Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/938/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них; про комунальну власність, з них; щодо оренди.
Надіслано судом: 24.04.2025. Зареєстровано: 24.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2025.
Дата набрання законної сили: 23.04.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 квітня 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  916/938/22 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,
		секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 (колегія суддів: Ярош А. І., Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) і рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 (суддя Літвінов С. В.) у справі
		за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації "Соціально-правозахисна", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: 1) Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, 2)    Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії,
		за участі:
		прокурора - Гудкова Д. В.,
		представників відповідача - Нікішева О. В., Бойко І. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст і підстави позовних вимог
		1.          У травні 2022 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради та в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент комунальної власності) до Громадської організації "Соціально-правозахисна" (далі - Громадська організація), в якому просив суд: 
		- визнати недійсним договір оренди нежилого приміщення від 31.01.2020 № 415/1-19, укладений між Департаментом комунальної власності та Громадською організацією на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 1061,6 кв. м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6 (далі - договір оренди);
		- зобов`язати Громадську організацію повернути громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 1061,6 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6, Департаменту комунальної власності відповідно до акта приймання-передачі.
		2.          Позов обґрунтовано тим, що спірний договір оренди був укладений з порушенням Закону України "Про охорону об`єктів культурної спадщини", а саме без отримання попереднього погодження з боку органу культурної спадщини та без включення до нього істотної умови щодо забезпечення орендарем збереження пам`ятки у відповідності до охоронного договору, який взагалі не був укладений на той момент.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		3.           08.04.1993 Представником Президента України в Одеській області (далі - Представник Президента України) було видано розпорядження № 197/93 "Про додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі", пунктом 1 якого було передбачено включити до переліку пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення об`єкти, які розташовані в м. Одесі, за переліком, який додається. У пункті 6 переліку був вказаний житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6 , корпус А (дата спорудження 1870 рік).
		4.           20.09.2019 Департамент комунальної власності звернувся до Департаменту культури, національностей і релігій та об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (далі - Департамент культури) з листом № 01-13/4521, в якому просив повідомити чи є пам`яткою культурної спадщини нежитлова будівля загальною площею 1061,6 кв. м, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6.
		5.           26.09.2019 Департамент культури надав відповідь на вказаний вище лист за № 01-12/1501, згідно з яким двоповерхова будівля, яка розташована за зазначеною в листі від 20.09.2019 адресою, під охорону держави як пам`ятка культурної спадщини не приймалася. Разом із цим було повідомлено, що внутрішньодворова окремо розташована двоповерхова будівля, яка розташована на вулиці Віри Інбер, 6, належить до об`єктів культурної спадщини - житловий будинок, побудований в 1870 році, який був прийнятий під охорону держави як пам`ятка містобудування та архітектури місцевого значення розпорядженням Представника Президента України від 08.04.1993 № 197/93.
		6.           04.12.2019 виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення №  427 "Про реєстрацію права комунальної власності на об`єкти комунальної власності, розташовані у м.    Одесі", пунктом 1 якого передбачено зареєструвати право комунальної власності на об`єкти комунальної власності, розташовані у м. Одесі" згідно із переліком. У пункті 5 додатку до вказаного рішення виконавчого комітету Одеської міської ради передбачено, що одним із об`єктів комунальної власності, на який має бути зареєстроване право власності є нежитлові будівлі загальною площею 1061, 6 кв. м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6.
		7.           30.01.2020 державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецьким С. О. було проведено державну реєстрацію права комунальної власності на вказаний вище об`єкт нерухомості за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, про що ним було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 35271017.
		8.           31.01.2020 Департаментом комунальної власності було укладено з Громадською організацією договір оренди, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 277, яка того ж дня на підставі цього договору також зареєструвала право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за записом № 35289725.
		9.          Відповідно до пункту 1.1 договору оренди в платне користування відповідачу надається громадський будинок з господарськими (допоміжними будівлями) та спорудами загальною площею 1061,6 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6.
		10.          Пунктом 4.13 договору оренди визначено, якщо будинок, в якому знаходиться об`єкт оренди, є пам`ятником архітектури і містобудування місцевого значення, орендар зобов`язується у 30-денний термін з моменту укладення зазначеного договору оренди укласти охоронний договір з уповноваженим органом та надати відповідний договір орендодавцю.
		11.           26.01.2021 Департаментом культури та Департаментом комунальної власності було укладено охоронний договір № 01-12/6823, відповідно до пункту 1 якого останній як власник бере на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки (флігель Б) загальною площею 572,    3 кв. м - житлового будинку на вул. Віри Інбер, 6 у м. Одесі, який прийнятий під охорону держави розпорядженням Представника Президента України від 08.04.1993 №  197/93 як пам`ятки містобудування та архітектури місцевого значення.
