Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 932/541/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про стягнення аліментів.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2025.
Дата набрання законної сили: 18.04.2025
Номер судового провадження: 61-185ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		18 квітня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 932/541/23
		провадження № 61-185св25 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), 
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені за прострочення сплати аліментів.
		 
		Позов мотивований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 липня 1997 року, який рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2018 року розірвано. 
		 
		У сторін є двоє синів - ОСОБА_3 , 1999 року народження, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Молодший син проживає разом з позивачкою та знаходиться на її утриманні. 
		 
		26 січня 2012 року між подружжям укладено шлюбний договір, згідно з положеннями якого визначено, що у випадку розірвання шлюбу чи окремого проживання подружжя, діти подружжя проживатимуть разом із дружиною, а чоловік зобов`язується утримувати дружину та дітей в розмірі не менше 5 прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб на кожного. Однак, в порушення умов шлюбного договору, відповідач матеріальну допомогу не надає, внаслідок чого утворилася заборгованість по сплаті аліментів. 
		 
		ОСОБА_1 , із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 24 квітня 2023 року, просила стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :
		заборгованість зі сплати аліментів на утримання колишньої дружини ОСОБА_1 та на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з грудня 2020 року по січень 2023 року в сумі 652 735 грн;
		пеню за прострочення сплати аліментів на утримання колишньої дружини ОСОБА_1 та на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 24 квітня 2023 року в сумі 665 699 грн.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2024 року:
		позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково;
		стягнуто із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів на утримання колишньої дружини ОСОБА_1 за період з грудня 2020 року по січень 2023 року в сумі 317 600 грн, заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з грудня 2020 року по січень 2023 року в сумі 335 135 грн, пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за грудень 2020 року - січень 2023 року, станом на 24 квітня 2023 року в сумі 332 585,30 грн; 
		у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		частиною другою статті 93 СК України передбачено, що майнові права та обов`язки подружжя як батьків можуть бути визначені шлюбним договором. За змістом частини першої, другої статті 99 СК України сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України);
		за приписами статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. За висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року в справі №635/6679/16-ц, глава 15 СК України містить статтю 196 у відповідній редакції, якою передбачено, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Разом з тим, сімейне законодавство не містить положень, які поширюють дію статті 196 СК України на правовідносини, визначені главою 17 СК України, якими встановлено обов`язки повнолітніх дочки, сина утримувати батьків. З огляду на зазначене Верховний Суд вказав, що вимоги статті 196 СК України передбачають відповідальність за прострочення сплати аліментів у вигляді неустойки, тільки при виникненні заборгованості за аліментами, які сплачуються на дітей, і не розповсюджуються на правовідносини щодо сплати аліментів на утримання батьків, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові в цій справі;
		права та обов`язки подружжя по утриманню врегульовано главою 9 СК України. За приписами частини першої статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом;
		сторони спору є колишнім подружжям та батьками неповнолітнього ОСОБА_5 . Між сторонами укладено шлюбний договір умовами якого передбачено, що після розірвання шлюбу діти проживають разом із матір`ю, а батько зобов`язався сплачувати щомісячне утримання як на дітей так і на матір в розмірі 5 розмірів прожиткових мінімумів на кожного. Відповідачем не надано доказів виконання обов`язку по сплаті аліментів;
		заборгованість зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за період з травня 2018 року по листопад 2020 року стягнуто рішенням суду. Відтак підлягають до задоволення вимоги про стягнення заборгованість зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за наступний період, а саме з грудня 2020 року по січень 2023 року. На підставі статті 176 СК України підлягають до задоволення й вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини, за виключенням помилково розрахованих позивачем суд за несплачені аліменти за лютий та березень 2023 року;
		права та обов`язки подружжя по утриманню врегульовано главою 9 СК України, яка не передбачає сплати пені у разі виникнення заборгованості зі сплати аліментів та не містить приписів про поширення на такі правовідносини дії статті 196 СК України. Відтак вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів на утримання позивачки не підлягають до задоволення;
		відповідачем не наведено зауважень щодо розрахунку заборгованості та пені. Суд вважає такий розрахунок таким, що відповідає умовам договору та вимогам законодавства. Заперечення представника відповідача щодо його поганого матеріального стану не беруться до уваги, адже відповідні заперечення мали бути вказані у відзиві на позовну заяву, якого відповідачем не подано. За приписами частини першої статті 78 ЦПК України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. За приписами статті 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Відповідно до статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Окрім того відповідачем не долучено належних та допустимих доказів на підтвердження свого матеріального стану (зокрема щодо усіх доходів протягом періоду нарахованої заборгованості, відсутності нерухомого та рухомого майна);
		також не беруться до уваги доводи представника відповідача про відсутність у шлюбному договорі строків сплати аліментів. На переконання суду у цьому випадку слід виходити із того, що аліменти є щомісячним платежем, призначеними для утримання. Тому вони мають сплачуватися регулярно у поточному місяці. При цьому, із розрахунку позивача вбачається, що заборгованість по сплаті аліментів нараховується, починаючи із першого числа наступного місяця.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково;
		рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2024 року в частині розміру стягнутої з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - змінено з 332 585,30 грн на 200 000 грн;
