Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/13695/2020 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; плати за землю.
Надіслано судом: 24.04.2025. Зареєстровано: 25.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2025.
Дата набрання законної сили: 24.04.2025
Номер судового провадження: К/9901/47398/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 квітня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 520/13695/2020
		касаційне провадження № К/9901/47398/21  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Бившевої Л.І.,
		суддів: Олендера І.Я.,  Ханової  Р.Ф., 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 (суддя Ніколаєва О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2021 (головуючий суддя - Присяжнюк О.В., судді - Любчич Л.В., П`янова Я.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - Управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
		УСТАНОВИВ:
		У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління, у якому просив визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.06.2020 №63993-5706-2031.  
		На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення щодо сплати орендної плати було прийняте контролюючим органом з порушеннями вимог податкового законодавства, оскільки Управлінням не враховано, що зміна індексації нормативної грошової оцінки, на переконання позивача, не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної плати, а є лише підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками.
		Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 02.08.2021, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2021, у задоволенні позову відмовив. 
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що за встановлення у судовому процесі обставин наявності факту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, у сторін цієї додаткової угоди виникли права та обов`язки, які нею визначені. Відтак, нарахування позивачу податкового зобов`язання із орендної плати за землю, виходячи із умов, визначених додатковою угодою, яка набрала чинності, є правомірним. При цьому, суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача стосовно того, що ОСОБА_1 не перебував у статусі платника земельного  податку в 2020 році, оскільки згідно із договором купівлі-продажу від 20.12.2019 серії НОЕ № 319576, укладеного між ОСОБА_1 (продавець)  та  ОСОБА_2 (покупець),  продавець передав, а покупець  прийняв  у особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_1 , тобто,  у 2020 році  він  вже не був орендарем земельної ділянки, площею 0,0244 га, оскільки вказані докази не подавалися позивачем до суду першої інстанції.
		Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач доводить, що з 20.12.2019 він не є власником квартири АДРЕСА_1 , а отже і не може бути платником земельного податку у 2020 році за земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,0244 га, яка передана в користування на підставі договору оренди земельної ділянки від 19.04.2004, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 12.09.2017 у справі № 2а-10596/12/2670. 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.01.2022 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 22.04.2025 - закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 23.04.2025.
		Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. 
		У справі, що розглядається, суди встановили, що до 19.12.2019 включно ОСОБА_1 був власником квартири АДРЕСА_1 .
		Також, між Харківською міською радою  (орендодавець) та позивачем (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки від 19.04.2004 №6677/04 терміном дії до 31.12.2028. Об`єкт оренди - земельна ділянка площею 0,0244 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Пунктом 2.2 вказаного договору визначено розмір орендної плати. У пункті 2.3 даного договору зазначено, що розмір грошової оцінки земельної ділянки змінюється, у зв`язку з проведенням її щорічної індексації без внесення змін до цього договору.
		Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 23.12.2015 у справі №640/15419/15-ц були внесені зміни до договору оренди від 19.04.2004 №6677/04 шляхом укладення додаткової угоди до даного договору оренди землі. Вказане рішення набрало законної сили 05.01.2016. Постановою Верховного Суду від 30.01.2020  рішення Київського районного суду міста Харкова від 23.12.2015 у справі №640/15419/15-ц залишено без змін.
		Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, 11.05.2019 зареєстрована додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 30.04.2004 №6677/04.
		У резолютивній частині рішення Київського районного суду міста Харкова від 23.12.2015 у справі №640/15419/15-ц відображено зміст додаткової угоди.
		Відповідно до пункту 1.4. додаткової угоди нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації від 08.11.2013 №247 становить 873888,00 грн. При змінах у нормативній грошовій оцінці земель за рішенням міської ради орендар за свій рахунок виконує розрахунок оновленої грошової оцінки земельної ділянки і направляє один екземпляр відповідному органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки.
		Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 додаткової угоди розмір орендної плати за земельну ділянку згідно з розрахунком від 02.12.2013 №1046/14 на рік становить 5,6% від її нормативної грошової оцінки і складає 48937,73 грн., або у місяць 4078,14 грн. 
		На підставі вказаної угоди Управлінням здійснено розрахунок орендної плати з фізичних осіб та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 15.06.2020 №63993-5706-2021, яким ОСОБА_1 збільшено суму податкового зобов`язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2020 рік у сумі 92844,96 грн.
		Згідно наданого Управлінням розрахунку орендної плати з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 92844,96     грн., з урахуванням Додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 30.04.2004 №6677/04, вказана сума податкового зобов`язання за наступною формулою: (873888,00 грн.*1*1*1*1,249*1,433*1,06*1*1*1)*5.6%, де: 873888,00 грн. - нормативно грошова оцінка земельної ділянки, визначена у пункті 1.4 додаткової угоди; 1 - коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2011 рік; 1 - коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2012 рік; 1 - коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2013 рік; 1,249 - коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2014 рік; 1,433 - коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2015 рік; 1,06 - коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2016 рік; 1 - коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2017 рік; 1 - коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2018 рік; 1 - коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2019 рік; 5,6 - визначений пунктом 2.1 додаткової угоди відсоток, що використовується при розрахунку розміру орендної плати.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
		Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).
		Підпунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
		Відповідно до підпункту 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
		ПК України визначив обов`язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.   
		Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХII ПК України.
		Так, підпунктами 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
		Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
		Пункт 287.1 статті 287 ПК України передбачає, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
		Приписами частин першої, другої статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		Частиною третьою статті 7 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
		За правилами пункту 287.6 статті 287 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
		Статтями 125 і 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до  Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати його податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
		Так, у справі що розглядається, суди, ухвалюючи рішення, виходили з того, що на підставі договору № 6677/04 від 19.04.2004 позивач є орендарем земельної ділянки, площею 0,0244 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , умови якої змінені,  шляхом укладення додаткової угоди до даного договору оренди землі у редакції, наданій Харківською міською радою, яка була зареєстрована в  Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта 11.05.2019, з огляду на що донарахування позивачу податкових зобов`язань згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є правомірним.
		В свою чергу, у суді апеляційної інстанції позивач наголошував, що з 20.12.2019 він не є власником квартири АДРЕСА_1 , оскільки продав зазначену квартиру ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 20.12.2019, а отже і не може бути платником земельного податку у 2020 році.
		Разом з цим, суд апеляційної не надав належної правової оцінки вказаним доводам позивача, з огляду на ненадання ОСОБА_1 цих доказів у суді першої інстанції.
		Водночас, Верховний Суд наголошує, що в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема,  людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Так, у постановах від 24.02.2020 (справа №440/4443/18), від 27.04.2022 (справа №420/13197/20) Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції безпідставно не надав оцінки зазначеним доводам позивача.
		Крім іншого, з графи «Додаткові відомості» Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрі власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що вказана земельна ділянка була надана позивачу для будівництва прибудови до кв. № 4 з влаштуванням окремого входу (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) та подальшої експлуатації об`єкту). Будівництво виконати до 31.12.2005.
		Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано,  що у березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Харківської міської ради про визнання договору оренди № 6677/04 від 19.04.2004 земельної ділянки припиненим. На даний час справа № 953/5930/21 перебуває на розгляді у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду.
		Отже, обставини, які будуть встановлені судом при розгляді справи № 953/5930/21, також можуть мати значення для вирішення спору щодо правомірності нарахування ОСОБА_1 податкових зобов`язань з орендної плати з фізичних осіб за 2020 рік згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
		Про обставини щодо продажу квартири, розташованої на орендованій ділянці, ОСОБА_1 наголошував у своїй апеляційній скарзі. 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Оскільки Верховний Суд дійшов висновку, що порушення норм процесуального та матеріального права, були допущені судом апеляційної, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		Керуючись ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2021 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіЛ.І. Бившева І.Я.Олендер   Р.Ф. Ханова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...