Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/1327/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 22.04.2025. Зареєстровано: 23.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.04.2025.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18 квітня 2025 рокуСправа №160/1327/25 
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді Конєвої С.О. 
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу №784-к від 19.12.2024р., поновлення на посаді та зобов`язання вчинити певні дії, -
		ВСТАНОВИВ:
		17.01.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області та просить:
		- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління ДПС у Донецькій області від 19.12.2024р. №784-о «Про звільнення ОСОБА_1 » щодо припинення державної служби та звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.87 ЗУ «Про державну службу»;
		- поновити на посаді головного державного інспектора Покровської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Донецькій області з 20.12.2024 року;
		- зобов`язати Головне управління ДПС у Донецькій області здійснити нарахування та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.12.2024р. по дату ухвалення судом рішення (з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 2064,23 грн.).
		Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що з 1998 року вона проходила державну службу у ДПС на різних посадах, з 22.12.2020р. на посаді категорії «В» - головного державного інспектора Покровської ДПІ. У зв`язку зі змінами у організаційній структурі відповідача згідно з наказами від 11.11.2024р. №328 та №86-ф, 13.11.2024р. її було ознайомлено з попередженням про наступне звільнення з державної служби, без ознайомлення її зі згаданими наказами, які у подальшому стали підставами для її звільнення з посади державної служби за оспорюваним наказом №784-о від 19.12.2024р. на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу». Позивачка не погоджується зі спірним наказом про її звільнення, оскільки вважає, що вона має переважне право на залишення на роботі, адже має безперервний трудовий стаж, досвід, певні досягнення та бажання працювати, зазначила, що їй відомо, що інші працівники Покровської ДПІ були переведені на посади у новому структурному підрозділі у складі Покровської ДПІ без проведення жодних конкурсів, проте, при її звільненні, відповідач не пропонував їй вакансії або іншу роботу у відповідача, а були надані безпідставні переваги іншим працівникам, тому своє звільнення вважає незаконним та проведеним з порушенням процедури, встановленої ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу». Також позивачка зазначила і про те, що у разі реорганізації державної установи, обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на роботодавця, який зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які існують на підприємстві, окрім того, при звільненні, роботодавець має обов`язок перевірити наявність у працівника, посада якого скорочується, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, зробити їх порівняльний аналіз, яка має бути оформлена відповідною довідкою, чого відповідачем зроблено не було, а саме: не враховано, що вона працює з 1998 року, має певні досягнення в роботі; за результатами виконання завдань державної служби за 2024 рік отримала оцінку «відмінно»; має позитивну характеристику; за результатами щорічного оцінювання отримала позитивні оцінки, неодноразово виконувала обов`язки начальника (заступника начальника) ДПІ; була нагороджена Грамотами, Порядками, що підтверджено трудовою книжкою та іншими документами. А відповідно, позивачка вважає, що відповідач не здійснив належну перевірку її переважного права на залишення на роботі та звільнив її незаконно, у зв`язку з чим просила поновити її на посаді державної служби та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно до вимог ч.1 ч.2 ст.235 КЗпП України. Позов також обґрунтований численною судовою практикою Верховного Суду. У відповіді на відзив від 14.02.2025р. позивачка додатково зазначила, що твердження відповідача про відсутність вакансій на момент її звільнення не відповідає дійсності, оскільки у грудні 2024р., зокрема, 02.12.2024р. (після 13.11.2024р. і до дати її звільнення) відповідачем видавалися накази про переведення працівників до нового структурного підрозділу у складі Покровської ДПІ без проведення конкурсу та згідно п.46 наказу №328 від 11.11.2024р. Покровську ДПІ було реорганізовано шляхом збільшення її чисельності на 1 штатну одиницю (з 12 до 13 штатних одиниць) - (а.с.1-6, 81-83).
		Ухвалою суду від 27.01.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 26.02.2025р. відповідно до вимог ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, а також зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати копії штатних розписів Головного управління ДПС у Донецькій області, які діяли до 11.11.2024р. та після цієї дати з переліком посад, що стосуються предмету цього спору, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.47).
