Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 478/1509/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2025.
Дата набрання законної сили: 25.04.2025
Номер судового провадження: 61-7833ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 квітня 2025 року 
		 
		м. Київ
		 
		справа № 478/1509/23 
		провадження № 61-7833св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивачка - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Губар Антон Леонідович, на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2024 року у складі судді Сябренко І. П. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 травня 2024 року у складі колегії суддів: Яворської  Ж.  М., Базовкіної  Т.  М., Царюк  Л.  М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договорів оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати.
		 
		Позовну заяву обґрунтувала тим, що відповідно до cсвідоцтва про право на спадщину за № 2-863 та за № 2-864, виданих 19 вересня 2014 року державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори Риковою Т. В., їй на праві власності належать земельні ділянки площею 4,7639 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0058, та площею 3,7986 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0078, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані в межах території Михайлівської сільської ради Баштанського (Казанківського) району Миколаївської області.
		 
		22 грудня 2014 року між нею та ОСОБА_5 укладено договори оренди землі за № 8 та № 8а, зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 січня 2015 року, номер запису про інше речове право: 8416662, та номер запису про інше речове право: 8416658.
		 
		За умовами зазначених договорів, вона передала в оренду ОСОБА_5 належні їй земельні ділянки строком на 49 років, під зворотне зобов`язання останнього сплачувати орендну плату в грошовій формі у строк до 31  грудня щороку розміром 50 000,00 грн та 40 000,00 грн відповідно.
		 
		Вказувала, що в порушення умов вказаних договорів, в період з 2016  до 2019 року, ОСОБА_5 не сплачував їй орендну плату за користування землею, та самовільно власноручно дописав в пункт 9 договорів оренди землі умову, що орендна плата вноситься одним платежем за весь термін оренди, тим самим одноособово змінив умови договорів з метою зменшити розмір орендної плати без надання згоди на це орендодавця. Така дописка орендаря є нікчемною, та такою, що не створює правових наслідків.
		 
		Також зазначила про те, що як їй стало відомо, орендар ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. 14 березня 2021 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Саяпіною І. Г. спадкоємцям померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видано свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких спадкоємці успадкували право оренди її земельних ділянок площею 4,7639 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0058, та площею 3,7986 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0078. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які замінили сторону орендодавця  в порушення умов договорів оренди в період з 2020 до 2023 року також не сплачували їй орендну плату за користування її земельними ділянками.
		 
		Посилаючись на викладене, а також на те, що систематична несплата відповідачами орендної плати є підставою для розірвання договорів оренди землі, позивачка просила суд розірвати договір оренди землі № 8 та договір оренди № 8а від 22 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а також  стягнути з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , пропорційно розміру успадкованих кожним з них від спадкодавця ОСОБА_5 часток у спадщині, заборгованість з орендної плати за договором оренди землі від  22 грудня 2014  року № 8  та договором оренди землі від 22 грудня 2014 року №8а в розмірі 720 000,00 грн та судові витрати.
		 
		Короткий зміст судових рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із  того, що позивачка не надала беззаперечних доказів фактів систематичного невиконання умов договору оренди землі щодо сплати орендної плати, а тому її позовні вимоги про розірвання договорів оренди землі та стягнення заборгованості по орендній платі є необґрунтованими.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 07 травня 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Губарем А. Л., залишено без задоволення, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2024 року - без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із  того, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції є законним та  обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та  процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильність  висновків  суду першої інстанції не спростовують.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи   
		 
		У травні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Губар А. Л., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Казанківського  районного суду Миколаївської області від 11 березня 2024 року та  постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 травня 2024 року, в якій,  посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у  постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 та постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №  640/6274/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
		 
		-  належним чином не вивчили та не надали належну оцінку всім аргументам сторони позивача;
		 
		-  не врахували, що орендарі в порушення умов договорів оренди землі від 22 грудня 2014 року протягом восьми років (з 2016 до 2023) не здійснювали виконання обов`язку щодо сплати грошових коштів у встановленому договорами розмірі та порядку, за користування орендованими земельними ділянками позивачки; 
		 
		-  проігнорували, що відповідачі не надали доказів належного виконання зобов`язань за оспорюваними договорами оренди землі;
		 
		-  не врахували, що орендар ОСОБА_5 самовільно та власноручно дописав у  пункт  9  договорів оренди землі від 22 грудня 2014 року умову, про те, що  орендна плата вноситься одним платежем за весь термін оренди, тим самим  одноособово змінив умови договорів оренди землі з метою зменшення розміру орендної плати без надання згоди на це орендодавцем;
		 
		-  не звернули увагу на те, що відповідачі порушили вимоги частини першої статті 1281 ЦК України, оскільки не повідомили заявника як орендодавця про факт смерті орендаря ОСОБА_5 ;
		 
		-  не врахували, що відповідачі проігнорували кредиторські вимоги позивачки від  29 листопада 2023 року про сплату заборгованості ОСОБА_5 з орендної плати за період з 2016 до 2019 роки.
		 
