Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/142/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: 29.04.2025. Зареєстровано: 30.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2025.
Дата набрання законної сили: 16.04.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 квітня 2025 року
		 
		м. Київ
		 
		cправа №  904/142/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
		секретар судового засідання - Корнієнко О. В., 
		за участю представників:
		Акціонерного товариства «Українська залізниця»
		в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» 
		Акціонерного товариства «Українська залізниця»  - Русанової В. В.,
		Управління соціальної політики
		Нікопольської міської ради - Лукомської О. М.,
		Нікопольської міської ради - В`юнченка О. А.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління соціальної політики Нікопольської міської ради
		на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.01.2025 (у складі колегії суддів: Дармін М. О. (головуючий), Кощеєв І. М., Чус О. В.) 
		у справі № 904/142/22
		за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 
		до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради, 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Нікопольської міської ради, 
		про стягнення 7 825 088,69 грн,
		ВСТАНОВИВ:
		У січні 2022 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця») звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (далі - Управління соціальної політики) про стягнення  збитків за 2019 рік у розмірі 7 825 088,69 грн за пільгове перевезення пасажирів.
		Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2022 відмовлено у задоволенні позову.
		Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2022 залишено без змін.
		Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.01.2025 заяву Управління соціальної політики про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на користь Управління соціальної політики 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті вимог заяви відмовлено. 
		Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції щодо розподілу судових витрат, у березні 2025 року Управління соціальної політики подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.01.2025, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Управління соціальної політики про стягнення з АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на користь Управління соціальної політики витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 90  000,00 грн.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 904/142/22 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління соціальної політики на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.01.2025 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.04.2025.
		АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про законність та обґрунтованість додаткової постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. 
		Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2022 відмовлено у задоволенні позову АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Управління соціальної політики про стягнення збитків за 2019 рік у розмірі 7 825 088,69 грн за пільгове перевезення пасажирів.
		АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» подала до Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2022 та прийняти нове рішення про задоволення позову.
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2022 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2022; запропоновано учасникам судового процесу, зокрема, відповідачу протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження надати відзив на апеляційну скаргу. Роз`яснено, що учасники справи протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження мають право подати клопотання та заяви (за наявності), додаткові докази (за наявності) та обґрунтування щодо неможливості надати їх до суду першої інстанції; заперечення на заяви та клопотання подаються протягом 5 днів з дати отримання відповідного клопотання чи заяви. Апеляційну скаргу призначено до розгляду.
		31.10.2022 до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив Управління соціальної політики за підписом в.о. начальника Управління соціальної політики Н. М. Остапенка, у якому просило у задоволені апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		При цьому у тексті відзиву були відсутні посилання на наявність у Управління соціальної політики будь-яких договірних відносин щодо отримання оплачуваної правничої допомоги та, відповідно, відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач поніс або очікує понести у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. 
		21.11.2022 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли письмові (додаткові) пояснення представника Управління соціальної політики -адвоката Марини Герман від 21.11.2022, у яких остання просила суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу АТ «Укразалізниця» без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2022 - без змін. Також представник Управління соціальної політики у поданих поясненнях просила судові витрати за надану професійну правничу допомогу, розмір яких згідно пункту 3.2 договору про надання правничої допомоги від 09.11.2022 № 45 складає 120 000,00 грн, покласти на АТ «Укрзалізниця», надавши докази на підтвердження зазначених витрат: копію договору про надання правової допомоги від 09.11.2022 № 45, укладеного між Управлінням соціальної політики та Адвокатським бюро «Герман і партнери»; копію калькуляції до цього договору (орієнтовний розрахунок вартості послуг); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4898; копію довіреності від 25.04.2022 № 5.
		Разом з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що у матеріалах справи                              № 904/142/22 відсутні будь-які процесуальні документи, на виконання яких, у порядку частини 5 статті 161 ГПК України представником відповідача - адвокатом Мариною Герман могли бути подані зазначені вище письмові (додаткові) пояснення. 
