Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/8074/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Грабіж.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2025.
Дата набрання законної сили: 15.04.2025
Номер судового провадження: 51-31км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023041030003531

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 199/8074/23
		провадження № 51-31км25
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                  ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора                                       ОСОБА_5 ,
		захисника                                       ОСОБА_6 ,
		засудженого                                  ОСОБА_7 ,
		у режимі відеоконференції
		представника потерпілого         ОСОБА_8 ,
		потерпілого                                    ОСОБА_9 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника 
		ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року в кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 
		№ 12023041030003531, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 
		КК України.
		 
		 
		Історія справи та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська 
		від 18 березня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		Прийнято рішення стягнути з  ОСОБА_7 на користь потерпілого 
		ОСОБА_9 :
		-      150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Також стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь потерпілого ОСОБА_9 :
		-      68 744,25 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування;
		-      47 325,59 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди;
		-      3 437 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат у цьому кримінальному провадженні.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 30 серпня 
		2023 року приблизно о 09:10, керуючи технічно справним автомобілем «Chevrolet Lacetti», р.н. НОМЕР_1 , проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, виїжджаючи із прилеглої території з боку «Кузовного Центру 911», розташованої за адресою: вул. Любарського, буд. 93, м. Дніпро на проїзну частину вул. Любарського, не надав дорогу мотоциклу «Lifan», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , який рухався по вул. Любарського, зліва направо за напрямком його руху, продовжив рух та на перехресті з 
		вул. Балакліївської скоїв з ним зіткнення. Своїми діями водій вказаного вище автомобіля, ОСОБА_7 , грубо порушив вимоги п. 10.2 Правил дорожнього руху. Порушення вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_7 знаходиться у причино-наслідковому зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), унаслідок якої ОСОБА_9 заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, що зумовили тривалий розлад здоров`я на строк понад 3 тижні.
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2024 року вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання змінив.
		Постановив призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 4 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
		У поданій касаційній скарзі захисник просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати й призначити новий розгляд матеріалів кримінального провадження в цьому суді.
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи про:
		- доведеність вини засудженого у вчиненому поза розумним сумнівом;
		- постановлення апеляційним судом свого рішення з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону;
		- справедливість призначеного засудженому покарання;
		- необґрунтованість вирішення заявленого потерпілим цивільного позову в частині стягнення із засудженого суми у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, а також на необґрунтованість вирішення заявленого потерпілим цивільного позову в частині стягнення із засудженого суми у рахунок відшкодування моральної шкоди, просить скасувати ухвалу апеляційного суду стосовно підзахисного та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		При цьому, надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у кримінальному провадженні, захисник стверджує, крім іншого, що суд апеляційної інстанції передчасно погодився із районним судом та дійшов хибного висновку про встановлення місця ДТП, оскільки існують суперечності між даними, зазначеними в протоколах огляду місця події, додаткового огляду місця події та вихідними даними, наданими слідчим для проведення судової автотехнічної експертизи щодо визначення ділянки місцевості, де сталася ДТП. 
		Водночас зазначає, що сторону захисту було позбавлено можливості звернутися до експертів під час досудового розслідування у зв`язку з тим, що повідомлення про підозру та обвинувальний акт були вручені його  підзахисному в один день.
		Також, на переконання захисника, апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що під час судового розгляду було порушено право засудженого на захист, оскільки суд відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про долучення до матеріалів справи висновку експерта та виклик його для допиту.
		До того ж указує, що показання свідка - слідчого ОСОБА_10 , якого було допитано безпосередньо в суді першої інстанції, є недопустимим доказом, адже ці показання не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України.
		Заперечує правильність вирішення цивільного позову в частині стягнення із засудженого на користь потерпілого суми на відшкодування моральної шкоди, оскільки суди попередніх інстанцій  не встановили належних доказів на підтвердження розміру стягненої суми. 
		Разом з тим захисник стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, унаслідок чого визначив засудженому занадто суворе покарання у виді штрафу. 
		При цьому вказує, що апеляційний суд безпідставно відмовив стороні захисту у повторному дослідженні доказів, тож не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився із висновками суду першої інстанції.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу 
		захисника подано не було.
		У судовому засіданні прокурор, потерпілий і його представник заперечували щодо задоволення касаційної скарги, а засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу. 
		Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
		Зі змісту касаційної скарги захисника видно, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 411 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		У свою чергу за нормами до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
		 
		Про доведеність вини засудженого у вчиненому поза розумним сумнівом та щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у цьому кримінальному провадженні
		Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		Так, проаналізувавши та дослідивши показання засудженого ОСОБА_7 про те, що вінвиїздив не із прилеглої території, на місці події рівнозначні дороги, він нічого не порушував, виїздив на вул. Любарського, переконався, що не було перешкод, водій мотоцикла був далеко, він почав рух, швидкість його була приблизно 15-20 км/год, відбулось зіткнення та він зупинився, суд зауважив, що твердження засудженого про його невинуватість спростовуються, зокрема: показаннями свідків  ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які суду зазначили, що були свідками ДТП, під час якої автомобіль засудженого виїздив із прилеглої вулиці та не надав дорогу мотоциклу, що рухався головною дорогою, та в результаті відбулося їх зіткнення, після якого автомобіль зупинився; показаннями потерпілого ОСОБА_9 , який вказав, що він керував технічно справним мотоциклом та рухався по вул. Любарського, не порушуючи при цьому Правил дорожнього руху, з прилеглої вулиці виїхав автомобіль під керуванням засудженого та він здійснив зіткнення з ним; даними протоколів огляду місця ДТП від 30 серпня 2023 року та додаткового огляду місця події від 14 вересня 2023 року із схемами, які додані до зазначених вище протоколів, а також фототаблицями, які є додатками до цих протоколів із яких встановлено, що виїзд збоку «Кузовного Центру 911» (звідки здійснював виїзд автомобіль засудженого «Chevrolet Lacetti») має грунтово-щебневе покриття, дорожні знаки відсутні. По вул. Балакліївській перед перехрестям з вул. Любарського встановлений дорожній знак 2.1 «Дати дорогу»; висновком судової автотехнічної експертизи від 26 вересня 2023 року № СЕ-19/104-23/33316-ІТ, відповідно до якого водій автомобіля «Chevrolet Lacetti», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п. 10.2 Правил дорожнього руху, та порушення вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_7 знаходиться у причино-наслідковому зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди; висновком судово-медичної експертизи від 14 вересня 2023 року № 2937е, згідно якого потерпілому заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: сумісної тупої травми тіла: забою грудної клітки з ділянкою осаднення на ній праворуч з переходом до центру та частково ліворуч в проекції 6-8-го міжребер`я; відкритих переломів правої променевої та ліктьової кісток в середній третині зі зміщенням уламків; закритого крайового перелому вертлюгової западини без зміщення з синцем на зовнішній поверхні правого кульшового суглобу з переходом на стегно; закритого перелому правої стегнової кістки в середній третині зі зміщенням уламків; саден на передній поверхні правого колінного суглоба, на передньо-внутрішній поверхні правої гомілки в середній третині, на передній поверхні правої гомілки у нижній третині з переходом на гомілковостопний суглоб, на суглобовій поверхні тильної поверхні 2-го пальця правої стопи, на нігтьовій фаланзі 1-го пальця лівої стопи, в проекції голівок плеснових кісток лівої стопи, на тильній поверхні лівої стопи, на передній поверхні лівого гомілковостопного суглоба з переходом на стопу, на передній поверхні лівого колінного суглобу, на передньо-внутрішній поверхні лівого колінного суглоба у верхній третині з переходом на гомілку, на передній поверхні лівої гомілки у верхній третині; синців на тильній поверхні лівої стопи, на передній поверхні лівої гомілки у верхній третині, на зовнішній поверхні лівої гомілки в середній третині, на зовнішній поверхні правого гомілковостопного суглобу з переходом на стопу, які належать до ушкоджень середньої тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров`я строком понад 3 тижні (більш як 21 день); іншими дослідженими судом письмовими доказами.
		Отже, показання потерпілого, свідків, дані протоколів огляду місця ДТП додаткового огляду місця події із схемами та фототаблицями, які є додатками до цих протоколів, висновки зазначених вище експертиз, письмові докази спростовують версію засудженого про рівнозначність доріг на місці ДТП та здійснення ним руху без порушень Правил дорожнього руху.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції передчасно погодився із районним судом та дійшов хибного висновку про встановлення місця ДТП, оскільки наявні суперечності між даними зазначеними у протоколах огляду місця події, додаткового огляду місця події та вихідними даними, наданими слідчим для проведення судової автотехнічної експертизи щодо визначення ділянки місцевості, де сталася ДТП, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.
		Згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		Приписами ст. 91 КПК України встановлено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню (серед іншого), подія кримінального правопорушення 
		(час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що обтяжують чи пом`якшують покарання.
		Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили (ст. 94 КПК України). 
		Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то з них убачається, що відповідно до протоколу огляду місця ДТП від 30 серпня 
		2023 року слідчим зазначено, зокрема, те, що ДТП відбулося на нерегульваному перехресті вулиць Любарського та Балакліївської (т. 1, а. п. 7-26).
		До того ж згідно з даними протоколу додаткового огляду місця події від 
		14 вересня 2023 року зазначено, що ДТП сталося на перехресті 
		вулиць Бердянської-Любарського-Балакліївської (т. 1, а. п. 88-93).
		Варто зазначити, що місце ДТП зафіксовано схемами, які додано до зазначених вище протоколів, а також відображено у фототаблицях, які є додатками до цих протоколів, зокрема, оглядами встановлено, що виїзд збоку «Кузовного Центру 911» (звідки здійснював виїзд автомобіль засудженого «Chevrolet Lacetti») має грунтово-щебеневе покриття, дорожні знаки відсутні. На вул. Балакліївській перед перехрестям з вул. Любарського встановлено дорожній знак 2.1 «Дати дорогу». 
		При проведенні судової автотехнічної експертизи  від 26 вересня 2023 року 
		№ СЕ-19/104-23/33316-ІТ, експертом приймались до уваги вихідні дані, надані слідчим, зокрема, які було отримано під час оглядів місця ДТП, а також згідно показань ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 (т. 1, 
		а. п. 145-149). 
		Так, за результатами зазначеної вище експертизи було складено висновоки про те, що згідно з показань свідків: 
		ОСОБА_7 :
		- в даній дорожній обстановці водій автомобіля «Chevrolet Lacetti» ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху;
		- технічна можливість уникнути зіткнення з мотоциклом «Lifan» для водія автомобіля «Chevrolet Lacetti» ОСОБА_7 визначалася виконанням ним вимог п. 10.2. Правил дорожнього руху, виконання яких було необхідною умовою для уникнення ДТП з його боку, і для нього не було яких-небудь перешкод технічного характеру, які не дозволили б йому виконати їх;
		- при заданому механізмові події, дії водія автомобіля «Chevrolet Lacetti» ОСОБА_7 не відповідали вимогам п. 10.2 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку з настанням даної ДТП;
		- у даній дорожній обстановці водій мотоцикла «Lifan» ОСОБА_9 повинен був діяти згідно вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху.
		ОСОБА_12 та ОСОБА_11 :
		- в даній дорожній обстановці водій автомобіля «Chevrolet Lacetti» ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху;
		- технічна можливість уникнути зіткнення з мотоциклом «Lifan» для водія автомобіля «Chevrolet Lacetti» ОСОБА_7 визначалася виконанням ним вимог п. 10.2. Правил дорожнього руху, виконання яких було необхідною умовою для уникнення ДТП з його боку, і для нього не було яких-небудь перешкод технічного характеру, які не дозволили б йому виконати їх;
		- при заданому механізмові події, дії водія автомобіля «Chevrolet Lacetti» ОСОБА_7 не відповідали вимогам п. 10.2 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку з настанням даної ДТП;
		- у даній дорожній обстановці водій мотоциклу «Lifan» ОСОБА_9 повинен був діяти згідно вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху;
		- водій ОСОБА_9 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Chevrolet Lacetti» своєчасним гальмуванням і зупинкою мотоциклу до місця зіткнення, при заданих вихідних даних;
		- при заданому механізмові події, дії водія мотоциклу «Lifan» ОСОБА_9 не відповідали вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, однак встановлена невідповідність дій водія ОСОБА_9 вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху 
		не знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної ДТП.
		Матеріали кримінального провадження не містять жодних даних, які б свідчили про необґрунтованість проведеної вказаної вище судової автотехнічної експертизиабо таких, які викликали б сумніви в її правильності. Висновки проведеної експертизи є достатньо обґрунтованими, логічними та об`єктивними, надані в межах компетенції експерта, істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи встановлено не було, а тому вона обґрунтовано покладена в основу обвинувального вироку.
		Колегія суддів зауважує, що висновки експерта є результатом сукупності отриманих фактичних даних, наданих слідчим, зокрема, які було отримано під час оглядів місця ДТП, слідчих експериментів, а також показань свідків пригоди, що були предметом експертного дослідження.
		Також під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів установила, що зазначені вище протоколи огляду місця ДТП та додаткового огляду місця події були предметом ретельної перевірки районного суду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, таким доказам надано відповідну правову оцінку, що відображено в судових рішеннях.
