Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/16786/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2025.
Дата набрання законної сили: 03.04.2025
Номер судового провадження: 51-3км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023100030002148

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		03 квітня 2025  року
		м. Київ
		справа № 754/16786/23
		провадження № 51-3 км 25 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:  
		 
		головуючого                                                      ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,     
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання                     ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                         ОСОБА_5 ,
		захисника                                                          ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року  у  кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100030002148,  за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,  уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не  судимого,
		у вчиненні кримінального  правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України. 
		Зміст оскарженого судового рішення  і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Деснянського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року                      ОСОБА_7   засуджено за  ч.1 ст.115 КК України до  покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. 
		Строк відбування покарання засудженому постановлено рахувати з  моменту затримання, а саме з 27 липня 2023 року.  
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат та  речових доказів у провадженні.   
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року  апеляційні скарги  захисника та прокурора  залишено  без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
		За вироком суду встановлено, що 14 липня 2023 року приблизно о 19:45 ОСОБА_7 ,  перебуваючи на сходовому майданчику сьомого поверху під`їзду №3 в будинку АДРЕСА_2 ,  на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин вступив у сварку з ОСОБА_8 , в ході якої у ОСОБА_7 виник умисел направлений на позбавлення життя ОСОБА_8 . Реалізуючи свій злочинний умисел   ОСОБА_7 , перебуваючи на вищевказаному сходовому майданчику сьомого поверху, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання,  діючи з прямим умислом, утримуючи в правій руці предмет, що має колюче-ріжучі властивості, за типом клинка ножа, що мав П-подібний обух з одного боку та гостре лезо двосторонньої заточки з протилежного боку, наніс один удар в  тулуб                           ОСОБА_8 , чим спричинив останньому тілесне ушкодження у вигляді сліпого проникаючого колото-різаного поранення живота та грудей на передній стінці живота під правою реберною дугою з ушкодженням печінки, правого куполу діафрагми та серця, що супроводжувалось розвитком гемотампонади та шоку через крововтрату, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, за критерієм небезпеки для життя та знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті потерпілого о 20:10  14.07.2023.      
		 
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. 
		Зазначає, що апеляційний суд всупереч вимог ст. 419 КПК України належним чином не перевірив та не дав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення про те, що призначене ОСОБА_7   місцевим судом  покарання у виді 9 років позбавлення волі є явно несправедливим через м`якість. 
		Призначаючи винному  покарання, суди не врахували того, що засуджений негативно характеризується за місцем проживання, вчинив особливо тяжкий злочин, не визнав своєї вини,  не викликав швидку допомогу, зник з місця скоєння злочину та протягом тижня переховувався від органу досудового розслідування, у 2023 році неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства (ст.173-2 КУпАП), а також відсутність обставин, що пом`якшують покарання. 
		Вказує на невідповідність ухвали вимогам ст. 370  КПК України через її незаконність та необґрунтованість.    
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 в суді касаційної інстанції вимоги касаційної скарги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити. 
		Захисник ОСОБА_6 в судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги сторони обвинувачення, заперечував проти її задоволення.
		Межі розгляду  матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		За змістом ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. 
		 
		Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 115 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому Суд, керуючись вимогами ст. 433 КПК України, не перевіряє законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині.
		Мотиви Суду    
		 
		Згідно п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для перегляду судового рішення в суді касаційної інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. 
		При цьому відповідно до ст. 414 цього Кодексу таке покарання має бути явно несправедливим, що повинно знайти своє відображення в доводах касаційної скарги, однак сторона обвинувачення  таких доводів  у своїй скарзі не наводить. Натомість  скаржиться на м`якість призначеного засудженому покарання, втім ці доводи не заслуговують на увагу з огляду на таке.   
		Згідно зі  ст. 50 КК України  покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
		Проте каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
		Статтею 65 КК України передбачено, що  суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. 
		Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність                     в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом                       і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
		У даному  кримінальному провадженні не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання засудженому  призначено з порушенням указаних норм права. Не наведено переконливих доводів на підтвердження таких порушень 
		й у касаційній скарзі прокурора. 
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився також апеляційний суд,  призначаючи покарання ОСОБА_7 ,  повністю дотримався вищенаведених вимог закону України про кримінальну відповідальність та врахував ступінь тяжкості вчиненого  кримінального правопорушення, яке відповідно до  ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином. При цьому, зважив на конкретні обставини справи, а також  характер й ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину.  
		Водночас, всебічно взяв до уваги дані про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, на спеціальних обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання за яким характеризується задовільно, а також врахував  стан здоров`я винного та загальний розвиток.  
		Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання засудженому, не встановлено. 
		Урахувавши всю сукупність наведених обставин, даних про особу винного, його ставлення до вчиненого, серед яких і ті, про які йдеться у касаційній скарзі, місцевий суд  дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення   ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років, яке не є мінімальним, у межах санкції цієї норми. 
		Апеляційний суд, переглянувши в апеляційному порядку вирок місцевого суду відносно ОСОБА_7 дав належну оцінку доводам апеляційних скарг, в тому числі прокурора  щодо м`якості призначеного винному   покарання, які є аналогічними тим, що викладені в касаційній скарзі, та із зазначенням мотивів прийнятого рішення обґрунтовано залишив скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни.
		Що стосується доводів касаційної скарги щодо безпідставного неврахування судами того, що ОСОБА_7   не визнав своєї вини, то слід зазначити таке.  
		Статтею67 КК України закріплено вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання, до яких не відноситься не визнання обвинуваченим своєї  вини. Натомість  визнання, згідно ст. 66 КК України, може бути визнано обставиною, що пом`якшує покарання. Водночас  визнання винуватості є правом, а не обов`язком обвинуваченого.
		 
		Посилання у скарзіна те, що засуджений не викликав швидку допомогу  потерпілому та зник з місця скоєння злочину, є непослідовними. 
		    
		За матеріалами справи,  ОСОБА_7 засуджений за умисне вбивство потерпілого ОСОБА_8 . Дії винного кваліфіковано за ч.1 ст.115 КК України. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного. Судами чітко встановлено, що засуджений діяв з прямим умислом на позбавлення життя потерпілого,усвідомлював суспільно небезпечні наслідки своїх дій у вигляді смерті останнього та бажав їх настання. Тому судження прокурора про те,  що засуджений, який бажав настання смерті потерпілого, одночасно повинен був викликати швидку допомогу задля збереження  його життя,  взагалі є нелогічними та   взаємовиключними.   
		 
		Щодо тверджень прокурора про неодноразове притягнення винного до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства                        (ст.173-2 КУпАП), то варто зауважити, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, й не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржених судових рішеннях.
		Судами нижчих інстанцій не було встановлено факту притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності, докази на підтвердження цього у матеріалах справи відсутні, тому твердження сторони обвинувачення з даного приводу є безпідставними.
		Доводи прокурора про неврахування судами того, що засуджений вчинив особливо тяжкий злочин теж не відповідають дійсності так як  суди із дотриманням вимог                 ст. 65 КК України врахували ступінь тяжкості вчиненого злочину та призначили                          ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч.1 ст.115 КК України. 
		Суд вважає, що призначене засудженому  покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості злочину, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.    
		Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, вона відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, відтак доводи прокурора про протилежне теж неприйнятні.  
		Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б  безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає.
		У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити  судове рішення без зміни.      
		З цих підстав Суд ухвалив:
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року  щодо   ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора  - без задоволення. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                                   ОСОБА_2                                     ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...