Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 211/3470/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2025.
Дата набрання законної сили: 16.04.2025
Номер судового провадження: 61-9259ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		16 квітня 2025 року                                   
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 211/3470/23
		 
		провадження № 61-9259св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Забарою Альоною Володимирівною, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року у складі судді Сарат Н. О.                       та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Тимченко О. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого за час шлюбу.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що він та  ОСОБА_2 з 07 березня 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року (справа № 211/2680/16-ц). Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Вказував, що після розірвання шлюбу вони сумісно проживали за адресою: АДРЕСА_1                                 та 19 серпня 2017 року знову уклали шлюб. Проте сімейне життя не склалося,                         у зв`язку із чим рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2022 року (справа № 211/2236/22)                      шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано. При цьому фактично шлюбні відносини між ним та відповідачкою припинилися у квітні 2020 року.
		 
		Зазначав, що 10 грудня 2005 року під час перебування у зареєстрованому                      шлюбі ними за спільні кошти було набуто у власність квартиру  АДРЕСА_1 , загальною площею 49,8 кв. м, житловою площею 28,7 кв. м, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 .
		 
		Вказував, що  ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом про поділ майна подружжя (справа № 211/4119/20), проте, ураховуючи те, що вони намагалися зберегти сім`ю, до суду була подана заява про залишення вказаного позову без розгляду та ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 про поділ майна подружжя було залишено без розгляду.
		 
		Посилався на те, що зазначене майно належить їм як подружжю, на праві спільної сумісної власності, проте між ними відсутнє порозуміння щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя. Оскільки у добровільному порядку дійти згоди щодо поділу спільного майна відповідачка відмовляється, тому вважав, що його слід поділити на підставі статей 60, 70, 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
		 
		Ураховуючи наведене,  ОСОБА_1 просив суд визнати квартиру  АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати право власності за ним та ОСОБА_2 по 1/2 частини квартири   АДРЕСА_1 , за кожним зі співвласників.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року,позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано квартиру  АДРЕСА_1 , загальною площею 49,8 кв. м, житловою площею 28,7 кв. м, спільною сумісною власністю подружжя  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Визнано право власності за  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частини квартири   АДРЕСА_1 , за кожним зі співвласників.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги  ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірна квартира була набута сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти. Виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд дійшов висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині вищезазначеної квартири, оскільки ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності майна. При цьому наявність обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, відповідачкою не доведено.
		 
		Районний суд відхилив доводи ОСОБА_2 про пропуск позовної давності, зазначивши, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки про порушення свого права він дізнався у липні 2020 року, коли ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя, а із цим позовом до суду звернувся            у червні 2023 року, тобто в межах строку позовної давності. При цьому суд послався на релевантну практику Верховного Суду.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що  ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами придбання спірної квартири за особисті кошти. Ураховуючи, що ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру, апеляційний суд зазначив, що наявні підстави для визнання за сторонами права власності за кожним по 1/2 частині спірної квартири у порядку статей 60, 70 СК України.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - Забара А. В. , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня                 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову                            ОСОБА_1 відмовити.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У червні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                 у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                                          від 15 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її                                     представником - адвокатом Забарою А. В., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії оскаржуваного рішення суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року виправлено описку, допущену в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2024 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2025 року справу призначено до розгляду.
		 
		 
		 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом                 Забарою А. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного встановлення обставин справи, не надали належну правову оцінку поданим нею доказам. 
		 
		Вважає, що суди неправильно застосували позовну давність, зокрема, не урахували, що сплив трирічного строку позовної давності у спорах про поділ спільного майна подружжя необхідно відраховувати з моменту розірвання шлюбу у 2017 році.                          На думку заявника, суди не встановили усіх фактичних обставин справи, зокрема, моменту порушення права ОСОБА_1 , а отже початку відліку позовної давності.
		 