		Також із матеріалів кримінального провадження убачається, що сторона захисту стверджувала про рівнозначність доріг на місці ДТП, при цьому не заперечувала сам механізм ДТП та фактичне місце зіткнення транспортних засобів.
		Однак суди на підставі показань потерпілого, свідків, даних протоколів огляду місця ДТП, додаткового огляду місця події із схемами та фототаблицями, які є додатками до цих протоколів, письмових доказів установили, що засуджений здійснив виїзд із прилеглої території на проїзну частину дороги.
		Колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
		Ураховуючи наведене вище суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, достеменно встановив, зокрема те, що водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем, здійснював виїзд з прилеглої території, збоку «Кузовного Центру 911» на проїзну частину вул. Любарського в 
		Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпра, під час руху ОСОБА_7 , порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, виїжджаючи із прилеглої території з боку «Кузовного Центру 911», не надав дорогу мотоциклу потерпілого, який рухався по вул. Любарського зліва направо за напрямком його руху, продовжив рух та на перехресті з вул. Балакліївської скоїв з ним зіткнення. Своїми діями водій автомобіля ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п. 10.2 Правил дорожнього руху, та порушення вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_7 знаходиться у причино-наслідковому зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.
		Отже, суди обґрунтовано дійшли висновку, що ОСОБА_7 здійснив виїзд з прилеглої території на проїзну частину дороги, допустив зазначені вище порушення правил дорожнього руху, що стало причиною та умовою виникнення і настання ДТП та перебуває в прямому причинному зв`язку із наслідками, які настали.
		Тому доводи захисника про хибність висновків судів щодо визначення ділянки місцевості, де сталася ДТП, є неприйнятними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження. 
		Таким чином, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому.
		Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу захисника на вирок суду першої інстанції, належним чином перевірив викладені в ній доводи та прийняв аргументоване рішення про обґрунтованість і вмотивованість вироку в частині доведення поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. При цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів, наведених районним судом у вироку, апеляційний суд не встановив, вказав відповідні мотиви  необґрунтованості доводів захисника, викладених в апеляційній скарзі, з чим погоджується й колегія суддів. Доводи захисника про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону під час розгляду справи є безпідставними. 
		Доводи захисника, щодо неповноти судового розгляду, а також незгоди з оцінкою доказів, яка надана судом, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
		Натомість апеляційний суд, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги захисника на підставах неповноти судового розгляду, недопустимості доказів, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій засудженого, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
		Решта доводів у касаційній скарзі захисника також не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації дій засудженого й обґрунтованості його винуватості та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
		Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
		Указані вимоги закону було дотримано апеляційним судом під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в цьому кримінальному провадженні. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		Отже, колегія суддів вважає, що суди, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшли обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
		Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає 
		будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене  і обвинувачений є винним у його вчиненні.
		Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 286 КК України
		Тому доводи касаційної скарги захисника про протилежне є безпідставними та спростовуються матеріалами цього кримінального провадження.  
		Щодо доводів касатора про залишення апеляційним судом без уваги того факту, що під час судового розгляду було порушено право засудженого на захист, оскільки суд відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про долучення до матеріалів справи висновку експерта та виклик його для допиту, колегія суддів зазначає таке.
		Були перевірені і спростовані судом апеляційної інстанції доводи сторони захисту про неправомірну відмову судом першої інстанції у задоволенні клопотання сторони захисту про долучення до матеріалів справи висновку експерта і виклику його для допиту та визнанні необґрунтованими за безпідставністю. 
		Так, з матеріалів кримінального провадження видно, що суд першої інстанції визнав безпідставним клопотання захисника, яке було заявлено у судовому засіданні 28 лютого 2024 року, про долучення висновку експерта ОСОБА_13 і виклику його для допиту, оскільки матеріали справи йому не надавались, і свої висновки він зробив на підставі лише показань засудженого, які спростовуються як показаннями потерпілого, свідків у цьому кримінальному провадженні, так і наявними письмовими доказами. При цьому будь-яких сумнівів в обґрунтованості проведеної у цьому кримінальному провадженні судової автотехнічної експертизиабо сумнівів у правильності її висновків суд не вбачав. З таким висновком районного суду погодився суд апеляційної інстанції та погоджується колегія суддів.
		Тому доводи касаційної скарги захисника про протилежне є безпідставними.