		18.12.2023 до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника Управління соціальної політики - адвоката Самсонової Н. В. про приєднання доказів на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, а саме:
		- копії додаткової угоди № 1 від 30.12.2022 до договору про надання правової допомоги від 09.11.2022 № 45;
		- копії додаткової угоди № 2 від 12.01.2023 до договору про надання правової допомоги від 09.11.2022 № 45;
		- копії додаткової угоди № 3 від 01.04.2023 до договору про надання правової допомоги від 09.11.2022 №45;
		- копії акту № 1 приймання - передачі наданих послуг від 28.12.2022;
		- копії платіжної інструкції  від 21.03.2023 № 8.
		Як установлено судом апеляційної інстанції, згідно з актом № 1 приймання - передачі наданих послуг від 28.12.2022, складеним та підписаним Управлінням соціальної політики (клієнт) і Адвокатським бюро «Герман і партнери» (виконавець), на стадіях розгляду справи № 904/142/22, які є закінченими, виконавцем надано, а клієнтом отримано (спожито) наступні послуги:
		- підготовка процесуальних документів, документів правового характеру та іншої правової роботи, а саме: визначення підстав для звернення апелянта до апеляційного суду; правова оцінка позиції клієнта; оцінка позиції суду в оскаржуваному рішенні; доскональне вивчення всіх матеріалів та обставин справи; перевірка матеріалів справи на предмет виключення формальної складової; аналіз зібраних даних на предмет виявлення перешкод в захисті прав та інтересів клієнта; детальне опрацювання матеріалів, наданих клієнтом; збір матеріалів, які клієнтом не надані; визначення наявності чи відсутності базових доказів; визначення необхідності отримання нових доказів; вирішення питання самостійного отримання додаткової інформації та матеріалів, вирішення питання про можливість їх використання в судовому процесі; визначення характеру спірних правовідносин, обставин, які підлягають встановленню, вирішення питань витребування і долучення до матеріалів справи доказів, визначення кола осіб, що братимуть участь у справі, а також вжиття заходів щодо залучення таких осіб; виготовлення письмових матеріалів, які подаються до суду: відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення тощо; подання до суду письмових матеріалів; вчинення інших процесуальних дій, спрямованих на обґрунтування позиції клієнта; виконання обов`язків, які виникли в наслідок звернення до суду; реалізація процесуальних прав клієнта; виконання обов`язків у правовідносинах з клієнтом; виконання обов`язків у правовідносинах з судом; сприяння суду у всебічному, повному і об`єктивному з`ясуванні всіх обставив справи; вчинення процесуальних дій з урахуванням вимог суду; допустимий контроль перебігу судового процесу; прогнозування перебігу судового процесу; прогнозування контраргументів та протидія недобросовісній поведінці учасників судового процесу; інші дії, вчинені з метою досягнення результату, спрямованого на захист інтересів клієнта; обробка, систематизація та правове опрацювання інформації, що стала відома через супроводження цивільного процесу; підготовка до участі в судових дебатах (кількість годин - 17) - 85 000,00 грн;
		- участь в судових засіданнях, а саме: захист суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів клієнта в судовому засіданні (представництво інтересів клієнта в судовому засіданні); надання пояснень суду; організаційно-технічне забезпечення участі адвоката у судовому засіданні; оперативне реагування на всі процесуальні дії суду та сторін у справі, на зміну умов і обставин під час перебігу розгляду справи (кількість годин 1) - 5 000,00 грн.
		Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2023 апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2022 залишено без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 176 064,50 грн покладено на позивача. 
		Разом з цим, питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених Управлінням соціальної політики у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судом апеляційної інстанції у зазначеній постанові не вирішувалося.
		Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2024 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2022.
		У зв`язку зі зверненням Нікопольської міської ради від 14.07.2024 ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2024 розгляд заяви Управління соціальної політики про ухвалення додаткової постанови призначено до розгляду.
		Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції, оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що доведеними є лише витрати, пов`язані з участю представника Управління соціальної політики - адвоката Самсонової Н. В. у судових засіданнях 28.02.2023 та 28.12.2023, вартість яких відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 28.12.2022 до договору про надання правової допомоги від 09.11.2022 № 45 складає 5  000,00 грн, а тому частково задовольнив заяву Управління соціальної політики про ухвалення додаткової постанови та стягнув з АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на користь відповідача 5  000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. 
