Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/1409/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2025.
Дата набрання законної сили: 17.04.2025
Номер судового провадження: 51-5402км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42021102020000125

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		17 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 753/1409/22
		провадження № 51-5402 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		виправданих                                               ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 
		захисника                                                    ОСОБА_8 ,
		представника потерпілої сторони        ОСОБА_9 ,            
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_10 , який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року в  кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42021102020000125, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки  с. Ісайки Богуславського району Київської області, жительки АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7  визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України та виправдано, оскільки не доведено, що в діянні обвинувачених є склад кримінального правопорушення.
		Органом досудового розслідування  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 обвинувачувалися у тому, що вони, будучи службовими особами, за попередньою змовою між собою, порушуючи вимоги чинного законодавства, шляхом зловживання службовим становищем вчинили розтрату чужого майна у великих розмірах за обставин, детально викладених у вироку.
		Так, ОСОБА_6 , обіймаючи посаду директора Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва»), будучи службовою особою, яка згідно зі статутом здійснює керівництво діяльністю вказаного підприємства, розпоряджається його коштами в межах затвердженого кошторису витрат, видає в межах компетенції накази, розпорядження, організовує і контролює їх виконання та на яку покладено обов`язок із виконання адміністративно-господарських функцій, перебуваючи на робочому місці, достовірно знаючи про відсутність наказу про результати проведення атестації робочих місць за умовами праці, усупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці», п. 2.4.8 колективного договору (зі змінами) та ст. 15 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» узгодив з головним бухгалтером підприємства ОСОБА_7 спільні злочинні дії з безпідставного нарахування доплат працівникам КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» за шкідливі й важкі умови праці, за відсутності відповідного наказу, тобто вступив з нею в попередню змову.
		ОСОБА_7 , будучи головним бухгалтером КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» та службовою особою, на яку відповідно до п. 7 ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року                 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» і типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи покладено адміністративно-господарські обов`язки із забезпечення організації бухгалтерського обліку на підприємстві та контролю за раціональним, економічним використанням усіх видів ресурсів, і знаючи обов`язки, які виконує головний бухгалтер відповідно до посадової інструкції, діючи з порушенням вимог чинного законодавства, шляхом зловживання службовим становищем, за попередньою змовою з директором підприємства ОСОБА_6 , реалізуючи спільні та узгоджені з ним дії, безпідставно внесла дані щодо доплати за шкідливі й важкі умови праці до розрахункових відомостей по заробітній платі працівникам підприємства, які надалі ОСОБА_6 , як директор комунального підприємства, маючи право першого підпису на підприємстві, будучи матеріально відповідальною особою, зловживаючи службовим становищем, затвердив своїм підписом.
		У результаті умисних злочинних дій директора КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» ОСОБА_6 та головного бухгалтера ОСОБА_7 за період з 15 липня по 31 серпня 2020 року було здійснено безпідставні виплати доплат за шкідливі й важкі умови праці в сумі 470 288,40 грн, у тому числі за липень 2020 року - 179 297,89 грн і серпень 2020 року - 103 463,45 грн та, як наслідок зайво перераховано кошти до державних цільових фондів ЄСВ у сумі 103 463,45 грн, тим самим завдано матеріальної шкоди у великих розмірах КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» на загальну суму 573 751,85 грн.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - без змін.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка їх подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_6 і ОСОБА_7 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у цьому суді. 