		Що стосується доводів касатора про те, що сторона захисту була позбавлена можливості звернутися до експертів під час досудового розслідування у зв`язку з тим, що повідомлення про підозру та обвинувальний акт були вручені його  підзахисному в один день, то колегія суддів вважає їх надуманими з таких підстав.
		Колегія суддів установила, що відповідно до матеріалів кримінального провадження 28 вересня 2023 року ОСОБА_7 було повідомлення про підозру та вручено обвинувальний акт, при цьому, ОСОБА_7 засвідчив, що не заперечує про отримання обвинувального акта в найкоротший термін, що підтверджується його заявою, яка міститься у матеріалах кримінального провадження (т. 1, а. п. 168). 
		Зі свого боку колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 283 КПК України передбачає обов`язок прокурора у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру звернутися до суду з обвинувальним актом. 
		Слід зауважити, що положення ст. 219 КПК України встановлюють граничний строк закінчення досудового розслідування, не визначаючи при цьому його мінімального строку, а тому вручення підозри та обвинувального акта в один день не суперечить вимогам закону.
		Стверджувати про порушення права ОСОБА_7 на захист виходячи з того, що повідомлення про підозру і вручення обвинувального акта відбулося в один день і тим самим це позбавило сторону захисту можливості звернутися до експертів під час досудового розслідування з метою проведення відповідних експертиз, у цьому конкретному випадку немає підстав, оскільки сторона захисту вільна обирати способи збирання доказів, передбачені ч. 3 ст. 93 КПК України, і не обмежена строками досудового розслідування, на відміну від сторони обвинувачення, яка усі слідчі (розшукові) дії, крім випадків, передбачених ч. 3 
		ст. 333 КПК України, не має право проводити після закінчення строків досудового розслідування.
		Положення КПК України, якими врегульовано статус сторін кримінального провадження та порядок зібрання доказів, свідчать, що як сторона захисту, так і сторона обвинувачення мають право самостійно визначати, які докази необхідно надати для обстоювання своєї позиції перед судом. Не є винятком і можливість органу досудового розслідування вирішувати питання про проведення певного виду експертиз, якщо це сприятиме ходу досудового розслідування в цілому. У певних випадках судові експертизи є обов`язковими, їх проведення не залежить від ініціативи того чи іншого учасника кримінального провадження. 
		За приписами ч. 1 ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.
		Таким чином, з урахуванням зазначених положень сторона захисту не позбавлена можливості на стадії судового розгляду звернутися із клопотанням про проведення експертизи з метою з`ясування обставин, які мають значення для кримінального провадження, яке сторона захисту не реалізувала.
		Тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
		Щодо доводів захисника про те, що показання свідка - слідчого ОСОБА_10 , якого було допитано безпосередньо в суді першої інстанції, є недопустимим доказом, оскільки ці показання не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, колегія суддів зазначає таке.
		Відповідно до вимог ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатись суд при ухваленні судового рішення. 
		Згідно з ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
		Надання стороною обвинувачення у суді матеріалів, до яких не було надано доступ стороні захисту, і долучення їх як доказів на стадіях судового розгляду порушує право обвинуваченого на захист, оскільки змушує його захищатися від так званих нових доказів без надання достатніх можливостей і часу для їх спростування. Такі відомості маю визначить судом у порядку статей 87, 89 КПК України недопустимим доказом.  
		Серед доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку також послався на показання свідка ОСОБА_10 . 
		Як видно з реєстру матеріалів досудового розслідування, у розділі проведених у ході досудового розслідування процесуальних дій не міститься посилання на допит зазначеного свідка.
		Згідно із журналом судового засідання від 28 лютого 2024 року та відеозаписом цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, прокурор заявив клопотання про допит свідка слідчого ОСОБА_10 з метою встановлення обставин кримінального правопорушення, зокрема місця ДТП, оскільки цей свідок брав участь у проведених у цьому кримінальному провадженні слідчих експериментах та додатковому огляді місця події. Зі свого боку сторона захисту не заперечувала проти задоволення зазначеного клопотання з тих підстав, що цей свідок під час досудового розслідування не допитувався, та щодо вирішення клопотання поклалася на розсуд суду. Водночас сторона захисту брала активну участь у допиті цього свідка.
		Колегія суддів акцентує, що вину засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджено належними, достовірними та допустимими доказами, які у своїй сукупності доводять, у тому числі, і факт того, що засуджений, виїжджаючи с прилеглої території на проїзну частину дороги, 
		не надав дорогу мотоциклу потерпілого, продовжив рух та на перехресті відповідних доріг здійснив з ним зіткнення, а показання слідчого ОСОБА_10 
		не є вирішальним доказом на підтвердження зазначеного вище факту.
