Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/13212/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; іпотечного кредиту.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2025.
Дата набрання законної сили: 23.04.2025
Номер судового провадження: 61-9484ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		23 квітня 2025 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 758/13212/21
		провадження № 61-9484св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого  -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І.,  Лідовця Р. А.,   
		учасники справи:
		позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Багатогалузеве науково-виробниче підприємство «МС-Центр»,
		відповідач -  ОСОБА_1 ,
		треті особи:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатогалузеве науково-виробниче підприємство «МС-Центр» на рішення Подільського районного суду міста Києва від  20 грудня 2023 року у складі судді Анохіна А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Багатогалузеве науково-виробниче підприємство «МС-Центр» (далі - ТОВ «БНВП «МС-Центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Позовну заяву обґрунтувало тим, що 21 грудня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «ХФБ Банк Україна» (далі - АКБ «ХФБ Банк Україна», Банк) як  кредитором та  ОСОБА_2 як позичальником, укладено кредитний договір № 246-РВD, відповідно до підпункту 1.1 якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 200 000,00 євро, строком на 15 років, з 21 грудня 2006 року до 21 грудня 2021  року, зі сплатою відсотків, комісійних та інших платежів відповідно до умов, визначених у договорі.
		 
		На забезпечення зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором між   ОСОБА_2  як іпотекодавцем та АКБ «ХФБ Банк Україна» як іпотекодержателем укладено: договори іпотеки від 25 грудня 2006 року та від  12 лютого 2007 року, відповідно до умов яких  ОСОБА_2 передав в іпотеку Банку квартири АДРЕСА_2 .
		 
		30 червня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Унікредит Банк» (далі  - ВАТ «Унікредит Банк») як правонаступником АКБ «ХФБ Банк Україна» та  ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору.
		 
		19 червня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі   -   ПАТ  «Укрсоцбанк») як правонаступником ВАТ «Унікредит Банк» та  ОСОБА_2 , укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору від 21 грудня 2006 року № 246-РВD, яким сторони визначили, що станом на дату укладення цього договору про внесення змін заборгованість за договором кредиту складає: заборгованість за кредитом у сумі 110 307,77 євро; заборгованість за    нараховані та не сплачені проценти за користування кредитом в  сумі 474,32 євро.   
		 
		20 листопада 2015 року, з метою залучення необхідної суми грошових коштів для реалізації положень договору про внесення змін від 19 червня 2015 року № 1 до кредитного договору, між  ОСОБА_2 , ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «БНВП «МС-Центр»(поручитель) укладено договір поруки № 246-РВD-ПОР, відповідно до підпункту  1.1 якого поручитель зобов`язався перед кредитором у повному обсязі відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених договором від 21 грудня 2006 року № 246-РВD, та договорами про внесення змін/додатковими угодами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.
		Також 20 листопада 2015 року між  ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено договір про внесення змін № 2 до кредитного договору від 21 грудня 2006 року №  246-РВD, яким визначено, що станом на дату укладення цього договору про внесення змін заборгованість за договором кредиту складає: 102 929,23 євро.
		 
		25 грудня 2015 року на виконання умов договору поруки від 20 листопада 2015    року № 246-РВD-ПОР та за погодженням з ПАТ «Укрсоцбанк» та  ОСОБА_2 , з   урахуванням того, що зобов`язання боржника мали виконуватись в іноземній валюті, ТОВ «БНВП «МС-Центр»перерахувало на поточний гривневий рахунок в  ПАТ  «Укрсоцбанк» - 1  244  600,00 грн. з призначенням платежу: «виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту згідно Договору поруки № 246-РВD-ПОР від 20.11.2015 року». 
		 
		Того ж дня, 25 грудня 2015 року  ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «Укрсоцбанк» із заявою про сплату заборгованості згідно з умовами опції 50-50 з частковим анулюванням, відповідно до якої просив здійснити погашення кредитної заборгованості (в тому числі достроково) в порядку черговості на загальну суму 48 800,00 євро шляхом договірного списання коштів з поточного рахунку.
		 
		За вказаною заявою 25 грудня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» здійснило списання       1  244 400,00 грн для купівлі 48 800,00 євро з розрахунку курсу валюти до євро.
		 
		З урахуванням погашення позивачем із загальної суми боргу 102 929,23 євро - 48  800,00 євро, а також прощення банком 48 800,00 євро, станом на 05 січня 2016 року заборгованість  ОСОБА_2 перед Банком склала 5 329,23 євро.
		 
