Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/57057/23-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2025.
Дата набрання законної сили: 23.04.2025
Номер судового провадження: 61-1961ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                   
		 
		23 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/57057/23-ц
		провадження № 61-1961 св 25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - держава Україна в особі Національної поліції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Прилуцької Ніни Миколаївни, на постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року 
		у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Болотова Є. В., Олійника В. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна 
		в особі Національної поліції України (далі - НП України) в особі Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва (далі - департамент), Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), в якому просив суд стягнути на його користь 
		за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з Єдиного казначейського рахунку 1 000 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та вирішити питання розподілу витрат на правничу допомогу.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він більше чотирьох років незаконно 
		та безпідставно перебував у міжнародному розшуку. 
		У листопаді 2014 року він виїхав на лікування до Іспанії. 
		У грудні 2014 року було складено повідомлення про підозру у вчинені декількох кримінальних правопорушень в об`єднаному кримінальному провадженні 
		№ 42014110000000225, слідчим Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України (далі - ГВП ГП України) його оголошено в розшук.
		Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 
		2014 року надано дозвіл на його затримання з метою приводу для участі 
		в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 757/37209/14-к).
		02 лютого 2015 ГВП ГП України спільно з департаментом НП України внесено 
		до обліків Генерального секретаріату Інтерполу клопотання про публікацію циркулярного розшукового повідомлення щодо його міжнародного розшуку 
		з метою його арешту та екстрадиції до України. На момент внесення вказаного клопотання запобіжний захід стосовно нього не обирався, а рішення щодо обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом прийнято у квітні 2015 року. 
		Позивач зазначав, що з лютого 2015 року він незаконно перебував 
		у міжнародному розшуку. 
		У зв`язку з цим він вимушено змушений був залишитися в Іспанії, не міг як слід займатися лікуванням, перебував у стресовому стані, стан його здоров`я 
		та емоційний стан погіршилися.
		У квітні 2015 року Апеляційний суд м. Києва ухвалив рішення щодо обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, виходячи з того, 
		що він перебував у міжнародному розшуку.
		Він оскаржив дії правоохоронних органів щодо оголошення його в міжнародний розшук до Комісії по контролю файлів Інтерполу (далі - Комісія). 
		Рішенням секції запитів Комісії від 30 вересня 2019 року - 04 жовтня 2019 року 
		№ CCF/110/R536/19 вирішено, що дані заявника, тобто дані відносно нього, 
		не відповідають правилам і підлягають видаленню. Вказано, що орієнтування 
		на момент видачі не ґрунтувалося на дійсному ордері на арешт, оскільки ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2014 року надано дозвіл лише на його приведення до суду для розгляду клопотання про обрання йому запобіжного заходу, а запобіжний захід не було обрано. Генеральний секретаріат Інтерполу у листопаді 2019 року видалив запитувані українськими правоохоронними органами дані відносно нього з матеріалів міжнародної організації кримінальної поліції. 
		Тобто при обранні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у квітні 
		2015 року суд мав помилкове уявлення про правомірність його знаходження 
		у міжнародному розшуку. У грудні 2019 року департамент НП України повідомив його представника про направлення повідомлення до відповідних правоохоронних органів про видалення з обліків Генерального секретаріату Інтерполу відомостей стосовно нього.
		Проте, у серпні 2020 року його знову оголошено у міжнародний розшук, а у вересні 
		2020 року знято з розшуку на підставі відповідної постанови слідчого.
		Обставини щодо незаконності його оголошення в міжнародний розшук встановлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 
		від 09 грудня 2020 року (справа № 640/25817/19), яка набрала законної сили, відповідно до якої судом визнано протиправною бездіяльність посадових осіб 
		НП України в особі департаменту у неповідомленні повної та об`єктивної інформації до Секретаріату Інтерполу щодо відсутності рішень стосовно нього, що могли 
		б дозволити його екстрадицію згідно з національним законодавством, а саме рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 
		Протягом указаного часу він зазнав переслідування з боку правоохоронних органів, унаслідок чого відчував душевні переживання та страждання, 
		що вплинуло на його стан здоров`я, призвело до глобальної зміни життєвого укладу та суттєвого погіршення якості життя. Тобто йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 1 000 000,00 грн.