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції не перевірив усіх доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення та не надав відповідей на них. Указує, що в резолютивній частині апеляційної скарги, серед іншого, прокурор клопотав про часткове дослідження обставин. У судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити, у тому числі в частині дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження. Проте апеляційний суд залишив ці вимоги без розгляду, а обґрунтовуючи своє рішення, обмежився перерахуванням доказів, що були предметом дослідження суду першої інстанції, та формально вказав, що погоджується з висновками останнього, тим самим, порушуючи ч. 2 ст. 94 КПК України, надав доказам у справі наперед встановленої сили. Вважає, що висновки апеляційного суду щодо правильної оцінки доказів судом першої інстанції не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. На його думку, вказане свідчить про порушення апеляційним судом ст. 370 КПК України, оскільки указаний суд об`єктивно не з`ясував усіх обставин та належним чином не вмотивував свого рішення в цій частині. Зазначає, що апеляційний суд без дослідження доказів та надання відповідної оцінки доказам у справі, без визнання доказів неналежними чи недопустимими констатував, що вони не підтверджують наявності об`єктивної сторони злочину в діях обвинувачених. Стверджує, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо визнання недопустимим доказом акта ревізії від 30 квітня 2021 року № 11-30/258. Вважає, що оскільки прокурор після ознайомлення з актом ревізії з додатками, який надійшов від Держаудитслужби на виконання вимог ч. 38 постанови Кабінету Міністрів України від 20  квітня 2006 року № 550 «Про затвердження Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами», виявив обставини, які свідчили про вчинення кримінального правопорушення, то він вніс такі відомості до ЄРДР у процесуальний спосіб, що, на його думку, не є підставою для визнання його недопустимим. Також вказує на те, що апеляційний суд, усупереч вимогам статей 23, 86, 94 КПК України, надав оцінку цьому доказу без його дослідження та належним чином не надав відповіді на доводи прокурора в апеляційній скарзі щодо допустимості вказаного доказу, що є порушенням ч. 2 ст. 419 КПК України. Зазначає, що поза увагою апеляційного суду залишився довід сторони обвинувачення про те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про призначення судової технічної експертизи з метою встановлення давності виготовлення наказу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» від 28 грудня 2019 року № 575 «Про склад постійно діючої атестаційної комісії для проведення атестації робочих місць за умовами праці» та перелік робочих місць, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на передбачені законодавством пільги та компенсації, оскільки вказаний наказ під час перевірки Північним офісом Держаудитслужби не надавався, а сторона захисту ці документи долучила лише на стадії судового розгляду. Вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. 
		У запереченні захисник виправданих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. Вважає рішення законним й обґрунтованим.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу і просила її задовольнити.
		Представник потерпілої сторони ОСОБА_9 покладалася на розсуд суду і просила прийняти законне рішення.
		Виправдані  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та їх захисник ОСОБА_8 вважали касаційну скаргу сторони обвинувачення необґрунтованою і просили залишити її без задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового розгляду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви Суду
		Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що касаційний суд переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. 
		Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням, перш за все, судів попередніх інстанцій. Проте за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
		Отже, під час розгляду касаційної скарги прокурора суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		За статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із  зазначенням мотивів, керуючись якими суд відкидає докази обвинувачення. 
		Положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.  
		Приймаючи рішення про залишення вироку місцевого суду стосовно  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 без змін, суд апеляційної інстанції дотримався зазначених вище вимог закону. 
		Доводи прокурора про те, що апеляційний суд ретельно не перевірив та не спростував його доводів стосовно доведеності вини ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах не є слушними.
		За правилами ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
		Органом досудового розслідування  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 обвинувачувалися в тому, що вони за попередньою змовою, шляхом зловживання службовим становищем, за відсутності наказу про результати проведення атестації робочих місць за умовами праці та з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці», п. 2.4.8 колективного договору (зі змінами) та ст.  15 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, розтратили чуже майно, а саме грошові кошти КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», унаслідок здійснення доплат за шкідливі й важкі умови праці в період з 15 липня по 31 серпня 2020 року в сумі 470 288,40 грн, та, як наслідок, зайво перераховані кошти до державних цільових фондів ЄСВ у сумі 103 463,45 грн. Тобто обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України. 
		Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сторона обвинувачення в судовому засіданні не довела «поза розумним сумнівом», що доплати за шкідливі й важкі умови праці за період з 15 липня по 31 серпня 2020 року здійснені з порушенням зазначених вище норм чинного законодавства.
