Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/14864/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2025.
Дата набрання законної сили: 16.04.2025
Номер судового провадження: 61-9101ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		16 квітня 2025 року                                   
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 607/14864/20
		 
		провадження № 61-9101св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 ,
		відповідачі:  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Скибою Віталієм Михайловичем, на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2022 року у складі судді Позняка В. М., додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області  від 22 грудня 2022 року у складі судді Позняка В. М., постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2024 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Гірського О. Б., Храпак Н. М. та ухвалу Тернопільського апеляційного суду                              від 14 червня 2024 рокуу складі колегії суддів: Костів О. З., Хоми М. В., Храпак Н. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У вересні 2020 року  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про виділення в натурі частки, визнання права власності та встановлення права користування земельною ділянкою.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13 серпня 2003 року № 840 вона є опікуном над недієздатною матір`ю -  ОСОБА_2 .
		 
		Вказувала, що  ОСОБА_2 є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Інша 1/2 частина вказаного будинку належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у рівних частинах, тобто по 1/6 кожному.
		 
		Зазначала, що між сторонами фактично склався порядок користування вказаним житловим будинком та досягнуто згоди щодо користування надвірними спорудами, згідно з яким  ОСОБА_2 користується частиною житлового будинку,                            площею 39,5 кв. м, а відповідачі користуються іншою частиною будинку,                      площею 31,9 кв. м. 
		 
		У зв`язку із тим, що частка будинку, належна ОСОБА_2 , не виділена в натурі,              їй чиняться перешкоди у розпорядженні належним їй майном. Земельна ділянка, розміщена під будинком, площею 600 кв. м, знаходиться у спільному користуванні сторін, проте співвласники не можуть дійти згоди щодо порядку користування спільною земельною ділянкою, що стало підставою до звернення до суду                                      з указаним позовом.
		 
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної  ОСОБА_2 , просила суд:
		- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на житловий                  будинок АДРЕСА_1 ; 
		- виділити у власність ОСОБА_2 у натурі частку житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,                                що відповідає 1/2 частині (площа 49,2 кв. м), позначену на поверховому плані                         1-1 коридор 1,8 кв. м, 1-2 жила кімната 15,7 кв. м, 1-3 санвузол 2,4 кв. м, 1-4 кухня                    11,2 кв. м, 1-5 коридор 4,4 кв. м, загальною площею 35,5 кв. м та визнати за нею право власності як на відокремлений об`єкт домоволодіння;
		- встановити за  ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою у розмірі 0,0319 га, що на плані позначено лініями між крапками «А» -«Б».
		 
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області  від 28 листопада 2022 року, з урахуванням ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 грудня 2022 року та ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2023 року про виправлення описок, позов  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної                        ОСОБА_2 , задоволено.
		Виділено у власність ОСОБА_2 на її 1/2 частку житлового будинку на                                   АДРЕСА_1 частину будинку площею 39,5 кв. м:                            тамбур 1-1 площею 4,3 кв. м, коридор 1-2 площею 2,0 кв. м, кімната 1-3                                площею 16,2 кв. м, санвузол 1-4 площею 2,3 кв. м, кухня 1-5 площею 11,3 кв. м,   підвал ІІ площею 3,4 кв. м, та надвірні будівлі - літня кухня «Б» з тамбуром «б»,                       1/2 огорожі 1, 1/2 відмостки 2.
		Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 на житловий                  будинок АДРЕСА_1 .
		Решту будинковолодіння залишено у спільній частковій власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3                      по 25 347 грн компенсації за зменшення їх частки.
		Встановлено порядок користування земельною ділянкою, яка закріплена за будинком АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту розподілу, розробленим спеціалістами ТОВ СМП «Геодезія», виділивши у користування ОСОБА_2 319 кв. м та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 319 кв. м.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 30 грудня 2021 року № 666/21-22можливо вирішити питання щодо виділу в натурі нерухомого майна позивачки,                     а саме1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .Ураховуючи те, що в результаті виділу  ОСОБА_2 передається частина житлового будинку, яка є більшою від її частки на 1/20 за площею та 1/10 за вартістю, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з позивачки на користь відповідачів грошової компенсації за відхилення від ідеальних частин при розподілі будинку                   у розмірі по 25 347 грн кожному. При цьому запропонований експертом варіант відповідає інтересам співвласників, встановленому між ними порядку користування будинком та не потребує виконання будь-яких робіт з його переобладнання та перепланування.
		 
