Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 480/6863/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано судом: 24.04.2025. Зареєстровано: 25.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2025.
Дата набрання законної сили: 24.04.2025
Номер судового провадження: К/990/30437/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		24 квітня 2025 року 
		м. Київ
		справа №480/6863/23
		провадження № К/990/30437/24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Жука А.В.,
		суддів: Соколова В.М.,    Мартинюк Н.М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
		за позовом ОСОБА_1  до Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Полупанової Ольги Олександрівни на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року (у складі головуючого судді - Бондаря С.О.) та    постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Мінаєвої О.М., суддів: Кононенко З.О., Калиновського В.А.) у справі №480/6863/23,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - відповідач), третя особа ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа), в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 26.06.2023 НОМЕР_1 про накладення штрафу в сумі 3400 грн.
		2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що оскаржувана постанова про накладення штрафу є безпідставною, оскільки позивач жодних перешкод у спілкуванні дитини з батьком ОСОБА_2 не чинила, а дитина сама 26.06.2023 не бажала спілкуватися з батьком.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2024, позов задоволено.
		Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 26.06.2023 НОМЕР_1 про накладення штрафу в сумі 3400,00 грн.
		Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1 073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
		4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у спірних правовідносинах небажання дитини спілкуватися зі стягувачем, не може слугувати підставою для застосування штрафних санкцій до її матері, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_2 мав можливість спілкуватися зі своєю дитиною ( ОСОБА_3 ), а ОСОБА_1 не перешкоджала побаченню батька з дитиною та їх спілкуванню, що не було відображено в акті державного виконавця від 23.06.2023.
		5. Крім того зауважено, що державним виконавцем не дотримані строки, визначені статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», для винесення постанов про накладення штрафу у розмірі 3 400 грн. за повторне невиконання боржником рішення суду без поважних причин.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
		6. Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_2 через свого представника звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 та постанову колегії суддів Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі №480/6863/23, шляхом виключення з мотивувальних частин рішень судів посилання на поважність причин невиконання рішення суду боржником 23.06.2023 у зв`язку з небажанням дитини йти на побачення з батьком.
		7. Підставою для оскарження рішень суду скаржник визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частину першу статті 1, частину першу статті 18, частини першу-четверту статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», статтю 12 Закону України «Про охорону дитинства», статтю З Конвенції про права дитини, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №761/35081/16-ц, від 07.03.2018 у справі №127/3770/17, від 01.07.2020 у справі №138/96/17.    Крім того, на переконання скаржника, судом безпідставно не застосовані положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 №5-рп/2013 у справі №1-7/2013, частину третю статті 171 Сімейного кодексу України, а також рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28.07.1999, «А.В. проти Словенії» від 09.04.2019, «К В. та інші проти Хорватії» від 14.03.2017,«С. проти Фінляндії» від 09.05.2006, «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» від 06.07.2010, «Іньякколо-Зенід проти Румунії» від 25.01.2000.
		8. На переконання представника позивача, судова практика, яка сформувалась на підставі застосованих судами попередніх інстанцій рішень Верховного Суду, вкрай негативно відобразилась на долі багатьох українських дітей, так як призвела до неможливості притягнення боржників до відповідальності за невиконання рішень суду про побачення з дітьми з формальним посиланням на небажання дітей йти на побачення; внаслідок цього були обірвані сімейні зв`язки багатьох дітей з матір`ю, батьком, бабою, дідом, які проживали окремо внаслідок розірвання стосунків між батьками дитини. Указує, що законодавством України та судовою практикою ЄСПЛ закріплено, що інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків з сім`єю, однак на практиці це залишається лише декларацією, яка не втілюється у життя.
		9. Касатор вважає, що в спірних правовідносинах мають застосовуватись положення законодавства України, судова практика Верховного суду та ЄСПЛ, які встановлюють, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції; виконання судового рішення, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 №5-рп/2013 у справі №1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
		10. В контексті доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, представник позивача зазначає, що суд апеляційної інстанції:
		- застосував положення частини першої статті 1, частини першої статті 18, частин першої-четвертої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», статті З Конвенції про права дитини, без застосування висновків, викладених Верховним Судом (у складі Касаційного цивільного суду) у постанові від 04.07.2023 у справі №761/35081/16-ц;
		- не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №127/3770/17, в якій зазначено, що з аналізу положень статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). В контексті цього, скаржник зазначає, що така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем; поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення; хоча судом першої інстанції і було відображено в тексті судового рішення вказаний обов`язок, однак суд дійшов помилкового висновку, що рішення суду не було виконано із поважних причин; державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин; тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення; поважними в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення;
		- не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду (у складі Касаційного цивільного суду) від 01.07.2020 у справі №138/96/17 (провадження №61-17718св18), в якій зазначено, що нема підстав для встановлення способів участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні лише за бажанням дитини. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України). Зважаючи на це, третя особа зазначає, що враховуючи постійне проживання дитини разом із матір`ю, тісний психоемоційний зв`язок саме з нею, обумовлення побачень батька з дитиною виключно бажанням дитини призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побаченні з дитиною.