		Так, місцевий суд, дослідивши колективний договір КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» із додатками, з`ясував, що адміністрація зобов`язана встановити доплати робітникам у розмірі 4%, 8% від тарифної ставки (посадового окладу) за роботу у важких і шкідливих умовах праці за результатами атестації робочих місць.
		Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених ч. 1 цієї статті. Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
		Згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим вказаною вище постановою Кабінету Міністрів України, зокрема за приписами п. 4, атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п`ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації -уповноважена найманими працівниками особа. Відповідно до п. 8 Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Міністерством соціальної політики разом з Міністерством охорони здоров`я України.
		На підставі наведеного місцевий суд дійшов висновку, що ані колективний договір, ані Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, ані постанова Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 не зобов`язують виносити наказ за результатами атестації робочих місць за умовами праці, а тому його відсутність не є порушенням чинного законодавства.
		Водночас місцевий суд, дослідивши документи, а саме: протоколи проведення досліджень важкості та напруженості праці і шумового навантаження та інфразвуку, карти умов праці, установив, що атестацію робочих місць за умовами праці в КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» було проведено у травні 2015 року на підставі наказу «Про склад постійно діючої атестаційної комісії для проведення атестації робочих місць за умови праці і за особливий характер праці» від 05 травня 2015 року № 31/1 та її результати було занесено до карт умов праці.
		До спливу п`ятирічного строку на підприємстві у квітні 2020 року знову було проведено атестацію робочих місць, що підтверджувалася дослідженими в судовому засіданні документами, а саме наказом «Про склад постійно діючої атестаційної комісії для проведення атестації робочих місць за умови праці і за особливий характер праці» від 28 грудня 2019 року № 575, протоколами проведення досліджень важкості та напруженості праці і шумового навантаження та інфразвуку від 24 квітня 2020 року та картами умов праці, до яких було занесено результати проведеної атестації. Також місцевий суд установив, що зазначені документи були об`єктом перевірки Північного офісу Держаудитслужби, який у своєму висновку (т. 2, а. п. 38, абз.5) зазначив, що доплата за важкі та шкідливі умови праці нараховувалися працівникам відповідно проведеної атестації робочих місць у 2020 році (протоколи, карти умов праці робочих місць, фотографії робочого часу та інші). Крім того, місцевий суд установив, що зазначена вище атестація робочих місць за умовами праці була проведена на підставі наказу від 28 грудня 2019 року № 575 із занесенням її результатів до карт умов праці, тобто вона була проведена у чіткій відповідності до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442.
		З огляду на це місцевий суд дійшов висновку, що на період липень - серпень 2020 року існували всі законні підстави для здійснення працівникам виплат за шкідливі й важкі умови праці, а доводи, зазначені в обвинувальному акті, є помилковими та не були підтверджені за результатами проведеного судового розгляду.
		Сама собою розтрата як форма об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 191 КК України (яка інкримінована обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), передбачає незаконне і безоплатне обернення винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні, на користь третіх осіб. Однак місцевий суд установив, що доплати за шкідливі умови праці в період липень - серпень 2020 року були здійснені у чіткій відповідності до вимог чинного законодавства, а тому виплачені законно та в діях ОСОБА_6 і ОСОБА_7 відсутня об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України. 
		Водночас суд першої інстанції зазначив, що сама розтрата передбачає безоплатне обернення винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні, на користь третіх осіб. Проте в розглядуваній справі доплати працівникам за шкідливі умови праці здійснювалися не безоплатно, а за фактично відпрацьований час, тож такий елемент розтрати як форми об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України, як безоплатність відсутній. Отже, немає і складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України. 
		За таких обставин місцевий суд дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що в діях ОСОБА_6 і ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
		Щодо доводів прокурора про те, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції стосовно визнання недопустимим доказом акта ревізії від 30 квітня 2021 року № 11-30/258, оскільки він отриманий до внесення відомостей до ЄРДР, колегія суддів зазначає про таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України прокурор після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування.