		Надалі, позивач протягом 2015-2018 років на виконання умов договору поруки сплатив решту суму боргу  ОСОБА_2 перед ПАТ «Укрсоцбанк» на загальну суму 185 380,00 грн, що з урахуванням коливання курсу гривні до євро склала еквівалент 5  915,93 євро.
		 
		З огляду на таке, позивач стверджував,  що відповідно до статті 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нього перейшли права кредитора, а саме: права вимоги до  ОСОБА_2 за кредитним договором та права іпотекодержателя за договорами іпотеки на суму сплачених за договором поруки коштів у розмірі 1 429 980,00 грн.
		 
		У жовтні 2018 року позивач дізнався, що 10 вересня 2018 року право власності на квартири (іпотечне майно) було перереєстровано на колишню дружину боржника - ОСОБА_3 на підставі ухвали суду, якою було затверджено мирову угоду у спорі про поділ майна подружжя.
		 
		18 листопада 2019 року позивач надіслав вимогу ОСОБА_3 про усунення порушень майнового поручителя такого змісту: протягом 30 календарних днів з дати вимоги усунути порушення кредитного договору в повному обсязі та сплатити ТОВ «БНВП «МС-Центр» заборгованість у розмірі 1 429 980,00 грн. Вказану вимогу ОСОБА_3 не виконала. 
		 
		Натомість ОСОБА_3 на підставі договорів дарування відчужила квартири АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 .
		 
		Посилаючись на наведене, а також на те, що з огляду на імперативні вимоги законодавства щодо переходу прав і обов`язків іпотекодавця до нового власника об`єкта, переданого майновим поручителем в іпотеку,  ОСОБА_1 є боржником, позивач, з урахування заяви про збільшення позовних вимог, просив:
		 
		- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про припинення іпотеки та заборони і відчуження, поновити відомості про іпотеку та заборони відчуження майна, а саме щодо: квартири АДРЕСА_3 (житлова площа 19,50 кв. м, загальна площа 37,00 кв. м), квартири АДРЕСА_2 (житлова площа 14,90 кв.м, загальна площа 35,30 кв.м), на підставі договорів іпотеки від 25 грудня 2006 року та 12 лютого 2007 року, посвідчених приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу Івановою С. М., ОСОБА_4 та зареєстрованих за № 9141 та № 183, із зазначенням ТОВ «БНВП «МС-Центр»як іпотекодержателя;   
		 
		-  у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 грудня 2006  року № 246-PBD, укладеним між АКБ «ХФБ Банк Україна», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», далі - АТ«Укрсоцбанк») та  ОСОБА_1 , право вимоги за яким перейшло до поручителя ТОВ «БНВП «МС-Центр» на загальну суму 1 672 307,95 грн, з яких: 1 429 980,00 грн - сума заборгованості та сума інфляційних втрат, 242 327,95 грн - три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, звернути стягнення на предмет іпотеки за укладеними між АКБ «ХФБ Банк Україна» (правонаступником якого є  АТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_2 договором іпотеки від 25 грудня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. та зареєстрованим за № 9141, та договором іпотеки від  12  лютого 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С. та зареєстрованим за № 183, право вимоги за якими перейшло до ТОВ «БНВП «МС-Центр», як до нового іпотекодержателя, а саме на квартири АДРЕСА_2 , які належать на праві власності  ОСОБА_1 шляхом продажу з  прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за ціною, встановленою на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.
		 
		У грудні 2023 року представник  ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача 55  000,00 грн витрат на правову допомогу.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «БНВП «МС-Центр» відмовлено. 
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не здійснив виконання зобов`язання поручителя в спосіб і в межах умов, визначених договором поруки від 20 листопада 2015 року № 246-PBD-ПОР, тому підстав вважати, що до позивача перейшли права кредитора за кредитним договором  від 21 грудня 2006 року №  246-РВD немає.
		 
		Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року у  задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ТОВ «БНВП «МС-Центр» відмовлено.
		 
		Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що представником  ОСОБА_1 - ОСОБА_5  не обґрунтовано вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, яка була надана останньому, а тому підстав для задоволення його заяви та ухвалення у справі додаткового рішення у цій справі немає.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу представника ТОВ «БНВП «МС-Центр» задоволено частково. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року змінено в його мотивувальній частині у редакції цієї постанови. Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 09 січня 2024  року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Стягнуто з ТОВ «БНВП «МС-Центр» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, надану адвокатом в суді першої інстанції, у розмірі 10 000,00 грн.
		 
		Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що  оскільки право власності на квартири АДРЕСА_2  зареєстровані за відповідачем ОСОБА_1 на підставі договорів дарування квартири 25 листопада 2019 року  за відсутності відомостей про їх обтяження іпотекою у відповідних державних реєстрах, і відсутні обставини, які б свідчили про усвідомлення відповідачем факту набуття саме іпотечного майна, то позивачем не доведено факту недобросовісності дій відповідача при набутті права власності на спірну квартиру та наявність підстав для втручання в його право власності у спосіб, заявлений позивачем, тому  у  задоволенні позову варто відмовити саме з цих мотивів.
		 
		Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що  до відповідача  як особи, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадку, коли до його відома не було доведено інформації про обтяження майна іпотекою, перейшли всі права та обов`язки іпотекодавця, що не потребує додаткового визначення цього майна предметом іпотеки.
		 
		Крім того, апеляційний суд виходив із того, що висновок суду першої інстанції про те,  що представником  ОСОБА_1 - ОСОБА_5 не обґрунтовано вимогу про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, яка була надана останньому, є помилковим. Враховуючи, що у задоволенні позову ТОВ «БНВП «МС-Центр» відмовлено  виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин цієї справи, наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, надану адвокатом у суді першої інстанції, у розмірі 10 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи  
		 
		У липні 2024 року ТОВ «БНВП «МС-Центр» звернулося до Верховного Суду з  касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду міста  Києва від 20 грудня 2023  року та постанову Київського апеляційного суду від  29 травня 2024 року, в  якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої і  апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди першої та  апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц та постановах  Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у  справі № 904/3001/22, від 01 березня 2019 року у справі № 635/1677/17, від  07 травня 2019 року у справі № 926/3371/17, від 23 січня 2020 року у справі № 916/2558/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 15/5009/1800/11, від 22 серпня 2018 року у справі  № 910/20599/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/19394/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 910/19629/17, від 12 березня 2020 року у справі  № 910/19394/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 910/19629/17, від 12 березня  2020 року у справі № 910/4994/19, від 07 травня 2020 року у справі № 910/5027/19  (пункт 1 частини другої статті 389  Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). 
		 
		Крім того, заявник посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Також касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної             інстанцій:
		 
		-  не надали належну оцінку тому, що обставини виконання заявником як поручителем за договором поруки від 20 листопада 2015 року № 246-PBD-ПОР зобов`язання за  ОСОБА_2 як боржника за кредитним договором були встановлені Окружним адміністративним судом міста Києва та Шостим апеляційним адміністративним судом у рішенні та в постанові від 12 березня 2019  року у справі № 826/3960/18; Бориспільським міськрайонним судом Київської області у рішенні від 22 травня 2019 року у справі № 359/2368/19, яке залишене в силі постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року; Київським апеляційним судом у  постанові від 25 січня 2024 року у справі № 758/11022/21; Окружним адміністративним судом міста Києва та Шостим апеляційним адміністративним судом у рішенні від 10 серпня 2022 року та постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 640/7142/22;
		 
		-  проігнорували, що внаслідок виконання заявником, як поручителем, обов`язку ОСОБА_2 як боржника за кредитним договором від 21 грудня 2006 року №  246-РВD до нього перейшли права кредитора, а саме: право вимоги до ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором та права іпотекодержателя за договорами іпотеки № 9141 та № 181 на суму сплачених за договором поруки коштів у розмірі 1 429 980,00 грн;
		 
		-  не врахували, що лише заявник, як новий кредитор, мав право щодо подання повідомлення до нотаріуса про погашення ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 21 грудня 2006 року №  246-РВD та зняття обтяжень з  іпотечного майна, однак таких дій не вчиняв;
		 
		-  не врахували, що 07 вересня 2018 року ОСОБА_3 сплатила ПАТ  «Укрсоцбанк» залишок заборгованості ОСОБА_2   за кредитним договором від 21 грудня 2006   року №  246-РВD у розмірі 3 000,52 євро з метою зняття заборони на відчуження спірного майна та унеможливлення звернення на нього стягнення заявником;
		-  проігнорували те, що  ОСОБА_1 , який є сином боржника ОСОБА_2   та  ОСОБА_3 , будучи зареєстрованим за однією адресою  зі  своєю матір`ю  ОСОБА_3 , не міг не знати про наявність кредитного договору від 21 грудня 2006 року №  246-РВD та договорів іпотеки № 9141 та № 183;
		 