		Задовольняючи позов у частині визначення порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції, дослідивши проєкт розподілу земельної ділянки, виготовлений ТОВ СМП «Геодезія» у 2017 році, виходив із того, що запропонований варіант поділу земельної ділянки відповідає розміру часток кожного зі співвласників у спільному майні та є найбільш наближеним до того порядку, що склався між сторонами, а права інших співвласників житлового будинку не будуть порушені.
		 
		Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , - адвоката Жеребецької І. О. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2                     по 4 833,34 грн витрат на професійну правничу допомогу.
		У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
		 
		Додаткове рішення районного суду мотивовано тим, що заявлений позивачкою розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних робіт (наданих послуг), часом, витраченим на виконання цих робіт (послуг). При цьому представником позивача надано необхідні докази про понесення витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 14 500 грн, які підлягають стягненню з відповідачів. При цьому суд відмовив у стягнення                                   з відповідачів на користь позивачки витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, оскільки заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 листопада 2022 року з  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 було стягнуто судові витрати за проведення експертизи по 2 294,80 грн з кожного.
		 
		У листопаді 2023 року  ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області         від 28 листопада 2022 року.
		 
		Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2023 року ОСОБА_3 поновлено строк для подання заяви про перегляд заочного рішення та у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада    2022 року відмовлено.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2022 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області            від 22 грудня 2022 року - без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про задоволення заявлених позовних вимог  ОСОБА_2 .
		 
		Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги  ОСОБА_3 про відсутність належних доказів, які підтверджують право  ОСОБА_1 подавати позов в інтересах ОСОБА_2 , оскільки в рішенні Тернопільської міської ради від 13 серпня 2003 року № 840 про встановлення опіки над недієздатною ОСОБА_2 , не зазначено строку дії такого рішення. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, що  ОСОБА_1  повідомляла орган опіки і піклування про обставини, через які може бути припинена опіка.
		 
		Суд апеляційної інстанції вважав, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів 14 500 грн, як витрат, понесених позивачкою на правову допомогу, та зазначив, що відсутність в матеріалах справи доказів надіслання копії заяви про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу іншим учасникам справи не є безумовною підставою для відмови у стягненні судових витрат, які реально понесла чи очікує понести позивачка. Суд урахував, що у заяві про перегляд заочного рішення               ОСОБА_3 не висловлював заперечень щодо розміру судових витрат на правничу допомогу, які стягнуто додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2022 року.
		 
		Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14 червня 2024 року внесено виправлення в постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 травня                           2024 року.
		Доповнено мотивувальну частину постанови реченням наступного змісту:
		«З відповідача ОСОБА_3 слід стягнути на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд даної справи у розмірі               7 800 грн, який підтверджений належними та допустимими доказами».
		Доповнено резолютивну частину постанови реченням наступного змісту:
		«Стягнути з  ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , в інтересах якої діє  ОСОБА_1 , судові витрати, понесені за апеляційний розгляд даної справи у розмірі 7 800 грн».
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в мотивувальній та резолютивній частинах постанови Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2024 року було помилково не зазначено про стягнення судових витрат, понесених позивачкою за апеляційний розгляд даної справи, яка підлягає виправленню відповідно до статті 269 ЦПК України.
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Скиба В. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2022 року, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня                 2022 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2024 року, ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 14 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє                           в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , відмовити.
		 
		Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У червні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                     у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                                          від 10 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана його                                    представником - адвокатом Скибою В. М., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження                                  у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції тароз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2025 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Скибою В. М., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про задоволення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної  ОСОБА_2 .
		 
		Вказує, що ОСОБА_1 не мала права звертатися до суду з позовом від імені недієздатної ОСОБА_2 , оскільки строк дії рішення Тернопільської міської ради про встановлення опіки над недієздатною ОСОБА_2 від 13 серпня 2003 року              № 840 яким встановлено опікуном її доньку ОСОБА_1 , закінчився через два роки з дня внесення змін до ЦПК України від 15 грудня 2017 року щодо строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною, який не може перевищувати двох років (частина шоста статті 300 ЦПК України).
		 
		Вважає, що суди дійшли помилкового висновку при визначенні загальної маси нерухомого майна, що підлягає виділу та виділення часток. Зокрема, на земельній ділянці, крім житлового будинку під літерою «А», що зазначений у позові та був предметом поділу разом з встановленням порядку користування земельної ділянки, є інші споруди, а саме, літня кухня під літерою «Б», яка не була врахована експертом та судом врахована при визначенні часток при розподілі, що вбачається з висновку від 30 грудня 2021 року № 666/21-22.
		 
		На думку заявника, на вирішення експерта за клопотанням позивачки було поставлено лише питання відповідності фактичного користування частиною спірного житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності, ідеальній частці 1/2 у праві власності, та не ставилося питання щодо можливості виділити (поділити) в натурі відокремлену частину будинку із самостійним входом, яка розміром відповідає розміру частки у праві власності. Крім того, у разі встановлення можливості виділу (поділу), на вирішення експертизи судом повинно було також ставитися питання щодо можливостей поділу чи встановлення розмірів користування земельною ділянкою, що встановлюється комплексною земельно-технічною та будівельно-технічною експертизою.
		 
		Посилається на те, що представником ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , - адвокатом Жеребецькою І. О. не було виконано вимоги ЦПК України щодо направлення учасникам справи заяви про ухвалення додаткового рішення, надання суду доказів, які підтверджують направлення такої заяви, що є підставою для залишення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду.
		 
		Звертає увагу на те, що апеляційний суд шляхом виправлення описки в постанові фактично ухвалив додаткову постанову про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачкою в апеляційному суді.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_3 - адвокат Скиба В. М. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного                                   у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 199/6241/18,             від 01 березня 2023 року у справі № 712/1852/19, від 08 березня 2023 року у справі № 559/1923/17, від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Також підставою касаційного оскарження судових рішень представник                          ОСОБА_3 - адвокат Скиба В. М. зазначає неправильне застосування судами норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої  статті 389 ЦПК України).
		 
		У вересні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Скиба В. М. подав до Верховного Суду додаткові пояснення у справі.
		 
		Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені                                 у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року                  у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані у вересні 2024 року представником ОСОБА_3 - адвокатом Скибою В. М. додаткові пояснення у справі, оскільки вони по суті є штучним поданням доповнень до касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не подано.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої тернопільської нотаріальної контори 01 червня 1989 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є спадкоємцями в рівних частках житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7 , яка померла                    ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 7).
		 
		Відповідно до реєстраційного посвідчення Тернопільського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації від 03 липня 1989 року слідує, що ОСОБА_2                                  є власницею 1/2 частини житлового будинку з двома підвалами, двома прибудовами, тамбуром, надвірними будівлями що знаходиться за адресою:                   АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 8).
		 
		Згідно з реєстраційними посвідченнями Тернопільського бюро технічної інвентаризації від 08 квітня 1994 року № 25, довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» від 15 грудня 2017 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 є співвласниками по 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 9-11).
		 
		Відповідно до рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради                               від 13 серпня 2003 року № 840 встановлено опікуном над недієздатною                      ОСОБА_2 , 1948 року народження, її доньку ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано громадянку ОСОБА_1 здійснювати опіку над недієздатною ОСОБА_2 та її майном згідно з вимогами чинного законодавства та у десятиденний термін повідомляти орган опіки і піклування у разі виникнення обставин, через які може бути припинена опіка (том 1, а. с. 6).
		 