		11. Як зауважує скаржник, указані постанови Верховного Суду наголошують на обов`язковості виконання судового рішення, а прийняті судом першої і апеляційної інстанції рішення порушують право стягувана ОСОБА_2 на справедливий суд, а також право дитини на підтримання зав`язків з її батьком.
		12. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу представника позивача - без задоволення. Позивач, зокрема, зазначає, що державним виконавцем не дотримано порядку та строків накладення штрафів, проігноровано факт оскарження попередньої постанови про накладення штрафу та не враховано не бажання дитини зустрічатися з батьком. Указує, що фактично державний виконавець разом із стягувачем при участі працівників поліції та представника служби у справах дітей, на замовлення стягувача, займався примушуванням дитини до зустрічі з батьком, проти волі самої дитини, що підтверджується висновком психолога.
		13. 31 жовтня 2024 року до Верховного Суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії висновку експерта №344 за результатами проведення судово-психіатричної експертизи по матеріалам цивільної справи №582/725/23 від 08.10.2024 та врахувати його при ухваленні рішення суду. Скаржник зазначає, що в даному висновку зафіксований маніпулятивний вплив на дитину з боку позивача та її матері, внаслідок чого відбулося повне відчуження (витіснення) батька з життя дитини. Представник позивача вважає, що цим висновком підтверджується відсутність поважної причини, з якої не відбулося виконання рішення суду у вигляді небажанні дитини йти на побачення.
		14. Також представник позивача звернувся до Верховного Суду із письмовими поясненнями, в яких зазначається опис окремих фрагментів висновку експерта.
		15. Окрім цього, третя особа звернувся до Верховного Суду із письмовими поясненнями, в яких просить, зокрема, врахувати, що поверхневе дослідження деякими судами України дійсних причин відмови дітей йти на побачення з батьком або матір`ю, які проживають окремо, призвело до руйнування багатьох доль українських дітей, і така ситуація може призвести до безпідставного переписування позицій Верховного Суду у справах, які мають відмінні фактичні обставини справи.
		ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		16. Касаційна скарга представника позивача до Верховного Суду надійшла 05.08.2024.
		17. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя -  Жук А.В., судді: Соколов В.М., Мартинюк Н.М.
		18. Ухвалою Верховного Суду від 26.08.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Полупанової Ольги Олександрівни на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 та    постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі №480/6863/23.
		19. Ухвалою Верховного Суду від 16.04.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
		ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за заявою представника ОСОБА_2 - адвоката Склярова С.Л., старшим державним виконавцем Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 02.11.2022 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №582/1149/20, виданого 26.10.2022 Недригайлівським районним судом Сумської області, щодо затвердження мирової угоди між позивачем та ОСОБА_2 .
		21. Відповідно до пункту 8 укладеної мирової угоди, ОСОБА_2 приймає участь у спілкуванні та вихованні його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без обмежень з боку її матері ОСОБА_1 та інших осіб, при цьому ОСОБА_1 надає рекомендації ОСОБА_2 з питань харчування та гігієни малолітньої доньки.
		22. 09 червня 2023 року у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 старшим державним виконавцем Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було прийнято постанову про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною, в якій державним виконавцем визначено час побачення (зустрічі) батька - ОСОБА_2 кожного дня, тобто, понеділок, вівторок, середа, четвер, п`ятниця, субота, неділя кожного тижня з 09:30 год. Місцем побачення визначено: АДРЕСА_1. Окрім того, у вказаній постанові державним виконавцем визначено, що після побачення місце та спосіб спілкування зі своєю донькою ОСОБА_4 визначає на власний розсуд в межах території України без присутності матері, в тому числі за місцем його проживання.
		23. 19 червня 2023 року старшим державним виконавцем Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про накладення штрафу на користь держави у розмірі 1700 грн. на ОСОБА_1 за невиконання без поважних причин боржником рішення суду.
