Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/12450/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2025.
Дата набрання законної сили: 23.04.2025
Номер судового провадження: 61-12334ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                                                                              
		                                                                               
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		23 квітня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 369/12450/21
		провадження № 61-12334св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О., касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О., та касаційну скаргу      ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П.,               Журби С. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (далі - АТ «ТАСКОМБАНК», банк) про припинення трудових правовідносин, стягнення сум, належних при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, витребування трудової книжки.
		 
		Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що 16 листопада 2017 року вона була прийнята на роботу до АТ «ТАСКОМБАНК» на посаду керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів департаменту розвитку роздрібного бізнесу. 
		22 травня 2019 року її було звільнено з роботи з ініціативи відповідача наказом         від 21 травня 2019 року № 335-к з формулюванням: «у зв`язку з відмовою                      від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України». 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року у справі № 369/7843/19 задоволено її позов до АТ «ТАСКОМБАНК» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, видачу дубліката трудової книжки та допущено його негайне виконання в частині поновлення її на роботі та стягнення з АТ «ТАСКОМБАНК» середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 25 034,46 грн. 
		Відповідач оскаржив це рішення в апеляційному порядку. Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу
		 
		Відповідач поновив її на роботі на посаді керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів департаменту розвитку роздрібного бізнесу наказом від № 419-к. відповідно до наказу, вона була допущена до роботи з 25 травня 2021 року. 
		 
		Вказувала, що з наказом про поновлення на роботі її ознайомили 27 травня              2021 року, у цей самий день вона передала відповідачу свою трудову книжку та заяву. У заяві від 27 травня 2021 року просила розірвати трудовий договір і звільнити її з роботи у визначений нею день - 28 травня 2021 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з тим, що АТ «ТАСКОМБАНК» не виконує щодо неї законодавство про працю; виплатити їй вихідну допомогу на підставі статті 44 КЗпП України; грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки на підставі статті 83 КЗпП України; всі інші суми, що належать їй до виплати від АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі статті 116 КЗпП України. 
		 
		28 травня 2021 року вона подала до АТ «ТАСКОМБАНК» аналогічну заяву про звільнення з тієї самої підстави, оформлену на бланку, наданому їй працівником підрозділу з управління кадрами відповідача. 
		Вказувала, що її наміру припинити трудові правовідносини з відповідачем за частиною третьою статті 38 КЗпП України передувало неодноразове невиконання банком законодавства про працю стосовно неї.
		Крім того, згідно з наказом АТ «ТАСКОМБАНК» від 07 березня 2018 року № 72-од до неї були застосовані заходи матеріального впливу у виді позбавлення надбавки          у розмірі 100 % за березень 2018 року у зв`язку з невиконанням у повному обсязі і порушенням терміну виконання за окремим завданням «Індивідуального плану робіт на випробувальний термін» та порушенням вимог трудового розпорядку,             а саме запізненням на роботу 02 березня 2018 року.
		 
		22 травня 2019 року вона подала до комісії по трудовим спорам (далі - КТС)                  АТ «ТАСКОМБАНК» заяву про розгляд індивідуального трудового спору про виплату належної заробітної плати з вимогою скасувати наказ від 07 березня 2018 року № 72-од та виплатити їй надбавку за березень 2018 року. Вказувала, що у заяві виклала дозвіл КТС розглянути трудовий спір за її відсутності. У відповідь на свою заяву 30 травня 2019 року отримала від банку лист з відмовою скасувати цей наказ та виплатити їй надбавку за березень 2018 року, який не є рішенням КТС. Позивач вказувала, що трудовий спір за її заявою від 22 травня 2019 року не було розглянуто КТС, що є порушенням глави ХV КЗпП України. Вважала, що відповідач взагалі не створював КТС. Листом від 28 травня 2021 року відповідач повідомив, що вказані позивачем у заяві від 27 травня 2021 року факти та обставини невиконання АТ «ТАСКОМБАНК» законодавства про працю ним не визнаються та відмовив позивачу у звільненні за її заявою згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України.
		На думку позивача, сукупність викладених вище фактів та обставин свідчить про наявність у неї підстав для вимоги про розірвання трудових правовідносин на підставі невиконання відповідачем законодавства про працю. Отримавши заяву       від 27 травня 2021 року, відповідач був зобов`язаний прийняти рішення про звільнення її за частиною третьою статті 38 КЗпП України у визначеній в ній строк -  28 травня 2021 року, видати їй копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести повний розрахунок та виплатити вихідну допомогу на підставі статті 44 КЗпП України, видати трудову книжку. Натомість відповідач неправомірно відмовив їй у звільненні, чим порушив права, гарантовані статтею 43 Конституції України. 
		20 липня 2021 року вона направила до КТС АТ «ТАСКОМБАНК» заяву про розгляд індивідуального трудового спору з вимогою звільнити її з роботи за поданою                27 травня 2021 року заявою. У заяві про розгляд індивідуального трудового спору позивач просила виплатити їй всі належні при звільненні суми, також середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з визначеної дати звільнення - 28 травня 2021 року до дня фактичної видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення            у зв`язку із затримкою його видачі (частина п`ята статті 235 КЗпП України); середній заробіток за весь час затримки з визначеної дати звільнення - 28 травня 2021 року до дня фактичного розрахунку, згідно зі статтею 117 КЗпП України у зв`язку з невиплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.                    У заяві вона надала КТС відповідача дозвіл розглянути трудовий спір за її відсутності. 
		Указувала, що незаконні дії відповідача також завдали їй моральної шкоди. Тривалий процес захисту своїх прав вона розцінює як психологічний тиск та доведення її до морального виснаження. Через неможливість продовження активного громадського життя та реалізації трудових прав були порушені її нормальні життєві зв`язки. Позивач змушена була докласти додаткових зусиль для організації свого життя, зокрема, звернутись до суду за захистом свого порушеного права. Завдану моральну шкоду вона оцінювала у розмірі 100 000,00 грн.
		 
		Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: 
		- припинити трудові правовідносини між нею і банком та зобов`язати відповідача видати наказ (розпорядження) про її звільнення на підставі частини третьої           статті 38 КЗпП України за її заявою від 27 травня 2021 року;
		- стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу у сумі 61 911,44 грн, розраховану виходячи з середньоденної заробітної плати 1 006,69 грн, помножену на середньомісячне число робочих днів 20,5 робочих днів та на 3 місяці;
		- стягнути з відповідача на її користь на підставі статті 83 КЗпП України грошову компенсацію за невикористану відпустку;
		- стягнути з відповідача на її користь на підставі частини п`ятої статті 235 КЗпП  України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;
		- стягнути з відповідача на її користь відповідно до статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;
		- зобов`язати відповідача видати їй трудову книжку з внесеним до неї записом про звільнення в день видачі наказу (розпорядження) про звільнення;
		- зобов`язати відповідача відшкодувати їй моральну шкоду, заподіяну внаслідок порушення його трудових прав, та стягнути з відповідача на її користь компенсацію моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого 2024 року, ухваленим у складі судді Фінагеєвої І. О., відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «ТАСКОМБАНК» про припинення трудових правовідносин, стягнення сум, належних при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, витребування трудової книжки.  
		Повернуто ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 694,62 грн.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що підставою для  припинення трудових відносин ОСОБА_1 визначила порушення роботодавцем законодавства про працю, а саме: незаконне звільнення, незаконне позбавлення надбавки за березень 2018 року, неналежний розгляд поданих нею           заяв.
		Суд першої інстанції встановив, що на момент звернення ОСОБА_1 до банку із заявами від 27 та 28 травня 2021 року про звільнення за частиною третьою           статті  38 КЗпП України її права були поновлено і не мало місце порушення трудових прав; 28 травня 2021 року АТ «ТАСКОМБАНК» надало ОСОБА_1 відповідь на заяви            від 27 та 28 травня 2021 року, в якій відмовило їй у звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України у зв`язку з тим, що факти та обставини невиконання роботодавцем законодавства про працю станом на дату надання відповіді на заяву не є підтвердженими та не визнаються банком; обставини щодо незаконного позбавлення надбавки за березень 2018 року були встановлені постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, якою стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у вигляді надбавки за березень 2018 року у сумі 5 965 грн.
		Надавши оцінку вказаним доказам та обставинам справи, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.
		 
		Повернувши сплачений позивачем судовий збір, суд першої інстанції вказав, що за пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого     частиною другою статті 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого      2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «ТАСКОМБАНК» про припинення трудових правовідносин, стягнення сум, належних при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, витребування трудової книжки задоволено частково.
		 