		Управління соціальної політики, обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі підставу касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на те, що судом апеляційної інстанції порушено положення статей 124, 129 ГПК України та не враховано висновки щодо застосування цих норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18, від 24.12.2019 у справі № 909/359/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16223/18, від 21.05.2020 у справі № 922/2167/19, від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 30.06.2022 у справі № 911/2791/20, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 08.03.2023 у справі № 755/7694/20, від 22.11.2023 у справі № 757/31792/20, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 29.09.2022 у справі № 910/3055/20, а також не враховано висновки щодо необхідності дотримання судами принципу змагальності сторін, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
		За доводами касаційної скарги, судом апеляційної інстанції не враховано, що незазначення попереднього розрахунку витрат на правничу допомогу в першій заяві по суті не є перешкодою для стягнення витрат, понесених учасником справи.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Верховний Суд, переглянувши додаткову постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
		Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
		За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Частинами 1, 2 статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
		Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників. При цьому аналіз частини 2 статті 124 ГПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (постанови Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 910/3419/20, від 20.07.2021 у справі № 914/2531/19).
		Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
		Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
		Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).
		Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі                             № 927/237/20).
		Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
		Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Загальне правило розподілу судових витрат, визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
		Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
		Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
		Як встановлено судом апеляційної інстанції у справі № 904/142/22, що розглядається, у визначений ухвалою від 04.10.2022 строк відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу, підписаний в.о. начальника Управління соціальної політики Н. М. Остапенком, у якому не було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Такий попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат було подано представником відповідача - адвокатом до суду апеляційної інстанції у письмових поясненнях від 21.11.2022.
		Разом з тим, урахувавши положення частини 5 статті 161 ГПК України, судом апеляційної інстанції було встановлено, що під час апеляційного розгляду суд не визнавав необхідним подання відповідачем письмових (додаткових) пояснень у цій справі, а тому такі пояснення були подані з порушенням порядку, передбаченого ГПК України.
		Суд апеляційної інстанції, оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про недоведеність відповідачем обставин надання йому правничої допомогу адвокатом до прийняття останнім участі у судових засіданнях.
		За таких обставин, встановивши, що доведеними є лише витрати, пов`язані з участю представника Управління соціальної політики - адвоката Самсонової Н. В. у судових засіданнях 28.02.2023 та 28.12.2023, вартість яких відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 28.12.2022 до договору про надання правової допомоги від 09.11.2022 № 45 складає 5  000,00 грн, суд апеляційної інстанції, використавши свої дискреційні повноваження, дійшов обґрунтовано висновку про часткове задоволення заяви Управління соціальної політики про ухвалення додаткової постанови та правомірно стягнув з позивача на користь відповідача зазначену суму витрат на професійну правничу допомогу. 
		Ураховуючи зазначене, суд касаційної інстанції не вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм статей 124, 129 ГПК України при прийнятті оскаржуваної додаткової постанови.
		Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Управління соціальної політики у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтував тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат не враховано висновки щодо застосування статей 124, 129 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18, від 24.12.2019 у справі  № 909/359/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16223/18, від 21.05.2020 у справі № 922/2167/19, від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 30.06.2022 у справі № 911/2791/20, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 08.03.2023 у справі № 755/7694/20, від 22.11.2023 у справі № 757/31792/20, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 29.09.2022 у справі № 910/3055/20.
		Посилання скаржника на зазначені постанови Верховного Суду, суд касаційної інстанції не приймає до уваги, оскільки питання щодо розподілу судових витрат у справі, що розглядається, було вирішено судом апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин та поданих доказів.
		Суд касаційної інстанції зауважує, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 ГПК України.
		Також, доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 щодо необхідності дотримання судами принципу змагальності сторін, суд касаційної інстанції не бере до уваги з огляду на таке.
		Принцип змагальності сторін господарського судочинства передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. 
		При цьому, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 300 ГПК України. 
		Ураховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
		Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а додаткової постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
		Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Управління соціальної політики Нікопольської міської ради залишити без задоволення.
		2. Додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.01.2025 у справі № 904/142/22 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий  суддя                                                                        І. С. Берднік
		Судді:                                                                                                         В. А. Зуєв
		                                                                                                         І. С. Міщенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...