		в іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2024 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		частиною другою статті 93 СК України передбачено, що майнові права та обов`язки подружжя як батьків можуть бути визначені шлюбним договором. За змістом частини першої, другої статті 99 СК України сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов`язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Встановлений частиною другою статті 189 СК України порядок стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса не може бути перешкодою для звернення за захистом порушених прав до суду. Окрім того, законодавець передбачив додаткову можливість спрощеного стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса саме в інтересах дітей з метою спрощення процедурних питань, але в жодному разі цим правом не обмежив право на судовий захист. Договір, в тому числі шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, тому відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з положеннями статі 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту;
		надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши факт укладення сторонами шлюбного договору 26 січня 2012 року; враховуючи, що ОСОБА_2 свої зобов`язання за шлюбним договором в частині надання утримання на неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з грудня 2020 року по січень 2023 року включно належним чином не виконував; приймаючи до уваги погодження сторонами розміру щомісячних аліментних зобов`язань чоловіка в загальній сумі не менше 5 (п`яти) прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб на кожну дитину подружжя, колегія зробила висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості з виплати на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з грудня 2020 року по січень 2023 року включно у розмірі 335 135 грн, відповідно до умов пункту 15 шлюбного договору від 26 січня 2012 року. Зазначена заборгованість розрахована, виходячи з п`яти розмірів прожиткових мінімумів для дітей віком від 6 до 18 років щомісячно у період з грудня 2020 року по січень 2023 року включно, що загалом становить 335 135 грн. Відповідний детальний розрахунок заборгованості по аліментам наведений позивачкою у позовній заяві, є арифметично правильним та не спростований відповідачем (а. с. 2-3, т.1);
		стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає заборгованість зі щомісячних грошових виплат на утримання позивачки, як матері спільної неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за цей же період з грудня 2020 року по січень 2023 року включно в сумі 317 600 грн, відповідно до умов пункту 16 шлюбного договору від 26 січня 2012 року. Зазначена заборгованість розрахована, виходячи з п`яти розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб щомісячно за період з грудня 2020 року по січень 2023 року включно, та підтверджується наведеним у позовній заяві детальним розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачем (а. с. 2-3 т.1);
		            посилання апелянта на відсутність у шлюбному договорі від 26 січня 2012 року положень щодо строків виплати грошових коштів на утримання спільної дитини та колишньої дружини є безпідставними. У пункті 15 шлюбного договору подружжя погодили розмір щомісячних аліментних зобов`язань чоловіка (у грошовій чи майновій формі) в загальній сумі не менше 5 (п`яти) прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб на кожну дитину подружжя. За змістом пункту 16 вказаного договору, подружжя погодили розмір щомісячних грошових виплат чоловіка на таке утримання дружини в загальній сумі не менше 5 (п`яти) прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб. Отже, сторони у шлюбному договорі від 26 січня 2012 року погодили щомісячні виплати аліментних зобов`язань на дитину та щомісячні грошові виплати на утримання дружини, обов`язок сплати яких виникає щомісяця та настає з першого числа наступного місяця. Будь-яких інших умов щодо строків виплати платежів, необхідність направлення вимог, тощо, шлюбний договір від 26 січня 2012 року не містить. Таким чином, ненаправлення позивачкою письмової вимоги відповідачу до подання позовної заяви у цій справі не звільняє останнього від обов`язку здійснення щомісячних грошових виплат на користь позивачки та не є підставою для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог;
		щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за грудень 2020 року - січень 2023 року, станом на 24.04.2023 в сумі 332585,30 грн, колегія зазначила наступне;
		відповідно до частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості;
		відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника;
		згідно зі статтею 549 ЦКУ країни неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України, неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. За таких обставин пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18);
		передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.  Тобто відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає в усіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками;
		чинним законодавством передбачена презумпція вини особи, яка прострочила виконання зобов`язання. У зв`язку з цим на неї покладається тягар доведення протилежного. Якщо відповідач не спростує належним чином обставин позову, передбачених статтею 196 СК України, то це є підставою для покладення відповідальності зі сплати відповідної неустойки. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №208/7353/16. Частиною другою статті 196 СК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
		згідно складеного позивачкою розрахунку пені за прострочення сплати аліментів, на заборгованість зі сплати щомісячних платежів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з грудня 2020 року по січень 2023 року (сукупний розмір яких складає 335 135 грн), загальний розмір пені станом на 20.04.2023 складає 646666,30 грн (а. с. 38 т. 1). Згідно копій довідок ТОВ «ТВГ «Український папір» №16/06/01 від 16 червня 2023 року та №29/11-01 від 29 листопада 2023 року, ОСОБА_2 займає посаду керівника регіонального структурного підрозділу, його дохід (за відрахуванням податків) у період з грудня 2022 по травень 2023 року склав 68 878,73 грн (середньомісячний - 11 479,79 грн), а з січня по жовтень 2023 року включно склав 124 694,50 грн (середньомісячний - 12469,45 грн) (а. с. 159 т. 1). Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 05.02.2023, суми отриманих ОСОБА_2 сукупних доходів разом з податками і зборами становили: за 2018 рік - 15 528 335,32 грн, за 2019 рік - 302 820,32 грн, за 2020 рік - 75 268,97 грн, за 2021 рік - 89 500,43 грн, за 2022 рік - 18 230,93 грн (а. с. 62-65, т.1, 6-9 т.2);
		отже, враховуючи значне погіршення матеріального стану відповідача у спірний період з грудня 2020 року (початок формування заборгованості зі сплати аліментів за шлюбним договором) по квітень 2023 року (кінець періоду нарахування пені), порівняно із його доходами за 2019 рік у розмірі більше п`ятнадцяти мільйонів гривень, колегія дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені до 200 000 грн;
		посилання відповідача на понесення збитків в господарській діяльності внаслідок обстрілу та пожежі на підприємстві (складському приміщенні у місті Харкові), учасником якого він став - є недоведеним; суду не представлено належних та допустимих доказів знаходження складу товариства, в якому відповідач є учасником, за адресою по АДРЕСА_1 , зокрема, відповідної копії договору оренди, тощо; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується матеріалами справи. На викладене місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, не перевірив належним чином наявність підстав для зменшення розміру пені по аліментам на дитину, тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині розміру стягнутої з відповідача на користь позивачки пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 332 585,30 грн на 200 000 грн;
		тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутої на користь позивачки пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		03 січня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, у якій просила:
		оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати;
		рішення суду першої інстанції залишити в силі;
		стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 43 000 грн.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		попереднє судове рішення Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у цивільній справі № 175/4362/20, яким, зокрема, стягнуто зі ОСОБА_2 заборгованість по аліментам на дитину та дружину з травня 2018 року по листопад 2020 року включно у відповідності до умов шлюбного договору від 26 січня 2012 року у розмірі 624 635,00 грн відповідач не виконує;
		апеляційний суд залишив поза увагою те, що у 2018 році відповідач отримавши 15 мільйонів гривень не сплатив жодної копійки аліментів на дитину чи колишню дружину;
		апеляційним судом не звернуто увагу на тенденцію зменшення офіційних доходів відповідача саме після виникнення обов`язку зі сплати аліментів. Дохід відображений в офіційних джерелах доходу не відповідає фактичному доходу відповідача, який є значно більшим. Зокрема, відповідно до рішення у справі № 199/2048/23 відповідач отримав позику у розмірі 700 000 грн, яку не повернув. Окрім цього, суд не звернув уваги на те, що відповідач обіймає керівні посади на ще двох підприємствах та є співзасновником ще одного. Копії відповідних правовстановлюючих документів подавались позивачкою разом з відзивом на апеляційну скаргу у передбачений строк, однак ніяким чином не ураховані апеляційним судом при визначенні майнового стану відповідача; 
		недобросовісність відповідача встановлено у рішеннях у справі № 200/5839/19 та № 175/4362/20. Відповідач до 2019 року отримав досить великі фінансові надходження (15 та 1,4 мільйона гривень), володіє трьома об`єктами нерухомості, є керівником у двох підприємствах та в одному засновником. Жодних аліментних виплат з моменту окремого проживання відповідач не здійснює, участі у вихованні та забезпечення дитини не бере з 2018 року;
		відсутній конкретний висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права - частини другої статті 196 СК у подібних правовідносинах (стосовно того, що в 2019 році відповідачем було отримано 15 мільйонів гривень, що дозволяє йому без шкоди власним інтересам сплачувати аліменти та пеню, проте з 2019 року Відповідач не сплатив ні копійки аліментів і при цьому суд апеляційної інстанції зменшує останньому розмір відповідальності, тобто чи можна застосовувати частину другу статті 196 СК України до того платника аліментів, який жодного разу аліменти не сплатив);
		суд апеляційної інстанції застосував ч. З ст. 367 ЦПК України до доказів, які не подавались Відповідачем до суду першої інстанції (всі додатки до апеляційної скарги) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 145/747/17 (провадження 61-35488св18), внаслідок чого обґрунтував оскаржувану постанову недопустимим доказами, залишивши поза увагою належні докази. Більш того, навіть ті нові докази, які апеляційний суд прийняв, не піднявши питання щодо їх несвоєчасного подання, містять інформацію про те, що майновий стан Відповідача навпаки збільшився за 2022-2023 роки (а .с. 159, т.1);
		у частині шостій статті 368 ЦПК України передбачено, що закінчивши з`ясування обставин і перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції надає учасникам справи можливість виступити у судових дебатах в такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення. З цієї норми випливає, що суд апеляційної інстанції повинен не тільки з`ясувати обставини, а й перевірити їх доказами, чого фактично зроблено не було, процесуальну норму порушено внаслідок чого ухвалено незаконне рішення. Ухвалюючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції допускає порушення принципу справедливості, об`єктивності та правової визначеності, відхиляється від висновків Верховного Суду, порушує процесуальне та матеріальне законодавство. Апеляційний суд незаконно та безпідставно, всупереч висновкам ВС зменшив обсяг відповідальності Відповідача, який за шість років не сплатив жодної копійки на утримання власної дитини всупереч умовам шлюбного договору, маючи при цьому і кошти, майно і корпоративні права;
		у матеріалах справи наявний оригінал ордеру, що підтверджує здійснення представництва адвокатом Шут А.І. інтересів Позивача по даній справі. Також додається ордер на представництво в касаційному суді. На підтвердження наданих та прийнятих послуг з правової допомоги між Позивачем та адвокатом Шут А.І. укладено Розрахунок та акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 21.02.25, що є невід`ємною частиною договору. Також адвокатом виставлено рахунок №1 від 21 лютого 2025 року на суму 43 000 грн, який Позивачка повинна оплатити протягом 7 (семи) календарних днів з моменту ухвалення рішення по справі, згідно умов розрахунку. Таким чином, загальні витрати Позивачки на професійну правову допомогу становлять 43 000 грн. Копії договору, додаткової угоди, розрахунку та акту приймання-передачі наданих послуг та рахунку додаються до касаційної скарги.
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині зменшення стягнутої з відповідача на користь позивачки пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 332 585,30 грн на 200 000 грн та розподілу судових витрат. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2025 року:
		            поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року;
		відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		09 квітня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року:
		копію довідки з ЄДР на товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Пак», копію довідки з ЄДР на товариство з обмеженою відповідальністю «Пейпер Некст» повернуто ОСОБА_1 ;
		справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 14 березня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: 
		суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17; від 14 червня 2023 року у справі № 758/8284/21; від 18 січня 2023 року у справі № 161/5211/22; від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) та постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13; 
		відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Фактичні обставини
		 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 липня 1997 року, який розірвано рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2018 року у справі № 199/5945/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78534734). 
		 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками, зокрема, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		26 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Котенок Т. В. за реєстровим номером 81.
		 
