Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/13033/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.04.2025.
Дата набрання законної сили: 16.04.2025
Номер судового провадження: 61-4597ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова                         
		Іменем України
		 
		16 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 357/13033/21
		провадження № 61-4597св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),                         Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради та представника ОСОБА_1 - Запаскіна Максима Романовича, на постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів Кулікової С. В., Музичко С. Г., Болотова Є. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.            Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області (далі - Управління культури), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 (далі -Білоцерківська музична школа № 3), про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Позов мотивований тим, що згідно з наказом Білоцерківської дитячої музичної школи № 3 від 01 серпня 1991 року № 19 її призначено на посаду викладача по класу скрипки.
		Зазначала, що починаючи з 1991 року і до дня звільнення вона безперервно перебувала у трудових правовідносинах з третьою особою, в тому числі, обіймаючи адміністративну посаду заступника директора з організаційно-виховної роботи з 01 вересня 2009 року до 01 вересня 2016 року. 
		Наказом Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області (далі - Відділ культури і туризму) від 24 квітня 2020 року № 17-к її звільнено із займаної посади викладача по класу скрипки з 24 квітня 2020 року відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, а саме за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи та подальшого виконання виховних функцій.
		Не погоджуючись з цим наказом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу культури і туризму, третя особа -Білоцерківська музична школа № 3, про визнання протиправним та скасування наказу від 24 квітня 2020 року № 17?к (справа № 357/4896/20). За результатами розгляду цієї справи Білоцерківський міськрайонний суд Київської області 03 березня 2021 року ухвалив рішення, яким визнав протиправним та скасував оскаржуваний наказ, поновив позивача на посаді викладача по класу скрипки Білоцерківської музичної школи № 3 та стягнув з Відділу культури і туризму середній заробіток за час вимушеного прогулу і моральну шкоду. 
		Рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 03 березня 2021 року у справі № 357/4896/20 оскаржило Управління культури до Київського апеляційного суду. 
		Зазначала, що в апеляційному провадженні на стадії дебатів, а саме 04 жовтня 2021 року, відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі через відсутність предмета спору, до якого додав наказ від 30 вересня                   2021 року № 63-к щодо скасування попередніх наказів про звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України із зазначенням нової підстави звільнення - пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул). 
		Позивач указувала, що про існування наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к про її повторне звільнення їй до 04 жовтня 2021 року відомо не було, з цим наказом вона ознайомилась безпосередньо під час судового засідання в апеляційному суді. 
		Позивач вважала наказ відповідача від 30 вересня 2021 року № 63-к про її звільнення за прогул безпідставним, протиправним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки її було звільнено до відновлення працездатності, і вона не мала обов`язку подавати листок непрацездатності відповідачеві через те, що вона вже не могла повернутися до роботи. 
		Крім того, наказ виданий з порушенням статей 147-150 КЗпП України, адже дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку, без відібрання письмових пояснень від порушника трудової дисципліни, а саме звільнення відбулося датою, яка передує оскаржуваному наказу, та під час тимчасової непрацездатності позивача. Крім того, наказ про звільнення видано посадовою особою відповідача без належних повноважень.
		З урахуванням наведеного позивач просила:
		визнати протиправним та скасувати наказ Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к; 
		поновити її на посаді викладача Білоцерківської музичної школи № 3 по класу скрипки з 24 квітня 2020 року; 
		стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення (24 квітня 2020 року) до дня поновлення на роботі; 
		стягнути компенсацію моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		 
		Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 27 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
		 
		Визнав протиправним та скасував наказ Управління культури від 30 вересня 2021 року № 63-к про звільнення ОСОБА_1 , викладача по класу скрипки.
		 
		Поновив ОСОБА_1 на посаді викладача Білоцерківської музичної школи                    № 3 по класу скрипки з 24 квітня 2020 року.
		Зобов`язав Управління культури виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу звільнення 24 квітня 2020 року до часу поновлення на роботі, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України                            від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
		 
		Стягнув з Управління культури на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
		 
		Стягнув з Управління культури на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору 1 000,00 грн. 
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
		 
		Білоцерківський міськрайонний суд Київської області додатковим рішенням від 14 лютого 2022 року стягнув з Управління культури на користь                              ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 200,00 грн.
		 
		Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваний наказ від 30 вересня 2021 року № 63-к, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи із 24 квітня 2020 року, є незаконним.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення.
		Суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до змісту оскаржуваного наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к її було звільнено за прогул, який мав місце в період з 24 квітня 2020 року до 02 травня 2020 року, тобто після спливу шестимісячного строку, передбаченого статтею 148 КЗпП України. 
		Суд першої інстанції виходив з незаконності звільнення позивача, що є підставою для скасування наказу Управління культури від 30 вересня                                2021 року № 63-к та її поновлення на посаді викладача Білоцерківської музичної школи № 3 по класу скрипки з 24  квітня 2020 року.
		Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вважав необхідним зобов`язати відповідача Управління культури виплатити позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення (24 квітня 2020 року) до моменту поновлення на роботі, обчисленої відповідно до Порядку № 100. 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачеві винними діями відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулось через пряме порушення норм трудового законодавства, унаслідок цілої низки обставин, пов`язаних із незаконними умисними діями відповідача, які полягали у маніпулюванні наказами про звільнення, змінами і дат, і підстав звільнення, умисним затягуванням розгляду судових справ, пов`язаних з оскарженням незаконних наказів про звільнення тощо. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив з огляду на характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач та, конкретні обставини справи, глибину і тривалість таких страждань, з урахуванням принципу розумності та справедливості вважав, що вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню у розмірі 10 000,00 грн.
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що представник позивача надав суду належні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, зокрема, докази щодо обсягу наданих послуг та виконаних робіт: перелік складових наданих послуг та акт виконаних робіт, що свідчить про обґрунтованість та доведеність витрат на правничу допомогу в розмірі 7 200,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
		Крім того, при ухваленні рішення не вирішено питання про допущення до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць, а отже, суд вирішив це питання з власної ініціативи.
		 
		Не погоджуючись з рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року та додатковим рішенням цього ж суду від 14 лютого 2022 року, Управління культури оскаржило їх в апеляційному порядку.
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу Управління культури задовольнив частково.
		 
		Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу Управління культури від 30 вересня 2021 року № 63-к, яким скасовано наказ від 24 квітня 2020 року № 17-к, наказ від 13 липня 2020 року № 33-к, та в частині зобов`язання нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасував, ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовив.
		 
		В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 лютого 2022 року залишив без змін.
		 
		Стягнув з ОСОБА_1 на користь Управління культури судові витрати в розмірі 908 грн. 
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов в цілому обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача, що є підставою для скасування наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к в частині звільнення ОСОБА_1 24 квітня 2020 року за прогул без поважних причин, з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції правильно врахував норми матеріального права та правові висновки Верховного Суду, а саме, що працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення, і що працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який день, наступний за днем видання наказу про звільнення. Крім того, позивача звільнено за прогул у період з 24 квітня 2020 року до 02 травня 2020 року після спливу шестимісячного строку з дня вчинення проступку, передбаченого статтею 148 КЗпП України.
		Суд апеляційної інстанції врахував, що вперше позивач була звільнена наказом відповідача від 24 квітня 2020 року № 17-к з інших підстав (за вчинення аморального проступку), який вона оскаржила до суду. Під час судового розгляду відповідач видав наказ від 13 липня 2020 року № 33-к, яким унесено зміни до попереднього наказу від 24 квітня 2020 року № 17-к в частині дати звільнення, а саме звільнено ОСОБА_1 з посади з 02 травня 2020 року.
		Апеляційний суд зазначив, що оскільки позивач вже була звільнена відповідачем з 24 квітня 2020 року, вона не мала обов`язку дотримання трудової дисципліни, появи на робочому місці, надання роботодавцеві будь-яких доказів поважності причин відсутності на робочому місці, в тому числі листків непрацездатності. Водночас її неявку на робоче місце в період                           з 24 квітня 2020 року не можна вважати прогулом і, відповідно, накладати дисциплінарне стягнення в цьому випадку у виді звільнення.
		Разом з тим апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо необхідності скасування наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к у цілому, адже суд першої інстанції не звернув уваги, що пунктом 1 цього наказу відповідач вирішив питання про скасування інших наказів - від 24 квітня                    2020 року № 17-к та від 13 липня 2020 року № 33-к, що належить до його внутрішньої компетенції і не стосується предмета цього позову, і у випадку скасування судом пункту 1 наказу від 30 вересня 2021 року дія наказів від 24 квітня 2020 року № 17-к (щодо звільнення позивача за вчинення аморального проступку) та від 13 липня 2020 року № 33-к (щодо уточнення дати звільнення позивача за вчинення аморального проступку) буде відновлена, що призведе як до втручання у компетенцію Управління культури, так і до правової невизначеності у трудових правовідносинах сторін, зважаючи на те що наказ від 24 квітня 2020 року № 17?к був предметом іншого судового спору за участю сторін.
		Крім того, апеляційний суд зауважив, що, задовольняючи вимоги про зобов`язання нарахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивач працювала не в Управлінні культури, а в Білоцерківській музичній школі № 3.
		Оскільки заробітна плата нараховувалася і виплачувалася ОСОБА_1 в Білоцерківській музичній школі № 3, отже, саме до повноважень цього закладу належить вирішення питань щодо виконання умов трудового договору з позивачем, зокрема нарахування та виплати їй заробітної плати в установленому порядку, а тому саме до цієї особи позивач мала пред`являти позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Враховуючи, що позовні вимоги в цій частині пред`явлені до неналежного відповідача, у спосіб, обраний позивачем, захист її прав задоволенню не підлягав і позов у цій частині суд першої інстанції задоволив безпідставно.
		Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, у розмірі, визначеному судом першої інстанції, виходив з того, що такі вимоги є доведеними та обґрунтованими.
		Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд взяв до уваги, що апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності або необґрунтованості додаткового рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2022 року, а доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до незгоди з рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року по суті позову.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції і мотиви його ухвалення
		 