		Отже, доводи касаційної скарги про недопустимість як доказу показань вказаного вище свідка з підстав, наведених у скарзі, є голослівними та такими, що  спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Щодо вирішення цивільного позову в частині стягнення із засудженого суми на відшкодування моральної шкоди
		Стосовно тверджень захисника, який заперечує правильність вирішення цивільного позову в частині стягнення із засудженого на користь потерпілого суми на відшкодування моральної шкоди, оскільки суди попередніх інстанцій 
		не встановили належних доказів на підтвердження розміру стягненої суми, колегія суддів наводить такі мотиви.
		Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК Україницивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим  Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. 
		Згідно із ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. 
		Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.
		Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦК України.
		Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, й дати у вироку належну оцінку таким обставинам. 
		Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дотрималися цих вимог закону в частині стягнення із засудженого суми на відшкодування моральної шкоди.
		Установивши доведеність винуватості ОСОБА_7 , суд першої інстанції, задовольнив частково позовні вимоги потерпілого ОСОБА_9 , крім іншого, стягнув із засудженого на його користь 150 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів установила, що зазначені вище доводи були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, їм надано відповідну оцінку та мотиви їх спростування наведено в оскаржуваному судовому рішенні.
		Так, з рішення апеляційного суду видно, що суд апеляційної інстанції погодився з рішенням районного суду про те, що, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував обставини та наслідки вчинення злочину, ступінь та форму вини засудженого, а також те, що потерпілому дійсно заподіяно моральних страждань, які позначили негативні зміни у житті, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення із засудженого 
		ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 150 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
		На переконання апеляційного суду, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань саме такий розмір відшкодування моральної шкоди буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості і конкретним обставинам провадження. З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів. 
		Отже, доводи захисника в цій частині є необґрунтованими. 
		Щодо справедливості призначеного засудженому покарання у виді штрафу.
		Згідно із вимогами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Тож кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення в розумінні ст. 414 КПК України означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України подано лише видову характеристику ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, установленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, ураховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. 
		З огляду на викладене, справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.
		Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом і розміром покарання та видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, 
		зважаючи на всі обставини, що повинні враховуватися під час призначення покарання.
		З матеріалів кримінального провадження випливає, що апеляційний суд змінюючи рішення суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання, визначаючи засудженому покарання у виді штрафу, своє рішення належним чином мотивував.
		При цьому суд правильно врахував вимоги чинного законодавства та обставини цього кримінального провадження. 
		Так, як видно із оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції, визначивши покарання в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу в розмірі 
		4 000 неоподатковуваних мінімумі доходів громадян, що становить 68 000 грн, 
		з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, його позитивні характеристики. До того ж суд обґрунтовано взяв до уваги відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.  
		З огляду на викладене, колегія суддів не бачить підстав, які вказували б на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, та погоджується з визначеним видом призначеного покарання, оскільки врахуванню підлягали всі наявні у кримінальному провадженні обставини.
		Таким чином, відсутні підстави вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині не заслуговують на увагу.
		Стосовно тверджень захисника про те, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, унаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, колегія суддів наводить такі мотиви.
		Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У цій справі такої умови апеляційний суд не встановив. Сам собою факт незгоди з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України.
		Як видно з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту не вказала підстав, передбачених ст. 404 КПК України, для повторного дослідження доказів й апеляційний суд їх не встановив. 
		Тому він обмежився аналізом показань учасників кримінального провадження, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. 
		За результатами перегляду вироку апеляційний суд погодився з оцінкою таких доказів, даною районним судом. 
		Також апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, у тому числі й тим, на які він послався у своїй касаційній скарзі, обґрунтовано спростував їх, навів підстави, з яких дійшов такого висновку.
		Таким чином, апеляційний суд під час перегляду вироку дотримався  вимог статей 404, 405 КПК України й ухвалив рішення з урахуванням приписів ст. 419 цього Кодексу.
		З урахуванням зазначеного доводи касаційної скарги захисника в цій частині 
		є безпідставними.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 
		КПК України.
		Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Таке покарання має на меті 
		не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. 
		Цивільний позов в оскаржуваній його частині вирішено правильно.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила.
		Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, та матеріали кримінального провадження не містять указівки на порушення апеляційним судом під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили б під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 
		- без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                             ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...