		Згідно з генеральним планом (схемою) з будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , будинок знаходиться на земельній ділянці площею 600 кв. м (том 1, а. с. 83).
		 
		У 2017 році ТОВ «СМП Геодезія» проведено геодезичну зйомку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до якої було вирахувано фактична площа земельної ділянки та запропоновано варіант її розподілу відповідно до часток співвласників: ОСОБА_2 (1/2) та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (1/2 = 1/6 + 1/6 + 1/6) по 319 кв. м (том 1, а. с. 88).
		 
		Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2021 року за клопотанням представника позивачки у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої ставилося питання: 
		1) щодо відповідності фактичному користуванню частиною будинку за адресою:                АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній частковій власності ідеальній частці 1/2 у праві власності та можливих відхилень;
		2) щодо можливих варіантів виділити (поділ) в натурі ОСОБА_2 відокремленої частини будинку із самостійним входом за адресою: АДРЕСА_1 , яка розміром відповідає розміру її частки у праві власності, ураховуючи фактичний порядок користування приміщеннями в житловому будинку, окремий порядок користування господарськими будівлями та спорудами, з приводу чого                     у співвласників відсутній спір. 
		Проведення експертизи доручено експертам Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, попередивши їх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову від дачі висновку за статтями 384, 385 КК України; оплату за проведення експертизи покладено на позивачку; направлено в розпорядження експерта матеріали цивільної справи № 607/14864/20; зобов`язано сторін забезпечити безперешкодний доступ експерта до об`єкта - житлового будинку АДРЕСА_1 ; провадження у справі зупинено до одержання висновку експерта (том 1, а. с. 106-107).
		 
		Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 30 грудня          2021 року № 666/21-22, виготовленого Тернопільським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз загальна площа житлового будинку АДРЕСА_1 становить: 39,5 кв м + 31,9 кв м = 71,4 кв м. Під час проведення обстеження, експертом встановлено, що ОСОБА_2 користується частиною житлового будинку площею 39,5 кв. м, у тому числі: підвалом 3,4 кв м, 1 поверх 36.1 кв м, надвірними будівлями - літня кухня «Б»                          з тамбуром «б», огорожі 1, відмостки 2, що становить: 39,5 : 71,4 = 55/100 = 11/20. Частина будинку, якою користуються ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 становить: 31,9 : 71.4 = 45/100 = 9/20. Ідеальна частка житлового будинку по площі становить: 71,4 кв. м : 2 = 35,7 кв. м. Відхилення частки у будинку по площі, якою користується ОСОБА_2 від ідеальної частки, становить: 39,5 кв. м - 35,7 кв м = +3.8 кв. м Частки в будинку становлять: 11/20 + 9/20 = 1.
		 
		Експерт дійшов висновку, що ураховуючи нормативну базу, об`ємно-планувальне та конструктивне рішення житлового будинку, його технічний стан, рівень комфорту                   і розмір часток співвласників, площу будинку, виділити в натурі ОСОБА_2                   1/2 частки у житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням сталого порядку користування відповідно до ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 06 травня 2021 року є можливим. Частка виділу із житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 для ОСОБА_2 по площі становить 11/20 долей і 6/10 долей по вартості.
		Ринкова вартість частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , яка виділяється ОСОБА_2 , становить: 434 896 грн (том 1, а. с.121-134).
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                   статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Скибою В. М., підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                   з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                     і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам відповідають не повністю.
		 
		Щодо позовних вимог по суті спору
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити                                у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 355 ЦК України майно,                        що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
		 
		Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
		 
		Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя               статті 358 ЦК України).
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ            у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або                              є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
		 
		Згідно із частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
		 
		Відповідно до частини другої статті 367 ЦК України у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
		 
		Тлумачення положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників                                   з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
		 
		Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
		 
		Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду                                      від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц (провадження № 61-21409св18), від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15 (провадження № 61-26178св18)              від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц (провадження № 61-19073св20). 
		 