		- не врахували, що невиконання кредитором обов`язку з передачі документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, не свідчить про відсутність у нового кредитора права вимоги;
		 
		-  не надали належну оцінку наданим заявником доказам сплати заборгованості   ОСОБА_2   за кредитним договором від 21 грудня 2006 року №  246-РВD та факту дійсності заборони Національного банку України (далі - НБУ), викладеної у   постанові Правління від 10 серпня 2005 року № 281, на придбання іноземною валюти з метою виконання зобов`язань за договором гарантії (поруки) за резидента-боржника перед резидентом-кредитором. 
		 
		Також у касаційній скарзі заявник вказав на те, що апеляційний суд: 
		 
		-  безпідставно  послався на правові висновки Великої Палити Верховного Суду, викладені у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18;
		 
		-  не надав можливості учасникам судового процесу надати свої аргументи щодо обставин зміни власника спірного нерухомого майна та слідування іпотеки за нерухомим майном;
		 
		-  безпідставно стягнув із заявника на користь відповідача судові витрати у  вигляді витрат на правову допомогу;  
		 
		-  не звернув увагу на те, що відповідач не подав суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
		 
		У серпні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «БНВП «МС-Центр», у якому просив у  задоволенні цієї скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
		 
		 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 липня 2024 року касаційну скаргу ТОВ «БНВП «МС-Центр» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 рокупередано на розглядсудді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «БНВП «МС-Центр» з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389  ЦПК України; витребувано із Подільського районного суду міста Києва матеріали справи № 758/13212/21; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву. 
		  
		У липні 2024 року матеріали справи № 758/13212/21надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2025 року справу № 758/13212/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є   неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411    цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3  частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з  урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «ХФБ Банк Україна» укладено кредитний договір                 № 246-PBD, за яким банк як кредитор надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 200  000,00  грн на 15 років, із строком повернення з 21 грудня 2006 року до 21  грудня 2021 року. Отримання кредиту за цим договором було погоджено із   ОСОБА_3 , яка на той момент мала прізвище Компанець і перебувала із   ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. 
		 
		На забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором                  № 246-PBD між ОСОБА_2 та АКБ «ХФБ Банк Україна» укладені договори іпотеки квартир АДРЕСА_2 , 25 грудня 2006 року та 12 лютого 2007 року відповідно.
		 
		Надалі правонаступником прав кредитора за кредитним договором № 246-PBD став ПАТ «Укрсоцбанк», до якого перейшли, в тому числі, і права іпотекодержателя за іпотечними договорами на згадані вище квартири № 5 та № 6 .
		 
		24 червня 2009 року рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі            № 2-2466/2009 шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 розірвано.
		30 червня 2010 року ОСОБА_2 підписав із ПАТ «Укрсоцбанк» додаткову угоду до кредитного договору № 246-PBD. Зазначеною додатковою угодою ОСОБА_2 доручив банку здійснювати погашення його боргу перед банком шляхом договірного списання коштів у будь-якій валюті з будь-яких рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_2 в ПАТ «Укрсоцбанк».
		 
		14 лютого 2013 року ухвалою Подільського районного суду у міста Києва у справі № 2607/9126/12 про поділ майна подружжя затверджено мирову угоду, відповідно до якої зазначені вище квартири перейшли у власність ОСОБА_3 , яка до розлучення носила прізвище чоловіка - ОСОБА_7 . Однак ОСОБА_3 не змогла здійснити державну реєстрацію свого права власності на отримані за мировою угодою квартири, оскільки останні перебували в іпотеці у ПАТ «Укрсоцбанк», як правонаступника АКБ «ХФБ Банк Україна».
		 
		19 червня 2015 року між ОСОБА_2 і ПАТ «Укрсоцбанк» укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору № 246-PBD, згідно з яким банк погодив ОСОБА_2 прощення частини боргу в разі внесення останнім платежів згідно з умовами Опції 50-50.
		 