		На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, через систему «Електронний суд» 07.02.2025р. до суду відповідачем було подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що позов обґрунтований тим, що відповідач мав запропонувати їй всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював, чого на думку позивачки, відповідачем зроблено не було. Однак, представник відповідача з приводу наведеного зазначив, що на час звільнення позивачки в ГУ ДПС у Донецькій області були відсутні вакантні посади категорії «В», що підтверджується інформацією з приводу чисельності структурних підрозділів даного державного органу станом на 13.11.2024р., штатними розписами на 2024-2025 роки. Враховуючи наведене, представник відповідача вважає, що при звільненні позивачки, запропонувати їй всі вакансії через їх відсутність відповідач не мав можливості, тому звільнення позивачки з посади державної служби відповідає вимогам ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу». Отже, на переконання представника відповідача, у даному випадку, при звільненні позивачки відповідач діяв з додержанням вимог діючого законодавства (а.с.52-53).
		У відповіді на відзив від 14.02.2025р. позивачем було заявлено клопотання про витребування від відповідача таких документів: копії наказу ГУ ДПС від 02.12.2024р. за №501-о «Про особовий склад»; копії наказу №86-ф «Про введення в дію переліку змін до штатного розпису»; копії наказів про звільнення та призначення ОСОБА_2 за період роботи (служби) з 13.11.2024р. по 09.01.2025р. посилаючись на неможливість їх надання суду через наявність інформації з обмеженим доступом (іншої особи) - (а.с.82-83).
		Розглянувши наведене клопотання позивачки, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на те, що позивачкою самостійно до зазначеної відповіді на відзив додано копії наказу №501-о, а відповідно, у суду відсутні підстави для його витребування у відповідача додатково; інші копії наказів, зокрема, копія наказу про звільнення та призначення на посаду ОСОБА_2 не стосується прав та інтересів позивачки, тому підстави для їх витребування у відповідача також у суду відсутні в силу ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Надалі, 17.04.2025р. на виконання вимог суду учасниками справи були надані копії наказів ГУ ДПС у Донецькій області від 11.11.2024р. №328 та № 86-ф про зміни в організаційній структурі ГУ ДПС у Донецькій області та про введення в дію переліку змін до штатного розпису з 12.11.2024р., що були підставою для звільнення позивачки з посади державної служби за оспорюваним наказом (а.с.91-98,116-136).
		Також відповідачем до відзиву на позов була додана і довідка про середній заробіток позивачки №2/05-99-10-02 від 02.01.2025р. (а.с.57).
		У зв`язку з наданням вказаних копій документів учасниками справи лише 17.04.2025р., ухвалою суду від 18.04.2025р. строк розгляду даної справи було продовжено до 18.04.2025р. згідно до вимог ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.138).
		Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
		У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
		Враховуючи викладене, дана справа вирішується 18.04.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
		За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
		Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
		Громадянка України ОСОБА_1 з 06.05.1998р. прийняла присягу державного службовця та проходила державну службу на різних посадах державної податкової служби України, зокрема, з 22.12.2020р. на посаді головного державного інспектора Покровської державної податкової інспекції, що підтверджується копією паспорту позивачки, відомостями, які містяться у копії трудової книжки позивачки та копією Витягу з наказу від 21.12.2020р. №10-о (а.с.7-9,11-24,26).
		13.11.2024р. у зв`язку із введенням в дію наказом Головного управління ДПС у Донецькій області від 11.11.2024р. №328 «Про зміни в організаційній структурі Головного управління ДПС у Донецькій області» змін до організаційної структури ГУ ДПС та наказом ГУ ДПС від 11.11.2024р. №86-ф «Про введення в дію переліку змін до штатного розпису» змін до штатного розпису ГУ ДПС, де скорочується чисельність працівників ГУ ДПС, позивачці було вручене письмове Попередження про наступне звільнення з посади, яку вона обіймала, за №12459/6/05-99-11-02 від 13.11.2024р. відповідно до ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу», що підтверджується змістом копії наведеного попередження (а.с.25).
		У подальшому, 19.12.2024р. відповідачем був прийнятий наказ за №784-о «Про звільнення ОСОБА_1 » за змістом якого видно, що відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із введенням в дію наказом Головного управління ДПС у Донецькій області від 11.11.2024р. №328 «Про зміни в організаційній структурі Головного управління ДПС у Донецькій області» змін до організаційної структури ГУ ДПС та наказом ГУ ДПС від 11.11.2024р. №86-ф «Про введення в дію переліку змін до штатного розпису» змін до штатного розпису ГУ ДПС, скороченням чисельності працівників ГУ ДПС, було припинено державну службу та звільнено позивачку з посади головного державного інспектора Покровської державної податкової інспекції 20.12.2024р. (а.с.25-зворот).