		Посилався на відповідні норми Конституції України, ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема на статті 1, 2, 4 вказаного Закону.
		З урахуванням вищевказаного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.  
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2024 року у складі судді Сушко Л. П. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти 
		у розмірі 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач має право 
		на відшкодування моральної шкоди, так як він зазнав втручання в особисте життя через дії та кримінальне переслідування з боку правоохоронних органів, зокрема незаконно перебував у міжнародному розшуку. Суд застосував норми ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди (100 000,00 грн), суд першої інстанції врахував глибину і характер душевних страждань позивача, зміни в його житті, принципи розумності та справедливості. 
		Районний суд відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення на його користь 292 500,00 грн у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, 
		так як вказані витрати понесено на виконання договору про надання правової допомоги в межах оскарження оголошення позивача в міжнародний розшук. Тобто зазначена ним правнича допомога надавалася йому адвокатом при розгляді адміністративної справи, на яку позивач посилався у позові (справа 
		№ 640/25817/19), а вимогами КАС України врегульовано питання стягнення витрат на правову допомогу.
		Районний суд урахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року апеляційні скарги НП України та МВС України задоволено частково. 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2024 року змінено, зменшено розмір стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральної шкоди з 100 000,00 грн до 10 000,00 грн.
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено правильні висновки по суті вирішення спору, оскільки наявні правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої діями органів досудового слідства. Проте застосуванню підлягає не Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а норми ЦК України 
		З урахуванням доводів позивача щодо обґрунтувань підстав для відшкодування моральної шкоди, принципів розумності та справедливості, суд апеляційної інстанції змінив рішення районного суду у частині розміру моральної шкоди, 
		який підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача, 
		зі 100 000,00 грн до 10 000,00 грн. Цей розмір буде достатньою та справедливою сатисфакцією порушених прав позивача.
		Апеляційний суд врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
		 
		У лютому 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Прилуцька Н. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржувану постанову скасувати в частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, рішення суду першої інстанції у цій частині залишити в силі.
		Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2025 року клопотання заявника 
		про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено строк 
		на касаційне оскарження судового рішення. Відкрито касаційне провадження 
		у справі, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права 
		без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		НП України, МВС України, ДКС України судові рішення судів попередніх інстанцій 
		у касаційному порядку не оскаржили.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Прилуцької Н. М., мотивована тим, що судом апеляційної інстанції зроблено помилковий висновок 
		у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства. 
		Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, які регулюють питання відшкодування моральної шкоди, не враховано судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо оцінки доказів.
		Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства, на підставі статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та відповідних норм ЦК України, а не на підставі статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, 
		що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, що передбачено статтею 4 вищевказаного Закону. Зазначеною нормою права регламентовано відшкодування моральної шкоди за незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, якщо такі дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль 
		для організації свого життя. 
		Розрахунок моральної шкоди здійснено вірно на підставі загальних норм 
		ЦК України (статті 23, 1173, 1174, 1176). Позивачем доведено, що внаслідок незаконної бездіяльності правоохоронних органів він відчував душевні переживання та страждання. Вказане вплинуло на стан його здоров`я, призвело 
		до глобальних змін життєвого укладу та суттєвого погіршення якості життя. 
		При цьому суд апеляційної інстанції встановив фактично нові обставини, зокрема, що матеріали справи не містять доказів неможливості ОСОБА_3 приїжджати 
		на територію України, хвороби матері, яку він не зміг навідувати, чи інших родичів, які перебувають чи проживають на території України.
		 
		Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу 
		 
		У березні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу 
		від МВС України, в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги.
		У березні 2025 року до Верховного Суду надійшов також відзив на касаційну скаргу 
		від НП України, в якому вказано, що оскаржуване судове рішення є законним 
		та обґрунтованим, його слід залишити без змін, а касаційну скаргу - 
		без задоволення.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		24 листопада 2014 року ОСОБА_1 виїхав на лікування за кордон до Іспанії.