		20 листопада 2015 року між ТОВ «БНВП «МС-Центр», ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено договір поруки № 246-PBD-ПОР. Згідно зі статтею 2  цього договору позивач виступив поручителем за грошовими зобов`язаннями ОСОБА_2 перед ПАТ «Укрсоцбанк» в сумі 102 929,23 євро з кінцевим терміном повернення кредиту до 21 грудня 2021 року. Відповідно до умов підпункту 3.1.2. зазначеного договору позивач, як поручитель зобов`язався протягом 60 днів від дати отримання повідомлення кредитора про невиконання ОСОБА_2 грошового зобов`язання, виконати таке зобов`язання шляхом перерахування необхідної для погашення суми коштів на відповідні внутрішньобанківські рахунки, а також штрафні санкції на рахунок, вказаний в повідомленні кредитора.
		 
		Пунктом 3.2.1 згаданого договору поруки передбачено, що позивач як поручитель, отримує право зворотної вимоги до ОСОБА_2 у межах сум виконаного ним зобов`язання ОСОБА_2 .
		 
		25 грудня 2015 року ОСОБА_2 подав заяву до ПАТ «Укрсоцбанку» на сплату заборгованості згідно умов Опції 50-50 з частковим анулюванням, копія якої була подана позивачем разом із позовною заявою. Згідно із зазначеною заявою ОСОБА_2 попросив банк здійснити погашення частини боргу в сумі 48 800,00   євро шляхом договірного списання цих коштів з належного йому поточного рахунку № НОМЕР_1 , а також попросив здійснити анулювання (прощення) частини боргу в сумі 48 800,00 євро.
		Відповідно до виписки по особовому рахунку №  НОМЕР_2 ,  яка сформована 13  листопада 2018 року, 25 грудня 2015 року на рахунок ОСОБА_2 позивач перерахував кошти в сумі 1 244 600,00 грн із призначенням платежу «Виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту згідно Договору поруки № 246-PBD-ПОР від 20.11.2015. Без ПДВ.»
		 
		Того ж дня, 25 грудня 2015 року, кошти в сумі 1 244 400,00 грн були сплачені на користь Головного офісу АКБ «Укрсоцбанк» з призначенням платежу «списання 1 244 400 гривень для купівлі 48 800,00 EUR по курсу 25.5 (у т.ч. комісія банку. Без ПДВ) для ОСОБА_2 ».
		 
		Всього за період з 25 грудня 2015 року до 23 жовтня 2018 року на рахунок ОСОБА_2 було зараховано 1 429 980,00 грн від позивача з призначенням платежу «Виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту згідно Договору поруки № 246-PBD-ПОР від 20.11.2015. Без ПДВ.». В цей же період з рахунку ОСОБА_2 на користь АКБ «Укрсоцбанк» (а з 01 червня  2016 року ПАТ  «Укрсоцбанк») було списано 1 322 080,00 грн з призначенням «списання гривень для купівлі EUR по курсу (у т.ч. комісія банку. Без ПДВ) для ОСОБА_2 » із зазначенням суми коштів, що списувались з рахунку, курсу, за яким купувався євро, і суми закуплених для ОСОБА_2 євро.
		 
		07 вересня 2018 року ОСОБА_3 сплатила ПАТ  «Укрсоцбанк» залишок заборгованості ОСОБА_2   за кредитним договором від 21 грудня 2006   року №  246-РВD, яка, за інформацією банку, становила 3 000,52 євро, що станом на дату платежу було еквівалентом 98 826,69 грн.
		 
		На підставі цього ПАТ  «Укрсоцбанк» видало ОСОБА_3 довідку про повне погашення заборгованості ОСОБА_2   за кредитним договором від 21 грудня 2006   року №  246-РВD.
		 
		У цей же день за заявою ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна припинено відомості про обтяження іпотекою  квартир АДРЕСА_2 .
		 
		29 жовтня 2018 року АТ «Укрсоцбанк» направило лист на ім`я ОСОБА_2 за № 04.3-02/96-9575, у якому повідомило, що 07 вересня 2018 року кредитні зобов`язання перед АТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором від 21 грудня 2006 року № 246-PBD були виконані в повному обсязі. Також повідомлялося, що кошти, що надійшли 23 жовтня 2018 року, знаходяться на рахунку ОСОБА_2 . 
		 
		Відповідно до вказаної виписки банку, 23 жовтня 2018 року на рахунок ОСОБА_2 були зараховані кошти від позивача в сумі 97 900,00 грн з призначенням платежу «Виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту згідно Договору поруки № 246-PBD-ПОР від 20.11.2015. Без ПДВ.». Зазначена сума коштів згідно з випискою значиться як вихідний залишок коштів на рахунку.
		 