		Зазначений вище наказ про припинення державної служби та звільнення позивачки з посади державної служби є предметом спору у даній справі.
		Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково, виходячи з наступного.
		Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 01 грудня 2015 року №889-УІІІ «Про державну службу» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин  20.12.2024р., надалі  Закон №889).
		Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889 визначено, що серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.
		Приписами частини першої статті 87 Закону №889 передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 
		1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
		1-1) ліквідація державного органу.
		За змістом частини третьої статті 87 Закону №889 (у редакції, на час виникнення правовідносин  20.12.2024р.) встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставіпунктів 1та1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
		Одночасно з попередженням про звільнення на підставіпункту 1частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
		Державний службовець звільняється на підставіпункту 1частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
		Також, і у відповідності до вимог частини п`ятої статті 22 Закону №889 (у редакції, на час ознайомлення позивача з попередженням про звільнення - 20.12.2024р.) було передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
		Тобто, із аналізу наведених приписів слідує, що суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
		Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 640/24023/21, від 23 лютого 2023 року у справі № 140/9066/21, від 11 травня 2023 року у справі № 380/9574/21, від 27 червня 2023 року у справі № 120/3712/21-а, від 14 вересня 2023 року у справі № 640/15737/22 та інших.
		Відповідно до частини першоїстатті 6 Закону України «Про державну службу» передбачено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
		За визначенням у пункті 6 частини першоїстатті 2 Закону України «Про державну службу» встановлено, що рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
		Отже, при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей із врахуванням переважного права на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, є обов`язком суб`єкта призначення або керівника державної служби.
		Одночасно, як виняток, суб`єктом призначення або керівником державної служби проводиться пропонування нижчої посади державної служби.
		Відповідно до частини першоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»правове регулювання державної служби здійснюєтьсяКонституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частини друга і третястатті 5 Закону України «Про державну службу»).
		А оскільки порядок та умови переважного права залишення на роботі у разі скорочення чисельності чи штату працівників під час реорганізації державного органу приписами наведеного спеціального законодавства не визначені, то відповідно, у цій частині підлягають застосуванню загальні норми законодавства про працю.
		Так, статтею 42 КЗпП Українипередбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
		При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно доЗакону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
		Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
		В контексті цього питання варто зазначити про правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25 січня 2023 року у справі №600/752/22-а.
		Приписи частини третьої статті 87Закону № 889-VIII покладають обов`язок на суб`єкта призначення/керівника державної служби враховувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, й ця вимога викладена достатньо чітко і зрозуміло, що не залишає місця для її неоднозначного (множинного) розуміння та/чи застосування.
		Недотримання цього обов`язку, як і невмотивоване (необґрунтоване) надання переваги одному державному службовцю над іншим (коли йдеться про переведення в рамках скорочення чисельності і штату державних службовців) має наслідком також порушення принципу забезпечення рівного доступу до державної служби, який закріплений устатті 4 Закону № 889-VIII.
		У вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
		Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положеньстатті 42 КЗпП Українищодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
		Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другійстатті 42 КЗпП України.
		Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення».
		Наведені правові висновки також узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду, викладеними пізніше у постановах від 07.12.2023р. у справі №260/3484/21 та від 31.03.2025р. у справі №360/48/23.
		Поряд із цим, у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 600/752/22-а суд касаційної інстанції зазначив, що запропоновані у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17 підходи/способи не є вичерпні. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може зважити також на інші обставини, які, як він вважає, можуть мати значення для визначення того з державних службовців, хто є більш кваліфікованим і продуктивним у роботі. Важливо те, що визначення переважного права на залишенні на роботі має бути обґрунтованим і певним чином об`єктивованим (вираженим назовні, оформленим) для розуміння того, як відбувався цей процес, надто тими, кого це стосується. 