		Вважати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та АТ «ТАСКОМБАНК»             з 28 травня 2021 року.
		Зобов`язано АТ «ТАСКОМБАНК» видати ОСОБА_1 трудову книжку.
		Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 61 911,44 грн.
		Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 на підставі статті 83 КЗпП грошову компенсацію за невикористану відпустку з 22 травня 2019 року до                    28 травня 2021 року у сумі 64 428,16 грн.
		Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 травня 2021 року до 13 серпня 2024 року у розмірі 805 352,00 грн.
		Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
		У задоволенні решти вимог відмовлено.
		Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 4 255,00 грн.
		Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» у дохід держави 1 895,10 грн судового збору.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що роботодавець визнав факт того, що на підприємстві не створено КТС. Однак підстави, на які посилається відповідач щодо права не створювати КТС, суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими, оскільки законом передбачено обов`язкове створення КТС на підприємстві з числом працюючих не менш як 15 чоловік. Роботодавець мав забезпечити створення та організаційно-технічне забезпечення комісії з трудових спорів. Суд вважав, що нестворення КТС призвело до незабезпечення поновлення порушених прав працівника ОСОБА_1 шляхом вирішення трудового спору між працівником і роботодавцем у трудовому колективі обов`язковим первинним органом з розгляду трудових спорів, що призвело до необхідності звернення її до суду та зайняло тривалий час для поновлення її прав.
		Отже, суд апеляційної інстанції вважав доведеним факт порушення трудових прав позивача: несвоєчасне виконання судових рішень щодо виплати присуджених позивачу сум, нестворення обов`язкового первинного органу з розгляду трудових спорів. Тому суд апеляційної інстанції уважав, що ОСОБА_2 обгрунтувала підстави для ініціювання нею питання звільнення саме за порушення роботодавцем трудового законодавства.
		Суд уважав доведеним позивачем розмір вихідної допомоги, передбаченої       статтею 44 КЗпП України. Суд уважав, що розрахунок позивача відповідав порядку обчислення вихідної допомоги, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». 
		Відповідач іншого розміру середньоденної заробітної плати не навів та                               не спростував правильність математичного розрахунку суми у розмірі 61 911,44 грн. 
		 
		Задовольняючи позов у частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, передбачену статтею 83 КЗпП України, суд апеляційної інстанції врахував, що позивач визначила розмір компенсації за невикористану щорічну основну відпустку у сумі 64 428,16 грн, який збільшила до розміру 131 876,39 грн, як компенсацію за 131 день відпустки за період з 22 травня 2019 року до січня 2024 року. Відповідач заперечень ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції щодо порядку розрахунку та розміру нарахованих позивачем сум не навів. Оскільки суд апеляційної інстанції визначив підставою для задоволення вимог про припинення трудових правовідносин з 28 травня 2021 року те, що ОСОБА_1 з указаного часу не працювала у відповідача, тому уважав, що підстав для стягнення компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період, коли трудові відносини були припинені, немає. 
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що 27 травня 2021 року ОСОБА_1 передала свою трудову книжку відповідачу, який у відзиві не заперечував факт утримання         у себе трудової книжки після написання ОСОБА_1 заяви про звільнення та вважав, що у нього відсутній обов`язок повертати трудову книжку, оскільки ОСОБА_1 була поновлена на роботі і роботодавець відмовив їй у звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України. 
		 
		Суд апеляційної інстанції вважав, що наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України.
		Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі       статті 117 КЗпП України, суд апеляційної інстанції врахував, що в наданих до апеляційного суду поясненнях від 08 серпня 2024 року ОСОБА_1 просила стягнути середній заробіток саме за статтею 117 КЗпП України і не стягувати за частиною п`ятою статті 235 КЗпП України, оскільки вважала, що відповідно до статті 117 КЗпП України період затримки буде складати 1 174 календарні дні, у той час як період для нарахування середнього заробітку згідно із частиною п`ятою статті 235 КЗпП України буде складати 830 робочих днів. 
		Суд апеляційної інстанції спростував такі твердження позивача, урахував, що постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року у справі                          № 369/7843/19 ОСОБА_1 визначено середньоденний заробіток у робочих днях, що узгоджується з постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Отже, згідно із частиною п`ятою статті 235 КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 28 травня 2021 року до 13 серпня 2024 року включно складав 805 352 грн (1 006,69 грн х 800 робочих днів).
		Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачу, суд апеляційної інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач у зв`язку з порушенням її прав із боку відповідача щодо тривалих розглядів справ, незвільнення позивача за її заявою, тривалої невиплати їй всіх розрахунків при звільненні, відсутність засобів до існування,                     з урахуванням заперечень відповідача та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважав достатнім визначити суму моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
		 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки в постанові Київського апеляційного суду                 від 13 серпня 2024 року відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки в постанові суду, суд апеляційної інстанції вказав, що середній заробіток нараховано саме               за 800 робочих днів у період з 28 травня 2021 року до 24 лютого 2022 року, тобто до запровадження умов воєнного стану, враховувались святкові дні. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		 
		У вересні 2024 року АТ «ТАСКОМБАНК» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		У вересні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила частково скасувати постанову суду апеляційної інстанції у частині оскаржуваних в касаційній скарзі позовних вимог та розподілу судових витрат і передати в цій частині справу на новий розгляд.
		У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила суд скасувати оскаржуване судове рішення, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2024 року касаційну скаргу                                   АТ «ТАСКОМБАНК» залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2024 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «ТАСКОМБАНК», витребувано справу із Києво-Святошинського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , витребувано справу із Києво-Святошинського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду                    від 18 вересня 2024 року, витребувано справу із Києво-Святошинського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
		 