		18 листопада 2019 року позивач направив на ім`я відповідача вимогу про усунення порушення, у якій вимагав від відповідача протягом 30 днів від дати такої вимоги сплатити на користь позивача суму 1 429 980,00 грн.
		 
		Згідно з доданими до позовної заяви копіями інформаційних довідок Відомостей з  Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 139789998 та  №  139790260, сформованих 10 жовтня 2018 року, право власності на квартири АДРЕСА_2 зареєстровано 10 вересня 2018 року за ОСОБА_3 на підставі ухвали суду у справі № 2607/9126/12, виданої 14 лютого 2013 року, тобто на підставі ухвали, якою була затверджена мирова угода про поділ майна подружжя. Згідно з  відомостями з  Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна заборон на відчуження щодо зазначених квартир не значиться.
		 
		Відповідно до доданих до позовної заяви копій інформаційних довідок відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № № 273707196 та № 273708919, сформованих 07 вересня 2021 року, право власності на квартири АДРЕСА_2 , зареєстровано 25 листопада 2019 року за відповідачем ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири. Згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна заборон на відчуження щодо зазначених квартир не значиться.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Щодо суті спору 
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право  в  порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних   інтересів.
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
		 
		За загальним правилом статей 15, 16 ЦК  України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 512 ЦК України кредитор у  зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
		 
		Відповідно до статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Згідно зі статтею 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
		 
		Відповідно до частини першої та другої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
		Згідно з частинами першою та другою статті 556 ЦК України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
		 
		Перехід прав кредитора до поручителя, який виконав зобов`язання боржника, обумовлюється двома підставами. Перша - це безпосередньо виконання поручителем зобов`язання боржника перед кредитором. Друга - це передача кредитором документів поручителю і складання правочину про зміну кредитора у  такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання. Тобто, перехід прав кредитора до поручителя, який виконав зобов`язання боржника, можливий за умови дотримання поручителем усіх вимог статей 513 і 517 ЦК України.
		 
		Отже, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні боржника, яке було виконане поручителем, має бути вчинений у письмовій формі. При цьому первісний кредитор має передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують його права перед боржником, у тому числі й ті документи, які забезпечували виконання зобов`язання.
		 
		Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
		 
		У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		 
		Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку», частини першої статті 572 ЦК України та частини першої статті 575 ЦК України іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед  іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
		 
		Отже, за наведених умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема в позасудовому порядку, переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо  іпотекодавець не відновив її, з інших підстав, передбачених цим Законом.  Наступні  іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.  Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у  встановленому законодавством порядку.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі  переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» іпотека (як обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості) підлягає державній реєстрації.
		 
		Виключення запису про обтяження, саме по  собі не припиняє іпотеки, яка  залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не  спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.
		 
		Якщо іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на  нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.
		 
		Виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.
		 
		У випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які  мають значення для вирішення справи.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у  справі  доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
		 
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,  вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що оскільки позивач не здійснив виконання зобов`язання поручителя в спосіб і в межах умов, визначених договором поруки від 20 листопада 2015 року № 246-PBD-ПОР, то підстав вважати, що до позивача перейшли права кредитора за кредитним договором  від 21 грудня 2006 року №  246-РВD немає.
		 
		Натомість, змінюючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції в  частині мотивів відмови у задоволенні позову, апеляційний суд помилково вважав, що оскільки право власності на квартири АДРЕСА_2  зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 на підставі договорів дарування квартири 25 листопада 2019 року  за відсутності відомостей про їх обтяження іпотекою у відповідних державних реєстрах, і відсутні обставини, які б свідчили про усвідомлення відповідачем факту набуття саме іпотечного майна, то позивачем не доведено факту недобросовісності дій відповідача при набутті права власності на спірну квартиру та наявність підстав для втручання в  його право власності у спосіб, заявлений позивачем, тому у задоволенні позову необхідно відмовити саме з цих мотивів.
		 
		Апеляційний суд не врахував, що позивач не довів належними і допустимими доказами сам факт виконання ним, як поручителем, зобов`язання боржника перед кредитором.
		 
		Так, відповідно до статті 2 договору поруки № 246-PBD-ПОР від 20 листопада 2015 року, кінцевим терміном повернення кредиту є 21 грудня 2021 року. Згідно з  підпунктом 3.1.2 статті 3 зазначеного договору, позивач як поручитель зобов`язався протягом 60 днів від дати отримання повідомлення кредитора про   невиконання ОСОБА_2 грошового зобов`язання, виконати таке зобов`язання шляхом перерахування необхідної для погашення суми коштів на відповідні внутрішньобанківські рахунки, а також штрафні санкції на рахунок, вказаний в повідомленні кредитора.
		 