		24. 23 червня 2023 року у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, з метою виконання рішення суду, а саме побачення та спілкування ОСОБА_2 з донькою, був здійснений виїзд державного виконавця разом із стягувачем ОСОБА_2 , за участі представника органу опіки і піклування Недригайлівської селищної ради Сопік С.Д., психолога ОСОБА_5 та поліцейського відділення поліції №1 (с. Недригайлів) Ситник К.І., до місця мешкання боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
		25. Під час даного виїзду державним виконавцем був складений акт від 23.06.2023, в якому зазначено, що ОСОБА_1 пояснила, що її не влаштовує рішення суду і вона не бажає виконувати його, а також остання зазначила, донька сама не бажає спілкуватися з батьком.
		26. На підставі вказаного акту державним виконавцем було винесено постанову від 26.06.2023 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 3 400 грн. за повторне невиконання без поважних причин боржником рішення суду.
		27. Позивач, вважаючи протиправною та такою, що підлягає скасуванню постанову від 26.06.2023 НОМЕР_1 про накладення на неї штрафу в сумі 3 400 грн., звернулася до суду з цим позовом.
		IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		28. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		30. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
		31. Оспорюваною у даній справі є постанова старшого державного виконавця Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 26.06.2023 НОМЕР_1, якою за повторне невиконання без поважних причин боржником рішенням суду накладено на    ОСОБА_1 штраф на користь держави у розмірі 3400 грн.
		32. Спірна у цій справі постанова старшого державного виконавця Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 26.06.2023 НОМЕР_1 була мотивована, зокрема тим, що постановою державного виконавця від 19.06.2023 року вже було накладено на боржника ОСОБА_1 штраф у сумі 1700 грн. за невиконання рішення суду без поважних причин 16.01.2023, тому сума подвійного штрафу складає 3400 грн.
		33. Поряд з цим, як встановлено судами попередніх інстанцій, постанова старшого державного виконавця Недригайлівського відділу ДВС від 19.06.2023 року ВП НОМЕР_1 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в сумі 1700 грн. була оскаржена позивачем у судовому порядку.
		34. Так, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 у справі                        №480/6452/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 19.06.2023 ВП НОМЕР_1 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в сумі 1 700,00 грн.
		35. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі 480/6452/23 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 по справі №480/6452/23 скасовано. Прийнято постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
		36. Постановою Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №480/6452/23 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі №480/6452/23 скасовано. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 у справі №480/6452/23 залишено в силі.
		37. Верховний Суд у наведеній справі виходив з того, що небажання дитини спілкуватися з батьком, що прямо зафіксовано в акті державного виконавця, не може розцінюватись як неповажна причина невиконання позивачем як боржником судового рішення у виконавчому провадженні, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та очевидно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
		38. Поряд з цим, надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявленого позову, Верховний Суд у справі №480/6452/23 підняв питання юрисдикційності таких правовідносин.
		39. Так, посилаючись на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від від 19.02.2020 у справі №382/389/17, Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі №480/6452/23 зазначав:
		«…критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного приписами частини першої статті 287 КАС України, відповідні спеціальні норми встановлені Законом №1404-VIII.
		Згідно з частиною першою статті 74 Закону №1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
		Водночас відповідно до частини другої статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		Отже, імперативною нормою, а саме частиною другою статті 74 Закону №1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
		До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
		Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду також у постановах від 06.06.2018 у справі №921/16/14-г/15 (провадження № 2-93гс18) та у справі №127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28.11.2018 у справі №2-01575/11 (провадження №14-425цс18).
		40. Порядок передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду в адміністративному судочинстві врегульований статтею 347 КАС України, відповідно до частин першої-четвертої якої питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в   частинах першій - четвертій   статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах   п`ятій   або   шостій   статті 346 цього Кодексу.
		41. Підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені статтею 346 КАС України.
		42. Відповідно до частин третьої і четвертої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		43. Колегія суддів Верховного Суду, проаналізувавши за матеріалами справи і доводами касаційної скарги характер спірних правовідносин, дійшла висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду: для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, Великої Палати Верховного Суду - щодо юрисдикційності спорів, в яких предметом позову є постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду, ухваленого судом іншої юрисдикції, пов`язаного із забезпеченням права батька дитини на участь у вихованні дитини та побачень з нею.
		44. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		45. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		46. За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		47. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		48. Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі і по тексту - ЄСПЛ) як джерело права.
		49. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		50. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		51. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
		52. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність.