		У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року в частині стягнення з                   АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у сумі 61 911,44 грн, грошової компенсації за невикористану відпустку з 22 травня 2019 року до 28 травня 2021 року у сумі 64 428,16 грн, середнього заробітку за час вимушеного прогулу             з 28 травня 2021 року до 13 серпня 2024 року у розмірі 805 352,00 грн, моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 4 255,00 грн, до закінчення касаційного провадження у справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга АТ «ТАСКОМБАНК» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), від 28 червня 2022 року у справі № 202/1705/20 (провадження № 61-1006св22), від 31 серпня 2022 року у справі № 369/1906/18 (провадження № 61-1706св22), від 01 березня 2023 року у справі № 211/5625/19 (провадження № 61-9748св22).
		 
		Заявник указує, що суд апеляційної інстанції помилково вважав обов`язком роботодавця створити КТС на підприємстві, і як наслідок, що цим порушено трудові права ОСОБА_1 . 
		 
		Уважає, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 передала АТ «ТАСКОМБАНК» свою трудову книжку, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені матеріалами справи, оскільки в заяві про звільнення від 27 травня 2021 року викладено прохання повернути трудову книжку, а на заяві стоїть саме штемпель вхідного документа АТ «ТАСКОМБАНК», що не є належним доказом. 
		 
		Не погоджуючись з вимогою про стягнення вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки, заявник указує, що ці виплати вона отримала під час звільнення за наказом від 21 травня 2019 року та не повернула банку після скасування цього наказу в судовому порядку.
		 
		Позивач не довела причинний зв`язок між відмовою у її звільненні з роботи за частиною третьою статті 38 КЗпП України та проблемами зі здоров`ям, які виникли у 2011 та 2017 роках.
		Зазначає, що позивачка, отримавши лист з відмовою у звільненні, обґрунтований тим, що вона не довела, а відповідач не визнав зазначених нею обставин для звільнення, не подала іншої заяви про звільнення і на роботу жодного дня                                не виходила. Тому виплата заробітної плати за вимушений прогул, компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога, право на які мають лише працівники, які виходять на роботу та працюють, або які були незаконно звільнені, не підлягають виплаті позивачці, яка не виходила на роботу і не виконувала свої посадові обов`язки . 
		 
		Уважає, що позивач не довела існування порушень законодавства з боку відповідача станом на 27 травня 2021 року, тобто на час подання нею заяви про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, після поновлення її на посаді та виплати всіх належних їй коштів згідно з рішенням суду, чим порушила статті 76-81 ЦПК України.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду                від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18),        від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21),                       від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) та інших, у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 296/4465/16-ц (провадження № 61-9208св18), від 06 березня 2019 року у справі № 450/1886/14 (провадження № 61-19888св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 2304/17 (провадження № 61-2417сво19), від 16 грудня 2020 року та інших.
		 
		Вважає необхідним відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 вересня               2021 року у справі № 360/3096/20 (провадження № К/9901/20191/21) та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
		 
		Суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме розрахунки середнього заробітку. 
		 
		Уважає, що суд апеляційної інстанції не вирішив спір у частині покладення на відповідача обов`язку видати наказ про її звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України та у частині покладення на відповідача обов`язку внести до трудової книжки запис про звільнення.
		 
		Крім того, апеляційний суд відмовив у задоволенні частини вимог, однак не навів мотивів такої відмови, а саме: у частині зобов`язанні відповідача видати наказ (розпорядження) про її звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого статтею 235 КЗпП України.
		Посилається на статтю 82 КЗпП України, статтю 9 Закону України «Про відпустки» та вказує, що вимушений прогул, який виник на підставі частини п`ятої статті 235 КЗпП України, не виключений з переліку підстав зарахування до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Звертає увагу, що з 28 травня 2021 року                       і до сьогодні триває її вимушений прогул у рамках трудового договору і це встановлено постановою Київського апеляційного суду у справі № 369/18237/21.
		 
		Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна палата. Заробітна палат не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах. 
		Заявник вважає, що роботодавець має сплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку на підставі частини першої статті 83 КЗпП України за весь строк, коли вона її не отримувала, тобто з 22 травня 2019 року і до дня фактичної видачі наказу про звільнення.
		 
		Заявник указує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її заяви про відвід судді Писаної Т. О., що є підставою для скасування постанови суду, оскільки для цього були правові підстави.
		 
		Суд апеляційної інстанції не постановив окрему ухвалу про притягнення посадових осіб банку до кримінальної відповідальності.
		 