		Водночас аналіз матеріалів справи свідчить про те, що позивач не надав суду доказів надходження на його адресу повідомлення Банку, як це передбачено договором, з вказівкою номерів внутрішньобанківських рахунків; що кошти, зараховані від позивача на рахунки третьої особи використовувалися банком для придбання валюти (євро) для третьої особи і тільки після закупки валюти на ім`я  третьої особи банк здійснював їх списання з рахунків третьої особи, а  не  поручителя; що особовий рахунок, куди зараховувались позивачем кошти із призначенням платежу «виконання зобов`язання щодо повернення суми кредиту за договором поруки 246-PBD-ПОР» належить третій особі - ОСОБА_2 , а не банку. 
		 
		Крім того, позивач не довів, що відповідно до частини першої статті 556 ЦК України первісний кредитор передав йому як новому кредиторові всі документи, які засвідчують його права перед боржником, в тому числі й ті документи, які забезпечували виконання зобов`язання.
		 
		Також апеляційний суд не звернув увагу на те, що аналіз положень статті 556 ЦК України дає підстави для висновку, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов`язання. Цей  висновок узгоджується з положенням пункту  3  частини першої статті 512   цього Кодексу, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора у зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
		 
		Отже, часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не призводить до переходу до нього прав кредитора за цим договором. 
		 
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 910/11247/18, а також Верховного Суд України у постановах від  23 вересня 2015 року у справі № 6-466цс15, від 07 жовтня 2015 року у справі №6-932цс15).
		 
		Водночас у матеріалах справи, яка переглядається, відсутні докази повного виконання ТОВ «БНВП «МС-Центр» як поручителем зобов`язань за кредитним договором від 21 грудня 2006 року №  246-РВD. 
		 
		Натомість матеріали справи містять належні докази того, що 07 вересня 2018  року   ОСОБА_3 сплатила ПАТ  «Укрсоцбанк» залишок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 21 грудня 2006   року №  246-РВD, яка за інформацією банку становила 3 000,52 євро (т.1 а. с. 169).
		 
		На підставі цього ПАТ  «Укрсоцбанк» видало ОСОБА_3 довідку про повне погашення заборгованості ОСОБА_2   за кредитним договором від 21 грудня 2006   року №  246-РВD.
		 
		У цей же день за заявою ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, припинено відомості про обтяження іпотекою  квартир АДРЕСА_2 .
		 
		Крім того, апеляційний суд не врахував, що  оцінка та аналіз дій сторін договору в  контексті добросовісності/недобросовісності та зловживання правом щодо кредитора і його майнових інтересів, може здійснюватися судом у справі лише за умови доведеності факту наявності у заявника права кредитора та права вимоги в рамках конкретного зобов`язання за договором (порушеного права чи інтересу).
		 
		У протилежному випадку дослідження аспекту добросовісності/недобросовісності та зловживання правом щодо кредитора немає правового сенсу, оскільки не може впливати на наслідки вирішення судом відповідного позову.
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом, неправильно застосував норми матеріального права, не врахував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим змінив законне й обґрунтоване судове рішення в частині вирішення справи по суті. 
		 
		Таким чином, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині розгляду справи по суті спору підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині - залишенню без змін.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не нали належну оцінку тому, що обставини виконання заявником як поручителем за договором поруки від 20 листопада 2015 року № 246-PBD-ПОР зобов`язання за  ОСОБА_2 як боржника за кредитним договором були встановлені Окружним адміністративним судом м. Києва та Шостим апеляційним адміністративним судом у рішенні та в  постанові від 12 березня 2019 року у справі № 826/3960/18; Бориспільським міськрайонним судом Київської області у рішенні від 22 травня 2019 року у справі № 359/2368/19, яке залишене в силі постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року; Київським апеляційним судом у  постанові від 25 січня 2024 року у справі № 758/11022/21; Окружним адміністративним судом м. Києва та Шостим апеляційним адміністративним судом у рішенні від 10 серпня 2022 року та постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 640/7142/22, Верховний Суд відхиляє з огляду на те, що у вказаних справах інший склад сторін, предмет спору. Крім того, у вказаних судових рішення не встановлено факт дотримання позивачем умов договору поруки від 20 листопада 2015 року № 246-PBD-ПОР та повного виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором.
		 
