Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/9435/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 25.04.2025. Зареєстровано: 27.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2025.
Дата набрання законної сили: 25.04.2025
Номер судового провадження: К/990/47149/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 квітня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 440/9435/24
		адміністративне провадження № К/990/47149/24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
		суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №440/9435/24
		за позовом ОСОБА_1 
		до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань 
		про поновлення на посаді, визнання протиправним та скасування наказу
		 
		за  касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду  від 28 серпня 2024 року (головуючий суддя: Удовіченко С.О.)
		і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2024 року (головуючий суддя: Калиновський В.А., судді: Мінаєва  О.М., Кононенко З.О. ).
		 
		УСТАНОВИВ:
		І. Історія справи
		7 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, в якій просила:
		- врахувати, що на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору за подання цього позову;
		- не обмежувати доступ до суду та поновити строк на звернення до суду з цим позовом. Причини пропуску визнати поважними;
		- ухвалити рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді державної служби в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, шляхом визнання протиправним та скасування наказу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 18 березня 2020 року № 149/ОС-20 "Про звільнення";
		- розглянути справу в порядку загального позовного провадження;
		- витребувати в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань оригінал наказу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 18 березня 2020 року №149/ОС "Про звільнення" та оригінали наказів Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України стосовно переведення державних службовців Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань;
		- звернути увагу що у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 . Департамент з питань виконання кримінальних покарань не повністю виконав рішення у справі № 640/8379/20 і виплатив ОСОБА_1 заробітну плату не за увесь період навчання у Національній академії державного управління при Президентові України, і тому суд повинен поновити ОСОБА_1 на роботі в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, щоб було повністю виконане рішення у справі №640/8379/20. Без задоволення цього позову не може бути повністю виконане рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року у справі №640/8379/20, яке набрало законної сили, і не може бути вирішена справа №640/12615/19.
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2024 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду відмовлено.
		Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про поновлення на посаді, визнання протиправним та скасування наказу повернуто особі, яка її подала. 
		Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою на них до Верховного Суду.
		У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі доставлено відповідачу 24 грудня 2024 року о 00:29 год.
		ІІ. Мотиви Верховного Суду
		Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), виходить із такого.
		Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги ОСОБА_1 про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
		В контексті порушеного питання Верховний Суд зазначає наступне.
		Як вбачається з обставин цієї справи 7 серпня 2024 року ОСОБА_1 подала до суду позов, предметом якого є визнання протиправним та скасування наказу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 18 березня 2020 року №149/ОС-20 "Про звільнення" та поновлення позивачки на посаді, з якої її було незаконно звільнено.
		12 серпня 2024 року Полтавський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху. Цю ухвалу суд мотивував тим, що позивачка пропустила строк звернення до суду з цим позовом.
		Варто зауважити, що позивачка у позовній заяві не заперечує, що пропустила строк звернення до суду з цим позовом, проте обґрунтовує, що допустила це з поважних причин і просить суд його поновити.
		Поряд із цим, окружний суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із цим позовом.
		З фактичних обставин цієї справи вбачається, що наказом Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 18 березня 2020 року №149/ОС-20 «Про звільнення», ОСОБА_1 звільнено з посади провідного спеціаліста відділу організаційно-аналітичної роботи та планування Управління організаційно-аналітичного, документального та адміністративно-господарського забезпечення Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України у зв`язку із ліквідацією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" з припиненням державної служби. Підстава - попередження від 5 лютого 2020 року.
		Як вказує позивачка, вона звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, в якому просила визнати бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань по невиконанню наказу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 16 вересня 2019 року №125/ОС-19 протиправною та зобов`язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань виконати наказ Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 16 вересня 2019 року №125/ОС-19, шляхом поновлення її на посаді провідного спеціаліста відділу з організаційно-аналітичних питань Управління забезпечення та документообігу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (справа №640/8319/20).
		З огляду на розгляд вказаної справи №640/8319/20, предметом якої було поновлення позивачки на посаді, за твердженням ОСОБА_1 , вона не могла ініціювати інший позов.
		Більше того, у спірний період мали місце тяжкі сімейні обставини, як переконує ОСОБА_1 , які також перешкодили вчасно звернутись до суду із цим позовом. Так, ОСОБА_1 зазначає, що у той час вирішувала питання рейдерства бізнесу і приватної власності її матері, допомагаючи їй вести справи №546/375/20, №546/376/20 та кримінальні провадження розпочаті на підставі цих судових рішень, а також інших.
		До того ж, поки позивачка була у Федеративній Республіці Німеччина ІНФОРМАЦІЯ_1 у Решетилівці помер її батько, а, як стверджує позивачка, недобросовісні спадкоємці злочинним шляхом позбавили позивачку та її матір єдиного житла, оскільки протиправно включили до спадкової маси їхню квартиру.
		Так, позивачка зазначає, що не маючи профільних юридичних знань, вона самотужки веде та складає процесуальні документи по 34 судових справах, а також по 24 судових справах її матері.
		За таких умов у їхній сукупності, позивачка вказує на відсутність у неї часу на вчасне подання до суду цього позову.
		Вирішуючи вказане процесуальне питання, Верховний Суд виходить із такого.
		Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Відповідно до статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
		Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
		Зі змісту наведених норм випливає, що строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Разом з цим, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
		Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
		День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
		Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
		Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
		Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
		Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
		Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
		Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
		Частинами першою, другою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
		Пунктом 9 частини першої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
		Тобто, на основі аналізу викладених законодавчих положень висновується, що суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску цього строку (поважність причин повинен доводити скаржник). Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Поряд із цим, причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
		Перш за все варто зауважити, що у цій справі позивачка визнає, що вона пропустила процесуальний строк звернення до суду із цим позовом. Проте наполягає, що це сталося через наявність поважних причин, які унеможливили своєчасність звернення до суду.
		Надаючи оцінку доводам позивачки у контексті визнання вказаних нею причин пропуску процесуального строку поважними, Верховний Суд зазначає наступне.
		Предметом цього позову є питання поновлення ОСОБА_1 на посаді, з якої її було незаконно (на переконання позивачки) звільнено, шляхом оскарження наказу про звільнення.
		За приписами частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
		Позивачка була звільнена з посади 18 березня 2020 року,  а до суду з цим позовом звернулась лише 7 серпня 2024 року, тобто майже через 4,5 років з моменту її звільнення.
		У позовній заяві, як і у касаційній скарзі, ОСОБА_1 зазначає, що 3 серпня 2024 року у ЄДРСР вона побачила, що рішення у справі №640/8319/20 не набрало законної сили, а отже, питання звільнення з посади провідного спеціаліста в законному порядку не було вирішене.
		Проте, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2021 року у справі №640/8319/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про поновлення на роботі залишено без задоволення (https://reestr.court.gov.ua/Review/101693192).
		Більше того, ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №640/8319/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2021 року у справі №640/8319/20 повернуто особі, яка її подала (https://reestr.court.gov.ua/Review/103033496).
		Тобто, позивачка, подаючи апеляційну та касаційну скарги на судові рішення у справі №640/8319/20 достеменно знала про їхнє ухвалення, а також про те, що прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2021 року, якою рішення окружного суду залишене без змін, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2021 року набрало законної сили, а питання її незаконного звільнення та поновлення на посаді вирішено судом не на користь позивачки.
		Тому, Верховний Суд відхиляє ці доводи у контексті поважних причин пропуску процесуального строку звернення до суду з цим позовом.
		Більше того, як вірно зауважили суди попередніх інстанцій у цій справі, розгляд справи №640/8319/20 не перешкоджав ОСОБА_1 оскаржити у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк наказ від 18 березня 2020 року №149/ОС "Про звільнення".
		Так, відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2021 року у справі №640/8319/20 "...наказ Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 18 березня 2020 року №149ЮС-20, позивачкою не оскаржено".
		Стосовно ж інших, зазначених позивачкою обставин у контексті поважних причин пропуску місячного процесуального строку на подання позовної заяви, Суд зазначає, що дійсно, наведені позивачкою тяжкі сімейні обставини могли вплинути на вчасність подання нею цього позову.
		Проте, ці обставини не є спірмірними пропущеному позивачкою процесуальному строку на подання цього позову, оскільки пропуск строку сягнув майже 4,5 років.
		У цьому контексті, Верховний Суд вважає за належне вкотре нагадати, що попри те, що поважність причин пропуску процесуального строку є оціночним поняттям і реалізується через розсуд суду, це не може слугувати причиною явного зловживання процесуальним правом, та ініціювання перед судом очевидного порушення принципу правової визначеності шляхом поновлення пропущеного строку обчислюваного роками. До того ж, у цьому контексті неприпустимим є перекручування чи замовчування тих чи інших суттєвих фактів, як то зазначення позивачкою необізнаності в ухваленні судового рішення та одночасне його оскарження у апеляційному та касаційному порядках задовго до подання цього позову.
		З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях правильно надали оцінку доводам позивачки та не встановили поважних причин пропуску нею процесуального строку на подання цього позову, який законодавець обмежив одним місяцем.
		Тож, установивши, що позов подано до суду з пропуском процесуального строку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував процесуальний закон та обґрунтовано повернув позовну заяву позивачці. Відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Насамкінець, Суд зауважує, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд, згідно прохальної частини скарги, «Переглянути відводи судді Полтавського окружного адміністративного суду Удовіченку С.О. та суддів Другого апеляційного адміністративного суду, які входили до складу колегії», проте окрім цього прохання жодного доводу чи обґрунтування стосовно відводів суддів першої та апеляційної інстанції скарга не містить.
		 
		Суд наголошує, що в силу частини першої статті 341 КАС України Верховний Суд, переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи.
		 
		Оскільки жодних доводів стосовно протиправності розгляду судами ініційованих ОСОБА_1 відводів суддів першої та апеляційної інстанцій скарга не містить, Суд позбавлений процесуальної можливості розглянути цю вимогу позивачки.
		 
		Пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		З урахуванням викладеного, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, тож у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 належить відмовити.
		 
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не розподіляються.
		 
		Керуючись статтями  341,  345,  349,  353,  355,  356,  359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		2. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду  від 28 серпня 2024 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2024 року у справі №440/9435/24 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
		 
		……………………………
		 
		…………………………..
		 
		………………………….
		Н.М. Мартинюк
		А.В. Жук
		Н.М. Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...