		Вважає, що суд апеляційної інстанції мав застосувати положення частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, оскільки представник відповідача зловживав процесуальним правом, а саме: весь період часу розгляду справи відповідач безпідставно, не зважаючи на наявне документальне підтвердження, зокрема судового рішення, заперечував факт порушення ним трудового законодавства та свої власні розпорядчі документи, які були підставою для застосування частини третьої статті 38 КЗпП України.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції припустився арифметичної помилки при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме у кількості робочих днів,  невірно порахувавши неробочі та святкові дні.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив, в якому просила касаційну скаргу АТ «ТАСКОМБАНК» залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній банком частині - без змін, постановити ухвалу про притягнення АТ «ТАСКОМБАНК» та його представника адвоката                     Запорожцева В. В. до відповідальності  за зловживання правом і неповагу до суду.
		 
		Звертає увагу, що доводи касаційної скарги представника відповідача є домислами, вигадкою відповідача. Представник відповідача наводить неправдиві відомості в касаційній скарзі, довільно трактує висновки Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Згідно з наказом АТ «ТАСКОМБАНК» від 15 листопада 2017 року № 675-к               ОСОБА_1 прийнято на роботу з 16 листопада 2017 року на посаду керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів Департаменту розвитку роздрібного бізнесу з випробувальним терміном 3 місяці та посадовим окладом 13 915,00 грн на місяць.
		 
		Наказом АТ «ТАСКОМБАНК» від 07 березня 2018 року № 72-од до ОСОБА_1 застосовано заходи матеріального впливу у виді позбавлення надбавки у розмірі 100 % за березень 2018 року у зв`язку з невиконанням в повному обсязі                                 і порушенням терміну виконання за окремим завданням «Індивідуального плану робіт на випробувальний термін» та порушенням вимог трудового розпорядку,              а саме запізненням на роботу 02 березня 2018 року.
		 
		Наказом АТ «ТАСКОМБАНК» від 21 травня 2019 року № 335-к ОСОБА_1 звільнено з 22 травня 2019 року з посади керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів Департаменту розвитку роздрібного бізнесу у зв`язку з відмовою продовжувати роботу, у зв`язку зі зміною істотних умов праці.
		 
		22 травня 2019 року ОСОБА_1 подала до комісії з трудових спорів АТ «ТАСКОМБАНК» заяву про розгляд індивідуального трудового спору про виплату належної заробітної плати з вимогою скасувати наказ від 07 березня 2018 року № 72-од та виплатити ОСОБА_1 надбавку за березень 2018 року.
		 
		Листом АТ «ТАСКОМБАНК» від 30 травня 2019 року № 11060/16 ОСОБА_1 відмовлено у скасуванні наказу від 07 березня 2018 року № 72-од та виплаті їй надбавки за березень 2018 року.
		 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року у справі № 369/7843/19 визнано незаконним та скасовано наказ                              АТ «ТАСКОМБАНК» від 21 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 , поновлено позивача на роботі на посаді керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями Управління заставного кредитування та страхових продуктів Департаменту розвитку роздрібного бізнесу АТ «ТАСКОМБАНК» та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 564 413,28 грн.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2019 року змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визначено його у розмірі 499 318,24 грн.
		 
		Наказом АТ «ТАСКОМБАНК» від 25 травня 20року № 419-к скасовано пункт 1 наказу № 335-к від 21 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями Управління заставного кредитування та страхових продуктів Департаменту розвитку роздрібного бізнесу у зв`язку з відмовою продовжувати роботу, у зв`язку зі зміною істотних умов праці. Поновлено ОСОБА_1 з 23 травня 2019 року на посаді керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями Управління заставного кредитування та страхових продуктів Департаменту розвитку роздрібного бізнесу АТ «ТАСКОМБАНК». Допущено до роботи з 25 травня 2021 року.
		 
		27 травня 2021 року ОСОБА_1 подала АТ «ТАСКОМБАНК» заяву, в якій просила розірвати трудовий договір і звільнити її з роботи у визначений строк - 28 травня 2021 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з тим, що АТ «ТАСКОМБАНК» не виконує щодо неї законодавство про працю. У заяві ОСОБА_1 просила виплатити їй вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку на підставі статті 44 КЗпП України; грошову компенсацію за всі не використані нею дні щорічної відпустки на підставі статті 83 КЗпП України; всі інші суми, що належать їй до виплати від АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі статті 116 КЗпП України.
		 
		28 травня 2021 року ОСОБА_1 подала до АТ «ТАСКОМБАНК» аналогічну заяву на звільнення з тієї самої підстави, оформлену на бланку, наданому позивачу працівником підрозділу з управління кадрами відповідача.
		 