		Згідно з вимогами ч. 5 ст. 3 КПК України досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
		Після внесення відомостей до ЄРДР розпочинається досудове слідство та у відповідності до ст. 93 КПК України відбувається збирання доказів, в ході якого сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за результатами проведення Держаудитслужбою ревізії діяльності КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» складено акт ревізії від 30 квітня 2021 року № 11-30/258 та відповідно до ч. 38 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами направлено до прокуратури як правоохоронного органу.
		За результатами вивчення вказаного акта з додатками прокурор прийняв рішення про внесення відомостей до ЄРДР, у зв`язку з відомостями, що могли свідчити про вчинення службовими особами КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» кримінального правопорушення.
		При цьому в матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б указували на здійснення органом досудового розслідування дій, спрямованих на проведення досудового розслідування до внесення відповідних відомостей до ЄРДР, тобто до 16 вересня 2021 року.
		Отже, беручи до уваги той факт, що на адресу Дарницької окружної прокуратури м. Києва акт ревізії з додатками надійшов від Держаудитслужби на виконання вимог ч. 38 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, під час ознайомлення з яким прокурор виявив обставини, що можуть свідчити про кримінальне правопорушення, та вніс відомості до ЄРДР, не може свідчити про позапроцесуальний спосіб отримання вказаних документів, а тому колегія суддів дійшла висновку, що цей акт є допустимим доказом.
		Однак, визнання місцевим судом указаного акта недопустимим доказом не ставить під сумнів законність та обґрунтованість судових рішень, за інших обставин виправдання  ОСОБА_6 і  ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України. Водночас зазначені порушення КПК не є такими, що тягнуть скасування оскаржуваних судових рішень.
		Щодо тверджень прокурора про те, що апеляційний суд залишив поза увагою вимоги сторони обвинуваченого, викладені в апеляційній скарзі, про часткове дослідження в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України обставин, установлених під час кримінального провадження, Суд зазначає таке.
		Згідно зі ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку відповідності оскаржуваного вироку нормам матеріального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
		Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального і постановлення обвинувального вироку, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість чи невинуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд.
		Виходячи з такої засади кримінального провадження як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо докази, надані сторонами обвинувачення і захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.
		Однак наведене не означає, що положення ст. 23 КПК України потрібно розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли йдеться про скасування виправдувального вироку.
		Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
		До того ж відсутність обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження про дослідження доказів, за умови того, що в оскарженому вироку суд дав оцінку всім доказам, на неправильну оцінку яких посилається сторона на стадії апеляційного оскарження вироку, не зумовлює обов`язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження.
		Як убачається з матеріалів справи, в апеляційній скарзі прокурор дійсно просив відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України частково дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при цьому не зазначав, які саме обставини повинен дослідити суд апеляційної інстанції.
		Із журналу й аудіозапису судового засідання від 10 вересня 2024 року видно, що під час апеляційного розгляду прокурор підтримав апеляційну скаргу, проте ніяких клопотань стосовно повторного дослідження доказів і часткового дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження та яких саме, не заявляв.
		Суд апеляційної інстанції проаналізував докази, які були безпосередньо сприйняті судом першої інстанції, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, наданою місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.
		Варто зауважити, що апеляційний суд у своєму рішенні не надав доказам іншу оцінку, відмінну від тієї, яку надав суд першої інстанції.
		Отже, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України.
		Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про виправдування ОСОБА_6 і ОСОБА_7 зроблені з дотриманням вимог статей 22, 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів апеляційної скарги прокурора дав оцінку тому, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, з дотриманням вимог статей 23, 86, 87, 94 КПК України зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення, та дійшов правильного висновку про виправдування ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.191 КК України.
		Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.
		Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК України.
		Крім того, колегія суддів зауважує про те, що підставами для скасування судового рішення є лише ті істотні порушення вимог КПК України, які призвели до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення. Разом з тим, прокурор у касаційній скарзі про такі порушення не зазначає.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б давали підстави для скасування судового рішення, не встановлено.
		За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року стосовно  ОСОБА_6 та  ОСОБА_7  залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                             ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...