		Посилається на те, що квартира АДРЕСА_1  успадкувала її матір, а вона помилково на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2005 року, а не дарування передала квартиру  ОСОБА_2 .
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_2 - адвокат Забара А. В., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду              від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16-ц, від 13 лютого 2020 року у справі  № 320/3072/18, від 30 квітня 2020 року у справі № 19/49-10, що передбачено    пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
		 
		У серпні 2024 року  ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено обставини справи та ухвалено судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, натомість касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
		 
		Зазначає, що посилання  ОСОБА_2  про пропуск ним строку позовної давності            є необґрунтованими, оскільки про порушення своїх прав він дізнався у липні                   2020 року після звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про поділ майна подружжя.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		З 07 березня 1997 року до 27 квітня 2017 року ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року  у справі № 211/2680/16-ц (том 1, а. с. 8, 10).
		 
		10 грудня 2015 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений державним нотаріусом Четвертої криворізької державної нотаріальної контори Артеменком Л. М.                         за реєстровим № 1-5391, за яким продавець передала у власність покупцю           квартиру  АДРЕСА_1 , загальною площею 49,8 кв. м, житловою площею 28,7 кв. м, а покупець прийняла             у власність цю квартиру і сплатила за неї обумовлену цим договором грошову суму у розмірі 13 796 грн (том 1, а. с. 59).
		 
		10 грудня 2015 року  ОСОБА_1 оформлено нотаріально посвідчену згоду                           ОСОБА_2 на купівлю спірної квартири (том 1, а. с. 60).
		 
		19 серпня 2017 року   ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Довгинцівським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції                                                        у Дніпропетровський області 19 серпня 2017 року (том 1, а. с. 11).
		 
		Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, у справі № 211/2236/22 шлюб між  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (том 1, а. с. 13-14; 15-17).
		 
		У липні 2020 року  ОСОБА_2 подала до Довгинцівського районного суду                               м. Кривого Рогу Дніпропетровської області позов до  ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (справа № 211/4119/20).
		 
		Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року у справі № 211/4119/20 позов  ОСОБА_2 залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої                         статті 257 ЦПК України, а саме - позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
		 
		Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 травня 2023 року № 333544267 підтверджується, що 26 грудня                   2005 року за  ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру  АДРЕСА_1  (том 1, а. с. 18).
		 
		26 січня 2024 року представникомОСОБА_2 - адвокатом Забарою А. В. подано заяву про застосування строку позовної давності у справі (том 1, а. с. 133-134).
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                   статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом                 Забарою А. В., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                    з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                         і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		 
		Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу                    (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
		 
		Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		 
		Відповідно до частини першої статті 60 CK України, майно, набуте, подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		 
		Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
		 
		Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
		 
		У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
		 
		За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
		 
		Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними                             в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує  (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року                           у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі                                  № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18)).
		 
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно,            за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
		 
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		 
		Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).
		 
		Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
		 
		Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
		Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		 
		Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
		 
		Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира  АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки була набута  ОСОБА_2 за час перебування сторін           у шлюбі, тому підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира є приватною власністю  ОСОБА_2 , заявником не доведено, тобто нею не спростовано презумпцію спільності вказаного майна подружжя на час припинення шлюбу, що є її процесуальним обов`язком. 
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої                                        статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.
		 
		Щодо застосування позовної давності
		 
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		 
		Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		 
		Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		 
		Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
		 
		У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
		 
		Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.
		 
		Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
		 
		Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня          2015 року у справі № 6-258цс15.
		 
		Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України)              чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України),                               а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.
		 
		Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року             у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада                   2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого                2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня              2020 року у справі № 570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19) та від 14 липня 2021 року у справі № 303/4265/18 (провадження №61-64св20).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що строк позовної давності, позивачем не пропущено. Позовна давність обчислюється від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не з моменту розірвання шлюбу.
		 
		Ураховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду із цими вимогами                                                    є обґрунтованим. Відповідачка цих висновків не спростувала і не довела, що              ОСОБА_1 дізнався або міг дізнатися про порушення свого права до липня                  2020 року.
		 
		Посилання касаційної скарги на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі                              № 619/894/16-ц, від 13 лютого 2020 року у справі  № 320/3072/18, від 30 квітня                2020 року у справі № 19/49-10, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах             і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89,                           367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають,                  то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено                        з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені                    у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Забарою Альоною Володимирівною,залишити без задоволення.
		 
		Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду               від 25 червня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                           Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...