		28 травня 2021 року АТ «ТАСКОМБАНК» надало ОСОБА_1 відповідь на заяви               від 27 та 28 травня 2021 року, в якій відмовило у задоволенні заяв, пославшись на те, що факти та обставини невиконання АТ «ТАСКОМБАНК» законодавства про працю станом на дату надання відповіді на заяву не є підтвердженими та                                   не визнаються банком.
		 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня       2023 року у справі № 369/18237/21 у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «ТАСКОМБАНК» про порушення законодавства про оплату праці та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку  відмовлено. 
		 
		У справі  № 369/18237/21 ОСОБА_1 заявляла такі вимоги:
		- визнати незаконним та скасувати наказ АТ «ТАСКОМБАНК» № 72-од від 07 березня 2018 року про застосування заходів матеріального впливу;
		- стягнути з відповідача на її користь заробітну плату у вигляді надбавки за березень 2018 року в сумі 5965,00 грн; 
		- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дня звільнення 22 травня 2019 року по день фактичного розрахунку              у сумі 959 375,57 грн;
		- стягнути з відповідача судові витрати.  
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня 2023 року у справі № 369/18237/21 скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «ТАСКОМБАНК» про стягнення надбавки до заробітної плати задоволено. Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у виді надбавки за березень 2018 року у сумі 5 965 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.
		 
		У справі № 369/12450/21, що переглядається в касаційному порядку, суд апеляційної інстанції встановив, що на дату звільнення - 28 травня 2021 року між позивачем та відповідачем більше двох років тривали трудові спори з приводу порушень (за фактом незаконного звільнення - у судовому порядку за заявою позивача, за фактом порушення законодавства про оплату праці - в порядку подання заяви до комісії з трудових спорів), у результаті чого згодом обидва порушення законодавства про працю були доведені позивачем в суді та підтверджені рішеннями суду, які набрали законної сили на момент вирішення судом цієї справи по суті: у справі № 369/7843/19 - за фактом незаконного звільнення ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції ухвалене 17 травня  2021 року, переглянуто апеляційною інстанцією 29 листопада 2021 року, в касаційному порядку не переглядалось; у справі № 369/18237/21 - за фактом порушення законодавства про оплату праці, рішення суду першої інстанції ухвалене 30 січня 2023 року, переглянуто апеляційною інстанцією 23 травня 2023 року, в касаційному порядку переглядалось тільки додаткове рішення.
		 
		Суд встановив, що в АТ «ТАСКОМБАНК» не створено комісію по трудовим спорам.
		Після написання 27 травня 2021 року заяви роботодавцю про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України ОСОБА_1 не виходила на роботу. 
		 
		Для розрахунку обчислення вихідної допомоги при звільненні (стаття 44 КЗпП України) за основу середньоденної заробітної плату ОСОБА_1 у розмірі 1 006,69 грн взято розмір, визначений постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 369/7843/19, помноженої на середньомісячне число робочих днів - 20,5 робочих днів та на три місяці.
		Відповідач іншого розміру середньоденної заробітної плати не навів, не спростував правильність математичного розрахунку суми у розмірі 61 911,44 грн.
		 
		Із розрахунків компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, складених позивачем, встановлено, що розмір становив спочатку 64 428,16 грн, який збільшено до 131 876,39 грн як компенсація за 131 день відпустки за період                     з 22 травня 2019 року до січня 2024 року.
		 
		27 травня 2021 року ОСОБА_1 передала АТ «ТАСКОМБАНК» свою трудову книжку, про що свідчить відмітка про отримання АТ «ТАСКОМБАНК» на відповідній заяві ОСОБА_1 .
		 
		08 серпня 2024 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції письмові пояснення і в останньому судовому засіданні суду апеляційної інстанції просила стягнути середній заробіток саме за статтею 117 КЗпП України і не стягувати за частиною п`ятою статті 235 КЗпП України, оскільки вважала, що згідно зі статтею 117 КЗпП України у розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу мають враховуватися календарні дні. З урахуванням наведеного вважала, що більш тривале порушення її трудових прав буде саме за розрахунком середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України, оскільки період затримки буде складати                        1 174 календарні дні, в той час як період для нарахування середнього розрахунку згідно з частиною п`ятою статті 235 КЗпП України - 830 робочих днів.
		 
		Відповідно до калькулятора робочих та святкових днів, за період з 28 травня            2021 року до 13 серпня 2024 року кількість календарних днів складає - 1 174, кількість робочих днів - 800, вихідних - 336, святкових - 54.
		 
		Середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , передбачений      частиною п`ятою статті 235 КЗпП України, за період з 28 травня 2021 року до                 13 серпня 2024 року включно, складає 805 352 грн (1 006,69 грн х 800 робочих днів).
		 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначили неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
		- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду(пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- суд установив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга АТ «ТАСКОМБАНК» підлягає задоволенню.
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Вказаним вимогам закону постанова та ухвала суду апеляційної інстанції                               не відповідають.
		 