		А отже, з урахуванням наведених правових висновків, суд у спірних правовідносинах має перевірити чи було дотримано суб`єктом призначення або керівником державної служби вищенаведеної процедури звільнення позивачки у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням чисельності штату працівників ГУ ДПС під час реорганізації державної установи та чи дотримано останнім переважне право позивачки на залишення на роботі, що є обов`язком суб`єкта владних повноважень в силу ч.3 ст.87 Закону №889 та ст.42 КЗпП України.
		При цьому, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі упродовж всього цього періоду і які існували на день звільнення (постанови від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16).
		Повертаючись до змісту позову, судом встановлено, що у даних правовідносинах позивачка посилається на недотримання відповідачем процедури її звільнення, а саме: при звільненні з публічної служби їй не було запропоновано рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей; на порушення її переважного права на залишення на роботі (а.с.1-6,81-83).
		В той же час, відповідач у відзиві на позов послався на те, що на час звільнення позивачки в ГУ ДПС у Донецькій області були відсутні вакантні посади категорії «В» згідно інформації щодо чисельності структурних підрозділів даного ГУ ДПС станом на 13.11.2024р., штатними розписами на 2024,2025 роки, тому відповідач зобов`язання запропонувати всі вакансії, що існують в установі, не мав можливості у зв`язку з відсутністю таких вакантних посад (а.с.52-53).
		Проте, наведені твердження відповідача неможливості запропонувати позивачці рівнозначну посаду державної служби на час її звільнення з дня попередження (13.11.2024р.) до дня вивільнення (20.12.2024р.) спростовується наступними копіями документів.
		Як вбачається зі змісту Штатного розпису на 2024 рік ГУ ДПС у Донецькій області, затвердженого в.о. Голови ДПС України Тетяною Кірієнко 23.07.2024р. кількість працівників становила 1025 осіб, при цьому, чисельна кількість штатних працівників Покровської ДПІ (де працювала позивачка з 1998 року) становила 12 штатних одиниць про що свідчить зміст копії наведеного Штатного розпису, наявного у справі (а.с.59-72).
		Надалі, 11.11.2024р. ГУ ДПС у Донецькій області було прийнято Наказ №328 «Про зміни в організаційній структурі Головного управління ДПС у Донецькій області» за змістом пункту 1 якого було наказано ввести з 12.11.2024р. в дію затверджений 11.11.2024р. Перелік змін №4 до організаційної структури ГУ ДПС у Донецькій області, скоротивши чисельність працівників на 625 штатних одиниць (а.с.128).
		При цьому, як вбачається зі змісту пункту 46 згаданого Наказу №328 було наказано реорганізувати Покровську державну податкову інспекцію, збільшивши її чисельність на 1 шт.од. (з 12 шт.од. до 13 шт.од.), утворивши в її складі:
		- відділ надання адміністративних послуг, організації роботи та документообігу і обліку платників, об`єктів оподаткування та ведення реєстрів чисельністю 4 шт.од.;
		- Мирноградсько-авдіївський сектор обслуговування платників чисельністю 2 шт.од.;
		- Селидово-Мар`їнський сектор обслуговування платників чисельністю 2 шт.од.;
		- Добропільський відділ обслуговування платників чисельністю 4 шт.од. (а.с.132-133).
		Також і за змістом Організаційної структури ГУ ДПС у Донецькій області, що є додатком до Наказу №328 від 11.11.2024р., судом встановлено, що станом на 11.11.2024р. чисельність штатних працівників Покровської ДПІ становила 13 осіб (а.с.134-136).
		11.11.2024р. в.о. голови ДПС України було затверджено Перелік №1 змін до Штатного розпису на 2024 рік ГУ ДПС у Донецькій області у кількості 400 штатних одиниць, у тому числі, і Покровської ДПІ з чисельністю штатних працівників 13 шт.од., що підтверджується копією наведеного Переліку №1 (а.с.116-126).
		Вказаний Перелік №1 змін до штатного розпису на 2024 рік ГУ ДПС у Донецькій області було введено в дію 12.11.2024р. згідно наказу ГУ ДПС у Донецькій області від 11.11.2024р. №86-ф(а.с.127).
		Отже, із порівняльного аналізу вищенаведених Штатних розписів ГУ ДПС у Донецькій області на 2024 рік до внесення змін та після внесення до нього, слідує, що у процесі реорганізації вказаного державного органу відбулося скорочення чисельності штатних працівників відповідача з 1025 штатних одиниць до 400 штатних одиниць.