		Відповідно до частини першої статті 90 Земельного кодексу УРСР (у редакції                      1970 року, чинній на момент набуття позивачкою у власність 1/2 частини будинку) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.
		 
		Згідно із частиною першою статті 91 Земельного кодексу УРСР (у редакції                      1970 року, чинній на момент набуття позивачкою у власність 1/2 частини будинку) особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок.
		 
		Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 30, статті 42 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року, чинній на момент набуття відповідачами права власності на частину будинку) при переході права власності на будівлю                          і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. Громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують                 і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
		 
		Згідно із частиною першою статті 88 Земельного кодексу України 2001 року володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває                            у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно                         з договором, а в разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
		 
		У частині четвертій статті 120 Земельного кодексу України 2001 року визначено,               що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30 грудня 2021 року                         № 666/21-22 експертом встановлено варіант виділу  ОСОБА_2 її частки                           в натурі, який найбільше відповідає інтересам співвласників та належній позивачці ідеальній частці у розмірі 1/2 частки житлового будинку із присудженням грошової компенсації відповідачам, частка яких зменшилася. При цьому такий варіант виділу не потребує виконання будь-яких робіт з переобладнання та перепланування будинку.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахував зазначений висновок експерта та ухвалив судове рішення про виділення у власність ОСОБА_2 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , площею 39,5 кв. м:                            тамбур 1-1 площею 4,3 кв. м, коридор 1-2 площею 2,0 кв. м, кімната 1-3                                площею 16,2 кв. м, санвузол 1-4 площею 2,3 кв. м, кухня 1-5 площею 11,3 кв. м,   підвал ІІ площею 3,4 кв. м, та надвірні будівлі - літня кухня «Б» з тамбуром «б»,                       1/2 огорожі 1, 1/2 відмостки 2, відповідно до варіанту запропонованого судовим експертом, оскільки наявна технічна можливість такого виділу та такий варіант відповідає встановленому між співвласниками порядку користування будинком.
		 
		Вирішуючи спір в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою між сторонами та, відповідно, задовольняючи позовні вимоги  ОСОБА_2 в цій частині, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірна земельна ділянка підлягає поділу між її співвласниками із визначенням часток, пропорційно до їхніх часток у праві власності на будинок,                       що є найбільш наближеним до того порядку, який склався між сторонами.
		 
		З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині відсутні.
		 
		Верховний Суд України у постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 дійшов висновку, що у разі виділу співвласник отримує свою частку в майні в натурі й вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності в разі поділу (стаття 367 ЦК України), спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.
		 
		При цьому необхідно враховувати, що після поділу майна, що є у спільній частковій власності (в порядку статтею 367 ЦК України), так і після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України (у разі, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам) право спільної часткової власності припиняється, кожному із співвласників має бути визначена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Отже, суд повинен зазначити в рішенні, яка частка із спірного майна надається позивачу, тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої                                      статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Висновки експертизи є одним з засобів доказування (пункт 2 частини другої                статті 76 ЦПК України).
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування                 (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам                  в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку висновку експерта та ураховуючи відсутність інших достовірних доказів, дійшли правильного висновку про прийняття варіанту виділу у власність ОСОБА_2 частини спірного нерухомого майна, запропонованого експертом у висновку від 30 грудня 2021 року                         № 666/21-22, який найбільше відповідає фактичному порядку користування спірним майном та ураховує інтереси співвласників.
		 