		12.           30.12.2021 рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №  420/23337/21 було задоволено адміністративний позов Громадської організації до Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департаменту культури, та визнано дії Представника Президента України щодо включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку за адресою: вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року незаконними, а також визнано протиправним та скасовано розпорядження Представника Президента України від 08.04.1993 № 197/93 в частині включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою: вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року.
		13.           11.08.2023 постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №  420/23337/21 було скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 у цій справі та прийнято нову постанову, якою було відмовлено у задоволенні адміністративного позову Громадської організації.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		14.           08.04.2024 Господарський суд Одеської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024, про відмову у задоволені позову.
		15.          Суди першої та апеляційної інстанцій виснували про відсутність підстав для задоволення позову, зважаючи на те, що обов`язок щодо надання в оренду об`єкта культурної спадщини, що є пам`яткою, за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини покладався саме на Одеську міську раду як власника об`єкта оренди та на Департамент комунальної власності, як уповноваженого власником органу, а тому недотримання вимог закону під час укладення договору оренди відбулося внаслідок бездіяльності позивачів, а не відповідача.
		16.          З посиланням на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, суди зазначили, що оскільки органи місцевого самоврядування в даному випадку діяли всупереч закону, а за відсутності інших органів, наділених повноваженнями на захист порушених інтересів територіальної громади, Прокурор мав право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду як самостійний позивач, а органи місцевого самоврядування, які вчинили дії, що порушують інтереси держави, повинні були набути статусу відповідачів. Керуючись наведеним, суди дійшли висновків про те, що Прокурор неправомірно звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності.
		Короткий зміст касаційної скарги 
		17.          Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову. 
		18.          Обґрунтовуючи підставу для касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин третьої, четвертої статті 53 ГПК України без врахування висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №    483/448/20 та від 11.06.2024 у справі №  925/1133/18, у контексті правильності визначення Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності як позивачів.
		19.          Узагальнено доводи Прокурора зводяться до того, що у нього не було підстав для залучення Департаменту комунальної власності як відповідача з огляду на те, що ним було заявлено окрему позовну вимогу про повернення територіальній громаді нерухомого майна комунальної власності, яке було передане у користуванні відповідачу на підставі оспорюваного договору оренди. Крім того Одеська міська рада має виступати в цьому процесі на стороні Департаменту комунальної власності, адже в іншому випадку мало б місце пред`явлення позову держави в особі одного уповноваженого органу до держави в особі іншого уповноваженого органу, що не допускається чинним законодавством.
		20.          Крім того, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не надано жодної оцінки наведеним Прокурором доводам про невідповідність дій суду першої інстанції, вчиненим на порушення вимог статей 2, 13, 177, 195 ГПК України (зокрема, повернення судом на стадію підготовчого провадження та несвоєчасність подання стороною додаткових доказів, а також вирішення судом справи у встановлені законом строки).
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу 
		21.           21.04.2025 на касаційну скаргу від Громадської організації надійшов відзив, у якому вона просить залишити без змін рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024, а касаційну скаргу - без задоволення. 
		22.          На обґрунтування доводів відзиву відповідач зазначає про те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними, обґрунтованими та при їх винесенні була врахована релевантна практика Верховного Суду та Європейського суду з прав людини зі спірних правовідносин, і наведені у касаційній скарзі Прокурора доводи це не спростовують.
		23.          Крім того, Громадська організація вказує на те, що:
		- Одеська міська рада та Департамент комунальної власності, залучені Прокурором як позивачі, не можуть (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинні (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачами за позовом Прокурора, спрямованим на оскарження укладеного ними договору та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади;
		- позивачем у цій справі мав бути Департамент культури, а за відсутності у нього повноважень для звернення до суду з таким позовом Прокурор мав звертатися у цій справі з позовом безпосередньо в інтересах держави (як самостійний позивач).
		Позиція Верховного Суду
		24.          Згідно із частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		25.          Предметом позову у справі, що переглядається, є вимоги про визнання недійсними договору оренди нерухомого майна комунальної власності та про повернення такого майна його власнику - територіальній громаді в особі Департаменту комунальної власності. Звертаючись до суду з таким позовом, Прокурор визначив позивачами Одеську міську раду та Департамент комунальної власності, а єдиним відповідачем - Громадську організацію, яка є орендарем спірного майна. 