		У шлюбному договорі від 26 січня 2012 року сторони передбачили, що:
		у випадку розірвання шлюбу чи окремого проживання подружжя діти подружжя проживатимуть разом із дружиною. Дружина зобов`язується не чинити перепони вільному спілкуванню чоловіка з ними, проведення спільного часу, в тому числі відпочинку і відпусток з ним, виховання чоловіком дітей, а також, за бажанням дітей, тимчасового проживання дітей разом із чоловіком. Чоловік зобов`язується утримувати дітей подружжя до досягнення ними повноліття. Подружжя погодили розмір щомісячних аліментних зобов`язань чоловіка (у грошовій чи майновій формі) в загальній сумі не менше 5 (п`яти) прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб на кожну дитину подружжя. Крім того, чоловік оплачує або компенсує повністю документально підтверджені витрати, які здійснені дружиною на лікування, навчання та відпочинок дітей подружжя до досягнення кожною дитиною повноліття, а в разі навчання дитиною у вищому навчальному закладі - до досягнення нею 21-річного віку. Відпочинок, навчання та лікування дітей подружжя за межами України попередньо погоджуються з чоловіком (пункт 15);
		у випадку розірвання шлюбу чи окремого проживання подружжя до досягнення кожною дитиною подружжя повноліття чоловік зобов`язався утримувати дружину. Подружжя погодили розмір щомісячних грошових виплат чоловіка на таке утримання дружини в загальній сумі не менше 5 (п`яти) прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб (пункт 16).
		 
		Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12 вересня 2022 року в справі № 200/5839/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106345850) відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними пунктів 3 та 11 і внесення змін у пункти 15 та 16 шлюбного договору від 26 січня 2012 року. Рішення набрало законної сили 13 жовтня 2022 року.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в справі № 175/4362/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108040816), з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2022 року про виправлення описки (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108040817):
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. 
		рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року - скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментним зобов`язанням щодо утримання неповнолітньої дитини та дружини, стягнення додаткових витрат понесених у зв'язку з навчанням, стягнення щомісячних аліментних виплат;
		зокрема, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з травня 2018 року по листопад 2020 року включно, у відповідності до умов шлюбного договору від 26 січня 2012 року, в розмірі 624 635 грн.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року в справі № 932/3916/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117505274):
		апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; 
		рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2023 року скасовано; 
		позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів задоволено частково;
		стягнуто з ОСОБА_2 пеню (неустойку) за прострочення сплати по аліментним зобов`язанням щодо утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з травня 2018 року по листопад 2020 року включно у розмірі 315 085 грн на користь ОСОБА_1 ; 
		в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Відсутні докази передання відповідачем коштів позивачці у готівковій формі, або шляхом перерахування на рахунок, з призначенням відповідного платежу на виконання умов шлюбного договору за період з грудня 2020 року по січень 2023 року, зокрема, письмової розписки, меморіального доручення, іншого платіжного документу, тощо.
		 