		У липні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну  скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила про необґрунтованість та  безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для  скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. 
		 
		Також у вказаному відзиві заявник виклала клопотання про розгляд справи з  повідомленням (викликом) сторін.
		Зважаючи на те, що це судове рішення ухвалюється Верховним Судом при попередньому розгляді справи і справа до судового розгляду не призначалася, то відсутні підстави для вирішення клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи з  повідомленням (викликом) сторін, згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями    Верховного Суду від 28 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Губар А. Л., на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 травня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.  
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без руху з наданням їй строку для усунення недоліків, зокрема запропоновано заявниці надати суду докази доплати судового збору. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_1 з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389  ЦПК України; витребувано із Казанківського районного суду Миколаївської області матеріали справи № 478/1509/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.     
		 
		У липні 2024 року матеріали справи № 478/1509/23 надійшли до Верховного          Суду.   
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є  неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3  частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з  урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія МК №025915, виданого 22 червня 2004 року належала земельна ділянка площею 8,56 га, яка  складалася із двох ділянок: площею 4,7639  га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0058, та площею 3,7986  га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0078, в межах території Михайлівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		 
		Після смерті ОСОБА_6 , спадщину прийняв ОСОБА_7 , про що останньому видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 січня 2012 року за № 16.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. 
		 
		Після його смерті спадщину в порядку спадкування за заповітом прийняла ОСОБА_8 , яка змінила прізвище після реєстрації шлюбу на ОСОБА_9 , про що державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори Риковою Т. В. 19 вересня 2014 року видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на дві земельні ділянки: площею 4,7639  га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0058, та площею 3,7986  га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0078, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих в межах території Михайлівської сільської ради Баштанського (Казанківського) району Миколаївської області. 
		 
		19 вересня 2014 року позивачка ОСОБА_1 зареєстровала право власності на ці земельні ділянки у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. 
		 
		22 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір оренди землі № 8. За умова договору орендареві передано земельну ділянку площею 4,7639 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0058, термін дії договору 49 років (пункт 8 договору). Державну реєстрацію якого проведено 13 січня 2015  року, номер запису про інше речове право: 8416662. 
		 
		Пунктом 9 договору узгоджено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 50 000,00 грн одним платежем за весь термін оренди.
		 
		Цього ж дня, 22 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір оренди землі № 8а. За умовами якого орендареві передано в оренду земельну ділянку площею 3,7986 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0078, термін дії договору 49 років (пункт 8 договору оренди). Державну реєстрацію якого проведено 13 січня 2015 року, номер запису про інше речове право: 8416658.
		 
		Пунктом 9 договору оренди узгоджено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та ----% від оцінки земельної ділянки в сумі, що становить 40 000,00 грн одним платежем за весь термін оренди.
		 
		Відповідно до пункту 10 договорів оренди землі, які є ідентичними, обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексу інфляції. Орендна плата вноситься до 31 грудня щороку.
		 
		Розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розміру земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, однак не частіше одного разу на рік після завершення сільськогосподарських робіт та збирання врожаю (пункт 13 Договорів).
		 
		Відповідно до змісту пунктів 36 договорів оренди їх дія припиняється шляхом розірвання, зокрема: за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимоги однієї із сторін.
		 
		За пунктом 45 договорів оренди вони набирають чинності після підписання сторонами. Договір укладено у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий в орендаря, третій в органі, який провів його державну реєстрацію.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 орендар ОСОБА_5 помер.
		 
		Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшло право оренди  земельних ділянок площею 4,7639 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0058, згідно з договором оренди землі № 8, укладеного 22  грудня 2014 року та площею 3,7986 га,  кадастровий номер 4823683200:03:000:0078, згідно з договором оренди землі № 8а, укладеного 22  грудня 2014 року.
		 
		Спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 за законом є: дружина - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_4 та донька - ОСОБА_3 .
		 