		Водночас, у процесі реорганізації Покровської ДПІ та внесення змін до Штатного розпису відповідача на 2024 рік щодо скорочення штатних працівників, судом встановлено, що фактично у складі Покровської ДПІ відбулося збільшення чисельності штатних одиниць з 12 шт.од. до 13 шт. одиниць, що підтверджено наданими самим відповідачем вищенаведеними проаналізованими судом доказами.
		Окрім того, і зі змісту копії наказу від 02.12.2024р. за №501-о «Про особовий склад» судом встановлено, що з 03.12.2024р. відбувалося переведення працівників ГУ ДПС за їх заявами до новостворених відділів та секторів ГУ ДПС, у тому числі, і до складу новоутвореної Покровської ДПІ зі штатною чисельністю працівників 13 шт.од. (а.с.87-88).
		А відповідно, із аналізу наведених встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що з урахуванням змін в організаційній структурі ГУ ДПС у Донецькій області станом на 13.11.2024р. (дата попередження позивачки про звільнення), зокрема, і 02.12.2024р., у відповідача були наявні вільні вакансії державної служби у Покровській ДПІ, щоб запропонувати їх позивачеві до дня її звільнення  20.12.2024р.
		Таким чином, враховуючи, що після внесення змін до Штатного розпису на 2024 рік ГУ ДПС у Донецькій області у результаті якого відбулося скорочення чисельності ГУ ДПС, проте, в результаті такої реорганізації фактично мало місце збільшення чисельності штатних працівників саме Покровської ДПІ (з 12 штатних одиниць до 13 штатних одиниць) з 13.11.2024р. по 20.12.2024р., слід дійти висновку, що відповідач, як суб`єкт призначення, мав можливість, з урахуванням наявних вакантних посад державної служби, які збільшилися саме у Покровській ДПІ, та міг запропонувати позивачеві іншу рівнозначну посаду державної служби згідно до вимог ч.3 ст.87 Закону №889.
		Щодо переважного права позивачки на залишення на роботі.
		Як зазначено судом вище, при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, біль високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці в силу ст.42 КЗпП України.
		Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості, зокрема, про освіту, про підвищення кваліфікації, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про збільшення обсягу виконуваної роботи (продуктивність праці), про суміщення професій, дисциплінованість працівника, у тому числі, і наявність/відсутність дисциплінарного стягнення.
		Такий аналіз може бути проведений шляхом оформлення відповідачем довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
		Наведений правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду, від 25 січня 2023 року у справі №600/752/22-а.
		Як свідчать матеріали цієї справи, позивачка працювала на посадах державної служби у органах Державної податкової служби з 06.05.1998 року, за сумлінну працю була нагороджена Подяками, медаллю «Хрест громадянських заслуг» у 2002, 2005, 2023 роках згідно інформації, яка міститься копії трудової книжки позивачки (а.с.11-16).
		Окрім того, за період проходження публічної служби у органах ДПС позивачка мала позитивну характеристику, за результатами проведеного оцінювання виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії «В» за 2024 рік мала оцінку «відмінно», згідно її Біографічної довідки з 1998 по 2020 роки займала різні посади державної служби у органах ДПС, у 2023 році позивачка також неодноразово виконувала обов`язки начальника (заступника начальника) Покровської ДПІ, що підтверджується копіями відповідних наказів, наявних у справі (а.с.36-43).
		Разом з тим, у ході судового розгляду даної справи та з моменту введення в дію Переліку №1 змін до Штатного розпису на 2024 рік ГУ ДПС у Донецькій області з 12.11.2024р. відповідачем під час процедури звільнення позивачки порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягали звільненню (зокрема, щодо наведеної вище продуктивності праці позивачки) не проводилося, відповідної довідки у довільній формі суб`єктом призначення не складалося (таких доказів відповідачем суду не надано).
		А отже, за відсутності порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації працівників, які залишилися на роботі, і позивачки, яка підлягала звільненню у процесі скорочення чисельності штатних працівників у період з 13.11.2024р. по 20.12.2024р., суд приходить до висновку, що відповідач як роботодавець без з`ясування таких обставин не міг приймати жодного рішення про звільнення якогось конкретного працівника, надаючи перевагу іншому працівнику, який залишався на роботі всупереч вимогам ч.3 ст.87 Закону №889 та ст.42 КЗпП України.