		26.          Як було встановлено судами, у цій справі Прокурор обґрунтовував, що порушення інтересів держави полягає в передачі нерухомого майна, яке є об`єктом культурної спадщини, з порушенням статей 16- 18 Закону України "Про охорону об`єктів культурної спадщини", а саме без отримання власником спірного приміщення попереднього погодження з боку органу культурної спадщини та без включення до договору оренди істотної умови щодо забезпечення орендарем збереження пам`ятки у відповідності до охоронного договору.
		27.          Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що Прокурором при зверненні з позовом було визначено позивачами суб`єктів, які власне і допустили передачу в оренду нерухомого майна із порушеннями закону, про які стверджує Прокурор.
		28.          Крім того, суди попередніх інстанцій вказали на те, що Прокурором не надано жодного документального підтвердження щодо порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачів зі сторони відповідача в контексті спірних правовідносин, що є самостійною підставою для відмови у позові.
		29.          Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду, вважає їх передчасними та звертає увагу на таке.
		30.          Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		31.          Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
		32.          Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
		33.          Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		34.          Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
		35.          Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом). 
		36.          Відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		37.          Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		38.          Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		39.          У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, на неврахування висновків якої апеляційним судом посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на таке:
		"8.8. Прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу державної влади чи місцевого самоврядування, зокрема, тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Близькі за змістом висновки сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 917/341/19."
		8.9. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №    587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі №    469/1044/17.
		8.11. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого - коло відповідачів. При цьому слід мати на увазі, що вимогу про визнання недійсним договору може заявити як його сторона, так й інша заінтересована особа. Крім того, якщо земельна ділянка має одночасно декілька цільових призначень (наприклад, належить і до земель водного фонду як прибережна захисна смуга, і до земель природно-заповідного фонду, будучи частиною території чи об`єкта такого фонду), то залежно від підстав позову повноваження захищати інтерес держави у використанні такої ділянки за відповідним призначенням може належати різним суб`єктам (як органам державної влади, так і місцевого самоврядування)".
		40.          Надаючи оцінку суб`єктному складу сторін та визначенню Прокурором відповідачем Громадської організації, суди попередніх інстанцій не врахували наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, а також того, що Прокурором, окрім позовних вимог про визнання недійсним правочину оренди, сторонами якого є Департамент комунальної власності та Громадська організація, була заявлена також і вимога щодо повернення майна, яке перебуває у комунальній власності Одеської міської ради.
		41.          У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
		42.          Про безпідставність визначення відповідачами Департаменту комунальної власності та Одеської міської ради свідчить те, що у даній справі це призведе до неможливості задоволення вимоги про повернення майна з оренди, адже саме відповідач є особою, за рахунок якої можливе задоволення позовних вимог. Залучення Прокурором як відповідача Громадської організації, яка є орендарем спірного майна, відповідає зазначеній меті
		43.          Не зважаючи на те, що визначена скаржником підстава для касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підтвердилась, відсутність у Верховного Суду в силу приписів статті 300 ГПК України процесуальної можливості з`ясовувати та встановлювати фактичні обставини справи перешкоджає прийняттю нового рішення по суті справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		44.          У зв`язку із викладеним, оскільки доводи скаржника частково підтвердилися, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення судів попередніх інстанцій скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		45.          Вважаючи, що визначення Прокурором неналежного суб`єктного складу сторін у справі, є самостійною підставою для відмови у позові, суди попередніх інстанцій не надавали оцінку доводам сторін по суті спору. 
		46.          За твердженням Прокурора, до предмета договору оренди (громадський будинок з господарськими (допоміжними будівлями) та спорудами загальною площею 1061,6 кв. м) входить внутрішньодворова окремо розташована двоповерхова будівля, розташована на вул. Віри    Інбер, 6 в м. Одесі, яка належить до об`єктів культурної спадщини (житловий будинок, побудований в 1870 році), передача якої в оренду без погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини є незаконним. 
		47.          Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, зокрема, щодо обставин, які стосуються обґрунтованості позову в частині наявності/відсутності підстав для визнання правочину оренди недійсним, дати їм належну юридичну оцінку і в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		48.          Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 
		49.          Пунктом 1 частини третьої статті 310 цього ж Кодексу передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
		Судові витрати
		50.          Відповідно до приписів частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.
		Керуючись статтями 240, 300, 308, 310, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.
		2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 і рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 у справі № 916/938/22 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		Суддя                                                                                                    Є. В. Краснов
		 
		Суддя                                                                                                    Г. М. Мачульський
		 
		Суддя                                                                                                    С. К. Могил

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...