		У грудні 2014 року відносно ОСОБА_1 зареєстровано відповідні кримінальні провадження. 
		09 грудня 2014 року складено повідомлення про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 27 і частиною першою статті 361, частиною третьою статті 27 і частиною першою статті 366, частиною третьою статті 27, частиною четвертою статті 27 і частиною першою статті 366, 
		частиною першою статті 396, частиною другою статті 383 КК України (кримінальне провадження № 42014110000000225 (об`єднане)).
		10 грудня 2014 року слідчим ГВП ГП України ОСОБА_1 оголошено в розшук.
		02 лютого 2015 року ГВП ГП України спільно з департаментом МВС України ОСОБА_1 оголошено у міжнародний розшук з метою арешту та екстрадиції 
		до України.
		На момент внесення циркулярного розшукового повідомлення щодо міжнародного розшуку запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 не обирався.
		20 квітня 2015 року Апеляційний суд м. Києва ухвалив рішення щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 .
		Дії департаменту НП України щодо оголошення ОСОБА_1 в міжнародний розшук були оскаржені до Комісії по контролю файлів Інтерполу.
		Рішенням секції запитів Комісії (30.09.2019-04.10.2019) № CCF/110/R536/19 вирішено, що дані заявника не відповідають правилам «Interpol» і підлягають видаленню. Встановлено, що на момент видачі орієнтування воно не ґрунтувалося на дійсному ордері на арешт, оскільки судовим рішенням від 12 грудня 2014 року надано дозвіл лише на приведення ОСОБА_1 до суду для розгляду клопотання про обрання йому запобіжного заходу, а не обрання запобіжного заходу.
		Листом Секретаріату Комісії від 15 листопада 2019 року № CCF/111/R536.19 ОСОБА_1 повідомлено, що станом на дату написання листа ОСОБА_1 
		не оголошено Інтерполом у розшук і до нього не було випущено циркуляра, 
		а Генеральний секретаріат Інтерполу 05 листопада 2019 року видалив запитувані українськими правоохоронними органами дані про нього з матеріалів міжнародної організації кримінальної поліції.
		04 вересня 2020 року ОСОБА_1 знято з розшуку постановою слідчого, 
		яку направлено до ГУ НП України у Київській області.
		У вересні 2020 року закрито оперативно-розшукову діяльність щодо ОСОБА_1 .
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року (справа № 640/25817/19) визнано протиправною бездіяльність посадових 
		осіб НП України в особі департаменту у неповідомленні повної та об`єктивної інформації до Секретаріату Інтерполу щодо відсутності рішень стосовно 
		ОСОБА_1 , що могли б дозволити його екстрадицію згідно з національним законодавством, а саме рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Прилуцької Н. М.,  задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів 
		та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні 
		чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи 
		з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права 
		із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних 
		або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір 
		не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного 
		або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, 
		суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити 
		у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 
		ЦПК України).
		Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України 
		«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, 
		що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування 
		за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної 
		та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових 
		і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		За змістом частини першої статті 1173, статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим 
		або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право 
		на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої 
		та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно 
		від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості 
		та справедливості.
		У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 
		1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, 
		або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
		Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення 
		до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення 
		у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, 
		яка її завдала.
		У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових 
		і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду 
		з позовом до держави Україна в особі відповідних державних органів 
		про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового розслідування, яка, на його думку, полягала у безпідставному оголошенні його 
		в міжнародний розшук.
		ОСОБА_3 посилався на статтю 56 Конституції України, статті 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України, статті 1, 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення 
		або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. 
		Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер 
		і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), 
		яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити 
		їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
		У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року 
		№ 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		На вказаному неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду 
		та Верховний Суд.
		Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння 
		її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі 
		чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі
		№ 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що, застосовуючи
		статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність 
		за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		Аналогічний висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду
		від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
		Отже, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли 
		і який її розмір.