		Постановою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення судових витрат скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова Верховного Суду мотивована тим, що Білоцерківська музична школа № 3 хоча і є самостійною юридичною особою, однак вона заснована на комунальній власності, підзвітна та підпорядкована Відділу культури і туризму, назву якого змінено на Управління культури, та обслуговувалася централізованою бухгалтерією, яка є структурним підрозділом Відділу та обслуговує підвідомчі йому комунальні заклади культури (у тому числі вказану школу).
		Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог через пред`явлення таких вимог до неналежного відповідача, на вказані обставини уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні цих позовних вимог з таких підстав.
		Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		Відмовивши в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд не перевірив належним чином, чи підлягає стягненню такий заробіток з урахуванням заявлених позовних вимог, не вирішив спір по суті вимог в цій частині, обставин, необхідних для вирішення цього питання, та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу не встановив, відповідних доказів на підтвердження його наявності не дослідив.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд) і мотиви його ухвалення
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року в частині зобов`язання Управління виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу звільнення 24 квітня 2020 року до часу поновлення на роботі, обчислену відповідно до Порядку № 100, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
		 
		Стягнено з Управління культури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 886 579,16 грн.
		 
		Стягнено з ОСОБА_1 на користь Управління культури витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 816,00 грн.
		 
		Стягнено з Управління культури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 7 000,00 грн.
		 
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звільнення позивача відбулось незаконно, і враховуючи положення статті 235 КЗпП України суд стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати, з урахуванням вимог Порядку № 100.
		 
		Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зважаючи на складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, ціну позову, категорію та значення справи для сторін, вважав, що до стягнення підлягає 7 000,00 грн, що є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідає принципу розумності. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		Управління культури подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 квітня 2020 року (дата звільнення) до 29 липня 2022 року (дата запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (ліквідації) КП Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 в розмірі 590 987,96 грн. 
		Представник ОСОБА_1 - Запаскін М. Р. , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення 24 квітня 2020 року до 06 березня 2024 року (постанова Київського апеляційного суду) в розмірі 1 090 853,23 грн. Стягнути витрати на правову допомогу, понесені під час попереднього розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, а також повторного розгляду апеляційним судом в розмірі 30 500,00 грн. Вирішити питання про розподіл судових витрат щодо повторного розгляду спору в Касаційному цивільному Суді.
		Аргументи учасників справи
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення Управління культури зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № П/9901/101/18, постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/12916/15, від 06 березня 2019 року у справі № 824/424/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 826/751/16, від 27 червня 2019 року у справі № 826/5732/16, від 26 липня 2019 року у справі                                            № 826/8797/15, від 09 жовтня 2019 року у справі № П/8111672/15,                                              від 12 вересня 2019 року у справі № 821/3736/15-а, від 22 жовтня 2019 року у справі № 816/584/17, від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15,                                     від 24 листопада 2021 року у справі № 910/21682/15, від 19 січня 2022 року у справі № 910/21682/15, від 19 січня 2022 року у справі № 910/21682/15,                                 від 10 лютого 2022 року у справі № 923/1804/14, від 01 грудня 2021 року у справі № 640/26041/19, від 06 грудня 2021 року у справі № 280/6512/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник ОСОБА_1 - Запаскін М. Р. зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 607/2071/17, від 27 березня 2024 року у справі                                          № 461/5648/22, від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 537/4343/20, від 07 лютого 2024 року у справі                                        № 522/7990/17, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі                                      № 922/1964/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У червні 2024 року представник Управління культури - Ковальська Ю. І. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. 
		У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - Запаскін М. Р. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Управління культури, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, стягнути з Управління культури витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час попереднього розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій, та повторного розгляду апеляційним судом в розмірі 30 500,00 грн і витрати понесені при повторному розгляді касаційним судом. 
		2.            Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;                     2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з Білоцерківською музичною школою № 3 з 01 серпня 1991 року.
		Наказом Управління культури від 30 вересня 2020 року № 63-к «Про звільнення ОСОБА_1 , викладача по класу скрипки» скасовано наказ від 24 квітня                          2020 року № 17, наказ від 13 липня 2020 року № 33-к та звільнено ОСОБА_1 з 24 квітня 2020 року за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду        від 07 грудня 2022 року, визнано протиправним та скасовано наказ Управління культури від 30 вересня 2021 року № 63-к про звільнення ОСОБА_1 , викладача по класу скрипки.
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача КЗ Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 по класу скрипки з 24 квітня 2020 року.
		Як відомо з матеріалів справи, в частині позовних вимог про поновлення позивача на роботі та відшкодування моральної шкоди судові рішення учасниками справи не оскаржувалися та в цій частині набрали законної сили. 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
		Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
		 
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).
		 