		01 березня 2023 року позивачка направила відповідачу вимогу про виплату заборгованості по аліментам з грудня 2020 року по січень 2023 року включно у загальному розмірі 652 735 грн, яка отримана останнім 13 березня 2023 року, що підтверджується копією вказаної вимоги, копіями поштової квитанції, опису вкладення та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
		 
		Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61?19815сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
		 
		Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).
		 
		Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання (частина третя статті 15 СК України).
		 
		Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
		 
		Касаційний суд вже підкреслював, що: 
		учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів;
		невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
		 
		Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 181 СК України).
		 
		У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (частина перша статті 196 СК України).
		 
		Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім (частина третя статті 196 СК України).
		 
		Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
		 
		Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. При застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
		 
		Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (див.: пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).
		 
		Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (частина друга статті 196 СК України).
		 
		Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
		парламент встановив у частині першій статті 196 СК максимальну межу для пені, передбачивши, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. Окрім цього в сфері судового розсуду перебуває вирішення питання про зменшення пені (частина друга статті 196 СК). Тобто алгоритм визначення розміру пені, який підлягає стягненню на користь одержувача аліментів, полягає в наступному: спочатку, з урахуванням максимальної межі, визначається пеня; після цього з`ясовується чи є підстави для її зменшення;
		при вирішенні питання про стягнення пені (статті 196 СК) законодавець надає суду право зменшувати розмір пені, а не звільняти платника аліментів від її сплати;
		тлумачення частини другої статті 196 СК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох підстав, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів;
		саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів;
		визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов`язань.
		 
		Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду (частина четверта статті 178 ЦПК України).
		 
		До відзиву додаються: 1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (частина п`ята статті 178 ЦПК України).
		 
		У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову (пункт 1 частини першої статті 191 ЦПК України).
		 
		Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частина перша, третя статті 83 ЦПК України).
		 
		Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини восьма статті 83 ЦПК України).
		 
		Копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними (частина дев`ята статті 83 ЦПК України).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) вказано, що:
		«учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
		За змістом вимог частин третьої, четвертої статті 83 ЦПК України, відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позовну заяву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано, причини, з яких не може бути подано доказ у зазначений строк, докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
		Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України)».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 161/4985/17 (провадження № 14-71 цс 19) вказано, що 
		«68. При розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи: позовній заяві; відзиві на позовну заяву (відзиві); відповіді на відзив; запереченнях; поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву (частини перша та друга статті 174 ЦПК України). Заяви по суті справи мають бути оформлені згідно з вимогами статей 175-181 ЦПК України.
		69. Щодо процесуальних питань при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України), які у разі подання у письмовій формі повинні бути оформлені згідно з вимогами статті 183 ЦПК України.
		73. Копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними (частина дев`ята статті 83 ЦПК України).
		74. Доказів надсилання (надання) копій доданих до «Повідомлення про зміну обставин справи» документів, які не є публічно доступними, іншим учасникам справи або доказів наявності у них всіх цих документів позивач суду не надав. У вказаному повідомленні жодних питань на розгляд суду позивач не ставив, а просив продовжити розгляд справи.
		75. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта статті 183 ЦПК України).
		76. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду залишає документ з назвою «Повідомлення про зміну обставин справи» без розгляду».
		 
		В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 частини другої статті 356 ЦПК України).
		 
		Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено, що : 
		«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
		Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
		Враховуючи те, що мотивувальна частина постанови апеляційного суду мотивів про прийняття додаткових доказів, наданих позивачем не містить, колегія суддів погоджується з аналогічними за змістом доводами касаційної скарги та констатує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
		Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів».
		 
		У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що:
		«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18). …представник ТОВ «ТБ «Азовмашпром» ні в запереченні на апеляційну скаргу, ні в судовому засіданні не обґрунтовувала поважність обставин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, внаслідок яких відповідач був позбавлений можливості їх надати з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Отже, апеляційний суд з порушенням зазначених норм процесуального права прийняв як докази копії договорів купівлі - продажу від 12 серпня 2009 року № 24-09/342 Мр, від 30 вересня 2009 року № 30-09/342 Мр та копії контрактів від 08 вересня 2009 року № А/09-26, від 19 серпня 2010 року № 36-10, які не були подані до суду першої інстанції. Мотиви апеляційного суду щодо підстав прийняття доказів на стадії апеляційного перегляду справи у оскарженій постанові не викладено, що може свідчити про відсутність виняткових випадків, внаслідок яких позивач був позбавлений можливості надати ці докази до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі № 279/11692/15-ц (провадження № 61-1233св19) зазначено, що:
		«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Апеляційний суд усупереч нормам процесуального права, приймаючи зазначені докази, у прийнятті яких було відмовлено судом першої інстанції, не навів мотивів такого рішення та не встановив неможливості своєчасного їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи, необґрунтованості відмови у їх прийнятті, а дійшов передчасного висновку про виділ частини майна у натурі відповідно до висновків експерта від 24 квітня 2018 року № 805/04/18».
		 