		Предметом спору у цій справі є трудовий спір щодо дотримання роботодавцем законодавства при відмові в розірванні трудового договору з ініціативи працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. 
		 
		За статтею 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
		 
		При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених          частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. 
		Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду України                           від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13, у постановах Верховного Суду                   від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц, від 13 квітня 2022 року у справі № 344/1017/20. Зазначена судова практика є сталою.
		 
		Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року у справі № 508/1190/17 зазначив, що заборона роботодавцеві самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору виникає за умови непідтвердження або невизнання роботодавцем порушень трудового законодавства, вказаних працівником, як на підставу звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Тобто, підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи. 
		Зазначення працівником конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком у подальшому підтвердження цих фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до цієї норми. 
		 
		Верховний Суд у постанові від 05 березня 2025 року справа № 760/17880/21 (провадження № 61-1982св24) вказав: «Враховуючи, що обставини щодо порушення трудового законодавства при звільненні позивача наказом від 03 квітня 2020 року № 215к вже були вирішені в судовому порядку, порушені права позивача в цій частині були захищені, тому ці самі наведені позивачем обставини порушення відповідачем вимог законодавства про працю не можуть бути самостійною підставою для звільнення позивача на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, оскільки не є такими, що мають місце на час подання позивачем відповідної заяви про звільнення, і вже були вирішені».
		 
		Стаття 221 КЗпП України визначає органи, які розглядають трудові спори. Одним із таких органів є комісія з трудових спорів (КТС). 
		 
		Правовий статус комісії з трудових спорів закріплений в статті 224 КЗпП України, яка визначає комісію з трудових спорів як обов`язковий первинний орган по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 цього Кодексу.
		 
		Частина перша статті 223 КЗпП України встановлює, що комісія з трудових спорів обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації із числом працюючих не менш як 15 осіб.
		Організаційно-технічне забезпечення комісії по трудових спорах (надання обладнаного приміщення, друкарської та іншої техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підготовка та видача копій рішень і т. ін.) здійснюється роботодавцем. Комісія по трудових спорах підприємства, установи, організації має печатку встановленого зразка (частини шість, сім статті 223 КЗпП України).
		 
		Аналізуючи положення статей 221, 223, 224 КЗпП України, слід дійти висновку, що формування КТС на підприємстві відбувається за ініціативою колективу підприємства (загальних зборів (конференції)). 
		 
		Отже, вимоги законодавця щодо створення КТС направлені не на роботодавця, а на колективне утворення (трудовий колектив), що свідчить про відсутність навіть паритетного підходу до формування КТС (трудовий колектив та роботодавець). Тому слід дійти висновку, що ініціатором створення КТС на підприємстві із числом працівників не менше 15 осіб є трудовий колектив, а не роботодавець. Однак у разі створення КТС на підприємстві (його підрозділі), у роботодавця виникає обов`язок організаційно-технічне забезпечення створеної трудовим колективом КТС. 
		 
		Із заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, поданій позивачкою роботодавцю, нею визначені такі підстави порушення роботодавцем трудового законодавства щодо неї: 
		- незаконне звільнення з роботи, що підтверджується рішенням Києво-Святошинського районного суду від 17 травня 2021 року у справі № 369/7843/19, яке набрало законної сили;
		- незаконне позбавлення надбавки за березень 2018 року;
		- неналежний розгляд поданої нею у травні 2019 року заяви про звільнення.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони         у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень,             а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).
		 
		Судом першої інстанції встановлено:
		- обставини порушення відповідачем вимог законодавства про працю при прийнятті наказу від 21 травня 2019 року № 335-к про звільнення ОСОБА_1                           з посади, на які посилається позивач, були предметом окремого судового розгляду у справі № 369/7843/19. За результатами розгляду судом вжито заходи судового захисту порушених прав позивача - скасовано наказ та поновлено ОСОБА_1                    на роботі, відповідач рішення суду виконав; 
		- станом на час звернення до роботодавця із заявою про звільнення                                             за частиною третьою статті 38 КЗпП України банк не визнавав незаконним наказ від 07 березня 2018 року № 72-од про скасування надбавки за березень                             2018 року, про що зазначив у листі від 30 травня 2019 року. До суду цей наказ         ОСОБА_1 оскаржила у грудні 2021 року, тобто після звернення до роботодавця із заявою про звільнення;
		- постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року на користь ОСОБА_1 стягнуто надбавку до заробітної плати за березень 2018 року у сумі       5 965,00 грн;
		- КТС у АТ «ТАСКОМБАНК» не створено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, у межах заявлених позовних вимог, надав оцінку зібраним доказам, нормам матеріального права, дійшов правильного висновку про те, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем у зв`язку з прийняттям наказу про звільнення                       від 21 травня 2021 року № 335-к, є такими, що припинили свою дію на час виникнення спору; інших порушень трудових прав ОСОБА_1 на час звернення до банку із заявою про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України                      (27 травня 2021 року), які б визнавав відповідач, суд не встановив.
		 