		Перевіряючи доводи касаційних скарг щодо правильності обчислення суми, що підлягає стягненню, суд керується положеннями пункту 5 розділу IV Порядку № 100, відповідно якого нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		 
		Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
		 
		Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		 
		З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обчисленню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до Порядку № 100.
		 
		Однак апеляційний суд, обчислюючи середньомісячну заробітну плату позивача, провів розрахунок виходячи з виплат за січень - лютий 2020 року, посилаючись на встановлені у справі № 357/4897/20 обставини, зокрема те, що директор музичної школи ОСОБА_3 перебувала на лікарняному                                         з 13 березня 2020 року до 17 березня 2020 року, та у період з 18 березня                       2020 року до 31 березня 2020 року як викладач по класу домри перебувала у відпустці.
		 
		Проте такі обставини справи стосуються іншої особи - директора школи ОСОБА_3 , а не позивача ОСОБА_1 .
		 
		Згідно з довідкою про доходи позивача від 18 травня 2020 року № 19, яка є в матеріалах справи (т. 1, а. с. 35), заробітна плата позивача за лютий 2020 року становить 22 608,89 грн, за березень 2020 року - 22 608,89 грн.
		 
		Кількість відпрацьованих робочих днів у лютому - 20, у березні - 21,                              разом - 41.
		 
		Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить (22 608,89 + 22 608,89 / 41) = 1 102,87 грн.
		 
		Суд зазначає, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію, що відповідає змісту частини другої статті 235 КЗпП України, оскільки вимушеним прогулом у розумінні вказаної статті є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.
		 
		Водночас стаття 236 КЗпП України, яка має назву оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, передбачає, що в разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		 
		Отже, апеляційний суд, визначивши 989 днів вимушеного прогулу (з 24 квітня 2020 року до дня ухвалення оскаржуваного рішення - 06 березня 2024 року) вказані норми закону не врахував та дійшов помилкового висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 886 579,16 грн. 
		 
		З урахуванням встановлених обставин справи для позивача вимушеним прогулом є період з 24 квітня 2020 року до 27 січня 2022 року (день винесення рішення суду першої інстанції про поновлення позивача на роботі), з якого робочих днів - 441. 
		 
		Отже, втрачений заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить (1 102,87 * 441) 486 365,67 грн, а не 886 579,16 грн, як про це зазначив суд апеляційної інстанції.
		 
		Таким чином, оскільки у справі зібрані всі необхідні докази, і вони не потребують додаткової перевірки, обставини справи з`ясовані повно і правильно, а рішення є помилковим тільки в частині обсягу задоволених позовних вимог, це можна виправити шляхом зміни резолютивної частини рішення суду і не потребує зміни мотивів його прийняття.
		 
		Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу
		 
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства
		є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		 
		Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат
		на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
		1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
		2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу,
		що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
		3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
		 
		Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані                                                з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат,
		які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів
		у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови,
		що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України випливає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову
		та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. 
		Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
		 
		Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року                 у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19,                                      у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі                                             № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого                           2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18),                                        від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження                                                     № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною.
		 
		Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката                      Запаскіна М. Р. в присудженому судом апеляційної інстанції розмірі                          (7 000,00 грн) є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, та розумності їхнього розміру.
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг та зміну резолютивної частини оскаржуваного судового рішення апеляційного суду шляхом зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 886 579,16 грн до 486 365,67 грн, судові витрати, понесені Управлінням культури за подання касаційної скарги в розмірі 6 403,43 грн, слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору.
		 
		Щодо поновлення виконання рішення
		 
		Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції                                у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Враховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до закінчення касаційного перегляду, виконання рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню у незміненій частині.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418, 419, 436 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради та представника ОСОБА_1 - Запаскіна Максима Романовича задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року змінити 
		в резолютивній частині, зменшивши стягнений з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 886 579,16 грн на 486 365,67 грн. 
		 
		Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Управлінню культури і туризму Білоцерківської міської ради судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 6 403,43 грн.
		 
		Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у незміненій частині.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська    Судді: А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...