		За викладених обставин та враховуючи аналіз вищенаведених приписів чинного спеціального законодавства у сфері проходження державної служби та законодавства про працю у їх сукупності, те, що відповідачем під час звільнення позивачки була порушена (недотримана) процедура звільнення, встановлена ч.3 ст.87 Закону №889 (відсутня пропозиція іншої рівнозначної посади з урахуванням збільшення посад з 12 шт.од. до 13 шт. од. у складі Покровської ДПІ), недотримана процедура переважного права на залишенні на роботі, а відповідно, зазначені порушення є істотними порушеннями припинення державної служби за ініціативою суб`єкта владних повноважень, які впливають на остаточний її результат, тому суд приходить до висновку, що оспорюваний наказ підлягає визнанню протиправним та його скасуванню.
		Відповідний правовий висновок також узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у постановах від 30.11.2022р. у справі №640/15797/21, від 25.01.2023р. у справі №600/752/22, від 07.12.2023р. у справі №260/3494/21 та від 31.03.2025р. у справі №360/48/23, які є обов`язковими до застосування адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
		У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Проте, правомірність прийняття оспорюваного наказу про звільнення позивачки з посади державної служби з урахуванням встановлених обставин у даній справі та аналізу наведених вище норм чинного законодавства, жодними належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем не спростована.
		Як зазначалося вище, доводи відповідача про відсутність можливості запропонувати позивачці на момент її звільнення рівнозначної посади через відсутність таких вакантних посад не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, оскільки такі твердження спростовуються Переліком №1 змін до Штатного розпису на 2024 рік ГУ ДПС у Донецькій області, введеного в дію 12.11.2024р., п.46 Наказу №328 від 11.11.2024р., у яких було збільшено чисельність штатних працівників Покровської ДПІ (де працювала позивачка на посаді головного державного інспектора), з 12 шт.од. до 13 шт. од., що дозволяло не лише вирішити питання про її переведення, як і інших працівників до новоутворених відділів та секторів у Покровській ДПІ, а й запропонувати рівнозначну або нижчу посаду, чого відповідачем взагалі зроблено не було в порушення вимог ч.3 ст.87 Закону №889.
		Відповідно до ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		З урахуванням вищенаведеного, перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваного наказу про припинення державної служби та звільнення позивачки із посади державної служби, суд приходить до висновку, що відповідачем вказаний наказ прийнятий не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, з порушенням вимог ч.3 ст.87 Закону №889, ч.5 ст.22 Закону №889, ст.42 КЗпП України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
		Отже, відповідачем при прийнятті оспорюваного наказу №784-о від 19.12.2024р. про звільнення позивачки з посади державної служби були порушені права та інтереси позивачки, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування вищенаведеного оспорюваного наказу.
		Таким чином, враховуючи, що судом у ході судового розгляду даної справи було встановлено протиправність оспорюваного наказу про припинення державної служби та звільнення позивачки, позовні вимоги позивачки в частині поновлення її на посаді головного державного інспектора Покровської ДПІ з якої її було звільнено, з 20.12.2024р. підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
		Питання поновлення працівника на посаді, у разі його незаконного звільнення не врегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом №889, а відповідно, за загальним правилом, до вказаних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі  КЗпП України).
		Так, за приписами ч.1 ст.235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Згідно змісту оспорюваного наказу, позивача було звільнено відповідачем із посади головного державного інспектора Покровської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Донецькій області 20.12.2024р.(а.с.25-зворот).
		А отже, із урахуванням вищенаведеного та встановлення судом фактів звільнення позивачки відповідачем без законної підстави, позивачка підлягає поновленню судом на посаді, з якої її було звільнено та у тому ж органі згідно до вимог ч.1 ст.235 КЗпП України.
		За таких обставин та враховуючи вищенаведені приписи ст.235 КЗпП України позивачка підлягає поновленню на посаді саме головного державного інспектора Покровської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Донецькій області.
		При цьому, з урахуванням того, що за оспорюваним наказом датою звільнення позивача є 20.12.2024р.(а.с.25-зворот), а, відповідно, цей день (20.12.2024р.) вважається останнім днем її роботи, тому позивачка підлягає поновленню на посаді державної служби саме з 23.12.2024р. виходячи з такого.