		При цьому невиплачену АТ «ТАСКОМБАНК» надбавку за березень 2018 року Київський апеляційний суд постановою від 23 травня 2023 року стягнув на користь ОСОБА_1 у розмірі 5 965,00 грн, чим відновив трудові права працівника.                      
		 
		Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про припинення трудових відносин між             ОСОБА_1 та банком за частиною третьою статті 38 КЗпП України та про зобов`язання відповідача належним чином оформити звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки, видати наказ про звільнення та стягнути з відповідача вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.
		 
		Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд ухвалив судове рішення                                       не у відповідності до вимог КЗпП України та сталої судової практики.  
		Так, за змістом статей 231, 232 КЗпП України суд розглядає трудові спори працівників про поновлення на роботі, а не про звільнення з роботи.                                      Це є прерогативою роботодавця. ОСОБА_1 просила суд  розірвати трудовий договір з АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, тим самим припинивши трудові відносини. Апеляційний суд у порушення наведених норм права припинив трудові відносини, навіть не вказавши, з якої підстави, передбаченої КЗпП України. 
		 
		Суд апеляційної інстанції цього не врахував, внаслідок чого скасував законне та правильне по суті рішення суду першої інстанції, тому постанова суду апеляційної інстанцій та ухвала про відмову у виправленні арифметичної помилки у постанові, як складова частина судового рішення, підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанцій - залишенню в силі.
		 
		Таким чином, доводи касаційної скарги АТ «ТАСКОМБАНК» щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
		 
		Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо скасування ухвали апеляційного суду про відмову у виправленні арифметичної помилки у постанові Верховний Суд                            не приймає до уваги, оскільки ухвала скасовується внаслідок скасування постанови по суті справи.  
		 
		У справі, яка є предметом касаційного перегляду, ОСОБА_1 не заявляла обґрунтований відвід судді Київського апеляційного суду Писаній Т. О. Отже, такі доводи касаційних скарг ОСОБА_1 є неспроможними.
		 
		Колегією суддів не встановлено підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, передбачених пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України                          (в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід,                   і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою).
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо оцінки процесуальних дій представника відповідача під час перегляду справи у суді апеляційної інстанцій є безпідставними, так як відповідних порушень не встановлено.
		 
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,  у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно.
		 
		За таких обставин, у задоволенні касаційних скарг ОСОБА_1 слід відмовити,  касаційну скаргу АТ «ТАСКОМБАНК» - задовольнити, постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня  2024  року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого 2024 року залишити в силі.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції                              у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Разом з тим, оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції скасована, а рішення суду першої інстанції залишено в силі, то підстав поновлювати виконання постанови апеляційного суду немає.
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		За розгляд справи у суді касаційної інстанції АТ «ТАСКОМБАНК» сплатило судовий збір у розмірі 22 465,82 грн, ОСОБА_1 - 3 869,64 грн.
		 
		Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції і залишив у силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Ураховуючи положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» підлягає стягненню сплачений судовий збір за вимоги немайнового характеру (припинення трудових відносин, зобов`язання видати наказ про звільнення та трудову книжку) та вимогу майнового характеру (стягнення моральної шкоди) у розмірі 5 448,00 грн (908,00 грн х 3 х 200%) за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Решту суми судового збору в розмірі 17 017,82 грн (за вимоги про стягнення сум, належних при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільнені) необхідно компенсувати АТ «ТАСКОМБАНК» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки позивач звільнена від їх сплати на підставі пункту 1                             частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги  ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» задовольнити.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого 2024 року залишити в силі.
		 
		Стягнути з  ОСОБА_1  на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» судовий збір у розмірі 5 448,00 грн (п`ять тисяч чотириста сорок вісім гривень 00коп.).
		 
		Компенсувати  за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України  Акціонерному товариству «ТАСКОМБАНК» судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 17 017,82 грн (сімнадцять тисяч сімнадцять гривень 82 коп.).
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник
		 
		 
		 
		 
		Судді:                                                                                     І. Ю. Гулейков
		 
		 
		 
		 
		                                                                                              Б. І. Гулько
		 
		 
		 
		 
		                                                                                              Г. В. Коломієць
		 
		 
		 
		 
		                                                                                              Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...