		14 березня 2021 року ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Саяпіною І. Г., видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частки майна (зареєстровано у реєстрі за номером 307). Спадщина, на яку в зазначеній частці видано це свідоцтво, складається з: права оренди цілої земельної ділянки площею 4,7639 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0058, яка розташована в межах території Михайлівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке спадкодавець набув згідно договору оренди землі, укладеного 22  грудня 2014 року між спадкодавцем, як орендарем, та ОСОБА_1 , як орендодавцем, строком на 49 років. Державну реєстрацію якого проведено 13  січня 2015 року, номер запису про інше речове право: 8416662.
		 
		14 березня 2021 року ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Саяпіною І. Г., видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частки майна (зареєстровано у реєстрі за номером 310). Спадщина, на яку в зазначеній частці видано це свідоцтво, складається з: права оренди цілої земельної ділянки площею 3,7986 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0078, яка розташована в межах території Михайлівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке спадкодавець набув згідно договору оренди землі, укладеного 22  грудня 2014 року між спадкодавцем, як орендарем, та ОСОБА_1 , як орендодавцем, строком на 49 років. Державну реєстрацію якого проведено 13  січня 2015 року, номер запису про інше речове право: 8416658.
		 
		14 березня 2021 року ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Саяпіною І. Г., видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку майна (зареєстровано у реєстрі № 309). Спадщина, на яку в зазначеній частці видано це свідоцтво, складається з: права оренди цілої земельної ділянки площею 4,7639 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0058, яка розташована в межах території   Михайлівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке спадкодавець набув згідно договору оренди землі, укладеного  22   грудня 2014 року між спадкодавцем, як орендарем, та ОСОБА_1 , як орендодавцем, строком на 49 років. Державну реєстрацію якого  проведено 13  січня 2015 року, номер запису про інше речове право: 8416662.
		 
		14 березня 2021 року ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Саяпіною І. Г., видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку майна (зареєстровано у реєстрі № 312). Спадщина, на яку в зазначеній частці видано це свідоцтво, складається з: права оренди цілої земельної ділянки площею 3,7986 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0078, яка розташована в межах території  Михайлівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке спадкодавець набув згідно договору оренди землі, укладеного 22  грудня 2014 року між спадкодавцем, як орендарем, та ОСОБА_1 , як  орендодавцем, строком на 49 років. Державну реєстрацію якого проведено  13  січня 2015 року, номер запису про інше речове право:                8416658.
		Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, ОСОБА_2 є орендарем 1/2 частки права оренди, а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є орендарями по 1/4 частки права оренди кожна:
		 
		-  земельної ділянки площею 4,7639    га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0058, яка розташована в межах території Михайлівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, цільове призначення  - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно договору оренди землі № 8, укладеного 22 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , строком на 49 років, орендна плата виплачується у формі та розмірі 50 000,00 грн одним платежем за весь термін оренди;
		 
		-  земельної ділянки площею 3,7986 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0078, яка розташована в межах території Михайлівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, цільове           призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно договору оренди землі № 8а, укладеного 22 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , строком на 49 років, орендна плата виплачується у формі та розмірі 40 000,00 грн одним платежем за весь термін оренди.
		 
		Правове обґрунтування
		 
		У статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		 
		Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини.
		 
		Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		За змістом статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		За змістом статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі».
		 
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV (в редакції, яка була чинною на час укладання спірних договорів) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		 
		Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та  вимог земельного законодавства.
		 
		У статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено умови, які є істотними для договору оренди землі і серед інших це - орендна плата із зазначенням її  розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та  відповідальності за її несплату.
		 
		Частинами першою та другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. 
		 
		Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
		 
		У частині першій та другій статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за  рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору  другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		 
		Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		 
		Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» у  редакції, чинній на момент укладання договорів, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статей 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди,  яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
		 
		У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України зазначено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Таким чином, законодавство передбачає як необхідну умову для розірвання договору оренди землі - систематичне невиконання умов договору, в тому числі і несплату орендної плати.
		 
		Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж  повторне порушення вже може свідчити про систематичність.
		 
		Отже, за змістом статті 141 ЗК України та статті 32 Закону України «Про оренду землі» підставою розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати, а не разове порушення умов договору у цій частині.
		 
		Зазначений правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).
		 
		Внесення орендарем коштів за майбутні періоди буде обґрунтованим та  вважатиметься орендною платою за користування земельною ділянкою за  договором оренди землі, якщо в договорі або міститься положення про те, що орендар має право сплачувати орендну плату за майбутні періоди (достроково), або взагалі нічого не визначено про таку можливість. 
		 