		Водночас Верховний Суд враховує, що відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не врахували правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц, та правових висновків  Верховного Суду, викладених у постановах від 20 лютого 2024 року у  справі № 904/3001/22, від 01 березня 2019 року у справі № 635/1677/17, від  07 травня 2019 року у справі № 926/3371/17, від 23 січня 2020 року у справі № 916/2558/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 15/5009/1800/11, від 22 серпня 2018 року у справі  № 910/20599/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/19394/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 910/19629/17, від 12 березня 2020 року у справі  № 910/19394/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 910/19629/17, від 12 березня  2020 року у справі № 910/4994/19, від 07 травня 2020 року у справі № 910/5027/19, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення суду першої інстанції таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд першої інстанції виходив з конкретних обставин справи з  урахуванням наданих сторонами доказів.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що суди не надали належну оцінку наданим заявником доказам сплати заборгованості   ОСОБА_2   за кредитним договором від 21 грудня 2006 року №  246-РВD, зводяться до переоцінки доказів, що в силу частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції Верховного Суду як суду касаційної інстанції.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що внаслідок виконання заявником, як поручителем обов`язку ОСОБА_2 як боржника за кредитним договором від 21 грудня 2006 року №  246-РВD до нього перейшли права кредитора, а саме: право вимоги до ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором та права іпотекодержателя за договорами іпотеки № 9141 та № 181, є безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи.
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції по суті спору, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
		 
		Щодо розподілу судових витрат на правову допомогу
		 
		Відповідно до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і  документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
		 
		У частині третій статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Відповідно до частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з  правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		 
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в  тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		 
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		 
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з  прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у  рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт  80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт  95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		 
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		 
		Аналіз змісту наведених правових норм свідчить про те, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
		 
		Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		 
		Матеріали справи, яка переглядається, свідчать про те, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Ковальовим Ю. Ю. на підтвердження надання відповідачу правової допомоги, суду першої інстанції було надано договір про надання правової допомоги від 18 лютого 2022 року № 18/02, протокол № 1 погодження договірної ціни від 21 лютого 2022 року; акт № 17 приймання від 21 грудня 2023 року, згідно з яким загальна вартість юридичних послуг, наданих виконавцем, відповідно до ціни, визначені у пункті 2.1 протоколу погодження договірної ціни № 1, становить 55 000,00 грн, з яких: 45 000,00 грн - оплата вартості послуг виконавця, 10 000,00 грн. - гонорар адвоката; рахунок №  17 від 21 грудня 2023 року на суму 55 000,00 грн.
		 
		Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, апеляційний суд правильно виходив із того, що висновки суду першої інстанції про необґрунтованість вимог представника відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу є помилковими.
		 
		Водночас, з огляду на те, щоу задоволенні позову ТОВ «БНВП «МС-Центр» відмовлено, виходячи з урахування критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, надану адвокатом у суді першої інстанції, частково у розмірі 10 000,00 грн.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд  безпідставно стягнув із заявника на користь відповідача судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу, Верховний Суд відхиляє, оскільки приймаючи рішення про стягнення витрат на правову допомогу, апеляційний суд виходив із поданих стороною відповідача доказів та положень статей 137, 141 ЦПК України.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідачем не подано суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, Верховний Суд також відхиляє з огляду на те, що відповідно до частини другої статті 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат  суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, однак  у цій справі апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у стягненні витрат на правову допомогу відповідача та стягнув такі  кошти.
		 
		Інші доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції в  частині розподілу судових витрат не спростовують.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову  суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 
		 
		Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції по суті спору, яке відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду в цій частині  підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції. У решті постанова Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року підлягає залишенню  без змін.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної  чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює  рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Враховуючи висновки Верховного Суду щодо часткового задоволення касаційної скарги, часткового скасування постанови апеляційного суду із залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, судові витрати позивача зі сплати судового збору, що сплачені за розгляд справи в суді касаційної інстанції, залишаються за ним.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатогалузеве науково-виробниче підприємство «МС-Центр» задовольнити частково.   
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року в частині вирішення по суті справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатогалузеве науково-виробниче підприємство «МС-Центр» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки  скасувати, рішення Подільського районного суду міста Києва від  20 грудня 2023  року в цій частині залишити в силі. 
		 
		У решті постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник  Судді:  І. Ю. Гулейков   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...