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 
		ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, 
		на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), 
		що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, 
		які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування 
		(частина перша статті 77 ЦПК України).
		Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані 
		з порушенням порядку, встановленого законом.
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		ОСОБА_1 просив суд, зокрема, стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України 1 000 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, 
		які полягали в незаконному оголошенні його в міжнародний розшук.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що на момент внесення циркулярного розшукового повідомлення щодо міжнародного розшуку запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 не обирався. 
		Дії правоохоронних органів щодо оголошення ОСОБА_1 в міжнародний розшук були оскаржені до Комісії Інтерполу. 
		Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року (справа № 640/25817/19) визнано протиправною бездіяльність посадових осіб НП України в особі департаменту у неповідомленні повної 
		та об`єктивної інформації до Секретаріату Інтерполу щодо відсутності рішень стосовно ОСОБА_1 , що могли б дозволити його екстрадицію згідно 
		з національним законодавством, а саме рішення про обрання запобіжного заходу 
		у вигляді тримання під вартою.
		Тобто позивач був оголошений у міжнародний розшук незаконно, а тому наявні підстави для відшкодування йому моральної шкоди. 
		Суд першої інстанції позов ОСОБА_4 в частині відшкодування моральної шкоди задовольнив. Районний суд застосував одночасно норми ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Зазначене є невірним. 
		Суд апеляційної інстанції змінив рішення районного суду та зменшив розмір стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральної шкоди з 100 000,00 грн до 10 000,00 грн. При цьому апеляційний суд застосував лише норми ЦК України, що, з урахуванням характеру спірних правовідносин 
		та фактичних обставин справи, є вірним. 
		Доводи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є помилковим. 
		Указаний Закон України пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
		Підстави виникнення правана відшкодування шкоди пов`язуються з незаконними діями посадових осіб незалежно від їх вини. Це: незаконне засудження, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності тощо, у тому числі інші процесуальні дії, що обмежують права громадян.
		При цьому умови виникнення права на відшкодування шкоди - це обставини, за наявності яких починають діяти підстави, а саме це процесуальні акти, які містять в собі рішення відповідного органу чи посадової особи про невинність притягненого до відповідальності. Такими умовами є постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Таких умов для застосування навезеного вище Закону України немає. 
		Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, вірно встановив фактичні обставини справи, надав правову оцінку поданим сторонами доказам, надав належну оцінку доводам позивача щодо обґрунтувань підстав для відшкодування моральної шкоди, урахував принципи розумності та справедливості й вірно змінив рішення районного суду у частині розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню 
		з Державного бюджету України на користь позивача, зі 100 000,00 грн 
		до 10 000,00 грн. 
		Судом вірно встановлено розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача. Підстав для зміни вказаного розміру моральної шкоди Верховним Судом не встановлено. 
		Указаний розмір моральної шкоди буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачем моральних страждань. Суд апеляційної інстанції вірно врахував обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань позивача.
		Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 336/3964/20, провадження № 61-3800св22.
		Крім того, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права при вирішенні спору, зокрема відповідні норми ЦК України. Розмір відшкодування правильно визначено судом апеляційної інстанції.
		Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують. При цьому Верховний Суд ураховує, що постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку оскаржив лише позивач. 
		Отже, апеляційний суд зробив вірний висновок про наявність у позивача права 
		на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, відповідно до статей 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України.
		Зроблені апеляційним судом висновки по суті вирішення спору узгоджуються 
		з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 
		ЦПК України). Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги 
		у цій частині. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин 
		та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи 
		їх у сукупності.
		Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку 
		як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
		Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції у частині визначення розміру моральної шкоди, що не може бути правовою підставою для скасування чи зміни судових рішень.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони 
		не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено 
		з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду апеляційної інстанції слід залишити 
		без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		З урахуванням висновків, зроблених Верховним Судом, а також того, 
		що касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Прилуцької Ніни Миколаївни, залишити без задоволення. 
		Постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                             Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                       І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...