		Проте, якщо договір оренди землі передбачає пряму заборону сплати орендної плати наперед, сплачені орендарем кошти не вважатимуться орендною платою за  таким договором.
		 
		Аналогічних висновків  дійшов Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2019  року у справі № 704/236/17.
		 
		Крім того, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (статті 1216 ЦК України).
		 
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		 
		Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про оренду землі», право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам ЗК України та цього Закону.
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з  яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у  справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із  того, що позивачка не надала беззаперечних доказів фактів систематичного невиконання умов договору оренди землі щодо сплати орендної плати, а тому її позовні вимоги про розірвання договорів оренди землі та стягнення заборгованості по орендній платі є  необґрунтованими.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що орендар ОСОБА_5 самовільно та власноручно дописав у  пункт  9  договорів оренди землі від 22 грудня 2014 року умову, про те, що  орендна плата вноситься одним платежем за весь термін оренди, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.
		 
		Зокрема, відхиляючи вказані доводи заявниці як безпідставні апеляційний суд  правильно виходив із того, що у позивачки були наявні примірники договорів оренди землі від 22 грудня 2014 року, а відтак їй достеменно було відомо про зазначені в них істотні умови, однак вона жодного разу, ще за життя первісного орендаря ОСОБА_5 , не зверталася до нього з вимогами про сплату заборгованості з орендної плати, не оспорювала вказані договори оренди землі в  частині визначення розміру орендної плати, не просила визнати недійсним такі договори у судовому порядку, а отже була з такими умовами договорів згідна.
		 
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі-«non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
		 
		Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		 
		Верховний Суд погоджується, з висновками апеляційного суду про те, що дії позивачки, яка уклала 22 грудня 2014 року з орендарем ОСОБА_10 договори оренди земельних ділянок № 8 та № 8а, майже через дев`ять років після їх укладання (більш чим через три роки після смерті первісного орендаря) пред`явила  до спадкоємців орендаря позов про стягнення заборгованості по  орендній платі за період з 2016 по 2023 роки включно та розірвання вказаних договорів оренди, суперечить її попередній поведінці (укладенню цих договорів та  отримання орендної плати одним платежем за весь термін оренди), і  є недобросовісним.
		 
		Зазначені договори оренди набрали чинності на умовах погоджених сторонами: строк дії цих договорів та сплату орендної плати у формі та розміру 50 000, 00 грн та 40 000,00 грн, відповідно, одним платежем за весь термін оренди.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що  суди першої та апеляційної інстанцій не вивчили та не надали належну оцінку всім аргументам сторони позивача у справі є  безпідставними, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994  року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). 
		 
		Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у   постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №  640/6274/16-ц, є  необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судом у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів. 
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не  врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у  постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018  року у справі № 912/1385/17, є безпідставними, оскільки спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідачі порушили вимоги частини першої статті 1281 ЦК України, оскільки не повідомили заявника як орендодавця про факт смерті орендаря ОСОБА_5 , в також на те, що відповідачі проігнорували кредиторські вимоги позивачки від  29 листопада 2023 року про сплату заборгованості ОСОБА_5 з орендної плати за період з 2016 до 2019 роки, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони не спростовують правильність оскаржуваних судових рішень щодо недоведеності позовних вимог.
		 
		Доводи касаційної скарг про те, що орендарі в порушення умов договорів оренди землі від 22 грудня 2014 року протягом восьми років (з 2016 до 2023) не здійснювали виконання обов`язку щодо сплати грошових коштів у встановленому договорами розмірі та порядку, за користування орендованими земельними ділянками позивачки, є безпідставними, оскільки як свідчать матеріали справи та  встановлено судами попередніх інстанцій, укладеним між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_5 договорами оренди землі була передбачена орендна плата у грошовій сумі одним платежем за весь період оренди, а саме у розмірі 50 000,00 грн за земельну ділянку площею 4,7639 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0058, та у розмірі 40 000,00 грн за земельну ділянку площею 3,7986 га, кадастровий номер 4823683200:03:000:0078, і позивачка такі грошові кошти фактично отримала у повному розмірі. 
		                                                                                                
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та  зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх  оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження             судів.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність  перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.  
		 
		Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. 
		 
		Таким чином, наведені в  касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга  ОСОБА_1 , в  інтересах якої діє адвокат Губар А. Л., підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
		 
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з  переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Губар Антон Леонідович, залишити без задоволення.  
		 
		Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 травня 2024 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков         Р. А. Лідовець         Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...