		Усупереч вимогам статті 81 ЦПК України відповідачі не спростували належними та допустимими доказами висновок експертизи від 30 грудня 2021 року № 666/21-22 та не надали доказів, які б давали змогу провести поділ нерухомого майна за іншим варіантом, ніж запропонований експертом у зазначеному висновку. Клопотання про призначення додаткової чи повторної експертизи відповідачі не заявляли. Зустрічний позов не подавали. Тобто вони ухилилися від участі у зазначеному процесі і доведенні своїх аргументів, що є їх процесуальним обов`язком. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 2114/2-3819/11 (провадження № 61-1070св19) наголошено на необхідності забезпечення дійсного вирішення у дієвий спосіб спору, що виник та існує між сторонами та існування якого позбавляє їх можливості спільно використовувати єдиний об`єкт нерухомості без його поділу (виділу частки) в натурі.
		 
		При цьому апеляційний суд урахував, що з рішенням суду першої інстанції не погодився лише один із співвласників - відповідач ОСОБА_3 , розмір частки                      у будинковолодінні якого зменшився на 1/60 по площі, що є близьким до мінімального відхилення розміру його частки. Інші співвласники домоволодіння рішення суду не оскаржували.
		 
		Посилання касаційної скарги заявника на те, що визначення загальної маси нерухомого майна, що підлягає виділу та виділення часток відбулося без врахування літньої кухні під літерою «Б» спростовується висновком експертизи від 30 грудня     2021 року № 666/21-22.
		 
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що на вирішення експерта за клопотанням позивачки було поставлено лише питання відповідності фактичного користування частиною спірного житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності, ідеальній частці 1/2 у праві власності, та не ставилося питання щодо можливості виділити (поділити) в натурі відокремлену частину будинку із самостійним входом, яка розміром відповідає розміру частки              у праві власності, оскільки варіант виділу, який запропонований експертом                                  у висновку за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи            від 30 грудня 2021 року № 666/21-22 найбільше відповідає інтересам співвласників та виділяється відокремлену частину будинку із самостійним входом, що                                          є визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності (див.: постанову Верховного Суду                                        від 28 березня 2023 року у справі № 500/3987/16-ц (провадження № 61-21282св21)).
		 
		Крім того, як зазначалося, ніхто з відповідачів не був позбавлений у праві заявити клопотання про призначення додаткової повторної відповідної експертизи.
		 
		Правовий режим спільної власності має враховувати інтереси усіх її учасників                           і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Зазначення                                у судовому рішенні, яким позивачу виділено частину спірного будинку, також частини цього будинку, яка залишається (виділяється) відповідачці, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, таким, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
		 
		Такий підхід відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 559/1923/17, на яку міститься посилання      у касаційній скарзі.
		 
		Доводи ОСОБА_3 у поданій ним касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 лютого 2020 року у справі                          № 199/6241/18, від 01 березня 2023 року у справі № 712/1852/19, від 08 березня 2023 року у справі № 559/1923/17, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89,                           367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		 
		Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги ОСОБА_3 на те, що                   ОСОБА_1 не мала права звертатися до суду з позовом від імені недієздатної                       ОСОБА_2 .
		 
		Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13 серпня 2003 року № 840 встановлено опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , 1948 року народження, її доньку ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано громадянку ОСОБА_1 здійснювати опіку над недієздатною ОСОБА_2 та її майном згідно з вимогами чинного законодавства та у десятиденний термін повідомляти орган опіки і піклування у разі виникнення обставин, через які може бути припинена опіка.
		 
		У вказаному рішенні не передбачено обмеження будь-яким строком встановлення опіки над недієздатною ОСОБА_2 , 1948 року народження. При цьому матеріали справи не містять відомостей про поновлення цивільної дієздатності ОСОБА_2 та припинення опіки; звільнення ОСОБА_1 від повноважень опікуна ОСОБА_2 .
		 
		Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги по суті спору, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено                  з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог щодо виділення в натурі частки, визнання права власності та встановлення права користування земельною ділянкоюзалишити без змін.
		 
		Щодо оскаржуваного додаткового судового рішення
		 
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12                  частини третьої статті 2 ЦПК України).
		 
		Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
		 
		Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
		 
		Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
		 
		Заява про ухвалення додаткового рішення є заявою з процесуальних питань.
		 
		Тому подання учасником справи заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу потрібно здійснювати із дотриманням вимог ЦПК України, встановлених для подання клопотань (заяв) з процесуальних питань.
		 
		Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено, - він встановлюється судом (частина третя статті 182 ЦПК України).
		 
		Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення                       з процесуальних питань визначені у статті 183 ЦПК України.
		 
		Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення) (пункт 6 частини першої статті 183 ЦПК України).
		 
		За правилами частини другої статті 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі  в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
		 
		Подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 463/12950/21 (провадження № 61-403св23).
		 
		02 грудня 2022 року до суду першої інстанції від представника  ОСОБА_1 , яка діє             в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , - адвоката Жеребецької І. О. надійшло клопотання про підтвердження сплати послуг адвоката у справі, в якій                   зазначено, що позивачка за результатами розгляду справи понесла витрати                             у розмірі 21 364,40 грн, з яких: 6 864,40 грн - витрати за проведення експертизи;                14 500 грн - витрати на правничу допомогу (том 1, а. с. 227-231).
		 
		Проте заявник не додав доказів направлення (надання) іншим учаснику справи (відповідачам) копії заяви про ухвалення додаткового рішення. Районним судом учасникам справи така заява з додатками також не надсилалася.
		 
		Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 (провадження № 61-20691св21) зазначив, що, встановивши порушення позивачем установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме ненаправлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило відповідачів можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Аналогічна практика вирішення заяв про ухвалення додаткового рішення, до яких заявники не додали доказів надіслання (ненадання) іншим учасникам такої заяви                з доданими до неї додатками, сформована Верховним Судом і в ухвалах                           від 25 лютого 2021 року у справі № 906/977/19, від 06 квітня 2022 року у справі               № 759/13013/14-ц (провадження № 61-14029св21), від 16 січня 2023 року у справі                 № 640/23065/14 (провадження № 61-1456ск21), від 02 лютого 2023 року у справі                № 466/1403/20 (провадження № 61-10035св22), від 27 березня 2023 року у справі                 № 756/820/20 (провадження № 61-8952св22) на стадії касаційного розгляду справи.
		 
		Також вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12 квітня 2023 року у справі № 626/133/21 (провадження № 61-11044св22) та від 28 червня 2023 року у справі № 132/892/16-ц (провадження № 61-9297св22).
		 
		Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, представник позивачки подала до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, тому                до такої заяви підлягають застосуванню правила частини четвертої                                           статті 183 ЦПК України щодо подання заяв.
		 
		Отже, частково задовольняючи заяву представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , - адвоката Жеребецької І. О. про ухвалення додаткового судового рішення, суди не врахували, що під час вирішення питання про прийняття до розгляду такої заяви суд мав керуватися правилами статті 183 ЦПК України, зокрема і застосовувати наслідки недотримання таких правил, як неподання доказів направлення копії заяви іншим учасникам справи - повернення заяви без розгляду, що відповідає правилу частини четвертої статті 183 ЦПК України.
		 
		Верховний Суд звертає увагу на помилковість висновків апеляційного суду про те, що відсутність в матеріалах справи доказів надіслання копії заяви про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу іншим учасникам справи не є безумовною підставою для відмови у стягненні судових витрат, які реально понесла чи очікує понести позивачка, зважаючи на відсутність у заяві про перегляд заочного рішення заперечень  ОСОБА_3 щодо розміру судових витрат на правничу допомогу. Це є порушенням прав іншої сторони процесу.
		 
		Наведеного суди не врахували, зробили передчасні висновки про часткове задоволення заяви представника  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , - адвоката Жеребецької І. О. про ухвалення додаткового судового рішення, не дотримавшись процесуального порядку вирішення такої заяви.
		 
		Доводи касаційної скарги у цій частині Верховний Суд уважає обґрунтованими.
		 
		Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Ураховуючи наведене, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2022 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2024 року, ухвалена за результатами перегляду додаткового рішення підлягають скасуванню, а заява представника  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , - адвоката Жеребецької І. О. про ухвалення додаткового рішення - залишенню без розгляду.
		 
		Щодо оскаржуваної ухвали Тернопільського апеляційного суду від 14 червня             2024 року
		 
		Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14 червня 2024 року виправлено описки, допущені в постанові Тернопільського апеляційного суду від 09 травня            2024 року.
		 
		Доповнено мотивувальну та резолютивну частини постанови Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2024 року реченнями наступного змісту:                                  «З відповідача ОСОБА_3 слід стягнути на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд даної справи у розмірі               7 800 грн, який підтверджений належними та допустимими доказами».
		«Стягнути з  ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Бойко Л. Л., судові витрати, понесені за апеляційний розгляд даної справи у розмірі 7 800 грн».
		 
		Відповідно до частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.
		 
		Описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких, зокрема, належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Особливо це стосується резолютивної частини рішення. В резолютивній частині будь-яка описка має істотне значення, оскільки вона може утруднити виконання рішення.
		 
		Для того щоб були наявні підстави для виправлення описки, помилка має відповідати таким критеріям: 1) вона повинна бути технічною, тобто спричиненою випадковими огріхами під час друкування тексту судового рішення (неуважністю суду, автоматичним виправленням текстовим редактором тощо); 2) таку технічну помилку має бути допущено під час складання тексту судового рішення самим судом; 3) помилка повинна бути мимовільною та випадковою, а не обумовленою цитуванням документів, у яких було допущено помилки іншими учасниками судового процесу (позивачем, відповідачем, експертом тощо).
		 
		Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприйняття: неправильне розташування розділових знаків, неправильні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо.
		 
		Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.
		 
		У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 362/2179/17 (провадження № 51-3635км19) вказано, що ухвала про внесення виправлень                             у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень має особливу правову природу, обумовлену її похідним характером, оскільки вона не вирішує будь-яких питань по суті, окрім як щодо виправлення допущених у судовому рішенні відповідного суду описок і очевидних арифметичних помилок або відмови у внесенні таких виправлень. Зміст ухвали про внесення виправлень у судове рішення завжди підпорядкований змісту судового рішення, до якого вносяться зміни, а тому оцінка правомірності постановлення такої ухвали з точки зору її змісту у випадку її оскарження в апеляційному чи касаційному порядку має здійснюватися одночасно з оцінкою змісту виправленого судового рішення. Отже, оскарження ухвали про внесення виправлень у судове рішення має здійснюватися в тому ж порядку, що                   і виправлене судове рішення, у тому числі з урахуванням інстанції суду, який прийняв таке рішення. Дотримання відповідного порядку оскарження може бути поєднано          з наявністю відповідних обмежень права на оскарження тих чи інших судових рішень, крім випадків, коли суд, постановляючи ухвалу про внесення виправлень                             у судове рішення, вийшов за межі наданих йому законом повноважень.
		 
		Постановлячи ухвалу про виправлення описки, апеляційний суд по суті вирішив питання про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення судових витрат, що не може вважатися опискою чи арифметичною помилкою у розумінні статті 269 ЦПК України.
		 
		Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
		 
		За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)).
		 
		За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги  ОСОБА_3 у цій частині є обґрунтованими, а ухвала апеляційного суду про виправлення описки підлягає скасуванню.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу по суті спору залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд           у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Скибою Віталієм Михайловичем,задовольнити частково.
		 
		Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                від 28 листопада 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду                            від 09 травня 2024 року в частині позовних вимог по суті спору залишити без змін.
		 
		Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області  від 22 грудня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду                            від 09 травня 2024 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати.
		 
		Заяву представника  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , - адвоката Жеребецької Ірини Орестівни про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат залишити без розгляду.
		 
		Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 14 червня 2024 року скасувати.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   І. Ю. Гулейков   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...