		53. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria, заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
		54. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. 
		55. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		56. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		57. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		58. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
		59. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
		60. Так, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.
		61. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересіву цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства,а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
		62. Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).
		63. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження (частина перша статті 19 КАС України).
		64. Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		65. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 27.03.2019 у справі №638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18),  від 19.06.2019 у справі №826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13.03.2019 у справі № 202/30/17 (провадження №14-643цс18) та інших.  
		66. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України  визначено, що  суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		67. Стосовно терміна «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а  «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
		68. Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.
		69. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17 (пункт 5.7), від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункти 28-30), від 18.09.2018 у справі №823/218/17 (пункти 24, 25), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (пункти 4.8 - 4.10), від 02.04.2019 у справі №137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі №826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19.02.2020 у справі №520/5442/18 (пункти 18-20), від 26.02.2020 у справі №1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 (пункти 19 - 21).
		70. Разом з тим виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована як процесуальними кодексами (ЦПК, КАС, ГПК), так і Законом №1404-VIII).
		71. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
		72. Відповідно до статті 447 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
		73. Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
		74. Поряд з цим, відповідно до статті 447 ЦПК України у чинній редакції, судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.
		75. Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
		76. Подібні за змістом норми містяться й у КАС України. Зокрема, частиною першою статті 287 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 
		77. Відповідно до частини першої статті 287 КАС України у чинній редакції    учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
		78. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист (частина п`ята статті 287 КАС України).
		79. Відтак можна дійти висновку, що за загальними правилами процесуальних кодексів (ЦПК України, КАС України) скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
		80. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом №1404-VIII.
		81. Так, згідно із частиною першою статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
		82. Водночас частиною другою цієї статті  закріплено, що справи з приводу оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		83. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.
		84. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
		85. Подібні за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №175/1571/15 (провадження №14-51цс21).
		86. Також, у постанові від 26.10.2022 у справі № 229/1026/21 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи частину другу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.   Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
		87. Питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця також було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №657/233/14-ц (провадження №14-447цс18), і з цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому ухвалені судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню. У порядку адміністративного судочинства розглядаються скарги на дії, бездіяльність та рішення державного виконавця у виконавчому провадженні, у якому, окрім виконавчих листів, виданих на виконання рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, об`єднані рішення інших органів чи примусово виконуються судові рішення, ухвалені за правилами різних процесуальних законів.
		88. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21), у якій оскаржувалася постанова виконувача обов`язків заступника начальника   ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області   про      накладення штрафу у розмірі 26 184,84 грн у зв`язку з несплатою аліментів, відступаючи від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №682/3112/18, про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону №1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, дійшла висновків, що порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості, має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.
		89. Велика Палата Верховного Суду, з огляду на правове регулювання спірних у справі №2610/27695/2012 правовідносин, виснувала, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону №1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства; скаржник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо накладення на нього штрафу в порядку контролю за виконанням судового рішення, тому така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		90. Надаючи оцінку спірним у цій справі правовідносинам, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на такому.
		91. У статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (далі - Конвенція про права дитини) вказано, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
		92. Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		93. Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 (заява №2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
		94. Прецедентна практика ЄСПЛ вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути належним чином враховані, не обов`язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай передбачають, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії» від 09.04.2019).
		95. Отже, будь-який сімейний спір стосовно дитини дійсно має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
		96. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
		97. У рішенні від 07.10.2021 у справі «Вихованок проти України» (заява №12962/19) ЄСПЛ зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження вжиті державними виконавцями заходи по суті зводилися лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником.
		98. ЄСПЛ неодноразово встановлював у справах проти України, що неналежний спосіб виконання судових рішень щодо дітей був наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення, відповідно до принципу пропорційності (див. рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 46; рішення у справах «Бондар проти Україна» (Bondar v. Ukraine), заява № 7097/18, пункт 36, від 17.12.2019; «Швець проти України» (Shvets v. Ukraine), заява № 22208/17, пункт 38, від 23.07.2019, «Ген та інші проти України» (Gen and others v. Ukraine), заяви № 41596/19 та № 42767/19, пункт 68, від 10.06.2021; «Спіцин проти України» (Spitsyn v. Ukraine), заява № 52411/18, пункт 32, від 07.10.2021 та «Жупан проти України» (Zhupan v. Ukraine), заяви № 38882/18 і № 50200/19, пункт 36, від 07.10.2021).
		99. У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 № 31111/04 у справі Хант проти України зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2) від 27.11.1992, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 07.08.1996, § 78).
