримінальним законом альтернатива щодо призначення додаткового покарання надає право суду призначити за вказаною статтею КК України додаткове покарання - у виді конфіскації майна або не призначати такого додаткового покарання.
		На переконання колегії суддів, ці висновки суду апеляційної інстанції в цілому є законними й обґрунтованими. 
		Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
		Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
		Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
		Санкцією ч. 2 ст. 289 КК України передбачено як основне покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, так і додаткове покарання у виді конфіскації майна або без такого.
		Отже, вирішення питання про застосування чи не застосування такого додаткового покарання, як конфіскація майна, є дискреційними повноваженнями суду, тобто його правом, а не обов`язком.
		Таким чином, беручи до уваги наведене вище, а також дані про особу засудженого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, наявність обставини, що пом`якшує ОСОБА_8 покарання (молодий вік засудженого), та відсутність обставин, які його обтяжують, колегія суддів уважає, що призначене ОСОБА_8 остаточне покарання за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 8 років без застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, згідно з вимогами статей 50, 65 КК України, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу та є достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
		При цьому, ураховуючи зазначене, посилання в касаційній скарзі прокурора на часткове визнання ОСОБА_8 вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, тяжкість і суспільну небезпечність кримінального правопорушення, а також скоєння нового злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, на думку Суду, в цілому не спростовують законності та обґрунтованості судових рішень судів попередніх інстанцій у цій частині.
		Крім того, твердження прокурора про безпідставне посилання суду апеляційної інстанції на те, що сторона обвинувачення не оскаржувала вироку місцевого суду в частині незастосування до ОСОБА_7 додаткового покарання у виді конфіскації майна, на переконання колегії суддів, також не можуть бути підставою для скасування ухвали цього суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання.
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9 стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не урахував того, що вироком суду апеляційної інстанції від 15 березня 2023 року в цьому провадженні вже застосовувалося до ОСОБА_8 додаткове покарання у виді конфіскації майна, а Верховний Суд, скасовуючи вказане рішення з підстав перевірки доводів апеляційної скарги захисника, не зазначав про необґрунтованість призначеного обвинуваченому додаткового покарання.
		Однак колегія суддів не бере до уваги ці доводи сторони обвинувачення, оскільки, як видно за змісту постанови Верховного Суду від 16 січня 2024 року, вирок суду апеляційної інстанції від 15 березня 2023 року було скасовано повністю, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 439 КПК України мав переглянути апеляційні скарги сторін захисту й обвинувачення іншим складом суду та постановити нове рішення. При цьому під час нового апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції, з огляду на вказану норму процесуального закону і постанову Верховного Суду, не погіршив становища обвинуваченого ОСОБА_8 , отже доводи касаційної скарги прокурора в цій частині не спростовують законності і обґрунтованості оскаржуваних судових рішень.
		На переконання колегії суддів, розглядаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення, у якій, серед іншого, ставилося питання про помилкове незастосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд апеляційної інстанції перевірив доводи цієї скарги та належним чином обґрунтував своє рішення з наведенням мотивів, з яких апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
		Ухвала суду апеляційної інстанції в цій частині в цілому відповідає приписам статей 370, 419 КПК України.
		Отже, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, тих істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили або могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення, не встановлено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційні скарги захисника і прокурора необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 , і прокурора ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року й ухвалу Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_8 - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                               ОСОБА_2                                 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...