		У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) вказано, що: 
		«відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».
		 
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
		 
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
		 
		Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19)).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).
		 
		Касаційний суд вже зауважував, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).
		 
		У справі, що переглядається:
		суд першої інстанції при стягненні пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 332 585,30 грн вважав, що відповідачем не наведено зауважень щодо розрахунку заборгованості та пені, такий розрахунок відповідає умовам договору та вимогам законодавства. Заперечення представника відповідача щодо його поганого матеріального стану не беруться до уваги, адже відповідні заперечення мали бути вказані у відзиві на позовну заяву, якого відповідачем не подано. За приписами частини першої статті 78 ЦПК України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. За приписами статті 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Відповідно до статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Окрім того відповідачем не долучено належних та допустимих доказів на підтвердження свого матеріального стану (зокрема щодо усіх доходів протягом періоду нарахованої заборгованості, відсутності нерухомого та рухомого майна);
		апеляційний суд при зменшенні розміру пені уважавав, що згідно складеного позивачкою розрахунку пені за прострочення сплати аліментів, на заборгованість зі сплати щомісячних платежів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з грудня 2020 року по січень 2023 року (сукупний розмір яких складає 335 135 грн), загальний розмір пені станом на 20 квітня 2023 року складає 646 666,30 грн (а. с. 38 т. 1). Згідно копій довідок ТОВ «ТВГ «Український папір» №16/06/01 від 16 червня 2023 року та №29/11-01 від 29 листопада 2023 року, ОСОБА_2 займає посаду керівника регіонального структурного підрозділу, його дохід (за відрахуванням податків) у період з грудня 2022 по травень 2023 року склав 68 878,73 грн (середньомісячний - 11 479,79 грн), а з січня по жовтень 2023 року включно склав 124 694,50 грн (середньомісячний - 12469,45 грн) (а. с. 159 т. 1). Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 05.02.2023, суми отриманих ОСОБА_2 сукупних доходів разом з податками і зборами становили: за 2018 рік - 15 528 335,32 грн, за 2019 рік - 302 820,32 грн, за 2020 рік - 75 268,97 грн, за 2021 рік - 89 500,43 грн, за 2022 рік - 18 230,93 грн (а. с. 62-65, т.1, 6-9 т.2). Отже, враховуючи значне погіршення матеріального стану відповідача у спірний період з грудня 2020 року (початок формування заборгованості зі сплати аліментів за шлюбним договором) по квітень 2023 року (кінець періоду нарахування пені), порівняно із його доходами за 2019 рік у розмірі більше п`ятнадцяти мільйонів гривень, колегія дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені до 200 000 грн;
		апеляційний суд не звернув уваги, що саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів;
		апеляційний суд не врахував, що відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву;суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи; докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього;
		в суді першої інстанції відповідач відзив на касаційну скаргу не подав, а зустрічний позов відповідача повернуто судом першої інстанції;
		суд першої інстанції при визначенні розміру пені не врахував доказів поданих до зустрічного позову, оскільки вони не подавалися з відзивом на позов;
		при поданні апеляційної скарги відповідач долучив до апеляційної скарги докази щодо свого майнового стану (див.: том 2, а. с. 5 - 19);
		при поданні відзиву на апеляційну скаргу позивачка долучила до відзиву докази щодо майнового стану відповідача та інші докази (див.: том 2, а. с. 57 - 82);
		як свідчить протокол судового засідання № 3598115 від 06 листопада 2024 року та відеозапис судового засідання від 06 листопада 2024 року апеляційний суд не вирішив питання про прийняття доказів долучених до апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу (див.: том 2, а. с. 122 - 123);
		 
		За таких обставин апеляційний суд, не вирішивши питання про прийняття доказів долучених до апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, зробив передчасний висновок про зменшення стягнутої з відповідача на користь позивачки пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 332 585,30 грн на 200 000 грн. Тому постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		 
		Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України). 
		 
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:
		«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
		З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
		 
		Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; постанову апеляційного суду в оскарженій частині і розподілу судових витрат скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями  400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в частині зміни розміру стягнутої з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 з 332 585,30 грн на 200 000 грн і розподілу судових витрат скасуватита справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в скасованій частині втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                               В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                         Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                                   Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...