		100. Отже, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.
		101. Конституцією України   визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою (частина 3 статті 51 Основного Закону).
		102. Сімейний кодекс України (далі - СК України) відповідно до його статті 1, визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
		103. Відповідно частини першої до статті 2 СК України, цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
		104. Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (стаття 8 СК України).
		105. Відповідно до статті 141 СК України    мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого   частиною п`ятою   статті 157 цього Кодексу.
		106. Згідно із частиною першою статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
		107. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (частина перша статті 153 СК України). При цьому, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частина друга статті 155 СК України).
		108. Відповідно до частин другої, третьої статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		109. Згідно з частиною третьою статті 171 СК України суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
		110. Закон України «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-III), згідно його преамбули, визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
		111. За визначеннями, що міститься у статті 1 Закону №2402-III, забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити; охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
		112. Стаття 12 Закону №2402-III передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.
		113. Організаційно-правові засади виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною за Законом України «Про виконавче провадження, визначено статтею 64-1 цього Закону, відповідно до частин першої, другої якої виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
		114. Відповідно до частини третьої статті 64-1 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
		115. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом (частина четверта статті 64-1 Закону №1404-VIII).
		116. Відповідно до частин п`ятої-сьомої статті 64-1 Закону №1404-VIII у разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому   статтею 63   цього Закону.
		117. Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5; у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції), відповідно до пункту 1 Розділу І, розроблена відповідно до   Закону України   «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
		118. Відповідно до абзаців першого, четвертого пункту 8 Розділу І Інструкції №512/5 акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.
		119. Пунктом 8 Розділу ІХ Інструкції №512/5 визначено, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
		120. Відповідно до пункту 9 Розділу ІХ Інструкції №512/5 у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону (№1404-VIII).
		У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону (№1404-VIII).
		При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону (№1404-VIII).
		121. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 21.01.2020 року у справі №640/9234/19 повторним невиконанням судового рішення в розумінні наведеної норми спеціального Закону №1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.
		122. Отже, з аналізу наведених норм матеріального права можна дійти висновку, що саме акт, складений виконавцем у разі встановлення неповажних причин невиконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, є підставою для винесення виконавцем постанови (в тому числі повторно), про накладення на боржника штрафу, визначеному частиною першою статті 75 Закону №1404-VІІІ.
		123. При цьому, складенню акту передує встановлення виконавцем юридичного факту неможливості забезпечення одного із батьків спілкування дитини із іншим із батьків та причин такої неможливості.
		124. Враховуючи наведене, з огляду на специфіку правового регулювання спірних правовідносин, беручи до уваги, що спірна постанова державного виконавця про накладення на позивача штрафу не була виокремлена в окреме виконавче провадження, указана постанова була винесена у виконавчому провадженні по виконанню рішення суду в цивільному судочинстві (мирової угоди у справі №582/1149/20 щодо участі батька спілкуванні та вихованні дитини) та при перевірці правомірності винесення такої постанови суд повинен надати оцінку повноти встановлення юридичного факту поважності причин неможливості матері дитини забезпечити зустріч і спілкування дитини із її батьком, колегія суддів Верховного Суду, вважає, що цей спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства, а звернення до суду повинно відбуватися в порядку, встановленому ЦПК України, зокрема в порядку судового контролю за виконанням судових рішень у цивільних справах відповідно до статей 447, 447-1 ЦПК України, що на переконання колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, відповідатиме принципам верховенства права та ефективності провадження, як механізму судового захисту.
		125. У зв`язку із цим, колегія суддів Верховного Суду вважає, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків:
		1) викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №382/389/17 (провадження №11-1009апп19), щодо юрисдикційної належності спору в частині застосування частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», про те, що цієї нормою закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані;
		2) викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 06.11.2024 у справі №522/11565/21 (провадження № 61-10738св24), щодо юрисдикційної належності спору в частині застосування статті 64-1, частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані;
		3) викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі №480/6452/23 (провадження №К/990/2971/24) щодо юрисдикційної належності спору в частині застосування статті 64-1, частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» тощо.
		Керуючись   статтями 4, 19, 346, 347, 359 КАС України, Верховний Суд,
		УХВАЛИВ:
		Справу №480/6863/23 за позовом ОСОБА_1 до Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови - передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................
		 
		А.В. Жук
		В.М. Соколов
		Н.М. Мартинюк
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...