		У відповідності до вимог ч.5 ст.241-1 КЗпП України передбачено, що у разі, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
		За приписами п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58, зареєстрованого у Мінюсті України 17.08.1993р. за №110 також встановлено, що днем звільнення вважається останнім днем роботи.
		Таким чином, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та встановлення судом факту звільнення позивачки із займаної посади з порушенням вимог вищенаведеного чинного законодавства України 20.12.2024р. (останній день її роботи), суд приходить до висновку, що позивачка підлягає поновленню на посаді з наступного робочого дня, після вихідних днів, тобто з 23.12.2024р., тому у наведеній частині позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
		Щодо позовних вимог позивачки в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.12.2024 року по дату ухвалення судовим рішенням (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 2064,23 грн.), то у цій частині позов підлягає частковому задоволенню шляхом обрання судом такого способу захисту порушеного права як стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу з метою ефективного захисту порушеного права позивачки з виходом за межі позовних вимог у цій частині, з урахуванням приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.
		Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 ( далі  Порядок №100).
		За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податку, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
		Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
		Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Так, останніми двома календарними місяцями роботи позивачки, що передують події звільнення позивачки із займаної посади, є жовтень та листопад 2024р.
		На виконання вищевказаних вимог Порядку №100 відповідачем було надано довідку про середній заробіток позивачки №2/05-99-10-02 від 02.01.2025р., відповідно до якої розмір середньоденної заробітної плати позивачки за останні два місяці до звільнення (жовтень, листопад 2024р.) становить 2064,23 грн. (а.с.4-зворот, 57).
		Зміст вказаної вище довідки щодо визначеного у ній розміру середньоденного заробітку позивачем у ході судового розгляду справи не оспорювався (навпаки, визнано позивачкою у позові).
		Так, із наявних в матеріалах справи документів видно, що період вимушеного прогулу становить з 23.12.2024р. (дата початку вимушеного прогулу) по 18 квітня 2025р. (дата прийняття рішення суду), що складає 85 робочих днів.
		Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.12.2024р. по 18.04.2025р. (виходячи з розрахунку 2064,23х85) у сумі 175459,55 грн. з обов`язковим вирахуванням із цієї суми податків та обов`язкових платежів.
		За викладених обставин, позовні вимоги позивачки в частині поновлення її на посаді підлягають задоволенню частково з 23.12.2024р. та шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23.12.2024р. по 18.04.2025р. у сумі 175459,55 грн., що відповідає приписам ч.5 ст.241-1 КЗпП України, п.2.27 Інструкції №58 та вимогам Порядку №100.
		Також у відповідності до вимог п.6 ч.1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення, суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
		За приписами п.2, п.3 ч.1 ст.371 наведеного Кодексу, передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби  у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Виходячи з наведених вимог, слід допустити негайне виконання цього судового рішення в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць згідно до вимог ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Між тим, позовні вимоги позивачки в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.12.2024р. по дату ухвалення судового рішення задоволенню не підлягають, оскільки абз.2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто, обраний позивачем спосіб захисту у цій частині позовних вимог не відповідає приписам абз.2 ст.235 КЗпП України, у зв`язку із чим у цій частині позову позивачеві слід відмовити.
		Приймаючи до уваги все вищевикладене, даний адміністративний позов слід задовольнити частково.
		Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		УХВАЛИВ:
		Адміністративний позов  ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу №784-к від 19.12.2024р., поновлення на посаді та зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління у Донецькій області №784-к від 19.12.2024р. «Про звільнення ОСОБА_1 » про припинення державної служби та звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
		Поновити  ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора Покровської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Донецькій області, з 23.12.2024р.
		Стягнути з Головного управління у Донецькій області (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вул. Італійська, 59, код ЄДРПОУ 44070187) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )  середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.12.2024р. по 18.04.2025р. у розмірі 175459 грн. 55 коп. (сто сімдесят п`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять гривень 55 копійок) з вирахуванням обов`язкових зборів та платежів.
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора Покровської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Донецькій області та в частині виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць згідно до вимог ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.
		У задоволенні решти позовних вимог  відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Суддя С.О. Конєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...